Оцінювальна діяльність вчителя

1. Оцінювальна діяльність вчителя
Оцінювання учня має грунтуватися на позитивному принципі, що передбачає
врахування рівня його досягнень, а не кількість помилок.Оцінка виражається в оцінних
судженнях та висновках учителя, які є її якісними показниками. Оцінювання - це процес
встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно
з вимогами програм.
Основні положення оцінювальної діяльності вчителя початкових класів
Оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу та в І семестрі 2 класу
здійснюється вербально. Багатьма вчителями та батьками вербальне оцінювання
сприймається негативно через недостатню інформованість щодо значення цієї категорії.
але якщо говорити про вербальне оцінювання в 1 класі, то воно регламентується
законодавчо та є невід”ємною частиною навчально-виховного процесу початкової школи.
Вчителеві необхідно працювати над процедурою оцінювання, організувавши її як спільну
дяльність, поступово передаючи ініціативу самій дитині. Саме в цьому полягає суть
технології вербального оцінювання, в якому немає кількісних показників, але є якісні
(словесні та вербальні).
Дослідження свідчать, що першокласник емоційно переживає оцінку своєї
діяльності. У дошкільному віці у нього сформувалося лише позитивне уявлення про себе,
а під впливом різноманітних чинників шкільного життя воно піддається серйозному
випрбуванню. Навчання, як правило, пов”язане з помилками та невдачами, отже, й
низькими оцінками. Дитина прагне утвердитися в новій ролі, шукає опори у ставленні
вчителя до себе, бажаючи, щоб учитель помітив її якості. Тому оцінка повинна в учня
викликати різні переживання: радість, емоційне задоволення успіхом, сором через
невдачу, внутрішній протест щодо осуду.
Почуття невдоволення, гіркоти через невдачі можуть спричинити неусвідомлений
конфлікт з оточенням, зниженням самооцінки, зневіру. Проте, це не означає, що слід
уникати негативних емоцій. Бо тоді доведеться або зовсім не помічати помилок в роботі
учня, або щоразу пов”язувати їх із незалежними від цього причинами.
Постійне емоційне благополуччя, захвалювання учнів може привести до застою в
розвитку. Завдання полягає в тому, що негативні і позитивні емоції, породжувані
невдачами чи успіхами в навчанні, використовувати для активізації діяльності дітей. Треба
створити такі умови, коли б невдоволеність від невдач спонукала дитину шукати кращі
способи навчальної діяльності.
Вчитель має керувати навчанням дитини з позиції перспективи розвитку учня,
пізнавальних можливостей, розглядає невдачі як закономірне явище, зумовлене
необхідністю вдосконалювати знання. Потрібен педагогічний такт, щоб запевнення не
було формальним, співчуття не стало набридливим і не акцентувало увагу дитини на
невдачі, а створювало емоційний грунт для подолання труднощів. Тут важливі і міміка,
зміст, добір слів, мовний стиль учителя. Це допомагає створити ситуацію успіху, коли
дитина відчуває себе особистістю, яку шанують, розуміють.
Важливо також, що помилково вважати оцінку робіт підміняти похвалою. Чим
розгорнутішим та аргументованішим буде коментар учителя, тим більше він буде
спонукати навчальну мотивацію дитини, активізуватиме її ресурси.

2. Доцільно порівнювати роботу учня з тим, як він працював раніше, звертаючи увагу
на його досягнення, проте не вдаватися до порівняння успіхів та невдач окремих учнів.
Варто дітей вчити здійснювати само-, взаємо- та колективну оцінки. Це активізує
навчальну роботу, допомагає формуванню в школяра зацікавленого ставлення до критики
на його адресу, зміцнює відчуття своєї значущості в колективі, сприяє усвідомленню
турботи про нього товаришів.
Вміло користуючись педагогічною оцінкою, вчитель закладає основи для
формування у першокласників умінь об”єктивно оцінювати хід та результати своєї
діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих
взаємин у класі.
Отже, доцільно рекомендувати наступні форми і прийоми оцінювання
навчальної діяльності під час засвоєння змісту програми:
1. Різні форми схвалення, погодження, підбадьорювання, виражені словесно і за
допомогою міміки, жестів, модуляції голосу. У такій же формі висловлюють зауваження,
заперечення, осуд: “спробуй не поспішати”, “як ти думаєш, що в тебе не так?”.
2. Розгорнуте словесне оцінювання (вчитель аналізує хід роботи, її результат,
коментує спосіб виконання, показує, що саме варте уваги, стимулює учнів наслідувати
зразок відповіді, пояснює, як висловитися зрозуміліше, точніше).
3. Перспективна відстрочена оцінка (учитель роз”яснює, за яких умов учень може в
перспективі одержати найкраще схвалення).
4. Аргументована само- і взаємооцінка.
5. Виставка дитячих робіт із будь-якого виду діяльності: малюнки, зошити, роботи).
Оцінювання здійснюється самими учнями.
6. Ігрова оцінка - нагородження переможців різними ігровими атрибутами.
Вчителям необхідно пам”ятати, що:
- оцінка - це зворотний зв”язок, потрібний як учневі як інформація про ефективність його
роботи, а не як засіб тиску або контролю;
- під час оцінювання орієнтуватися на індивідуальні особливості учня, фізіологічні,
емоційні, особистісні;
- вчити аналізувати результати своєї роботи, виправляти помилки, вести самоконтроль та
давати змістовну самооцінку;
- співпрацювати з учнями у процесі навчання, стимулювати навчально-пізнавалтьну
діяльність на уроці та коригувати її.
Література:
1. Амонашвілі Ш.О. Виховна та освітня функція оцінка школяра/ Ш.амонашвілі.- М.:
Педагогіка, 1984. - 296.
2. Олійник В.В. Впровадження результатів Міжнародної програми “Справедливе
оцінювання” в Українську систему післядипломної освіти/ В.В. Олійник, Л.І. Даниленко //
Післядипломна освіта в Україні”.- 2007.- №1.
3. Семиченко В. Проблема педагогічного оцінювання/ В.Семиченко, В. Заслуженюк //
Рідна школа.- 2001.-№7.
4.Полякова О. Підготовка вчителя до оцінювальної діяльності// Початкова школа. -2009,
№3