трагедія дробицького яру ман 2016 1.12

1. Міністерство освіти і науки України
Департамент науки і освіти Харківської міської ради
Харківське територіальне відділення МАН України
Відділення Історико-географічне
Секція :Історичне краєзнавство
Трагедія Дробицького яру
Роботу виконав:
Вітковський Микола Олександрович,
учень 9-А класу
Харківської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №60
Харківської міської ради
Харківської області
Керівник:
Синяєва Оксана Анатоліївна,
вчитель географії
Харківської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №60
Харківської міської ради
Харківської області,
кваліфікаційна категорія :
«Спеціаліст вищої категорії»,
«Учитель методист»
Харків 2016

2. ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................2 - 4
I. Теоретичний розділ
1.1. Поняття «Голокосту»………………………………………………5
1.2. Періодизація Голокосту
1.3. Голокост в Україні.............................................................................5
II. Практичний розділ
2.1. Трагедія Дробицького яру...........................................................6 – 7
2.2. Зіроньки, що згасли…………………………………………..
2.3. Історія дівчинки Олі...........................................................................8
2.4. Совість наша – Праведники......................................................9 – 12
2.5. «Пам’ять нащадків про Дробицький яр» ...............................13 - 14
ВИСНОВКИ
«Мій шлях до Дробицького яру» ...................................................15 - 16
Список використаних джерел...................................................................17 - 18
2

3. Вступ
Мета роботи: з’ясувати, як відбувалось знищення євреїв м. Харкова на
прикладі трагедіі Дробицького яру під час Другої Світової війни.
Актуальність дослідження:
Поступове формування усвідомлення того, що пам'ять та осмислення
Голокосту мають бути присутніми не лише в свідомості чи в історичній
пам'яті українського єврейства, а й важливо, щоб у цілому в багатоетнічному
українському суспільстві сформувалося уявлення про те, що історія
Голокосту – це частина нашої загальної історичної пам'яті, частина історії
України XX століття.
Завдання дослідження:
1. Опрацювати бібліографічні (історичні) джерела.
2. Робота з архівними документами.
3. Робота у Харківському музеї Голокосту
4. Визначити поняття «Голокосту»
5. Географія поширення геноциду проти єврейського народу
6. З’ясувати що собою уявляло єврейське гетто
7. Визначити як відбувалось знищення євреїв у Дробицькому яру
8. З’ясувати долю єврейської дівчинки Олі
9. Визначити хто такі Праведники світу
10. Літературна творчість «Пам’ять про Дробицький яр»
11. Пройти шлях: єврейське гетто – Дробицький яр
3

4. I. Теоретичний розділ
1.1. Поняття Голокосту
(від англ. the Holocaust, з дав.-гр. λοκαύστοςὁ — «всеспалення») —
переслідування й масове знищення євреїв у Німеччині під час Другої світової
війни; систематичне переслідування й знищення європейських євреїв
нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945
років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок
якого загинуло до 6 мільйонів осіб. Як жертв Голокосту зазвичай
сприймають також інші етнічні та соціальні спільноти, яких нацисти
переслідували й знищували за приналежність до цих спільнот. Тож, у
ширшому розумінні, голокост — систематичне гоніння й знищення людей за
ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності.
Жертв Голокосту згадують щороку 27 січня. Цю дату визначила Генеральна
ассамблея ООН. Саме 27 січня 1945 року Червона армія звільнила комплекс
німецьких концентраційних таборів Аушвіц-Біркенау поблизу міста
Освенцим.
Табір звільнили бійці 1-го Українського фронту за підтримки 4-го
Українського фронту. У боях з охороною Аушвіца, яка складала приблизно 6
тисяч людей, загинули близько 300 радянських солдатів.
До початку Другої світової війни у Європі жили 9 мільйонів євреїв. У 1950
році їх залишилося 3,5 мільйони. У Польщі, країнах Балтії та в Німеччині за
роки Голокосту було вбито до 90% євреїв.
Єрусалимський центр “Яд Ва-Шем” нарахував майже 25 тисяч людей, які
рятували євреїв на окупованих територіях. Найвідоміший із них завдяки кіно
– Оскар Шиндлер, який врятував понад 1200 людей. Нерідко за порятунок
євреїв окупаційна влада карала розстрілом.
Голокост завершився із капітуляцією Німеччини в травні 1945 року, а в
листопаді 1947 ООН ухвалила рішення про заснування Ізраїлю. Через рік там
4

5. уже налічувалось 800 тисяч людей. За наступні 5 років населення Ізраїлю
збільшилося в 5 разів.
1.2. Періодизація Голокосту
Коротка єврейська енциклопедія розглядає голокост у 4 етапи:
• Січень 1933 — серпень 1939 — з моменту, коли Гітлер став
рейхсканцлером Німеччини і до нападу на Польщу
• Вересень 1939 — червень 1941 — з моменту включення західної
Польщі до складу рейху і створення «Генерал-губернаторства» до нападу на
СРСР
• Червень 1941 — осінь 1943 — з моменту нападу на СРСР і до повного
знищення гетто на його території
• Зима 1943 — травень 1945 — з початку масової депортації євреїв
Західної Європи до таборів смерті і до кінця війни.
Швидке просування радянських військ на захід примусило есесівців
гарячково ліквідувати останні гетто та робочі табори і замітати сліди скоєних
у них злочинів. Спеціальний підрозділ (Зондеркоммандо-1005) займалося
спаленням трупів на місці масових розстрілів.
1.3. Голокост в Україні
Голокост — систематичне винищення євреїв на українських територіях,
окупованих нацистською Німеччиною в 1941–1944 роках
За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 3 000
000 мирних жителів, з яких близько 850 000 — 900 000 складали євреї, що
проживали в Україні.
На Західній Україні німці і місцеве населення влаштували погроми вже
наприкінці червня — початку липня 1941 р. У Львові 30 червня — 3 липня
було вбито чотири тисячі євреїв, а 25-27 липня — близько двох тисяч. Через
кілька днів після захоплення німцями Луцьку там було вбито дві тисячі
5

6. євреїв; з двадцяти семи тисяч євреїв Рівного двадцять одна тисяча була вбита
в листопаді 1941 р.
Євреї центральної та східної України, яким не вдалося евакуюватися до
приходу німців, потрапили в руки нацистів і розділили долю єврейського
населення східноєвропейських областей ,наприклад,Бабин
Яр у Києві, Богданівка в Миколаївській області, Дробицький яр у Харкові).
Наступ німецьких військ на схід і окупація ними великих територій СРСР
привели до того, що під владу нацистів потрапила частина євреїв, які зуміли
евакуюватися із західних районів країни на початку військових дій. Їх
спіткала загальна доля єврейського населення окупованих територій .
Єврейське населення СРСР знищувалося, як правило, безпосередньо в місцях
його проживання айнзатцгрупами (нім. Einsatzgruppen) СС, Знищенням
євреїв в окупованій Одеській області займалися румунські війська. По всій
Прибалтиці, Україні, Білорусі, майже біля кожного невеликого міста, біля
багатьох сіл знаходяться «ями» — яри, куди зганяли і розстрілювали
чоловіків, жінок, дітей.
У 1942 р. було знищено більшість євреїв Східної та Центральної Європи і
значна частина євреїв Західної Європи. Успішний наступ радянської армії на
ряді фронтів у 1943 р., зміна ситуації після Сталінградської битви й поразки
армії Роммеля під Ель-Аламейном, спричинили прискорення темпів
розправи нацистів над євреями.
6

7. II. Практичний розділ
2.1. Трагедія Дробицького яру
24 жовтня 1941 року Харків був окупований Вермахтом. Уночі з 24 на 25
жовтня 1941року після тяжких боїв радянські війська залишили Харків. 22
місяці окупації обернулись для Харківщини непоправними втратами. І
найсумніша із них – люди. Більше 280 тисяч жителів міста й області знищили
гітлерівці. Уже 5 грудня почався перепис населення міста, причому євреїв
заносили в особливі «жовті» списки, де значилося 10271 імен харківських
євреїв, серед яких більше 75 % становили жінки, діти й люди похилого
віку. 14 грудня 1941 року за наказом військового коменданта міста генерала
Путкамера усіх євреїв у дводенний термін зобов'язали переселитися в район
ХТЗ. У робітничих бараках, що залишилися після будівництва заводу, було
організоване єврейське гетто. За свідченнями джерел, щодня звідти
формували групи по 250–300 чоловік, яких вели на розстріл у Дробицький
Яр. У промерзлі бараки верстатобудівного заводу фашисти зігнали тисячі
єврейських родин. Звідси групами по 200-300 осіб – в’язнів вивозили у
Дробицький яр, за декілька кілометрів від бараків, і розстрілювали у
заздалегідь вириті великі ями. Чимало в’язнів загинуло і в самих бараках –
від холоду, голоду, хвороби. Виносити трупи не дозволялось, води та їжі не
було. Бараки ретельно охоронялись. П’ять із них були спалені разом із
в’язнями – ослаблі люди не могли самостійно дійти до місця страти.
Уже на початку 1942 року харківське гетто припинило своє існування. У яру
розстрілювали й полонених червоноармійців, і психічно хворих людей.
Усього, за даними Державного архіву Харківської області, було знищено
близько 16 000 — 20 000 чоловік
2.2. Зіроньки, що згасли
Довгі – довгі роки Дробицький яр був місцем, забутим людьми. Вороги знали
де чинити свою чорну справу: на відшибі, далі від людських очей. Дістатися
сюди, за межу міста, було непросто: від Чугуївського шосе – не підійти, не
7

8. під’їхати. Узимку тут усе утопало в снігу, восени та навесні – у багнюці.
Жодний транспортний маршрут не проходив поблизу. І заростали бур’яном
схили яру…
Давайте вчитаємось у рядки документів. Одразу зникне сьогоденне живе й
зелене Чугуївське шосе. Замість нього побачимо обмерзлу дорогу смерті,
якою йдуть злякані люди з печаткою душевних страждань на обличчях. Був
сильний мороз…Тих, хто відставав, не витримуючи важкого переходу,
безжалісно пристрілювали конвоїри. О 16.00 годині настає комендантська
година й сумна хода припиняється. Ночують під відкритим небом і часто
літні люди та діти замерзають…Разом із євреями йшли росіяни, українці,
люди інших національностей; дружини та чоловіки розділяли їх гірку долю.
Не всі дійшли до бараків, багато хто загинув у дорозі. І серед них – відомий у
Харкові лікар, завідуюча відділенням інституту ОХМАДИТ, Хая Абрамівна
Минц. Її принизив німецький офіцер, і тоді жінка, яка мала гордий і
незалежний характер, різко відповіла йому, за що й була розстріляна на місці.
Про це дізнались рідні, повернувшись з евакуації. Нікого не залишилось у
живих із родини Перманов. П’ятнадцатирічна Соня та її матір не виконали
наказ військового коменданта і в бараки не пішли, оскільки не змогли
залишити паралізовану бабусю. Фашисти повісили Соню на телеграфному
стовпі. Знавісніла мати декілька днів бродила навколо тіла доньки, поки її не
застрелив німецький патруль. Паралізована бабуся померла з голоду, бо
залишилася без догляду. Старенька бабуся, на прізвище Бурер, що жила по
вулиці Чоботарській 18, не пішла у гетто. Есесівці увірвалися до неї в
кімнату, вивели на мороз, роздягли й обливали холодною водою поки вона не
оклякла. Там, у яру, лежить і поет Соболев Ісаак Михайлович, 28 років, його
дружина Бронеслава й троє їх маленьких дітей: Міночка, Яша і Лорочка. Не
забажав евакуюватися й робітник банку на вулиці Сумській, Моісей
Маркович Усватов, зі своєю дружиною Наталією – медичним працівником.
Вони вважали, що німці їх не чіпатимуть, сподівалися, що євреїв тільки
8

9. зареєструють і відпустять. Ця родина теж загинула у бараках ХТЗ. Ісак
Євсейович Букінік – відомий скрипач – оркестрант, педагог. У 1887 році він
закінчив Харківське музичне училище, грав у симфонічних концертах, якими
в березні 1893 році диригував сам Петро Ілліч Чайковський. З 1917 – 1940
роках грав в оркестрі філармонії й цирку. Мав почесне звання народного
професора. Іді Сапожниковій було 14 років, коли її розстріляли фашисти.
Саме тут, у Дробицькому яру, загинула родина Букінік: Ісак Євсейович, його
дружина – Л. А. Фурманова, за професією акушерка, дочка – О.О.
Пригоровська – Букінік, піаністка, акомпаніатор. Серед загиблих у яру смерті
й відомий архітектор Віктор Абрамович Естрович.
2.3. Історія дівчинки Олі
У Харкові в 1933 році народилась дівчинка Оля . Вона мешкала разом із
своєю мамою - Лопатинською Ксенією Борисівною у невеличкому двох
поверховому будинку на вулиці Пушкінська 21. Коли почалась війна ,
дівчинці було всього шість років. ЇЇ батько - Кевеш Семен пішов на фронт,
а Оля разом з мамою не встигли евакуюватись і залишились в окупованому
місті. Наступала холодна зима 1941 року. Коли було бомбардування нашого
міста Оля разом з мамою завжди спускались у підвал, але одного разу вночі
Оля проснулась від сильного вибуху. Там, де стояло її ліжко, була велика
яма. Щось підказало дівчинці й цієї ночі вона лягла спати в іншому місці. На
щастя, її інтуїція врятувала їй життя. Наступав голодний 1942 рік.
Мама Олі ходила на ринок і щось продавала, аби хоч якось прогодувати себе
і свою маленьку донечку. Й одного разу вона повернулась без паспорта…
Через багато років, коли Оля вже стала дорослою ,вона прочитала у нарисі :
« Скажи, Дробицький яр», що паспорт її мами – Лопатинської Ксенії
Борисівни врятував єврейську сім’ю від неминучої загибелі, На квартирі, де
мешкала Оля разом з мамою жив німецький офіцер, і сусідка сказала йому,
що Оля - єврейська дівчинка. І тому Оля разом з мамою швидко зібрали свої
речі й пішки добирались до Полтави. Так трапилось , що по дорозі до
9

10. Полтави мама Олі, Ксенія Борисівна, сильно захворіла й Оля потрапила до
дитячого будинку в м. Кременчук. Там закінчила школу із золотою медаллю,
повернулась до свого рідного міста, поступила до університету ім. Горького,
тепер ХНУ ім. Каразіна , закінчила його з відзнакою й працювала
викладачем математики у військовому училищі імені Кожедуба, що в місті
Харкові. Спогадами про роки нацистсько - фашистської окупації у місті
Харкові Ольга Семенівна поділилась у публікації: «Это был ад», яка була
надрукована у 2001 році.
2.4. Совість наша - праведники
Ми довго про це мовчали. Та й зараз лише звикати починаємо до начебто й
не нового, але все – таки малознайомого слова – праведники…Саме таке
звання присвоєне нині сотням українців, які в роки II Світової війни,
ризикуючи життям, надавали допомогу переслідуваним фашистами євреям,
рятували їх від знищення. Хто вони - Праведники світу?
У 1953 році в Єрусалимі за рішенням Кнесету (парламенту) молодої держави
Ізраїль був відкритий центр наукових досліджень і пам'ятник жертвам
Катастрофи європейського єврейства - меморіал «Яд Вашем» (дослівно -
«пам'ять й ім'я»).
Як сказано в законі про Яд Вашемі, він заснований для увічнення
пам'яті шести мільйонів представників єврейського народу, які загинули
смертю мучеників від рук нацистів та їх пособників.
Звання «Праведник світу» має міжнародний статус. Тим, хто отримав
статус Праведника світу вручають диплом і медаль, на якій на двох мовах, на
івриті та французькою, викарбовано напис: «На знак подяки від єврейського
народу. Хто рятує одне життя, рятує весь світ ».
Зараз звання «Праведник світу» отримали більше 24 тисяч чоловік. Велика
частина цих людей жила в європейських країнах, окупованих нацистами.
Найбільше число Праведників у Польщі - понад шість тисяч і в Голландії -
понад п'ять тисяч. На 4-му місці Україна - 2441 чоловік.
10

11. На жаль, багато імен цих героїв – гуманістів залишилося невідомими: одних
давно немає, а ті, хто живий, – у дуже поважному віці. Спогади про діяння,
пов’язані з порятунком євреїв, десь далеко на дні їхньої пам’яті, так і не
затребувані…
Багато років на території нашого міста займається доброю справою щодо
знаходження й увіковічення Праведників світу директор музею Голокосту –
Лариса Воловік. Ось деякі приклади спасіння євреїв під час трагедії
Дробицького яру , які знаходяться в особистому архіві Л. Воловік.
Відомий випадок - розстріл за доносом у березні 1942 р Олександри Бєлової,
яка вивезла з харківського гетто двох дівчаток і ховала одну з них у себе. 10-
річну Олену встигли переховати, а дочка Бєлової, такого ж віку, після
загибелі матері залишилася сиротою, жила в інтернаті. Сім'я Арінберг - мати
й дві доньки - вижили, жива й Людмила, дочка Бєлової. Сестри Алла та
Сусанна Щербак врятували єврейську дівчинку- Олю Брагиловську.
Щорічно число визнаних Праведників в Харкові за 13 років збільшувалася на
1-2 людини, але при цьому залишали нас 1-2 людини. І ця цифра 8-12 живих
Праведників якось постійна в нас. Багато з них не виходять з дому,
нетранспортабельних, але всі вони дивно чуйні люди, щиро вважають, що не
вчинили в ті страшні роки нічого героїчного. - "А як же по іншому? Треба ж
було допомогти людям ... » Ще цікава одна закономірність – чимало
рятівників люди віруючі. Це й Олександра Бабаєва, яка ховала єврейську
дівчинку Людмилу Лур'є. Рятували абсолютно незнайомих людей -
Олександра Карнаухова привела в будинок з вулиці дівчину-інваліда, яка
розгублено стояла біля річки. Їй довелося боятися власної сестри, яка весь
час поривалася піти в поліцію. Олександра Карнаухова отримала звання
Праведниці світу в 90 років. Багато Праведників пішли з життя в похилому
віці, мабуть, Бог дарував їм за їх діяння довге життя, хоча й не була вона
легкою. Після війни про те, що вони рятували євреїв, краще було не говорити
- це не викликало позитивної реакції ні в людей, ні у влади. Рятуючи від
11

12. неминучої загибелі своїх співгромадян, люди – рятівники не думали про
винагороду, їхній подвиг більш, ніж безкорисливий…І саме тому не можна
нам забувати ці імена: адже Праведники світу – гордість і гідність нашої
нації, її совість!
2.5. Пам'ять нащадків про Дробицький яр.
2.5.1. Музей Голокосту в Харкові
Музей Голокосту в Харкові є першим музеєм такого роду в країні.
Недержавна установа створена завдяки документам і матеріалам, які надані
Харківським облкомітетом «Дробицький Яр», та його засновницею Ларисою
Воловик, що зібрала особистий архів. Перша екскурсія в музей була
проведена взимку 1996 року.
Музейні фонди постійно поповнюються матеріалами, які надають
колишні в'язні гетто, городяни й жителі інших українських регіонів. За час
роботи площа та напрямки діяльності музею значно розширилися. Сьогодні
установа має у своєму розпорядженні штат волонтерів та співробітників, а
для учнів вузів і шкіл в обов'язковому порядку проводяться екскурсії під час
вивчення відповідної теми освітньої програми.
Сьогодні музей має статус неприбуткової Громадської організації
«Харківський музей Голокосту». Крім власне музею, тут відкрито науково-
просвітницький центр «Народе мій», що проводить зустрічі, презентації,
лекції, виставки та конференції на тему Голокосту. Організація заснувала
випуск щомісячної газети «Дайджест Е», забезпечена відеотекою,
бібліотечними та архівними фондами колекцій. Свою діяльність музей веде й
в Інтернеті, де на офіційному сайті містяться електронні архіви.
У музеї постійно діють експозиції. Одна з них, спрямована на увічнення
пам'яті загиблих, демонструється у вигляді фотографій. Кожен знімок -
окрема трагічна історія, про яку розповідає екскурсовод. Працює також
експозиція, присвячена процесу 1943 року, коли в Харкові судили за злочини
проти людства окупантів. Автор науково- дослідної роботи разом із своїм
12

13. керівником науково- дослідної роботи - відвідав музей Голокосту й
прослухав лекцію старшого наукового співробітника музею Юланни
Михайлівни про трагічну долю євреїв на території міста Харкова в роки
Другої Світової війни (див. Додаток №1). У другому залі музею
демонструється експозиція, присвячена концтаборам і гетто. У невеликому
залі з оркестром для відвідувачів організовують змінні виставки. Харківські
художники виставляють тут свої картини певної тематики. ( див. Додаток
№1). ( Л. Воловік Харківський музей Голокосту).
Меморіальна дошка на будинку колишньої синагоги по вул. Громадянська
(Міщанська) в пам'ять 400 євреїв - старих, калік, дітей, які не змогли дійти до
гетто, були закриті в синагозі й померли від холоду та голоду.
Встановлено 14 грудня 1999 року обласним комітетом «Дробицький Яр»
спільно з харківським відділенням «Сохнут - Україна».( див. Додаток №2)
У нашому місті, завдяки обласній адміністрації і громадській організації
«Дробицький яр», яка діє з 1988 року (засновники: Голова обласного
комітетуЛеонід Петрович Леонідов, директор музею Голокост –Лариса
Воловік, відповідальний секретар комітету Юланна Михайлівна Вальшонок),
був споруджений меморіал на місці геноциду єврейського населення Харкова
в Дробицькому Яру.
2.5.2. Літературна творчість поетів
Багато поетів присвятили свої вірші трагічним подіям, які відбулись на
території нашого міста у грудні, січні 1941-1942 років.
Октябрь 2012
Дробицкий Яр
Анатолий Шехтман
От шоссе, под откос – аллея.
Птичий гомон над головой.
Где лежишь ты, бабушка Лея,
Нынче клены шумят листвой.
13

14. Рядом дочки твои и внучек,
Мой двоюродный младший брат.
И слезинки роняют тучи
Столько горестных лет подряд.
Вдаль уходят десятилетья,
Тают в мареве, словно дым.
Вырастают другие дети,
Я давно уже стал седым.
Все, что смог унести из детства,
Берегу в тайниках души.
Эти миги, мое наследство,
Так различны и так свежи…
Я гуляю по переулку,
Прячу ручку в руке твоей.
Я жую французскую булку –
В мире нет ничего вкусней!
С бабой Леей мне так уютно,
Так прекрасен он, белый свет.
Славно думается попутно –
Лучше бабушки в мире нет!
Вот уже на пороге школа,
Но разорвана тишина.
Сказка рушится, мир расколот
И названье всему – война.
Балашовка. Теплушек нары.
Загружается эшелон.
Бьют зенитки. Шумят пожары.
Плачет дедушка мой Арон.
Как же можно не внять калеке –
14

15. Ну а вдруг обойдет беда?
Вы уехали на телеге,
Чтоб не встретиться никогда.
Мертвых людям судить не гоже,
А увечных, к тому ж, вдвойне.
Сколько нелюдей было, Боже,
На проклятой, на той войне!
Скорбный путь, а за ним – могила.
Шли, объяты кошмарным сном.
Дед недвижный в постели стылой
Умирал под своим окном…
Над уснувшим Дробицким Яром,
Как на кладбище, тишина.
Отпылала давно пожаром,
В Лету канула та война,
Я вернулся на землю предков,
Но былое храню в душе,
Где встречаются так нередко
Харьков детства и Яд ва-Шем.
Вересень 2016
Дробицкий яр
Ксения Галуцкая
Шла колонна, 42,
шла колонна, людскою рекой,
снег им падал на белые лица,
шла колонна,
шёл 42, этой лютой, военной зимой
уходила колонна,
и путь непростой,
15

16. им казалось, что вечно
по булыжной идти мостовой,
уходить в бесконечность.
Шла колонна,
в головах молоточки звучат,
и на каждом столбе
коменданта приказ:
«Всем собраться жидам,
взять с собой паспорта,
вас в 10 район поведут,
а оттуда в Германию путь.».
И не знали евреи,
что близко беда,
и в холодных бараках поймут,
что уже никогда:
это небо и эта земля,
эти травы и эти цветы,
это солнце и эти мечты
никогда к ним уже не прийдут,
и Московский проспект –
последний их путь.
Шла колонна,
никто им не крикнул в ответ:
«Возвратитесь, вернитесь назад,
вас потомки живыми видеть хотят!».
Шла колонна,
снег падал у них за спиной,
и никто им не крикнул:
«Постой, вас фашисты ведут на расстрел,
16

17. вернитесь назад,
харьковчане живыми вас видеть хотят».
Шла колонна,
печально плыла,
эта лодка, большая живая река,
и замёрзшие лица,
конвоиры, овчарки,
передёрнут затвор,
и никто не кричал:
«Бог, верни их назад,
а иначе для Вас смерть
готовит постель,
кто-то верил, а кто-то крутил головой:
«Ну не могут же немцы поступить так со мной!»
И Иуда смотрел с небес,
свысока, и погасла Давида звезда.
Шла колонна,
шёл 42,
у 16 тысяч евреев беда,
семьи целые навсегда
уходили и канули в Вечность,
мы помнить это должны,
эти лица, ребёнка глаза,
это наша вина,
мы в субботу свечи зажжём
и молитву беззвучно прочтём,
и поймём, что душа тех евреев,
наверное, жива.
Шла колонна,
17

18. шел 42,
падал снег на одежду и руки,
молодые еврейки несли малышей,
обрекая на страшные муки.
Шла колонна,
их уже не вернуть,
только Память набатом звучит,
и к прощению долгий наш путь.
18

19. ВИСНОВКИ
«Мій шлях до Дробицького яру»
Мене завжди цікавила військова тематика, тому що мої прабабуся та
прадідусь були учасниками бойових дій на території України під час II
Світової війни. Одного разу я їхав на день народження прабабусі і звернув
увагу на стіну Скорботи, що була встановлена на пам’ять про в’язнів
єврейського гетто, знищених у Дробицькому яруКоли я приїхав до прабабусі
( проживає у районі Роганського масиву), то попросив її: «Бабусю, розкажи
мені історію Дробицького яру». Бабуся довго розповідала мені про те, як у
лютому1942 році в цьому яру смерті були винищені десятки тисяч євреїв. Я
побачив, як її очі під час розповіді наповнювались сльозами. Потім ми довго
з нею мовчали…Мене настільки вразила ця трагічна сторінка історії мого
рідного міста, що вирішив розширити свої знання, опрацювати історичні
документи з цієї тематики, дослідити долю людей, що були опалені
голокостом і відкривши таким чином для себе цю невідому сторінку.
Звернувся до архіву Харківської області, де мені надали звіт про реєстрацію в
10-му районі міста Харкова, довідку про кількість і національний склад
населення за даними перепису, проведеного в грудні 1941 року про
поголовне винищення мирного єврейського населення і вирішив пройти
шлях, яким ішли євреї міста Харкова до верстатобудівного заводу. Разом зі
своїм керівником науково – дослідницької роботи ми визначили шлях за
допомогою карти міста й пройшли дорогою від еврейского гетто, де зараз
знаходиться Стіна Скорботи до Дробицького яру. Усього 4 км відділяли
мене від єврейського гетто до Дробицького яру…а скільки роїлося думок про
людей, для яких цей шлях став останнім….
На околиці Харкова побачив на пагорбі знак Мінору, який вразив мене
своєю величністю; піднявся до пам’ятника і застиг у мовчанні…
19

20. Яр був повністю вкритий зеленню, а вітерець легенько шелестів листям
дерев… І нічого не нагадувало про трагічні події, що відбувалися багато
років тому. Через деякий час підійшов до іншого гранітного пам’ятника, з
текстом на трьох мовах: «Тут місце, де мертві вчать живих».. На своєму
шляху зустрів ще багато пам’ятників жертвам голокосту. (див. Додаток №6).
Ще здалеку я побачив дві величезні білі арки, від яких спускались сходинки.
Піднявся і прочитав на білих плитах «Не убий. Не вбивай.» Спустившись до
зали Імен, поринув у звучання тихої мінорної музики… У центрі зали макет
безодні із зірочками, що ніколи не згаснуть ні в нашій уяві, ні в нашій
пам’яті. На стінах меморіалу, скільки не обертайся навколо себе, вписано
безліч прізвищ людей, які загинули тут… Вийшов із зали Імен, начебто
опинився в іншому світі: ясний сонячний день, білі хмари тихо пропливають
небом, легенький вітерець ласкаво обіймає мене за плечі. І я раптом зрозумів,
що ті тисячі людей, які загинули в цьому яру, мріяли жити у світі яскравих,
вічних сонячних променів! А перетворились вони на пелюстки яблуневого
цвіту «…украинский и еврейский, и тбилисский, тоже близкий, тоже Божий
лепесток…»
20

21. Список використаних джерел
1. Альтман И. А. Холокост и еврейское сопротивление на
оккупированной территории СССР. М., 2002. 320 с.
2. Бабий Яр: человек, власть, история. Кн.1. Историческая топография.
Хронология событий. - К.: Внешторгиздат Украины, 2005, 597 с.
3. Беркович Е. Банальность добра. Герои, праведники и другие люди в
истории Холокоста. Заметки по еврейской истории двадцатого века. – М.:
Янус-К. – 389 с.
4. Еврейское сопротивление в Украине в период Холокоста. Сб. ст.
Днепропетровск-Запорожье,2004 – 376 с.
5. Катастрофа и сопротивление украинского еврейства. Киев, 1999, 422 с.
6. Кузнецов Анатолий, Бабий Яр. Киев, 2008, 367 с.
7. Круглов А. Хроника Холокоста в Украине. – Днепропетровск-
Запорожье, 2004, 208 с.
8. Круглов Александр, Катастрофа украинского еврейства 1941-1944 г.
Энциклопедический справочник. Харьков, 2001, 376 с.
9. Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев
Украины в 1941-1944 годах. Составитель А.Круглов, Киев. 2002, 486 с.
10. Левин Р. У вас доброе сердце, мадам…/ Повествование о событиях и
судьбах, извлеченных из небытия: проза и поэзия. – Х.: Майдан, 2004. – 240с.
11. Скажи, Дробицкий Яр…: Очерки. Воспоминания. Документы.
Стихи/Авт.- сост. В.П. Лебедева, П.П. Сокольский. –Х.: Прапор, 1991.- 203 с.,
8 л.ил.
12. Книга пам’яті Дробицького Яру: Спогади. Нариси. Документи/ Авт.-
уклад. В.П.Лебедева, П.П.Сокольський. - Харків, 2004, 208 с., ил.
13. Холокост. Убийство евреев в 1933-1945 гг. Документы. Свидетельства.
Литература. Антология. Сост. А.Кардаш, М.-Иерусалим, 2003., 410 с.
14. Шлаен Александр, Бабий Яр.- К.: Абрис, 1995- 416 с.
21

22. 15. Черная Книга. Под ред. В.Гроссмана и И.Эренбурга, Киев, 1991, 616 с.
16. Скоробогатов А.В. Харків у часи окупаціі (1941-1943). Харків, 2004,
368 с. укр.
17. Живыми остались только мы, редактор-составитель Борис Забарко.
Киев, 1999, 575 с.
18. Жизнь и смерть в эпоху Холокоста, т.1 ред.-сост. Б.Забарко. Киев.
2008, 616 с.
19. Жизнь и смерть в эпоху Холокоста, т.2 ред.-сост. Б.Забарко. Киев.
2007, 536 с.
20. Жизнь и смерть в эпоху Холокоста, т.3 ред.-сост. Б.Забарко. Киев.
2007, 694 с.
21. Катастрофа та опір українського єврейства, ред.-сост.
С.Я.Єлісаветський. Київ. 1999, 423 с.
22. Лео Яковлев Голокост і доля людини. Харків, 2003, 167 с.
23. Лариса Воловик «Мемориальные места Харьковского Холокоста»
2002 г.)
24. Євгеній Євтушенко «Дробицкие яблони» 1987
22

23. 23