270

1. «Philosophy for children, P4c» на уроках української літератури у
сучасній школі
Сучасний світ - це світ інновацій. Оновлюється все, бо швидкими
темпами розвивається наука і техніка. Власне цьому дуже швидкому
розвитку прогресу повинна відповідати і освіта, впроваджуючи новинки у
навчання. Система освіти України сьогодні орієнтується на навчання дітей в
умовах індустріального суспільства ХІХ - ХХ століть, але нині ХХІ століття?
Сучасності потрібні фахівці іншого ґатунку.
Сучасні здобувачі освіти — це художні натури, які мають почасти
високий рівень емоційності, уваги, мрійливості, креативності. Вони
наполегливо шукають у своєму оточенні людей з активною життєвою позицією,
відвертих у стосунках, здатних критично оцінити ситуацію. Це період пошуку і
створення власного "Я". Бажання дитини показати своє "Я", бути
індивідуальністю, а не натовпом, вирізняє її серед інших.
Країни європейської спільноти культивують увагу до особистості, поваги
одне до одного, не зубріння, а думання, здобувати знання і навички, які
потрібні не теоретично, а для щоденного життя. Нарешті й Україна вирішила
докорінно змінити систему освіти, нині у школах початкові класи втілюють
проект, який називається «Нова українськашкола».
Нова українська школа – це новий зміст освіти, нова методика навчання та
виховання, нове освітнє середовище, нові можливості самореалізації . У «Візії
сучасної української школи» вказано, що важливим на сьогодні є «розвиток в
учнівства компетенцій, необхідних для роботи і життя у XXI століття, вміння
комплексного вирішення проблем, критичного мислення, креативності,
прийняття рішень та співпраці з людьми».[3 ]
Актуальність теми статті нерозривно пов’язана з тими кардинальними
змінами, які відбуваються в Україні сьогодні. Нагальною потребою

2. сьогодення стало створення школи, яка прислухатиметься до думки дітей,
вчитиме не боятись висловлювати власну думку. Це буде інший зміст освіти
та методика навчання, освітнє середовище. Ефективним у сучасній освіті є
використання нових альтернативних освітніх практик. Це,зокрема, ділові і
навчальні ігри, квести, проєктна робота та інше. У цьому сенсі методика
«Philosophy for children, P4c» – робота з проекцією на майбуття – становлять
особливий інтерес. Цю методику розробив наприкінці 60-х років професор
Метью Ліпман. Вже понад 35 років вона практикується у більшості країн світу.
Доречно, що вона стала , хоч і повільно в Україні.
Тож, метою цієї статті – показати, що важливо навчати дітей працювати
в колективі й розуміти інших, щоб учень, вирішуючи проблеми, міг ефективно
спілкуватися одинз одним.
Реалізація мети цієї інновації передбачає виконання таких завдань:
– розвиток чотирьох типів мислення дітей: колективне ( міркування з
іншими); піклувальне (міркування про інших); критичне (прийняття
обгрунтованихрішень) ; креативне ( створення нових ідей);
– розв’язанняпроблем, пов’язанихз реальною життєдіяльністю дітей;
– навчання й виховання дітей у плані філософського пізнання й
освоєннясвіту;
– розвиток інтелекту і моральності дитини – головна мета діяльності
освітнього простору навчального закладу.
Варто особливо підкреслити те, що основним методом упровадження
методики «Philosophy for children, P4С» є сократівський діалог або діалог з
перехопленням ініціативи, де усі учасники є рівноправними партнерами.
Щоправда, під час роботи за цією методикою використовується метод
«товариство дослідників» або пошук істини.
Далі зупинимося на особливих моментах методики «Філософія для
дітей».
Повноцінний діалог здітьми не може відбутися, коли діти сидять один
за одним і не бачать обличчя свого співрозмовника, його емоцій. Справжня

3. комунікація можлива тільки при такій локації, коли діти у колі, де вчитель
( наставник чи модератор)і учні – рівноправні учасники.
Це спілкування починається з емоційного налаштування. Загалом, це
може бути знайомство чи побажання, розповідь про щось…
Наставник знайомить з правилами, за якими працюватимуть всі, і які є
обов’язковими для всіх учасників. Вони можуть бути прочитані чи
написані на листках паперу і роздані дітям або записані на дошці.
Пам’ятка «Правила роботи на занятті»
1.Чітко формулювати свою думку;
2. Завжди підкріплювати свої дії аргументами;
3. Поважати думку іншого;
4. Цінувати час;
5. Правило піднятої руки;
8. Система жестів (піднятий вказівний палець – згода або ж, бажання щось
додати до мови попередньої людини, піднятий вказівни1 палець – незгода.
Наступний етап – читання тексту. Важливо, що учні читають по
декілька слів від 5 до 10 – ти. Це, відоме всім, ланцюжкове читання. Починає
наставник, а далі решта. Слід зауважити, що ця дія відбувається в повній
тиші, стосовно інших. Цікаво: кожен знає, що до нього дійде черга, ніхто
його не пропустить. Що виховує таке читання? Закономірно, що це
виховання культури поведінки, формування вміння слухати. Тут варто
звернути увагу на те, якщо текст залишився, то дається час на те, щоб його
дочитати. На це відводиться певнийчас.
Варто застерегти, що робота з текстом як джерелом інформації займає
небагато часу на занятті. Тут важливе не вміння читати, а аналізувати,
ставити запитання…
Щоб проілюструвати цю методику в дії, ми візьмемо оповідання
Василя Сухомлинського « Бо я – Людина». [ 4]
Яким є наступний момент цієї методики? Це — запитання дітей. Учні
спочатку записують свої запитання, які в них виникли після прочитання. Це

4. на власному листку. Дала учень самостійно записує своє запитання і
підписує своє ім’я на дошці. Завважимо, що тут не існує ніяких обмежень,
яким має бути запитання, фіксується кожне, наставник дякує всім учням.
Закономірно, що наставник пояснює дітям: немає хороших і поганих запитань,
а найгірше запитання це те, яке не було поставлене через страх до інших.
Вчитель пропонує учням уявити ситуацію, яка змальована в тексті, і
певним чином поставитися до неї, виявивши це ставлення у запитанні.
Відстежується правильність формулювання запитання, його відповідність
прочитаному змісту. Діти ставлять запитання, які, на їхню думку, стосуються
прочитаного тексту (що виявляється спірним, цікавим, незрозумілим тощо).
Тож, до нашого тексту діти – учні 8 класу поставили такі запитання:
1. Чому батько не запропонувавсинові прийняти камінь? Оля
2. Чому син не попередивбатька про небезпеку? Саша
3. Яким виросте син у батька, який не думає про інших? Люда
4. Чому третього дня батько попередив пронебезпеку синові? Боря
5. Що символізував камінь для батька і сина? Юля
6. Хіба у світі є люди з камінною душею? Ілля
7. З якою метою дідусь прибрав камінь з дороги? Катя
8. Якою є справжня людина? Сергій
9. Чому батько не показавсинові зерен людяності? Надя …
Наступний момент - вибір найкращого запитання. Це відбувається так,
наставник читає всі запитання по черзі, а присутні голосують. Результати
голосування записують на дошці проти кожного запитання. Так вибирають
чотири запитання, які сподобалися.
У нашому класі були вибрані вибрані запитання №№5,6, 8,9.
Далі із цих чотирьох шляхом ще одного голосування вибирають одне
чи два запитання, яке сподобалися найбільше. Це процес, коли діти
переосмислюють прочитане самостійно. Учитель при цьому орієнтує їх на
порівняння, групування запитань, виділення з-поміж них найбільш суттєвого.
При цьому діти висловлюють свої думки, ґрунтуючись на власному досвіді, що
стосується проблемиобговорення.

5. У нас були вибрані запитання №№ 6,8.
6. Хіба у світі є люди з камінною душею? Ілля
8. Якою є справжня людина? Сергій
Коли дитина обирає цікаве для себе запитання, вона усвідомлює, що несе
за це відповідальність. Її вибір - це вибір рівного серед інших. Цей навик
важливий для виховання громадянської свідомості. Доречно тут згадати слова
Ліпмана: «Людина, яка вміє відповідально мислити, починає відповідально
діяти» [ 3 ]
Всі разом вітаємо тих, чиї питання, взяті для обговорення.
Далі – загальне обговорення. Висловлення думок з приводу запитання
чи запитань. Вони говорять кожен почергово, діє правило «піднятої руки».
Діти пояснюють зміст запитання чи певні слова або шукають спільне у
вибраних запитаннях.
Так, спільним, що змогло об’єднати, у наших питаннях було «справжня
людина», «людина з камінною душею».
Наступний крок — гіпотеза. Роздуми про те, яким має бути розв’язання
проблеми. Це робота в групах. Об’єднавшись у групи ( «товариство
дослідників»), діти висувають гіпотези за ключовою проблемою: « справжня
людина», «людина із камінною душею». Власне, це розвиток креативного
мислення дітей, створення нових ідеї.
Власне, південнокорейський професор Джінван Парк підкреслював:
«Якщо ми говоримо про старі підходи, то питання вже даються дітям. Але зараз
учні мають самостійно формулювати питання. Тому дуже важливо вміти
креативно мислити... Ми навчаємо учнів, яким чином збагатити свої гіпотези,
навчаємо аргументації - критичного мислення, і аргументи мають бути
сильними».[3]
Вчитель фіксує всі варіанти відповіді на запитання, звичайно, письмово,
надписуючи знову імена дітей. Ще наставник виконує контроль, створює
умови для найповнішого розкриття думки кожної дитини. Учні актуалізують й
узагальнюють власний досвід, що стосується проблеми обговорення. Ті, чиї

6. позиції є найбільш близькими, поєднуються в підгрупи, співпрацюють у
процесівирішення проблеми.
Ці гіпотези у нашому випадку були представлені так:
Справжня людина….
Та, що може поспівчувати, допомогти, підтримати
Оля, Боря,Настя, Артем
В якої переважаєморальність
Андрій….
Яка прагне не робити нікому боляче
Юля….
Яка прагнежити за законами правди , добра, милосердя
Люда….
Камінна душа….
Відсутність милосердя
Оля, Боря,Настя, Артем
Жорстокість, безсердечність до всіх
Андрій….
Байдужість до всього, що не стосується мене
Юля….
Людина, здатна на будь-який крок
Люда….
Як на нас, найцікавіший момент – перевірка гіпотез та їх аргументація.
Це алгоритм для вирішення будь-якої проблеми. Власне, цей і попередній
етапи – розвиток колективного мислення, коли діти разом приходять до
якогось одного концепту проблеми.
Кожна група пояснює свою гіпотезу, наводячи приклади із життя чи
літератури, історії та культури. По можливості наставник може ставити
питання.

7. У нашому класі були такі гіпотези. Тож, справжня людина …
Стосовно нашого питання була така аргументація. Справжня людина
може підтримати іншу, аргументами були твори І.Багряного «Тигролови»,
С.Талан «Повернутися дощем». Перевага моральності була підкріплена
аргументами з життя Григорія Сковороди, Івана Франка, Олександра
Довженка…
Якщо говорити про іншу гіпотезу людина з камінною душею, то
аргументами слугували художні твори : О.Кобилянська «Земля», О.Гончар
«Собор», Л.Костенко «Маруся Чурай»... З історії та культури наводилися
такідокази: Іван Виговський, Ярема Вишневецькийта інші.
Тут звернемо увагу на те, коли вчитель спонукає учнів до дискусії,
мусить стежити за дотриманням таких правил:
– несуперечливість висловлювань окремого учня;
– розвитокідей, що обговорюються,від простого до складного;
– вироблення альтернатив і нових підходів до вирішення проблеми;
– аргументація позицій;
– апеляція до аргументу, а не до особистостічи авторитету;
– врахування точки зоруіншого;
– осмислене висловлювання власної точки зору, роз’яснення її сутності
для інших;
– послідовність перебігу дискусії;
– повага учасників дискусії одиндо одного.
Групова робота тут називається «спільнотою дослідників» чи «товариство
дослідників». Власне, у дітей формується піклувальний аспект мислення. Мова
йде про те, що слід переконатися, що гіпотеза кожного (варіант вирішення
проблеми)враховує інтереси та почуття інших.
Останній момент – рефлексія або висновок. Треба сказати, що рефлексія
є дуже важливою. Якщо дитина починала розглядати питання з однієї позиції,
але в процесі обговорення готова її скоригувати, це надзвичайно цінна
здатність. Дитина знаходить мужність визнати, що вона помилялася.

8. Головне, що тут наставник займає позицію рівного серед рівних. Діти
висловлюють думки у формі резюме про те, що вони візьмуть у життя з
цього заняття.
У нашому випадку - це бажання бути завжди Людиною, яка знає своє
призначення на Землі.
Кінець заняття - перераховування всіх думок, сформульованих групою, які
стосуються способів вирішення порушених проблем. Нерозв’язані суперечності
фіксуються. Вчитель не робить «правильного» висновку, але коротко
реконструює хід дискусії. У підсумку, незавершеність дискусії відкриває дітям
можливість самостійного осмислення цих проблем.
Стосовно нашого діалогу – це справжня людина ходить поруч нас, а чи
бачимо ми її, чи відчуваємо…
Однак треба зауважити, що особливість цієї методики у тому, що вчитель
не може втручатися в прийняття рішення під час дискусії, а лише висловити
свою думку вже після обговорення, не нав’язуючи її учням. Учитель - це
глядач . Важливо, що в цій методиці головне - діалог. Н.Адаменко писала:
«Діалог … це – шлях, або краще бесіда людей, які думають і розмірковують
разом; це – процес, де не власне положення є остаточною і кінцевою
відповіддю. Діалог відкриває можливості через наші відмінності і має на меті
досягнути нового розуміння. Брати участь у діалозі означає разом
розмірковувати, бачити перспективи, висунені іншими, і досліджувати нові
можливості. Діалог – відкритість до ідей інших і вміння вслухатися в
проникливість думки інших» [1 ]
Залишається додати, що результатом застосування описаної вище
інновації є те,що основними навиками і вміннями, що формуються у дітей в
результаті участі у заняттях за методикою є вміння формулювати і
висловлювати свою думку; доводити власну точку зору; майстерність ставити
питання та шукати на них відповіді; цілісне бачення проблемного питання чи
ситуації; пошук альтернатив, розвиток мовлення і комунікаційних навичок;
культура спілкування повага до думки інших, впевненість у власних

9. можливостях. Це ті вміння і навики, які будуть затребувані у різних галузях
життя суспільства сьогодні та завтра.
Про цю методику ми дізналися ще у 2017 році, коли на
Всеукраїнській філософській олімпіаді Надія Адаменко - доцент кафедри
філософії Київського національного університету імені М.Драгоманова
розповідала про неї науковим керівникам. Саме тоді з’явилося бажання
дізнатися про неї більше. У мережі Інтернет, зокрема, Фейсбуці, знайшли
групу, де вчителі та науковці розповідали про цю методику.
Популяризація та впровадження цієї методики в Україні здійснюється НЦ
«Мала академія наук України» і факультетом філософської освіти і науки НПУ
імені М. П. Драгоманова.
Ми за цією методикою працювали, починаючи з лютого 2018 року, бо
мали можливість відвідати заняття, які проводила Юлія Кравченко - експерт
з методики «Філософія для дітей» - під час лінгвістичної школи МАНУ у
січні 2018 року, слухали вебінари під час дистанційного навчання у 2020-
му році. Власне, у 2018 році спробували застосовувати її на уроках
української літератури у 7, 9, 11 класах. Діти стали інакше ставитися до
уроків, бо у особі вчителя вони побачили людину, яка «не диктує» свої
умови, а веде діалог рівного з рівними.
Всім відомо, література – це предмет, який вчить дитину жити, тож і
потрібно, щоб діти бачили проблему твору через своє розуміння, яке часто
може не збігатися з думкою вчителя.
Ясна річ, що при застосування методики розвивається «лінгвістична
розкутість». Її суть така - дитина вчиться доносити свою думку та вирішувати
проблеми. Треба сказати, що робота за цією методикою вимагає від учителя
високого рівня інтелекту, постійного професійного вдосконалення та
саморозвитку. Наставник повинен зрозуміти, що він - людина, яка просто
допомагає дітям знайти вирішення проблеми, а не бути «диктатором» для
школярів.

10. З огляду теми нашої статті, ця методика розвиває особистість, бо дитина
бачить, що її думка є важливою. Дитяча думка впливає вона на колектив у
цілому. Так виникає довіра та уміння співпрацювати.
Ми вже четвертий рік працюємо на уроках української літератури за
цією методикою. Хочеться сказати, що вона ефективна, бо учні вчаться
самостійно: запитувати, фантазувати, не втрачати інтерес до пізнання і віру в те,
що вони на щось здатні. Ця методика базується на проблемних формах
навчання. Важливо, що, працюючи з текстом, діти самостійно, тільки за певної
допомоги вчителя, шукають проблеми, ставлять запитання і шукають
альтернативи вирішення. Сьогодні значна частина вчителів на уроках майже
ніколи не запитують: «Яка проблема того чи іншого твору?». Все це через те,
що проблеми твору є в підручниках. Тут немає потреби щось шукати чи
доводити. Цілком очевидно, що діти не вміють шукати проблему. Звичайно,
важко і вчителям «переформатовуватися», бо треба вчитися самому.
Цілком очевидно, що новочасні роботодавці цінують працівників, які
можуть самі побачити проблему, висунути ідеї та знайти шляхи її розв’язання.
Отже, школі необхідно змінюватися, щоб її випускники були адаптовані до
життя. Завдання нової української школи – сформувати людину, яка буле
відповідальною, зможе самостійно будувати свою долю, шукатиме шляхи
саморозвитку.
Відомо, що сьогодні критичне мислення використовується в складі
багатьох методик у освіті, але вчителям варто додати до нього креативне
мислення, бо учень, який створює свою гіпотезу, повинен вчитися передбачати
не лише вирішення проблеми, а й наслідки.
У статті показано механізм використання методики, важко одразу
перебудувати мислення дітей. Застосування її вимагає від учителя
толерантності, творчості, ввічливості.
Література
1. Адаменко Н. «Спільнота дослідників» М.Ліпмана : філософські
запитування, обговорення, аргументації та контраргументації устами дітей.

11. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:/ /enpuir. npu.edu. ua/ bitstream
/handle/123456789/12860/Adamenko.pdf?sequence=1
2. Лютко М. Методика Р4С: як упровадити. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: https://www.pedrada.com.ua/article/2776-uprovadjumo-metodiku-
r4s-flosofya-dlya-dtey
3.МАН організувала візит до України з Південної Кореї експерта з
методики «Філософія для дітей». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://pedpresa.ua/160342-man-organizuvala-vizyt-v-ukrayinu-z-pivdennoyi-koreyi-
eksperta-z-metodyky-filosofiya-dlya-ditej.html
4. Сухомлинський В. Бо я – людина. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://mala.storinka.org/
ДОДАТОК
Текст
Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й
семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя,
спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за
руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову
батько не помітив каменя, зновуспіткнувсяі забивногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще
далеко. Батько каже синові: — Дивись уважно, синку, треба обійти камінь.
Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють
кроки, але каменянемає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя? — Я прибрав
його з дороги. — Ви також спіткнулися й забили ногу? — Ні, я не
спіткнувся й не забив ногу. — Чому ж ви прибрали камінь? — Бо я —
людина. Хлопчик зупинився у задумі. — Тату, — запитав він, — а ви хіба
не людина?
В.Сухомлинський