Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК “ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ”
№6/2016
НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА
“ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ”
ЗБАРАЖ 2016
УДК-929
ББК-83-3(4Укр.)
КМЦ «ВІК», №1
Наукові записки Національного заповідника “Замки Тернопілля”
Збірник публікує матері...
Адамович Наталія
Брегін Оксана
Участь князя Христофора Збаразького у врегулюванні
відносин між Річчю Посполитою та Османсь...
ході яких польське військо зазнало поразки. Багато жовнірів і козаків загинуло,
серед них і Михайло Хмельницький, або попа...
Посполитої задовольнити козацькі прохання і тим самим привернув на свій бік
частину присутніх. Тут же рада звинуватила Бор...
ускладнювалися тим, що жодна сторона не мала перекладача з польської мови
на турецьку. За умовами перемир’я Річ Посполита ...
надсилає найбільший дар - мир. На підтвердження слів посла про Кантимира
непокірний мурза ще раз напав на Річ Посполиту. П...
боротьби з турецькою агресією. Князь Збаразький, як і його брат канцлер, не
вірив у можливість мирного співіснування із Ос...
Христофора Збаразького (іл.1) написаний невідомим художником у 1627 році,
на якому втілена ідея його дипломатичного тріумф...
Вельгій Марія
Червоногородський замок – видатна архітектурна
пам’ятка України
Архітектура замкових комплексів – одна з цік...
відродження нації, обов’язком Української Держави перед своїм народом і
перед людством. Охорона і регенерація пам’яток є ф...
Червоногородом.
Неприступне природне розташування, на узгір’ї, в котловині, захованій в
глушині серед лісів та скель – пол...
героїв, а майже кожен з них традиційно гине на полі битви. Посідаючи обширні
простори краю вони є водночас його організато...
заповнюють майже все XVIІ ст. як володарі Червоногороду, його опікуни і
оборонці.
Їх заслугою є побудова мурованого замку ...
австрійський уряд продав фортецю князям Понінським.
Кароль Понінський у 1820 р. вирішив збудувати на старому замковому
фун...
перебудованого у XVIII ст. На протилежному схилі каньйону – залишки
монастиря сестер милосердя та усипальниці Понінських [...
Фото 1
Палац у Червоногороді
ПАЛАЦПАЛАЦ УУ ЧЕРВОНОГОРОДІЧЕРВОНОГОРОДІ
Поч. ХХ ст. Поч. ХХІ ст.
ПАЛАЦПАЛАЦ УУ ЧЕРВОНОГОРОДІ...
Ганусевич Наталія
Стародруки із фондів Національного заповідника
«Замки Тернопілля»: історія, дослідження і каталогізація
...
експонування і публікації [12, 7].
Об’єктами дослідження є стародруки ХVІІ - ХVІІІ ст., дві з них є частиною
стаціонарної ...
широкій тисненій оправі з металевим обрамленням. В центрі на лицевій стороні
обкладинки на овальній формі металу зображено...
вигляді переплетених гілок, розеток (ст.121);
Походження: Акт №80 від 22.08.1999 р.
Реставрація: відомостей немає, але є д...
створення світу по грецьким хронографом 7275. В славу святої єдиносущної
животворящої і нерозділимої Трійці Отця, Сина і С...
[10] 224 арк. На ст.. по 12 нотних станів. Шрифт -3мм. Ініціал -2 см. [5, 447]
Походження: Передано Акт прийому № 88 від 2...
Господа нашого Ісуса Христа. 4. Молитви у Святу і велику суботу вечера. 5.
Молитви у Святу і велику неділю Пасхи (вечірні)...
чорною фарбою, виділені місця – червоною. Зображення царя Давида у першій
частині, Святої Трійці у другій, а на початку тр...
12. Каталог кириличних стародруків Львівської наукової бібліотеки. /Крушельницька О.М.
Випуск 4. –Львів, 2002. -127 с.
13....
Данилейко Володимир
Реставраційні процеси в музеєфікації об’єктів
культурної спадщини Національного заповідника «Замки
Тер...
чи не найцікавіші і найцінніші — оборонно-фортифікаційні споруди та
палацово-замкові комплекси.
Роботи, присвячені проблем...
питанням відродження історико-культурної спадщини України зумовила спалах
цікавості до проблем збереження і використання п...
їх стінах нових тематичних експозицій, а також включення їх у туристичні
маршрути.
Хоча замки Тернопілля - це пам’ятки, як...
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.
Upcoming SlideShare
Loading in …5
×

Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.

254 views

Published on

Видання НЗ "Замки Тернорпілля".

Published in: Travel
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Наукові записки Національного заповідника "Замки Тернопілля" 2016 р.

  1. 1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК “ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ” №6/2016 НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА “ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ” ЗБАРАЖ 2016
  2. 2. УДК-929 ББК-83-3(4Укр.) КМЦ «ВІК», №1 Наукові записки Національного заповідника “Замки Тернопілля” Збірник публікує матеріали досліджень наукових співробітників Національного заповідника «Замки Тернопілля» присвячених питанням охорони історико-культурної спадщини України та туризму, які були виголошені на наукових конференціях та читаннях організованих заповідником в 2016 році. Для археологів, істориків, музейних працівників, викладачів, студентів, та всіх хто цікавиться історією рідного краю. Редакційна колегія: Юрій Макар доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету ім.. Ю. Федьковича Анатолій Маціпура генеральний директор Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка Заступник генерального директора з наукової та культурно- просвітницької роботи Національного заповідника «Замки Тернопілля» Надія Макарчук учений секретар Національного заповідника «Замки Тернопілля» Володимир Чайка начальник науково-дослідного відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля» Наталія Ганусевич молодший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Рекомендовано до друку Науково-методичною Радою Національного заповідника «Замки Тернопілля» Протокол №1 від 2 січня 2016 р. Рецензенти: доктор історичних наук Сергій Пивоваров ISBN 966-636-013-6 ©Національний заповідник ―Замки Тернопілля‖ ©―ВІК‖, 2015
  3. 3. Адамович Наталія Брегін Оксана Участь князя Христофора Збаразького у врегулюванні відносин між Річчю Посполитою та Османською Імперією Анотація: У даній статі висвітлені події Хотинської битви та роль одного із власників Збаразького замку - Христофора Збаразького у підписанні договорів про врегулювання відносин між Річчю Посполитою та Османською імперією після закінчення війни. Ключові слова: Річ Посполита, Османська імперія, Христофор Збаразький, Хотинська війна. У середині XVII століття Річ Посполита була втягнута в масштабні війни з сусідами. У військових походах брали участь усі шляхтичі Речі Посполитої, а серед них і князь Збаразький, хоча він прославився більше у подіях котрі були наслідком однієї з таких війн, а саме – Хотинської війни 1621 року проти Османської імперії. Передував цим подіям розгромний для поляків бій під Цецорою. Влітку 1620 р. Іскандер-паша на чолі 60-тисячного війська почав наступ на Молдавію. Польський уряд ухвалив рішення подати Граціану військову допомогу, залучивши до походу і значну кількість українських козаків. Але коронний гетьман Станіслав Жолкевський не хотів бачити їх під своїм командуванням . Та і козаки не хотіли з ним воювати. Незважаючи на успіхи в Московщині, у козацькій пам'яті він залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка і катом всього українського народу. Тому до походу вдалось вислати не більше 1,6 тис. козаків, у тому числі й сотню Михайла Хмельницького, де перебував і його син Богдан. Все військо Жолкевського нараховувало приблизно 9 тис. жовнірів. 24 серпня (3 вересня за н.с.) 1620 р. військо Жолкевського переправилось на правий берег Дністра і захопило молдавські фортеці. Тут до нього приєднався господар Молдавії Граціан . Військо союзників зробило стрімкий марш і 2 вересня зайняло позиції поблизу с. Цецори, розташованого на березі Прута за 18 верст від Ясс. 8-11 вересня відбулись вирішальні бої під Цецорою, в
  4. 4. ході яких польське військо зазнало поразки. Багато жовнірів і козаків загинуло, серед них і Михайло Хмельницький, або попало в полон. Відступаючих до Могилева-Подільського поляків турки і татари остаточно розгромили 26 вересня біля с. Савки. Сам коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станіслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та інші були взяті в полон. Головну причину поразки польські урядовці вбачали у тому, що Жолкевський не залучив до війни необхідну кількість козаків. Після перемоги над шляхетським військом Речі Посполитої у Цецорській битві 1620 р. Османська імперія почала готуватися до завоювання Речі Посполитої. Навесні 1621 року султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив до Молдови. Його бойові сили становили близько 100000 чол. До османського війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Ослаблена поразкою під Цецорою Річ Посполита перебувала у політичній ізоляції через ворожі відносини із Московською державою, Швецією та іншими країнами. Вона могла зібрати лише 30-тисячне військо. Потрапивши в скрутне становище, шляхетський уряд Речі Посполитої звернувся до українських козаків із закликом взяти участь у війні проти Османської імперії, обіцяючи їм розширити права та привілеї. Сейм Речі Посполитої ухвалив козацький реєстр у 20000 чол. з платнею 100000 злотих на рік. Військо Речі Посполитої під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича підійшло до лівого берега Дністра і зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього і діяти спільно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру поляків з османами і відповів, що дасть згоду, коли військо Речі Посполитої вступить на територію Молдавії. Це означало початок Річчю Посполитою воєнних дій безпосередньо проти Османської імперії. Після цього урядові Речі Посполитої вже не було куди відступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Дністра і заклав табір під Хотином. На другий день до табору Речі Посполитої прибув з Варшави Сагайдачний. На козацькій раді він розповів про обіцянки короля Речі
  5. 5. Посполитої задовольнити козацькі прохання і тим самим привернув на свій бік частину присутніх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмілому командуванні. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного і він протягом тижня, відбиваючись від татар, вів козаків до табору Речі Посполитої. Першого вересня (н.с.) союзники об'єднались. Наступного дня під Хотин підійшов і османський султан зі своєю армією. Сили противників були нерівними. Турецька армія налічувала, за одними даними, до 200, за іншими - до 300 і навіть до 500 тис. осіб. Чисельність польської армії не перевищувала 35, української 40 тис. вояків. За описом відомого дослідника Хотинської війни Мамедкесіра Алекберлі турецький султан перші удари спрямував на запорожців. Він прагнув розбити ще неукріплений табір козаків, а потім знищити і слабше польське військо. В останньому, генеральному штурмі 28 вересня, коли османським силам вдалося оволодіти шляхетськими укріпленнями Речі Посполитої, козацьке військо ударами з флангів розгромило ворога. Перемозі османів не посприяли навіть слони і верблюди котрих використовували у битвах. Польський посол в Туреччині Кшиштоф (Христофор) Збаразький відзначав : « Самі воїни (сипахи) сильно зубожіли із-за Хотинської війни, тому що там загинула незчисленна кількість коней і верблюдів» [2, С.74]. Побоюючись остаточного знищення своїх військ, султан змушений був припинити воєнні дії і укласти Хотинський мир 1621 р. Що ж до Христофора Збаразького то активної участі у боях під Цецорою та Хотином він не брав. У цей час князь Збаразький супроводжував короля, котрий їхав до Львова на зустріч з сином, отримавши відомості про перемогу у війні та підписанні миру. Під командуванням Збаразького був загін з чотирьохсот озброєних вояків, котрі утримувалися його коштом. [5, С.29] Виснажливе для обох сторін протистояння під Хотином закінчилося нічиєю. Переговори про перемир’я між сторонами розпочалися 28 вересня 1621 р. після останнього невдалого штурму польсько-козацького табору і завершилися 9 жовтня офіційним підписанням перемир’я. Вони
  6. 6. ускладнювалися тим, що жодна сторона не мала перекладача з польської мови на турецьку. За умовами перемир’я Річ Посполита стримувала козаків, а Османська імперія - татар. Нічого нового ця угода в стосунки двох держав не вносила, адже була вимушеною через велике виснаження після активного протистояння під Хотином протягом місяця. Після підписання перемир’я на полі бою настав час офіційної ратифікації договору монархами. Для цього у вересні 1622 року до Константинополя виїхав посол князь Христофор Збаразький. Місія князя виявилася дуже складною з кількох причин. По-перше, козаки, не отримавши грошей за участь у Хотинській війні, знову пішли на море, що було прямим порушенням перемир’я. По-друге, на Річ Посполиту напали татари, що теж не сприяло порозумінню між державами. По-третє, в Константинополі відбувся ряд заколотів, під час яких змінився султан та візир, і посол вже мав домовлятися із Мустафою І, новим султаном. В інструкції Христофору Збаразькому було зазначено ключові пункти майбутніх переговорів. По-перше, князь за жодних умов не повинен погоджуватися на жодні виплати султану під жодним приводом, щоб турки не сприйняли це як данину. В основу майбутнього договору мають бути покладені чотири принципи, на яких наполягав король, а саме: Річ Посполита залишає за собою право призначати молдавських господарів; король буде стримувати козаків у тому випадку, якщо султан стримає татар; до Речі Посполитої мають бути повернені всі шляхтичі, що потрапили до полону після підписання перемир’я 1621 року; всі умови майбутнього договору мають відповідати умовам попередніх договорів. Переговори були дуже складними і напруженими. Послу довго не дозволяли в’їхати до Константинополя. Під час переговорів посол мав багато суперечок через вимогу поляків покарати Кантимира і Томшу та небажання підносити султану дари. Христофор Збаразький говорив, що король не має нічого особисто проти Кантимира і Томши, але вони порушують спокій між державами і їх потрібно покарати. А з приводу дарів відповідав, що король
  7. 7. надсилає найбільший дар - мир. На підтвердження слів посла про Кантимира непокірний мурза ще раз напав на Річ Посполиту. Під час переговорів князь Збаразький знайшов підтримку в особі муфтія. Візир зміг добитися від посла гарантій миру не лише з боку козаків, а й з боку посадовців Корони. Аналогічні поступки зробив візир і для князя. Нападати на Річ Посполиту заборонялося як татарам, так і комендантам прикордонних фортець, дунайським воєводам та іншим підданим султана. Вимагати внесення цього пункту до угоди спровокували вчинки Томши та Кантимира. Татари, виступаючи в похід, не повинні зачіпати польських земель. Османська імперія ігнорувала суверенітет Речі Посполитої, коли вимагала видачі всіх бунтарів проти султана, що переховуються у межах Корони. Загалом, на мушавере уточнили текст угоди. Але посол договору не отримав. Капудан-паша порадив послу якнайшвидше залишити Константинополь, адже в результаті дворових інтриг він міг залишитися у столиці заручником. Через ці намовляння Христофор Збаразький поспіхом залишив султанську столицю, а текст договору забрав перекладач. Князь не мав можливості ознайомитися з текстом і побачив його лише за Дністром. Виявилося, що текст відрізняється від того, який узгодили на мушавере. Вже з території Речі Посполитої посол написав візиру, що не може подати такий документ королю, бо пункти щодо Молдавії та Дунайських князівств не відповідають польським інтересам. Для доопрацювання угоди до Порти поїхав Кшиштоф Серебкович. Офіційною метою поїздки було укладення миру та підтвердження угод. До Константинополя посол прибув 21 липня 1623 року. Переговори ускладнювалися скаргами хана на козаків. Навесні 1624 року Кшиштоф Серебкович повернувся з договором до Варшави. Окрім гарантій безпеки, що отримав ще Христофор Збаразький, К.Серебкович добився заборони аккерманським та сілістрійським беям пропускати через Дністер всіх, окрім слуг Корони. Окрім підписання важливого для Речі Посполитої договору, робота цих двох послів сприяла розробці планів
  8. 8. боротьби з турецькою агресією. Князь Збаразький, як і його брат канцлер, не вірив у можливість мирного співіснування із Османською імперією, але за життя князя його військові плани не знайшли підтримки. Ще до повернення Серебковича з мирним договором лютневий сейм 1624 року підтвердив ряд постанов для запобігання козацьких виступів. Незадоволеними угодою залишилися не лише польські урядники, а й козаки. Козацьке незадоволення наслідками Хотинської війни пояснювалося тим, що вони знову не отримали чесно зароблені гроші, а також рішенням сейму на Україні розквартирували кварцяне військо та невирішеністю релігійного питання. Все це спричинило вибух козацького повстання під проводом Марка Жмайла у 1625 році. Ще 1623 року краківський каштелян Юрій Збаразький вимагав повного вирішення козацького питання, бо полякам, на його думку, ―загрожує буря‖. Каштелян як у воду дивився. Для боротьби з повстанцями гетьман Конецпольський попросив допомоги у шляхти. Гетьман змусив повстанців відступити і розпочати переговори. 6 листопада 1625 року була підписана угода, що отримала назву Куруківська. Поміж іншим, угода забороняла козакам проводити самостійні військові кампанії проти Османської імперії та зобов’язувала поспалювати всі човни на Січі. Такими постановами та заборонами гетьман, король та шляхта намагалися стримати козаків від нападів на турків. У своїх стосунках з козацтвом Річ Посполита керувалася економічними та становим інтересами шляхти та магнатів. Безперспективність такого підходу підтвердилася дуже швидко рядом повстань проти Речі Посполитої та продовженням нападів на Крим та турків [3, С.57]. Події під Хотином та посольство до Туреччини очолюване Христофором Збаразьким описав Самуїл Твардовський у своїй поемі «Преважна легація Криштофа Збаразького». Польський письменник володів помістям у Зарубинцях (село розташоване за 7 км від Збаража), котре було спалене в 1649 році [4]. В 1621 році письменник перебував у свиті Збаразького, посланого в Константинополь для переговорів про мир. У Львівській національні галереї мистецтв зберігається портрет князя
  9. 9. Христофора Збаразького (іл.1) написаний невідомим художником у 1627 році, на якому втілена ідея його дипломатичного тріумфу : він спирається рукою на дві сумки з грошима (з написами на них, Мустафі Турецькому імператорові наймогутнішому) та два футляри для посольських грамот. Парна кількість сумок і футлярів пояснюється тим, що викуп полонених був здійснений грошима як з польської казни , так і з власного статку князя. [1, С.34] Враховуючи важливість підписання мирних договорів між Річчю Посполитою та Османською імперією, прийняте рішення про відправлення посольства до Константинополя очолюваного Христофором Збаразьким свідчить про високу довіру короля Сигізмунда ІІІ до нього та впевненість у його здібностях як політика. Іл. 1. портрет Христофора Збаразького Список використаних джерел та літератури: 1. Літвін Г. Моє захоплення елітою України – Русі / Г. Літвін// Пам’ятки України. – 2016. – травень №5. – с. 34. 2. Михайлина Л., Пивоваров С. Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези. – Хотин, 2011 – 128 с. 3. Пилипенко В. Козацька проблема у взаємовідносинах Речі Посполитої та Османської імперії у першій половині XVII століття / В. Пилипенко // Козацька спадщина. – 2005. – Вип. 2. – С. 54-59. 4. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Tom 5. Województwo Wołynskie / R. Aftanazy. – Wrocław-Warszawa-Kraków : Zakład Narodowy imienia Ossolinskich, 1994. – Wyd. II. – 697 s. 5. Chomętowski W. Ksiąze Krysztof Zbaraski koniuszy koronny. – BW,1866, s. 119
  10. 10. Вельгій Марія Червоногородський замок – видатна архітектурна пам’ятка України Архітектура замкових комплексів – одна з цікавих тем наукового дослідження. Цікавість до архітектурних споруд пояснюється не лише тим, що архітектура – одне із найдавніших видів мистецтва, а й тим, що вона є невід’ємною частиною культури України. Пам’ятки архітектури, залишені нам творцями минулих епох, становлять вагому частину культурної спадщини України. Вони, свідки життя народу і розвитку його національної культури, відіграють важливу роль у пізнанні історії, вихованні почуття патріотизму та відданості своїй землі. З більшості колись численних в Україні міст-фортець, замків, оборонних дворів на сьогодні не залишилось й сліду. Лише рештки валів, ровів, перекази, топонімічні назви або архівні й археологічні матеріали донесли до нас скупі відомості про них. На другу половину XVI – початок XVII століття припадає бурхливий розвиток будівництва оборонних споруд в Україні. Саме з цього часу залишилось у нас найбільше пам’яток оборонного будівництва. Якщо пам’ятки давньоруського, скіфського чи більш раннього часу є постійним об’єктом дослідження наших археологів, вони взяті на облік, описані і т. ін., то пам’ятками пізнішого часу цікавляться, як правило, лише архітектори та мистецтвознавці тоді, коли ці об’єкти (міста-фортеці, замки, храми, монастирі) збереглися [8; 3]. Досить важливим у дослідженні пам’яток оборонного будівництва є реконструкції замків. За останні роки в цьому напрямку зроблено багато. Причинами, які обумовлюють тепер гостру потребу вивчення, охорони, раціонального використання пам’яток фортифікаційного мистецтва на території України є наступне. Історична спадщина України є невід’ємною частиною світової спадщини, у збереженні та вивченні якої зацікавлене все людство. В спадщині збережена історія України. Збереження спадщини є передумовою
  11. 11. відродження нації, обов’язком Української Держави перед своїм народом і перед людством. Охорона і регенерація пам’яток є фактором, спроможним створити основу для формування своєрідності та неповторної духовності сучасних міст і сіл. Збереження і належна експозиція пам’яток формує підставу індустрії туризму, для розвитку якої в Україні є всі потрібні передумови. Архітектура Червоногородського замку становить історико-архітектурний інтерес. Кам’яний замок мав вигляд правильного паралелепіпеда з високими оборонними мурами та чотирма баштами, оточений річкою Джурин. Даний замок за час свого існування неодноразово зазнавав пошкоджень, відбудовувався і по-новому височів. У ХІХ ст. на мурах напівзруйнованої часом та війнами твердині зведено розкішний палац. Даний замок, що пережив не одну турецьку навалу, став наймальовничішим маєтком Польщі. Це Червоногород, нині (на поч. ХХ ст.) тихе подільське село, колишнє містечко, чий оборонний замок відігравав важливу роль в історії Русі. В центрі згаданої котловини, з високого пагорба, який омиває срібляста стрічка річки Джурин, виростає понад селом серед буйної зелені розкішний палац, який належить княгині Марії Любомирській [1; 66]. Його розташування і архітектура, на перший погляд, вказують, що під оздобленнями і перебудовами новішої епохи в його основі – мури і башти давнішої оборонної будівлі. Так є насправді. Нинішній палац – це рештка давнього Червоногородського замку, початки якого губляться в глибокій старовині [фото 1]. Хто і коли його заснував вперше? Немає на це відповіді. Очевидно, що стоїть на місці давнього міста, одного з найстаріших на Русі, яке від скельних покладів червоного пісковика, отримало назву – Червоного гроду, Червоногороду, місцевий люд досі часто називає його просто «Червоним». Через це не безпідставними є докази багатьох істориків, що загадкове місто Червень, яке надало Русі назву – Червенської чи Червоної, яке здобув у 981 р. «на Ляхах» київський князь Володимир Великий, а до кінця ХІ ст. було Ляхами, тобто Польщею, відвойованим – є ідентичним з наддністрянським
  12. 12. Червоногородом. Неприступне природне розташування, на узгір’ї, в котловині, захованій в глушині серед лісів та скель – полегшило заснування тут міста. Його оборону, як всіх інших укріплених городів того часу, доповнили також: вода, вали, рови та частокіл. Серед них розташувались житлові садиби та будівлі. В період самостійності Галицького князівства (1141 – 1340) зникають – дивна річ – відомості про Червоний город, хоча хроніки говорять багато про Галич, який в недалекому сусідстві кипить життям і брязкотом зброї. Лише в половині XVI ст., коли Поділлям, відвойованим від татар, заволоділи литовські князі Коріатовичі, внуки Гедиміна, а потім великий князь литовський Вітовт – Червоногород (Castum rubrum) знову виступає на сцену як важливий пограничний город Литви. Були то часи, коли Червоною Руссю заволоділа Польща за Казимира Великого. Після смерті Вітовта (1430), завдяки енергії могутньої родини панів з Бучача, тобто Бучацьких гербу Абданк, частина Поділля з укріпленими містами: Кам’янцем, Скалою, Смотричем і Червоногородом переходить під постійне панування Польщі. За цей чин посипались на Бучацьких королівські привілеї. Найстарший з трьох братів, Теодор (Теодорик), стає відразу кам’янецьким каштеляном, а надто отримує від Владислава Ягайла Червоногород з прилеглими селами, як окреме староство. Відтоді Бучацькі до кінця XVI ст. тримають це місто, підписуються старостами або королівськими державцями на Червоногороді і творять для нього основи нового розвитку та статусу, як столиці нового Червоногородського повіту. Лицарський рід панів з Бучача доходить в цей час до великого впливу і провідної ролі в краю, боронячи Русь та Поділля від татарських набігів. На кожному кроці зустрічається їх прізвище. На чолі озброєних загонів, з мечем у руках, бачимо їх постійно в неустанній боротьбі то з татарами, то з волохами. Служать вітчизні майном та життям. Скільки мужів в цьому роді – стільки ж
  13. 13. героїв, а майже кожен з них традиційно гине на полі битви. Посідаючи обширні простори краю вони є водночас його організаторами. Споруджують оборонні замочки, заселюють пустки, фундують костели, тобто стають головною опорою для закріплення польського панування та великої культурної праці. Побудова першого, дерев’яного замочка на місці давнього червоногородського городища – є, без сумніву, справою Теодора Бучацького. Він також заснував поблизу замку монастир оо. Домініканів з костелом св. Миколая і щедро його обдарував. Документи з 1444 і 1445 рр. називають виразно замок, при ньому Старе місто, де стояв згадуваний монастир, і далі т.зв. Нове місто. Отже, був тоді Червоногород значним поселенням, яке король Казимир Ягеллончик дипломом від 18 серпня 1448 р. обдарував магдебурзьким правом, тобто повним самоврядуванням, а сини Теодора (+ 1467) Міхал та Ян Бучацькі, також не меншою оточували опікою. У XVI ст. після Бучацьких перейшов Червоногород у володіння – завжди як королівщина – до лицарського роду Язловецьких, які перейняли на себе роль і традиції Бучацьких, своїх попередників. Татарські і волоські набіги, які часто охоплювали Наддніпрянщину наприкінці XV ст. і в першій половині XVI ст., відчув болісно й Червоногород. Зокрема велике нещастя завдав йому напад молдавського господаря Петра у 1538 р. Здобутий маєток було спалено, а населення ви мордовано чи забрано у неволю. Така ж доля спіткала і монастир з костелом оо. Домініканів, який після вбивства монахів був спалений і вщент зруйнований – не піднявся вже відтоді, і нині лише традиція свідчить про його тут існування. Після цього нещастя не відновив вже Червоногород колишньої величі, хоча Язловецькі відбудували замок і доклали усіляких зусиль для піднесення містечка, зокрема воєвода подільський Юрій (+ 1575), а після нього три його сини: Андрій (+ 1581), Миколай (+ 1595) і Гєронім (+ 1607). В 1609 р. Червоногородським старостою став підскарбій великий коронний Миколай на Журові Данилович (+ 1624). Після нього, по черзі, троє його синів Ян Миколай (+ 1649), Францішек (+ 1652) і Миколай (+ 1689)
  14. 14. заповнюють майже все XVIІ ст. як володарі Червоногороду, його опікуни і оборонці. Їх заслугою є побудова мурованого замку на місці дерев’яного в першій половині XVIІ ст. Натомість в 1648-1699 рр., у період майже безперервної воєнної завірюхи, цей замок не раз відігравав славну роль, чинячи мужньо опір загарбникам і даючи притулок околичній людності. З огляду на постійну небезпеку зі Сходу, Микола Данилович, власник староства, наказав відбудувати замок у Червоногороді і забезпечити його військовим спорядженням. Завдяки цьому, вже у 1672 р., коли на Поділля вступило величезне турецько-татарське військо під особистим командуванням султана Магомета ІV і встало перед Бучачем – замок, який обороняло місцеве й околичне населення: селяни, міщани і шляхта, ставив мужній опір турецьким загонам, висланим для його здобуття. Протягом кількох днів марними були зусилля неприятелів. Прислані турецькі інженери використали хитрість (фортель). Через гору, розколовши скелі мінами, наказали зробити великий перекоп, в який впустили річку Джурин й відвернули її від замку, полегшивши таким чином собі до нього доступ. Замок був здобутий і спалений разом з містечком. З костелу, фундованого Даниловичами, не залишилось каменя на камені. Частина оборонців загинула, частина пішла в бусурманську неволю. Уціліли лише ті, що змогли вирватись чи перед тим знайшли сховок у лісах. Пам’яткою цієї катастрофи є донині той турецький перекоп, яким пливе Джурин, створюючи 16-метровий водоспад у скелях – найвищий у рівнинній частині України. У 1648 р., під час Національно-визвольної війни українського народу, замок здобули повстанські загони. У 1672 р. його захопило військо султана Магомета IV, і наступних 11 років фортеця перебувала під владою турків. Після їх вигнання замість міста Червоногорода залишилося невелике село, а замок, втративши стратегічне значення, перебував у руїнах понад. Лише у 1778 р.
  15. 15. австрійський уряд продав фортецю князям Понінським. Кароль Понінський у 1820 р. вирішив збудувати на старому замковому фундаменті розкішний палац. Дві напівзруйновані вежі й частина замку були повністю розібрані, а дві інші вежі та залишки стін використали при спорудженні палацу. Син Кароля Понінського Какліст, вважаючи вежі надто низькими, розібрав їх до фундаменту і збудував на тому ж місці вищі та об’ємніші, у псевдоготичному стилі за проектом львівського архітектора Юліана Захаревича. Востаннє ще відігравав Червоногородський замок воєнну роль в 1698 р. «В цьому році, дня 17 серпня, – говориться в тогочасних записках – прийшло кілька тисяч турків й татар під Червоногород. Жодної потіхи за Божою ласкою не отримали, тільки захопили одного вельможного пана Курдвановського, підвоєводи брацлавського, кількадесят селян зарізали в полях, а вбито шістьох татарів». Після стількох нещасть, обезлюднений і знищений Червоногород, вже ніколи не піднявся, а втратив характер містечка і перемінився на село з прекрасними традиціями минувшини. Замок перестав бути фортецею. Недбало утримуваний, служив лише підстаростам та економам помешканням серед башт і мурів, що руйнувались. Остання люстрація з 1765 р. описує його коротко: «Замок на скелі, мурований старосвітською структурою, облитий довкруги річкою Джурином й оточений мурами, в деяких місцях поруйнованими» [14; 40]. Палац завдяки зусиллям його наступної власниці Марії Любомирської утримували добре доглянутим, і він мав славу однієї з найгарніших сільських резиденцій. Його окрасою була вишукана тераса в італійському стилі та колонада з 6 кам’яних колон. Оточував палац великий ландшафтний парк із фонтаном. Перша і Друга світові війни, особливо повоєнні роки колгоспного будівництва, призвели до цілковитого знищення будівлі палацу з усіма вишуканими прибудовами і ландшафтним парком. Від палацу залишилися тільки дві пошкоджені вежі, поряд – руїни Вознесенського костелу (1615 р.),
  16. 16. перебудованого у XVIII ст. На протилежному схилі каньйону – залишки монастиря сестер милосердя та усипальниці Понінських [фото 2]. Від села Нирків можна дістатися до замку в селі Нагірянка Чортківського району (відстань 24 км), замку в селі Висічка Борщівського району (відстань 36 км) та до міста Бучач (відстань 52 км). Червоногородський замок гостро потребує інвестора, який зумів би відновити його колишню велич. Відновлена садиба в селі Нирків могла б теж використовуватись як туристичний об’єкт. Червоногородський замок залишається привабливим для туристичної галузі, оскільки він розташований в ідеальному для розвитку туризму місці, яке створила сама природа. Тут чудові перспективи для розвитку екологічного туризму. Багато інших цікавих проектів може бути реалізовано на даній території. Список використаних джерел та літератури: 1. Бурма В. Привиди старих замків (Тернопільщина). – Тернопіль: Видавничий дім «Вільне життя», 2011. – 400 с.: іл.. 2. Галичина країна міст. Незалежний культурологічний часопис «Ї». 16 рік видання. – Львів, 2005. 3. Дида І. Фортифікація і краєвид в Україні// Фортифікація України. – С. 4-5. 4. Дрозд В. Село Нагоряни на тлі історії України. 5. Земля Тернопільська. Туристичний путівник. Тернопіль: Джура, 2003. – 368с. 6. Лесик О. Замки та монастирі України. – Львів: Світ, 1993. – 176 с. 7. Логвин Г. По Україні: стародавні мистецькі пам’ятки/ Г.Логвин. – К., 1968. 8. Мацюк О. Замки і фортеці України. Стан та проблематика дослідження// Фортифікація України. – Кам’янець-Подільський. – 1993. – 18-22 жовтня.— С .3. 9. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Історичні мандрівки. – Львів: Центр Європи, 2005. – 200с. 10.Петришин Г. Змінність фортифікаційного фактора в еволюції урбанізаційного процесу (на прикладі Галичини середини XVII – XVIII ст.)// Історичне картознавство України. Збірник наукових праць. – Львів, 2004.—819 с. 11. Сіцілінський Є. Нариси з історії Поділля. Ч.1/ Є. Сіцілінський. – Вінниця, 1927. 12. Сіцілінський Є. Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст./ Є. Сіцілінський. – К, 1928. 13. Чоловський О. Давні замки і фортеці на Галицькій Русі. 14. Чоловський О. Галицька брама// Червоногород.— С. 39-41. 15.Czolowski A., Janusz B. Przezlosc i zabytki wojewodstwa Tarnopolskiego.- Tarnopol, 1926. 16.Slownik geograficzny Krojewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich, wydany pod redakcya F.Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, W. Walewskiego.- Warszawa, 1880-1904.- T. I-XV.
  17. 17. Фото 1 Палац у Червоногороді ПАЛАЦПАЛАЦ УУ ЧЕРВОНОГОРОДІЧЕРВОНОГОРОДІ Поч. ХХ ст. Поч. ХХІ ст. ПАЛАЦПАЛАЦ УУ ЧЕРВОНОГОРОДІЧЕРВОНОГОРОДІ Поч. ХХ ст. Поч. ХХІ ст. Поч. ХХ ст. Поч. ХХІ ст. Фото 2 Руїни ЧервоногородуРуїниРуїни ЧервоногородуЧервоногороду Руїни палацу Червень 2013 р. 2011 р. Руїни костелу 2011 р. РуїниРуїни ЧервоногородуЧервоногороду Руїни палацу Червень 2013 р. 2011 р. Руїни костелу 2011 р. РуїниРуїни ЧервоногородуЧервоногороду Руїни палацу Червень 2013 р. 2011 р. Руїни костелу 2011 р. Руїни палацу 2011 р. Червень 2013 р. Руїни костелу 2011 р.
  18. 18. Ганусевич Наталія Стародруки із фондів Національного заповідника «Замки Тернопілля»: історія, дослідження і каталогізація Анотація: На основі фондової колекції стародруків розглянуто питання збереження, дослідження і їх каталогізація. В статті також описано сучасний стан церковних книг – цінних пам’яток сакрального мистецтва ХVІІ - ХVІІІ століття. Ключові слова: фондосховище, книга, стародрук, орнамент, символи, ініціал, рідкісна книга, заставка Книга – явище унікальне. На сторінках розкритої книги Євангелія читаємо: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме в темряві, а матиме світло життя» [8, 25]. Її можна розглядати в безлічі аспектів – і як явище духовної культури, і як предмет матеріальної культури. Та книга – це не тільки інформація, пам’ятка історії, пам’ятка культури, це ще й пам’ятка книжкового мистецтва Шанувальники книги, як правило, звертають увагу не лише на зміст і літературну майстерність автора, а й на художнє оздоблення книги та майстерність її виготовлення. Про розвиток книжкової мініатюри та орнаменту, високий художній рівень оформлення книжок на Україні свідчать колекції рукописів XIV-XVIII ст. і зібрання перших стародруків. Теоретичною осново для даної публікації стали наукові видання і статті В.Ідзьо «Галицьке Євангеліє», Я.П.Запаско «Каталог стародруків виданих на Україні», І.Іванчо «Книга Євангелія», Словник українського сакрального мистецтва, Рожко В. «Українське православне книго-писання», Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні, каталог кириличних стародруків, видання Львівської наукової бібліотеки та інші. Метою даної публікації є опрацювання і систематизація відомостей про рідкісні книги, що знаходяться у колекції Національного заповідника «Замки Тернопілля» і розпочати складання каталогу. Тому в статті акцентовано увагу на кількісних характеристиках книги: формат, інвентарний номер і походження (якщо відомо), рік і місце видання, художнє оформлення (заставки, ініціали, кінцівки), покрайні записи, дані про реставрацію, стан збереження,
  19. 19. експонування і публікації [12, 7]. Об’єктами дослідження є стародруки ХVІІ - ХVІІІ ст., дві з них є частиною стаціонарної виставки, що експонуються у Замковому палаці м. Збаража [1,133], а з інших сформовано колекцію «Стародруки » та рідкісні книг релігійного змісту. Вони знаходяться у фондових сховищах заповідника. Найціннішими в колекції є: Книга церковна Євангеліон «Євангеліє» (КН – 1706; К - 230) 1667р. 30,6Х 19,5Х7,6 см. 10 - - Благовість, Благовіщення (від грец. εύαγγέλιον — добра звістка, добра новина) [7, 129] Походження: Передано Акт прийому №101 від 21.08.96 р. Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк. Опис: Видана у Львові Ставропігійським братством (можливо у 1677), 412 стор. Старослов’янською мовою, ілюстрована. Оправа книги дерев’яна обтягнута тисненою шкірою, темно-коричневого кольору На шкірі витиснуті в чотирьох кутках портрети Євангелістів: Матвія, Марка, Луки, Іоанна, а також портрети інших святих і різна символіка. У книзі поміщене святе письмо євангелістів [6, 22]; (додаток 1) (додаток 6) Експонування: Збаразький замок, зал сакрального мистецтва Публікації: [2, 121], [3, 286], [10, 6] Стан збережена: примірник дефектний – понищена шашелем, пожовклий, потертий папір, шкіра на обкладинці місцями надірвана, відсутні початкові і кінцеві сторінки. Книга церковна Євангеліон «Євангеліє» (КН – 6783; К - 399) 1690р. 23Х 36 см. 10 . [12] 412 арк. Шрифт -5мм. Ініціал -4,5 см. Рядків -17 Походження: Акт №79 від 14.07.2004 р. Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, кольоровий друк. Опис: Видана у Львові Ставропігійським братством (7198). Книга видрукувана старослов’янською мовою, червоними та чорними фарбами, ілюстрована. Перша буква нового тексту велика і фігурна. Обкладинка тверда в
  20. 20. широкій тисненій оправі з металевим обрамленням. В центрі на лицевій стороні обкладинки на овальній формі металу зображено хрест. Збереглись залишки двох застібок. (додаток 10) Експонування: Збаразький замок, фондосховище. Публікації: Згадується лише як предмет колекції [10, 78], [2, 122] Стан збереження: примірник дефектний – втрачені аркуші, пожовклий потертий папір, пошкоджена обкладинка, відсутні застібки. Книга церковна Євангеліон «Євангеліє» (КН – 3669; К - 280), 1690 р. 20 [15] 412 арк. Походження: Передано о. Романом Сливкою м. Збараж церква Успіня Матері Божої. Акт № 80 від 22.08.1999 р. Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк кольоровий, обкладинка дерев’яна, обтягнута шкірою з металевим окладом. Опис: Видана у Львові Ставропігійським братством. Друк церковний старослов’янський. Видання від створення світу по грецьким хронографом від Різдва Христового 7198 (1690 рік). Обкладинка тверда в широкій тисненій оправі з металевим обрамленням. В центрі на лицевій стороні обкладинки на металеві пластині овально-фігурної форми зображено хрест з Розп’яттям Ісуса Христа, а у підніжжя постаті Матері Божої і Йоанна євангелиста. Обкладинка обтягнута тиснутою шкірою кольору червоного дерева. На металевих кутових наріжниках зображення чотирьох євангелістів з символами, по-колу прикрашена зірками, сонцем і місяцем. На зворотній стороні в центрі обкладинки на металевій пластині зображена коронована Мати Божа з маленьким Ісусом на руках у сяйві світла. (додаток 9) Експонування: Збаразький замок, зал сакрального мистецтва. Публікації: [10, 16], [2, 123]. Стан збереження: примірник дефектний – втрачені і пожовклі аркуші, розірвана шкіра, потемнілий метал. Книга церковна «Мінея» (КН – 317; К - 40) 1761р. 31,5Х 20,5Х8 см, 20 . [3] 210 арк. Друк у дві фарби. [4, 584], заставки невеликі, рослинні, кінцівки у
  21. 21. вигляді переплетених гілок, розеток (ст.121); Походження: Акт №80 від 22.08.1999 р. Реставрація: відомостей немає, але є деякі спроби укріпити розірвані аркуші мікалентною реставраційною лєнтою, а також заповнити втрати аркуша тонким папером. Техніка і матеріали: Папір, друк кольоровий, обкладинка дерев’яна, обтягнута шкірою із металевим окладом. Опис: Друк церковний старослов’янський. Видання від створення світу по грецьким хронографом 7269 від Різдва Христового 1756 рік. Ілюстрована Охоплює місяці червень і частині травня «В славу святої єдиносущної животворящої і нерозділимої Трійці Отця, Сина і Святого Духа за держави Великого короля Августа третього, благословенням його преосвященства Сильвестра Лубінієцького Рудницького, Екзарха Митрополії Київської, Галицької і всея Росії, Луцького і Острозького Єпископа, проізволенієм Преподобнішого пана Отця ієромонаха Іпатія Беренського. Чина Святого Василія Великого, протоархіомедрита старанням і пожертвуванням монахів того ж чину в Святій Чудотворній Лаврі Почаївській», описано на титулі. (додаток 2) Експонування: Збаразький замок, фондосховище. Публікації: Згадується лише як предмет колекції [9, 19]. Стан збереження: примірник дефектний – втрачені аркуші, зношена оправа, пожовклий папір, розірвані краї. Книга церковна «Мінея» (КН – 315; К - 38) 1767р. 32,5Х 20,5 см. 20 . [10] 224 [10] 124 арк. Рядків -32 Складання в дві колонки. Друк у дві фарби. [4, 584] Шрифт -2мм. Ініціал -1 см. Заставки – невеликі, рослинні (з зображення широколистих гілок, квітів, птахів) (арк.44 з зображення ангела) ; Походження: Передано Акт прийому №87 від 21.02.95 р. Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк кольоровий, обкладинка дерев’яна, обтягнута шкірою. Опис: Книга церковна «Мінея». Пісні та молитви на січень, лютий 1767 рік. Друк старослов’янський в шкіряній оправі, ілюстрована. «Видана в
  22. 22. створення світу по грецьким хронографом 7275. В славу святої єдиносущної животворящої і нерозділимої Трійці Отця, Сина і Святого Духа за держави Великого короля Августа третього, благословенням його преосвященства Сильвестра Лубінієцького Рудницького, Екзарха Митрополії Київської, Галицької і всея Росії, Луцького і Острозького Єпископа, проізволенієм Преподобнішого пана Отця ієромонаха Ілатія Безенського. Чина Святого Василія Великого, протоархіомедрита старанням і пожертвуванням монахів того ж чину в Святій чудотворній Лаврі Почаївській», описано на титулі. (додаток 3) Експонування: Збаразький замок, фондосховище. Публікації: [3, 287], згадується в колекції [9, 17]. Збереження: примірник дефектний – втрачені аркуші, потерта оправа, пожовклий папір, рвані краї аркушів. Книга церковна «Мінея» (КН – 316; К - 39) 1761р. 31,5Х 20,5 см Походження: Невідоме Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк кольоровий, без обкладинки. Опис: Книга церковна «Мінея» [15, 62]. Друк старослов’янський без оправи, ілюстрована, охоплює місяці листопад і грудень. Видана в створення світу по грецьким хронографом 7269. «В славу святої єдиносущної животворящої і нерозділимої Трійці Отця, Сина і Святого Духа за держави Великого короля Августа третього, благословенням його преосвященства Сильвестра Лубінієцького Рудницького, Екзарха Митрополії Київської, Галицької і всея Росії, Луцького і Острозького Єпископа, проізволенієм Преподобнішого пана Отця ієромонаха Ілатія Безенського. Чина Святого Василія Великого, протоархіомедрита старанням і пожертвуванням монахів того ж чину в Святій чудотворній Лаврі Почаївській», описано на титулі. Експонування: Збаразький замок, фондосховище. Публікації: Згадується лише як предмет колекції [9, 18] Стан збереження: примірник дефектний – втрачена оправа, пожовклий папір, відсутні сторінки, рвані краї аркушів. Книга церковна «Ірмологіон» (КН – 318; К - 41) 1790р. 32Х 20 см. 10 .
  23. 23. [10] 224 арк. На ст.. по 12 нотних станів. Шрифт -3мм. Ініціал -2 см. [5, 447] Походження: Передано Акт прийому № 88 від 22.02.95 р. Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк, обкладинка дерев’яна, обтягнута шкірою. Опис: Обкладинка тверда в темній шкіряній оправі з тисненим обрамленням. В центрі на лицевій стороні обкладинки зображено хрест, орнаментована дереворитними прикрасами (ст.10), рамка оздоблена розетками і листочками (ст.11) Це співацька православна книга, збірник ірмосів православної служби [14, 116]; Друк старослов’янський. Видання Христового. Ілюстрована. 1790 р. Книга містить в собі пісні Октіоха, Минея, Період іона, . Книга видана за держави його милості короля Станіслава Августа, повелінням і благословенням Преосвященства Стефанія Лисенського, Основний зміст книги складають: 1.тексти церковних пісень з нотами. 2.тексти церковних пісень Октіоха. - богослужіння. в пам'ять Воскресіння Христового, які розкладені на 8 частин і кожна частина іде цілий тиждень. 3. тексти церковних пісень Мінея, які у календарі ніколи не переносяться. (додаток 5) Експонування: Збаразький замок, зал сакрального мистецтва. Публікації: Згадується лише як предмет колекції [9, 20], [13, 78] Стан збереження: примірник дефектний – втрачені аркуші, пожовклий папір, розірвані листки. Книга церковна «Тріодіон» (КН – 319; К - 42) 1767р. 32,5Х 20 см. 10 . [3] 456 арк., Заставки рослинні з елементами геометричними (стилізовані решітки між широкими листками, трикутник у колі у центрі, хрест складений із чотирьох трикутників); Походження: невідоме Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк. Опис: додаток до пісень і молитов змінних свят і празників (в основному Пасхальних) Друк церковний старослов’янський. Ілюстрована 1707 рік. Складається з розділів: 1. Молитви на п’ятницю шостої неділі Святого Великого Посту. 2. Молитви на неділю. 3. Послідовність Святих і Спасаючих страстів
  24. 24. Господа нашого Ісуса Христа. 4. Молитви у Святу і велику суботу вечера. 5. Молитви у Святу і велику неділю Пасхи (вечірні). 6. В світлий понеділок (вечірні). 7. У світлий вівторок (вечірні). 8. У світлу середу (вечірні). 9. У світлу п’ятницю (вечірні). 10. Неділя перед Пасхою. 11. Неділя святих жон мироносиць. 12. Неділя о розслабленом в суботу ввечері в малій вечірній. 13. Неділя о слепом. (додаток 7) Експонування: Збаразький замок, фондосховище. Публікації: Згадується лише як предмет колекції [9, 21]. Стан збереження: примірник дефектний – втрачені аркуші, пожовклий папір, відсутня оправа, розірвані листки. Книга церковна «Тріодіон» (КН – 9631; К - 483), 1664 р. 19, 9Х32Х8 см. 20 [2] 478 арк. 28 ряд в арк. Походження: Передав з с.Травневе о.Біляшевич Петро Юрійович. Акт №181 від 10.10.2002р. Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк кольоровий, обкладинка дерев’яна, обтягнута шкірою, тиснення. Опис: Книга видана в друкарні Михайла Сльозки у Львові. Текст церковнослов’янський. Обкладинка тверда, дерев’яна обтягнута темно- коричневою шкірою є тиснення геометричним орнаментом. На аркушах розміщені покрайні записи. (додаток 8) Експонування: Збаразький замок, фондосховище. Публікації: Згадується лише як предмет колекції [11, 15] Стан збереження: примірник дефектний – втрачені аркуші, потертий папір, шкіра оправи дуже порвана і потріскана. Книга церковна «Часослов» (КН – 3482; К - 273) 1769р. 21Х 15 см. 20 . [3] 668 арк. Позначено арабськими цифрами і 234 римськими Шрифт - 2мм. Ініціал - 3 см. Походження: Передав м. Збараж Сірак В.Й. Акт № 37 від 5.04.99 р. Реставрація: відомостей немає Техніка і матеріали: Папір, друк. Опис: Книга ілюстрована, друкована латинською мовою, текст друк
  25. 25. чорною фарбою, виділені місця – червоною. Зображення царя Давида у першій частині, Святої Трійці у другій, а на початку третьої зображення внебовзяття Діви Марії, ініціали стилізовані рослинним орнаментом, кінцівки прикрашені зображенням сонця, листя, квітів, внизу голівка ангела і інші [13, 293]; (дод. 4) Експонування: Збаразький замок, фондосховище. Публікації: [10, 14]. Стан збереження: примірник дефектний – відсутня обкладинка і перші листки, деякі аркуші пожовклі, краї надірвані. Більше сотні рідкісних книг знаходяться у фондах Національного заповідника «Замки Тернопілля», де створені відповідні умови для їх зберігання. У фондосховищах дотримуються вологісно-температурного режиму в приміщені, а також проводяться санітарні перевірки кожного стародруку. Зберігаючи такі цінні пам'ятки українського мистецтва ми збагачуємо себе духовно, а досліджуючи їх вносимо у своє життя багато цікавого. Згадаймо слова великого письменника Тараса Шевченка: «Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку. Книга рятує душу від здерев’яніння». Тож стараємось краще зберегти ці рідкісні книги, тому що ця історична і духовна спадщина нашого народу дуже цінна. Література та використані джерела: 1. Волинська Ікона: дослідження та реставрація. / Матеріали Міжнародної наукової конференці. – Луцьк, 2011. – 234с. 2. Ганусевич Н. Євангеліон – визначна пам’ятка ХVІІ ст. в музейній експозиції Збаразького замку. /Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції «Православ’я в Україні». – Київ, 2012. -581 с. (121) 3. Ганусевич Н. Стародруки у фондах Національного заповідника «Замки Тернопілля»: збереження, дослідження і реставрація. /Матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової конференції «Православ’я в Україні». –Київ, 2013. -559 с. (286) 4. Запаско Я., Ісаєвич Я. Памятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків виданих на Україні. Книга перша (1574-1700). – Львів: Видавниче об’єднання «Вища школа», 1981. – 957 с. 5. Запаско Я.П. Пам’ятки книжкового мистецтва Українська рукописна книга. – Львів: в-во «Світ», 1995. -126 с. 6. Збережені реліквії сакрального мистецтва НЗ «ЗТ».–Тенопіль, 2006. -32 с. 7. Ідзьо В. Галицьке Євангеліє як релігійна, мовна, літературна та історична пам’ятка 1144 року. /Апологет. Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво. – Львів, 2010. – 295с. 8. Іванчо І.. Ікона і Літургія.- Львів: «Свічадо», 2009. – 499 с. 9. Інвентарна книга №1. Група: «Книги». –Збараж: ДІАЗ, 8.02.1995. – з №1 по №211 10. Інвентарна книга №2. Група: «Книги». –Збараж: НЗ «ЗТ», 17.01.2005. – з №212 по №453 11. Інвентарна книга №3. Група: «Книги». –Збараж: НЗ «ЗТ», 18.01.2012. – з №453 по №678
  26. 26. 12. Каталог кириличних стародруків Львівської наукової бібліотеки. /Крушельницька О.М. Випуск 4. –Львів, 2002. -127 с. 13. Скоропляс Н. Колекційні збірки творів Сакрального мистецтва у Фондових зібраннях НЗ «ЗТ» /Апологет. Християнська сакральна традиція: віра, духовність, мистецтво. – Львів, 2010. – 295 с. 14. Словник українського сакрального мистецтва /За науковою редакцією М.Станкевича. – Львів, 2006. -285с. 15. Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні Х-ХVІІІ ст. –Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. -187 с. Додаток 1 Додаток 2 Додаток 3 Додаток 4 Євангеліє 1667 р. Мінея 1756 р. Мінея 1767 р. Часослов 1769 р. Додаток 5-6. Стародруки у виставкових залах Заповідника Додаток 7 Додаток 8 Додаток 9 Додаток 10 Тріодіон 1767 р. Тріодіон 1664 р. Євангеліє 1690 р. Євангеліє 1690 р.
  27. 27. Данилейко Володимир Реставраційні процеси в музеєфікації об’єктів культурної спадщини Національного заповідника «Замки Тернопілля» В даній роботі розглядається сукупність пам’яткоохоронних реставраційних робіт на об’єктах Національного заповідника «Замки Тернопілля». Піднімається питання пристосування пам’яток до потреб сучасності. Особливо наголошується на дотриманні реставраційних норм, та норм законодавства процесі музеєфікації. Ключові слова: реставрація, музеєфікація, пам’ятки, заповідник. Сьогодні, в час боротьби за цілісність України,становлення як демократичної європейської держави, роль національної культури набуває особливого значення, зростає значення й державної політики у сфері культури. З минулого ми отримали безцінні пам`ятки історії та культури. У них матеріалізована історія українського народу, його творчість, боротьба за краще майбутнє. Вони є свідками економічного, суспільно-політичного, науково- технічного й культурного розвою нашого народу, становлять водночас невід`ємну питому частку загальнолюдських цінностей. Відповідно до чинного законодавства, в Україні державному обліку й охороні підлягає широкий спектр об`єктів, серед яких і історико-архітектурна спадщина, а саме об’єкти оборонної архітектури – церкви і монастирі оборонного типу,палаци, замки та фортеці, городища і вали, тощо. Зараз під охорону держави взято 15059 пам`яток містобудування і архітектури. З них понад 3000 - національного значення. 46 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини рішеннями Уряду оголошено державними історико-архітектурними та історико-культурними заповідниками. Десяти з них Указами Президента України надано статус національних. Окрім цього, в Україні є 1399 міст і селищ та понад 8 тисяч сіл з цінною історико-архітектурною спадщиною. В Тернопільській області під охороною держави сьогодні перебуває 3277 об'єктів — пам'яток археології, історії, монументального мистецтва. Серед них
  28. 28. чи не найцікавіші і найцінніші — оборонно-фортифікаційні споруди та палацово-замкові комплекси. Роботи, присвячені проблемам збереження історико-культурної спадщини: Андрушко І. «Сучасний стан збереженості замків на Поділлі та проблеми їх реставрації» [1], Вербовецький Ю. «Концепція пристосування замку в місті Скалат» [2], Могитич Р. «Генеральний план державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі.» [12], Парацій В. «Замковий комплекс в 1930-х роках. Спроба реставрації — як етап величної дії» [15], Петровський О. «Проблеми збереження та використання замків Тернопілля: ретроспектива та сучасне вирішення» [16], Грабар Т. «Збереження об’єктів культурної спадщини на прикладі державного історико-архітектурного заповідника в м. Збаражі» [3], Заставецька Н.І «Українське музейництво Галичини крізь призму пам’яткоохоронної політики Другої Речі Посполитої (1930-ті роки)» [9], та ін. Проблему збереження та використання пам’яток корегують ряд законодавчих актів та інших офіційних документів України: Закон України ―Про охорону культурної спадщини‖(2000 р., із змінами 2004 р.) [6], Закон України Про охорону археологічної спадщини [7], Закон України ―Про музеї та музейну справу‖ (1995 р., із змінами та доповненнями 1999 р.) [8], Указ Президента України ―Про національні заклади культури‖ (1994 р.), Інструкції з організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важливих об’єктів культури підрозділами Державної служби охорони при МВС України (1998 р.) [5], Національна програма збереження і використання об’єктів культурної спадщини, ДБН В.3.2-1-2004 [13], Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам’ятках культурної спадщини, ДБН В.2.2-9-99 [18]. Окрім цього, це питання піднімається у цілій низці міжнародних документів Джерелами, що акцентують свою увагу на охороні і реставрації пам’яток є польські дослідження кінця XIX – початку XX ст., дослідження українських та польських істориків та краєзнавців післявоєнного періоду, а також матеріали науково-практичних конференцій періоду 90-х років ХХ- початку ХХІ ст. Проведення цілої низки науково-практичних конференцій, присвячених
  29. 29. питанням відродження історико-культурної спадщини України зумовила спалах цікавості до проблем збереження і використання пам’яток історії. Саме під час таких заходів дослідники висвітлюють свої погляди на цю проблему, пропонують шляхи її вирішення, в наслідок чого формується сучасна концепція вивчення історії пам'яток архітектури та їх музеєфікація. В 1994 році Кабінет міністрів України видав постанову про створення на базі замкового комплексу у м. Збаражі державного історико-архітектурного заповідника. Його директором став, тоді ще науковець краєзнавчого музею, Анатолій Вікторович Маціпура. Заповідник розкинувся на 120 гектарах. До його складу, зокрема, увійшли споруди Збаразького палацу, Скалатський замок, Вишнівецький архітектурно-ландшафтний комплекс, залишки Старозбаразької фортеці ХІV ст., ансамблі монастирів оо. Бернардинів і сс. Феліціянок, церква ―Спаса‖ оборонного типу 1600 р. та ще декілька церков, адміністративні будинки, споруджені в ХІХ ст.. В січні 2005 року, Указом Президента України заповіднику надано статус Національного закладу, офіційна назва — Національний заповідник «Замки Тернопілля». [4,124] До наших днів в Україні збереглося більше ста замків і фортець. З них третина — на Тернопільщині. В області окрім Національного заповідника «Замки Тернопілля» діють ще два державні заповідники. Їх метою є збереження та охорона пам'яток історії та архітектури, пристосування їх до потреб сучасності. Одним із напрямків діяльності НЗ «Замки Тернопілля» - є дослідження і систематизація історичної картини процесу будівництва, функціонування, занепаду та відродження оборонних споруд Середньовіччя та раннього Нового часу. На даному етапі відбувається процес їх дослідження, реставрації, музеєфікації та використання у туристичній галузі. Замки Тернопільської області є історичним джерелом, за допомогою якого можна краще пізнати історію краю та держави в цілому. І в цьому неабияке важливе значення має саме музеєфікація цих пам’яток, а також пристосування під музеї і відкриття у
  30. 30. їх стінах нових тематичних експозицій, а також включення їх у туристичні маршрути. Хоча замки Тернопілля - це пам’ятки, які на наш час втратили свої первинні функції,та все-таки, вони займають важливе місце в культурному ландшафті області. Ряд наукових інститутів України (Укрпроектреставрація, Укрзахідпроектреставрація, НДІТІАМ) вже багато років веде науково-дослідні та проектні розробки реставрації і подальшого пристосування замкових комплексів України.[3:92] Діапазон їх нового використання досить різноманітний. Це розміщення культурно–просвітніх установ, готелів, санаторіїв, баз відпочинку та туризму, наукових та навчальних закладів. Специфікою української реставраційної справи є те, що найбільш успішно відбуваються проекти з реставрації та пристосування замків під музеї. [10:43]. Специфіка пам’яток фортифікаційного будівництва полягає в остаточному невирішені питання їх збереження та використання, оскільки пам’яткам цього різновиду неможливо повернути первісне призначення, важко знайти пристосування до сучасних потреб [11:56].На сучасному етапі з’являється багато комерційних пропозицій пристосування пам’яток фортифікаційної архітектури. Головною рисою таких пропозицій є розрахунок на те, що пристосування повинно приносити економічний прибуток, а не сприяти збереженню пам’ятки.[19:25] Перетворення замків та палаців періоду Середньовіччя та Раннього Нового часу в об’єкти музейного показу – є основною ціллю пам’яткоохоронної діяльності Національного заповідника «Замки Тернопілля». З цією метою дотримуються правила максимального збереження та виявлення їх історико- культурної, наукової та художньої цінності. При реставрації об’єктів заповідника дотримується принцип збереження загального вигляду, для збереження історичного середовища та його автентичних складових. Реставраційним роботам передує велика дослідницька робота науковців заповідника, яка включає в себе подання пропозицій з питань реставрації,

×