1. Інформаційний листок громадсько-активної школи села Борівка
«Кожен думає про те, щоб змінити світ, але ніхто не думає про те, щоб змінити себе ”
№ 29 квітень - травень 2010 рік
Спільне періодичне народне видання Борівської громади, громадсько активної школи с. Борівка
ОФІЦІЙНО
Шкільні новини:
Вітаємо учнів нашої школи, які
стали призерами Всеукраїнського
інтерактивного
природничого
конкурсу «КОЛОСОК» в особистій
першості. Це учень 3 класу Мощик
Давид, 4 класу Зозуля Валентин, 5
класу Кромбет Олена, які отримали
сертифікат
«ЗОЛОТИЙ
КОЛОСОК», а також учні 3 класу
Ковальчук Діана, 4 класу Пальгуй
Наташа,
5
класу
Васильчук
Вікторія, Кедич Сергій, Кириєнко
Марія, Ошурко Тетяна, 7 класу
Коцюба Алла,
які отримали
сертифікат«СРІБНИЙ КОЛОСОК».
МОЛОДЦІ!
З 18 по 24 квітня учнівський та
педагогічний колектив взяв участь у
проведенні Всеукраїнської акції
«Весняний тиждень Добра - 2010»
24 квітня учні нашої школи
Васильчук
Вікторія,
Ошурко
Тетяна, Пальгуй Наташа, Метелюк
Валентина, Кузьменко Богдан взяли
участь в 5-му обласному дитячому
фолькльорно -етнографічному
фестивалі
«Дитинства
пісня
Великодня», який проходив у місті
Переяслав -Хмельницький.
19 травня у нашу школу завітала
хорова капела з учнів київських
шкіл. Концертна програма була
представлена чудовим виконанням
хорового співу.
Вахта пам'яті!
65 років відділяє нас від перемоги над фашистською
Німеччиною 9 травня 1945 року. Минуло багато часу, але
пам'ять про ті страшні роки так само жива в серцях тих, кого
зачепили жахи Великої Вітчизняної війни. Так само 9 травня
ми зі сльозами на очах згадуємо їх – бійців, які поклали
життя за рідну країну, та всіх безневинних жертв
найстрашнішої війни XX сторіччя.
Наш народ віддав невблаганній війні мільйони доньок і
синів, у кожній родині вона лишила незагойні рани від
втрати рідних та близьких.
Саме в цей день делегація в складі сільського голови
Королькової Л.А., секретаря сільської ради Ковальчук
Н.М.,депутата районної ради Коваль В.М., директора НВО
Коцюби В.С., педагога–організатора Кромбет Л.Г. та учнів 5
– 8 класів на території п’яти населених пунктів – Шнурового
Лісу, Лисиці, Садків, Строївки та Борівки провели вахту
пам'яті разом з ветеранами та жителями цих сіл. Віддавши
шану біля братських могил як полеглим в роки війни так і
живим учасникам бойових дій. І як лейтмотив звучали слова
в кожному селі «Ми – ваші діти і онуки – схиляємо голови
перед вашим величним подвигом. Вам доземний уклін і
вдячність за те, що ми можемо жити, працювати і творити у
незалежній державі».

2. Весняний тиждень Добра – 2010 в дії
З року в рік Борівська громадсько-активна
школа приймає участь в
міжнародній акції
«Весняний День Добра».
Сьогодні це добре сплановані акції, де
проводиться багато корисних і доброчинних справ,
участь в яких беруть як учні всіх класів,
працівники школи, вчителі та мешканці громади.
Свої зусилля всі учасники направляють на
благоустрій території села, шкільного подвір'я,
прибирання біля пам’ятників, братської могили в
селі, на окремих вулицях, посадці дерев. Багато
класних колективів провели адресні трудові
десанти по прибиранню дворів та обійсть
ветеранів, одиноких літніх людей.
Цього року з'явилися нові напрямки, які дають
змогу направити зусилля на дії іншого характеру
– це соціальна інклюзія та навчання протягом
усього життя. Так члени гуртка «Перукарське
мистецтво» не тільки звітувались за свою роботу в
шкільному колективі, а одночасно
провели
майстер-клас для дорослих. Даний захід був
забезпечений як інформаційною підтримкою так і
естетично оформленим показом
моделей.
Залишились задоволені побаченим всі присутні та
гості. Були проведені заходи серед шкільного
колективу з метою залучення як коштів так і
матеріальної допомоги дітям, які постраждали від
пожежі в сусідньому селі Ніжиловичі.

3. «Твори Добро». Та чи все можна висвітлити на
папері. Головне, що ми усвідомлені того, що в нас
достатньо оптимізму, любові до себе, до ближніх,
давши бодай краплину Добра іншому ми будемо
щасливі. Ми того варті.
Немалої підтримки потребують і учні, які
навчаються в нашій школі. Адже, і в нашому
колективі є чотири соціальні сироти, які
проживають в 3-х сім'ях. Тому необхідна
підтримка не тільки на словах, а підтверджена
діями. Пройшли ряд виховних заходів на тему
А Галерея Добрих Справ у вестибюлі школи свідчить, що ми прекрасні душею, бо
творимо справжнє Добро.
Коцюба Алла – учениця 7 класу
Знайомтесь: Слово випускниці
Ковальчук Вікторія Анатоліївна
-
Вік: 16 років 1 місяць
Знак зодіаку Тілець
Життєве кредо: Якщо хочеш
чогось досягти
у житті,
недостатньо хотіти, треба і
робити.
- Вікторія, як ти себе
почуваєш
в
ролі
випускниці Борівської
школи?
Я почуваюся стурбовано, радісно
і трішечки розгубленою, тому що
великий вибір. Це вибір професії.
І це дуже важливий вибір для
кожної людини.
Чи траплялись із тобою
якісь веселі шкільні
пригоди?
Наш клас дуже веселий. І тому
кожного дня з нами трапляються
веселі
пригоди.
Якщо
розповідати про всі, то можна
скласти
цілу
пригодницьку
повість.
- Якщо провести умовний
рейтинг,
якою
буде
п’ятірка
твоїх
найкращих
подій
у
шкільному житті?
Перше – це конкурси з
декоративно
–
прикладного
мистецтва, де я займала призові
місця.
Друге – це екскурсії до міста
Київ та міста Севастополь
Третє – це районні спортивні
змагання, які проводились у селі
Мотижин.
Четверте – це мені дуже
подобається брати
участь у
проведенні районного свята
«День захисту дітей».
П'яте – це участь у шкільних та
районних олімпіадах.
- На кого ти хотіла б бути
схожою?
Ні на кого. На мою думку, кожна
людина – це особистість. А
особистість
є
єдиною
і
неповторною.
- Вікторія, що побажаєш
ти нашим школярам на
майбутнє?
Нашим школярам
бажаю
навчатися так, щоб більше було
свідоцтв
із
відзнакою
у
випускних класах. А також
хочеться побажати хороших
друзів, які завжди будуть поруч і
підтримують у тяжкі хвилини,
але таких хвилин нехай буде
найменше.

4. В першім класі – урочистий
День прощання з букварем .
Пригадай, що ти колись-то
Був маленьким школярем.
У кожної людини в житті була перша
книжка, яка відкрила дорогу до безмежного
простору знань. Це – Букварик.
Ось і цього року, у теплий травневий день,
віддавати свою любов і шану першій книжці,
зібрався перший клас (Бернацька Валерія, Качан
Владислав, Колос Анастасія, Світельський
Олександр.).
На підсумковий урок завітали батьки дітей,
вчителі, учні школи.
Веселі казкові герої (учні 5 класу) допомогли
зробити «Прощання з Буквариком» радісним,
цікавим, яскравим та захоплюючим. Малеча із
задоволенням відповідала на всі хитрі запитання
героїв та виконувала завдання, які вони ставили
перед ними.
Учні першого класу показали свої міцні знання,
щодо матеріалу букварика. Після чого шкільний
бібліотекар (Коцюба О.К.) привітала малят зі
святом та запросила до скарбнички книжок –
шкільної бібліотеки. А щоб дітки запам’ятали цей
день, подарувала, для їх класної бібліотеки,
книжечки.
Під оплески гостей першокласників урочисто
посвятили в бакалаври букварикової науки.
Прощавай, Букварику,
Наш найперший, друже.
Ми тобі, Букварику,
Дякуємо дуже.
Класовод 1 класу Грама Н.М.
ТВОЇ
ГЕРОЇ Б О Р І В К А!

5. Фронтові дороги кавалериста
Народився
Павло
Іванович Клименко у
1919 році в селянській
родині в селі Борівка,
Макарівського району
Київської області. В
1939 році його було
призвано на строкову
службу
до
лав
Червоної
Армії.
Служив він в прикордонних військах на кордоні з
Польщею. Пройшло 2 роки його служби в
прикордонних військах,
чекав наказу на
звільнення в запас. І ось, як грім з ясного неба,
звістка про війну. Прикордонники прийняли на
себе перші удари фашистів. Як мужньо не
боронилися, але під натиском ворога довелося
відступати. Наші війська зазнали там дуже
великих втрат, бо оборонятися було майже нічим.
Далі служба у кавалерійському полку, в розвідці.
Доводилося неодноразово брати живих німців, за
що був нагороджений медаллю «За відвагу» та
медаллю «За бойові заслуги» Павло Іванович
завжди був на передовій. Брав участь у великій
битві за Київ. Першими переправлялись через
Дніпро
розвідники
під
постійним
бомбардуванням. Кавалерійський полк був серед
перших. Переправа була жахливою: гинули тисячі
людей, коней. Вода в Дніпрі перемішалася з
брудом і кров'ю, і тілами тисяч людей і коней, які
плавали тут же, і піднялася вода на метр від
усього цього. За участь у звільненні Києва Павло
Іванович був нагороджений орденом Слави ІІІ
ступеня за № 147453. Потім його полк проходив
через Бородянку, тут проходила якраз передова і
солдат попросив свого командира дозволу заїхати
в рідне село, перевідати рідних.
Багато хто з односельчан того часу пам’ятає, як на
коні в селі з'явився бравий кавалерист. Ціла юрба
людей бігла за ним, проводжаючи до рідної оселі.
Тут мати зустріла сина, не вірячи своїм очам, що
цей солдат на коні, її син Павло. Вона цілувала
свого сина, його нагороди, цілувала його ноги в
стременах, бо навіть злізти з коня у нього не було
часу. Під Радомишлем він повинен був наздогнати
свій полк. Потім була битва за Житомир, де
точилися жорстокі, кровопролитні бої, двічі
прийшлося брати Житомир. Жорстокі бої
точилися за визволення Західної України.
Хоробрий воїн проїхав на своєму коні
фронтовими дорогами не одну сотню кілометрів,
звільняючи у складі полку країни Західної Європи.
За свою хоробрість і відчайдушність був
нагороджений «Орденом Вітчизняної війни» та
багатьма медалями.
Брав участь також у штурмі Берліна. Важко було
долати ворога у його домі, приходилося
кавалеристам битися навіть врукопашну, злізши
зі своїх коней. Тут Павло Іванович був поранений
( уже втретє ). Звістка про перемогу застала його в
госпіталі. За участь у битві за Берлін сержант
Клименко Павло Іванович був нагороджений
медаллю « За победу над Германией в Великой
Отечественной войне 1941 – 1945 гг.» за №
0019125 ( вручено в 1946 році ).
Підлікувавши рани, солдат повернувся в рідну
Борівку, де на нього чекали мати, сестра та брат.
Спочатку
працював
в
лісопромисловій
кооперативній артілі «Нове життя» бондарем, а
1959 року 16 лютого, в зв’язку з ліквідацією
артілі, перейшов працювати в колгосп. Довгий час
працював старшим конюхом. За самовіддану
працю в колгоспі мав три медалі «Ветеран праці».
З виходом на пенсію колишній солдат і не
збирався відпочивати, пішов працювати ковалем у
колгоспну кузню, щоб знову бути на передовій,
щоб знову бути корисним людям..
У 1996 році перестало битися серце колишнього
кавалериста. Вічна йому пам'ять.
Підготувала вчитель київщинознавства Клименко Н.
П.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА «ШКОЛЯР»

6. Фронтові дороги кавалериста
Народився
Павло
Іванович Клименко у
1919 році в селянській
родині в селі Борівка,
Макарівського району
Київської області. В
1939 році його було
призвано на строкову
службу
до
лав
Червоної
Армії.
Служив він в прикордонних військах на кордоні з
Польщею. Пройшло 2 роки його служби в
прикордонних військах,
чекав наказу на
звільнення в запас. І ось, як грім з ясного неба,
звістка про війну. Прикордонники прийняли на
себе перші удари фашистів. Як мужньо не
боронилися, але під натиском ворога довелося
відступати. Наші війська зазнали там дуже
великих втрат, бо оборонятися було майже нічим.
Далі служба у кавалерійському полку, в розвідці.
Доводилося неодноразово брати живих німців, за
що був нагороджений медаллю «За відвагу» та
медаллю «За бойові заслуги» Павло Іванович
завжди був на передовій. Брав участь у великій
битві за Київ. Першими переправлялись через
Дніпро
розвідники
під
постійним
бомбардуванням. Кавалерійський полк був серед
перших. Переправа була жахливою: гинули тисячі
людей, коней. Вода в Дніпрі перемішалася з
брудом і кров'ю, і тілами тисяч людей і коней, які
плавали тут же, і піднялася вода на метр від
усього цього. За участь у звільненні Києва Павло
Іванович був нагороджений орденом Слави ІІІ
ступеня за № 147453. Потім його полк проходив
через Бородянку, тут проходила якраз передова і
солдат попросив свого командира дозволу заїхати
в рідне село, перевідати рідних.
Багато хто з односельчан того часу пам’ятає, як на
коні в селі з'явився бравий кавалерист. Ціла юрба
людей бігла за ним, проводжаючи до рідної оселі.
Тут мати зустріла сина, не вірячи своїм очам, що
цей солдат на коні, її син Павло. Вона цілувала
свого сина, його нагороди, цілувала його ноги в
стременах, бо навіть злізти з коня у нього не було
часу. Під Радомишлем він повинен був наздогнати
свій полк. Потім була битва за Житомир, де
точилися жорстокі, кровопролитні бої, двічі
прийшлося брати Житомир. Жорстокі бої
точилися за визволення Західної України.
Хоробрий воїн проїхав на своєму коні
фронтовими дорогами не одну сотню кілометрів,
звільняючи у складі полку країни Західної Європи.
За свою хоробрість і відчайдушність був
нагороджений «Орденом Вітчизняної війни» та
багатьма медалями.
Брав участь також у штурмі Берліна. Важко було
долати ворога у його домі, приходилося
кавалеристам битися навіть врукопашну, злізши
зі своїх коней. Тут Павло Іванович був поранений
( уже втретє ). Звістка про перемогу застала його в
госпіталі. За участь у битві за Берлін сержант
Клименко Павло Іванович був нагороджений
медаллю « За победу над Германией в Великой
Отечественной войне 1941 – 1945 гг.» за №
0019125 ( вручено в 1946 році ).
Підлікувавши рани, солдат повернувся в рідну
Борівку, де на нього чекали мати, сестра та брат.
Спочатку
працював
в
лісопромисловій
кооперативній артілі «Нове життя» бондарем, а
1959 року 16 лютого, в зв’язку з ліквідацією
артілі, перейшов працювати в колгосп. Довгий час
працював старшим конюхом. За самовіддану
працю в колгоспі мав три медалі «Ветеран праці».
З виходом на пенсію колишній солдат і не
збирався відпочивати, пішов працювати ковалем у
колгоспну кузню, щоб знову бути на передовій,
щоб знову бути корисним людям..
У 1996 році перестало битися серце колишнього
кавалериста. Вічна йому пам'ять.
Підготувала вчитель київщинознавства Клименко Н.
П.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА «ШКОЛЯР»