1. Інформаційний листок громадсько-активної школи села Борівка
«Кожен думає про те, щоб змінити світ, але ніхто не думає про те, щоб змінити себе ”
№ 33 березень - квітень 2011 рік
Спільне періодичне народне видання Борівської громади, громадсько активної школи с. Борівка
ШКІЛЬНІ НОВИНИ
16 березня в Борівському НВО
з ознайомчим візитом побував
голова районної державної
адміністрації
Добрянський
Ярослав Вікторович.
18 березня команда дівчат
школи
взяла
участь
в
районних змаганнях з мініфутболу. З дев'яти команд
району наші дівчата зайняли
3 місце.
МОЛОДЦІ!
ДЕНЬ ДОВКІЛЛЯ У СЕЛІ
2 квітня до Всесвітнього
Дня довкілля працівники
установ села, організацій, підприємств та жителів села
впорядковували територію села. Злагодженими зусиллями
прибрано в центрі села паркову зону, братську могилу, обеліск
загиблим під час
Великої Вітчизняної війни, смітник біля
кладовища, територію водонапірної башти на вулиці Зоряній, а
також прибудинкові території та приватних будинків жителів
села. Хочеться за безкорисливу працю подякувати всім учасникам,
які своїми благородними діями дбають про наше славне село
Борівка.
1 квітня в актовому залі
школи відбулась зустріч з
поетом Віталієм Іващенком. В
зустрічі взяли участь учні та
вчителі
Комарівської
та
Небелицької ЗОШ.
8 квітня колектив
танцювального гуртка під
керівництвом
вчителя
Давиденко О.Л. презентував
свою роботу перед колективом
школи, і в той же день свою
майстерність показували в
будинку
культури
села
Небелиця.
З 11 квітня в Борівському
НВО
офіційно
стартував
Весняний тиждень Добра –
2011.
На базі школи розпочав
роботу гурток з печворку. Веде
його волонтер з села Небелиця
- Хоменко Інна.
Королькова Л.А., сільський голова

2. П'ять хвилин для душі
Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик
до душі.
Л.Костенко
На жаль, поезія глибину, швидкоплинність і неповторність його,
потрібна не всім. доторкнутися до вічності буття.
Але ті люди в кого
Поезія Іващенка – це інша реальність, зіткана з
чутлива
душа, почуттів, краси, музики і мудрості, яка допомагає нам
завітали
до зрозуміти себе і світ, відчути велич життя, зберегти
Борівської школи 1 душу і вижити в найтяжчі години.
квітня на зустріч з прекрасною, мудрою людиною – Багато поезій прозвучали про найпрекрасніше і таємне
Віталієм Іващенком, кандидатом технічних наук, почуття – кохання. Адже саме воно мірило душі,
доцентом Київського Національного університету відношення до кохання – міра інтелігентності і
України
«Київський
політехнічний
інститут», досконалості. Тому поезія кохання – це чисте повітря,
Заслуженим працівником культури України, ведучим яким потрібно дихати, щоб відчувати себе Людиною.
рубрики «Запитуйте - відповідаємо» і «Закон є закон»
Так як зустріч відбулася в День гумору, то В.
на Національному телебаченні.
Іващенко закінчив виступ усмішками, які заставили
На цю зустріч завітали до нашої школи учні та кожного задуматися над своїм життям.
вчителі Комарівської та Небелицької шкіл, а також
Васильчук І.І., вчитель української мови
жителі нашого села. Зустріч відбулась в теплій дружній
та літератури
атмосфері, яку створив В. Іващенко своєю особливою
поезією. Вона дозволяє відчути особливий аромат
життя, увібрати його радість і горе, усвідомити
ВІДГУКИ:
«Мені сподобалось, що він розповідав свої
гуморески із душею, тому що коли він читав їх,
то всі завмирали слухаючи..»
Саворона Юрій, учень 8 класу
«Я вражена цією поезією.
В. Іващенко – мудрий поет. Найбільше мені
сподобалось, що у своїх творах він висміює не
людей, а їх погані звички…»
Коцюба Алла, учениця 8 класу
«Вірші В.Іващенка піднімають настрій. Ми
учні, дуже вдячні Віталію Вадимовичу за ці
прекрасні хвилини..»
Лиштва Катерина, учениця 8 класу
«Я вперше побачила таку дивовижну людину.
Мене вразило те, що людина може знати
стільки поезій напам'ять. Із задоволенням
відвідала б ще таку зустріч..»
Клімук Інна, учениця 9 класу
«Я вдячна В.Іващенку, що він завітав до нашої
школи. Його творчість мене приємно вразила.
Я б іще слухала, але зустріч швидко
закінчилась. Я хочу, щоб він ще відвідав нас і
думаю, що всі будуть раді почути щось нове з
його творчості..»
Кондратенко Наташа, учениця 9 класу
«Його поезія цікава для всіх. Я дуже
задоволена. Він дуже талановита людина… »
Хоменко Тетяна, учениця 9 класу
«Я для себе увібрав багато нового з цієї
зустрічі. Мене здивувало те, що у таких
простих віршах так глибоко примічені різні
людські вади, які він висміяв, але при цьому не
образив людину. У його творчості я бачу
сьогодення таке, яке воно є. Віталій Іващенко
дуже вдало це відтворив, що не кожному поету
вдається. Я приємно здивований!»
Ва
силь
чук
Богдан, учень 9 класу
«Мені було дуже цікаво слухати. Неначе заново
народився. Дуже відпочив. Духовний стан став
дуже бадьорий..»
Кедич Сергій, учень 6 класу
«Вірші В.Іващенка заставили мене багато над
чим задуматись..»
Чуніцька Валентина, учениця 6 класу
«Мені дуже сподобалося слухати його вірші і
побачити на власні очі талановиту людину,
яка так добре поринає у життя…»
Ошурко Тетяна, учениця 6класу
«Якби В. Іващенко був учнем, а я учителем, я
не замислюючись поставила йому 12 балів за
зміст його віршів та інтонацію, з якою він
читав…»
Кромбет Олена, учениця 6 класу
«Він змушував сміятися людей над
їх
власними вадами. І тому по закінченню його
виступу душа була переповнена позитивними
емоціями...»
Васильчук Вікторія, учениця 6 класу
«В нашу школу майже не приїжджають такі
цікаві люди, тому всі із задоволенням слухали
ці мудрі твори…»
Кириєнко Марія, учениця 6 класу

3. «Поезії В.Іващенка невеликі, але він у чотирьох
рядках описує такі глибокі думки. Для учнів
«Цей поет прекрасно пише про кохання та
інші цікаві теми..»
Ткаченко Віталій, учень 8 класу
«Віталій Іващенко – чудова людина. Дуже
цікаво читає вірші. Такі зустрічі мені
потрібні..»
Жарков Анатолій, учень 8 класу
«Поезія В. Іващенка має велике виховне
значення. У ній висміяно шкідливі звички
людей. Дуже цікаво, що поет коментує багато
поезій. Ознайомлює слухачів із історією
створення. Це увиразнює кожен його твір…»
Васильчук Дмитро, учень 9 класу
«Я провела дуже корисно свій час на зустрічі.
Хоч в цей день у мене його зовсім обмаль було.
Але після зустрічі я зрозуміла, що я нічого не
втратила, так як отримала заряд енергії на
цілий день. Придбала збірочки, які читаю у
вільні хвилини..»
Кедич Лариса, продавець
нашої школи потрібно, щоб приїжджали такі
люди..»
Чуніцький Геннадій, учень 8 класу
«Я дуже задоволена, що потрапила на цю
зустріч В. Іващенко - дуже цікава та мудра
людина. Таких сьогодні мало. Його поезія мені
сподобалась. Після зустрічі я навіть придбала
збірочку його творів, які читаю сама і дам
своїм дітям та внукам…»
Киселя Зіна, пенсіонерка
Зустріч, звичайно, не мине для учнів
безслідно. Такі зустрічі будять у юних найсвятіші
почуття, відкривають незвичайне у звичайному,
спонукають замислюватися: «А хто я?»»Я
плавець чи трісочка у морі?», «Що для мене рідна
земля?», «Як жити далі?». Поетові ж такі години
духовного єднання зі своїми молодими читачами
просто необхідні. «Для кого пишу?»Хто мене
почує?», «Чим відгукнеться моє слово в душі
читача?» Відповіддю на ці питання визначається
сенс життя поета.
Р.S. Всі, хто бажає придбати збірки поезій В. Іващенка, звертайтеся до Васильчук І.І.
----------------------------------------------------------------------------------------
Я - частина природи
Географію вважають наукою стародавньою, оскільки виникла вона понад 2,5 тисяч років тому.
Слово «географія» утворено від імені богині Землі Геї і слова «графо» - пишу. Отже «географія» у перекладі з
грецької означає землепис.
Нині географія – це наука, яка вивчає пояснює розподіл явищ у
просторі – на Землі, материках, у певній країні чи місцевості та
розкриває зв’язки між світом людини і світом природи.
Для учнів 6 класу 11 квітня був проведений природничо–географічний
конкурс «Знавці природи». Знання дітей перевірялися в 5 етапів: «Так ні», «Чи можна…», «Продовжити прислів'я», «Робота з картою» та
«Екологічні проблеми».
Природознавці із задоволенням відповідали на поставлені запитання
та активно виконували всі завдання. Від початку і до кінця заходу
червоною ниткою переплелося найголовніші проблеми сьогодення:
«Людино! Будь другом природи, а не хазяїном»! Народна мудрість каже:
«Там, де хвора природа, живуть хворі люди»
Будьте здорові!
Грама Н.М., вчитель географії 6 класу
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Весела
— Мамо, а на якому поверсі живе місяць?
— Місяць, синку, живе на небі.
— Гм... а небо — це на якому поверсі?
***
— І чого ти смієшся, Гордійчику? Я не бачу нічого смішного! — Та ви
й не можете бачити, бо сидите на моїй булочці з варенням...
перерва
— Чотириногого друга, кажете? — перепитує дівчинка. — Ліжко,
звичайно.
***
***
Вихователька в дитячому садку,
— Діти, назвіть мені свого домашнього чотириногого друга... Ну, ось
ти, Іринко, скажи.
Трирічний Сергійко розмовляє зі своїм ровесником.
— Я вже давно вовків не боюся!
— Фі! А я навіть мухів не боюся!

4. З
історії мого села
( з історії роду складається історія нашого народу)
Зі спогадів уродженця нашого села Борівка, підполковника у відставці
Забишнього Володимира Костянтиновича (продовження)
Важкий був час, але після такої війни тільки важка праця могла привести до підвищення достатку. В колгоспі
була норма - виробити за рік 300 трудоднів. Якщо більше - похвалять, а може і грамоту дадуть, менше - будуть
критикувати на будь – якому кроці, що характерно, не тільки начальство, а й жителі села. А роботи хватало:
землі орної в колгоспі, чи вірніше, в артілі «Нове життя» було всього 360 гектарів. Взагалі, народу в селі
залишилось набагато менше, адже 96 чоловіків не повернулось, десь загинули в горнилі тієї страшної війни. А ті,
що повернулись, були або поранені або каліки. І основна ноша знову лежала на плечах жіночих та підлітків.
Треба було встати до сходу сонця, подоїти корову і вигнати її в стадо, затопити піч і приготувати їжу для сім'ї,
для тварин. Дітей підняти, накормити, відправити у школу і до 9 ранку йти на роботу. Бригадири після наради з
головою колгоспу доводили ділянки роботи ланковим, а ті вранці ходили по хатам і доводили колгоспникам.
Чоловіки навесні і восени орали, вручну сіяли, боронили. В сінокіс - косили сіно,а жінки його перевертали,
сушили, а потім вже разом згрібали та скирдували.
Картоплю садили під плуг: чоловіки волами чи кіньми орали, а жінки розкладали картоплю. Потім жінки
пололи, а чоловіки її ралили.
Підходив час збирати зернові. Чоловіки готовили коси, навішували на них спеціальні знаряддя, для того щоб
косити жито, пшеницю, овес, ячмінь і, вистроївшись в ряд, годинами махали косами. А жінки позаду підбирали
скошене, в’язали в снопи і складали в копу. Причому, для того щоб швидше, більше снопів нав’язати, всі ці
перевесла заготовлювали вдома. Потім розпочинався обмолот. Як правило, тік був біля Любанського, де згодом
збудували гараж. В колгоспі була своя молотилка. Її вивозили туди та встановлювали. З колгоспного двору
привозили «двигун, встановлювали ескалатор для соломи і починалась робота всім селом: Новицький Полик
запускав «двигун», одягали пас і молотарка починала працювати. Тут вже вступав в роботу конвеєр: з полів на
підводах підвозили снопи, декілька чоловік з підводи подавали снопи до молотилки, після обмолоту солома по
ескалатору подавалась до місця, де її складали у скирту методом конвеєра – передаючи від одного до іншого. А з
боку бігло зерно, яке насипали в мішки і відвозили до комори на просушку.
Стояв веселий шум, всі працювали радісно й активно. Постійно на двоколісному транспорті в дерев'яній бочці
підвозилась свіжа вода.
Я і сьогодні не можу зрозуміти, чому в «жнива», коли на вулиці стояла жара, в магазин обов’язково привозили
бочку кільки чи оселедців. І люди цьому дуже раділи, кожний старався взяти побільше, хоча пити і без неї
хотілось.
Наступала осінь і треба було збирати картоплю та буряки. Взимку в колгоспі роботи ставало менше, але і вдома її
не зменшувалось. Адже в 40 – 60 - ті роки, як і сьогодні, в селі люди жили від власного господарства та городу.
Тоді треба було працювати з 9 до 6 вечора, з перервою на обід в колгоспі, а після роботи вже на своєму городі.
Якщо у себе нічого не виросте, то не буде чого їсти. В колгоспі врожай зернових були низькі -12-16 ц/га. Після
здачі держплану на трудодень діставалось від 50 до 300 гр. зерна. Плюс від 1до 3 копійок на трудодень. Сюди
входило користування колгоспними кіньми: оранка городів, підвіз дров. Можна було виписати меду, масла,
м'яса(якщо було щось на рахунку). Взимку чоловіки були більше вільні, якщо влітку чи восени заготовили дрова,
сіно. І чомусь взимку, в тріскучі морози, по 2-3 людини, озброївшись сокирами, лопатами, кирками йшли в ліс
корчувати соснові пні на лучину. Лучина використовувалась для підпалювання дров в печі. А печі тоді були в
кожній хаті: це і тепло і місце приготування для сім'ї та домашнім тваринам.
Десь до 1957-1958 років хліб випікали самі господарки. Звичайно, це був житній хліб. Випічка хліба – це
своєрідний священний ритуал, який вироблявся тисячами років нашими предками, що передавався із покоління
в покоління. Ввечері господиня в спеціальній діжці замішувала тісто, добавляючи туди кислу закваску, яку брала
в сусідки, а потім залишала трохи тіста для другої сусідки. Тісто ставила в тепле місце, щоб підійшло. Вночі
господиня вставала і ще раз вимішувала тісто. І вже вранці вимішувала третій раз, даючи йому «підійти, поки
вона топить піч і готовить їжу. І десь вже о 8 годині ранку, коли все приготовлено, піч добре натоплена,
всередині печі розстелялась зола по бокам, вичищався « черінь» і туди спеціальною лопатою «висаджувався
хліб». Вхід закривали «заслонкою»і хвилин через 30 хата наповнювалась ароматом свіжого хліба.
Потім його виймали, ложили на столі і накривали злегка вологим полотенцем, для того щоб шкоринка не
відставала від м’якуша. Така випічка відбувалася один раз на тиждень. А в 1951-1952 роках, коли хліб став
доступніший, люди їдучи в Київ за продуктами, стали привозити і хліб – буханок 10 – 20. Взимку його складали
в коморі, де він замерзав, і при потребі брали буханку, завертали її в мокру ганчірку, ложили в чугунок і ставили
в піч. Через 15-20 хвилин уже виймали теплий, м’який та пухкий хліб.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА «ШКОЛЯР»