2. У XX століття дослідження педагогічних проблем
розпочинаються в США, куди поступово переміщується центр
педагогічної думки. Американські дослідники педагогічних
процесів сучасності швидко отримали вагомі результати:
сформували закономірності людського виховання, розробили
і впровадили ефективні технології освіти, які дають змогу
кожній людині успішно досягти поставленої мети.
Український освітній рух був складовою частиною
загальнонаціонального руху за економічне, політичне та
культурне самовизначення України. Серед найвидатніших
постатей цього періоду, які боролися за втілення ідей
національної школи, вшановують К. Ушинського, І. Франка, X.
Алчевську, Б. Грінченка, С. Русову, Т. Лубенця та інших
4. У Радянському Союзі педагогіка пішла шляхом розробки
ідей виховання людини нового суспільства. З цих позицій педагогічну
теорію розробляли Надія Крупська (1869- 1939), Павло Блонський
(1884-1941), Станіслав Шацький (1878-1934), Антон Макаренко
(1888-1939), Василь Сухомлинський (1918-1970). Першими авторами
навчальних посібників з педагогіки були Павло Блонський і Альберт
Пінкевич (1883-1939). Славу радянській педагогіці принесли праці А.
С. Макаренка і В.О. Сухомлинського.
Антон Макаренко створив наукову методику виховної роботи з
дитячим колективом, поєднання навчання з продуктивною працею,
запропонував методику трудового виховання дітей у сім'ї,
самовиховання і самоосвіти, вдосконалення професійної
майстерності вчителя, здійснення загального навчання та
керівництва школою. Багато його порад, влучні спостереження
актуальні й на сьогодні. Свої педагогічні думки він виклав у творах
«Марш 30-го року» (1932), «Педагогічна поема» (1932-1935), «Книга
для батьків» (1937), «Прапори на баштах» (1938).
6. Василь Сухомлинський - директор Павлиської
середньої школи Кіровоградської області у 1947-1970
роках - досліджував проблеми теорії та методики
виховання дітей у школі й родимі всебічного розвитку
особистості учня, педагогічної майстерності. Практично
втілював у шкільну практику гуманістичні ідеї навчання й
виховання. Він є автором близько 40 публіцистичних книг
та 300 статей, які й нині не втратили своє значення
(наприклад: «Сто порад учителю», «Як виховати справжню
людину», «Народження громадянина», «Серце віддаю
дітям», «Батьківська педагогіка»). Більшість його робіт
присвячені ідеї гуманізму, людяності та доброчинності.
Виховання гуманізму, на його думку, здійснюється через
творення людям добра. Найсуттєвішим, найглибшим і
найміцнішим наріжним каменем педагогічної системи
Сухомлинського є виховання поваги до самого себе. Він
вважав, що доки є самоповага, існує й школа.
7. У 50-70-х роках XX століття в Україні видано
фундаментальні підручники, навчальні
посібники та наукові праці. Це - «Педагогіка»
С. Ф. Збандуто, «Хрестоматія вітчизняної
педагогіки» за редакцією С. А.
Литвинова, «Курс методики викладання
української літератури» та «Українська
література в середній школі» Т. Ф. Бугайко і
Ф. Ф. Бугайка, «Основи теорії літератури» П.
К. Волинського тощо. В розвиток вітчизняної
педагогічної науки значний внесок зробили
праці педагогів, психологів і методистів А.
Алексюка, А. Бондаря, Г. Костюка, І.
Єременка, С. Гончаренка, І.
Зязюна, О, Савченко, В. Онищука, О.
Мазуркевича, В. Мадзігона, В. Смаля, М.
Ярмаченка та інших.
9. Костянтин Ушинський (1823—1870) — видатний педагог, українець за
походженням. Народився в м. Тулі, дитячі й ранні юнацькі роки провів в
Україні у маєтку батька біля м. Новгорода-Сіверського Чернігівської
губернії. Мати, яка походила з родини відомого українського
письменника Василя Капніста, прищепила сину любов до України, з якою
він завжди був кровно і духовно пов’язаний. У приватному листі до
відомого педагога Модзалевського Ушинський називає себе українцем.
• Педагогіка, на думку Ушинського, зможе відкривати закони
виховання і розвиватися на наукових засадах тоді, коли міцно
спиратиметься на дані фізіології, психології, філософії,
домагатиметься єдності теорії й практики. Наголошуючи на значенні
фізіології для педагогіки, у творі «Людина як предмет виховання»
широко використав дані сучасної йому анатомії та фізіології.
• З позицій цілісного підходу до педагогічних явищ Ушинський закликав
педагогів вивчати основні закони людської природи і тільки на основі
такого вивчення обґрунтовувати педагогічні положення.
• Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності,
який ґрунтується на думці, що народ має право й повинен мати школу
рідною мовою, побудовану на власних національних засадах.
Ушинський обстоював думку, що наукові істини, психологічні
прийоми, нагромаджені в різних країнах, можуть використовуватися
всіма народами, але система виховання у кожного з них враховує
певні національні особливості, історичні традиції та ін.
11. Христина Алчевська (1841—1920) — педагог, діячка народної освіти,
письменниця. Рано розпочавши культурно-освітню діяльність (на
початку 60-х років XIX ст.), зосередила увагу, силу і знання на створенні
недільних шкіл для дорослих. Довгі роки (понад 50 ) працювала в
Харківській недільній школі для жінок, яка була культурно-освітнім і
педагогічним центром поширення освіти серед дорослих не тільки в
Україні, а і в Росії. Була членом багатьох просвітницьких товариств, віцепрезидентом Міжнародної ліги освіти.Обстоювала ідею всезагального
народного навчання рідною мовою, розробила методику проведення
літературних бесід з учнями, ефективність яких перевірялась за
допомогою письмових робіт. Під впливом педагогічної спадщини К.
Ушинського у своїх творах дотримувалася його принципів навчання і
виховання: учнів недільних шкіл навчали грамоти звуковим (аналітикосинтетичним) методом, широко застосовувалась наочність у вивченні
мови, арифметики, географії, природознавства та історії, в школах були
бібліотеки та каталоги книг для учнів і вчителів, на засіданнях учителів
обговорювалися важливі питання педагогічної й методичної тематики.
Свої педагогічні погляди і досвід викладання висвітлила в книгах: «Що
читати народові?», «Книга дорослих», «Передумане і пережите»,
«Програма з усіх предметів для дорослих і малолітніх учнів», «Посібник
для дорослих», «Півроку з життя недільної школи» тощо.
13. Борис Грінченко (1863—1910) — педагог,
мовознавець, драматург, літературний критик,
фольклорист, громадський діяч. Народився в
Харківській губернії. Під час навчання у Харківському
реальному училищі під впливом Т. Шевченка почав
писати літературні твори українською мовою.
Шістнадцятирічним за поширення народної
літератури потрапив до в´язниці, після чого був
виключений з училища. З 1901 р. переїхав до Києва,
вів активну українофільську громадську діяльність,
брав участь у створенні національних освітніх
організацій. Свої педагогічні думки висвітлив у
статтях: «Якої нам треба школи», «Народні вчителі і
вкраїнська школа» та ін. У 1907—1909 pp. вийшов
його чотиритомний «Словар української мови», що
став великою подією не лише в царині мовознавства,
а й педагогіки, оскільки сприяв вихованню
національної самосвідомості.
15. Іван Франко (1856—1916) — письменник, учений, громадський
діяч, велет українського педагогічного духу. Українецьгаличанин, син сільського коваля, завдяки своїй колосальній
праці й щедрому талантові, енциклопедичності знань,
самовідданій літературній і педагогічній творчості став
славетним в Україні й світі. Його спадщина містить понад сто
наукових і публіцистичних праць та художніх творів,
присвячених висвітленню широкого кола педагогічних питань:
стан освіти на українських землях XIX—XX ст.; виховання
молоді; відродження й розвиток української педагогічної
культури; визначення мети виховання тощо. Мета освіти, на
його думку, полягає у забезпеченні правильного розумового,
морального виховання, провідним завданням виховання якого
є формування свідомого українця, з притаманними йому
патріотизмом, високою моральністю, вихованістю,
господарністю, освіченістю, професіоналізмом, фізичною й
естетичною досконалістю, витривалістю, підприємливістю й
ініціативою. Наполягав на свідомості навчання,
протиставляючи її зубрінню й муштрі.
Виступав на захист народних учителів. Особливу шану виявляв
до тих, хто любить дітей і готовий їм віддати своє серце,
розумних і чесних, національно свідомих, майстрів
педагогічної справи. «Учителем школа стоїть; коли учитель
непотрібний, неприготований, несумлінний, то й школа ні до
чого».
17. Тимофій Лубенець (1855—1936) — педагог, методист,
громадський діяч. Присвятив понад 50 років життя педагогічній
діяльності: вчителював на Чернігівщині й Поділлі, а також у
навчальних закладах Києва. Написав понад 30 підручників для
учнів початкових шкіл і методичних посібників для вчителів
(«Книга для первоначального чтения в школе и дома»,
«Хрестоматия для первоначального чтения и письменных
упражнений», «Педагогічні бесіди», «Зернышко», «Про наочне
викладання» та ін.). Популяризував педагогічні ідеї вітчизняних
педагогів, зокрема К. Ушинського.
• Виступав за запровадження загального обов’язкового
початкового навчання, поширення освіти серед дорослих,
розвиток ініціативи вчителів та підвищення їх педагогічної
майстерності. Обстоював широке і вміле використання
наочності у навчанні, активізацію методів навчання, розвиток
спостереження учнів удома і в школі.
• Цікавився проблемою ліквідації неписьменності, тому
засуджував низький рівень грамотності серед населення,
недоліки навчально-виховної роботи в школах,
переслідування кращих учителів, варварський режим
цензури у виданні книг українською мовою.
• Його педагогічна спадщина заслуговує на творче
використання у роботі вчителів початкових класів.
18. Список літератури
• Бабанський Ю.К. Педагогика – М., 1983.- с. 263
• Бернс Р.Развитие Я-концепции и воспитание.М.:Прогресс.1989.с. 315
• Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання – К., 1997.- с. 487
• Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. –
М., 1990.-с.236
• Ильина Т.П. Педагогика – А., 1984.-с.378
• Каптерёв П.Ф. Педагогика.-1992.-№3-с.78
• Коваль Л.Г. Социальная педагогика. – К.: 1997.-с.263
• Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном
возрасте. – М., 1974.-с.320
• Мещерякова Л.И. Педагогика – М., 1974.-с.250
• http://allref.com.ua/
