робота етнографічного музею

1. Позакласна робота з предмету
Що ж потрібно для того, щоб підростаючепокоління цікавилося минулим і добре
знало історію, не повторювало попередніх помилок, свято шанувало традиції свого
народуі пам'ять про безсмертніподвигидідів і прадідів. Ці питання часто задають собі
вчителі історії в своїйповсякденнійроботіта небагато хто починає втілювати їх в життя.
Школа – це не просто освітня установа, це головнийосередокрозвиткуздорового
коріння українського народу. Школа була, є і буде оберегом українськоїкультури і
народнихтрадицій, центром акумулювання духовно – моральних цінностей поколінь.
Ідея народознавчогопошуку вже багато років об'єднує учнів нашого закладу. Збір
старожитностей, відтворення діяльностіетнографічного музею та пошукова роботау
різних напрямках історичної минувшини, - все це не за вказівкою, а за покликом душі
сьогодніздійснюється учнівським колективом нашої школи.
Як керівник етнографічний музей організовую пошукову роботута використовую
зібраний матеріал в написанні науково-дослідницькихробіт:
«Історія Першобірчанської школи», «БогданХмельницький у Бірках», «Свято-
Миколаївськацерква», «Історія села Бірок», «Археологічна пам’ятка добиБогдана
Хмельницького»;
створенніпрезентацій:
-« Україна від минувшини до сьогодення»;
-« Моє село - моя маленька Батьківщина»;

2. -« Етнографічний музей історично – краєзнавчого профілю Бірківської загальноосвітньої
школи Ι – ΙΙΙ ступенів»
та на уроках історії під час вивчення теми: «Наш край», а також залучаю дітей до
вивчення і збереження історико-культурної спадщининашого Бірківського краю,
формую освічену розвиненуособистість, виховую в учнів почуття патріотизму, любові
до Батьківщини, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей
українськогонароду.
При музеї також є група екскурсоводів, які проводять екскурсії:
-« Звичаї та обрядинашого села»;
-« Українськийрушник в побуті»;
-« Золотийгомін давнини»;
-« Гріє душу село»
для учнів нашого закладу, для батьків, вчителів-предметників, гостей;
а також є активними учасниками виховних заходів.

4. Сценарій виховної години на тему:
"Рушники ви мої, рушники"
Мета. Ознайомитиз оберегом українськоїродини – рушником., із значенням його в
духовному житті людини.
Навчити учнів читати візерунки. Пробуджуватипізнавальні інтереси до
вивчення традиційних художніх промислів українського народу.
Виховувати глибокі почуття любовідо батьків, пошани до людей праці.
Сприяти розвитковітворчихздібностейдітей, не забувати своєї національної
культури. Виробитидушевну потребуберегти рушник, як сімейний скарб.
Обладнання. Шкільний музей
Екскурсовод.
Висить рушник у хаті на кілочку,
Калина червоніє на столі,
А біля неї –житні колосочки,
Мов пустотливі братики малі.
Це все – моя земля, моя Вкраїна,
Це рук моєї матері тепло.
І цей рушник, яким і дочкуй сина
Благословляє мати на добро.
Екскурсовод. Хліб-сіль на вишитому рушнику – одвічні людськісимволи.
Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізує духовну єдність, злагоду, глибоку
пошану тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в
наш час.
З сльозамина очах цілують рушник іноземні туристи, для яких Україна –
рідна земля. Земля їхніх батьків та дідів. І як найдорожчийподарунокх України

5. везуть рушник. Бо на ньому вишивають до болю знайомі і рідні спомини – шум
дібров, кетяги калини, довгі косиукраїнськихверб – все те, чого немає на чужині.
Екскурсовод. Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним, гожим словом вшанувати.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,
Про цей рушник сьогодній піде мова.
У нас сьогодніна уроці свято!
Милують око диво-рушники.
Дівочий спів лунатиме у класі,
Екскурсовод. Історія рушника дуже цікава. Традиційно він служив оберегом. Ще
за поганськихчасів його чіпляли на дерева, пускали на воду, клали на каміння й
молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просилиблагодаті: щоб
родилаземля, щоб біда і всяка напасть обминали родину.
З приходом християнстваз рушниками проводжаликнязів у похід, храмові
рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі – божники,
настінні або охоронні.
З часом заявилося багато обрядовихрушників. Для немовляти на білому тлі
вишивали колодочки, дороги, аближче до кутків була замкнута – щоб «не торкалося
ніщо лихе». Саме кінці не обрублені, з торочками, бо життя тільки починалося.
Екскурсовод. Від сивої давнини ідо сьогодні, у радостій у горірушник –
невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи

6. вишитою нитками на полотні. (звучить пісня «Рідна мати моя»). Погляньте на
рушники. Який колір переважає на узорах?
Учениця. Найчастіше – чорнийі червоний.
Екскурсовод. На вашу думку, що означає чорнийколір?
Учениця. Чорнийколір – це сум. Він символізував жіночу тугу за своїм коханим, за
вірним охоронцем.
Екскурсовод. Як тут не згадати!
Два кольоримої два кольори
Червонийто любов, а
Чорний – то журба.
(Звучить пісня«Два кольори мої, два кольори»). БелівС.М., РобурІ.С.
Екскурсовод. Не можна уявити собіукраїнськухату без рушника. Довгими
зимовимивечорамивишивали їх дівчата. Під вправними руками майстринь простий
шматок домотканого полотнаставав витвором мистецтва. Без рушника ніде не
обходилось, він завжди був під рукою. Тому назву свою дістав від слова «рука» –
ручник, тобто рушник.
З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили як у доброгочудодія, що
вбереже від всякого лиха. Спитаєте, звідки ж бо взятись такій силі? А сила рушника
– у візерунках, вишитих на ньому.
Рушник можна читати, як читають книгу. Требалише розумітися на
орнаментах. Давайте згадаємо, що вам відомо про історію вишивки?
Екскурсовод. Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. На вишиті
рушники приймала повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали свої візерунки, для

7. дівчаток свої. Рушник-оберіг мав стати на заваді всьомузлому. На рушниках-
оберегах вишивали квітку Берегиню. А що ж це за квітка така – Берегиня?
Берегиня. Я – символдорогийлюдям і поширений по всій Україні. Я – і
життєтворчамати-природаі жінка-мати, яка дарує світові сина, і Дерево Життя, що
сформувало із морокукосмосучітку систему Всесвіту. І за всієї своєї величностіта
могутностіскромно пркоренилася уземному горнятку, аби ще раз нагадати, що
кожне живе створіння є неподільна і нерозривначасточка.
Учениця. Пломеніють диво-рушники,
України нашої святиня.
І дітей усіх своїхвіки
Зігріває мати-Берегиня.
Учениця. На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона
перев’язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий
рушник.
Керівник шкільного музею. То ж давайте завітаємо з вами на сватання.
(Сцена сватання. Виходить мати, батько,Галя).
Мати. Галю, дитино! Ану покинь оте прасування1 ану мерщій до печі, та колупай її,
колупай.! А ти, старий, чого розсівся?Хутко святковусвиту одягайта за стіл сідай.
Як господар поважний.
Батько. (не дуже поспішаючи). Та я зараз, а що там, горить, чищо?
Мати. Та бодайтобі! Свати йдуть, свати!
Галя. Ой, лишенько!

8. (Батько сидить за столом, мати зустрічаєгостей, Галяколупаєпіч)
1-й сват. Здоровібули господарта господиня.
Мати. Та здоровібули, чого й вам бажаємо. Проходьте, сідайте до столу цікаво
знати, що привело вас до нашої хати?
Батько. Яку таку справу маєте до нас?
2-й сват. (покашлює в кулак). Та діло тут таке. Шукаємо м куницю – красну дівицю.
А вона, кажуть, до вашого дворузабігла.
Батько. Онвоно що.
1-й сват. Ну, а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.
Мати. Галю, ти чуєш?
Галя. Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз.
Батько. Зажди, доню. Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов’яжеш,
чи може гарбуза дасимолодому?Гарні ж бо вродилицього року.
Галя. А от зараз побачите.
(Галя виходить)
Батько. А що, сватоньки, куницю – нашу красну дівицю ви бачили, а от що про
свого мисливця розкажете?
1-й сват. Наш козак-мисливець парубок гарний.
2-й сват. До роботи і до танцю справний. В нього добраі щира вдача.
1-й сват. Є відвага духу й тіла.

9. 2-й сват. І душа у нього здорова.
Українськав нього мова.
Українськіпісні знає,
На весіллі заспіває.
(Галя повертаєтьсяз рушниками і хусткою)
Галя. Вишитою хусткою
Я тебе дарую
І при чесних людях кажу,
Що тебе люблю я.
(Дає хустку нареченому).
Вас , сватоньки, рушниками пов’яжу,
За такого нареченого
Вам спасибія скажу.
(Вклоняється, підходить до молодого).
Дозвольте, батьку, дозвольте, мати,
На рушник вишиваний перед вами стати.
На рушник вишиваний перед вами стати
Та благословення вашого дістати.
Благословіть, мамо, благословіть, тату,
На щасливу долю, на життя багате.
(Мати й батько з іконою благословляють молодих).
Мати. Бог благословляєі я благословляю,
Жити аж до віку в парі вам бажаю.
Хай діти – як квіти, життя барвінкове,
Веселе, як ружі на цім рушникові.
Батько. Щастя вам, діти, поваги, любові,
Хлібного столу, доброїдолі.
Зерном золотим хай колишеться нива,
Хай буде родина здоровай щаслива.
(Молодівклоняютьсябатькам).
Галя. Та спасибі, моя ненько,
Що будила мене раненько
А я слухала, вставала
Та рушнички вишивала,

10. По тихому Бугу білила,
На сухому бережку сушила,
Своїхстаростів дарила.
Ведуча. Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей
сходилось дивитись, якмолодапочинала вбирати хату своїмирушниками.
Розвішувала їх і на двері і на образи, і на вікна, дзеркала. Хата виглядала, як
писанка. «Нехай ваші мама спочивають а мої до роботистають», – казали при тім.
Це означало, що молодіруки дають старим спочивати. Стара господинявідповідала:
«Нехай буде так, як Бог велів». Складала свої рушники в скриню і лежали вони там
до останньої днини.
Ведуча. Ось і наші дівчата вирішили також підготуватися до майбутнього весілля –
вишити рушник, вкласти в нього всісвої думки, надії, щоб коли прийде час, стати із
своїм коханим на вишитий рушник.

11. Шкільний етнографічний музей