Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

О.А.Хоменко. Особистість п’ятикласника: психологічний аспект

593 views

Published on

О.А.Хоменко. Особистість п’ятикласника: психологічний аспект

Published in: Education
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

О.А.Хоменко. Особистість п’ятикласника: психологічний аспект

  1. 1. Особистість п’ятикласника: психологічний аспект Хоменко Олена Анатоліївна, практичний психолог НМЦ ПП і СР ІППО КУ імені Бориса Грінченка
  2. 2. П'ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. Діти цього віку в основному урівноважені, спокійні, вони відкрито й довірливо ставляться до дорослих, визнають їхній авторитет, чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості з погляду виховних впливів.
  3. 3. Основні задачі розвитку учня п'ятого класу: • оволодіння базовими шкільними навичками й уміннями; • формування загальнонавчальних умінь та навичок, уміння вчитися; • розвиток навчальної мотивації, формування інтересів; • розвиток навичок співробітництва з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої результати з успішністю інших; • формування вміння домагатися успіху, правильно ставитися до успіхів і невдач, розвиток упевненості в собі; • формування уявлення про себе як про вмілу людину з великими можливостями розвитку.
  4. 4. Перехід від молодшого шкільного до молодшого підліткового віку характеризується внутрішніми і зовнішніми змінами в житті дитини.
  5. 5. Внутрішні зміни. Перехід з початкової школи в середню виявляється переломним, кризовим періодом в житті дитини. Поступове набуття відчуття дорослості – головне особистісне новоутворення молодшого підлітка. У підлітка в стінах школи поступово міняються пріоритети. Відбувається поступова заміна основної навчальної діяльності (що було характерним для молодшого школяра) на основну діяльність спілкування з ровесниками Розумова активність молодших підлітків велика, але здібності розвиваються тільки в діяльності, яка викликає позитивні емоції. Дитина намагається знайти власну індивідуальність, пізнати власне «Я».
  6. 6. Зовнішні зміни в житті п’ятикласників. Нові вчителі. Новий режим. Нові вимоги. Нові правила.
  7. 7. Вікові особливості п'ятикласників • потреба в гідному становищі в колективі однолітків, у сім'ї; • підвищена стомлюваність; • прагнення мати вірних друзів; • прагнення уникнути ізоляції - як у класі, так і в малому колективі; • підвищений інтерес до питання про "співвідношенні сил" у класі; • прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого; • відсутність авторитету віку; • відраза до необґрунтованих заборон; • сприйнятливість до промахів учителів;
  8. 8. Вікові особливості п’ятикласників • переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому; • відсутність адаптації до невдач; • відсутність адаптації до положення "гіршого"; • яскраво виражена емоційність; • вимогливість до відповідності слова справі; • підвищений інтерес до спорту; • захоплення колекціонуванням, захоплення музикою і кіномистецтвом
  9. 9. Проблеми, що пов'язані з віковою особливістю • Суттєвого значення набуває емоційний фактор у самооцінці здібностей, відбувається домінування певних емоцій, і це підкорює собі все психічне життя дитини, у тому числі «роботу» психічних процесів. • Таким чином, надмірне захоплення емоційною стороною, прагнення максимально позитивно забарвити будь-яку діяльність школяра можуть призвести до зворотного ефекту.
  10. 10. Проблеми, що пов'язані з віковою особливістю • Загальне позитивне до себе ставлення і уявлення про свої можливості, що не спирається на оцінку своєї реальної успішності, призводить до того, що діти охоче беруться за багато справ, будучи впевненими, що вони зможуть це зробити, але при перших труднощах кидають, не зазнаючи при цьому особливих переживань. • Негативні оцінки оточуючих, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне – не мають прямого відношення до їхніх здібностей і можливостей. Усе це необхідно враховувати в будь-якій роботі з дітьми цього віку.
  11. 11. Найбільш важливими є • орієнтація дітей на вироблення об'єктивних критеріїв успішності і неуспішності, • прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення.
  12. 12. Індивідуальні особливості • Підвищена або повільна імпульсивність. • Боязкість. • Надмірна чутливість до зауважень. • Загальна тривожність у школі. • Переживання соціального стресу. • Фрустрація потреби в досягненні успіху. Страх самовираження. • Страх ситуації перевірки знань. • Страх невідповідності очікуванням оточення. • Низька фізіологічна опірність стресові. • Проблеми і страхи у стосунках з учителями.
  13. 13. Формування уміння вчитися в середній школі • Необхідно звернути особливу увагу на розвиток логічної пам'яті і довільної уваги школярів. Якщо цього не робити, то в більшості дітей вони розвиваються стихійно, з певними порушеннями. • Заняття доцільно складати з коротких пояснень, виконання спеціальних вправ і їхнього обговорення. Саме вправи, навчання конкретних прийомів, які школяр може відразу використовувати у своїй навчальній роботі, складають основний зміст заняття. • На заняттях із п'ятикласниками важливо використовувати гумор.
  14. 14. Складнощі п’ятикласників: - підвищений темп роботи: діти, які не вміють швидко писати, не встигають; - підвищений обсяг робот як на уроці, так і вдома; - нові вимоги до оформлення робіт; - необхідність самостійно знаходити додаткову інформацію (літературу) і працювати з нею.
  15. 15. Сангвінік • Дуже жвавий підліток. У класі ні хвилини не сидить спокійно, постійно міняє позу, крутить щось у руках, тягне руку, розмовляє із сусідом. Дуже вразливий і легко захоплюється. Емоційно і збуджено розповідає про переглянутий фільм, прочитану книгу. • На уроках жваво відгукується на кожен новий факт або нове завдання. А втім, його інтереси й захоплення дуже непостійні та нетривкі: розпочавши нову справу, швидко втрачає інтерес до неї. • У нього живе, виразне обличчя. З його обличчя легко здогадатися, який у нього настрій, яке його ставлення до предмета чи людини. • На цікавих для нього уроках виявляє високу працездатність. На решті уроків майже не слухає вчителя, розмовляє із сусідом, позіхає. • Почуття і настрої його дуже мінливі. Отримавши погану оцінку, він ладен розплакатись і ледве стримується. Та не минає й півгодини, як він забуває про неї і на перерві бурхливо й весело гасає коридорами. • Попри жвавість і непосидючість, його легко дисциплінувати: у досвідченого вчителя він прекрасно сидить на уроках і ніколи не заважає роботі класу. • Швидко звикає до нової ситуації та нових вимог
  16. 16. • Індивідуальний підхід до таких учнів повинен полягати насамперед у достатньому завантаженні їхньої рухової енергії, в організації цікавих ігор, доручень, ролей, що вимагають швидкої реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду діяльності до інших. Бажано, щоб усе це мало колективний характер, наповнювалося духом змагання, гумором, веселістю. Особливо люблять учні цього типу ті види роботи, у яких їм дістається роль лідера. Крім того, вони віддають перевагу ситуаціям, коли в ролі наставників стосовно них виступають люди, які також мають сангвінічний темперамент, — жваві, життєрадісні, діяльні. Що робити? - намагатися виробляти в учня стійкі інтереси: - навчати терплячості, того, що розпочате треба доводити до кінця; - якомога більше хвалити за моральність вчинків; - викорінювати недбалість і поверховість при виконанні завдань; - ураховувати, що життєрадісність, товариськість і оптимізм сангвініка здатні повернутись іншим боком медалі і стати як джерелом легковажності, так і нестійкості дитини.
  17. 17. Холерик • Вирізняється з-поміж однокласників своєю рвучкістю. Захопившись розповіддю вчителя, легко збуджується і перериває її різними вигуками. На будь-яке запитання викладача відповідає не подумавши, тому часто — не до ладу. У прикрості й роздратованості легко втрачає витримку, кидається в бійку. Пояснення вчителя слухає дуже зосереджено, не відволікаючись. Так само зосереджено виконує класну й домашню роботу. На перервах ніколи не сидить на місці, бігає коридорами чи бореться з кимось. Розмовляє голосно, швидко. Пише швидко, розгонисто, почерк нерівний. Дуже виразне обличчя. У виконанні домашніх доручень, а також у спортивних заняттях виявляє захопленість, наполегливість. Його інтереси досить постійні й тривкі. Не лякається труднощів і з великою енергією їх долає.
  18. 18. Особливості здійснення індивідуального підходу • Будуючи взаємини з такими дітьми, доводиться застосовувати спеціальну тактику, яка враховувала б притаманну їм запальність, різкість, нестриманість. • Ніколи не вступайте в суперечку з учнем-холериком. Треба обов’язково дочекатися певного заспокоєння і починати розмову з підкресленням того, що було сказано цим учнем правильно. Потрібно: - скерувати енергію, що ллється через край, на корисні, потрібні справи; - навчати обдумувати свої рішення, оцінювати запас своїх сил; - виховувати наполегливість і стриманість, вчити володіти собою, аби не дратуватися; - блокувати будь-яку агресивність; - необхідно добирати такі ігри та методи роботи, де закріпилися би процеси гальмування і не було б надмірного збудження з боку нервової системи; - не забувати, що безпосередність холерика найчастіше переходить у нетактовність і ображає людей; - навчати ввічливості й вимагати, щоб він був чемним; - не варто вмовляти, зазвичай він реагує лише на батьківські вимоги.
  19. 19. Флегматик • Відзначається неспішністю і спокоєм. На запитання відповідає не відразу і без жодної жвавості, як би добре не знав матеріал. Для нього характерна невтомлюваність: він не уникає додаткового розумового навантаження, хоч би яким значним воно було, і ніколи не виглядає стомленим. Прагне до логічно розгорнутих, просторих висловлювань: вимовляє слова рівним голосом, не боячись збитися, начебто на початку добре знає, яким чином буде закінчена почата думка. Зовні він не збуджується і нічому не дивується на уроці, щоб не відбувалося у класі. З молодших класів він любить заняття з певних предметів, залишаючись вірним своїм уподобанням. Бере участь у змаганнях, не виявляючи, на відміну від більшості учасників, якогось азарту чи хвилювання. Він не буває ні метушливим, ні веселеньким, ні смутним.
  20. 20. Особливості здійснення індивідуального підходу • Дітям із флегматичним темпераментом необхідно давати більше часу і на виконання завдань пізнавального характеру, і на практичні вправи, і на підготовку відповіді біля дошки. Індивідуальний поточний інструктаж під час практичних занять також має бути повільним і докладнішим. • Потрібно: - намагатися виробляти допитливість і зробити його ініціативним; - навчати, як правильно переключати увагу при виконанні різних доручень і як розподілити раціонально час, аби не попасти в цейтнот; - не дратуватися через уповільнений темп, а прискорювати його, залучаючи до ігрової діяльності, хоча б ігри навздогін; - навчати повніше виражати свої емоції і почуття: як радіти, горювати, жаліти когось і бути добрим; - намагатися розвинути навички спілкування і товариськості; - грати з ним в ігри, де необхідні швидкість рухів, точність, спритність, і заохочувати, коли він виконує правила гри; - будь-якими способами пробуджувати кмітливість і уяву дитини; - стежити за тим, щоб він не був інертним, в’ялим, активізувати його.
  21. 21. Меланхолік • На уроках спокійний, сидить завжди в одному положенні, щось крутить у руках; настрій міняється з незначних причин. Дуже чутливий. Якщо вчитель пересадить його з однієї парти за іншу, довго міркуватиме, чому його пересадили, на всіх уроках сидітиме засмучений і пригнічений. Почуття в нього пробуджуються повільно. Дивлячись циркову виставу, довго сидить мовчки, з нерухомим обличчям; згодом починає "танути” — усміхатися, сміятися, вступати в розмову із сусідами. • Легко розгублюється. Якщо вчитель зробить йому навіть найм’якіше зауваження, ніяковіє, голос його стає глухим, тихим, дуже стриманий у почуттях. Отримавши двійку, зовсім не змінюється на обличчі, іде на місце й сідає, але вдома, за словами батьків, довго не може заспокоїтися, не в змозі взятися до роботи. Відповідає на уроці невпевнено, навіть якщо ретельно підготувався до уроку. Свої здібності й знання оцінює низько, тоді як насправді вони дещо вищі від середнього рівня. Якщо під час виконання якогось навчального завдання трапляються труднощі, він губиться, не доводить роботу до кінця. Рухи кволі, слабкі, говорить повільно, трохи протяжно.
  22. 22. Особливості здійснення індивідуального підходу • Диференційований підхід до таких учнів має полягати насамперед в урахуванні їхньої швидкої втомлюваності (як фізичної, так і розумової). Їм слід надавати по можливості більше часу для відпочинку, опитувати, викликати до дошки на перших етапах уроку. Уважно стежити за їхньою адаптацією до нових умов діяльності. Потрібно: - намагатися підтримати його, похвалити, бути з ним добрим і ніжним; - скеровувати його лише на посильні завдання і допомагати їх вчасно втілювати.
  23. 23. Ознаками успішної адаптації психологи вважають: • задоволеність дитини процесом навчання; • легкість і успішність засвоєння програмного матеріалу; • достатня самостійність дитини при виконанні навчальних завдань, звернення по допомогу до дорослого лише після спроб виконати завдання самостійно; • задоволеність дитини міжособистісними відносинами з дорослими і однокласниками.
  24. 24. Фізична готовність до навчання характеризує функціональні можливості і стан здоров’я. Оцінюючи стан здоров’я дітей при вступі до школи, слід ураховувати показники, представлені далі.
  25. 25. Спеціальна готовність до навчання • Рівень здібностей дитини щодо читання, письма й лічби. Здібність або передумови в оволодінні спеціальними знаннями й навичками психологи називають “увідними навичками”. Програма й методика навчання сучасної школи розраховані на дитину, яка не отримала спеціальної підготовки, - навчання читання, письма, лічби.
  26. 26. Психологічна готовність до навчання. • Передбачає готовність розумову, мотиваційну, емоційно-вольову й соціальну. Проаналізуємо складові компоненти психологічної готовності, оскільки рівень їх розвитку обумовлює успішність адаптації дитини до школи, її навчальні успіхи.
  27. 27. • Інтелектуальна готовність до навчання – це достатній рівень розвитку деяких пізнавальних процесів. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку.
  28. 28. Мотиваційна готовність до навчання характеризується наявністю в дитини бажання навчатися, прагнення до діяльності, що має суспільне значення, до нової соціальної позиції. Якщо в дитини сформовано бажання навчатися в школі, це сприятливий фактор, який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності
  29. 29. Емоційно-вольова готовність дитини до навчання – визначає уміння регулювати свою поведінку в достатньо складних ситуаціях, пов’язаних із напруженням, переживаннями.
  30. 30. Ознаки складнощів у період адаптації 1. Стомлений вигляд дитини. 2.Небажання дитини ділитися своїми враженнями про проведений день. 3. Прагнення відволікти дорослого від шкільних подій, переключити увагу на інші теми. 4. Небажання виконувати домашнє завдання. 5. Негативна характеристика на адресу школи, вчителів, однокласників. 6. Скарги на ті чи інші події, пов’язані зі школою. 7. Безсонні ночі. 8. Складнощі з ранковим пробудженням, в’ялість. 9. Постійні скарги на погане самопочуття.
  31. 31. Ознаки і зміст дезадаптації Дезадаптація – реакція на невміння вирішувати завдання, поставлені самим життям. Її види: 1) Інтелектуальна – порушення інтелектуальної діяльності, відставання в розвитку від ровесників; 2) Поведінкова – невідповідність поведінки дитини правовим і моральним нормам (агресивність, асоціальна поведінка); 3) Комунікативна – ускладнення в спілкуванні з однолітками і дорослими; 4) Соматичні – відхилення в здоров’ї дитини; 5) Емоційна – тривожність, хвилювання з приводу проблем у школі
  32. 32. Особливості соціалізації молодшого підлітка • прагнення уникнути ізоляції, як у класі, так і в малому колективі; • підвищений інтерес до питання «співвідношення сил» у класі; • вимагання шанобливого, серйозного та довірливого, «недитячого» ставлення до себе; • яскраво виражена емоційність.
  33. 33. Чи пам'ятаєте ви себе в п'ятому класі? - Що ви більше за все любили в цьому віці? - Що терпіти не могли, коли були п'ятикласниками? - Коли вчилися в п'ятому класі, в які ігри ви любили грати? - Чим вважали за краще займатися у вільний час? - Що вам говорили батьки, якщо ви зі школи приносили « 5 або 12»? - А що говорили, якщо приносили «два» або «три»? - Ким ви мріяли стати після того, як закінчите школу? - Як ви вважаєте: час, коли ви вчилися в п'ятому класі, був для вас радісним?
  34. 34. Бажаю успіху!

×