Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний нарис присвячений талановитому педагогу і публіцисту, правозахиснику, члену-засновнику Української Гельсінської групи, мужньому патріоту свого краю і України Олексію Івановичу Тихому до відзначення 95-річчя від дня народження.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Центральна районна бібліотека
ім. В. Стуса
Олекса Тихий:
нескорений донеччанин
Бібліографічний нарис до 95-річчя від дня народження
Олексія Івановича Тихого – українського поета,
правозахисника
Київ, 2022

2. 2
УДК 016:94(477)(092)
О 53
Олекса Тихий: нескорений донеччанин : бібліографічний
нарис до 95-річчя від дня народження Олексія Івановича
Тихого – українського поета, правозахисника / укладач
О. А. Вальчук ; комп’ютерний набір Є. М. Кириєнкова. –
Київ : ЦРБ ім. Василя Стуса, 2022. – 28 с.
Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний нарис
присвячений талановитому педагогу і публіцисту,
правозахиснику, члену-засновнику Української
Гельсінської групи, мужньому патріоту свого краю
і України Олексію Івановичу Тихому до
відзначення 95-річчя від дня народження.
У роботі над нарисом використана література з
фонду ЦРБ ім. В. Стуса та відділу організації
використання єдиного фонду Публічної бібліотеки
імені Лесі Українки.
Видання розраховане на широке коло
користувачів бібліотек.
Укладач: О. А. Вальчук
Комп’ютерний набір: Є. М. Кириєнкова

3. 3
Життя та діяльність Олекси Тихого
Люблю свою Донеччину, її степи,
байраки, лісосмуги, терикони.
Люблю її людей невтомних трударів
землі, заводів, фабрик, шахт.
Олекса Тихий
Тихий Олексій Іванович народився 27 січня
1927 року на хуторі Їжівка Костянтинівського
району Донецької області. Навчався в Запорізькому
сільськогосподарському інституті та в
Дніпропетровському інституті інженерів
транспорту. В 1953 році закінчив філософський
факультет Московського
державного університету.
На цій фотографії
Олексій ще зовсім маленький,
йому 3,5 рочки (хлопчик в
кашкеті зліва)
Працював у школах
Запорізької та Донецької
області учителем фізики, математики, української
мови. А коли до роботи за фахом його вже не
допускали, то працював на будівництві, був
пожежником, монтажником, випалювачем цегли.
Уперше був заарештований радянським МГБ 1948

4. 4
року за критику єдиного кандидата в депутати.
Відпущений після «профілактики».
Родина Тихих перед війною:
сестра Зіна, батько Іван
Петрович, мати Марія
Кіндратівна, Олексій з баяном,
брат Микола
Інтернаціоналіст за
переконаннями, поборник
української мови, він був
переконаний, що без мови
зупиняється прогрес і вмирає культура. Тихий
уклав збірку висловлювань видатних людей «Мова
– народ», а також склав словник неправильностей
українських говорів Донбасу. Сам був зразковим
носієм української
літературної мови.
Олексій Іванович у роки
навчання в МДУ
Говорив правильно,
обдаровуючи
співрозмовника лагідною
усмішкою. При цьому був
людиною залізної волі, рідкісної толерантності,
доброзичливості й виняткової терпимості. Таким
він залишився за спогадами його сучасників. Через

5. 5
мову та культуру українці мають вибороти свою
незалежність, взяти відповідальність за своє
майбутнє на себе, вважав Олекса Тихий. Він
повторював: Я – інтернаціоналіст. Не прагну
привілеїв для українського народу та української
мови в Росії, Грузії, Франції чи Америці. Я хочу
тільки, щоб український народ був господарем на
своїй землі, був власником своїх багатств, почував
себе рівним серед рівних, не деградував, не
асимілював.
Село Олексієво-
Дружківка на Донеччині. Тут
була школа, де Олекса Тихий
працював у 1952 – 1957 рр.
Олекса Тихий
усвідомлено пішов
працювати сільським
вчителем, щоб навчити дітей «творенню добра
людям, піднесенню матеріального і культурного
рівня, пошуку істини, боротьби за справедливість,
людської гідності, громадянської відповідальності,
щоб не хлібом єдиним жила людина».
«Молодь потребує живого конкретного діла,
права і можливості шукати і знаходити свободи,
своєї дороги. Часом можуть бути помилки, але
шкода від них була б незрівнянно менша, ніж від
повної залежності від старших, коли молоді

6. 6
відведена роль тільки слухатись та виконувати
вказівки без роздумів і сумнівів» критикував
сільський учитель комсомольські будні радянської
молоді з доведенням до автоматизму
«прославленням партії, Леніна та комунізму».
Олекса Тихий багато писав про русифікацію
Донеччини та необхідність відновити українську
культуру, про повернення української мови в
школи, університети, тих, хто називає Росію своєю
Батьківщиною, потрібно ганьбити, писав він у своїх
«Роздумах про українську мову та культуру в
Донецькій області».
Олекса Тихий у вечірній школі
Олексієво-Дружківки
Тихий був проти
дискримінації за
національною приналежністю,
але за захист української мови
та культури на Донбасі. «Я – інтернаціоналіст за
переконанням, зичу свободи, національної
незалежності, матеріального добробуту та
культурного розвитку в’єтнамському, індійському,
арабському народам, народам Африки, Азії,
Америки та всім іншим. На земній кулі не повинно
бути голодних, колоніальних, відсталих та малих
народів. Хай кожен народ живе на своїй землі, хай

7. 7
творить в міру своїх можливостей культуру та
науку і ділиться своїми здобутками з усіма
народами світу, щоб і український народ, зокрема
його частка – донбасівці, вносив свою лепту в
скарбницю світової культури. Хочу, щоб будь-який
громадянин у будь-якому куточку світу мав реальне
право сказати: «Я син мого народу, я живу на своїй
землі, мій народ не має потреби в господарях чи
жандармах в особі чужої держави, іншого народу
чи окремої особи».
«Я – для того, щоб Донеччина давала не тільки
вугілля, сталь, прокат машин, пшеницю, молоко та
яйця, уболівальників футболу, учених безбатченків,
російськомовних інженерів, агрономів, лікарів,
учителів, а й українських поетів та письменників,
композиторів та акторів», казав Олекса Тихий. Із
такими поглядами він не міг не підтримати
Угорську революцію 1956 року. Понад 20 тисяч
угорських протестувальників постраждали під час
зачистки повстання у Будапешті проти
прорадянської політики угорського народу.
Радянська армія відкрито втрутилася у придушення
повстання. Олекса Тихий публічно розкритикував
розправу над протестувальниками та написав у
листі, «що комунізм в СРСР не будується». За такі
«антирадянські погляди» його засудили на 7 років
таборів і 3 роки позбавлення громадянських прав. 7

8. 8
років відбув сповна. Від дзвінка до дзвінка. Через
місяць застрайкувала зона в якій перебував Олекса
Тихий. В’язні вимагали створення комісії
Верховної Ради СРСР і перегляду кримінальних
справ. Серед активних організаторів страйку був і
Олекса Тихий. Через кілька днів замість комісії
Верховної Ради з Москви приїхав начальник
конвойних військ МВС генерал-лейтенант Бочков і
страйк за допомогою обіцянок і погроз потушили.
Тихого разом із членами страйкового комітету
відправили у тюрму для особливо небезпечних
в’язнів. Його син Володимир згадував, що на той
час у таборах сиділо дуже багато інтелігентних
людей, як з України так і з всього союзу. Це лікар
Василь Кархут у таборі готував книгу «Ліки
навколо нас», геолог Іван Шарапов, композитор
Василь Барвінський. А ще батькові друзі-
політв’язні жили в Москві, Грозному,
Дніпропетровську. Від них він пізнав багато нового,
повернувся з безліччю ідей. Почав учить мене гри
на баяні, на скрипці, учив польської, англійської
мов.
Повернувся Олекса Тихий з таборів у лютому
1964 року. У саморобній фанерній валізі лежали
ноти, насіння квітів, старенький кларнет, саморобні
шахи. Деякий час після звільнення батькові не
дозволяли учителювати. Йому не дали можливості

9. 9
викладати історію, суспільствознавство як
ідеологічно шкідливій людині і він працював
теслею в міжколгоспбуді. Потім дозволили
викладати в школі, але тільки природничі предмети
– фізику, математику, астрономію. Володимир
згадував, що батько жадібно стежив за
публікаціями в «Літературній Україні», за
відродженням української поезії. Багато купував
збірок поезій Драча, Симоненка, Вінграновського,
роздавав друзям і знайомим.
Починався період застою. На очах безлюднів
хутір, зникали залишки народних звичаїв. У той час
батько почав самостійно опрацьовувати педагогічні
та історичні питання. Захопився історією розвитку
української мови, зокрема на Донеччині, що пізніше
вилилося у ґрунтовну працю «Думки про рідний
Донецький край». Свої роздуми посилав до
редакційних газет, один з дописів 1972 року,
пізніше визнаний антирадянською агітацією, став
приводом визнання батька особливо небезпечним
рецидивістом і додав йому три роки таборів до
вироку.
Формальність у ставленні до навчання як з
боку учнів, так і вчителів стала для нього
нестерпною і він написав заяву в ОблВНО, де все
докладно описав і попросив звільнити зі школи:
«Так вчити, як я можу і хочу, мені не дозволяють, а

10. 10
так, як дозволяють, – я вважаю негідним». Його
викликали в Донецьк на «розмови». Заяву
підписали. Батько став працювати пальщиком на
заводі вогнетривів. Це давало час для роздумів.
Його друзі дніпродзержинці згадували про його
бойовий настрій, основні теми, які він порушував
це були права людини, права України. Привозив до
Дніпродзержинська надруковані самвидом
матеріали правозахисного змісту, збирав гроші для
тих, хто постраждав від репресій брежнєвського
режиму. Підтримував тісний зв’язок з академіком
Сахаровим і його оточенням. Це дратувало
працівників КДБ. Його викликали, погрожували,
вимагали виїхати за кордон. Але Олекса Тихий
вважав, що він потрібний на Україні та написав
чергову заяву на ім’я Голови Президії Верховної
Ради УРСР Гружецького. В заяві Тихий
протестував проти політики русифікації на Україні.
Але жодна із його статей не була надрукована та й
біографія не сприяла. Надрукувати щось у
донецьких газетах не було ніяких шансів. Та люди
передруковували його статті і заяви, переховували у
себе, передавали друзям та однодумцям.
Основною працею, яка зайняла кілька років,
стала книга-збірник висловлювань «Мова – народ».
З передмови, яку написала вчителька те ж з
Донецької області: «Укладачі мають за мету

11. 11
донести до читача висловлювання різних,
переважно великих людей про мову, що містяться в
сотнях книг, часто малодоступних. Хочеться
думати, що книга сприятиме піднесенню авторитету
української мови як серед українців, так і серед
інших, що мають на неї неправильні, міщанські, а
то й шовіністичні погляди». У книзі зібрано думки
понад 450 видатних осіб.
Рукопис пройшов обговорення в Донецькому
університеті інституті удосконалення вчителів із
схвальним відгуком Інституту філософії АНУРСР
був надісланий до видавництва «Радянська школа».
І тільки професор Стебун Ілля Ісаакович знайшов у
ній глибоко прихований ворожий націоналістичний
зміст : на перший погляд – дуже потрібна і гарно
скомпонована праця, а на другий – небезпечна,
шкідлива для національного розвитку українського
народу, бо за гарною оболонкою ховається вороже
нутро. Це – вирок, розрахований на знищення
особи.
Олекса Тихий вважав єдиним можливим
шляхом до зміни ситуації на Україні
ненасильницьке противлення злу. Основною метою
молоді він хотів бачити освіту, науку, культуру. З
1975 року КДБ став частіше затримувати та
тримати в камері попереднього ув’язнення Тихого.

12. 12
Він вимагав розгляду в суді своїх праць, за які був
попереджений, але жоден суд його заяву не взяв.
Наприкінці 1976 року разом з Миколою
Руденком, Левком Лук’яненком, Олесем
Бердником, Оксаною Мешко та іншими підписав
Декларацію про створення Української громадської
групи сприяння виконанню Хельсінських угод та
Меморандум №1 цієї групи. На момент створення
УГГ жоден із її засновників не працював за фахом,
ставши «жертвою» заборон на професії. Усі
засновники групи підписали декларацію власними
іменами, підкреслюючи тим самим свої наміри
діяти виключено на легальних засадах. Це
переповнило чашу терпіння КДБ. 4 лютого 1977
року Олекса Тихий був заарештований.
Суд у справі Олекси Тихого і Миколи Руденка,
що відбувся влітку 1977 року в місті Дружківці,
виніс Тихому вирок – 10 років таборів особливого
режиму і 5 років заслання. Визнаний «особливо
небезпечним рецидивістом, був етапований до
табору особливого режиму в Мордовію. Та навіть у
неволі Тихий бере активну участь в акціях
протестів ув’язнених.
1977 року Олекса Тихий та отець Василь
Романюк розробили своєрідний етичний кодекс
політв’язня, якого намагалися дотримуватися усі
в’язні політичних таборів. У ньому були викладені

13. 13
такі вимоги і норми: дотримання загальнолюдських
норм моралі, постійна самоосвіта і взаємо освіта,
солідарність і рівність політв’язнів між собою,
відкритий перехід на статус політв’язня у випадках
утисків, недопущення виступів проти інших
політв’язнів з огляду на расову, національну, мовну
належність, переконання, віру; категорична відмова
від співпраці з адміністрацією, недопущення
сутичок і чвар між політв’язнями, відмежування від
кримінальників.
Боротьба за статус політичного в’язня
фактично була правозахисним рухом у таборах,
формою громадянського опору в особливо
несприятливих умовах. Закінчуючи, автори писали:
«Не потрібно порушувати закони. Достатньо
користуватися законами, які проголосила
Конституція СРСР».
Левко Лук’яненко згадував, що у Мордовії
в’язні табору мали проблеми з травленням і
серцево-судинною системою. У Олекси Тихого
була виразка шлунку, але він розпочав 52-годинне
голодування на знак протесту проти нелюдських
умов утримування політв’язнів. Тихого помістили в
карцер, «це якраз був комариний період. Його,
лежачого на підлозі, заїдали комарі, важив сорок
кілограмів», писав Василь Овсієнко. «Жить бедете
в муках и не долго» - сказав Тихому один з лікарів

14. 14
підчас чергової операції зшив йому шлунок у
вигляді «піскового годинника», щоб процес
травлення проходив нестерпно боляче.
Важко хворого Тихого, з особливим цинізмом
позбавляли на побачення з рідними, звинувачуючи
в «порушені табірного режиму». Однак все це не
змусило його написати «покаяння».
У 1980 році Олексу Тихого перевели у табір
для політв’язнів у село Кучино Пермської області,
один з останніх заповідників ГУЛАГу, який
називали табором смерті. Там свої терміни
відбували й інші члени УГГ, серед яких були
Василь Стус, Валерій Марченко, Юрій Литвин,
Левко Лук’яненко. У таборі Тихого неодноразово
карали за невиконання норми виробітку, відмову
збрити вуса, голодівки протесту. Тихого кинули на
шість місяців у приміщення камерного типу за
порушення режиму.
Василь Овсієнко був з Тихим в одній камері.
Він згадує, що «Олекса ніколи не скаржився, мав
залізну волю, і весь час вів розмови на філософські
теми». Улюблена тема його розмов – педагогіка, але
замість кафедри він мав каторгу. Тихий чітко
усвідомлював, що справа визволення нації потребує
найкращих – писав Василь Овсієнко. «Я знаю, що
загину, але хтось мусить бути першим» - якось
сказав Олекса Тихий. У тюремне шізо Тихий

15. 15
потрапляв тричі по 15 діб, що зробило його стан
здоров’я катастрофічним, а також навмисна відмова
табірного начальства у наданні йому належної
медичної допомоги. На останнє сорока хвилинне
побачення з сином і дружиною 19 квітня 1984 року
Тихого ввели попід руки, у нього навіть облазили
нігті, але посміхався, був навіть милостивим,
згадував Нагірну проповідь Ісуса Христа. Під час
горбачовської «перебудови», унаслідок тяжких
табірних умов життя 6 травня 1984 року Олекса
Тихий помер у камері тюремної лікарні в місті
Перм. З тих десяти років він відбув сім… загинув у
неволі, у муках, знівечений і скривджений, але не
втратив обличчя й гідності.
У додатках до книги Олекси Тихого
«Роздуми», виданій у США 1982 року Надія
Світлична написала: «Олекса Тихий уже багато
років палає на кострищі за єдину єресь – намагання
мати свою думку». Синові Володимиру не
дозволили забрати тіло батька: «Якщо будете
наполягати, то результати бактеріологічного аналізу
можуть показати гепатит і тоді не заберете його
ніколи».
Останки Тихого разом з прахом Стуса,
Литвина, було перевезено в Київ і з великими
почестями 19 листопада 1989 року перепоховані на
Байковому цвинтарі. Про цю незабутню поїздку-

16. 16
експедицію на Урал за домовинами з прахом
Тихого, Стуса та Литвина описав Василь Овсієнко.
Такого похорону Україна не бачила з часів
перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі.
Біля 30 тисяч людей вийшло на вулиці Києва, хоча
тодішня комуністична влада чинила спротив
перепохованню. Адже всі троє були ще «особливо
небезпечними державними злочинцями,
рецидивістами». Не дали нести домовини на плечах.
Винуватили в порушенні руху транспорту. Але
очевидним було те, що український народ уже
возніс їх до рівня національних героїв.
Вшанування пам`яті
В грудні 1997 року в Дружківці було
створено фонд пам'яті Олекси Тихого.
Указом Президента
України № 937/2006 від
8.11.2006 р. за громадянську
мужність, самовідданість у
боротьбі за утвердження
ідеалів свободи і демократії та
з нагоди 30-ї річниці
створення Української
Громадської Групи сприяння
виконанню Гельсінкських
угод Олекса Тихий

17. 17
нагороджений орденом «За мужність» І ступеня
(посмертно).
26 січня 2007 року відбулося урочисте
відкриття пам'ятної дошки, присвяченої Олексі
Тихому в місті Дружківка, та пам'ятника на подвір'ї
школи № 14 в смт Олексієво-Дружківці Донецької
області, де Тихий навчався у 1940-ві роки, а потім й
викладав.
16 травня 2007 року в Донецьку, вперше на
обласному рівні, в приміщенні Донецької обласної
філармонії відбувся великий меморіальний захід з
нагоди 80-річчя від народження, 23-ї річниці його
загибелі, а також презентації виходу з друку книги
«Олекса Тихий. Мова — народ. Висловлювання про
мову та її значення в житті народу». Окрім цього,
присутнім представили двотомне майбутнє видання
творів Тихого та спогадів про Олексу
«Страдницький шлях українського правозахисника.
Методичний посібник для вчителів» та «Словник
неправильностей українських говорів Донбасу».
Ініціатором та організатором заходу була Донецька
обласна організація Всеукраїнського Товариства
«Просвіта» ім. Тараса Шевченка за участю обласної
бібліотеки ім. Крупської, Донецького
національного та Слов’янського державного
педагогічного університету.

18. 18
У травні 2007 року при ДОО ВУТ «Просвіта»
імені Тараса Шевченка, у вигляді тематичного
об'єднання почало роботу Донецьке обласне
товариство імені Олекси Тихого. Голова – Євген
Олексійович Шаповалов.
У 2008 році за результатами міського конкурсу
«10 знаменитих дружківчан», що проводився
міськими газетами «Наша Дружківка» та
«Дружківка на долонях» Олексу Тихого
визнали найвідомішим дружківцем.
Товариством ім. Олекси Тихого за сприянням
ДОО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка,
Донецького осередку Союзу Українок, редакцій
газет «Наша Дружківка», «Провінція», видаються
книги, та брошури про Тихого, та з його статтями.
Так у 2007-2009 роках вийшли 5 книг з серії «Хто ж
такий Олекса Тихий?», 2008 рік книжка «Не можу
більше мовчати». У 2009 році нарешті побачив світ
довгоочікуваний «Словник мовних покручів»,
матеріали до якого Тихий збирав майже все життя.
Починаючи з 2007 року ДОО ВУТ «Просвіта» імені
Тараса Шевченка, у якому тематичним об'єднанням
діє товариство Олекси Тихого, проводяться щорічні
«Олексини читання», у яких беруть участь учні
старших класів загальноосвітніх шкіл Донеччини,
студенти, молоді педагоги. Переможці читань
преміюються поїздкою до Києва.

19. 19
Проводяться велопробіги під девізом
«Стежками Олекси Тихого». У 2011 році велопробіг
організовувала Костянтинівська
райдержадміністрація.
У 2010 році, за сприянням Товариства
О. Тихого, вийшли книжки Олекси Тихого
«Шевченко про мову» і «Думки про виховання». До
85-ти річчя зі дня народження Тихого Донецькою
ОДА, під редакцією Василя Овсієнка, готується до
друку двотомник до якого включені як статті
самого Олексія Івановича, так і свідчення про нього
видатних людей.
У 2016 році Український інститут національної
пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин
Голодомору в Україні вніс його ім'я до проєкту
«Незламні», як відзначення на державному рівні 15
видатних людей, що пройшли через страшні 1932-
1933 роки та змогли реалізувати себе.
Вулиці, названі на честь Олекси Тихого,
існують в кількох населених пунктах України.
Проспект Олекси
Тихого – проєкт
проспекту, що з'єднає
п'ять міст Донецької
області: Слов'янськ,
Краматорськ, Дружківку,
смт Олексієво-Дружківку

20. 20
та Костянтинівку.
27 січня 2017 року на
державному рівні в Україні
відзначено ювілей – 90
років з дня народження
Олекси (Олексія) Тихого
(1927-1984),
правозахисника,
політв'язня радянського режиму, поета, мовознавця,
педагога, члена Української гельсінської групи.
У листопаді 2019 року у
Києві вулицю Виборзьку
перейменовано на честь
Олекси тихого.
З 16 березня 2020 року в
Києві станцію швидкісного
трамваю «Польова»
перейменовано на станцію
«Олекси Тихого».

21. 21
Творча спадщина
У 1982 р. у США вийшла книжка:
Олекса Тихий «Роздуми».
Автор самвидавних праць «Мова
народу — народ», есеїв «Роздуми
про українську мову і культуру в
Донецькій області» і «Думи про
рідний Донецький край»
Мова – народ : висловлювання про
мову та її значення в житті народу /
упоряд. О. Тихий ; [післямова
О. Зінкевича]. — Київ : Смолоскип,
2007. – 414 с.
Тихий, Олекса Іванович. Мова народу, доля людини :
[пед. роздуми] / Олекса Тихий ; упоряд. Людмила
Огнєва. – Дніпро : Всеукр. культур. - освіт. асоц. гуман.
педагогіки, 2018. – 154 с. : портр. – (Антологія гуманної
педагогіки. Класична педагогічна спадщина України).

22. 22
Тихий, Олекса. Словник мовних
покручів / Олекса Тихий ;
[упоряд. і ред. В. Овсієнко]. –
Донецьк : Т-во ім. О. Тихого,
2009. – 107 с. : портр.
Олекса Тихий [Текст] : [статті,
листи, матеріали суд. справ,
док. про діяльн.] : [у 2 т.]. –
Донецьк : Донеччина, 2012. –
Т. 1 : Олекса Тихий: думки про
рідний Донецький край /
[упорядкув.: Овсієнко В. В. та
ін.]. – 2012. – 415 с. : фотогр.
Тихий, Олекса [Текст] : [статті,
листи, матеріали суд. справ,
док. про діяльність] : [у 2 т.]. –
Донецьк : Донеччина, 2012. –
Т. 2 : Олекса Тихий: у спогадах,
роздумах, літературі /
[І. Александров та ін. ; упоряд.:
В. В. Овсієнко та ін.]. – 2012. –
367 с.

23. 23
Твори Олекси Тихого
1. Олекса Тихий : думки про рідний Донецький
край. Т. 1 / [упоряд. В.В. Овсієнко та ін.]. –
Донецьк : Донеччина, 2012. – 415 с. : портр.
2. Олекса Тихий : у спогадах, роздумах,
літературі. Т. 2 / [упоряд. В.В. Овсієнко та
ін.]. – Донецьк : Донеччина, 2012. – 367 с. :
портр.
3. Тихий О. І. Роздуми : збірник статей,
документів, спогадів / упорядкував
О. Зінкевич. – Київ : Українське видавництво
«Смолоскип» ім. В.Симоненка, 1982. – С. 71-
74.
Література про Олексу Тихого
4. Доценко, Ю. А козацькі вуса, ніби шаблі
гострі… : 27 січня – день народження Олекси
Тихого : вийшла книга Олекси Тихого «Не
можу більше мовчати» / Юрій Доценко //
Голос україни. – 2011. – 28 січня (№ 16). –
С. 9.

24. 24
5. Загнітко, А. Ім’я Олекси Тихого в сучасній
Украні / Анатолій Загнітко // Слово
Просвіти. – 2017. – 16-22 лютого (№ 7). –
С. 3.
6. Загнітко, А. Мовний світ Олекси Тихого та
мовнодержавні реалії Сьогодення : 27 січня
Олексі Тихому виповнилось б 90 років /
Анатолій Загнітко // Слово Просвіти. – 2017. –
19-25 січня (№ 3). – С. 7.
7. Загнітко, А. Олекса Тихий знав про трагічне
сьогодення / Анатолій Загнітко // Урядовий
Кур’єр. – 2017. – 27 січня (№ 16). – С. 4.
8. Зоц, І. Дон Кіхот ХХ століття : у Донецьку
відзначають 85-річчя з дня народження
правозахисника, педагога і публіциста,
одного із засновників Української
Гельсінської групи Олексія Тихого / Ігор
Зоц // Сільські вісті. – 2012. – 23 лютого
(№ 23). – С. 2.
9. Касьянов, Г. В’язні сумління / Георгій
Касьянов // Незгодні : українська інтелігенція
в русі опору 1960-80-х років. – Київ : Либідь,
1995. – С. 157, 173, 174, 206.

25. 25
10.Кущ, Л. «Так це ж був класний мужик!» :
[увічнення пам’яті Олекси Тихого – одного із
засновників УГГ] / Л. Кущ // Голос України. –
2007. – 1 лютого (№ 18). – С. 6.
11.Лісовенко, М. Розп’ятому за Україну :
відзначення 80-річного ювілею Олекси
Тихого на його батьківщині / М. Лісовенко //
Урядовий кур’єр. – 2007. – 8 лютого (№ 24). –
С. 16.
12.Леошко, В. Нескорені донеччани : у кожної
епохи – своя Зірка / Владислав Леошко //
Голос України. – 2021. – 6 жовтня (№ 190). –
С. 12.
13.Лук’яненко, Л. Олекса Тихий / Левко
Лук’яненко // Не дам загинуть Україні. –
Київ : Софія, 1994. – С. 116-133.
14.Погинайко, О. Олека Тихий – з нами / Ольга
Погинайко // Літературна Україна. – 2017. –
16 лютого (№ 7). – С. 6.

26. 26
15.Прапор має силу тоді, коли його несуть :
[вечір пам’яті з нагоди 10-річчя
перепоховання В. Стуса, Ю. Литвина,
О. Тихого] // Дзвін. – 2000. – № 5-6. – С. 119-
123.
16.Рапп І. Дон Кіхот ХХ століття : Олекса
Тихий / Ірина Рапп, Василь Овсієнко //
Пам’ять століть. – 2009. – № 3-4. – С. 156-158.
17.Рапп, І. Короткий життєпис / Ірина Рапп,
Василь Овсієнко // Олекса Тихий : думки про
рідний Донецький край. Т. 1 / [упоряд.
В. В. Овсієнко та ін.]. – Донецьк : Донеччина,
2012. – С. 10-13.
18.Руденко, А. Олекса Тихий – пророк на
Донбасі… / Анастасія Руденко // День. –
2017. – 11-12 серпня (№ 140-141). – С. 11.
19.Символ українського Донбасу. 95 років від
дня народження Олексія Тихого // Шкільна
бібліотека. – 2021. – № 12. – С. 88-94.
20.Скрипка, В. Свічка Олекси Тихого / Василь
Скрипка // Слово і час. – 1992. – №11. –
С. 34- 35.

27. 27
21.Стуканов, С. Вся інтелектуальна спадщина
Олекси Тихого : у Донецьку представили
унікальний двотомник / Сергій Стуканов //
День. – 2012. – 15 лютого (№ 26). – С. 3.
22.Тихий, В. Мова народу, мова людини /
В. Тихий // Слово і час. – 1991. – № 4. –
С. 54- 62.
23.Тихий, О. Думки про рідний Донецький край /
Олекса Тихий // Олекса Тихий : думки про
рідний Донецький край. Т. 1 / [упоряд.
В. В. Овсієнко та ін.]. – Донецьк : Донеччина,
2012. – С. 36-39.
24.Файзулін, Я. Історія. UA : постаті, факти,
версії / Ярослав Файзулін. – Київ : Комора,
2021. – 560 с. : іл., портр.
25.Файзулін, Я. Україна у вогні минулого
століття : постаті, факти, версії / Ярослав
Файзулін, Володимир Гінда. – Харків : Клуб
Сімейного Дозвілля, 2015. – 351 с. : іл., портр.

28. 28
26.Шовкошитний, В. Ф. Герої народжуються на
могилах героїв / В. Ф. Шовкошитний. – Київ :
Український пріоритет, 2012. – 48 с.
27.Шпак, В. Донбасівський сад Гетсиманський :
90 років від дня народження Олекси Тихого /
Віктор Шпак // Урядовий кур’єр. – 2017. – 21
січня (№ 12). – С. 9.