Download to read offline
Uploaded byБібліографи ОДБ ім. Т. Г. Шевченка
«Марія Заньковецька – душа театру корифеїв»
Вебгалерея до 170-річчя від дня народження Марії Заньковецької - першої Народної актриси України , провідної зірки українського професійного театру кінця ХІХ і початку ХХ століть.
«Марія Заньковецька – душа театру корифеїв»
- 1. Вебгалерея «Марія Заньковецька – душа театру корифеїв» (до170-річчя від дня народження народної актриси) Кіровоградська обласна бібліотека для дітей ім. Т.Г. Шевченка Відділ інформаційно-бібліографічних послуг та краєзнавства
- 2. Марія Заньковецька – окраса національної сцени, зіркау театральному просторі на зламі XIX-XX ст. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса, що у створюваних сценічних образах уособлювала символ української жінки.
- 3. «Хто хоч разчув її спів, то задушевно-смутний, то запально-веселий, завжди овіяний чарами народної пісенної манери, хто бачив, як майже буквально літає вона в огненному танці, той ніколи цього не забуде». Максим Рильський
- 4. Народилася майбутня актриса4 серпня 1854 року у мальовничому селі Заньки, що на Чернігівщині. Батько, суддя К. Адасовський, мав оксамитовий баритон і грав на скрипці та фортепіано, з самого малечку прищепив доні любов до музики. Разом вони грали сімейні концерти для гостей. За спогадами, краса і гармонія голосів хору Адасовського викликала сльози.
- 5. Коли Марійці виповнилосядесять, її віддали до пансіону в Чернігові. Вчилася дівчинка дуже завзято, була допитливою, але найбільше її приваблював театр. Її першою роллю стала дівчинка-сирітка із казки «Донька Кощія», яку їй віддав поет і байкар Леонід Глібов – тогочасний очільник драматичного гуртка при пансіоні.
- 6. Серед її учителіву Чернігівському пансіоні був Микола Вербицький – український поет, співавтор вірша, що став гімном України, приятель Шевченка, Марковича, Куліша… Він говорив учням про красу рідної мови, знайомив із творчістю Котляревського та Шевченка… Саме Вербицький сказав Марії після вистави, де вона грала роль Антігони: «Сцена – це ваше покликання. Іншого не може бути!»
- 7. На що Маня Адасовська відповіла:«Мені хотілося б виконувати ролі простих українських дівчат. Одного разу в Заньках я бачила як плаче бідна наймичка. Я хочу показати глядачам сльози тієї наймички».
- 8. На наступний урок словесності М.Вербицький приніс дівчині подарункове видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, підписане йому автором. Щодня Марія вчитувалася в палкі і пронизливі шевченкові рядки, легко запам'ятовуючи вірші і цілі поеми. І уявляла, ніби виконує на сцені ролі знедолених героїнь.
- 9. На шістнадцятому роціжиття Марія розцвіла. Це була струнка, середня на зріст граціозна дівчина. Вона мала карі очі, пухнасте темне волосся і надзвичайно ніжну шкіру. Брови рівними високими дугами зводилися над очима. З очей випромінювалося світло духовної обдарованості, що робило дівчину привабливішою від першої- ліпшої красуні. Вона не залишає мрію про сцену, хоча батьки категорично проти «фіґлярства і блазнювання перед натовпом». Їй залишаються аматорські вистави для
- 10. У 17 роківдівчина вирушила з чоловіком до Бессарабії – до місця служби. Ця подорож стала доленосною, адже там Марія Заньковецька познайомилася з офіцером Миколою Тобілевичем, який пізніше під сценічним ім’ям Садовський стане одним з кращих акторів української сцени. Під час одного із таких виступів молодому офіцеру Олексію Хлистову сподобалася юна акторка. Він наобіцяв дівчині підтримку у театральній кар’єрі та домігся її руки.
- 11. Марія вмовляла Олексія дозволитиїй виступати на сцені, однак той сприймав це як жіночу примху. Гості на домашніх виставах, які захоплювалися яскравим даром Марії, стали впрошувати чоловіка відпустити дружину на навчання, і що театр – це її покликання. Щоб уникнути скандалу, Хлистов дав згоду, але за однієї умови: дружина мала грати на українській сцені, і аж ніяк не на російській. Річ у тім, що тоді українська сцена була під забороною, тож він нічого не втрачав.
- 12. Та не таксталося, як йому гадалося, бо у 1881 році царський уряд дозволив ставити п’єси українською мовою. Сварки між подружжям призвели до втрати дитини. І Марія погоджується на пропозицію Марка Кропивницького виступати у новостворенному українському театрі.
- 13. З 27 жовтня1882 року розпочався «офіційний» творчий шлях видатної акторки. Вона обрала собі псевдонім і стала Марією Заньковецькою (на честь села, де народилася). Роль Наталки із «Наталки Полтавки» Котляревського в Єлисаветграді стала дебютною, але акторка настільки вжилася в образ, що її гра була неперевершеною. Разом із трупою Кропивницького гастролювала до Полтави, Києва, Чернігова, Харкова, Одеси, Житомира, а також до Москви та Петербурга.
- 14. Разом з МиколоюСадовським вони грають закоханих в п'єсі «Наталка Полтавка». Марко Кропивницький був до сліз зворушений її грою, зняв свій перстень і мовив: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми!». Марія перстень носила все життя.
- 15. Її пластика, міміка, володіння голосом протягом десятиліть вважались взірцевими. Карпенко-Карий вважав:«Про неї слово талант – дуже слабеньке слово, це геній сцени».
- 16. Свою майстерність гри Заньковецькадовела до найвищого рівня. З перших хвилин виступу захоплювала увагу глядача і не відпускала до останнього слова на сцені, змушуючи переживати всі перипетії героїні разом із нею. Свої костюми створювала на папері сама, а вже з ескізів їй шили вбрання. В її образах Заньковецької не було нічого штучного – наприклад, для ролі циганки Ази, Марія Заньковецька сама виміняла у ромів браслети, сережки й срібні дукачі.
- 17. Марія Заньковецька відмовилася гратив імператорському театрі, на пропозицію перейти до петербурзького відповіла: «Наша Україна занадто бідна, щоб її можна було покинути. Я дуже люблю її, мою Україну, її театр, щоб прийняти вашу пропозицію».
- 18. Тодішні театри булимандрівними. Вони їздили по всій Україні: Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Житомир, Одеса… Трупа Кропивницького не раз бувала у Кишиневі, і бессарабські глядачі йшли «на Заньковецьку».
- 19. Вона виступала вукраїнських театральних колективах під керівництвом і М. Кропивницького, і М. Старицького, і П. Саксаганського та І. Карпенка- Карого, і в інших трупах.
- 20. Її найвідоміші театральні ролі– Наталка Полтавка, Харитина («Наймичка»), Олена («Глитай», або ж «Павук»), Аза («Циганка Аза»), Катря («Не судилось»), Зінька («Лісова Квітка»), Цвіркунка («Чорноморці»), Горпина («Як ковбаса та чарка…»), та ін. Взагалі Заньковецька зіграла понад 30 ролей, мала незабутній голос (драматичне сопрано) та бездоганно виконувала народні пісні.
- 21. Роль Харитини в«Наймичці» Т. Г. Шевченка
- 22. Роль Галі («НазарСтодоля» Т. Г. Шевченка)
- 23. Роль Олени (М. Л. Кропивницький «Павук, або Глитай» )
- 24. Роль Пріськи (М. Л.Кропивницький «По Ревізії»)
- 25. Роль циганки Ази (М.Л. Кропивницький «Циганка Аза»)
- 26. Роль Наталки-Полтавка (І. П.Котляревський «Наталки Полтавки»
- 27. Театральна сцена принеслаїй славу, кохання і самотність. Багато років Марія Заньковецька і Микола Садовський кохали один одного, але не могли побратись. Марія добилась розірвання шлюбу, але для дозволу на друге вінчання від неї вимагали на 7 років піти у монастир. Вона не могла жити без театру і розуміла, що Микола – геніальний актор і співак, великий театральний діяч – неспроможний опікуватись ще й сім’єю. Такому «коханому, але такому зрадливому» присвятила все своє життя.
- 28. Марія Заньковецька знімаласяв перших українських кінофільмах : «Наталка Полтавка», «Остап Бандура», «Наймичка».
- 29. 12 січня 1923року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені Марії Заньковецької.
- 30. Її талант зробивби честь кращим європейським сценам, але актриса залишилась вірною рідній українській сцені та відіграла визначну роль у відродженні й становленні українського національного театру. Марія Заньковецька була його символом і душею.
- 31. До останніх роківжиття видатна актриса цікавилася драматургією і розвитком театру, раділа його успіхам. 4 жовтня 1934 року її не стало. Поховано Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі поряд з соратником по сцені і чоловіком Миколою Садовським, де згодом було встановлено пам’ятник роботи скульптора Ю.Білостоцького.
- 32. Де йшла вона– там сходили троянди, Куди дивилася – зірки. Із сліз її – займались діаманти, З зітхань – знімалися чайки. Хто чув її, той чув наш степ зелений, Стояв у нашому гаю. Той розумів наш біль і гнів шалений І плакав в нашому краю. О. Олесь
- 33. Дізнатися більше: Книги Багряна А.Про М. Заньковецьку, О. Телігу, Вангу, М. Приймаченко, С. Стецько : оповідання / А. Багряна. - Київ : Грані-Т, 2010. - 96 с. : іл. - (Життя видатних дітей). Корнійчук В. П. Марія Заньковецька. Світова велич генія національного : мистецтвознавче дослідження / В. П. Корнійчук. - 3-є вид., доповн. – Київ : Криниця, 2015. - 496 с. : іл. Талан : життя і творчість Марії Заньковецької: фотокнига. - К. : Мистецтво, 2004. - 288 с. : іл. Топська Н. Славетна Марія Заньковецька / Н. Топська. – Київ: КТБ Альфа, 2020. - 64 с. : іл.
- 34. Публікації Бабанська, Наталя. Знанаі незнана Марія Заньковецька / Н. Бабанська // Журавлик. – 2014. - № 11 (листопад). – С. 7, 9. Корнійчук Володимир. Світова велич генія національного : до 165-річчя від дня народження Марії Заньковецької / В. Корнійчук // Культура і життя. - 2020. - 31 січня. - С. 5 : фот. Максимчук, Святослав. «... І розлилося плебейство » : запис з творчого вечора Ліни Костенко у Національному театрі ім.М.Заньковецької 28 березня 1995 року / С. Максимчук // Українська літературна газета. - 2024. - № 3. - С. 12-13 : фот. У театральному вирі : 165 років від дня народження Марії Заньковецької // Шкільна бібліотека. - 2019. - № 6. - С. 80-81. Шурапов Володимир. Велика Заньковецька / В. Шурапов // Степ. - 2016. - № 2. - С. 67-75 : портр.