2. 1. Правління Ярославичів
• Ярослав Мудрий бажав уникнути братовбивчої війни, тому розробив систему
спадкування, за якою київський престол отримував найстарший з братів.
Коли той помирає, його місце повинен зайняти наступний по старшинству
брат. Таким чином, кожен з братів мав по черзі побувати великим київським
князем. Очікуючи свою чергу молодші брати правили своїми удільними
князівствами. Така система престолонаслідування дала лише
короткостроковий ефект, уникнути міжусобної боротьби між нащадками
Ярослава не вдалося. Троє старших синів Ярослава Мудрого: київський
князь Ізяслав, чернігівський князь Святослав та переяславський
князь Всеволод уклали політичний союз, який отримав назву в історії
тріумвірат Ярославичів. Ярославичі правили спільно майже два десятиліття.
Кожен з них дбав в першу чергу про власні інтереси і про збільшення свого
уділу. Це, звичайно, послаблювало позиції держави. Князі не могли
ефективно протистояти новим ворогам – кочовим племенам половців, які
починаючи з 1055 р. регулярно нападали на Київську, Чернігівську,
Переяславську землі. Поштовхом до розпаду союзу трьох братів стала
поразка на р. Альті їхніх дружин від половців та київське повстання 1068 р., в
результаті якого Ізяслава було вигнано з міста.
4. • Київським князем було проголошено Всеслава, але вже у 1069 р.
за допомогою поляків у Київ повернувся Ізяслав. Спроба
відновити міць князівської влади була здійснена під час наради
князів у Вишгороді. Тут, у 1072 р. Ярославичі внесли зміни до
Руської правди. Вони видали новий звід законів, який отримав
назву «Правда Ярославичів». Зміни в першу чергу стосувались
запровадження князівської власності на землю. Ярославичі
вважали свої уділи спадковою власністю (вотчиною). Однак це
суперечностей не зупинило. Уже наступного року (1073 р.)
Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава з Києва. Київським князем
став Святослав, але незабаром він помирає.
5. • У 1078 р. до Києва, за допомогою Всеволода, повертається Ізяслав,
проти якого виступив Олег Святославович. У вирішальному бою обидва
князя загинули. Київський престо посів Всеволод, який вів активну
боротьбу з половцями та князями-ізгоями, котрі зазіхали на Київ. Після
його смерті у 1093 р. боротьба за владу розгорілася ще з більшим
розмахом. Війни між князями значно послаблювали обороноздатність
Київської Русі, загроза з боку половців постійно посилювалася. Після
кількох важких поразок від половців, провідні князі зробили спробу
припинити міжусобні війни. З цією метою 1097 р. у Любечі відбувся
князівський з’їзд, на якому було вирішено припинити ворожнечу. З’їзд
оголосив, що «хай кожний тримає вотчину свою», яку успадкував
від батька і не має право претендувати на чужі території. Фактично
Любецький з’їзд започаткував новий етап в процесі розпаду Київської
Русі. Відтепер в кожному удільному князівстві формувалася власна
династія. Тимчасово єдність Київської Русі булла відновлена за
правління в Києві Володимира Мономаха (1113–1125 рр.) та його сина
Мстислава (1125–1132 рр.).
7. 2. Правління Володимира Мономаха (1113–1125 рр.)
• Відомим київським князем був Володимир Мономах, онук Ярослава
Мудрого, Син Всеволода і Марії Анастасії, дочки візантійського імператора
Костянтина Мономаха. Існує легенда, що буцімто Костянтин на честь
правління Володимира прислав йому символи царської влади: берло та
корону (шапка Мономаха). Сам князь прославився своїми успішними
походами проти половців. Так, у 1103 р. князі здійснили спільний похід проти
ворогів. У битві біля острова Хортиця, було вбито 20 половецьких ханів.
Походи 1107, 1109, 1111 рр. теж закінчилися перемогою. Київський престол
Володимир Мономах посів у 1113 р. після смерті князя Святополка. Він вніс
до «Руської правди» «Устав Володимира Всеволодовича». Було зроблено
поступки закупам (боржникам), обмеживши на них права бояр, заборонено
лихварям брати високі відсотки за борги. Цим заходом утруднювалось
перетворення вільних людей на рабів (холопів). В роки правління
Володимира Мономаха в Києві здійснювалось масштабне будівництво. Син
Мономаха, Мстислав (1125–1132 рр.), намагався продовжувати політику
батька. Після його смерті у 1132 р. Київська Русь остаточно розпалась на
удільні князівства, кожне з яких проводило самостійну політику.
8. 3. Удільна князівства часів феодальної роздробленості
• У період політичної роздробленості на території України існували
Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з
Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства.
10. • Київське князівство продовжувало все ж відігравати провідну
роль. За володіння Києвом постійно відбувалась боротьба між
представниками різних відгалужень династії Рюриковичів. Так, в
1169 р. відбувся погром Києва суздальським князем Андрієм
Боголюбським. На півдні Київське князівство межувало з землями
половців. Набіги половців приносили значні руйнування та
людські втрати, це ослаблювало політичне становище князівства,
стримувало господарський розвиток.
11. • Переяславське князівство складалося із земель, розташованих на
лівому березі Дніпра. Ці землі здавна перебували у політичній
залежності від Києва. Виділилось воно у 1054 р. як спадщина сина
Ярослава Мудрого Всеволода. Це князівство на сході і півдні
межувало з Половецькими степами. Через те жителі князівства
повинні були боронитися від частих нападів кочівників. З цією
метою вздовж кордонів населення будувало земляні вали і
укріплені фортеці. Князі Переяславського князівства брали
активну участь у походах проти половців. Після монголо-
татарської навали Переяславське князівство перестало існувати.
12. • На Лівобережжі розташувалося Чернігово-Сіверське
князівство. Особливістю політичного розвитку Чернігово-
Сіверського князівства стало його дроблення спочатку на дві
частини, а згодом на їх території утворилось більше десяти
окремих удільних князівств.
13. • У середині XII ст. Новгород-Сіверське князівство відокремилось
від Чернігова і стало самостійним. Потім відокремилися інші
уділи. Усі князі Чернігово-Сіверського князівства були
Ольговичами – нащадками Олега Святославича, внука Ярослава
Мудрого.
14. • Волинське князівство. Після розпаду Київської Русі на Волині
утвердилась династія Мономаховичів. Її засновником став внук
Мономаха, син Мстислава Великого. В 40-60 рр. ХІІ ст. волинські
князі з перемінним успіхом боролись з суздальською династією за
володіння Києвом. Найбільший вклад у розвиток князівства
вніс Роман Мстиславич (1170–1205 рр.). Він зміцнив єдність
Волинського князівства, став засновником Галицько-Волинської
держави (1199 р.).
15. • У 1144 р. утворилось Галицьке князівство в якому правила
династія Ростиславовичів. Найбільшої могутності воно досягло за
правління Ярослава Осмомисла (1153–1187 рр.). Його володіння
простягались вздовж Дністра далеко на південь. Навіть землі в
нижній течії Дністра й Дунаю опинилися в залежності від Галича.
Особливістю Галицького князівства була висока роль місцевого
боярства в політичному житті. Бояри отримували значні прибутки
від видобування та продажу солі. Сильні економічні позиції
робили бояр незалежними від князя. Тому боярство постійно
намагалось нав’язати свою волю галицьким князям.
• Таким чином, із середини ХІІ ст. Київська Русь вступає у період
феодальної роздробленості.
17. Причини феодальної роздробленості:
• величезна територія держави;
• багатоетнічний склад населення Київської Русі;
• відсутність чіткої системи престолонаслідування;
• поширення спадкового (вотчинного) землеволодіння удільних
князів і бояр, що посилювало їх незалежність від київського князя;
• розвиток міст – удільних центрів, які намагалися конкурувати з
Києвом в політичному та економічному відношенні;
• послаблення Києва як політичного і економічного центру;
• часті набіги половців та занепад великих торговельних шляхів.
18. Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
• 1055 р. – початок регулярних нападів половців на Київську, Чернігівську,
Переяславську землю.
1068 р. – поразка Ярославовичів від половців в битві на р.Альті.
1068 р. – повстання киян проти Ізяслава за відмову озброїти ополчення проти
половців.
1072 р. – внесення Ярославичами змін до Руської правди. Правда Ярославичів.
1072 р. – запровадження князівської власності на землю.
1073 р. – виступ Святослава та Всеволода проти Ізяслава, розпад тріумвірату
Ярославичів.
1097 р. – з`їзд князів у Любечі, який визнав спадкове володіння князями своїми
вотчинами. Визнання факту роздробленості Київської Русі.
1113–1125 рр. – княжіння в Києві Володимира Мономаха.
1115 р. – спорудження Володимиром Мономахом під Вишгородом моста через
Дніпро.
1032 р.– початок доби роздробленості Київської Русі після смерті Мстислава
Володимировича, сина Володимира Мономаха, який був останнім князем, що
контролював більшість земель Київської Русі.
1144 р. – утворення Галицького князівства.
1187 р. – похід Ігоря Новгород-сіверського проти половців.
1187 р. – перша згадка терміну «Україна».
19. • Васал – феодал, залежний від іншого, могутнішого феодала.
• Роздробленість - розчленування держави на окремі самостійні утворення
(землі, князівства тощо).
• Удільне князівство - адміністративно-територіальна одиниця, яка, маючи
свого правителя, підлягає єдиному володареві держави.
• Усобиці - суперечки чи війни між окремими володарями за право
загальнодержавного лідерства.
