Скачати - http://rozumaka.com/?p=2600

1. Київські “ неокласики ”. Микола
Зеров. “ Київ – традиція ”,
“ Чистий четвер ”. Різногранний
творчий шлях М.Зерова.

2. Неокласицизм
 Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) —
течія в літературі та мистецтві, що з'явилась значно
пізніше занепаду класицизму як літературного
напряму і знайшла свій вияв у використанні
античних тем і сюжетів, міфологічних образів і
мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва
та культу позбавленої суспільного змісту художньої
форми, в оспівуванні земних насолод.
 Неокласицизм виник в західноєвропейській
літературі в середині XIX ст. До групи українських
неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров,
М. Драй-Хмара, М. Рильський, Петро Филипович,
Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від
так званої пролетарської культури, прагнули
наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали
перевагу історико-культурній та морально-
психологічній проблематиці.

3. Українські “ неокласики ”

4. Дитинство
 Микола Костьович Зеров народився 26
квітня 1890 року в повітовому місті
Зінькові на Полтавщині в багатодітній
сім'ї вчителя місцевої двокласної
школи. «Батько вчитель, потім —
завідуючий городською школою,
нарешті — 1905 року — інспектор
народних шкіл, мати — з дрібного
землевласницького роду Яреськів — з-
під Диканьки, роду козацького, але
доказующого дворянство», — пише
М.Зеров в автобіографії.
 Молодший брат Миколи — Михайло
став поетом і перекладачем, відомим
під літературним псевдонімом Михайло
Орест. Ще один молодший брат —
Дмитро Зеров — став ботаніком,
академіком АН УРСР.

5. Початкова освіта
 Початкову освіту М.Зеров
здобув у Зіньківській школі та
Охтирській гімназії. 1903 року
вступив до першої Київської
гімназії, яку закінчив 1908
року.

6. Освіта і перші публікації
 По закінченій Зіньківської школи, де його
однокласником був майбутній гуморист Остап
Вишня, Зеров учився в Охтирській та Першій
Київській гімназіях (1903—1908). У 1908—
1914 роках — студент історико-філологічного
факультету Київського університету Святого
Володимира,де здобув фундаментальні
знання античних та європейських мов і
літератур, що значно вплинуло на
формування його поетичного дару.

7.  1912 року з'явилися друком перші статті
та рецензії М.Зерова в журналі
«Світло», газеті «Рада». З 1914 року за
наказом попечителя Київського
навчального округу М.Зерова
призначено викладачем історії до
Златопільської чоловічої, а з жовтня
1916 року — ще й жіночої гімназії.

8. На педагогічній ниві
 З 1917 року М.Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені
Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину у Другій
українській державній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського
братства в Києві. У 1918—1920 роках викладає українознавство
в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного
журналу «Книгарь» (до початку 1920 року).
 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української
літератури Київського інституту народної освіти (так звався тоді
Київський університет). Про лекції Зерова серед студентів
ходили легенди. Одночасно викладав українську літературу в
кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі.

9. 1920 року Микола
Зеров одружився із
Софією Лободою і
почав серйозно думати
про наукову працю;
вийшли підготовлені
ним «Антологія
римської поезії» та
«Нова українська
поезія», що стали
помітним явищем у
тогочасному
літературному житті.

10.  1924 року було надруковано «Камену»
— першу збірку віршів М.Зерова.

11. Камена – у давньоримській
міфології муза, яка кликала
поета у високості поезії. Збірка
М.Зерова «Камена» містила 19
оригінальних віршів та численні
переклади з І. Буніна,
французького поета Жозе Марії
де Ередіа, римських класиків
Вергілія, Горація, Тібулла,
Овідія, Марціала.
Обкладинка збірки М.Зерова "Камена"

12. Автограф сонету М. Зерова
"Саломея", що увійшов до збірки
«Камена»

13.  1925 року почалася відома літературна
дискусія, яка тривала до 1928 р. Початком її
вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і
критику в літературі» (Культура і побут 1925,
20 квітня) та відповідь на неї М. Хвильового.
Зеров-критик стає на бік Миколи Хвильового.
Програма М. Зерова вимагала усвідомлення,
осмислення й засвоєння багатств української
національної традиції, адже це дасть змогу
тверезо й реально оцінити багатьох сучасних
літературних авторитетів, перенести на
український ґрунт кращі твори європейської
класики й сучасної літератури, що, в свою
чергу, піднесе «планку художності» і, врешті-
решт, встановить атмосферу здорової
літературної конкуренції

14.  Від 1926 року М.Зеров виступав лише
як літературний критик, зосередивши
основні зусилля на перекладах та
історико-літературних студіях. Того ж
року офіційна влада звинуватила
«неокласиків» в антипролетарських
настроях.

15.  Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року
дав прямі директивні вказівки щодо
політичної оцінки «неокласиків»;
фактично ця постанова означала
заборону літературної та критичної
діяльності М.Зерова. Для нього
лишалася тільки одна ділянка —
історико-літературні студії. Саме на
цьому Зеров і зосередився наприкінці
1920-х років. Він писав передмови до
творів українських письменників-
класиків, які видавалися у видавництвах
«Книгоспілка» та «Сяйво».

16.  У 1936 р. М. Зерову інкримінували
керівництво українською
контрреволюційною націоналістичною
організацією і згідно з тодішніми
статтями кримінального кодексу УРСР
трибунал визначив йому міру
покарання: десять років позбавлення
волі у виправно-трудових таборах з
конфіскацією приналежного йому майна

17.  Наприкінці зими М.Зерова було відправлено
до Карелії за традиційним маршрутом:
«Ведмежа Гора-Кем-Соловки». В пункт
призначення прибув у червні 1936. Спершу
режим у таборі був "ліберальним". За станом
здоров'я М. Зеров не міг працювати лісорубом
і тому прибирав кімнати господарської служби.
Після закінчення роботи, у комірчині сторожа
міг займатися перекладами та історико-
літературними студіями. За багатьма
свідченнями, він завершив багаторічну роботу
над українською версією «Енеїди» Вергілія.
(Рукопис цього перекладу пропав або
знищений). Про це пише в листах до дружини.
Останній з них датований 19 вересня 1937
року.
 9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була
переглянута особливою трійкою УНКВС по
Ленінградській області. М.Зерова засуджено
до розстрілу. Убитий в ур. Сандармох 3
листопада 1937 року.
Соловки - місце
ув'язнення
М. Зерова.

18.  Ухвалою Військової Колегії
Верховного Суду СРСР від 31
березня 1958 року вирок Військового
трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р.
і постанова особливої трійки УНКВС
по Ленінградській області від 9
жовтня 1937 року скасовано, справу
припинено «за відсутністю складу
злочину».

19. Символічна могила М.Зерова знаходиться на
Лук'янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом
із справжньою могилою сина Котика (Констянтина)
Зерова.

20. КИЇВ — ТРАДИЦІЯ
 Ніхто твоїх не заперечить прав.
 Так, перший світ осяв твої висоти,
 До тебе тислись войовничі готи,
 І Данпарштадт із пущі виглядав.
 Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав
 Щербив меча об Золоті ворота,
 Про тебе теревені плів Ляссота
 І Левассер Бонплан байки складав.
 І в наші дні зберіг ти чар-отруту:
 В тобі розбили табір аспанфути —
 Кують, і мелють, і дивують світ.
 Тут і Тичина, голосний і юний,
 Животворив душею давній міт
 І "Плуга" вів у сонячні комуни.

21. Чистий четвер
 Огні і теплий чад. З високих хор
 Лунає спів туги і безнадії.
 Навколо нас кати і кустодії,
 Синедріон і кесарь, і претор.
 Це долі нашої смутний узор,
 Для нас на дворищі багаття тліє,
 Для нас пересторогу півень піє,
 І слуг гуде архиєрейський хор.
 І темний ряд євангельських історій
 Звучить як низка тонких алегорій
 Про наші підлі і скупі часи.
 А навкруги — на цвинтарі, в притворі —
 Свічки і дзвін, дитячі голоси
 І в темному повітрі вогкі зорі.

22. Микола Костьович Зеров – поет, перекладач,
літературознавець, критик.
Микола Зеров – митець строгої, вивіреної думки,
надзвичайно чутливий до художнього слова,
рідкісний ерудит, проникливий історик літератури,
блискучий оратор і полеміст. Разом з Максимом
Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом-
Хмарою та Освальдом Бургардтом він належав до
так званої групи "неокласиків". І хоча це літературне
об'єднання формально ніколи не зорганізовувалося,
все-таки є підстави говорити про певну спільність
платформи цих письменників, яка ґрунтувалася,
швидше, на загальносвітоглядних засадах, що їх
дотримувалися "неокласики", ніж на подібності
естетичних принципів.