Основні терміни й поняття з теми"Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. під приводом Богдана Хмельницького". Історія України 8 клас.

1. Національно-визвольна війна українського народу
під приводом Богдана Хмельницького
Батозька битва – переможна битва українського війська, очолюваного Богданом
Хмельницьким, із польською армією під командуванням коронного гетьмана Мартина
Калиновського 22-23.05 (1-2.06). 1952 р. біля гори Батіг на Брацлавщині (тепер Вінницька
область). Щоб не допустити воєнного союзу України Молдовою, польський уряд направив в
Україну армію, яка складалася з 12 тис. кіннотників, 8 тис. жовнірів та 30 тис. озброєних
слуг. Несподіваним ударом 22.05 (1.06.) козацькі полки атакували польське військо й
змусили ворога відступити в табір. Оточивши польський табір, вранці 23.05 (2.06.) козаки
вдарили з усіх боків і в кількох містах прорвали ворожу оборону. Бій у таборі точився цілий
день і завершився повним розгромом польської армії. В Батозькій битві полягло майже все
польське військо та німецькі найманці. Загинув і сам гетьман М.Калиновський. Українські
війська зайняли територію України до р.Случ. В Батозькій битві особливо проявився талант
Богдана Хмельницького, як видатного полководця.
Березневі статті – комплекс документів, які регламентували політичне й правове
становище Гетьманщини після Переяславської ради і включення України до складу
Московського царства. Схвалені царем Олексієм Михайловичем і Боярською думою
21.03.1654 р. у Москві. Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі
документів і увійшов до історії під назвою «Березневі статті», передбачалось: 1 – збір
податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядникам; 2 –
встановлювалася платня військовому писарю та підпискам, військовим суддям, судовим
писарям, полковим писарям і хорунжим, сотенним хорунжим та гетьманському бунчужному;
3 – козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та
полковим осавулам надавались у володіння млини; 4 – встановлювалася платня генеральному
обозному та генеральному хорунжому; 5 - заборонялися зносини гетьмана з турецьким
султаном та польським королем; 6 – підтверджувалося право Київського митрополита і
всього духовенства на маєтності, якими вони володіли; 7 – московський уряд зобов’язувався
вступити у війну з Польщею 1654 р.; 8 – передбачалося утримання московських військ на
кордонах України з Річчю Посполитою; 9 – гетьманський уряд просив встановити платню
полковникам, полковим осавулам, військовим осавулам, сотникам і кожному козакові, однак
дане прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, що мали надходити до царської
скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків; 10 – у випадку
татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку
як України, так і Московії; 11 – гетьманський уряд просив встановити утримання для
козацької залоги у фортеці Кодак (400 осіб) та для запорожців (виконання даного прохання
також було відкладене до окремого рішення). Тут же містилася вимога до гетьмана: негайно
приступити до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи
надіслати його до Москви. Згідно з Березневими статтями Україна зберігала значні права –
мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним
правом, тощо. Однак відчутним було обмеження її політичного та економічного
суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду,
заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з сусідніми державами – Річчю
Посполитою та Туреччиною, всі витрати на утримання козацького війська лягали на
гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками. Березневі
статті були чинними 5 років. 1659 р. між українським урядом і Москвою були укладені нові,
так звані Переяславські статті, які ще більше обмежували суверенітет України. Оригінали
Березневих статей до наших днів не збереглися (їх вже не було вже у 1659 р.). Відомими є
тільки копії та чернетки, що зберігаються у фондах Посольського приказу Центрального
державного архіву давніх актів у Москві.

2. Берестецька битва - битва української армії на чолі з Б. Хмельницьким в період
національно-визвольної війни українського народу 1648-57 з польськими військами
18(28).06.-30.06 (10.07)1651 поблизу м. Берестечка (тепер містечко Горохівського району
Волинської області. Польська армія налічувала 150 тис. чоловік, в тому числі 20 тис.
іноземних найманців. У війську Б.Хмельницького було близько 100 тис. козаків і 50 тис.
татар. У боях 18-20 (28-30).06 козаки успішно атакували польські війська, які втратили 7 тис.
чоловік вбитими. У вирішальний момент битви татарські загони, очолювані кримським
ханом Іслам-Гіреєм III, не витримавши артилерійського вогню, втекли з поля бою, захопивши
в полон Б. Хмельницького, який намагався їх затримати. Залишившись без полководця,
українська армія була оточена ворогом. Обложені протягом десяти днів, під керівництвом
полковників Ф.Джалалія, М.Гладкого, І.Богуна та інших героїчно відбивали всі атаки
поляків. Під командуванням наказного гетьмана І.Богуна через непрохідні болота і
р.Пляшівку з возів, хомутів, сідел і одягу було збудовано три переправи. В ніч на 30.06
(10.07) козацькі полки, ведучи ар'єргардні бої, зуміли вирватись з оточення. Хоча втрати у
повстанців були великі - загинули близько 30 тис. козаків, втрачено 28 з 115 гармат, -
розгромити їх ворогові не вдалося. Українська армія виступила на Київщину, де почала
готуватися до нових битв. Наслідком Берестецької битви. стало підписання Білоцерківського
мирного договору 1651.
Білоцерківський мирний договір - договір укладений між гетьманом України Б.
Хмельницьким і польським урядом 18 (28).09.1651 в м. Біла Церква. Умови цього договору
стали наслідком поразки української армії у Берестецькій битві 1651 р. За Білоцерківського
мирного договору число реєстрового війська зменшувалося з 40 тис. до 20 тис. чол.
Козацькою територією визнавалось лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське
воєводства поверталась польська адміністрація, а магнатам і шляхті повертались - їхні
маєтки. Гетьман зобов'язувався розірвати союз Кримським ханством і позбавлявся права
дипломатичних зносин з іноземними державами. Б.Хмельницький залишався гетьманом, але
після його смерті король дістав право призначати і звільняти гетьманів. Білоцерківський
договір дав можливість українському народові зібрати сили для відновлення боротьби проти
Польщі. В травні 1652 р., після битви пд. Батогом, умови Білоцерківського мирного договору
були анульовані Б. Хмельницьким.
Військо Запорізьке – 1) Військо Запорізьке низове, реєстрове - офіційна назва
реєстрового козацького війська, утвореного у 1572 рішенням польського короля Сігізмунда II
Августа для оборони південних кордонів Речі Посполитої від нападів турків та кримських
татар. Формувалося з українських козаків, яких вносили у спеціальний список - реєстр,
чисельність якого часто змінювалася (у 1572 - 300 чол., у 1630-38 - 8 тис. чол.). В результаті
національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 Військо Запорізьке низове було
підпорядковане польським властям і перестало існувати.
2) Офіційна назва-відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського
народу 1648-1657 української національної держави - Гетьманщини та її збройних сил.
3) Військо Запорізьке низове - офіційна назва Запорізької Січі та її війська, що
вживалася впродовж 16-18 ст.
Віленське перемир’я - перемир'я, укладене 24.10.1656 у м.Вільно (тепер Вільнюс,
Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою. Переговори у Вільно тривали на
протязі серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу московської сторони, не була
допущена до участі у виробленні умов Віленського перемир’я, а висунуті гетьманом Б.
Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За Віленського перемир’я припинялися воєнні дії
між Польщею і Московією та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про
мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання
Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира, які не дали
конкретних результатів. Після укладення Гадяцького договору 1658 р. та встановлення

3. союзницьких відносин між Україною і Польщею, ці держави продовжували війну проти
Московського царств.
Генеральна військова канцелярія - найвища адміністративна установа Гетьманщини
в 17-18 ст. Створена Б.Хмельницьким під час національно-визвольної війни українського
народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 рр. Здійснювала все військове,
адміністративне, судове і фінансове управління. Гетьман через Генеральну військову
канцелярію здійснював управління військовими, адміністративними, судовими і фінансовими
справами держави. Генеральна військова канцелярія підпорядковувалась гетьману, а
безпосередньо керував її діяльністю генеральний писар. До складу Генеральної військової
канцелярії входила вся генеральна старшина, крім генерального судді. Здійснювала нагляд за
рішеннями Генерального Військового Суду з кримінальних і політичних справ. Все
діловодство велося українською мовою. Місцем перебування канцелярії була гетьманська
резиденція (в різні часи - Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів). З 28. 11. 1720 р. указом Петра I
позбавлена фінансових і судових функцій. З 1722 р. діяльність Генеральної військової
канцелярії контролювалась Малоросійською колегією. В 1727-34 рр. за гетьманства Д.
Апостола знову підпорядкувалась гетьману. Після його смерті реорганізована у Правління
гетьманського уряду. За гетьмана К. Розумовського була знову відновлена і функціонувала
до остаточної ліквідації російським урядом гетьманства 10 (21. )11.1764 р.
Генеральна військова рада - найвищий державний і політичний орган у часи
Гетьманщини протягом 1648-1750 рр. Скликалася для обрання гетьмана, або вирішення
важливих державних, політичних, військових і судових питань, обговорювала
зовнішньополітичні справи. Генеральна військова рада скликалася окремими універсалами
гетьмана. Брати участь у раді мали всі козаки, іноді делегації від міщан, в окремих випадках -
селяни (т.зв. Чорна рада). Учасники ради ставали в коло, в центрі якого стояв гетьман з
старшиною. Число присутніх могло доходити до кількох тисяч. Постійного місця проведення
Генеральної військової ради не існувало. Найчастіше рада збиралася на р.Росаві ( Київщина )
та в м.Переяславі. Наприкінці 17 ст. вплив її на державне життя України послаблюється.
Основні функції переходять до ради старшини. На поч. 18 ст. Генеральна військова рада
збиралася лише для затвердження рішень, які вже прийняли гетьман і генеральна старшина.
В лютому 1750 р. відбулась остання Генеральна військова рада (Глухівська Рада 1750 р.), на
якій було проголошено гетьманом України К.Розумовського.
Генеральна старшина – вища державна адміністрація в Гетьманщині в 17-18 ст.
Генеральна старшина становила найближче оточення гетьмана. До складу Генеральної
старшини входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар,
генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний, два генеральних
осавули. Генеральна старшина брала участь у Генеральній Військовій Раді, вирішувала
найважливіші політичні, адміністративні та військові питання, проводила дипломатичні
переговори, відала фінансами і судовими установами, очолювала збройні сили Гетьманщини.
Протягом 18 ст. права Генеральної старшини у вирішенні державних справ України постійно
обмежувалися заходами російського уряду. По мірі обмеження російським царизмом
державних прав України Генеральна старшина втрачає свої функції. На поч. 80-х років 18 ст.
Генеральна старшина, як адміністративний орган перестав існувати.
Генеральний бунчужний - виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих
урядових посад у Гетьманщині 17-18 ст., член генеральної старшини. До обов'язків
Генерального бунчужного належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук – символ
гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Генеральний
бунчужний виконував важливі доручення гетьмана, що стосувалися судових справ,
дипломатичної служби.

4. Генеральний військовий суд - (Генеральний Суд) - найвища судова установа
Гетьманщини в 17-18 ст. Виник підчас національно-визвольної війни українського народу під
проводом Б. Хмельницького 1648-57 рр. Підпорядковувався гетьманові. Розглядав справи
про вбивства, грабежі, підпали маєтків. Найважливіші справи (наприклад, злочини проти
Української держави, невиконання розпоряджень гетьмана та ін.) та суд над генеральною
військовою і полковою старшиною розглядались у Генеральному військовому суді членами
генеральної старшини. Був найвищою апеляційною інстанцію для полкових і сотенних судів.
Рішення Генерального військового суду могло бути оскаржене у гетьмана. За гетьманства
К.Розумовського складався з 12 членів - 2 генеральних судді і 10 виборних членів. Офіційно
діяв до утворення намісництва (1782 – 83 рр.), а фактично існував до 1790 р.
Генеральний обозний - вища службова особа державної адміністрації у Гетьманщині
в 17-18 ст. Входив до складу генеральної старшини. Вважався першою особою після
гетьмана. Відав постачанням гетьманського війська, виконував дипломатичні доручення та
ряд інших обов’язків.
Генеральний осавул - член генеральної старшини, вища службова особа державної
адміністрації у Гетьманщини 17-18 ст. Генеральних осавулів було двоє - старший і молодший
- (підосавульний). Старший Генеральний осавул був охоронцем гетьманської булави.
Генеральний осавул був найближчим помічником гетьмана у військових питаннях,
розслідував тяжкі злочини, брав участь у переговорах з іноземними послами, виконував
обов'язки наказного гетьмана. Генеральний осавул здійснював інспектування війська, вів
козацькі списки. Генеральний осавул брав участь у роботі Генеральної Військової Канцелярії.
Генеральний писар - член генеральної старшини, вища службова особа, яка вела
справи гетьманського уряду в Україні в 17-18 ст. Іноземці називали його канцлером.
Генеральний писар керував діяльністю Генеральної Військової Канцелярії, приймав
іноземних послів, брав участь у виробленні умов міжнародних договорів, вів дипломатичне
листування. Генеральний писар зберігав державну печатку.
Генеральний підскарбій - вища службова особа державної адміністрації в Україні в
серед. 17-18 ст., член генеральної старшини. Відав державною скарбницею, прибутками і
витратами державних коштів. Генеральний підскарбій керував збором податків,
встановлював мита. Генеральний підскарбій стояв на чолі Генеральної Скарбової Канцелярії.
Генеральний суддя - вища службова особа державної адміністрації в Україні у 16-18
ст., член генеральної старшини. Генеральних суддей, як правило, було двоє. Генеральний
суддя розглядав справи, які поступали на ім'я гетьмана. Рішення Генеральний суддя виносив
одноосібне, лише в присутності писаря. Часто Генеральний суддя виїжджав вирішувати
судові справи на місця. Генеральний суддя очолював Генеральний Військовий Суд,
Генеральний суддя часто брав участь у дипломатичних переговорах, а також виконував
обов'язки наказного гетьмана.
Генеральний хорунжий - член генеральної старшини, вища посадова особа
гетьманської адміністрації в Україні у 17-18 ст. Офіційним обов'язком Генерального
хорунжого була охорона головної хоругви козацького війська. Генеральний хорунжий відав
здебільшого військовими справами і в певній мірі був ад'ютантом гетьмана: він виконував
важливі військові та дипломатичні доручення гетьмана, призначався наказним гетьманом.
Гетьман - (від нім. Hauptmann, польськ. Неtmаn - начальник)- 1) в Польщі та Великому
Князівстві Литовському з II пол.15 ст. - командуючий збройними силами. Спочатку Гетьман
призначався королем на час військових дій. З 1503 р. посада Гетьмана великого коронного, а
згодом “ Гетьмана великого литовського” стала постійною, а з 1581 р.- довічною. У 1527 р.

5. Гетьмани стали найвищими військовими керівниками. Помічниками їх були Гетьмани польні
(коронний та литовський). Вперше ця посада з'явилася у Польщі в 1539 р., а у Великому
Князівстві Литовському дещо пізніше. Займалися організацію постачання війська, розвідки,
керували найманими військами тощо.
2) після утворення у 1572 р. українського реєстрового козацького війська Гетьманами
стали просто називати його керівників. Уряд Польсько-Литовської держави всіляко уникав
вживання даного титулу і підміняв його виразом “ старший його Королівської Милості
Війська Запорізького”. Однак козацькі керівники продовжували вживати титулу Гетьман (К.
Косинський, С. Наливайко. Т. Федорович). Повноваження Гетьмана реєстрового козацтва
були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі скасовувалася. Так,
після придушення козацько-селянських повстань 1637-1638 рр. замість Гетьмана було
призначено урядового комісара.
3) в результаті відновлення внаслідок національно-визвольної війни українського
народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657. української держави Гетьман став її
главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової
влади, він здійснював зв'язки України з іноземними державами, мав значний вплив на
церковні справи. Гетьманські укази - універсали були обов'язковими для всього населення.
Ознаками влади Гетьмана були бунчук та булава. Після Переяславської Ради 1654 р. і
укладення Березневих статей 1654 р. з Московією розпочалося обмеження повноважень
Гетьмана. Його формально обирали на Генеральній військовій раді на невизначений строк за
погодженням з царським урядом. У 18 ст. на практиці відбулося призначення Гетьмана
царем. Новообраний Гетьман затверджувався у Москві чи Петербурзі і укладав з Росією
спеціальний договір (статті).
Гетьман очолював уряд України - генеральну старшину, що разом з полковниками
утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада Гетьмана
на Лівобережній Україні існувала до 1764 р. (з перервами у 1722-1727 рр. та 1734-1750 рр).
Резиденція його послідовно знаходилась у містах Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. З 1663 р.
до 1681 р. посада Гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря,
П.Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), а у 1710-1742 рр. Г. України в еміграції був
П. Орлик.
Гетьманщина - Усталена в науковій літературі назва української національної
держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під
проводом Б. Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1782 рр. Офіційна назва держави -
Військо Запорізьке. Царський уряд уникав вживання терміну Гетьманщина і в офіційних
документах називав її Малоросією. Столицями Гетьманщини в різні часи були міста
Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.
На початковому етапі існування Гетьманщина була номінально залежною від Речі
Посполитої, а її територія обмежувалась Київським, Чернігівським та Брацлавським
воєводствами. Однак фактично вона була незалежною, а влада її глави - гетьмана
поширювалася на значно більшу територію (частина Волині та білоруських земель).
Державний устрій Гетьманщини на початковому етапі характеризувався наявністю власного
військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та
сотенної старшини, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою,
наявністю дипломатичних зносин з іноземними державами тощо.
Після Переяславської Ради і укладення Березневих статей 1654 р. між Україною і
Московією, московський уряд розпочав систематичне обмеження прав та привілеїв
Гетьманщини, звівши її до стану автономії, повноваження якої постійно звужувалися
(заборона у 1669 р. зносин з іноземними державами, збір у 1666-1668 рр. податків на
Гетьманщині російськими чиновниками і відправка грошей до Москви, з поч. 17 ст. -
фактичне призначення гетьмана царем та інші).
У 1663 р. Гетьманщина поділилася на лівобережну (під контролем Росії) та
правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей поділ був закріплений умовами

6. Андрусівського перемир'я 1667. В адміністративно-територіальному відношенні
Гетьманщина поділялася на полки та сотні. На Правобережжі козацький полково-сотенний
устрій проіснував до 1714 р. (з перервами ). На Лівобережжі він зберігся до 1782 р. Кількість
полків та сотень часто змінювалася - виникали одні полки, зникали ін. На Гетьманщині
найбільш тривалим був поділ на 10 полків: Київський, Чернігівський, Ніжинський,
Стародубський, Переяславський, Лубенський, Прилуцький, Гадяцький, Миргородський,
Полтавський. Складалися вони з 7-20 сотень.
Міста на Гетьманщині користувалися правами самоврядування, ними управляли
магістрати та ратуші. Суспільна структура Гетьманщини включала козацтво, українську
шляхту, міщанство, селянство. Провідна роль у державному житті належала козацькій
старшині та українській шляхті, з яких формувалася Рада старшини, що була дорадчим
органом при гетьмані. Вони ж відігравали вирішальну роль на генеральних військових радах.
Проводячи політику, спрямовану на ліквідацію Гетьманщини, царський уряд намагався
дедалі більше обмежити її автономію. У 1722-27 рр. було створено першу Малоросійську
колегію, що мала право контролювати дії гетьмана та уряду Гетьманщини. Впродовж 1734-50
рр. гетьманство було скасоване тимчасово, указом Катерини II 10 (21).11.1764 - остаточно.
Гетьманщиною стала управляти друга Малоросійська колегія, яку очолював П.Рум'янцев. У
1782 р. з утворенням Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв
полково-сотенний устрій було скасовано. Гетьманщина перестала існувати.
Жванецька облога - облога українською армією на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким
польських військ під Жванцем (тепер с.Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.) під
час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-
57 рр. Наприкінці серпня 1653 р. польська армія під командуванням короля Яна II Казимира
вирушила в Україну і зосередилась під м.Жванцем поблизу Кам'янця. Назустріч польським
частинам виступила українська армія, до якої наприкінці вересня приєднались татарські
загони на чолі з ханом Іслам-Гіреєм ІІІ. У запеклих боях козацькі загони завдали ряд поразок
польським частинам і оточили королівське військо. Облога тривала понад два місяці. В
польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Над польською армією нависла
загроза неминучої катастрофи. Але й цього разу польські війська від повного знищення
врятували татари. 5(15).12. 1653 р. кримський хан, підкуплений королем Яном II Казимиром,
уклав з Польщею сепаратну угоду. За цих обставин Б.Хмельницький був змушений піти на
перемир'я. За умовами перемир'я Білоцерківський мирний договір 1651 р. скасовувався, а
відносини між Україною і Польщею регулювались на основі Зборівського договору 1649 р.
Польський король зобов'язався сплатити кримському ханові контрибуцію у розмірі 100 тис.
злотих і на підставі таємного договору дозволив протягом 40 днів грабувати населення і
брати ясир на Волині.
Жовтоводська битва - перша переможна битва української армії під проводом
Б.Хмельницького проти польських військ на початку національно-визвольної війни
українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57 рр. 21.01.1648 р. повстанські
загони спільно з запорожцями розгромили польський гарнізон на Запорізькій Січі і обрали
гетьманом України Б.Хмельницького. На початку квітня 1648 р., вимагаючи від великого
коронного гетьмана М.Потоцького вивести з України урядові війська і скасувати “Ординацію
Війська Запорізького”, Б.Хмельницький на чолі козацького війська виступив з Запоріжжя.
Головні шляхетські сили під командуванням Миколая Потоцького і польного гетьмана
М.Калиновського розташувалися між Черкасами і Чигирином. 11(21).04.1648 р. польське
командування вислало назустріч повсталим два авангардні загони. Перший під
командуванням Стефана Потоцького і Яцека Шемберка (бл. 6 тис. польських жовнірів і 2 тис.
реєстровців) наступав суходолом, другий, що складався з 2 тис. іноземних найманців і 4 тис.
реєстрових козаків на чолі з генеральними осавулами Іваном Барабашем та Ілляшем
Караїмовичем, плив на байдаках вниз по Дніпру. Біля фортеці Кодак обидва загони мали
об'єднатися і спільними зусиллями захопити Січ. Поділ польського війська на окремі частини

7. блискуче використав Б.Хмельницький. 19(29).04.1648 р. повстанці і загін татар Тугай-бея
атакували шляхетське військо в урочищі Жовті Води (неподалік теперішнього міста Жовті
Води Дніпровської обл.) і змусили його, збудувавши табір, чекати на підмогу. Однак
допомога польському війську ззовні так і не надійшла. 24.04(4.05).1648 р. поблизу Кам'яного
Затону на Дніпрі реєстрові козаки підняли повстання, яке очолили Філон Джалалій і
черкаський сотник Б.Товпига. Повсталі, убивши декого з старшин, 5(15).05 приєдналися до
військ Б.Хмельницького. Вирішальна битва 5-6(15-16).05. 1648 р. завершилась повним
розгромом польських військ в урочищі Княжі Байраки. Сотні польських солдатів загинуло,
близько З тис. жовнірів і 50 шляхтичів потрапили у полон, в тому числі С.Потоцький
(незабаром помер від ран) і Я.Шемберк.. Перемога української армії під Жовтими Водами
сприяла розгортанню національно-визвольного руху по всій Україні.
Зборівська битва - переможна битва української армії, очолюваної Б.Хмельницьким з
польським військом піц командуванням короля Яна II Казимира під Зборовом (тепер
Тернопільська обл.) в серпні 1649 р. Після тяжких поразок протягом 1648 р. польська армія,
порушивши перемир'я, навесні 1649 р. рушила в Україну. Польське командування вирішило
одночасно напасти на українські війська з фронту і з тилу. З цією метою литовський князь
Януш Радзивілл дістав наказ рухатися через Білорусію і зайняти Київ. Українське козацьке
військо в червні 1649 р. розпочало наступ у двох напрямках: основні сили під проводом Б.
Хмельницького йшли на Захід, а частина козацьких полків на чолі з полковником Михайлом
(Станіславом) Кричевським виступила на Полісся, щоб запобігти фланговому удару
литовського війська. На допомогу Б. Хмельницькому прибув загін кримських татар на чолі з
ханом Іслам-Гіреєм ІІІ.
В червні 1649 р. козаки завдали поразки передовим частинам польської армії, які
очолював Єремія Вишневецький, і оточили залишки ворожих військ у фортеці Збараж (тепер
Тернопільська обл.). На підмогу обложеним з-під Любліна вирушило 30-тисячне військо,
очолюване королем Яном II Казимиром. Залишивши частину військ під командуванням
генерального обозного І.Черняти під Збаражем, Б. Хмельницький з головними силами
виступив назустріч королівській армії. Основні сили українських і польських військ
зустрілися під Зборовом на р.Стрипі. 5-6(15-16).08 відбулася запекла битва, в якій польські
війська зазнали великих втрат. Королівська армія опинилася в катастрофічному становищі. В
цій ситуації польський король пішов на таємні переговори з кримським ханом, обіцяючи
татарам велику грошову винагороду, дозвіл брати ясир і грабувати українські землі на шляху
до Криму. Хан Іслам-Гірей III, не будучи зацікавленим у перемозі української армії і
зміцненні України, поставив вимогу, щоб Б. Хмельницький припинив битву. Не маючи змоги
одночасно воювати проти поляків і татар, гетьман підтиском хана змушений був розпочати
переговори та укласти невигідний для України Зборівський договір 1649 р.
Зборівський мирний договір - мирний договір, укладений між гетьманом України
Б.Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром 8.(18).08.1649 р. у м. Зборові
(тепер Тернопільська обл.) після перемоги української армії у Зборівській битві 1649 р.
Договір був підписаний під тиском кримського хана Іслам-Гірея III, який, намагаючись не
допустити державного посилення України, підтримав польські домагання на укладення
перемир'я. За умовами Зборівського мирного договору Українська держава - Гетьманщина -
визнавалась польським урядом у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського
воєводств. Волинь та Поділля залишались під владою польського короля. У Гетьманщині
влада належала гетьману (звідси і назва держави), резиденція якого знаходилась
у Чигирині. Коронне польське військо на цю територію доступу не мало. Водночас на
території козацької держави зберігалась польська адміністрація, хоча на всі відповідальні
пости король мав право призначати тільки православних шляхтичів. За Зборівським мирним
договором зберігались Вольності Війська Запорізького, число реєстрових козаків
встановлювалося у 40 тис. чол. (насправді їх було значно більше) і проголошувалась амністія
всім учасникам національно-визвольної війни. Католицька і православна шляхта

8. зрівнювалася у правах, а православний київський митрополит мав увійти до польського
сенату. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Незважаючи на ряд невигідних для
України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведення реєстру),
в цілому Зборівський мирний договір дав можливість Б. Хмельницькому зміцнити становище
Української держави.
Корсунська битва - переможна битва української армії на чолі з Б. Хмельницьким
проти польського війська під командуванням коронного гетьмана М. Потоцького і
М. Калиновського під Корсунем (тепер Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.) під час
національно-визвольної війни українського народу. Після розгрому передового польського
загону С. Потоцького і Шембека в Жовтоводській битві 1648, головні польські сили були
відведені з-під Черкас на нові позиції між Корсунем і Стеблевом. 14(24).5.1648 до Корсуня
підійшло козацьке військо, очолюване Б. Хмельницьким (15-17 тис, чол.) і татарський загін
Тугайбея (бл. 4тис. чол.). Після перших сутичок польське командування, дезінформоване
захопленим у полон козаком (був висланий зі спеціальним завданням у ворожий табір Б.
Хмельницьким), вирішило відступити через Богуслав і Білу Церкву до Наволочі. Дізнавшись
від козака С. Зарудного, що був провідником польського війська про маршрут відступу
ворожих частин, Б.Хмельницький вислав козаків Корсунського полку на чолі з
М. Кривоносом влаштувати засідку. Зайшовши в тил ворога, козаки з урочища Горохова
Діброва побл. с.Виграєва (тепер Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл.) перекопали
шлях глибокими ровами, зробили з дерев завали і, загативши річку, затопили яр водою.
Вранці 16(26).5,1648 польське військо, почавши відступ з Корсуня, в Гороховій Діброві
потрапило у засідку. В ході запеклої битви, що тривала кілька годин, польська армія була
вщент розгромлена. Понад 8,5 тис. польських жовнірів і офіцерів було взято в полон (у т. ч.
М. Потоцький і М. Калиновський). Козаки захопили 41 гармату, велику кількість інших
воєнних трофеїв. Внаслідок перемог української армії під Жовтими Водами і Корсунем була
знищена польська окупаційна армія в Україні, створилися сприятливі умови для широкого
розгортання національно-визвольної боротьби українського народу, під час якої була
відновлена Українська держава Гетьманщина (див. також - Національно-визвольна війна
українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57, Гетьманщина).
Молдавські походи – 1650, 1652 і 1653 – походи української армії на чолі з
Б. Хмельницьким і Тимофієм Хмельницьким проти союзника Польщі -Молдавського
князівства. На початку 1650-х рр. Б. Хмельницький з метою забезпечення найкращих
зовнішньополітичних умов для боротьби з Польщею, продовжуючи політику досягнення
найширшої воєнно-політичної ізоляції Речі Посполитої, намагався зав'язати стосунки з
придунайськими країнами - Валахією, Трансільванією (Семиграддям) і особливо з
Молдавією. Ще влітку 1648 р. гетьман, робив спроби через посередництво турецького
султана Магомета IV схилити васала Османської імперії молдавського господаря
Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною. Однак Лупул,
намагаючись лавірувати між Туреччиною і Річчю Посполитою, продовжував підтримувати
тісні відносини з польським урядом. У цих умовах влітку 1650 р. Б. Хмельницький, щоб
перешкодити стратегічним планам польського командування використати Молдавію як
плацдарм для наступу на Україну та примусити В. Лупула розірвати зв'язки з Польщею,
почав готувати воєнний похід проти молдавського господаря. До цього походу гетьману
вдалося залучити кримського хана Іслам Гірея III, який за умовою нового українсько-
татарського союзу поставив питання про воєнну акцію проти Московського царства. В другій
половині серпня 1650 р. українська армія під проводом Б. Хмельницького (60 тис. чол.) і
загони кримських татар (бл. 30 тис. чол.) перейшли р. Дністер і вступили на територію
Модавського книязівства. На початку вересня 1650 р. козацькі полки на чолі з
Данилом Нечаем і Філоном Джалаліем оволоділи столицею князівства м. Ясси. В. Лупул був
змушений укласти угоду, за умовами якої мав відмовитися від союзу з Польщею і вступити в
союзницькі відносини з Україною, сплатити переможцям контрибуцію (600 тис. талерів), та
щоб зміцнити політичні зв'язки з Гетьманщиною, зобов'язався видати свою дочку Розанду за

9. сина гетьмана Т. Хмельницького. Після невдачі української армії у Берестейській битві 1651
р. В. Лупул відмовився виконувати свої попередні зобов'язання. В цій ситуації Б.
Хмельницький підготував новий похід проти Молдавії. Намагаючись перешкодити гетьману,
польське командування вислало на Поділля 60-тисячну армію під командуванням коронного
гетьмана М. Калиновського. Після розгрому в травні-червні 1652 р. у Батозькій битві 1652 р.
польського війська, українська армія, вступивши у Молдавію, змусила В. Лупула прийняти
умови Б. Хмельницького. Активна зовнішня політика українського гетьмана в Молдавії
стурбувала її сусідів і привела до формування сильної антиукраїнської коаліції в складі Речі
Посполитої, Валахії і Трансільванії. У квітні 1653 р. валаський господар Матей Басараб і
семиградський князь Юрій II Ракоці при підтримці польського уряду захопили Ясси і
посадили на престол Георгія Штефана Георгіцу. В. Лупул звернувся за допомогою до Б.
Хмельницького. 21-22.04.(1-2.05.). 1653 р. українські війська під проводом Т. Хмельницького
розгромили загони Георгіцу і повернули владу В. Лупулові. Намагаючись розвинути успіх, Т.
Хмельницький, розпочав наступ на Волощину, що було, як показали наступні події,
стратегічною помилкою гетьманича. Влітку 1653 р. об'єднані валасько-польські сили
примусили українсько-молдавські війська відступити. У Сучавській фортеці (тепер Румунія)
ворог оточив 2-тисячний загін В. Лупула. На допомогу молдавському господарю поспішив Т.
Хмельницький на чолі з 12-тисячним козацьким військом і 10(20).08.1653 р. прорвався до
Сучави. Під час героїчної оборони міста Т. Хмельницький 2(12).09.1653 р. був смертельно
поранений і через кілька днів помер. 9(19).09.1653 сучавський гарнізон припинив опір,
уклавши почесні умови здачі (козакам дозволялось вийти з Сучави і вивезти з собою тіло Т.
Хмельницького), залишивши місто.
Наказний гетьман - урядова особа в Україні у 17-18 ст., що тимчасово обіймала
посаду гетьмана. Наказного гетьмана призначав сам гетьман або обирала козацька
старшина з генеральних старшин або полковників. Наказний гетьман виконував обов'язки
гетьмана: під час козацького походу, коли в ньому не брав участь сам гетьман; у випадку
тривалої відсутності гетьмана у зв'язку з війною чи участю в посольстві. У випадку смерті
гетьмана або його усунення Наказний гетьман виконував обов'язки до обрання нового
гетьмана.
Національно-визвольна війна – всенародне національно-визвольне повстання з
метою відновлення чи заснування державності. Внаслідок війни під приводом
Б.Хмельницького була відновлена українська державність.
Пилявецька битва – переможна битва української армії, очолюваної
Б. Хмельницьким, проти польських військ під Пилявцями (тепер село Пилява
Староконстянтинівського р-ну Хмельницької обл.). Невдовзі після блискучих перемог
української армії в Жовтоводській битві 1648 р. і Корсунській битві 1648 р. національно-
визвольний рух охопив всю Україну, внаслідок чого влітку 1648 р. Київське, Брацлавське,
Чернігівське і частина Подільського воєводства була звільнена з-під влади шляхетської
Польщі. Значно активізувалися дії повстанців у Галичині і на Волині. На початку червня 1648
р., порушуючи умови перемир'я (від 2.06.1648) у Правобережну Україну вдерлися каральні
загони магната Є. Вишневецького, до якого приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича,
Осинського, Заславського та інших. В боях під Махнівкою (тепер село Козятинського р-ну
Вінницької обл.; 16-18.07.1648 р.) та Староконстянтиновом (25-27.07.1648 р.) козацькі полки
на чолі з Максимом Кривоносом розгромили шляхетські загони і визволили частину Поділля
і Волині. Протягом серпня 1648 р. польський уряд для придушення всенародного повстання в
Україні сформував в районі Глинян (поблизу Львова) та біля замку Човганський Камінь
(тепер Теофіполь Хмельницької області) 40-тисячну армію, а з урахуванням допоміжного
складу - близько 100 тис. чол. Для керівництва військом було обрано трьох полководців
(регіментарів) - князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколая Остророга і
коронного хорунжого Олександра Конецпольського. На початку вересня 1648 р. коронне

10. військо виступило з місць свого базування на Волинь. Назустріч йому із р-ну Маслового
Ставу (тепер село Маслівка Миронівського р-ну Київської обл.) через Білу Церкву-Паволоч-
Погребище-Хмільник на Староконстянтинів рушила українська армія (бл. 100 тис. чол.) і
загін буджацьких татар (бл. 600 чол.). Під Пилявцями, на правому березі р. Ікви (за
ін. дан., Пиляви) українське військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому
фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота М. Кривоноса. Козацька
піхота, зайняла греблю, що сполучала обидва береги річки і збудувала на ній шанці. 9
(19).06.1648 р. надійшло польське військо і стало табором на протилежному березі річки.
Вирішальна битва розпочалась11(21).09.1648 р. запеклими боями за греблю через р. Ікву.
Польські корогви під командуванням Я. Тишкевича, Иордана і Осінського розпочали штурм
українського табору і зуміли відкинути козацькі застави,що обороняли греблю. Коронні
підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для
подальшого наступу. Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У
ніч на 13(23).09.1648 р. у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких
татар (за ін. дан.,бл. 20 тис. чол.) очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку
деяких дослідників, татари прибули лише 15(25).09.1648, а гучні вигуки і мушкетна
стрілянина у козацькому таборі нібито на честь прибулих союзників мали, за задумом Б.
Хмельницького, ввести в оману польське командування. Вранці 13(23).09.1648 р. українська
армія (лівим флангом командував М. Кривоніс, центром -І. Чернята, правим - Півторакожух)
вишикувалась в бойові порядки на полі бою. Першими нанесла удар шляхетська кіннота.
Витримавши потужний натиск ворожих хоругв, українська піхота при підтримці артилерії
розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на
лівий берег і почали шикуватись у бойові порядки. Не витримавши натиску і піддавшись
всезростаючій паніці, польські війська почали безладно відступати. Щоб уникнути повного
розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось
підготуватись до відходу табором. Під вечір в погоні за ворогом українська піхота на чолі з
самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів польського табору. В ніч
на 14(24).09.1648 р. польське командування розпочало відступ, який незабаром перетворився
в панічну втечу. Українська армія захопила всю ворожу артилерію (бл. 100 гармат) та
величезний обоз з матеріальними цінностями. Блискуча перемога української армії в
Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявецької битви
польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створились
сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під
Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».
Полк - 1) Назва військового підрозділу в Русі-Україні та Галицько-Волинській
державі у другій пол. 9, середині 14 ст. Термін «полк» використовувався для позначення
різних понять. Найчастіше вживався для окреслення слова «військо». Під полком розуміли
також «народне ополчення» (на відміну від княжої дружини), окремий військовий відділ, а
також військовий похід чи бій. Полк не мав постійно визначеного числа воїнів, найчастіше ця
кількість складала 100-200 чол. Полки одержували назви від імені князів або назв земель.
Інколи полк поділявся на менші підрозділи - заступи. Кожний полк мав свій стяг - прапор. З
14 ст. термін полк вживається лише для позначення окремих військових загонів. Після
переходу більшої частини українських земель до складу Великого князівства Литовського,
полки формувалися за територіальним принципом з місцевого українського населення.
Використовувалися для боротьби з набігами татар, а також для ведення воєнних дій проти
Польщі, Московської держави, Тевтонського ордену. У другій пол. 16 ст., після утворення
українського реєстрового козацького війська, полк став його основною структурною
одиницею. Кількість козацьких полків не була стабільною і залежала від чисельного складу і
реєстру. У 1601 р. їх було чотири, в 1620-30-х рр. найчастіше - шість (Білоцерківський,
Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський, короткий час
існували також Миргородський та Лубенський). Назва полків походила від міст чи містечок,
де містилася його полкова старшина. Наприкінці 16-на поч. 17 ст. у полку нараховувалося

11. біля 500 козаків, згодом ця кількість змінювалася, у 1620-30-х рр. вона складала
біля 1000 чол.
2) Військова і адміністративно-територіальна одиниця в Україні у 16-18 ст. Під час
національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-
1657 рр. сформовані на зразок реєстрових, полки стали військовими та адміністративно-
територіальними одиницями відновленої Української держави - Гетьманщини. Керівництво
полками здійснювала полкова старшина на чолі з полковником, яку обирали на полковій раді.
Полкова влада поширювалася не лише на козацтво, а й на все населення полку. Полк
поділялися на сотні (7-20). За часів гетьманування Б. Хмельницького число полків
коливалося від 16 до 20. У 1650 р. існували такі полки: Київський, Черкаський, Канівський,
Корсунський, Білоцерківський, Паволоцький, Уманський, Брацлавський, Кальницький
(після 1653 р. –Вінницький, у 1660-х рр. об'єднаний з Брацлавським), Чигиринський,
Переяславський, Кропивнянський (у 1658 р. увійшов до складу Лубенського і
Переяславського полків), Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський,
Чернігівський. Короткий час існували також Могилівський (Подільський), Туровопинський,
Білоруський (Чауський, Бихівський) полки. Після Андрусівського перемир'я 1667 р. і поділу
українських земель між Московською державою та Річчю Посполитою, козацькі полки в
Лівобережній Україні, яка відійшла до складу Польщі, у 1670-80-х рр. були поступово
ліквідовані (Білоцерківський, Брацлавський, Корсунський, Канівський, Могилівський,
Паволоцький, Вінницький, Уманський, Черкаський, Чигиринський). Однак, у 1684-85 рр. під
керівництвом С.Палія у Правобережжі було відновлено Фастівський та Богуславський, а
згодом Корсунський та Брацлавський полки. У 1704 р. тут було створено Чигиринський,
Уманський та Могилівський полки. Центром правобережного козацтва було місто Біла
Церква. В 1712-14 рр. внаслідок угоди між Московією і Польщею частину козаків переселено
у Гетьманщину, а правобережні полки – ліквідовано. У Лівобережній Україні в часи
існування Гетьманщини тривалий час існували десять козацьких полків: Гадяцький,
Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський,
Прилуцький, Стародубський, Чернігівський. У 50-х рр. 17 ст. з числа українського населення
Слобідської України, за дозволом царського уряду, було сформовано чотири козацькі полки:
Острогозький, Охтирський, Сумський та Харківський (з останнього в 1685 р. виділився
Ізюмський полк). Ці полки проіснували до 1765 р., коли їх було перетворено на російські
регулярні військові частини.
Рада Генеральної старшини - дорадчий орган при гетьманові, що виконував важливі
функції управління державним життям Гетьманщини. Існував у 1648-1764 рр. Рада
Генеральної старшини фактично становила вищу палату старшинської ради - колегію
генеральної старшини. До її складу входила генеральна старшина. Кожен із членів колегії
керував окремою ділянкою роботи. Значення Ради генеральної старшини підвищувалось у
період відсутності гетьмана. Тоді керівну роль відігравав генеральний обозний або писар, а
рішення оформлялися від імені Генеральної військової канцелярії. Рада Генеральної
старшини, в основному, здійснювала управління поточними справами життя держави. За
необхідності для участі у Раду генеральної старшини запрошувалися полковники і полкова
старшина, сотники і навіть міські урядники.
Хмельниччина - (Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.
Хмельницького 1648-57 рр.) - всенародне національно-визвольне повстання в Україні під
проводом гетьмана Б.Хмельницького в 1648-57 рр. проти політичної влади Речі Посполитої,
внаслідок якого була відновлена українська державність.
Причинами війни було посилення національного, соціального та релігійного гноблення
українського народу з боку польської шляхти. На початку 1648 р. Б.Хмельницького було
обрано гетьманом Війська Запорізького. Він домовився про спільні дії з кримським ханом
Іслам-Гіреєм III. Протягом 1648 р. українські війська, керовані гетьманом, у союзі з татарами
подолали польську армію під Жовтими водами, Корсунем (травень), Пилявцями (вересень),

12. дійшли до Львова і Замостя (нині – Польща). На початку 1649 р. Богдан Хмельницький
висловив свою державницьку програму: «Визволю з лядської неволі народ руський увесь...
по Львів, Холм і Галич». У 1649 р. українське військо обложило Збараж, де оборонявся
Є.Вишневецький, а згодом оточило польську королівську армію під Зборовом. Наслідком
чергової перемоги став Зборівський мирний договір (серпень 1649 р.). Восени 1650 р.
відбувся перший похід у Молдову. В цей час гетьман проводить перші державні реформи,
зміни адміністративно-територіального устрою, заснування органів влади (старшинського
уряду), організацію фінансової та податкової реформи, які в сукупності творили нову модель
національної держави. У червні 1651 р. українська армія через зраду татар зазнала серйозної
поразки у війні – у битві під Берестечком, наслідком якої став Білоцерківський мирний
договір (вересень 1651 р.) Проте вже в травні 1652 р. після перемоги під Батогом цей
невигідний для України мир перестав бути чинним. Восени 1653 р. польські війська були
обложені під Жванцем, але й цього разу їх від повного знищення врятували татари. За цих
обставин Б.Хмельницький уклав договір з московським царем у січні й березні 1654 р.
(переяславська рада та «Березневі статті»). У 1655 р. українське військо в союзі з
московським воювало під Охматовим (січень) і розгромили польську армію під Городком
(жовтень). У жовтні 1656 р. Московія та Річ Посполита уклали Віленське перемир’я, до
переговорів на вимогу московської сторони не була допущена українська сторона. Тоді
Б.Хмельницький уклав союз із Швецією і Трансильванією. 27.07.1657 р. гетьман помер.
Національно-визвольна війна українського народу під приводом Б.Хмельницького принесла
відновлення української державності, справила вирішальний вплив на її наступний розвиток,
формування національно-державницької ідеї та її практичної реалізації.