2. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 січня 2016
2
Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і
РИЗИКИ» Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння (ЦДАКР,
www.cacds.org.ua ) здійснюється
аналітиками ЦДАКР за підтримки
банку «Аркада». Для підготовки
оглядів залучаються відомі
експерти, дипломати, військові
фахівці та спеціалісти усіх відомств,
що працюють у безпековому
середовищі України.
Метою публікацій Безпекового
огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»
є оперативне та аналітичне
інформування зацікавлених
профільних структур, ЗМІ та
громадян, що цікавляться
актуальними проблемами безпеки
України.
Кожний огляд присвячений
короткому періоду (1 – 2 тижні),
та містить експертні думки, які
можуть не збігатися з офіційною
позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії,
конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове
посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-
промислових проектів ЦДАКР
Самусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної
безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт»
(2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия
и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-
консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший
заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.),
член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської
безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член
Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і
оборони України
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense
Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної
Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник
міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра
оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки,
директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК)
Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний
і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр
охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)
3. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 січня 2016
3
ЗМІСТ
Загальні
оцінки
У дзеркалі
експертноі
думки
Аналітичні
розробки
Виклики та ризики для України: головні тенденції у сфері
безпеки на січень - лютий 2017 року – аналітика ЦДАКР
Драконы Поднебесной. Сухопутные войска Китая:
дракон готовится к прыжку. Часть 1.
Можливості удосконалення державно-приватного партнерства
у оборонно-промисловій сфері
Європейська Комісія має посприяти Україні і Польщі вирішити
проблеми з Газпромом
Реформы сектора безопасности Украины в кривом зеркале
СМИ: проблемы и пути решения
4. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 січня 2016
4
Фахівці Центру досліджень ар-
мії, конверсії та роззброєння про-
понують свій аналіз ключових тен-
денцій у сфері безпеки і оборони на
перші два місяці 2017 року.
Слід визнати, що у січні 2017
року набула подальшого розвитку
низка негативних тенденцій навко-
ло України. Зокрема, події, що від-
буваються на міжнародній арені та
впливають на Україну, не сприяють
розв’язанню проблем держави у
сфері безпеки. Немає підстав каза-
ти, що проблема агресії Росії на схо-
ді України може бути швидко
розв’язана. Більше того, варто ви-
знати збільшення шансів антиукра-
їнських сил щодо реалізації такого
сценарію, коли у владу в Україні
прийде значна частина проросій-
ських політиків.
Набуває поширення розроблена
Кремлем ідея замирення, при чому
за рахунок компромісів та україн-
ських інтересів. Чимало вітчизня-
них фахівців у галузі безпеки вказу-
ють, що 2017 рік значною мірою
виявиться вирішальним для чинної
української влади. «Ніколи ще фраза
«покладатись на свої сили» не набу-
вала такого практичного значення
як в наступному році», - позначили
експерти Українського інституту
майбутнього у прогнозах на 2017 рік,
із подальшим зауваженням, що «сце-
нарій «Миротворець» є «найбільш
вірогідним і передбачає зближення
Трампа та Путіна».
Щодо конкретики, яка негатив-
но впливатиме на перебіг подій на-
вколо України, можна констатувати
масштабне перегрупування сил на
міжнародній арені і підготовку до
колосального переговорного проце-
су – не тільки всередині США та Ро-
сії, але й у деяких інших країнах. Пе-
реговори між США та РФ можуть
завдати великої шкоди Україні,
оскільки можуть призвести до но-
вого, нечуваного розподілу сфер
Загальні
оцінки
Виклики та ризики для України: головні
тенденції у сфері безпеки на січень -
лютий 2017 року – аналітика ЦДАКР
Варто визнати збільшення шансів
антиукраїнських сил щодо реалізації
такого сценарію, коли у владу в
Україні прийде значна частина
проросійських політиків
5. 5
впливу і ролі Росії та США в світі.
До цього слід додати, що цілком
ймовірною виглядає зміна позицій
по відношенню до України і з боку
деяких країн Європи. Наприклад,
значний резонанс викликала інфор-
мація про те, лідер французької ра-
дикальної партії «Національний
Фронт» Марін Ле Пен (яка може
стати лідером президентських пере-
гонів вже найближчим часом, не-
сподівано з’явилася в Trump Tower
під час її неоголошеного візиту в
Нью-Йорк та мала зустріч з новоо-
браним президентом США.
Отже, попри зауваження фахів-
ців у галузі безпеки щодо наявного
низького рівня довіри між Кремлем
та Білим домом, поширюються не-
гативні прогнози щодо можливих,
негативних для України, угод між
президентами РФ і США.
Крім того, важливо також зазна-
чити, що й в цілому у світі набира-
ють обертів негативні мілітарист-
ські тренди. Консалтингова
компанія Deloitte прогнозує, що ви-
ручка оборонного сектора в усьому
світі зросте в 2017 році на 3,2%. В
першу чергу це пов’язано з повер-
ненням до зростання оборонного
бюджету США, але витрати на обо-
рону наростять і інші країни - так, в
Росії вони повинні збільшитися на
7,5%. При цьому збільшені й ризики
виникнення конфліктів у світі. Згід-
но з аналізом розвідки США (10 січ-
ня), особливу небезпеку представ-
лятимуть невірні оцінки поведінки
ймовірного противника. Аналітики
вказують, що ризик виникнення
збройних конфліктів у світі за 5 ро-
ків може досягти максимуму з часів
закінчення «холодної війни». Серед
ключових проблем називають неви-
значеність ситуації в США і країнах
Заходу, послаблення механізмів за-
побігання конфліктів і забезпечен-
ня прав людини. Розвідка відзначає,
«якщо повномасштабної війни і
вдасться уникнути, то саме відмін-
ності в цінностях та інтересах між
державами і спроби встановити ре-
гіональне домінування можуть при-
звести до розподілу світу на сфери
впливу». На тлі таких подій прогно-
зується зростання регіональних
конфліктів, тероризму, економічної
нерівності, націоналізму і антигло-
балізму, а також серйозні екологічні
проблеми.
Головні виклики воєнного
характеру
Передусім, на українське сус-
пільство може суттєво вплинути
характерна ознака війни на Донба-
сі – поширення ідеології подвійних
стандартів. Зокрема, за 1000 днів бо-
йових дій так і не було запровадже-
но термін «війна», не знайдено від-
повідальних за військові
трагедії – починаючи зі збитого над
Луганським аеропортом літака і до
Іловайського котла. Така ситуація
стає справжнім викликом чинній
владі. Передусім, через зростання
протиріч і недовіри в середині сус-
Отже, попри зауваження фахівців у
галузі безпеки щодо наявного низь-
кого рівня довіри між Кремлем та
Білим домом, поширюються
негативні прогнози щодо можливих,
негативних для України, угод між
президентами РФ і США
6. 6
пільства. З одного боку, спостеріга-
ється падіння рівню патріотизму, з
іншого, погіршуються умови розви-
тку професійної армії – через від-
сутність змін ставлення генераліте-
ту до нижчої ланки війська.
У ЦДАКР вважають, що Україні
важливо перейти до нарощування
технологічних можливостей. Разом
зцим,аналітикиІККDefenseExpress
позначили, що аналіз якісного стану
ОВТ СВ ЗС України свідчить, що
близько 95 % від загальної кількості
зразків знаходяться в експлуатації
понад 25 років, а внаслідок система-
тичного недофінансування ЗС
України протягом останніх 20 років
система її планово-попереджуваль-
ного обслуговування в військах
фактично не працювала. Також,
згідно з Defense Express, має місце
розбалансованість системи озбро-
єння СВ, що виражається в недо-
статній ефективності засобів бойо-
вого й технічного забезпечення (у
першу чергу - засобів розвідки) і не-
високого ступеня автоматизації
управління військами (особливо в
тактичній ланці) і зброєю, що у
свою чергу веде до обмеженого ви-
користання потенціалу засобів ура-
ження (Defense Express, 6 січня).
Тим часом Москва продовжує
виснажливу для України війну
низької інтенсивності, яка в разі
продовження українським керів-
ництвом курсу на пасивну оборо-
ну, у перспективі може негативно
вплинути на морально-бойовий
дух військ. З іншого боку, перехід
до активної оборони за умов роз-
витку тенденції нарощування су-
часних озброєнь і військової тех-
ніки, переходу до застосування у
бойових дій виключно професій-
ного ядра може суттєво вплинути
на хід війни та вимусити Кремль
повністю перейти до політично-
дипломатичної війни з відмовою
від використання воєнного важе-
лю. Відмова від активної оборони
провокує російсько-терористичні
угруповання на сході до прове-
дення активних військових опе-
рацій з метою досягнення тактич-
них переваг, синхронним з
політичною дестабілізацією тис-
ком на владу України, що в ціло-
му спрямовано на зміну структу-
ри влади в Україні.
Варто також відзначити, що
Москва продовжує мілітаризацію
окупованого Кримського півост-
рову. Так, 14 січня в Росії заявили
про плани притягти до Криму до-
даткові системи С-400 «Тріумф»
(14 січня на бойове чергування
заступив командний пункт і зе-
нітний ракетний полк, оснаще-
ний системою С-400). В цілому
формування з Криму велетен-
ської воєнної бази здійснюється з
метою психологічного впливу на
Захід та формування кращих умов
для проведення переговорів. Як і
раніше, цей процес відбувається
всупереч інтересам населення
Криму.
Відмова від активної оборони прово-
кує російсько-терористичні угрупо-
вання на сході до проведення актив-
них військових операцій з метою
досягнення тактичних переваг,
синхронним з політичною дестабілі-
зацією тиском на владу України, що
в цілому спрямовано на зміну струк-
тури влади в Україні
7. 7
Виклики для України
на міжнародній арені
З одного боку, мають місце втіш-
ні прогнози щодо формування ко-
манди нового президента США, з
іншого, формуються передумови
для дуже ризикованих для України
перемовин між Кремлем та Білим
домом.
Отже, кандидат на посаду глави
Пентагону в новій адміністрації
США, колишній чотиризірковий ге-
нерал Джеймс Маттіс назвав прези-
дента Росії Володимира Путіна
стратегічним противником і навіть
ворогом. Додавши при цьому, що
має дуже скромні очікування щодо
співробітництва з Путіним. Про те,
що Російська Федерація становить
загрозу через анексію Криму і під-
тримку сирійського режиму, ще ра-
ніше заявив кандидат на посаду
держсекретаря США Рекс Тіллерсон
під час слухань у Сенаті США щодо
кандидатури нового держсекретаря
(11 січня). Крім того, Трамп обрав
главою національної розвідки США
Дена Коутса, якому навіть заборо-
нено в’їзд в РФ.
Однак слухання у Сенаті США –
це одне, а реальний стан справ від-
дзеркалює дещо інше. Зокрема, про-
тягом першої половини січня
збільшилася кількість публікацій та
повідомлень про те, що світ посту-
пово готують до великої домовле-
ності між новообраним президен-
том США та російським лідером
Володимиром Путіним. При цьому,
на додаткову увагу заслуговує ін-
формація про те, що Дональд Трамп
був серйозно атакований з боку ЗМІ
(11 січня). Зокрема, йдеться про зга-
дування (та публікацію) 35-сторін-
кового документу щодо зв’язків
Трампа з РФ (він циркулює серед
ключових ЗМІ Сполучених Штатів
та також є в розпорядженні полі-
тичної еліти країни). Ключовим об-
винуваченням нового президента є
прямі посилання на те, що «в Росії
режим вирощував, підтримував і
допомагав Трампу протягом при-
наймні 5 років. Мета, схвалена Путі-
ним, полягала в тому, щоб стимулю-
ватирозколірозділеннявзахідному
альянсі». Скоріш за все цей епізод
не впливатиме на позиції Трампа,
але такий тиск може змусити нового
президента США поводитися обе-
режніше щодо Росії. Хоча вже була
оприлюднена інформація про те, що
радник Трампа Картер Пейдж про-
водив таємні зустрічі в Москві з го-
ловою ради директорів «Роснефти»
Ігорем Сєчиним та заступником
глави управління президента з пи-
тань внутрішньої політики Ігорем
Дівєйкіним, відвертий і публічний
вплив з боку представників законо-
давчої влади та суспільства може
уповільнити процес зближення
США та РФ. Слід згадати у цьому
контексті, що сенатор-республіка-
нець Джон Маккейн, який підтри-
мує Україну, заявив 10 січня про
приєднання до ініціативи демокра-
тів щодо запровадження «всеосяж-
8. 8
них санкцій» щодо Росії через її
спроби вплинути на президентські
вибори 2016 року у США.
І все ж фахівці переважно нега-
тивно оцінюють ймовірність нового
президента США здійснити спроби
іншого облаштування світу шляхом
безпосередніх домовленостей. Ска-
жімо, авторитетний політичний
експерт, директор Інституту зо-
внішньої політики Григорій Перепе-
лиця відзначає наступне: «Трамп
розуміє: щоб домовитися із Росією,
треба також давати певні бонуси,
які б заохотили Росію до співпраці.
… Трамп стане анти-Рейганом.
Тому що у нього зовсім інші пріори-
тети. На першому місці у нього біз-
нес і великий бізнес. Цінності демо-
кратіїуньогона10місці.Цеозначає,
що Америка не буде підтримувати
«молоді» демократії в світі. ... Сьо-
годні ми бачимо ці альянси: Туреч-
чини і Росії, Росії й Ірану і так далі.
Ми побачимо й інші за участі Росії.
Все ще попереду. Тому нас чекає не-
простий світ. … Україна не входить
в зону стратегічних інтересів Трам-
па» (Радіо Свобода, 10 січня). А на-
уковий директор Інституту Євроат-
лантичного співробітництва
Олександр Сушко попереджає:
«Україна не повинна ставати локо-
мотивом процесу повного врегулю-
вання конфлікту, оскільки комплек-
сної угоди про мир, у разі її
досягнення, з урахуванням наявно-
го балансу сил буде досягнуто за ра-
хунок її інтересів» (http://dt.ua/
POLITICS/ukladennya-velikoyi-
ugodi-mizh-kremlem-ta-zahodom-
s o g o d n i - m a l o y m o v i r n e -
ekspert-230056_.html). Отже,
сподіватися на активну проукраїн-
ську позицію нового президента
США не варто, для цього замало
підстав. Водночас для офіційного
Києва важливо максимально гучно
заявити про український інтерес та
аргументувати усі можливі версії
підтримки з боку США та інших
партнерів.
Серед позитивних подій слід зга-
дати, що досягнуто домовленості
про комплексний пакет допомоги
НАТО для України, який був схва-
лений у Варшаві (про це повідомив
міністр оборони України Степан
Полторак в інтерв’ю «5 каналу» 5
січня).
Суперечливою можна назвати
заяву про те, що Туреччина підтри-
мує цілісність України і не визнає
анексій (глава МЗС Туреччини Мев-
лют Чавушоглу, 9 січня). Турецька
влада взяла чіткий курс на розши-
рення співпраці з Москвою, то ж
сподіватися на підтримку Анкари
навряд чи варто.
Інформаційний вимір війни –
тенденції січня-лютого 2017 року
В інформаційному просторі та-
кож панують негативні щодо Украї-
ни тренди. Найгіршим можна вва-
жали наміри вийти на велику сцену
деяких постатей, які точно не спри-
ятимуть розвитку України як сучас-
Відвертий і публічний вплив з боку
представників законодавчої влади
та суспільства може уповільнити
процес зближення США та РФ
Сподіватися на активну проукраїн-
ську позицію нового президента
США не варто, для цього замало
підстав
9. 9
ної демократичної держави. Серед
них український олігарх Віктор Пін-
чук, який закликав Київ до односто-
ронніх поступок Кремлю у статті
«Україна має піти на болісний комп-
роміс заради миру з Росією» (вона
вийшла ще до Нового року в амери-
канській газеті The Wall Street
Journal). Слід зауважити, що таке
«послання» олігарха викликало
вкрай негативний резонанс – як в
іноземних експертних колах, так і
всередині держави. Наприклад, ав-
торитетна газета «День» позначила,
що Пінчук «збагатився завдяки
тому, що став зятем президента Ле-
оніда Кучми (1994-2004), котрий по-
зиціонує себе у світі як філантроп, а
сам робив багатомільйонні внески у
фонди Клінтонів, Блера й заплатив
кругленьку суму, щоб кандидат від
республіканської партії Дональд
Трамп виступив скайпом перед ав-
диторією Ялтинської європейської
стратегії 2015 року». А старший на-
уковий співробітник Ради амери-
канської зовнішньої політики Сті-
вен Бланк («День», 3 січня),
коментуючи «лист» Пінчука, зокре-
ма, зазначив про можливість угоди
Вашингтону з Москвою, яка «відбу-
ватиметься за рахунок не тільки
України, її суверенітету і територі-
альної цілісності, а й за рахунок ін-
ших пострадянських держав і на-
віть колишніх членів Варшавського
договору, тобто Східної Європи».
При цьому він недвозначно оцінив
крок самого олігарха, заявивши, що
стаття може бути «спробою поста-
вити себе як можливого наступника
Порошенка, якщо така угода поста-
не, й повністю підірвати нинішній
український уряд». Експерт вважає,
що Пінчук «представляє себе як лю-
дину, що сумісна з Москвою», і в
разі реалізації пропонованого заду-
му може перекреслити увесь досвід
незалежності України, повернувши
її до «васалітету щодо Москви».
Слід також визнати, що навіть
активне обговорення майбутнього
України у такому сумнівному, дво-
значному контексті свідчить про
розвиток досить негативної тенден-
ції, що закріплює ставлення до
України у світі як до об’єкту міжна-
родного права, звужує її можливос-
ті щодо маневру на міжнародному
рівні та дозволяє самовисування у
владу людей, які внаслідок своєї ді-
яльності можуть нанести суттєву
шкоду розвитку демократичної дер-
жави.
Ще одна ситуація інформаційно-
го фронту активно обговорюється
експертними колами. Йдеться про
те, що адміністрація президента
України найняла близьку до Респу-
бліканської партії американську пі-
ар-компанію для лобіювання в
США інтересів нашої країни (пові-
домлення 6 січня, впливовий пор-
тал The Hill). Тим часом українській
владі у цьому контексті вже закида-
ють низку прорахунків щодо робо-
ти в США. Так, американські ЗМІ
оприлюднювали інформацію про
10. 10
те, що Віктор Пінчук долучався до
фінансування передвиборчої кам-
панії Гілларі Клінтон. Більш того,
така діяльність українського олігар-
ха інколи подавалась та сприйма-
лась як закамуфльована офіційна
«робота» Києва на зовнішньополі-
тичні арені. Зокрема, нині часто зга-
дується факт, що президент Поро-
шенко під час свого візиту до США
не зустрівся з Дональдом Трампом,
але водночас зустрічався з Гілларі
Клінтон (чому, за повідомленнями
деяких ЗМІ, сприяв саме Пінчук).
Цікаво, що колишній посол
США в Україні Джон Гербст висло-
вив невпевненість у тому, що на-
йнята компанія має відповідний рі-
вень зв’язків з адміністрацією
новообраного президента США
(«День», №1, 11 січня).
Ще один важливий інформа-
ційне посилання стосується допо-
віді німецьких спецслужб, які міс-
тять звинувачення на адресу Росії.
Так, стало відомо, що Федеральна
розвідувальна служба Німеччини
(BND) і Федеральне відомство з
охорони конституції звинуватили
Москву в маніпуляціях, спрямо-
ваних на підрив тісної взаємодії
Європи зі США, а також погли-
бленні соціальних конфліктів у
Європі (14 січня). Такі визнання
західних офіційних структур без-
пеки є вкрай важливими для
України з огляду на можливість
формування антипутінської коа-
ліції та визнання російського пре-
зидента у майбутньому міжнарод-
ним злочинцем.
Виклики та ризики всередині
держави
Експерти зауважують: внаслідок
критичної залежності України від
міжнародної політики внутрішні
сценарії є значною мірою віддзерка-
ленням саме подій міжнародної аре-
ни. Досить показово, що згідно зі
згадуваним вище дослідженням
Українського інституту майбутньо-
го найбільш вірогідним (із внутріш-
ніх) є сценарій «керованої дестабілі-
зації», який передбачає формування
нової влади шляхом перевиборів до
парламенту внаслідок загострення
політичної кризи, масових протес-
тів або навіть спроб силового захо-
плення влади.
Водночас можна відзначити дея-
кі позитивні кроки української вла-
ди, які за умов розвитку даних на-
прямів могли б позитивно впливати
на внутрішню екологію в україн-
ському суспільстві.
Передусім є підстави казати про
покращення ситуації навколо моти-
вації служби в українському вій-
ську. Зокрема, президент Порошен-
ко підписав Закон України «Про
внесення змін до деяких законів
України щодо пенсійного забезпе-
чення окремих категорій осіб із чис-
ла учасників антитерористичної
операції» (4 січня). Документом
вносяться зміни до Закону України
«Про загальнообов’язкове держав-
11. 11
не пенсійне страхування» та нада-
ється право на призначення пенсії
за віком після досягнення чоловіка-
ми 55 років, жінками — 50-55 років
військовослужбовцям, особам на-
чальницького і рядового складу ор-
ганів внутрішніх справ, які брали
безпосередню участь в АТО в райо-
нах її проведення за наявності стра-
хового стажу не менше 25 років для
чоловіків і 20 років для жінок.
Другим формальним позитивом
стала поява Державної програми
розвитку Збройних Сил України на
період до 2020 року (Рада націо-
нальної безпеки і оборони України
схвалила її проект 29 грудня 2016
року). Хоча експертні кола та сус-
пільство не отримали детальної ін-
формації про зміст Держпрограми,
сама її поява може слугувати запев-
ненням від влади щодо визначення
із напрямами розвитку національ-
ного війська. Зокрема, поінформо-
вано, що буде удосконалено струк-
туру Збройних Сил та оптимізовано
їх чисельність, а самі ЗСУ будуть
укомплектовані професійним та со-
ціально захищеним особовим скла-
дом. Згідно з попередньою заявою
начальника Генерального штабу ге-
нерала Віктора Муженка (4 грудня
2016 року), Держпрограма спрямо-
вана на реалізацію п’яти стратегіч-
них цілей: «Йдеться, насамперед,
про створення ефективної системи
управління Збройними Силами,
про удосконалення системи обо-
ронного планування, набуття
Збройними Силами необхідних
спроможностей, створення єдиної
системи логістики та тилового за-
безпечення, а також, що дуже важ-
ливо з урахуванням бойового досві-
ду, удосконалення системи
медичного забезпечення Збройних
Сил. Ще один масштабний та важ-
ливий напрямок, який відображе-
ний у програмі – це професіоналіза-
ція українського війська та
системний розвиток служби у вій-
ськовому резерві». Експерти
ЦДАКР звертають особливу увагу
на питання професіоналізації укра-
їнського війська – його реалізація
допоки здійснювалася без офіцій-
ного проголошення курсу на ство-
рення професійних ЗСУ, у супереч-
ливому, часто двозначному режимі,
в умовах «ручного» управління сек-
тором безпеки держави. Якщо вій-
ськово-політичному керівництву
держави вдасться подолати цю про-
блему, матиме місце позитивне вра-
ження суспільства. У цьому контек-
сті слід звернути увагу на заяву
Міноборони 29 грудня: «Через три
роки українська армія повністю
буде контрактною; за «нормами
мирного часу» на службу візьмуть
250 тис. чоловік».
Ще одним рішенням, що має гар-
монізувати відношення нижньої
ланки війська до військово-полі-
тичного керівництва держави, стала
можливість для військовослужбов-
ців за контрактом реалізувати пра-
во на звільнення за зміненим зако-
Експерти ЦДАКР звертають осо-
бливу увагу на питання професіона-
лізації українського війська – його
реалізація допоки здійснювалася без
офіційного проголошення курсу на
створення професійних ЗСУ, у супер-
ечливому, часто двозначному режи-
мі, в умовах «ручного» управління
сектором безпеки держави
12. 12
нодавством. Згідно з заявою
військового відомства, вони будуть
звільнені поступово протягом року,
починаючи з квітня (11 січня). Цей
крок, серед іншого, свідчить про по-
долання керівництвом ЗСУ пробле-
ми відпливу кадрів нижчої ланки
(хоч поруч із рішенням призивати
«цивільних» офіцерів є визнання
проблеми забезпечення молодшим
офіцерським складом). За прогно-
зом Генерального штабу Збройних
сил України, пропонованими зміна-
ми щодо звільнення з ЗСУ скорис-
таються близько 10 відсотків контр-
актників (положення зміненого
закону наступні: військовослужбов-
ці, які підписали контракт із форму-
люванням «до закінчення особли-
вого періоду», що за дотеперішніх
умов перетворився фактично на
безстроковий, і прослужили не мен-
ше ніж 24 місяці, отримують право
або на звільнення, або на продо-
вження контракту з новим термі-
ном: для осіб рядового складу – на 3
роки, сержантського і старшинсько-
го складу – від 3 до 5 років, для осіб
офіцерського складу – від 5 до 10
років).
Також поступово покращується
ситуація навколо переозброєння
ЗСУ. Зокрема, протягом 2016 року
на озброєння вітчизняного війська
було прийнято 17 і допущено до екс-
плуатації 64 зразки озброєння і вій-
ськової техніки. На думку фахівців
Департаменту військово-технічної
політики, розвитку озброєння та
військової техніки Міноборони
України, у питанні технічного під-
силення війська можна було досяг-
ти й більшого прогресу, але цьому
суттєво завадило недоотримання
військовим відомством (понад 2
млрд грн) додаткових коштів від
конфіскату. Зокрема, відбулася
часткова модернізація літаків типу
Су та МіГ, вертольотів, вітчизняно-
го безпілотного авіаційного комп-
лексу, комбінованого пристрою ви-
киду хибних цілей та станції
оптико-електронного придушення
до вертольотів та літаків. Також мо-
дернізовані бронетранспортери, ав-
томатичні гармати, переносні про-
титанкові ракетні комплекси й
ракети до них, модернізовані та нові
РЛС.
Враховуючи, що у доларово-
му еквіваленті на 2017 рік видатки
Збройних Сил майже не знизилися
(на створення новітніх зразків ОВТ,
проведення НДДКР та розробку но-
вітньої військової техніки спряму-
ють 18% від оборонного бюджету, а
це — 11,7 млрд гривень, що майже
на 3,6 млрд грн більше, ніж 2016
році), є підстави казати про продо-
вження поступового переозброєн-
ня ЗСУ.
До важливих кроків Уряду рі-
шення Кабінету міністрів України
про виготовлення під державні га-
рантії танків “Оплот” та літаків для
Збройних сил України (11 січня).
Уряд України надав державну га-
рантію за кредитом ДП “Завод ім.
За прогнозом Генерального штабу
Збройних сил України, пропоновани-
ми змінами щодо звільнення з ЗСУ
скористаються близько 10 відсотків
контрактників
13. 13
Малишева” на суму 1 млрд 83,59
тис. грн. для виготовлення танків
БМ “Оплот” (згідно з постановою
Кабінету міністрів №1083 від 25
грудня, плата за надання гарантії
складає 0,001% річних суми гаран-
тійних зобов’язань).
Отже, в цілому ЦДАКР кон-
статує певні позитивні зміни в се-
редині держави – у сфері підго-
товки війська до оборони та
проведення оборонного рефор-
мування. Звісно, має місце й низ-
ка негативних тенденцій, про які
«ВіР» згадував у випусках 21 – 24,
2016 року. Однак, слід наголосити
і про появу позитивних перспек-
тив, що може знайти відбиток в
середині суспільства та й безпо-
середньо у ЗСУ.
14. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 січня 2016
14
Одна з найбільш актуальних
проблем функціонування та по-
дальшого розвитку вітчизняної
оборонної промисловості полягає в
невирішеності цілого ряду питань,
пов’язаних з різноманіттям форм
власності, притаманних ринковому
способу ведення господарства.
Залишаючись протягом трива-
лого періоду в межах виключно
державного сектора економіки,
оборонна промисловість у кінці
минулого століття на етапі перехо-
ду до ринкових відносин виявила-
ся не зовсім підготовленою до поя-
ви суб’єктів господарювання
недержавних форм власності, що
провадять свою діяльність у обо-
ронно-промисловій сфері.
Незважаючи на те, що ця подія
породила велику кількість всіляких
управлінських та господарських
протиріч, її не можна не помічати, і
тим більш від неї не слід легковажно
відмахуватися тому, що:
з одного боку, без наявності під-
приємств недержавних форм влас-
ності неможливо створити повноцін-
не конкурентне середовище, у
відсутності якого ринкові економічні
механізми є малоефективними1
, у
тому числі й в оборонно-промисловій
сфері, де проблема недостатньої кон-
куренції стоїть набагато гостріше, ніж
в якійсь іншій галузі промисловості;
1
Мається на увазі, що в умовах відсутності економічної
конкуренції головна рушійна сила ринкової економіки,
співвідношення попиту і пропозиції, втрачає свою дієз-
датність і регуляторну спроможність.
Можливості удосконалення державно-
приватного партнерства
у оборонно-промисловій сфері
У дзеркалі
експертноі
думки
Ігор Чепков,
начальник Центрального науково-дослідного інституту
озброєння та військової техніки Збройних Сил України,
д.т.н., професор
Без наявності підприємств недер-
жавних форм власності неможливо
створити повноцінне конкурентне
середовище, у відсутності якого
ринкові економічні механізми є мало-
ефективними
15. 15
з іншого боку, неформальне
впровадження ринкових відносин у
господарську практику об’єктивно
вимагає рішучого і безкомпроміс-
ного перегляду основоположних
принципів оборонно-промислової
діяльності, які ще вчора здавалися
непорушними канонами.
Саме цими двома обставинами
пояснюють серйозні труднощі
щодо вдосконалення державно-
приватного партнерства у оборон-
но-промисловій сфері, які мають
масу конкретних прояв і нюансів в
повсякденній господарській діяль-
ності.
Зупинимося на окремих з них.
Вважаємо за необхідне попере-
дити: судження, викладені нижче,
не треба розглядати у якості офі-
ційної позиції Міністерства оборо-
ни, бо вони являють собою лише
наукову точку зору у вигляді попе-
редніх або проміжних результатів
науково-дослідних робіт, які вико-
нуються ЦНДІ ОВТ ЗСУ протягом
2015-2016 років і спрямовані на:
• забезпечення узгодженості
військово-технічноїтаоборонно-
промислової політики, що прова-
дяться;
• удосконалення взаємодії Зброй-
них Сил України та вітчизняної
промисловості у політичних і
економічних умовах, які склали-
ся на нинішньому історичному
етапі.
Їх практична реалізація потре-
бує додаткових обговорень, об-
ґрунтувань та узгоджень і буде за-
лежати від багатьох політичних,
правових, економічних, науково-
технічних, соціальних та інших
факторів.
Щодо формальної і неформальної
рівноправності форм власності
На жаль, формально проголо-
сивши на законодавчому рівні рів-
ноправність усіх форм власності,
держава явно непослідовно пово-
диться в реалізації цього основопо-
ложного принципу ринкової еко-
номіки.
Фактично у господарській прак-
тиці безпідставна з точки зору еко-
номічної логіки перевага віддаєть-
ся державній власності. Причому,
як це парадоксально, дуже часто ця
прерогатива також закріплена за-
конодавчо.
На наше глибоке переконання
саме така суперечливість у визна-
ченні права власності є головною
перешкодою інтеграції недержав-
них суб’єктів господарювання в
оборонно-промислову сферу.
Ось кілька прикладів законо-
давчо неврегульованих питань,
пов’язаних з правом власності.
Цивільний кодекс і Закон Украї-
ни «Про господарські товариства»
наділяють господарські товариства
(у тому числі й акціонерні) стату-
сом власників майна, переданого
до складу їх статутних капіталів за-
сновниками та учасниками, а Гос-
подарський кодекс, також віднося-
Фактично у господарській практиці
безпідставна з точки зору економіч-
ної логіки перевага віддається
державній власності. Причому, як це
парадоксально, дуже часто ця
прерогатива також закріплена
законодавчо
16. 16
чи його до власності господарських
товариств, одночасно стверджує,
що таке майно належить їм на пра-
ві господарського відання або пра-
ва оперативного управління, якщо
засновником є держава. Тобто дер-
жава, будучи засновником акціо-
нерного товариства, залишає за со-
бою і власність на майно, і
корпоративні права.
Таким чином порушується голо-
вний принцип акціонерної форми
власності: отримання засновником
акціонерного товариства корпора-
тивних прав в обмін на його внесок
до статутного капіталу.
Щось подібне відбувається і з
холдинговими компаніями, які є
однією з форм акціонерного това-
риства.
З одного боку, на них поширю-
ються вищезазначені норми Ци-
вільного кодексу, Закону України
«Про господарські товариства», а
також окремих статей Господар-
ського кодексу стосовно права
власності на майно і акції, що уві-
йшли в їх статутні капітали.
З другого боку, згідно з іншими
статтями Господарського кодексу і
Закону України «Про холдингові
компанії в Україні» в державних
холдингових компаніях:
• пакети акцій або майно, що пе-
редані до їх статутних капіталів,
перебувають у державній влас-
ності і закріплюються за ними
лише на праві господарського
відання;
• має місце максимальне обме-
ження обігу їх акцій:
• вони не підлягають використан-
ню з метою формування статут-
них капіталів будь-яких підпри-
ємств навіть з переважанням
державної форми власності;
• з ними не можна вчиняти будь-
які дії, що можуть призвести
до їх відчуження до завершення
процесу приватизації тощо.
Всі ці правові метаморфози є
пережитком планової економіки,
коли існувала єдина форма влас-
ності, державна. Вони абсолютно
не кореспондуються з діючими
ринковими принципами, заснова-
ними на рівності усіх форм влас-
ності.
Вже багато років ведуться дис-
кусії про деструктивну роль однієї
з норм
Закону України «Про управлін-
ня об’єктами державної власності»
щодо заборони на відчуження не-
рухомого майна об’єктів державної
власності, що не підлягають прива-
тизації. Швидше за все, дана норма
була введена для недопущення за-
лучення в приватизаційні процеси
майна суб’єктів господарювання,
що мають важливе значення для
національної економіки, до яких
безумовно відносяться підприєм-
ства оборонної промисловості.
Але сьогодні, коли питання про
роздержавлення тої її частки, що
залишається у державній власнос-
ті, взагалі не стоїть на порядку ден-
17. 17
ному, ця сумна норма унеможлив-
лює реструктуризацію оборонних
підприємств і взагалі будь-яку
структурну перебудову в оборон-
но-промисловій сфері.
Цілком очевидно, що скасуван-
ня усіх зазначених анахронізмів
90-х років минулого сторіччя не
потягне за собою негативних на-
слідків тому, що держава має мож-
ливість безальтернативно реалізу-
вати своє право власності в
акціонерних утвореннях за допо-
могою простої стандартної проце-
дури більшості голосів, якщо зали-
шить за собою контрольний пакет
акцій кожної такої структури.
Проте подальше нерозв’язання
вказаних нормативно-правових
суперечностей загрожує не тільки
продовженням ігнорування потен-
ціалу приватних оборонних під-
приємств, но й істотним уповіль-
ненням ринкових перетворень усієї
оборонної промисловості.
Щодо різновекторності сучасної
військово-технічної та оборонно-
промислової політики
Так історично склалося з пер-
ших років незалежності нашої кра-
їни, що вихідною точкою розро-
блення та реалізації державної
військово-технічної політики ви-
ступають так звані потреби Зброй-
них Сил України, інших військових
формувань у засобах збройної бо-
ротьби, військовій та спеціальній
техніці, необхідних їм для виконан-
ня своїх штатних функцій. Обо-
ронно-промислова політика при
цьому розглядається у якості логіч-
ного продовження військово-тех-
нічної політики, яке характеризує
здатність і прагнення вітчизняної
промисловості реалізувати ці по-
треби в науковій та виробничій
сферах.
Таким чином визначені та про-
гнозовані на середньострокову
перспективу потреби силових
структур зумовлюють відповідну
спрямованість і зміст прийнятих
алгоритмів формування військово-
технічної та оборонно-промисло-
вої політики.
Однак людству відомі чимало
прикладів, коли події розгорталися
зовсім в іншій логічній послідов-
ності. При нинішніх темпах науко-
во-технічного прогресу сучасна на-
ука та промисловість здатна
створювати зразків озброєння, по-
будовані на принципово нових фі-
зико-хімічних принципах, про іс-
нування яких воєнні кола навіть не
здогадувалися. У таких випадках
нерідко змінювалися не тільки
основоположні канони військово-
го будівництва, а й вся система сві-
тової безпеки піддавалася ради-
кальній трансформації.
Тому спрямованість вектору
військово-технічної та оборонно-
промислової політики правильніше
було б розглядати в двох напрямах:
• від існуючих і прогнозованих
потреб щодо забезпечення воєн-
Цілком очевидно, що скасування усіх
зазначених анахронізмів 90-х років
минулого сторіччя не потягне за
собою негативних наслідків тому,
що держава має можливість без-
альтернативно реалізувати своє
право власності в акціонерних
утвореннях за допомогою простої
стандартної процедури більшості
голосів, якщо залишить за собою
контрольний пакет акцій кожної
такої структури.
18. 18
ної безпеки держави - до наяв-
них науково-технічних та ви-
робничих можливостей
вітчизняної промисловості;
• від появи в її арсеналі прорив-
них технологій, що створюють
новітні види озброєння з невідо-
мими раніше споживчими яко-
стями - к перспективному вигля-
ду збройних сил, який
формується під впливом
революційних новацій в галузі
озброєння та військової техніки.
Логічно припустити, що в кож-
ному із зазначених варіантів мето-
дологія розробки і реалізації вій-
ськово-технічної та
оборонно-промислової політики,
співвідношення між ними будуть
принципово відрізнятися.
Щось подібне відбувається при
спробах проникнення в оборонно-
промислову сферу підприємств не-
державних форм власності.
Коли такий суб’єкт господарю-
вання приходить в оборонне ві-
домство зі своїм зразком озброєн-
ня, якого поки немає у
розпорядженні Збройних Сил
України, його в силу заведеного за
часів колишнього Союзу порядку,
посилають по довгому колу, вима-
гаючи проходження повного циклу
розробки від аванпроекту до по-
становки на озброєння.
На наш погляд, доцільніше в да-
ному випадку застосувати іншу
процедуру, концепція якої в само-
му узагальненому вигляді (без роз-
криття тонкощів і нюансів) зво-
диться до наступного.
Відразу починається етап ви-
пробувань за програмою, розро-
бленою та затвердженою Міністер-
ством оборони. При цьому
виставляється проста і жорстка ви-
мога: випробування завершуються
успішно - далі слідує процедура по-
становки на озброєння, в іншому
випадку - будь-які відносини з та-
ким підприємством закінчуються.
Оскільки відразу ж знайдеться
численний загін охочих вразити
військових своїми творчими досяг-
неннями, всі витрати з проведення
випробувань повинно взяти на
себе підприємство. Але, якщо зра-
зок витримав випробування и при-
йнятий на озброєння, Міністер-
ствооборонивідшкодуєцівитрати,
якщо випробування закінчилися
невдачею - їх вартість залишається
у витратній частині економіки під-
приємства.
Пильну увагу слід також приді-
лити процедурі узгодження проце-
су серійного виготовлення зразка,
поставленого на озброєння:
• або підприємство залишить за
собою його виробництво, взяв-
ши на себе на певний період
відповідні зобов’язання, вклю-
чаючи технічний супровід про-
тягом повного життєвого ци-
клу, у тому числі і в особливий
період;
• або Міністерство оборони вику-
пить документацію на виріб за
Оскільки відразу ж знайдеться
численний загін охочих вразити
військових своїми творчими досяг-
неннями, всі витрати з проведення
випробувань повинно взяти на себе
підприємство
19. 19
узгодженою ціною і розмістить
його серійне виробництво на
свій розсуд, залишивши
підприємству перспективу отри-
мання роялті з кожної
виготовленої одиниці.
Здійснення мікрофільмування
всього комплекту документації в
обох випадках є обов’язковим.
Даний порядок може викорис-
товуватися тільки тоді, коли зразок
озброєння створюється з ініціати-
ви підприємства і за його кошти.
У всіх інших випадках, коли іні-
ціатором закупівель техніки, мате-
ріально-технічних ресурсів, робіт,
послуг виступає оборонне відом-
ство радикально змінювати діючий
порядок недоцільно, хоча критич-
но його осмислити і певним чином
оптимізувати було б незайвим.
Мається на увазі, що підприєм-
ства усіх форм власності прийма-
ють участь у тендерах, що прова-
дяться Міністерством оборони, на
загальних умовах у відповідності з
принципом рівноправності усіх
форм власності, про якій мова
йшла вище.
Щодо істинного змісту
економічних інтересів державних
і приватних підприємств,
можливих форм і методів
їх реалізації
Ми розуміємо, що теза, яка за-
раз буде озвучена, є вельми диску-
сійною і можливо викличе якесь
нерозуміння. Але професійна гід-
ність та прагнення до наукової іс-
тини не залишає нам іншого вибо-
ру, бо значний обсяг проведених
ЦНДІ ОВТ ЗСУ досліджень підво-
дить саме до наступних висновків.
Безумовно, сплеск інтересу в
суспільстві до воєнної проблемати-
ки багато в чому викликаний по-
чуттями патріотизму, любові до
своєї батьківщини, необхідності
будь-яким способом захистити су-
веренітет і незалежність нашої дер-
жави, відновити її територіальну
цілісність.
І це заслуговує глибокої поваги.
Однак, якщо розглянути всю
сукупність проблем щодо техніч-
ного оснащення Збройних Сил
України, інших військових форму-
вань сучасними засобами збройної
боротьби у чисто економічній пло-
щині, то виявляються певні відмін-
ності в спонукальних мотивах ді-
яльності державних і приватних
підприємств, що зайняті створен-
ням та виготовленням озброєння
та військової техніки.
Справа у тому, що процес фор-
мування та втілення в життя голо-
вних напрямів державної політики
забезпечення національної безпе-
ки спирається, як правило, на дер-
жавні органи влади і суб’єкти гос-
подарювання державної форми
власності, в діяльності яких при-
сутні практично усі її складові у ви-
гляді конкретних завдань:
• державної соціально-економіч-
ної політики;
20. 20
• державної воєнної, воєнно-еко-
номічної, військово-технічної
та оборонно-промислової полі-
тики;
• державної бюджетної та інвести-
ційної політики;
• державної науково-технічної та
інноваційної політики;
• державної зовнішньоторговель-
ної політики та політики військо-
во-технічного співробітництва з
іноземними державами тощо.
Це формує розгалужене древо
цілей функціонування державних
оборонних підприємств, пріори-
тетність кожної з яких визначаєть-
ся особливостями політико-еконо-
мічної обстановки, яка складається
навколо країни з урахуванням її
внутрішньо- та зовнішньополітич-
них аспектів. Причому далеко не
завжди індикатори успіху акценту-
ються виключно на досягненні
максимально можливих доходів,
тобто безперечного переважання
фінансово-економічних цілей не
спостерігається.
Зовсім іншу спрямованість має
господарська діяльність приватних
оборонних підприємств, яка зво-
диться до отримання стабільного
доходу (бажано, максимально мож-
ливого) з опорою на завоювання
окремого сегменту ринку шляхом
створення, виробництва, просу-
вання конкретного зразка озбро-
єння та військової техніки (або
виду виробів). Тобто превалює фі-
нансово-економічний аспект.
Проблема полягає в створенні
таких економічних умов, при яких
зазначені економічні інтереси як
державних, так і приватних обо-
ронних підприємств (при повному
усвідомленні їх відмінності) могли
бути максимально реалізовані.
С урахуванням ключових поло-
жень теорії управління та теорії
ринкової економіки вимальовуєть-
ся така конфігурація.
Обов’язкові умови та допущення:
• усі підприємства як державні,
так і приватні повинні мати акці-
онерну форму власності;
• усі підприємства, зайняті обо-
ронно-промисловою діяльністю,
класифікуються за наступними
принципами:
• перший тип - підприємства
100,0% державної власності (ак-
ціонерні товариства, в статутно-
му капіталі яких державна част-
ка складає 100,0% акцій);
• другий тип - підприємства, що
контролюються державою (акці-
онерні товариства, в статутному
капіталі яких державна частка
складає від 50,0% плюс одна ак-
ція до 100,0% мінус одна акція);
• третій тип - підприємства, що не
контролюються державою (акці-
онерні товариства, в статутному
капіталі яких державна частка
складає менш ніж 50,0% акцій),
включаючи повністю приватні.
На базі усіх підприємств першо-
го типу та частини підприємств
другого типу (тих, де дозволяє роз-
21. 21
мір державної частки) Кабінетом
Міністрів України за галузевою
ознакою формуються державні ак-
ціонерні холдингові компанії, які
призначені для здійснення безпе-
рервного поточного управління
саме державним сектором оборон-
ної промисловості й являють собою
галузеві горизонтально-інтегровані
науково-виробничі об’єднання .
Кожне підприємство першого і дру-
гого типу може входити тільки в
одну холдингову компанію.
Участь підприємств, що не
контролюються державою (третій
тип), у даних холдингових компа-
ніях не передбачається.
У статутному капіталі кожної
галузевої холдингової компанії
розміщується не менш ніж 50,0%
плюс одна акція кожного з підпри-
ємств, яке увійде до її складу.
22. 22
Для господарського управління
оборонною промисловістю у стра-
тегічному ракурсі Кабінет Міні-
стрів України засновує Національ-
ну акціонерну компанію (НАК), до
статутного капіталу якої увійдуть:
• не менше 50,0% плюс одна акція
кожної галузевої холдингової
компанії;
• можливо (для підвищення рівня
капіталізації НАК) - пакет акцій
кожного підприємства першого
та другого типу (до 20,0% акцій).
Для цілеспрямованості усієї обо-
ронної промисловості на вирішення
найбільш актуальних науково-тех-
нічних і виробничих завдань на базі
підприємствусіхтрьохтипівстворю-
ються (у випадку необхідності) акці-
онерні товариства за тематичною
ознакою, що представляють собою
вертикально-інтегровані науково-
виробничі об’єднання, призначені
для реалізації конкретних науково-
технічних, виробничих та зовніш-
ньоекономічних проектів і програм,
в тому числі за участю суб’єктів гос-
подарювання недержавних форм
власності (підприємства третього
типу) та банківського капіталу.
Статутний капітал кожного та-
кого тематичного акціонерного то-
вариства передбачається сформу-
вати в таких пропорціях:
• 50,0% статутного капіталу плюс
одна акція - за рахунок пакета
акцій НАК;
• до 25,0% статутного капіталу - за
рахунок пакетів акцій підпри-
ємств, що беруть участь в реалі-
зації даного проекту або програ-
ми і контролюються державою
(перший та другий тип);
• до 25,0% статутного капіталу - за
рахунок пакетів акцій суб’єктів
господарювання недержавних
форм власності (третій тип) та
комерційних банків.
23. 23
Тоді акції кожного із підпри-
ємств першого типу розподіляться
наступним чином:
• не менше ніж 50,0% плюс одна
акція - внесок в статутний капі-
тал галузевої холдингової ком-
панії, до якої відноситься під-
приємство;
• до 20,0% акцій - внески в статут-
ні капітали тематичних акціо-
нерних товариств, що призна-
чені для реалізації конкретних
проектів або програм, в яких
бере участь підприємство2
;
2 Підприємство може брати участь у реалізації кількох
проектів і програм та входити до кількох тематичних ак-
ціонерних товариств. При цьому сума пакетів акцій, роз-
міщених у статутному капіталі кожного з них, не може
• не менше ніж 10,0% акцій резер-
вується для забезпечення пільго-
вої підписки для керівництва та
членів трудового колективу у
разі можливої приватизації;
• можливо до 20,0% акцій - внесок
в статутний капітал НАК (для
підвищеннярівняїїкапіталізації).
Запропонована конфігурація
має на увазі наступний розподіл
повноважень:
• визначення законодавчих основ
національної безпеки - Верховна
Рада України;
• визначення стратегії національ-
ної безпеки, вироблення та реа-
перевищувати 20,0% статутного капіталу підприємства
24. 24
лізація державної політики у цієї
сфері, включаючи воєнну безпе-
ку - Президент України за учас-
тю Ради національної безпеки і
оборони;
• вироблення та реалізація дер-
жавної оборонно-промислової
політики - Кабінет Міністрів
України;
• господарське керівництво обо-
ронною промисловістю на рівні
стратегічного менеджменту -
НАК;
• постійне та безперервне управ-
ління об’єктами державної влас-
ності у оборонно-промисловій
сфері та поточною господар-
ською діяльністю підприємств,
що контролюються державою -
галузеві холдингові компанії (в
межах повноважень, які визна-
чаються їх статутними функція-
ми) за винятком процедур, що
пов’язані з рухом державної
частки акцій суб’єктів та об’єктів
господарського управління в
оборонно-промисловій сфері й є
прерогативою Кабінету Міні-
стрів України3
;
• управління пріоритетними про-
ектами в оборонно-промисловій
сфері - тематичні акціонерні то-
вариства, включаючи участь під-
приємств, що не контролюються
державою, у тому числі повністю
приватних.
3 Винятки стосуються формування статутних капіталів
НАК та галузевих холдингових компаній, а також участі
НАК і конкретних підприємств у формуванні статутних
капіталів тематичних акціонерних товариств
Така схема забезпечує:
• реальну участь суб’єктів госпо-
дарювання недержавних форм
власності у оборонно-промис-
ловій діяльності на рівноправ-
них засадах;
• усунення існуючих суперечнос-
тей щодо реалізації економічно-
го інтересу приватних підпри-
ємств та підприємств
державного сектору;
• синтез галузевих та програмно-
цільових методів управління за
рахунок одночасного входжен-
ня підприємств, що контролю-
ються державою, частиною сво-
їх акцій як в галузеві холдингові
компанії, так і в тематичні акці-
онерні товариства, що створені
для реалізації конкретних про-
ектів і програм;
• єдність науково-технічної, еко-
номічної та виробничої політи-
ки, пріоритетність принципів
стратегічного менеджменту
шляхом створення Національ-
ної акціонерної компанії, що во-
лодіє контрольними пакетами
акцій вищевказаних галузевих
холдингових компаній, тема-
тичних акціонерних товариств і
можливо часткою акцій підпри-
ємств, які контролюються дер-
жавою (для збільшення рівня
капіталізації даної компанії);
• інноваційну спрямованість обо-
ронної промисловості шляхом
реального зближення науки і
виробництва за рахунок єдиних
25. 25
економічних та інших інтересів
промислових підприємств, нау-
ково-дослідних інститутів, кон-
структорських та технологічних
бюро, що об’єктивно виника-
ють у них в результаті участі в
галузевих холдингових компа-
ніях і тематичних акціонерних
товариствах та отримання пра-
ва на частину прибутку від по-
точної діяльності відповідної
галузі або реалізації конкретних
проектів і програм;
• інвестиційну привабливість ві-
тчизняної оборонної промисло-
вості та її складових частин
(НАК, галузеві холдингові ком-
панії, тематичні акціонерні то-
вариства, конкретні підприєм-
ства) шляхом підвищення рівня
їх капіталізації та розкриття
об’єктивної ринкової вартості;
• умови для послідовного набли-
ження оборонної промисловос-
ті до своєї фінансової самоокуп-
ності, науково-технічної,
економічної та виробничої
самодостатності, набуття нею
здатності до саморозвитку.
P.S.
Зі створенням Національного
комітету з промислового розви-
тку під головуванням Прем’єр-
міністра України В.Б. Гройсмана
(постанова Кабінету Міністрів
України від 14 грудня 2016 року
№956) з’являється додаткова
можливість не тільки обговорен-
ня зазначених пропозицій у ши-
роких суспільних, наукових та
промислових колах, а й їх подаль-
шого просування в державних
органах.
26. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 січня 2016
26
Польща подала позов до Суду
Європейського Союзу на Європей-
ську Комісію (ЄК) за її рішення про
збільшення доступу Газпрому до
трубопроводу OPAL з 50% до
80/90%. OPAL є гілкою газопроводу
Nord Stream в Німеччині. Рішення
ЄС дозволить російському гіганто-
ві збільшити свої поставки в Цен-
тральну і Східну Європу без будів-
ництва газопроводу Nord Stream 2.
Таким чином, Москва «купила» час
для захисту проекту від критики з
боку Польщі, України та інших.
Суд призупинив виконання рі-
шення ЄК, допоки спір не буде вре-
гульовано. Проте, повний зміст рі-
шення залишається невідомим,
оскільки воно не було опублікова-
не. Київ і Варшава разом критику-
ють рішення ЄК, яке може бути, а
може і не бути в кінцевому підсум-
ку прийняте Судом. На їхню думку,
воно сприяє існуючому німецько-
му маршрутові і його майбутньому
розширенню через Nord Stream 2 і
EUGAL, і тим самим ставить під за-
грозу позиції України як транзит-
ної держави і перешкоджає проце-
су диверсифікації ринку газу в
Польщі та регіоні.
Маргіналізація німецького
маршруту є в інтересах Польщі та
України, що також підштовхує кра-
їни до спільного будівництва газо-
проводу Польща-Україна. Незва-
жаючи на те, що Київ розраховує
стати енергетично незалежним до
Європейська Комісія має посприяти Україні
і Польщі вирішити проблеми з Газпромом
Войчех Якубік,
головний редактор інформаційно-аналітичного порталу BiznesaAlert (Польща)
Україна може бути зацікавлена в
заміні реверсних поставок газу зі
Словаччини на газ, що
транспортується з Норвегії
територією Польщі
27. 27
кінця десятиліття, ретельний роз-
гляд цього прогнозу дає підстави
для висновку, що Україна може
бути зацікавлена в заміні реверс-
них поставок газу зі Словаччини на
газ, що транспортується з Норвегії
територією Польщі. Політичні при-
чини, такі як неросійське джерело
газу та незалежна від Газпрому
транспортна інфраструктура – які
Словаччина не може забезпечити –
підсилюють такі прогнози (попри
те, що сьогодні Київ не проявляє
значного інтересу до нових закупок
газу).
В довгостроковій перспективі,
поляки могли б використовувати
оголошену приватизацію україн-
ської ГТС та газосховищ з метою
зміцнення свого газового вузла за
рахунок збільшення обсягу збері-
гання до 31 млрд. кубометрів на
рік, що, в свою чергу, дало б змогу
їм маніпулювати ціною на газ. Про-
те, це потребувало б прозорості та
необхідних механізмів боротьби з
корупцією з боку українців, які б
гарантували безпеку інвестицій.
Ці привабливі перспективи є од-
нією з причин, чому в 2017 році ми
маємо очікувати збільшення спроб
з боку Москви щодо дискредитації
українського газотранспортного
маршруту і одночасного просуван-
ня німецького варіанту. Останніми
роками я передбачав, що для досяг-
нення цієї мети росіянам не потріб-
но створювати кризу з українською
ГТС, яка б мобілізувала європей-
ських політиків проти Газпрому, як
це відбувалося в 2006 і 2009 рр.
Цього року Газпром традиційно
застеріг від зупинок постачань, а
також спеціально знизив тиск в
транзитних трубопроводах. Тим не
менш, до цих пір ніяких скорочень
поставок не відбулося. Укртрансгаз
повідомив 28 грудня, що тиск був
все ще на низькому рівні. ЄК на-
правила чергову спостережну мі-
сію в Україну, щоб стежити за роз-
витком ситуації, яка має допомогти
прийняти спільні міри у разі ви-
никнення проблем з постачанням.
У разі виникнення кризи українці
планують забезпечувати макси-
мальну прозорість.
Проте, привід, який може ви-
никнути внаслідок ситуації на по-
літичній сцені України, що перебу-
ває під впливом Москви, може
призвести до потенційної провока-
ції. Є малоймовірним, що Газпром
буде перекривати кран без «офіцій-
ного прикриття» такої дії. Прикла-
дом тут може слугувати терорис-
тичнаатаканалініїелектропередач,
які йдуть з України в Крим на
кшталт тієї, що відбулася в листо-
паді 2015 року і в якій був звинува-
чений Київ. Якщо перекривати
кран не вигідно, чи якщо україн-
ська влада власне не надасть «на-
лежних підстав» Кремлю для зви-
нуваченьускороченніпоставок, -то
може диверсія непомітних «зеле-
них чоловічків» виконає цю роботу
на газопроводі?
В 2017 році ми маємо очікувати
збільшення спроб з боку Москви
щодо дискредитації українського
газотранспортного маршруту і
одночасного просування німецького
варіанту
