літературна світлицявасиля симоненка

1. Літературна світлиця: Василь Симоненко
Лірика поета.
Є в коханні і будні і свята Є у ньому і радість і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
Чудовий українськийпоет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве
життя. Він народився у селі Біївці Лубенського районуна Полтавщині 8 січня
1935 року в селянській родині. Виховувала його тільки мати - Ганна Федорівна,
батько покинув сім’ю, коли Василеві не було ще й року.
Звучить композиція « Чорнобривці».
Після закінчення школи з золотою медаллю у 1952 році Василь поступає на
факультет журналістики Київськогоуніверситету.
Під час навчання пише багато віршів, стає активним членом літературної
студії. У 1957 роціВасиль отримує диплом і направлення на роботуу місто
Черкаси. У 1962 роцівиходить перша збірка його творів « Тиша і грім», у 1963
році видається казка «Цар Плаксій та Лоскотон », друкуються окремітворипоета
: « Вино з троянд»,» Чорнапідкова», «Головешка», «Мечі»,
« Монархи», « Дума про діда» .У 1962 році В. Симоненка прийнято до
Спілки письменників України. Улітку 1962 року поет був жорстоко побитий
працівниками міліції залізничної станції м. Сміла . У зв’язкуз тим що влада
всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробитивисновок,

2. що це побиття не було випадковим.
У 1963 роціВасиль Симоненко захворів, йому зробилиоперацію та
врятувати йому життя не вдалося, 13 грудня 1963 рокуВасиль Симоненко помер
(за офіційною версією від раку). Похований він у Черкасах, і на його могилі
викарбувані слова з його поезії» Лебеді материнства»:« Можна все на світі
вибирати сину, вибратине можна тільки Батьківщину».
У 1964 роцівийшла посмертназбірка «Земнетяжіння», у 1981 році
надруковано збірку вибраних творів «Лебедіматеринства».
У 1995 році – Василеві Симоненковіпосмертно присуджено
Державну премію Україниімені Т. Г. Шевченка.
Біографічний нарис поета хочеться закінчити віршем, який присвятила йому
поетеса Ксенія Галуцька.
Василю Симоненку.
У рік ,коли я народилась,
Твоєвелике серце зупинилось,
І обірвалося життя,
Немає у народукаяття!
Цей хлопець народився на Полтавщині,

3. У чудовій співучій родині,
Де любов до своєї родини,
Як повітря ковток, кожної днини.
Свої вірші почав писати дуже рано,
Але такий талант, така уява у кожномурядку,
Такий ліризм, такі знаходив діаманти,
Що під його пером веселкою ставали,
І у людей весна весь рік буяла.
Він не мовчав, коли усі мовчали,
І не схиляв своєї голови,
А словом, як відточеним кинджалом,
Вбивав заклятих ворогів.
І ось станція у Смілі, міліція, арешт,
Знущання над Орфеєм бистрокрилим,
Тортури, надломилася троянда,
Зів’яли пелюстки, нема бажання.
І забуття, не згадував ніхто,

4. Неначе і на світі не було!
Але на слово зашморг не накинеш,
І мові рідній ти кайдани не одінеш,
Вірші поета у нащадках будуть жити,
Струмочкамиу річках гомоніти,
Пташками десь у обрії співати,
І промінцями сонечкавставати!
Хочеться особливо зупинитись на темі лірики у віршах Василя Симоненка
Ми розглянемо тільки невеличку частинку його великої літературної
спадщини, його вірші про кохання, про здивування від цього світу,
про любов до маленької часточкиземлі - України.
Перший вірш з цього огляду: «Світ який – мереживо казкове».
Світ який – мереживо казкове!
Світ який –ні краю, ні кінця!

5. Зорій трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйоноокий,
Пристрасний, збурунений,німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібно налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочиу долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добрамені, людині,
Щастя не жалій моїм літам –
Все одно ті скарбипо краплині
Я тобі закохано віддам.
У цьому вірші поет пише про любов до життя, про свою захопленість цим
чудовим світом, бажає почути кожний подих і стук свого палкого серця.
Звучить композиція:»Ой летіли дикі гуси». Музика Ігоря Поклада.
Ще одинліричний вірш Василя Симоненка» Любов».
Дзвенять німою тугою ліси,

6. Коли їх ніч тремтливо обнімає
І від очей у ревностіховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце вогнянезавісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається,-може, я не знаю,-
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.

7. Поет у цьому вірші поєднав і велич природи і людське кохання, його
багатогранність, його різноманітність.
Композиція:« Місяць по небу ходить».
До ліричних віршів відноситься також поезія Василя Симоненка « Вона
прийшла»
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброюбула.
І я не чув , як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти….
Прийшла любов непрохана й неждана-
Ну як мені за нею не піти ?
Поет з яскравістю, захопленням розповідає нам про своє кохання, про своє
здивування від почуттів першої любові, про несподіване і неочікуване щастя.
Композиція »Ойти дівчино - чарівниченько».

8. Чудовий вірш з поетичної скарбниціВасиля Симоненка: « І чудно і дивно
якось».
І чудно і дивно якось
Відчути , що поруч ти,
Що в серці тривогаі м’якість,
На серці – думок бинти.
Ну чим я себе розважу?
Мені не пробачишти,
Що я в вечориоранжеві
Тебе не зумів знайти.
Несу я німих докорів
У грудях, напевне , з пуд.
В блискучомутеплому зорі
Читаю твій ніжний суд.
Тепер крізь обов’язків грати,
Крізь холод порожніх днів
Збагнув, що не вмів шукати
І ждати тебе не вмів.

9. Ну чим я себе розважу?
Мені не пробачишти,
Що я в вечориоранжеві
Тебе не зумів знайти.
Не знаю – чи був я кволим,
Чи ти загубилась в юрбі?
Та знаю, що я й ніколи
Цього не прощу собі.
У цьому вірші відчувається і кохання поета, і його туга за чимось
нездійсненним, за тими оранжевимивечорами, які пройшли повз нього.
Композиція «Зоремоя вечірняя».

10. До ліричного доробкуталановитого поета відноситься вірш : «Тиспішила до
мене». Незвичайно написаний, цей вірш переносить нас у світ коханої людини,
яка любить і разом з тим переживає розпач від того, що предмет
Його любові, кохана дівчина покидає цього юнака.
Ти спішила до мене,
Ти квапилась дуже,
Ворушилися тіні
В асфальті байдуже.
Я стояв , і дививсь,
І не бачив нічого,
Тільки чув ,як співали закохано ноги.
Тільки чув, як спішиш,
Як тікаєш од мене
В надвечір’я дзвінке
Гамірливо-шалене.
Тишина проковтнула
Мелодію ніг,
Я не рушив із місця,
Услід не побіг -
Ти ж спішила од мене,
Ти квапилась дуже,
А мені так хотілось

11. Бути байдужим.
Композиція « Слала зіронька».
Давайте перегорнемо сторінки збірника Василя Симоненка і прочитаємо ще
один його вірш» Закохана».
Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їздувсі…
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїйкрасі.
Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючинебосхил,
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.
Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
Зазирнув тобі під вії,
У волоссітвоєму вмер.
Через вулиці нахололі
Повз очейзачарованийхміль
Йшла ти в сонячнім ореолі

12. Невідомо куди й звідкіль.
Йшла , та й годі. Може, з роботи,
В магазин чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчуленийтротуар.
Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.
Це розповідь про юнку, яка зустрічає свою першу весну, своє перше кохання
Яка розквітає сама,неначе пелюстки троянди, зелене листя на деревах,
Оксамитоватрава.
Звучить композиція «Чарівна скрипка», музика Ігоря Поклада.
Ще одинчудовийвірш Василя Симоненка «Виє вітер».
Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида.

13. Ходить байда споконвічнийта й у вікна загляда.
Ну чому б тобі, приблудо,незаснути уночі,
Не погріть старечі кості в димарі чи на печі?
Я не сплю – мені й не дивно, я ж не вітер-чоловік,
Помитарствую, поб’юся та й засну колись навік.
Але ж я не спати-жити! Жить і мріять я люблю -
Через це у довгіночі не вилежуюсь, не сплю.
Ну, вгамуйся, клятий вітре, не стогнита не хрипи,
У моє вкладайся ліжко і за мене там поспи.
І зітха тужливо вітер, кулаками в шибки б’є:
-І мені,- кричить, - кохання також спати не дає.
Я давно про зірку мрію, світлу зіроньку одну,
Але як не дму, не вію, а до неї не сягну.
Тож ходжу я в довгіночі та зітхаю знов і знов,
Їй пісні свої складаю про сумну свою любов.
У цьому вірші поет в алегоричній форміведе діалог з вітром,неначе з своїм
другом,довіряєйомусвої думки, свої мрії, свої сподівання.
Звучить композиція «По діброві вітер виє «, українськанароднапісня.
У Василя Симоненка дуже багато ліричних віршів, які проникнуті ніжністю,
Вірою, Любов’ю,,душевністю, повагою до природи, до усього живого.
Поет розкриваєперед нами свій багатограннийвнутрішній світ,

14. Вводить нас до палацу Кохання, і нам хочеться залишитись у цьомупалаці
назавжди!
Сьогодніми зупинились тільки на ліричних мотивах у творчостівеликого
Українськогомитця Василя Симоненка. І завершити розповідь про лірику
Василя Симоненка я хочу віршем Ксенії Галуцької «Поету».
Тебе шукаю, кличу і гукаю,
У сонця, вітру, і зірок питаю,
Але вони мовчать, не розуміють,
Що я поета загубила,
Одну, одну лише людину,
Серед мільярда інших, не таких,
А зовсім ,зовсім вже мені чужих,
Чужих, бо їх думки не перетворяться в вірші,
І їх мені не прочитати,
За них не буду я страждати,
За них не буду сумувати,
За них не буду я любити,
За них не буду разом з ними жити.
А ти, мій любий ,
Ти поет, твої вірші,
Як спалах блискавки, минаючи роки,

15. Як колисковапісня без журби,
Як ніжність, лагідність моєї стомлено душі,
Як те єдине, без чого я не своя,
Оголеноюправду електричний струм.
І громом –бють твої слова,
І розривається моя душа,
Але не можу відірватись від віршів,
На світі ти ж такий один.
Тебе шукаю, кличу, прикликаю,
Але повітря всіслова мої ковтає,
Мовчиш ти, лиш твої думки,
Я зновуїх читаю,
Так гірко, що поети помирають!
Звучить фінальна композиція:«Сміються, плачуть солов’ї»- музика народна.