2. 2
Рецензенти:
Ковальова В.І. – вчитель обслуговуючої праці
багатопрофільної гімназії м. Красноармійська.
Куропятник Н.М. - вчитель інформатики
багатопрофільної гімназії м. Красноармійська,
Альона Богдан
«Чарівні краплинки бісеру»/«Путівник у світ
бісероплетіння»- Красноармійськ, 2009 р.
До вашої уваги пропонується «Путівник у світ
бісероплетіння» створений Богдан Альоною.
Багато людей зараз займається створенням робіт з
бісеру. Світ бісероплетіння зачаровує та відволікає від
повсякдення нашого життя, переносить в цікавий світ краси та
добра. Відкривши для себе цей казковий світ, авторка
вирішила заохотити читачів до творчої праці.
У посібнику використані ілюстрації робіт автора.
3. 3
Моє хобі
Я не вчилася ніде.
Просто вмію і знаю.
Просто пахне весна.
Просто світ цей – мов
диво.
Просто просить душа
Виплітати красиво!
Ганна Чубач (поетеса)
У наш час відроджується давно забута майстерність
виготовлення прикрас із бісеру. Змінюється ставлення до
виготовлення прикрас із бісеру та до бісероплетіння в цілому.
Бісероплетіння не вимагає тривалого навчання та спеціального
обладнання. Хоча, як усяке ремесло, має свої секрети та
хитрощі. На даний момент це не розвага, а мистецтво, яке
вимагає не лише наполегливого навчання, а й бажання,
терпіння, художнього смаку і фантазії. Вироби з бісеру
можуть стати вдалим доповненням як до вечірньої сукні, так і
до ділового костюма. У будь-якому випадку бісер додасть
вашому образу неповторності та підкреслить індивідуальність.
Чим я тільки не займалася: вишивкою, в’язанням гачком
та спицями, музикою, танцями. Останні три роки я
експериментую з бісером. Власними силами я навчилася
виробляти з бісеру дивовижні речі.
Що таке бісероплетіння? Це техніка, де бісеринки
нанизують на нитку за допомогою ланцюжків, скріплюють,
4. 4
перетворюючи в намисто чи браслет, пасхальне яйце чи букет
квітів, чохол для мобільного телефону чи «деревце щастя».
Хоча в усьому треба мати смак. Від мене залежить, яким буде
виріб. Для цього потрібно підібрати бісер за кольором та
розмірами.
Робота з бісером захоплює настільки, що, спробувавши
себе у цьому виді рукоділля, стаєш його «заручником» на все
життя. Мініатюрні намистинки поєднуються разом і
створюють радісний казковий світ бісероплетіння.
Перші два роки я працювала виключно за схемами. З
часом я вдосконалювала свої вміння. Але нецікаво просто
зробити те, що зображено в посібнику з бісероплетіння.
Хочеться внести в кожну
роботу щось своє, тобто
зробити річ
індивідуальною.
Я переконалась на
власному досвіді, що
бісероплетіння заспокоює
людину, додає настрою. Під
час такої роботи на душі
стає легко та радісно.
У моїх подальших
планах – виготовити ікону
Пресвятої Богородиці
«Розчулення» ( перший
крок у цьому напрямку я
вже здійснила – придбала
книгу О.Вірко «Ікони з бісеру»). Мрію виготовити для себе
шапочку та краватку з бісеру. Я хочу втілити свої мрії в
реальність.
Сьогодні бісер – це вершина моди. Його використовують
у різноманітних виробах, прикрасах, в оздобленні одягу,
ужиткових речах. Неможливо говорити про бісер, не згадавши
його історії.
5. 5
Історія бісероплетіння у світі
Багато часу минуло з тих пір, коли на зміну примітивним
прикрасам людини – таким, як різноманітні мушлі, зуби та
хребці тварин, камінці,
кульки з глини, насіння
рослин – прийшло скляне
намисто. Великі намистини
з непрозорого скла завдяки
вдосконаленню технології
виготовлення з часом
ставали дедалі дрібнішими.
Так з’явився бісер – дрібні
круглі або гранчасті
намистинки зі скла,
фарфору або металу з
наскрізними отворами для
нанизування. Разом із
намистом і перлами бісер
використовували для
виготовлення прикрас та в
різних художніх
рукоділлях – вишивці, плетінні, інкрустації. Оздобу з бісеру
посідали значне місце у святковому та буденному одязі
багатьох народів світу.
Походження бісеру
З доісторичних часів і до наших днів «бусини», вирізані
з каменю чи кісток і зубів тварин, скляні, дерев’яні,
кришталеві чи керамічні, цікавили жіночу половину людства.
Біля 6000 р. до нашої ери в Сірії, Лівані, Турції
зародились не лише перші форми кустарного виробництва
бусин, які вважалися амулетами, а й торгівля ними.
Невідомо де, як і коли з’явилося скло. Очевидно цьому
сприяли обмін товарів між Фінікією, яка пропонувала
6. 6
кремнієвий пісок, і Єгипту, звідки постачали мінерал, який
використовувався в якості речовини для плавки при отриманні
скла.
Велику роль у розповсюдженні скла, а також скляних
бус і бісеру зіграли фінікійці, які перетворили їх на предмет
масової торгівлі по всьому Середземномор’ю. Виготовляли
бусини, наплавляючи кольорову скляну масу на кістяний або
кам’яний стержень.
У Месопотамії бусини не були амулетами - вони
свідчили про багатство і належність до заможних прошарків
суспільства.
Єгиптяни виготовляли бісер, наплавляючи скляну масу
синього, зеленого чи чорного кольору на шматочки кварцу.
Бусини, які називали
«фаянс», цінувались
дуже високо. В оправі з
чистого золота їх носили
фараони, вважаючи
амулетами. Цією
оздобою прикрашали
шию, руки, ноги. Звідси
вони й потрапили до
Візантії.
У ІІІ – ІІ ст.. до н.е.
у Греції виготовляли
бусини
найрізноманітніших
форм і кольорів. Центром
їх виробництва був
острів Родос.
400 р. до н.е. центром виготовлення бусин і бісеру стає
Олександрія, де з’являється нова техніка «мозаїчного скла».
Основана на використанні скляних трубочок різного кольору.
Застосовуючи так зване «мило для скла» (двоокис марганцю)
римляни навчились очищувати скло від кольорових домішок,
7. 7
що допомогло їм отримати зразки з мозаїчного скла білого і
матового скла.
Бусини, які виготовлялись на території Римської імперії
( в Олександрії, Антіохії, Римі ) до 400 р. до н.е., високо
цінувались завдяки якості обробки і різноманітній гамі
кольорів.
У період античності центрами з виробництва бісеру
поряд із Єгиптом та Римом стали мусульманські країни. Для
виготовлення бусин застосовували нові технічні прийоми:
з’явились бусини «з очком», «з вигином», «з зубчиками», « з
пір’їнкою».
Після падіння Дамаска в 1401 р. виробництво скла в
державах ісламського світу занепало. Значну роль у
виробництві скла і бусин починає відігравати Венеція, де
майстри використовували всі технічні прийоми обробки скла,
накопичені за століття. Перші документи, які свідчать про
обробку скла у Венеції належать до Х століття.
Наприкінці ХІІІ
століття мистецтво
«перлері» ( так називали
майстрів, які виготовляли
бусини і бісер ) настільки
поширилось в Венеції,
що в 1284 р. корпорація
виробників кришталю
контролювала
продукцію “перлері“,
остерігаючись підробок
із скляного бісеру, які
можна було б сприйняти
за справжні.
У 1291 році згідно
постанови Великої ради,
всі склоплавильні печі ,
8. 8
крім дрібних майстерень, перемістилися на острів Мурано, а
виробники скла зобов’язалися тримати в секреті прийоми
виготовлення венеціанського скла.
У другій половині ХVст. зароджуються нові прийоми
виготовлення бусин із порожніх трубок, які різали і
шліфували, щоб надати бісеру округлої форми.
На початку ХVI ст.. з’явився новий метод обробки скла,
який отримав назву «над вогнем» або «над лампою». За новим
методом використовувались непорожні скляні палички і бісер
виготовлявся над вогнем. Цей венеціанський бісер став
всесвітньо відомим.
У 1606 р. лише
у Венеції
нараховували 251
майстерню. У 1764 р.
їх кількість
скоротилась до 22, а
в 1836 через війну
між Францією і
Австрією їх
залишилося лише 12.
У першій
половині ХІХ ст.
з’явились перші
машинні способи
виготовлення бісеру,
завдяки чому він став
доступним для
більшості людей.
Бісер
використовували для виготовлення ґудзиків, пряжок, для
прикрашання одягу й подушок.
У період із 1867 до 1871 р. у французьких майстрів
підвищеним попитом користувалися гранчасті бісеринки
чорного кольору.
9. 9
У 1898 р. на острові Мурано, де було зосереджено
практично все виробництво скла Венеції розміщувалось три
великих заводи з виробництва бісеру.
Венеціанська республіка свято оберігала секрети
виготовлення скла, забороняючи вивозити за межі країни не
тільки необроблене скло та сировину, а й битий посуд, щоб не
дати змоги проаналізувати його склад. Передавання рецепта
скла іншій країні вважалось державною зрадою. Та ні
виняткові привілеї,
ні суворі заходи,
прийняті
республікою, не
перешкодили
поширенню
скломайстерень в
інших містах Італії, а
згодом у Німеччині
та Франції.
Суперницею
Венеції стала
Німеччина, де
наприкінці ХVIII ст..
в області
Фіхтельгебірге
почали виготовляти
намисто і великий
бісер із непрозорого
скла й фарфору, які
експортували до Росії, країн Азії, Америки. На початку ХVIII
ст. у Тюрінгії було засновано виробництво легких дутих
намистин із скла, яке з часом перетворилось на виробництво
ялинкових прикрас. Тут виготовляли також штучні перли –
скляні намистинки, які вкривали перламутром, добутим із
луски риби - верховодки. Прикраси з бісеру та перлів носили і
аристократи, і прості люди. Чепці, суцільно зашиті бісером і
стеклярусом, були обов’язковою прикрасою баварських жінок.
10. 10
Бісер шліфували в Богемії (Чехія), де здавна виготовляли
кришталеве намисто та «гранати» - намистини з гранованою
поверхнею.
На відміну від круглястого венеціанського бісеру,
богемський був здебільшого коротко нарізаним, гранчастим.
Зверху або зсередини його вкривали кольоровими емалями,
які надавали бісеру блиску.
На території України бісер був відомий ще з часів
Київської Русі, про це свідчать археологічні дані і письмові
джерела. Численні вироби та прикраси із скла, знайдені в
похованнях VIII-ХІІ ст. свідчать про розвиток склоробної
справи на Русі. Тут із скла виготовляли предмети побуту,
прикраси, ним оздоблювали одяг. Внаслідок навали ханських
завойовників виробництво скла на Русі надовго припинилося.
До застосування бісеру в шитті та різних оздобах
повернулися знову тільки в XV ст.. Його привозили з - за
кордону, з Венеції. Він був набагато дорожчим і тому ним
оздоблювали переважно предмети релігійного культу. Речі для
царського двору та для аристократів. Із нього плели
різноманітні сітки, низали торочки, виготовляли ґудзики і
сережки, вишивали.
Поступово бісер дедалі більше поширюється в Росії. З
XVІІІ ст. його використовують вже для вишивання і
оздоблення одягу, побутових предметів у поміщицьких
садибах, у монастирських майстернях і серед простого
населення. Бісер завозили з Венеції, Німеччини, Франції. Крім
привезеного, у Росії використовували бісер, який виготовляли
на приватних заводах у дуже обмеженій кількості. Для
навчання бісерній справі на початку XVІІІ ст.. (1724 р.) Петро
І звелів послати за кордон російських майстрів. У середині
XVІІІ ст.. виробництво бісеру і стеклярусу намагався
налагодити М.В. Ломоносов, діставши на це в 1752 р. дозвіл із
Сенату. На жаль, майстерня в Усть – Рудиці під Ораіїнбаумом
проіснувала лише 10 років і була закрита невдовзі після смерті
Ломоносова.
11. 11
У своєму вірші «Лист про користь від скла» М.В.
Ломоносов присвятив кілька рядків виробам із бісеру:
У бісері так скло,
подібне до перлини,
улюблене всіма,
по всій планеті лине.
І носить люд його
на півночі в степах,
Так само, як на півдні у гаях.
Час найширшого застосування бісеру в Росії – це кінець
XVІІІ ст.. – перша чверть ХІХ ст.. Вишивали, в’язали, ткали,
плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту –
панно, подушки і подушечки, гаманці, кисети, підстаканники,
чохли для окулярів, ножиць, олівців, кільця для серветок,
підв’язки, шнурки. Бісером обплітали пляшки, флакони для
парфумів, нитки бісеру вплітали в пряжу.
Виготовлення бісеринок
Бісеринки виготов-
вляють шляхом обробки
скляних трубок у
спеціальних печах.
Спочатку готується
мінеральна суміш, яку
плавлять, перетворюючи
в скло. З допомогою
спеціального залізного
прута довжиною 1,6 мм
витягують із горна певну
кількість розплавленого
скла, і, використовуючи
бронзову прес-форму,
виготовляють циліндр.
12. 12
Майстер нагріває його до певної температури, залізним
прутом робить отвір у центрі циліндра, потім закріплює один
його кінець на залізний стержень, а другий – до склодувної
трубки.
Працюючи в парі,
склодув і вальцовщик,
який тягне залізний
стержень в
протилежному напрямку
виготовляють скляну
трубку певного калібру.
Після охолодження
трубку ріжуть.
Щоб отвори в
дрібних циліндрах не
закупорились, їх
натирають сумішшю
крейди і вугілля. Трубки
складають на залізний
лист і знову кладуть в
піч.
За рахунок постійного стрясання листа, дрібні трубочки
перетворюються в кульки, які охолоджують, очищують,
сортують, полірують.
«Найдавніші відомості» поширення бісероплетіння в
Україні
Науковцями з′ясовано, що на теренах України традиція
прикрашати одяг кораликами бере початок від трипільської
доби.
У скіфо – сарматську епоху (2-2,5 тисячі років тому)
намиста вже широко використовувалися як народами
північних територій, так і племенами Причорномор’я.
13. 13
Найдавніші археологічні пам’ятки перших століть нашої ери
свідчать виключно імпортне походження намистин.
А в часи Київської Русі вони зовсім не були рідкістю.
Причому слов’янські народи були знайомі зі скляними
намистом і бісером не тільки завдяки торгівельним стосункам
із країнами Близького Сходу й Візантією. Скляні намиста,
персні й браслети всіляких форм із непрозорого,
напівпрозорого й прозорого скла, різноманітних кольорів
(переважно зеленого,
жовтого, синього,
бузкового й чорного)
виготовляли в
невеликих місцевих
скломайстернях.
Велику кількість
таких виробів і
намиста виготовляли
у Києві, Чернігові,
Білій Вежі.
За цю роботу
брались лише
талановиті
вишивальниці,
підкреслюючи розкіш
золотого шитва.
Згодом, можна
сказати, ювелірним
рукоділлям почали
захоплюватися все більше і більше жінок. І в даний час
неможливо встановити з якого моменту це мистецтво стало
народним.
Виробництво саме бісеру з’явилося разом із
Візантійськими мозаїчними майстрами, які прийшли на Русь
після прийняття християнства. Але внаслідок багатовікової
міжусобиці, а потім навали ханських завойовників, ця справа
14. 14
не утрималася, і широке виробництво скла на Русі
припинилось на багато століть…
Втім, наші предки надавали перевагу природним
матеріалам. Навіть під словом «бісер» протягом багатьох
століть мали на увазі саме перли.
Особлива сфера застосування перлів – релігійна. До нас
дійшли свідчення й вироби бісерного мистецтва вже з часів
після прийняття християнства. Усі ранні роботи минулого або
знищені, як язичницькі, або рознизані й використані для
створення образів нової віри.
Найдавніша письмова згадка про таке перлинне шиття
припадає на
Х ст.. Давньоруський живопис, фреска, ікона й мозаїка – з ХІ
ст.. також свідчать про широке застосування перлового шиття
у слов’янському одязі, головних уборах, взутті. У церкві
Св.Софії в Новгороді, на фресці «Костянтин і Олена» ХІІ ст.,
бачимо контурні лінії одягу, відтворені перлами, а від початку
XV ст. маємо зображення на фресці Андрія Рубльова
(Успенський собор у Володимирі) «праведних дружин, що
йдуть у рай», одяг яких оздоблений перлами.
На куполі собору Св.Софії, що в Києві від ХІ ст. із
чотирьох мозаїчних фігур архангелів збереглася лише одна.
Одяг цього архангела покритий перлинним шиттям. Лінії
одягу святих і німбу низані перлами так само, як і німби над
головами інших персонажів.
Ченці й чорниці, що присвятили себе богослужінню,
відгороджені монастирськими стінами від мирських тривог і
суєти, вишивали перлами ікони, обклади, завіси й ризи у славу
Того, Хто створив усіх нас. Звичайно ж за чистотою й
внутрішнім сіянням, духовністю, ці роботи дорівнюють
найкращим надбанням людського духу.
Монголо – татарська навала призупинила розвиток
вітчизняного скловиробництва. Його традиції лише частково
збереглися в українському гутництві, продукцію якого в XVI
– XVII становило віконне скло та посуд. Намистини ж зі скла
у XIV – XVIII ст.. стають предметом імпорту з заходу. З ХІІІ
15. 15
до XVIII ст. визнаними найуспішнішими європейськими скло-
виробниками були венеціанські майстри. У XVIII ст. на
світовому ринку з’являється скляна біжутерія богемського
виробництва.
Саме через Чехію бісерне мистецтво потрапило до
Західної України і Карпат. Спочатку завозили бісер у дуже
малій кількості, продавали його наперстками. Заїждже диво
насамперед було привілеєм аристократії та заможних людей.
Бісером оздоблювали предмети релігійного культу, він
вважався добірною прикрасою для церковних шат. А також
оздоблювали речі для княжого двору. З бісеру плели
різноманітні сітки, низали торочки й рясна до головних
уборів. Зразки
коштовного бісеру
вважалися особливо
вишуканою
прикрасою. Дрібними
прикрасами з бісеру
оздоблювали головні
убори (кораликами),
вплітали в коси,
носили на шиї, на
руках, на голові.
Найпоширенішими
були шийні та нагрудні
жіночі прикраси у
вигляді вузеньких
смужок, плескатих
ланцюжків та
заокруглених ажурних
комірців. Виготовляли
ґудзики і сережки, ним
вишивали.
Виготовлення українських народних орнаментованих
бісерних прикрас - порівняно молодий вид народного
мистецтва, витоки якого сягають ХVIII ст.. На формування
16. 16
вітчизняної традиції вплив мав також досвід інших етносів,
зокрема виробників бісерної сировини (Італії, Богемії), яка
експортувалася на українські землі одночасно з бісерними
виробами.
У XVIII ст. загальноєвропейським явищем стає мода на
вишивання бісером предметів інтер’єру (картини з пейзажами
маєтків і навіть сюжетні панно на цілу стіну). З середини
XVIII ст.. мистецтво бісерно – стеклярусного вишивання
поширюється й у середовищі української шляхти.
Широкого розповсюдження у ХІХ – першій половині
ХХ ст. набули скляні намиста: оздоби з литих одноколірних
бусин, що переважно своїми кольорами імітують природні
камені, а також із кінця ХІХ ст.. – зразки блискучих намистин
яскравих кольорів на зразок ялинкових прикрас, що
виготовляли гутним способом. Вишуканою, далеко не всім
доступною оздобою цього часу були «венеціанські писані
пацьорки».
На Україні прикраси з бісеру, як і корали, дукачі, згарди,
завжди були дуже популярні у населення Карпат та прилеглих
до них передгірських районів.
Виготовлені з бісеру вироби мали притаманні лише їм
орнаменти, колорит, місцеві назви. На відміну від селянських
прикрас Росії, винизаних із великого бісеру, українські
прикраси нанизували з дуже дрібного круглого бісеру, який
завозили з Чехії. Яскраві бісеринки («пацьорки» - на
Прикарпатті, «цятки» - на Буковині, «дьондятка» - на
Закарпатті) нанизували на сувору або шовкову нитку, кінчик
якої замочували у віск чи кінську волосінь. Звідси походить і
назва – «силянка».
У ХІХ ст. як матеріал для масової художньої творчості
значного поширення в українській культурі набуває бісер. У
міській моді його використовують для оздоблення одягу та
побутових речей. У народному середовищі успішно
розвивається виготовлення бісерних прикрас, одягу.
17. 17
Оздоблення національного одягу бісерними прикрасами
Одяг наш – це наше зовнішнє «Я». По одягові можна
дізнатися не лише про те, що людина ця багата чи вбога. В її
одязі приховано
значно більше
ознак для тих, що
вміють по ньому
читати. По одягові
можна впізнати
характер людини.
Найвідповідні
шим, найкращим,
найбільш
красномовним є
національний одяг.
У ньому приховані
духовні риси цілого
народу. Одяг
пристосований до
природи та побуту
народу. Одначе,
національний одяг
не змінюється, існує сотні, навіть тисячі років, а людська
вдача мінлива.
Жіноцтво наше вміло не тільки гарно вишивати сорочки,
барвисто ткати запаски, але й шию оздоблювати різнобарвним
намистом (коралами, барвистими силянками, ґерданами), що
часто закінчувалися звисаючим донизу дукачем. Суттєвою
ознакою гуцульського жіночого одягу та покуття є прикраси з
різнокольорового бісеру (силянки). Кольорові круглі й
видовжені бісеринки нанизували на нитку, утворюючи
намисто.
Великою популярністю користувались жіночі нашийні
прикраси – силянки (дробинки), ґердани.
18. 18
Силянки роблять у формі круглого комірця. А ґердани -
різної ширини стрічки.
Носили їх у комплекті до святкового одягу і як буденну
прикрасу, не лише молодь, а й літні жінки. Вузенькі силянки
або коротенькі ґердани щільно пов’язували на шию. На свято
вдягали силянки ширші, багатші. Часом по дві – три: різних
кольорів і узорів, поєднували їх із кількома зразками скляного
намиста, коралів, згардами. Під вузеньку силянку на шию
одягали широку «решітку»,
торочки якої звисали на
груди.
Дівчата іноді
пов’язували ґерданом голову
замість стрічки. Силянка на
шиї, короткий, вузький
ґердан на чолі, а іноді навіть
дві смужки оперізували чоло,
ніби притримували волосся
на скронях. Чим багатша
дівчина, тим багатші
прикраси.
Плели силянки і для
дітей: дівчаткам бісерну
стрічку одягали на шию, а
маленьким хлопчикам на
зап’ястя ручки. Для чоловіків і парубків виготовляли
різноманітні підвіски до годинників – брелки, інколи в
декоративне оздоблення вкомпоновували дарунковий напис
або ініціали. Невеликі «висьорки» прямокутної або круглої
форми пришивали з лівого боку на кептарі. Виготовляли
також чоловічі краватки, прикраси до чоловічих капелюхів –
«трісунки», нанизували їх на дротик або кінське волосся. У с.
Космач Косовського району ґердани («висьорки») і зараз
прикрашають чоловічі весільні капелюхи.
Крім нашийних прикрас бісером оздоблювали одяг,
переважно шлюбні або святкові сорочки, капелюхи, панчохи.
19. 19
Чоловічі сорочки оздоблювали на грудях і комірі, а жіночі – на
рукавах. Типовим декором сорочок є бісерні зав’язки
(«вущінки», «китички», «кутасики»), де шнурок із бісеру
завершується однією великою або двома - чотирма меншими
кульками, обвитими лелітками і пацьорками.
Кожен тип прикрас має локальні риси технології,
конструкції, в колористичному вирішенні, способі кріплення і
носіння.
За формою виділяють підтипи ґерданів: вузька шийна,
нагрудна стрічка, широкий багатоколірний комір, що падає на
груди, плечі, застібається ззаду на шиї (кризи), два кінці
довгих стрічок з’єднували спереду, вони звисали нижче
грудей, часто до пояса.
Прикраси, виготовлені вручну, цікаві за формою і
художнім задумом, були поширені в містах і селах.
Згідно з історичними етапами розвитку художньої
культури давні форми змінювались.
Техніка виконання робіт з бісеру
Способи, технології плетення виробів із бісеру
надзвичайно різноманітні, і це створює найширші можливості
для творчості, пошуку, цікавих знахідок.
На основі найстаріших зразків першої половини ХІХ ст..
( Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й.
Бобринського
м. Коломія) можна припустити, що найдавнішим їх способом
плетіння було плетіння – нанизування.
Всі вони нескладні, не потребують особливих пристроїв,
вимагають тільки точного розрахунку пацьорок та
переплетень ниток. Відповідно до обраної ширини силянки
беруть в 6 - 8 - 10 ниток або волосінь і зв’язують їх на одному
кінці. На кожну пару ниток нанизують відповідну кількість
пацьорок певних кольорів та з’єднують їх третьою пацьоркою,
переплітаючи нитки й утворюючи очко – ажур – рідкий та
20. 20
більш ущільнений. А далі продовжують силяти таким
способом, щоб утворювались різноманітні композиції.
Силянки плели неширокими смужками (до 4 см
ширини), святкові були ширшими, ажурнішими,
завершувалися петельками («кутасики», «дармовисики»,
«вузлики», «вершне», «бомблики», «цьомблики»,
«френзлики»).
Найпоширенішим мотивом прикрас із бісеру є ромб із
видовженими сторонами та контурами, гладенькими або
розробленими виступами – «ріжками», малими ромбами,
«головками». Площа ромбів заповнюється перехрестям,
ромбиками, цяточками. Мотивом прикрас із бісеру є також
трикутник із ріжками на вершинах, звернений поперемінно то
вгору, то вниз, видовжений прямокутник («скриньковий»)
тощо.
Основні мотиви – ромби – відмежовуються розділовими
елементами у вигляді перехресть та трикутників. Узори
компонуються з фоном або без нього. Іноді збагачуються з
двох сторін по довжині або тільки внизу ламаною лінією –
21. 21
«кривулькою», обводячи білою або чорною смужкою. Внизу
завершуються торочками різної довжини.
Геометричний орнамент найлегший, композиційно він
складається з простого чергування фігур та рядів, розміщених
по горизонталі, вертикалі або діагоналі. Тут можуть
переважати ромби, квадрати, прямі та ламані лінії, зигзаги,
хрестики.
Хоча взірець кольорових сполучень у різних стрічкових
силянок подібний, але за композиційним розміщенням
орнаментальних мотивів і кольоровим сполученням вони
винятково різноманітні. Кожна прикраса самобутня, як
маленький витвір мистецтва, в ній переважає натхнення
творця над ремісництвом. Безперечно, матеріал завжди
впливав на техніку виконання і рішення орнаментальних
мотивів.
Другий спосіб виготовлення прикрас із бісеру – ткання,
подібне до виготовлення полотна, простим переплетенням.
Таким способом виготовляють ґердани.
Ґердан – нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної
смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию,
з’єднані спереду чотири- або п’ятикутним медальйоном кінці
прикрашали груди. Смужки ґерданів низали завширшки 1-4 см
та завдовжки до 1 м і більше. Торочки з бісеру прикрашали
медальйон.
Нагрудні ґердани можна виготовити вручну і на рамі.
Вони відрізняються від силянок тим, що не мають
ажуру. Фактура їхня щільна. Для ткання ґердана
використовується невелика дерев’яна дошка – підставка.
Розміром 40-50 х 8-10 см із двома дерев’яними порогами,
заввишки 5 см на кінцях. Відповідно до ширини ґердана на
порогах, вздовж дошки намотується міцна нитка – основа, на
одну більша ніж буде пацьорок, на якій голкою тчуть
візерунок. Силянки і ґердани об’єднують інколи спільною
назвою «ґердани», хоча вони відрізняються технікою
виконання, характером декору. В деяких селах силянки і
22. 22
ґердани називають «ґерданами», якщо вони нашиті на стрічку
(«гарасівку»), яка зміцнює прикрасу.
Сучасні ґердани виготовляють:
• з прямокутним, п’яти- , шестикутним
медальйоном;
• ажурні, суцільні, комбіновані;
• довгі, короткі;
• суцільні, із застібкою або зав’язкою ззаду;
• прикрашені торочками або петельками –
висульками різної форми.
Кольорова гама виробів із бісеру основана переважно на
насичених дзвінких кольорах. У виробах переважають яскраві
насичені барви, мов перенесені з лісів, полонин, потоків та
водограїв.
Спостерігаються своєрідні
регіональні художні
особливості – улюблені
кольори, мотиви, форми,
техніки. Улюбленими
кольорами українців є
червоний та всі його відтінки,
синій і фіолетовий. Часто
використовується білий колір,
як фон або світлий акцент в
орнаменті, щоб підкреслити
свіжість колориту. Важливе
значення має фон, який визначає характер узору, його
кольорове звучання, він різний у різних селах.
Широкі, багаті силянки з рідким ажуром, де
переважають темні кольори, фіолетово – сині, які нагадують
красу українських ночей.
Краса українських народних мистецьких виробів полягає
в тому, що кожен вид речей має свій стиль узорів, що впливає
на якість самої техніки виробів, так і гармонійне поєднання
форми, поверхні предмета, матеріалу, з якого він вироблений,
і оточення для якого цей предмет призначений.
24. 24
Схема виготовлення «Святкового коміра»
Для виготовлення коміра вам потрібен бісер двох
кольорів та одного розміру, стеклярус. використовуйте техніку
плетіння однією голкою ажурного полотна з вічками у вигляді
ромбів.
25. 25
Бісерні мережива вважаються носіями магічних сил
У народі вважають, що прикраси з бісеру виконують
функцію оберегів. Навіть «зле око» зупиниться насамперед на
майстерно виготовленій речі, яка одразу ж і поглине увесь
негатив.
Деякі орнаментальні знаки відігравали роль оберегу.
Орнамент виник ще в давнину – це своєрідні умовні знаки, за
допомогою яких майстриня виражала своє світосприйняття:
• горизонтальна лінія означала землю;
• хвиляста – воду;
• вогонь – у вигляді хреста;
• ромб, коло або квадрат символізують сонце.
В окремих бісерних прикрасах використовують різні
відтінки червоного кольору,
який служить оберегом для
людини.
Яскраві бісерні
мережива вважаються
носіями магічних сил, які
роблять навіть
найневибагливішу прикрасу
амулетом. Тож не дивно, що
бісероплетінням займаються
люди з чистими намірами й
«легкою рукою».
Майстри кажуть, що за
нанизування не беруться у
поганому настрої. Щоб не
передати своїх клопотів на чутливе бісерне зерно, а через
нього – на інших людей. А ще вони твердо вірять, що
прикраси з бісеру є цінним надбанням народної культури і
мистецтва. Тому потре-бують скрупульозного вивчення.
26. 26
Епілог
Колись мені мама принесла книгу з бісероплетіння. Коли
я побачила ці візерунки, зрозуміла – це моє. А натхнення мені
дала природа. Вона завжди відкрита навстіж. Тільки шануй її і
бери з неї – весняну радість, осінній смуток, усе різнобарв′я
почуттів. Хочеться зупинити чудову мить і перенести її у свої
роботи з бісеру.
Що стало поштовхом для написання цієї книги? Серед
нас так багато талановитих людей. Можливо, познайомившись
з моєю книгою, комусь захочеться реалізувати свій талант
саме в бісероплетінні.
Що потрібно для того, щоб створювати такі неповторні
образи?
Для виготовлення робіт з бісеру вам знадобиться бісер
різних кольорів, намистинки, волосінь, мідний дріт, капронові
нитки, спеціальні голки, гострі ножиці, схеми візерунків. Під
час роботи розкладіть бісер в маленькі розетки або на
ворсисту тканину і починайте плести власні вироби.
Заняття потребують терпіння і зусиль, але вони того
варті. Власним розумом, силами, старанням ви навчитесь
створювати з бісеру дивовижні речі. Я бажаю вам розкрити
свої таланти, принести радість і задоволення людям.
До уваги читачів пропоную ілюстрації своїх робіт.
27. 27
Список використаної літератури:
Божко Л.А. «Бисер» Изд. 3-е, испр. и доп. – М.: Мартин, 2004
г. – 120 с., илл.
Божко Л.А. «Бисер: уроки мастерства» Изд. 3-е, испр. и доп. –
М.: Мартин, 2008 г. –168 с., илл.
Вирко Елена «Иконы из бисера» - М. ООО издательство
«ЭКСМО» 2007 г., 63 с.
Вирко Елена «Бисер. Новые идеи для украшений и
аксессуаров» - М.: ООО издательство «ЭКСМО» 2008 г., 64 с.
Григорьева А. «Золотая книга рукоделий» - М.: Белый город,
2008 -192 с.
Гура Л.П. «Прикрась свій дім» - К.: Техніка, 1988 – 304 с.
Литвинець Е. «Чарівні візерунки» - Київ «Радянська школа»
1985 р., 47 с.
28. 28
Щоб створити неповторну
прикрасу i пiдкреслити свою
iндiвiдуальнiсть, вам потрiбнi
бiсер, намистинки, нитки,
голки, а також терпiння,
бажання i трохи фантазiї.
Втiлюйте свої мрії в
реальнiсть-творiть чудо!
