2. Поет і художник,
мислитель і гуманіст
Т.Г.Шевченко найбільшою
цінністю природи вважав
людину. Безмежно вірив у
її розум, творчі сили,
здатність
самовдосконалюватися.
Для цього, на його думку,
необхідно створити певні
умови, найважливішими
складовими яких мають
бути освіта, навчання і
виховання.
3. Т.Г.Шевченко не був професійним
педагогом. Точніше, не встиг
почати практичної викладацької
роботи. Однак до роботи вчителя
він готувався досить серйозно,
глибоко аналізуючи як теорію, так і
практику організації методів і
змісту навчання. Про це свідчать
його поезії, записи у щоденнику,
листи до друзів.
Т.Г.Шевченко був обізнаний із
найновішими педагогічними
ідеями свого часу, зокрема Белля і
Ланкастера. Давав їм цілком
правильну оцінку. Стежив за
впровадженням цієї системи у
школах тодішньої Росії.
Він керувався тим, що весь зміст
педагогічних пошуків має бути
спрямований, найперше, на
людину, на її духовне збагачення,
розвиток інтелекту і творчих сил.
4. “Щоб не втратити суто людського і,
за всіх обставин, лишатися справді
людиною, - пише поет у листах до
своїх друзів, - є лише один
порятунок – освіта, навчання. Хто
полюбить книгу, той далеко піде в
своєму розвитку”
“Книга рятує душу від
здерев’яніння”
“Тільки освіта забезпечує людині
багатогранність знань та інтересів,
широкий кругозір, всебічний
розвиток її творчих сил. Особливо,
якщо знання засвоєні не
механічно, а свідомо, з розумінням
того, де їх можна застосувати до
потреб виробництва чи
повсякденного життя. Така
людина стає суспільноактивною,
ініціативною, їй властиві, як
правило, гнучкий розум,
естетичний смак і “ніжно величні
почуття””
5. Такий еталон освіченості не
був тільки омріяним образом
нової людини. Саме до такого
освітнього ідеалу прагнув
наблизитися сам
Т.Г.Шевченко.
Він від природи був
допитливим і цю рису
характеру зумів зберегти і
пронести через усе своє
життя, незважаючи на важкі
випробування долі.
6. Різнобічність інтересів Т.Г.Шевченка дала йому
змогу не тільки глибоко усвідомити сутність
багатьох наукових теорій, а й самому залишити
значний слід у науковому пізнанні дійсності.
Зокрема, він зібрав цінні матеріали з історії й
археології, ботаніки і зоології, географії, етнографії
та з історичного краєзнавства, історії, літератури і
мистецтва.
Велику науково-дослідну роботу провів
Т.Г.Шевченко в галузі етнографії та фольклору.
“Вимірявши вздовж і впоперек Волинь і Поділля…”,
поет з великим захопленням збирав і записував
народні звичаї та обряди, пісні, перекази, думи.
7. Із своїх експедицій Т.Г,Шевченко виніс глибоку
переконаність, що освіта має допомогти людині
орієнтуватися в різних ситуаціях, розвинути у неї
прагнення до вдосконалення своїх знань,
розширення свого кругозору.
“Людина, яка не спроможна розуміти навколишній
світ,- говорив поет,- не може бути справжньою
людиною. Навіть відвідування школи, якщо зміст її
роботи не зорієнтований на всебічний розвиток
особи, підготує лише пустомелів. Тому сам факт
навчання ще не засвідчує освіченості.”
8. Школа має виховувати в учнів повагу до людей, любов до
своєї Батьківщини.
“…Навіть якби й була Вітчизна моя найбідніша,
малозначуща на землі, і тоді б вона здавалась мені
кращою від Швейцарії і всіх Італій”.
9. Т.Г.Шевченко дійшов висновку,
що зміст роботи школи цілком
залежить від того, які запити
пред’являє на їх вихованців
суспільство, як навколишня
дійсність узгоджується з гуманною
місією розвинути в людині все
найкраще. Не виховання є виною
того, що в суспільстві процвітають
людські вади, а, насамперед,
людське середовище, у якому
перебуває вихованець.
Аналіз його педагогічних роздумів
показує, що він добре обізнаний з
теорією навчання і виховання.
Причому, не тільки знав її наукові
основи, а й мав свою точку зору на
навчально-виховний процес.
10. Дуже важливе значення в
розвитку людини, у формуванні її
духовності Т.Г.Шевченко надавав
правильному сімейному
вихованню, розумному
співвідношенню батьківської
любові до своєї дитини з
вимогливістю, батьківського
піклування про сина чи дочку з
суспільною необхідністю готувати
їх до життя і праці.
Особливо велика роль у сімейному
виховані належить матері. Але ж
матері, яка сама вихована, а не
такій, яка має “претензію на
панію, а насправді і на порядну
покоївку не схожа”.
11. Початкове сімейне виховання, навіть
у благопристойних сім’ях, має
обов’язково доповнюватись
суспільним вихованням. “Я погано
вірю у виховання найдоброчесніших
матерів, тим більше, якщо в них одне
єдине дитя”, - висловлював своє
міркування Т.Г.Шевченко.
Не підтримував поет і побутуючої вже
тоді думки, що можна виховати
порядних людей лише повністю
ізолювавши їх від вад людського
суспільства. Аналізуючи бажання
окремих матерів виховувати своїх
дітей “у цілковитому відлюдді і потім
випустити їх у світ зовсім невинних,
як… пташеняток з-під крильця”.
Т.Г.Шевченко поціновує це так:
“Справді, поетична ідея, але ніяк не
більше.”
12. Розкриваючи своє розуміння виховного процесу і його
змісту, академік Академії мистецтв, Т.Г.Шевченко,
радив батькам звертати особливу увагу на естетичне
виховання і формування гуманістичної моралі у дітей.
Свої рекомендації він обгрунтовував численними
прикладами того, що “прихильники прекрасного” рідко
бувають поганими людьми, що музика облагороджує
людські почуття і серця, допомагає їм “дожити до
старості фізичної і зберегти всю юнацьку свіжість
духовну”.
Саме так розуміли проблему підготовки до життя
підростаючого покоління в простих селянських
родинах, виховуючи молодь на прикладах старших та
кращих моральних традиціях і звичаях народу.
13. Значне місце в творчості
Т.Г.Шевченка займає проблема
трудового виховання
підростаючого покоління, його
значення у формуванні розуміння
юнаком чи дівчиною того, що є
добро і справедливість, щастя і
доля.
“Людина працьовита,- пише він,найщасливіша людина в світі”.
“Щаслива, стократ щаслива
людина, яка вміла віддалити від
себе все не гідне людини і
задовільнятися лише з блага,
набутого власною працею”.
“Заздрю, і завжди заздритиму тобі,
щасливий благородний
трудівнику”. І яка жалюгідна
людина, котра не навчена
працювати. Вона перетворюється
на вмістилище найогидніших
людських вад.
14. Формуючи своє педагогічне
кредо, Т.Г.Шевченко багато
роздумував над проблемою
методів і методики навчання
і виховання. Зокрема, над
питаннями виховного і
розвивального навчання,
стимулювання пізнавальної
діяльності учнів. Він виходив
з того, що навчання – це
важка повсякденна праця,
тому оволодіння знаннями
досягається не шляхом якоїсь
таємної інтуїції, а в процесі
практики, важкої життєвої
боротьби.
15. Велику роль у навчанні і вихованні
молоді мислитель відводив
вчителеві. Йому належало розумно
направляти пізнавальний процес,
стимулювати розумову діяльність
дітей, стежити, щоб можливі
невдачі на перших порах не
згасили бажання вчитися, час від
часу організовувати для учнів
маленькі перемоги у навчанні.
З приводу останнього
Т.Г.Шевченко писав, що
індивідуальні, певної складності
завдання для учнів, з урахуванням
їх творчих сил – дуже важлива
справа.
“Це його пробний камінь, і яке
велике для нього щастя,
якщо він на цьому камені
виявився не підробним, а
справжнім художником”.
16. Великий Кобзар наголошував,
що одна з найважливіших рис
педагога – це його любов до
дітей. Такий учитель, як
правило, користується
повагою своїх вихованців, у
нього менше проблем з
дисципліною. На уроці в
такого вчителя діти сидять
мов зачаровані.
“А між іншим від учителя
впродовж уроку вони слова
зайвого не чули. І це, я думаю,
- розмірковує автор в повісті
“Близнецы”,- і була причина їх
зачарування”.
17. Особливо важливо, радив Тарас Григорович,
диференційовано, тактовно підходити до оцінки
пізнавальних сил дитини в перші дні навчання,
оберігати її від невдач доти, доки вона не захопиться
новим для себе видом роботи. На цьому етапі
надзвичайно важливо в межах педагогічної
доцільності стимулювати, заохотити перші успіхи
школярів.
“Одні тільки геніальні натури можуть власними
силами пробити грубу кору холодного егоїзму
людського і примусити натовп звернути на них
вражений погляд. Для натури звичайної, заохочення –
як дощ для пастовня. Для натури слабкої, заснулої…
одна проста увага, слово ласкаве засвічує її, як вогонь
згаслу лампаду”.
19. Початкове навчання, на думку
поета-мислителя, не має
обмежувати розвиток дитини
лише навичками читання,
писання та лічби. Вже з перших
років навчання необхідно давати
дітям доступні їм знання про
світ, про держави та народи
земної кулі. Саме такими
міркуваннями керувався він,
запланувавши до видання за
свій рахунок “Букварь южнорусский”, арифметику,
космографію, географію, історію
для початкових шкіл. Лише
добре засвоївши ці елементарні
курси, в майбутньому молода
людина легко опанує такі
складні предмети як, наприклад,
астрономію чи навігацію та ін.
20. У молодшому шкільному віці найлегше сформувати і
правильно спрямувати розвиток емоційного світу
людини, почуття захоплення прекрасним у людині,
в живій і неживій природі. Емоційне забарвлення
учнями навколишньої дійсності, писав Т.Шевченко,
наповнює важкий процес навчання щастям
пізнання нового, відкриттям дороги до незвіданого.
“Ботаніці і зоології необхідне захоплення… А
захоплення може прийти тільки через глибоке
розуміння краси, безкінечності, симетрії і гармонії в
природі”.
21. Грунтовне елементарне навчання має стати
основою для формування широкого кругозору учня,
всебічного розвитку його особистості, виховання
високої моральності. Це своє переконання Тарас
Григорович не тільки утверджував, а й активно
намагався реалізувати. Зокрема, саме цим
пояснюється його задум видати достатнім тиражем
альбом “Живописная Украйна”. Це мала бути серія
доступних для дорослих і юних читачів книжок про
“види, які єсть на Україні, чи то історією, чи то
красотою прикметні… як теперішній народ живе…
як він колись жив і що виробляв…”
22. Основні фактори, які
мають вирішальне
значення у формуванні
особистості
ЗАДАТКИ І ЗВИЧКИ, НАБУТІ ЛЮДИНОЮ
В РАННЬОМУ ДИТИНСТВІ;
СИСТЕМА ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ,
ОРГАНІЗОВАНИХ У НАВЧАЛЬНОМУ
ЗАКЛАДІ;
ЗАСОБИ РІЗНОПЛАНОВОГО ВПЛИВУ
НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА
ВИХОВАНЦЯ;
23. Минули роки, сторіччя,
проте і тепер
актуально звучать
рядки його заповіту
братам своїм учитися,
утверджувати свою
народність і культуру.
