184

1. Тема уроку: Інтимна лірика Дмитра Павличка. Павличко – пісняр
(інтегрований урок).
Мета: познайомити старшокласників з любовною лірикою Павличка та
піснями на його вірші. Розкрити космос благородних найвищих
інтимних людських почуттів у збірці любовної лірики Д.Павличка
«Таємниця твого обличчя». Виховувати небуденні почуття й
відповідальне та делікатне ставлення до кохання.
Тип уроку: опрацювання нового матеріалу.
Обладнання: запис пісні «Два кольори», фотографія Д.Павличка та О. Білана,
виконання пісень «Явір і яворина» та «Лелеченьки», портрет Д.
Павличка.
Хід уроку
I. Виклад нового матеріалу.
За епіграф можна взяти слово про А. Малишка:
«Чоловік… що стає піснями» (Д. Павличко)
II. Міні-лекція вчителя української літератури.
У збірці «Бистрина» молодим ще Д. Павличком був уміщений чудовий вірш
«Колими йшли удвох з тобою». Пройшли роки, а шедевр не зістарівся ні на мить,
не забув часових зморшок й відчуття недоцільності для нової доби. В чому
причина його вічної молодості? В тому, що в інтимній поезії Д. Павличко зумів
підняти морально-етичні питання, як це до нього робили тільки найталановитіші
українські митці Шевченко та Франко, під чий вплив, за висловом М.
Ільницького, Павличко закономірно підпав, маючи від Бога той рівень таланту,
що дозволив це робити без епігонства (діяльність епігона, нетворче, механічне
наслідування якогось діяча, напряму).
Вірш «Колими йшли удвох з тобою» - поетична розповідь про двох закоханих,
які заблукали серед хлібних ланів. Він сюжетний: його канва розрахована на один
із випадків життя ліричного героя.
Сільський юнак привіз у рідне село міську красуню – наречену й вирішив
показати їй наймальовничіші закутки своєї маленької батьківщини, а тому й повів
помилуватися на дорідний пшеничний лан. Та несподівано заради дешевої
романтики міська дівчина пішла навпростець пшеничним ланом, пішла ногами по
хлібі! Поет підкреслює, що наречений настільки толерантний, що не наважується
навіть зробити своїй обраниці зауваження, але в душі у нього зріє протест проти
такого вчинку й він відчуває, що вже не зможе цю дівчинку назвати (своєю
дружиною, що любов до неї вичахла в одну мить.
(читання вірша «Коли ми йшли удвох з тобою»)
Це єдиний вірш з інтимної лірики, який пропонує шкільна програма, тому
розглянемо його детальніше.

2. Графічно вірш поділено на дві частини.
Перша – експозиційна (про місце, час дії, основних персонажів). Початкові 2
рядки знайомлять нас із героями та місцем дії: «Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю». Емоційно вони майже нейтральні – інформативні.
Але звернемо увагу на те, як урочисто-уповільнено (за рахунок пірихіальних
стоп) звучить чотиристопний ямб, як епічно (цьому сприяє відмова від
римування: «тобою» - «полю») розгортається текст. Наступні 3 рядки – це
«пейзаж» душі ліричного героя: «Я гладив золоте колосся, / Як гладить милому
волосся/ Щаслива, ніжна наречена…» Вони синтаксично не відокремлені від
попередніх двох (це односкладне речення, яке передає цілісну картину). Та як
настроєво різняться ці рядки!
За домогоюепітетів золота, щаслива, ніжна, вдалого прівняння передаються
замилування світом, ніжність, яка переповнює душу героя. Особливої злитості ,
цілісності цій частині тексту надає суміжна рима – повна, жіноча: колосся –
волосся. Фінальний рядок «прологу» завершують три крапки: здається, щастю не
буде кінця.
У другій частині твору зав’язується головний драматичний вузол:
замилування божественною ходою коханої («ти ішла…моя струнка, солодка
згубо») несподівано змінюється вибухом болю. В ході коханої побачилось щось
інше – рух байдужої до світу, жорстокої істоти:двічі рядокрозпочинає знижено –
згрубіле слово «топтала». Кожен крокпо «землиці», «колосочках» (пестливі слова
передають глибоку спорідненість душі героя із землею, з хліборобською працею)
– акт варварства, яке не чує крику живого: для дівчини хлібний колосок – немов
трава «безплідна, дика» (виділяючи ці епітети, поет вдало використовуєінверсію).
Байдужі до природи кроки коханої, байдужий її погляд. Інакшим бачиться
світ ліричному героєві. Наступна частина твору – це спогад, згадка про минуле,
що постає як серія картин-спогадів. З них використовує гімн хлібові:
характеризуючи «волоссячко вусате», митець використовує повтор (то…то…),
який стає конструктивною основою всеосяжної картини життя, де хліб відіграє
роль основоположну.
Останні рядки вірша – розв’язка. У них зримо і ясно постає несумісність
двох душ:
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптати так необережно.
***
Серед молоді особливо популярною є збірка Павличка «Таємниця твого
обличчя». До неї ввійшли поезії про кохання.
Отож поговоримо про кохання мовою поезії Дмитра Павличка.
Кохання, за філософією поета, невіддільне від загальнолюдських цінностей,
якими передовсім для українця є хліб, рідна земля, сонце, пісня, батькова стодола,
дитя, очі, золоті й вуста коханої жінки.
Пахне хлібом трава,
Що купала мене з дитяти,
Пахнуть хлібом слова,

3. Що мене їх навчила мати.
Пахне хлібом терпка
Пісня батькової стодоли,
Пахне хлібом рука,
Що водила мене до школи.
Пахнуть хлібом гаї,
Де кохалися ми до згуби,
Пахнуть хлібом твої
Груди, очі, долоні, губи.
Пахне хлібом маля,
Що любов його народила,
Пахне хлібом земля,
Що дала мені сонця й крила.
Різні поети по-своєму розуміють і змальовують любов. Дмитро Павличко
каже:
Моя любове, ти – як Бог:
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім’я твоє.
Та я належну ще тобі,
Хоч сам від себе це таю,
Хоч не в мотиві, а в клятьбі
Я силу згадую твою.
Жорстоко в правоті своїй
Невірство не суди моє.
З’явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!
Любов живе в душі й тоді, коли нам здається, що ми її забули. Ніякі сили не
можуть витіснити її з серця. Кохання очищає душу. Закохана людина ніби
народжується вдруге, стає кращою духовно.
Так, ти одна, моя любове,
Даєш мені снагу обнови,
Народжуєш мене щодня
Інакшим, іншим, ніби з дна
Душі кременистої моєї
З моїм обличчям…
Справжнєкохання приносить велику радість, зачаровує все довкола. Навіть
біль кохання стає солодкою музикою.
Радуйся, дівчино, разом зі мною
Сонцем і ясною голубизною,
Ласкою ?????, листям на кленах,
Білою стежкою в травах зелених.
Радуйся, дівчино, болем кохання,
Смутком цілованих до зомлівання,

4. Голосом матері в серці твоєму –
Кільчику ясному в тьмі чорнозему.
Юнак закоханий. Усі думки його про кохану. Йому сниться її голос. Не очі,
не руки, не тіло, а тільки голос. Раптом золотою хвилею замерехтіла постать
дівчини. Чудовий сон!
Так гарно ти снилась мені:
Не руки, не очі, лиш голос,
Лиш голос, як день у вікні,
Як вітру знадлива голість.
Наче в блакиті зоря,
Ти в слові замерехтіла.
Зринами, як блиск янтаря,
Згини твойого тіла.
Зринали й зникали вмить
Хвилею золотою.
І серця хотів я вмить
Тим світлом систотою.
Мить побачення з коханою – найкраща, найщасливіша. Тоді сяє сонце і на
небі, і в душі. Руки коханої нагадують руки матері.
Коли до тебе прилечу,
Засяє в сонці все навкруг,
Як після першого дощу
В росі важкій зелений луг.
Ти руку покладеш мені
На очі, сповнені провин,-
І риси матері ясні
Побачу я скрізь пальців плин.
Хлопець так кохає дівчину, що в його сльозі застигає сонця її очей.
В моїх повіках напівсонних
Застигло сонця молоде.
Як бджолами покритий сонях,
Воно так міниться й гуде.
Між сновидінням і явою
В моїй сльозі стоїш і ти,
І над твоєю головою
Палають сонячні світи.
Павличко порівняє кохану із Землею, Всесвітом, Богом. А поезія про любов,
«як листя», «як пломінь», «як море», «як роси»… Вірш «Ти пахнеш, як листя
весняне…» складається з 4 строф, кожна з яких починається рефреном
(повторення якогось рядкаабо низки рядків у кінці строфи)«Типахнеш…», а долі
йде порівняння.
Ти пахнеш, як листя весняне,
Як дитинство має полотняне,
Як тепла малинова стежка,

5. Як малинова світла сережка.
Ти пахнеш, як пломінь живиці,
Як біленький дзвінок медуниці,
Як вулик, де сховане сонце,
Як маминих мрій волоконце.
Ти пахнеш, як виспане море,
Як жіноче невидиме горе,
Як пилок на пшеничній ниві,
Як малині руки сяйливі.
Ти пахнеш, як роси на житі,
Як столи, рушниками накриті,
Як співаюча стружка ялова,
Як мамина лагідна мова.
Кохання за силою подібне до смерті. Павличко кажи:
Щось у мені тремтять,
Як зимове повітря.
Несхопне, наче мить,
Студене наче повітря.
Та я тобою вщерть
Наповнив душу, мила.
Ти ж думала про смерть,
Коли мене любила.
III.Дмитро Павличко якось сам сказав, що «між музикою і словом в
пісні … половина існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх
устремлінь, з їхньої взаємодоповнюваності, з гармонійної сумірності їхніх
людських і творчих прикмет».
Павличко відіграє значну роль у поповненні пісенної скарбниці нашого
народу. Багатство і яскравість мелодій, засобів віршованого слова, закоріненість в
усну народнупоезію з її багатющим пісенними витоками та жанровим розмаїттям
привертали увагу його творчості багатьох українських композиторів П.
Майбороди, Г. Гаврилець зокрема його поезії, окрилені мелодіями сучасного
відомого композитора Олександра Івановича Білана, завоювала любов і
популярність, і сьогодні можна почути їх скрізь, де живуть українці і де тільки
б’ється українське серце.
З чого ж почалося ця дружба? З чого розпочався Дмитро Павличко як поет-
пісняр?
«Пісня Романа» — найперша поезія Д. Павличка, що стала піснею. (Прослухати
у виконанні одного-двох учнів).
Хто чув цю пісню і як вона називається?
Хто її автори(поет і композитор)?
Як починався поет-пісняр Дмитро Павличко?
З яким композитором його єднаєбагаторічна творчаспівдружність?
Ці запитання учні і з'ясовують на початку бесіди.

6. Дмитро Павличко як поет-пісняр став відомим наприкінці 60-х років. В.
Денисенко, режисер кіностудії ім. О. Довженка, саме розпочав роботу над
ліричним кінофільмом «Романі Франческа» про романтичнуісторію радянського
моряка та італійської дівчини, делікатність і ніжність стосунків між якими мали
посилювати й пісні. Написати текст пісенних творів він запропонував молодому
авторовівже широко відомих читачеві збірок«Любов і ненависть», «Моя земля»,
«Чорнанитка», а музику— талановитому, тоді ще мало кому знаномуОлександру
Білашу. Так із щасливої руки творця фільму відбулася зустріч поета й музиканта,
від якої й почалася їхня творча співпраця, що триває майже 30 років. Дружба
гуцула і полтавчанина породила прекрасні зразки пісенної лірики, що
полюбилися не тільки на Україні, а й далеко за ЇЇ межами. «Пісня Романа»,
«Пісня Франчески в театрі», «Пісня Франчески на площі» стали улюбленими не
лише в рік виходу фільму (1961), а й упродовж багатьох наступних років.
 А яке ваше враження від пісні, її тексту, музики?
Вірші , що стали основою цих пісень, мають паралельні назви: «Над морем»,
«Впали роси на покоси».
 Прочитати поезію «Над морем»(1957)
Як ви думаєте, це пісня Романа чи Франчески?
 Читання поезії «Впали роси на покоси» (1958).
Бесіда за її змістом:
Вражає ліризм цієї пісні. Роси, по-моєму, це образ юного кохання, яке тільки-
но зароджується, адже вони «впали на покоси... засвітили все навколо». Може,
навіть це ще не кохання, а симпатія, яка переростає в світле, ніжне почуття.
— А чому в поезії-пісні сказано:
— Білі роси — то кохання, Що живе лиш до світання?
Образ сонця в даному разі уособлює життєві труднощі, які стають на
перешкоді закоханих людей. Якщо вони їх подолають, то це справжнєпочуття, а
не вранішня роса.... Тутвідчувається перегук з народноюпіснею — «Яксонечко
зійде, кохання відійде».
— Чому роси «білі»?
— Напевно, тому, що в пісні йдеться про перше кохання, а воно таке
беззахисне, непорочнеі чисте, як білі роси або як біла лілея... Та віриться, що це
почуття пройде всі випробування, бо воно «правдиве й світле». Поезія
завершується оптимістично:
Кров, що в серці не поблідла,— То любов
правдива й світла.
— Чи хвилює ця пісня й тепер?
— Звичайно. Любов же вічна і перше кохання буває в кожного.
— То спільна праця Павличка і Білаша — це випадковість чи закономірність,
як ви гадаєте?

7. Розповідь про О.І. Білаша вчителя музики, показ фото.
— Олександр Білаш написав музику до 40 поезій Д. Павличка. Ось лише
кілька пісень, які облетіли світ: «Лелеченьки», «Два кольори», «Дзвенить у
зоряхнебо чисте», «Явір і яворина», а також знані в Україні — «Молдаваночка»,
«Долиною туман тече», «Осіннє листя», «Веснянка», «Віконце», «Пролітають
літа», «Яблунька», «Не бійся сивини моєї», «За літами», «Пісня про Україну»,
«Сибіряки», «Атака», «Пісня про Київ», «Колоски», «Епіталама хлібові» та ін.
Жаль тільки, що купити ноти чи платівки цих пісень практично неможливо.
Спільна праця обох митців, що приносить добрі плоди для українського
пісенного мистецтва,— це і випадковість (адже міг режисер запросити й іншого
талановитого поета чи композитора, могло й не бути зустрічі саме тоді),
водночас — закономірність. Бо, як сказав сам Д. Павличко, «між словом і
музикою в пісні ...повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з
подібності їхніх устремлінь, з їхньої взаємодоповнюваності, з гармонійної
сумірності їхніх людських і творчих прикмет». Вони таки повинні були
зустрітися, бо без них обох не можна уявити розвиток сучасної поезії й пісні.
Звучить пісня «Лелеченьки» у виконанні дівчат усього класу.
— Хто знає історію створення цього справжнього ліричного пісенного
шедевра? У якому фільмі звучить пісня «Лелеченьки»? — ставить запитання
вчитель.
— Пісню «Лелеченьки» спочатку не планувалося вводити у присвячений
Тарасу Шевченку фільм «Сон», сценарій до якого написав Д. Павличко у
співавторствіз В. Денисенком. Проте у процесі роботи над картиною в сцені, де
кріпаки, вивезені далеко за межі України, страждають, думаючи кожен про своє
і водночас всі разом про те саме (цей фільм у ювілейний 1989 рік школярі мали
змогу подивитися по телебаченні чи в кінотеатрах), так органічно

8. напрошувалася пісня, яка відтворила б настрій знедолених. Ось і виникла думка
написати таку пісню. Білаш погодився створити музику, а Павличко спочатку
категорично відмовився писати текст, бо сценарій був уже затверджений. Та
обоє друзів-співтворців — Денисенко і Білаш — так гаряче переконували поета,
що запальна, пристраснанатура його не могла не відгукнутися... Очевидно, сама
постать геніального Шевченка, якого Павличко вважає своїм учителем,
спонукала до цього. Перша строфа була написана буквально за 10-15 хвилин.
Творці лабораторія митців зовні виглядала так: Білаш уже ввійшов у задум і
наспівував мелодію, Павличко продовжував творитинаступні строфи, а режисер
бігав то до одного, то до другого. Та диво творення почалось, і він міг не
турбуватися про долю цього кінематографічного епізоду. Твір, хоч і був
написаний порівняно дуже швидко, вражав своєю художньою і музичною
довершеністю.
— Як ви ставитеся до пісні «Лелеченьки»? Одноденна вона, по-вашому, чи
жива й сьогодні?
— Це не пісня, а сама туга — за Батьківщиною, за рідною землею. В уяві
постає щемлива картина: з чужини повертаються лелеки, справіку улюблені птахи
на Україні, які несуть на своїх крилах весну. Та «чужина проклята», відірваність
від рідної домівки, дорогого краю «висушує силу», по краплині забирає життя.
Тому не кожен зможедолетіти, не кожному судилося повернутися додому. І хоч у
творі жодного разуне зустрічається слова «Вітчизна» чи «Батьківщина», але воно
постійно відчувається і світить, як та далека, але рідна зірка, що видна й на
чужині, й обігріває душу людини, допоки «ніч накриє очі». Почуття суму
наростає, досягаючи апогею в останніх рядках. Така пісня не може бути
одноденною, вона — вічна, бо йдеться про найсвятіші для кожної людинипочуття
— любов до рідних, землі, краю...
— Хто ще хоче висловити свою думку?
— А що можна сказати про гармонію поезії й музики в цій пісні?
— Інтонація, мінорна тональність, сповільнений темп музики, філософська за-
глибленість і водночас фольклорність тексту роблять пісню близькою до
народної Думаю, «Лелеченьки» написані в «зоряні хвилини» як для поета, так і
для композитора,,у той момент, коли потреба робитидля загалу (мусиш) злилася
з творчимиособистимиуподобаннями,найкращими, найвищими порухами душі.
Тоді митець творить, не думаючи про метафори чи акорди. Слова і музика
виливаються з самого серця. Проте підготовкою до цього має бути ціле життя,
знання історії свого народу, його мрій і страждань... І, звичайно, любов до
мистецтва. «...Бувають хвилини,— пише Д. Павличко,— коли я відчуваю, як
пісня повертає мені духовну силу, як оновлюється, прочищається моєєство ...без
того таємничого зв'язку, який існує між піснею і моєю душею, я не міг би
писати».

9. Продовжує вчитель української літератури
Наступною буде пісня «Явір і яворина». (її проспівають учителі
української літератури і музики)
Після прослухування продовжуємо бесіду.
— Яке враження справила на вас ця пісня? До яких роздумів спонукала? Про
що вона?
— Співається в ній про справжнє, глибоке, земне й водночас неземне кохання,
яке від конкретного ліричного героя («Я стужився, мила, за тобою») переростає
В символ, а можливо, навіть в ідеал, який має бути в житті кожної людини.
Красаі сила почуття, вираженого у творі, вражаючі. Візьмемо одну тільки фразу:
«Зроблятьскрипкуіз його журби». Якою має бути та журба, щоб перетворитися
в скрипку.
— Вражає не тільки сила почуття, а і його трагізм. Очевидно, це нещасливе
кохання. Вдумаймось у слова:
З туг и обернувся мимохіть В явора, що,
палений жур б о ю, С ам -о д ин між
буками стоїть.
Виділені слова підкреслюють стан ліричного героя.
Він тому «сам-один», що хоче побути наодинці із своїм нерозділеним
коханням Основний зміст пісні нагадує Франкове — «Ой ти, дівчино, з горіха
зерня». Там теж ідеться про нещасливе почуття, почуття без взаємності: «Чом
твоє серденько — колюче терня».
— Розуміти ці рядки слід так: явір сам-один стоїть між буками тому, що він у
чужому для нього оточенні, яке не може зрозуміти його кохання — кохання до
явороньки. Та й чи може бук зрозуміти явора?!
— Явір і яворина — це дві долі.
— Тут має місце не просто конкретна любов ЙОГО до НЕЇ (суто символічний
образ явора і яворини, що уособлює юнака й дівчину). Це туга за коханням,
прагнення кохати й бути коханим. Можливо, яворонька й не заслуговує його
любові, але прийшов час кохати й почуття полонило єство ліричного героя
настільки, що з туги він перетворюється в дерево. Це кохання-мрія, той ідеал,
який, мов зірка, світить йому...
— Не можна не звернути уваги на високу поетичність і образність цієї пісні.
Тут немає побутовізму, заземленості, буденності. Панує атмосфера чистого,
красивого, всеспопеляючого кохання. Згадується Мавка Лесі Українки і Маруся
Чурай Ліни Костенко. Те ж глибоке почуття. Кохання ліричного героя настільки
сильне, що воно вивищує його над іншими, бо це почуття максималіста,

10. однолюба. А для інших він незрозумілий, чужий. Ось чому явір стоїть не серед
яворів, а серед буків.
IV. Підсумок уроку
Вчитель наведе слова з однієї із статей Дмитра Павличка: «Не може
бути вищої похвали й радості для поета й композитора, як виконання
їхньої пісні самим народом». Таких пісень у поета чимало.
V. Домашнє завдання
1. Вміти аналізувати інтимну лірику та пісні на слова Д. Павличка.
2. Вивчити напам’ять вірш «Два кольори».