Діти зі складною поведінкою в закладі освіти. Вчимося їх розуміти

1. Діти зі складною
поведінкою в закладі
освіти.
Вчимося їх розуміти.

2. 1. Тривожні діти
2. Педагогічно занедбані
3. Агресивні
4. Гіперактивні

3. Тривожні діти

4. Тривожні діти.
Шкільна тривожність – це страх «бути не таким», страх отримати
погану оцінку, зробити помилку, конфліктувати з однолітками. Часто це
неспроможність розказати біля дошки вивчений урок, погано написати
контрольну, за умов гарного виконання аналогічних завдань на уроках.
У ситуаціях перевірки, особливо у завданнях, які не нагадують шкільні,
дитина показує досить успішні результати. Загальні показники тривоги
проявляються слабко; але при будь-якому нагадуванні про школу, вони
різко зростають. Шкільна тривожність часто позбавляє дитину
психологічного комфорту та є однією з причин хронічної
неуспішності.
Шкільна тривожность характеризується високим ступенем слухняності
та соціалізованості. Такі діти прагнуть не привертати до себе зайвої
уваги оточуючих, поводяться зразково, намагаються добре виконувати
прохання дорослих, не порушують дисципліну. Вони прагнуть
постійного схвалення своїх дій, шукають заохочення. Однак їх зразкова
поведінка має захисний характер: такі учні роблять усе, аби не
отримати поганої оцінки чи зауваження.

5. Причини тривожністі у дітей молодшого
шкільного віку:
- підвищені очікування батьків
- взаємовідносини з вчителями
- сімейні конфлікти
- взаємини з однолітками
- неправильний стиль виховання
- внутрішній конфлікт
- затримка психічного розвитку

6. Ознаки тривожності у дітей :
1. Діти починають сумніватися в своїх силах здібностях, і це може
привести до формування заниженої самооцінки;
2. Вони постійно знаходяться в пригніченому стані;
3. Такі діти дуже вразливі до власних невдач, критичні до своєї
діяльності, схильні відмовлятися від діяльності, якщо в ній
можливі труднощі;
4. Можна помітити значну різницю в поведінці в школі і поза нею
(після уроків – веселі, активні, товариські і безпосередні, а на
уроках – невпевнені, затиснуті і напружені; відповідають на
поставлені запитання тихим голосом, навіть можуть почати
заїкатися);
5. Мають схильність до звичок невротичного характеру (вони
можуть гризти нігті, крутити волосся тощо).

7. Що робити?
1. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, намагайтесь не акцентуйте увагу
на невдачах. Навпаки, спробуйте помічати найменші успіхи дитини і
хвалити за них.
2. Не знецінюйте, не заперечуйте існування причин для тривоги.
3. Намагайтесь уникати вимогливості з такимим дітьми. Строгість до
сором'язливих, тривожних дітей дасть абсолютно протилежний результат.
4. Ставте перед дитиною завдання, які посильні для її віку та можливостей.
5. Спробуйте зауваження перетворити на пропозицію допомоги.
6. Не порівнюйте дитину з іншими, а порівнюйте її із самою собою.
7. Не давайте таким дітям завдання на швидкість, не підганяйте, не квапте.
8. Краще опитувати тривожних дітей в середині уроку.
9. Перед звертанням до такої дитини, встановіть з нею контакт очима.
10. Частіше використовуйте вправи на релаксацію.
11. Намагайтесь робити якомога менше зауважень.

8. Педагогічно
занедбані діти

9. Педагогічна занедбаність дитини – негативне особистісне
утворення, що сформувалось внаслідок впливу несприятливих
умов на формування та розвиток дитини як у родині, так і в
школі.
У таких дітей постійно виникають труднощі у вихованні та
навчанні.
Вони не навчаються успішно , а то й зовсім не відвідують
школу, невиховані, слабка дисципліна не дотримуються норм
та правил суспільно-соціального буття. Причин такої
поведінки багато. Але одна з головних– це недоліки сімейного
виховання.

10. Педагогічна занедбаність — це проблема, пов’язана з поведінкою
дитини та її аптацією в соціумі.
Можна виділити такі види:
- моральна — нерозуміння прийнятих в суспільстві норм поведінки і
моральних цінностей;
- інтелектуальна — небажання розвиватися та відсутність зацікавленості
до навчання ;
- естетична — нечітке розрізнення прекрасного і потворного;
- медична — нехтування правилами гігієни, або їх незнання.
- трудова —небажання брати участь у суспільній роботі, тотальні лінощі.
Дані види педагогічної занедбаності можуть зустрічатися як окремо, так
і в сукупності.
Соціально-педагогічна занедбаність формується там, де відсутні умови
для повноцінного формування і розвитку особистості дитини.

11. Ознаки педагогічної занедбаності :
- неправильно сформовані потреби: матеріальні потреби переважають над
моральними;
- недостатньо розвинута потреба у пізнанні навколишнього світу;
- несформованість елементів і навичок учбової діяльності;
- нестійка увага, підвищена втомлюваність;
- не розвинута, засмічена жаргонною лексикою мова;
- неадекватна самооцінка, підвищена образливість, негативізм, егоцентризм;
- спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і
переконаннях;
- відсутні чіткі уявлення про норми поведінки, нерозвинуті почуття
відповідальності за вчинки;
- вкрай обмежені інтелектуальні інтереси;
- погано адаптовуються до нових умов;
- емоційна нестабільність;
- в ситуаціях підвищеного ризику часто відсутній страх ;
- низький соціометричний статус;
- такі діти часто приховують свою діяльність від батьків, учителів та
однокласників.

12. Причини:
1. Байдужість з боку як батьків або інших людей, які є важливими для
дитини;
2. Регулярна необґрунтована, образлива критика поведінки дитини;
3. Часті конфлікти в родині, свідком яких є дитина;
4.Фізичне насильство і відсутність взаємоповаги між членами родини;
5. Неграмотна робота педагогів, які допускають приниження чи осуд дитини
в присутності однолітків;
6. Невміння налагоджувати контакти з однолітками, а також образи і
глузування з їх боку.
7. Індивідуальні особливості (діти з обмеженими можливостями здоров’я,
нерозвиненими соціальними навичками, складними рисами характеру,
низькою самооцінкою і слабким типом нервової діяльності);
Але одна з вирішальних– це недоліки сімейного виховання.
Можна виділити кілька типів сімей:

13. Типи сімей:
1. Сім'я однодітна –дитина з безмежно зростаючими потребами, які
вона може не задовольнити, "узурповану" батьківською безмежною
любов'ю, яка прагне якомога швидше вирватися з цього
гіперопікування.
2. Сім'я багатодітна - може виховати дітей педагогічно занедбаних,
якщо батьки постійно зайняті заробітками та добуванням засобів
до існування, а на виховання дітей часу вже не вистачає.
3. Сім'я з низьким рівнем матеріального забезпечення - внаслідок
безробіття, низької зарплатні, алкоголізму тощо. А інколи навіть
стимулювання аморальної і антиправової діяльності у дітей з боку
батьків, що приносить дохід у сім'ю.
4. Сім'я неповна- у зв'язку з відсутністю материнського чи
батьківського впливу, може формуватись таке явище як
маскулінність дівчаток і фемінізація хлопчиків.
5. Сім'ї з жорстоким поводженням з дітьми . Причини: нервозність,
агресивність батьків у зв'язку з тяжким матеріальним становищем;
відхилення в психіці; агресія батьків, чи тих хто їх заміняє через
невиконання завищених вимог до дітей; депресія батьків.

14. Що робити?
- взаємодія батьків і вчителів у педагогічному процесі;
- допомога дитині в особистісному зростанні:
(організація психологічного обстеження дитини і надання їй необхідної
психологічної допомоги, корекція інтелектуальної, емоційно-вольової,
моральної сфер);
- включення дитини в активну суспільну діяльність;
- робота з подолання негативної мотивації до навчання;
- корекція та формування мотивації досягнень.
- постійні особисті контакти у вигляді бесід, тренінгів тощо;
- штучне моделювання ситуацій, які несуть відчуття успіху;
- залучення таких дітей до занять у позашкільних навчальних закладах;
- при необхідності – зміна навчального закладу;
- організація дитячого колективу, який би здійснював позитивний вплив;
- тісна співпраця з психологом закладу;
- частіше нагадуйте дітям про їхні позитивні якості;
- корекція взаємин педагога з дитиною.

15. Агресивні діти

16. Агресивність— риса характеру, що прояляється у ворожому
ставленні людини до інших, а також до навколишнього світу.
Агресивними називають такі дії, які є ворожими і в то же час не
виправдовуються обставинами, що склалися (наприклад
відсутність загрози і потребі в захисті).

17. Ознаки агресивності:
- упертість, бажання суперечити, відмовлятися;
- дратівливість, заздрісність, мстивість ;
- напади гніву, вибухи злості, образи, прагнення скривдити, принизити;
- постійне наполягання на своєму;
- егоцентризм, невміння зрозуміти інтереси іншого.
- часта втрата контролю над собою;
- суперечки та сварки з дорослими;
- відмова дотримуватись правил;
- навмисне дратування людей;
- звинувачення інших у своїх помилках;
- гнівається та відмовляється зробити що-небудь па прохання дорослих або
однолітків;
- сперечається з дорослими, вчителями, іншими учнями;
- відмовляється дотримуватися правил.
- часто втрачає контроль над власними емоціями, швидко виникає негативна
реакція на поведінку інших, має високий рівень чутливості.
- часто провокує інших.

18. Причини агресивності:
- реакція на приниження гідності дитини, глузування, знущання над нею;
- результат надмірної опіки, обмеження самостійності дитини, заперечення
дорослими будь-якого прояву ініціативи;
- суперництво між дітьми в родині з метою досягти переваги над братами
або сестрами;
- результат комплексу неповноцінності, прагнення довести іншим свою
перевагу;
- агресивне поводження оточуючих, яких дитина може наслідувати й
агресію яких копіює;
- прояв нелюбові до дитини, формування в неї відчуття беззахисності,
небезпеки й ворожості навколишнього світу;
- прагнення привернути до себе увагу однолітків;
- прагнення отримати бажаний результат;
- бажання бути головним;
- захист або помста;
- бажання принизити гідність іншого з метою підкреслення своєї переваги
- фізичні покарання, знущання над дитиною.

19. Види агресії.
Фізична агресія: використання фізичної сили проти іншої особи (бійка, стусани, ляпаси,
нанесення тілесних ушкоджень, псування майна).
Вербальна агресія: словесне вираження негативних почуттів і емоцій,
словесна агресія (образи, докори, звинувачення, крик, вереск, лайка, лайка, погрози).
Аутоагресія: агресія, спрямована проти себе (самозвинувачення, самоприниження,
нанесення собі тілесних ушкоджень, суїцид).
Пасивно-агресивна поведінка: прояв негативних, агресивних почуттів, які особа не
навчилася проявляти відкрито та намагається проявити у прихованій формі, вважаючи, що
так безпечніше.
Ознаки пасивно-агресивної поведінки в дитини (фрази-маркери):
«зроблю за хвилину» (але при цьому дитина виконує обіцяне набагато пізніше);
«мені все одно»;
«я не чув, що ти сказала»;
«я й так зробив дуже багато»;
«я забув зробити те, що ти просила. Потрібно було записати »;
«я намагався зробити те, що ти просила. Але я не знав, що це для тебе так важливо, тому я
не доробив »;
«я зроблю, але спочатку мені потрібно зробити свої справи»;
«ця робота - не моя відповідальність»;
«я не знав, що ти хотіла, щоб я це зробив».

20. Що робити?
1.Відокремити дитину від інших учнів. Можна виділити спеціальне місце
для роздумів, де сидять діти, яким важко контролювати свої емоції, і
потрібно заспокоїтись або справитись з поганим настроєм. Важливо не
виганяти дитину з класу, а посадити окремо від усіх та дати заспокоїтись.
2. Чіткі правила поведінки. Їх можна створювати на рівні класу,
обговорювати публічно та нагадувати дитині індивідуально, створювати
плакати, картки, знаки, які будуть нагадувати дитині про правила поведінки.
3. Вчити учнів вмінню розуміти і розпізнавати свої емоції. Формувати
здібність до емпатії, довіри, співчуття та співпереживання, а також вмінню
співпрацювати, бути дружньою командою.
4. Вчимо різних способів релаксації та вираження агресії .
Наприклад, «Торбинка злості», «Скринька для крику», «Щітка для рук»,
якою можна почесати руки в разі фізичної агресії, «Аркуш агресії», на якому
можна намалювати те, що розізлило або свої «злі почуття».
5. Не розмовляти з агресивною дитиною роздратованим та голосним тоном.
Це може спровокувати агресію у відповідь.

21. Гіперактивні діти

22. По-перше, варто розуміти, що гіперактивні діти і дуже активні діти, це зовсім різні
поняття.
Часто такі діти не мають жодних візуально помітних порушень, а їх поведінка
сприймається як особливість характеру чи недостатність виховання. Тоді як
насправді, гіперактивність зумовлена фізіологічно – порушенням функціонування
частин кори головного мозку, які беруть участь у здійсненні вищої нервової
діяльності, зокрема процесах мислення, вираження емоцій та навчанні.
Тобто, дитина не може впливати на свою поведінку лише своїм бажанням. Вона
потребує спеціальної допомоги, а іноді й медикаментозної корекції.
Варто наголосити, що встановлення будь-якого діагнозу – прерогатива медиків, а не
вчителів, вихователів, батьків чи навіть працівників ІРЦ.
Цей синдром має три основних симптома:
Дефіцит уваги (неуважність).
Гіперактивність (надмірна рухливість).
Імпульсивність.

23. Ознаки
- велика потреба в русі, неможливість просидіти спокійно весь урок на стільці.
- складно концентруватися на тому, що дитині нецікаво: вдома вона може складати
конструктор годинами, проте в школі уваги майже немає через рутинні завдання,
такі діти фізіологічно не можуть втримати увагу.
- дитина не дослуховує або не дочитує завдання до кінця, тому постійно робить
помилки, хоча часто має досить високі інтелектуальні здібності.
- важко відкладати задоволення, оскільки результат потрібен одразу, важко
працювати на перспективу.
- учень живе «тут і тепер», а якщо під час уроку «тут і тепер» не цікаво, то він може
організовує собі альтернативне заняття: кудись піти або почати займатись зовсім
іншою справою.
- відсутність системності у навчанні, допускає багато механічних помилок через
неуважність.
- часто прагнуть до агресивних ігор
- не може дочекатися своєї черги під час ігор, свят, різних завдань.
- на запитання відповідає швидко, не задумуючись, не дослухавши питання до
кінця.
- процеси збудження переважають над процесами гальмування.

24. Причиною синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю у 90 %
випадків є недостатня функціональна активність підкоркових
структур мозку. Проблема виникає ще до народження малюка. Її
причиною можуть стати, зокрема, такі чинники:
- екологічні, сімейні та соціальні проблеми;
- хвороби матері під час вагітності;
- напружена робота жінки до останнього дня вагітності;
- кесарів розтин;
- ускладнення під час пологів.

25. Що робити? Алгоритм спілкування.
По-перше, робота та спілкування з таким дітьми повинно
відбуватись у тісній взаємодії з батьками та відповідними
спеціалістами.
1. Перед початком уроку повідомте про план його проведення, що за чим
буде йти, що підготувати, які зошити, підручники, яка мета уроку.
2. На початку заняття нагадайте теми, які вже вивчили і про що будете
говорити далі.
3. Нагадайте про правила поведінки на уроці, переконайтесь, що всі їх
пам'ятають, особливо, гіперактивна дитина.
4. Будьте прогнозованими та послідовними. Такій дитині важливо знати,
що її чекає у разі помилки чи порушення правил. Стабільність – найкраща
допомога.
5. Тримати увагу такої дитини можна частими запитаннями та короткими
завданнями, що б вона не «виключалась» з процесу.
6. Запрпонуйте для класу систему умовних знаків. Коли стає шумно –
плескаєте в долоні, або вмикаєте світло…

26. 7. Для гіперактивних дітей дуже важлива чітка та зрозуміла організація робочого простору.
Особистий план на день, урок, календарик, годинник. Таких дітей краще садити на першу
парту, біля вчителя, що б було менше можливості відволікатись на інших учнів. Прибрати з
робочого місця все, що може відволікати.
8.Використовувати таймер. У таких дітей погано розвинене сприйняття часу, тому їм
портібні часті часові підказки. Це мобілізує їх навчальну діяльність.
9. Робити фізичні зупинки під час виконання завдань.
10. Відмовитись від чернетки. Такі діти швидко виснажуються і така робота буде тільки їх
дратувати
11. Озвучувати почуття дитини. Якщо дитини рознервувалась і може проявити агресію, то
краще поклакати її до себе і звернути її увагу на ті емоції, які вона зараз відчуває.
12. Знайти сильні сторони дитини. Якщо учень не може справитись із письмовою перевіркою
знань, то можливо, усно йому вдасться краще.
13. Зона відпочинку. Гіперактивні діти швидко втомлюються від інших дітей, емоцій. Тому
бажано створити для них простір, де вони зможуть від цього відпочити.
14. Не перенавантажуйте таких дітей додатковими завданнями, гуртками, репетиторами.

27. Дякую за увагу!