1. Королева
української поезії
ХХ століття
Ліна Костенко

2. Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не
станеться –
у мене жодних
претензій нема
до Долі – моєї
обраниці.
Л.
Костенко

3. Сторінка 1
• Життєвий вибір
Коли в людини є народ,
тоді вона уже людина.

4. Сторінка 2
• Сьогодення
Душа пройшла всі стадії печалі -
Тепер уже сміятися пора.

5. Сторінка 3
• Епістолярна спадщина

6. Сторінка 4
• Творчість митця
Найкращий вірш
не ходить на свободі

7. Поетичні збірки
«Проміння землі» (1957)
дебютна збірка, в якій були окреслені
основні ліричні мотиви, яким поетеса
залишилася вірною до сьогодні, -
історія, кохання, традиція, поетичне
слово. В ній громадянські настрої,
гостра стурбованість байдужістю
світу, вразливість тонкої людської
натури, епічне переживання історії,
схильність до іронії, зацікавлення
фольклором, відчуття гармонії зі
світом

8. «Вітрила» (1958)
«Мандрівки серця» (1961) –
збірка стала мистецькою подією 1961
року, на авторські вечори сходилися
юрми людей, спраглих справжньої
лірики, а не ідеології. «Її третя збірка
має прин-ципове значення,— писав тоді
молодий поет Василь Симоненко .— Уже
самим фактом свого існування вона
перекреслює ту тріскучу та плаксиву
писанину деяких наших ліриків, що
своїми утворами тільки захаращують
полиці магази-нів та підривають
довір'я читачів до сучасної поезії».

9. Чергова книжка «Сонячний інтеграл»
(1963) була порізана внаслідок втручання
цензури. Те саме спіткало й книжку
«Княжа Гора» (1972), підготовлену після
багатьох років мовчання.
Тому в певному сенсі збірка «Над
берегами вічної ріки» стала в 1977 р.
наче новим дебютом, який відразу
повернув Ліні Костенко чільне місце в
літературі.

10. Відтоді вона опублікувала
кілька важливих поетичних
книжок: «Маруся Чурай» (1979),
«Неповторність» (1980), «Сад нетанучих
скульптур» (1987).
Захоплено сприйнята читачами книжка
«Вибране» (1989), видана тиражем 70 тисяч
примірників і швидко розкуплена, заповідала
час великих перемін в Україні. Та після
активних 70-80 рр. XX ст. Ліна Костенко знову
друкує небагато, не бере участі в публічному
літературному житті й далі залишається
мовчазним авторитетом сучасної української
літератури.

11. Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.

12. Риси індивідуального стилю
• неоромантизм;
• неокласицизм;
• імпресіонізм;
• емоційність;
• ліризм;
• мелодика творів;
• інтелектуалізм;
• філософська заглибленість;
• увага до досвіду історії;
• афористичність вислову;
• вишукана форма творів;
• спорідненість з творчим кредо Лесі Українки;
• основні мотиви Батьківщини, історичної пам´яті,
духовності;
• патріотичні почуття.

13. А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
Мій перший вірш написаний в окопі, в казки літать на крилах палітур.
на тій сипкій од вибухів стіні, А я писала вірші про фугаси,
коли згубило зорі в гороскопі а я вже смерть побачила впритул.
моє дитинство, вбите не війні. О перший біль тих не дитячих вражень,
Лилась пожежі вулканічна лава, який він слід на серці залиша!
стояли в сивих кратерах сади. Як невимовне віршами не скажеш,
І захлиналась наша переправа чи не німою зробиться душа?!
шаленим шквалом полум'я й води. Душа в словах – як море в перископі,
Був білий світ не білий вже, а чорний. І спомин той – як відсвіт на чолі…
Вогненна ніч присвічувала дню. Мій перший вірш написаний в окопі.
І той окопчик – Він друкувався просто на землі.
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!

14. Пастораль ХХ сторіччя
Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
– Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте – мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.

15. Творчий літературний диктант
Ліна Василівна народилася (1) березня (2)
року у м. (3) в родині (4).
У 1936 році родина перебралася до (5).
Школяркою Ліна почала відвідувати
літературну студію при журналі (6). У 1952
році Ліна Василівна вступила до (7), який
закінчила з відзнакою. 1957 року виходить
перша збірка поетеси (8), 1977 року – збірка
(9), через два роки роман у віршах (10).
Ліна Василівна лауреат Державної премії
імені (11). 2010 року виходить друком її
перший прозовий роман (12).

16. Відповіді:
1. 19 8. «Проміння землі»
2. 1930 9. «Над берегами
3. Ржищів вічної ріки»
4. Вчителя 10. «Маруся Чурай»
5. Києва 11. Т.Шевченка
6. «Дніпро» 12. «Записки
самашедшого»
7. Московського
літературного
інституту ім.
М.Горького