ЛІТЕРАТУРА, РЕКОМЕНДОВАНА ДЛЯ ЧИТАННЯ ДІТЯМ МОЛОДШОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2. Ініціатором створення книги
стало дитяче видавництво "Мамине
сонечко". Основнаідея проекту
полягала у тому, щоб зробити
постійними дійовими особамитворів
для дітей їхніх сучасників –
українськихвояків, солдат ЗСУ і
добровольців, медиків і волонтерів.
Ініціатор проекту, Вадим
Дорошенко, вважає: «Таким чином ми
сприятимемо патріотичному
вихованню дітей та покладемо
початокпопуляризації та навіть
формуванню пантеону наших,
українськихгероїв».
Видання книжечки «Героям
Слава!» накладом 15 тисяч
примірників було здійснене коштом
видавництва «Мамине сонечко», без
залучення державних чи приватних
спонсорськихкоштів. Усі автори
(письменники, редактори, художники,
дизайнери) працювали на доброчиннійоснові. 12 тисяч примірників вже
знайшли своїхчитачів лише за 2 тижні після виходу збірки.
Обсяг книжки – 36 сторінок у картонній обкладинці.
Історії про героїчні вчинки наших військових автори надсилали з усієї
України, а редколегія обрала з них найкращі та розмістила на сторінках
видання.
Книга «Героям Слава! (розповідідля дітей про героїв фронтуі тилу)»-
уславлення наших героїв, яківоюють на Сході, які були в Криму, відстоювали
нашу незалежність, які були на Майдані.
Ця книга – наш скромнийвнесоку вшанування героїв, якізахищають нашу
Батьківщину. І це – найменше з того, на що заслуговують наші герої. Звичайно,
всі оповідання у цій книжці – художні твори. Тож вони не збігаються в усіх
деталях з реальними історіями. Та в них завждиє повага до наших героїв і
захоплення їхньоюборотьбою. Авторидуже сподіваються, що читачів
захоплять героїчнірозповіді. Адже вони розрахованіна дітей від 5 до 13 років.
Хоча, книга буде цікавою для читачів будь-якого віку!

3. Львівська письменниця Христина
Лукащук під час 21 Форуму видавців у
Львовіпрезентувала першу дитячу
книжку про події на Майдані - "Казкипро
Майдан".
Це книга для маленьких, які все
бачать, розуміють і по-своєму
сприймають. "Казкипро Майдан" перша
спробаговоритиз малими дітьми про
складні речі виражальними засобами
казки. Автор створилане лише текст, а й
дуже символічні, сповнені архетипів та
глибинних сенсів, малюнки. А ікона, що
зображенана обкладинці, яку намалював
РоманЗілінко, буде дітям служити ще й
оберегом".
Книга розрахованана дітей від 4 до 6
років, ілюструвала книгу сама авторка.
Після подій 19-23 лютого написала на
одномуподиху оповідання "Не казка". У
ній розповіла про те, як мама одного маленького хлопчиканадто захопилась
новинами, навіть у садокмалого не водила. А коли хлопчик попросив
розповістийому казку, мама описала реальні події, що зараз відбуваються. Далі
це оповідання пішло до редактораМар'яни Савки і там його переробилина
"Казку про Майдан".
Дітям правдутреба розповідатипро війну, вони мають право знати, адже
дитина має зайняти чітку позицію. В казці завжди перемагає добро, томуу
фіналі дерево, яке виросло з крові героїв розрослося напівсвіту.

4. “Війна, що змінила Рондо”лежить
на межі між метафоричноюкнижкою-
картинкою для дітей та ілюстрованою
притчею для дорослих. Художники
взялися за непростусправу –
розповістидітям про війну, та ще й,
вочевидь, по свіжих слідах.
Дія відбувається в ідеалізованому
містечку Рондо, де всі живуть у злагоді
й піклуються про співочі квіти. Перед
нами троєдрузів-алегорій – Данко,
Зірка і Фабіян. Одного дня в місто
приходить війна, що “торкнулася
кожного”(війну художники зобразили
у вигляді величезної безликої руки, що
несе смертоноснузброю).
Фінал оптимістичний: рятують
місто любов, спільна праця й співи (тут
слід вочевидь відчитувати натяк на
події Революції Гідності: мешканці
Рондо співають гімн).
Найголовніше у книжці –
розуміння того, що війни не минають
безслідно (місто, як і його жителі, все
життя нестиме на собірани-спогади).
Війна приходить зненацька і все
змінює. Та місто Рондо та його друзі
знаходять геніальне рішення проблем, і
настає мир. Дитяча книга відкриває
перед читачами світову проблему, але
й дає надію на просвітлення.
«Війна, що змінила Рондо» – книга, яка розповідаєпро те, що у війни немає
серця, проте вона торкається кожного,залишаючи шрами, які не зникають. Це
оповідь про те, що здобутиперемогуу війні можна тільки згуртувавшись. І
героєм може стати будь-хто.
«Війна, що змінила Рондо» – це книга, яка вчить тому, як розмовляти з
дітьми про війну. Її зміст зрозумілий не тільки в Україні, але й в усьомусвіті.

5. «Повість у віршах «Від
війни плачуть» говорить про
війну, про страх за близьких,
про напружену атмосферу,
новини, утому дітей і
бажання сховатись від війни
та її ознак, про загибель
знайомих, – каже
перекладачка книжки Аня
Хромова. – Вперше ця
книжка побачила світ у 1975
році і перевидається досі.
Вона написана від першої
особи, від імені дівчинки,
яка чекає з війни батька,
мріє про мир, намагається
зрозуміти те, що
відбувається довкола:
причинивійни, як і чому
вона має закінчитись.
Сорок років тому відома
ізраїльська поетеса, акторка і
співачка Тірца Атар вустами семирічної єврейської дівчинки на весь світ розповіла про біди,
які породжує війна, та про надзвичайну цінність миру. Про повість у віршах Тірци, що тонко
резонує з теперішніми подіями в Україні.
Переклад цієї книжки почався минулого літа, літа-коли-тривали-дві-війни.
Аж моторошно, як ці вірші - від імені семирічної єврейської дівчинки -
суголосні з нашою реальністю.
Їх переклала з івриту Анна Хромова, а Катерина Садовщук створила ілюстрації. І
вірші, і малюнки пронизують.
"Від війни плачуть" - це монолог дівчинки, чий тато пішов на війну. Що
робити, коли не хочеться гратися?Писати листи, малювати для тата подарунки,
дивитися, як він втомлено спить під час короткої відпустки.
«Від війни плачуть» - так називається ця невеличка книжка. Так, від війни
плачуть. Це, здається, найточніше визначення того, що таке війна.

6. Тетяна Пакалюк презентувала книгу
про найменшого Героя Небесної сотні.
«Я захотіла написати книгу про
нашу неймовірну молодь, яка
народилась вже в незалежній Україні і
вирослабільш патріотичною» - такими
словами вона розпочалапредставлення
свого твору.
Книга «Янголз небесної сотні» у
віршованій формірозповідаєдітям
історію 17-річного Назара Войтовича,
який героїчно загинув на Майдані під
час жорстокихзіткнень силовиків та
протестуючих.
За словами письменниці, спочатку
вона думала, що Назар – дитина з
неблагополучної родини, іщо на
Майдані він опинився випадково. Але
виявилось, що хлопчик виховувався у
хорошій сім’ї, був талановитим,
навчався в коледжі - планував стати
художником, а приїхати на Майдан
було його усвідомленим рішенням.
Письменниця наголосила:
«Війна вчить віддавати. Ви помітили,
скільки люди зараз готовівіддавати?
Ми нарешті навчилися любити одинодного. Жаль, що для цього знадобилась
війна» ..

7. …«Ось вжелетить на коні,
попереду свого загону, отаман
Маруся, а над її шапкою розвівається
шлик із надписом «Смерть ворогам
України!». І це вам не Орлеанська
Діва, котра воювала іконкою. Маруся
доводиласвоюправоту кулею». ..
Це слова з нової книги Василя
Шкляра «Маруся».
Василь Шкляр писав «Марусю»
п’ять років, покладаючись на
історичні події. У книзі описано
бойовийшлях дівчини Марусі, яка
стала отаманом після загибелі трьох
її братів. У романітісно
переплітається шлях героїчно-
трагічної долі Української Галицької
армії, яка наприкінці літа 1919 року
визволила Київ від московсько-
більшовицьких окупантів, проте
волею злого фатуму опинилася на
межі цілковитої загибелі.
Тендітна золотоволосадівчина
народилася для щастя. Але
бурхливий 1919 рік — одиніз
найдраматичніших в історії України — покликав її до боротьбизаволю
Вітчизни. Після загибелі братів, повстанськихотаманів, шістнадцятирічна
гімназистка Саша Соколовськастає на чолі тисячноговійська. Відтепер вона -
отаман Маруся. Та навіть у вирі кривавих подій доля дарує їй щире кохання і
шанс зберегтижиття...
Василь Шкляр вважає, що не дивлячись на те, що нинішню війну
називають «гібридною», цевсе та ж війна українців «проти москаля». Він зазначив,
що і зараз серед синів нашої держави є свої Чорні Ворони – це юні українські воїни, які
воюють на передовій «з автоматом в одній руці, та з книжкою – в іншій».

8. Книга «Життя – Тобі…» – результат
проведеного Міжнародного літературно-
мистецького конкурсу«Життя – Тобі…», який
організовано Міжнародним інститутом освіти,
культури та зв’язків з діаспороюНУ
«Львівськаполітехніка» (МІОК) та норвезько-
українськоюгромадськоюорганізацією
«Maidan Norway».
Метою Конкурсубуло проаналізувати
думки та оцінки дітей подій 2013-2015 рр,
виявити дитяче бачення і розуміння понять
«європейськіцінності», «демократичні
свободи», «відстоювання інтересів держави»,
розуміння подій, що відбуваються в Україні.
«Життя – Тобі…» - це збірка
зворушливих віршів та есе, які написали діти
7-17 років. Вони проживають у різних містах
України та за кордоном, протеїхоб’єднує
любов до Батьківщини та небайдужість до
трагічних подій, які тут відбуваються.
Це особливакнига. Її написали українськідіти для дорослих… Кожен
рядокїхніх дитячих розмірковувань – звернення до нас.
Книга «Життя – Тобі…» – це документ епохи ХХІ століття, коли,
виборюючисвободу, поклали життя Герої Небесної сотніі тисячівоїнів стали в
обороніДержави від російськогоагресора, якийпосягнув на нашу
незалежність. Діти все правильно розуміють і оцінюють. На їхню долювипали
складні переживання і втрати рідних, вимушені переїздиі звикання до життя в
нових умовах, бомбардування ці переховування у підвалах, хвилювання за
наших вояків…
«Живи. Солдате…», «Моє серденько болить…»,«Гратися нехочуть у
війну…», «Воїнидобра» – ці та багато інших творів показують, що діти дуже
гостро відчувають все, що відбувається у країні. Вони по-дитячомупросто і
водночас по-доросломуточно можуть передати свої почуття і змалювати усю
трагедію сьогодення.

10. Повість Марка Рудневича «Я з
Небесної Сотні» присвяченарозгляду
питання об’єднання українців і, врешті-
решт, пробудження їхнаціональної
свідомості. Актуальність теми очевиднаі
немає сенсу вкотре про неї говорити.
Про письменника цієї книги відомо
небагато, але з упевненість можна сказати,
що він «був свідомим українцем». На мою
думку, автор ставить мету описати події на
Майдані не так пафосно, як ми це собі
уявляємо, а просто. І саму у цій простоті
виявляється і «сила» твору: розповідаючи
історію хлопця, який не мав на меті стати
героєм України, але мимовільно,
ненавмисно став ним. Чомусь зразу
згадується фраза«Героямине
народжуються, героямистають».
Відкриваючи першу сторінку книги,
можемо прочитати «Уkраїніта всім
уkраїнцям присвячується». Іне дивно,
адже твір просякнутийпалкою любов’юдо
України.
Повість складається восьми
розділів, з яких перші п’ять – це те, як «19-
річний студент Макс зі Сміли легко й
відверто оповідає про своєжиття — про навчання, однокурсників, родину, про
своюкохану дівчину Іванку, яка вчиться в Києві, а батьки хочуть відіслати її на
навчання до Франції...». Тобто описується звичайнебезтурботнежиття хлопця-
студента. А далі його життя перевертається з ніг на голову:« ... стається
Майдан, і Макс зі своїм другом-однолітком їдедо Києва.
Зрештою, це повість про три вирішальні добина Майдані. Ви згадаєте все, ви
ще раз переживете ті тривожнілютневі дні і, мабуть, будете плакати, і ще довго
пам’ятатимете простогохлопця зі щирою душею — Макса зі Сміли...» Читаючи
останні три розділи, мені здалося, що я читаю книжку із минулого століття про
бойовіподії, про війну, яка була вже так далеко і позаду нас. Але це не так, я
читала про події, які відбулися цього ж 2014 року. І мене охопив і страх, і жаль
від того, що ми не знаємо, що чекає нас попереду. А може це і на краще. Та
зрештою на прикладі «Макса зі Сміли» автор змушує нас замислитись і про те,

11. що потрібно берегти те, що маємо, і цінувати життя. Так, Макс оберігав свою
родину, своюкраїну, своїхдрузів і навіть тих, кого не знав: «…перед чорними
шеренгами зринула ще одна постать. Вогонь і дим мене засліплювали, але я
впізнав знайоме сіре пальто. Невже це баба Люба? … Вона стоялаперед
шеренгою зі своїм кошиком в руках. З тим самим, в якому вона носила нам
пиріжки. Я завмер і чекав, що буде далі, та, певно, всі чекали. І тут вона як
завила! Немов сирена, чесне слово. Я й думати не міг, що в неї може бути такий
пронизливийголос. – Синочки!Що ж ви робите, синочки?Схаменіться!!!
Проти кого ідете?... Раптом щось ляснуло. Ніби луснула кулька. Баба Люба
присіла… а потім раптом упала на землю… Я скочив і одним махом перелетів
через барикаду. Що там до неї бігти?... Я встиг пробігтилише кілька кроків…
щоб витягнути бабусю разом із кошиком, аж тут бджола вп’ялася мені в шию.
Я схопився рукою, але спіймав не бджолу, а щось липке і мокре. Воно
розтерлосяпо шиї, й мені раптово дуже захотілося спати… Я лежав на бруківці
і все думав про наше майбутнє життя з Іванкою. А потім настала темрява». На
мою думку, авторовівдалося торкнутися серця кожного читача, адже читаючи
цю сцену я переповнилась і слізьми, і співчуттям, і захопленням сили Небесної
Сотні…
Також автор багато уваги приділяє об’єднаннюукраїнців зарадиспільної мети:
«Видно, коли усвідомлюєш, що ти не сам на сам зі смертю, стає легше» чи «Ми
ж тут усі разом», або «Колия приїхав сюди, на Майдан, часом запитував себе: а
для чого ми всі тут? Для чого ціле морелюдей покинули свої родини, роботу,
насиджені місця і приїхали сюди, щоб стоятина холодів Києві? А потім я все
збагнув. Збагнув остаточно і безповоротно…Усіми - і ти, і я, і всі, хто тут є, -
нарешті стали на захист своєї землі, своєї України. Народ об'єднався назахист
України, розумієш? Нехай нас називають жадібними, недалекими, хохлами,
нехай! Але ми ж самі знаємо, хто ми такі. І завжди знали, тільки трохи
підзабули... Добре, що хоч зараз згадали» тощо.
Завершує свою повість Марко Рудневич зверненням Макса до Іванки: «Не смій
сумувати. Живи, радій, а вже ми з хлопцями за всім згоринаглянемо». Я
вважаю, ці слова адресованіне тільки Іванці, а всій Україні!
Як бачимо, дана повість є досить цікава, але на кожен плюс є свій мінус. Для
мене, наприклад , мінусом цієї книги є те, що у своєму лексиконі автор часто
використовуємолодіжнийжаргон – сленг. Але, як кажуть, на колір і смак
товариш не всяк. Тому для когось мій мінус може виступати як плюс.
Міркуючи над твором, можназробитивисновки, що не перевелись мужні
козаки на Україні і, мабуть, ніколи не переведуться;що є добро на світі (як би
це наївно і по-дитячомуне звучало), і вірять у нього ті, хто творить його;не
зважаючи на бажання наших судів-держав знищити/загарбатиУкраїну, цього
ніколи не станеться, адже ми сильна нація, яка ніколи не здається;і те, що наша
земля переповнена людьми, подібних до «Макса зі Сміли».

12. Книга присвяченаподіям, що
відбувались на території Донецького
аеропортув 2014 році.
Під час написання роману“Аеропорт”
єдиний іноземний кореспондент, який
був у Донецькому аеропорту, Сергій
Лойко записав більше 40 годинінтерв’ю з
кіборгами, військовими.
Роман«Аеропорт» Лойка буде
цікавим кожному, хто з завмиранням
серця слідкував за трагічним розвитком
подій в аеропортуДонецька. В небезпечні
моменти боїв журналіст знаходився в
його стінах, вірніше – в руїнах колись
красивого терміналу. Варто відзначити,
що реальних імен Ви не знайдете.
В книзі автор вводить вигаданих
героїв, протезалишив реальні факти.
Лойко не став обмежувати себе статтями,
репортажами, воєнними замітками і
фотографіями, зроблениминіби в
Пекельному вогні.
Формат журналістської книги його не
влаштував, тому результатом ретельної
роботистав роман«Аеропорт». Вньому
Лойко виплеснув любов, біль, гнів та
захоплення – все те, що в професійній журналістиці вважається неприпустимим
та недоречним. КнигаСергія Лойка – більше, ніж правда.
Роман «Аеропорт»став його власним Майданом, а головнийгерой
Олексій Молчанов, який дуже нагадує автора, - безстрашним кіборгом.
“Аеропорт” – це не хроніка, а художній вимисел, побудований на
реальних фактах, каже автор роману.
«В мене 40 годин інтерв’ю з тими, хто захищав аеропорт в останні хвилини і
вижив у цій м’ясорубці. Це не хроніка, не документалістика. Аеропорт для
мене - це символ, символ цієї війни. Якщо здача Криму без бою – це було дно,
то аеропорт, його захист показав, наскільки українці сильні духом і готові
захищати свою Батьківщину», – розповідає автор роману “Аеропорт” Сергій
Лойко.

13. До нової книгиДмитра Павличка
«Вірші з Майдану» увійшли вірші,
написані в період з осені2013-го по літо
2014-го. Нещодавні події, які вже стали
частиноюновітньої української історії,
автор переосмислюєз висоти свого
життєвого та творчого досвіду.
Крім того, до збірника потрапили
раніше неопубліковані твори – вірші,
створеніпід час подорожіпоета до
Нікарагуа 1988 року, а також поема
«СотеннийСпартан». Завершують
збірник поетичні переклади, зокремазі
словацької (Павол Горов), болгарської
(Кирил Кадійський), російської
(Олександр Ратнер) та німецької
(Фрідріх Шіллер) мов, а також свіжа
публіцистика Дмитра Павличка.

14. “Літопис самовидців:
дев’ять місяців українського
спротиву”– це – українська
історія від листопада 2013-го до
липня цього року, складена із
записів у соцмережахта блогах.
Усього до антології
потрапили близько двох сотень
текстів 150 авторів, більшість з
яких кияни. Як змінювалися ми –
від Євромайданудо АТО? Чи
можливо вхопити історію в
момент її творення і передати це
відчуття читачеві книги? Як
інтернет стає інструментом
фіксації оцінок і смислів? Понад
сотнюавторів збірника “Літопис
самовидців”, серед яких як
відомі літератори, блогери,
журналісти, так і анонімні
мережеві «ніки», об’єднуєодне:
всі вони були живими свідками й
учасниками найдраматичніших
подій новітньої української
історії, і всі їхні думки й почуття,
оцінки й пошуки смислів
зафіксовано в режимі
«включеного спостереження».

15. Упорядником книгивиступив
письменник Василь Карп’юк.
“По суті, кожен есей – це реакція
письменника на ту чи іншу подію. Для
того, щоб читач не губився, в кінці
видання подаємо хронологіюосновних
етапів Євромайдану, де можна
простежитирозвиток, затишшя і
піднесення протестів аж до повалення
режиму Януковича”, – зазначив він.
За його словами, тексти, які розміщені
у книзі, писались від початку
Євромайданув листопаді й
публікувалися в періодиці.
“Тарас Прохасько здебільшого
рефлексує в контексті вічних
цінностей, добраі зла, вчинку і
стоїчності. А Іван Ципердюк найбільш
буквально сприймаєситуацію і
найбільше відверто називає речі своїми
іменами, де мінімум літературного
гриму і максимум щирості”, – пояснив
Карп’юк.
Він додає, що Андрухович у своїх
текстах мислить у глобальному
контексті, а також описує конкретні
ситуації – зокремастеження за ним, Жадан лишається поетичним,
метафоричним і революційним, а Юрій Винничук – нещадно іронічний і
саркастичний.
Варта уваги і обкладинка, автором ідеї якої виступила Оксана Галушка. На
фото дівчина із зав’язанимиочимазашиває українськийпрапор червоною
ниткою.

16. «Мы ехали туда с потехами
И снимали про это кино.
А когда возвращались назад,
Просто тихонько смотрели в
окно…»
Роман"Іловайськ" Євгена
Положія, українськогописьменника,
журналіста, громадського діячата
головного редакторагазети
"Панорама", – розповідь про війну
без купюр та сантиментів.
Текст побудовано на реальних
подіях – свої історії авторові
розповілиблизько 100 очевидців
жахливих подій – бійці добровольчих
батальйонів "Донбас", "Дніпро-1",
"Херсон", "Миротворець", 39-го
("Дніпро-2"), 40-го ("Кривбас"), 42-го
батальйонів територіальної оборони,
солдати та офіцери 17-ї танкової
бригади, 51-ї, 92-ї, 93-ї бригад ЗСУ,
прикордонникиСумського
пересувного загону. Деякі з цих
розповідейувійшли до книги.
«…Перший разнас обстріляли після того, як ми проїхали с. Богданівка. Людей
не було, всі сиділи в будинках або дома були порожні. Виїхали за село,
зупинилися. Назустріч нам їхали військові машини, на них солдати нас вітали,
але вони їхали якісь злякані, сумні... Тоді ми цьому не надали значення…»

17. Андрій Цаплієнко хоче
розповістипро те, що зачепило його
за живе. В жовтні виходить нова
збірка його оповідань під назвою
«Книга змін».
Писати про війну - дуже складно.
Особливо, спочатку. Колиминає
якийсь час (термін індивідуальний для
кожного), ти до цього звикаєш. І все
одно дуже часто доводиться
відволікатися – щоб зберегтидушевні
сили і професіоналізм.
А уявіть, яке це: писати про війну,
яка відбувається не десь там, а,
вважай, у тебе вдома. Коли стріляють
в твоїх знайомих, а не в абстрактних
"противників" ... І, тим не менш, як би
не було важко, про це потрібно
говорити. Адже мовчати – це такий
своєріднийпрояв боягузтва.
Сам автор називає свій рукопис
занадто "неформатним" через те, що в
ньому дуже багато особистого,емоції
навмисне не відсунуті на задній план.
Книга являє собоюзбірник
оповідань, як зазначають критики,
пронизанихдивовижноюв людині
строгихправил любов'юдо людей.
Разом зі своїмигероями, автор
намагається розібратися, чибув в
України інший шлях, або ж війна на
Донбасіпродиктованаоб'єктивними
геополітичними процесамиі є
історичноюнеминучістю. У своїхоповіданнях Цаплієнко робить спроби
відповісти на питання чомупочалася війна і коли вона закінчиться.
Вибір завждиіснує, вважає автор. Але історія, як водянийпотік, йде
шляхом найменшого опору. Там, де потрібно було бути сильним, ми проявили
слабкість, там, де була потрібна поступливість - був продемонстрований
характер. Невидимі приховані течії, які привели країну до тої ситуації, яка
склалася нині, фіксуються об'єктивом репортера-авторав його книзі.
«Це– ніби залізти у відкритурану. Кровоточить… Болить… Розриваєдушу…
але мусимо не відводити погляду. Бо – треба знати. Побачити все крупним
планом. Згадати все – у деталях. Щоб спробувати зрозуміти: чому так? Чому
– з нами? За що?!! І – що далі? Я читала, ковтаючи сльози, але не
відриваючись. Івпевнена, що й вас ця пронизлива правдане відпустить.»

18. Тарас Березовець, український
політичний експерт, одинз
найвідоміших українських
політконсультантів, який тривалий час
працює з топ-політиками України,
директор компанії Berta Communications.
У King’s College London захистив
ступінь магістра з теми військової
пропаганди. З початку вторгнення
«зелених чоловічків» був одним з
перших, хто зайнявся серйозною
роботоювисвітлення деталей бунтівних
заворушок.
Сам Тарас Березовець розповідає, що
«По суті, це буде перша документальна
книга, яка розповідаєпро анексію Криму
у часових рамках, починаючи з 18
лютого і закінчуючи 18 березня 2014
року. Сама книга охоплює достатньо
серйозний документальний фактаж,
тому що ми взяли за основу величезну
кількість джерел – 704 джерел».
Хоча презентація книжки відбудеться
лише 11 вересня, ажіотаж навколо
видання піднявся доволі давно. Це й не
дивно, оскільки книга містить свідчення
очевидців, інформацію з перших вуст. На
прохання автора, як українські, так і російськіжурналісти, воєнні експерти,
активісти і міжнародні політики поділилися власними документами
розслідування, а також надали своєбачення картини.
У грудні 2014 рокуБерезовець очолив власноствореннийпроектFree Crimea, в
рамках якого командапідготувала унікальний аналітичний звіт про ситуацію з
правами людини “Чорнакнига окупації Криму”. Експерт пояснював, що
окупація була передбачуваною, оскільки Крим містив надто велику кількість
заангажованих людей, які не стримували, та надто палко виражали
проросійськупозицію.
Купити книгу «Анексія:острів Крим. Хроніки гібридноївійни» -
значить придбати не просто історію, а передісторію інформаційного поля Росії
протиУкраїни. Адже склалося враження, що теперішні спеціалісти з військової
пропаганди, які писали тексти для спікерів і російськихновин, детально
вивчили досвід радянсько-фінськоївійни 1939 року.

19. Проте, Березовець стверджує, що не лише громадяниспровокувализміну
напрямку розвиткуновітньої історії. Одним з основних аспектів вважається
масове засилля на вищих і середніх щаблях місцевої влади представників Партії
регіонів, особливо вихідців з Донбасу.
Перемога Віктора Януковича президентськихвиборів 2010 року
пришвидшила переформування кримськогоуряду. Цю тезу автор доволічітко
та детально роз’яснив, абилюди відшукали відповіді, які не могли знайти у той
буремний час. Це наче готова кримінальна справа протиПутіна та його
поплічників.
КримчанинТарас Березовець зібрав не чисті факти, а емоції, смислиі
пам'ять людей, яким важливо знати і відчувати, що у них є Небо і Земля, є їхня
рідна Батьківщина. Людей, які відчули на собівсю «справедливість» та
жорстокість «рускогоміра».
"Колипочалися події біля Верховної Ради, мені стало страшно. Пригадую,
як ми зідзвонювалися з Тамілою Ташевою, з Рустемом Маалімовим. Ніхто не
розумів, що відбувається. Не хочу говоритипро тих, хто став зрадником, але у
цілому це стала історія допомогиі взаємодопомоги.Втрату Криму можна
порівняти з втратою близької людини, і ти проходишдекілька етапів
усвідомлення цієї втрати.
Хотілося б перечитати цю книгу і усвідомити ще раз все це, адже наразі все
надто неструктуровано", – зазначила редакторка"Української правди".
Неможливо недооцінити факти появицієї книги. Вона грає ту роль, яку мали б
грати офіційні джерела в офіційних розслідуваннях. Проте в нашій країні так
сталося, що саме волонтери прийняли на себе весь тягар цієї роботи. Автор
запевняє, що вторгнення Путіна на територію України та анексія українського
півострова– один із наймасштабніших злочинів протилюдства ХХІ століття.
«Анексія: острів Крим» містить ексклюзивні свідчення, надані спеціально для
цієї книги українськими, російськимиі міжнародними політиками та
військовими, експертами, журналістами, активістами, які стали очевидцями
окупації. Книга розрахованана широке коло читачів.

20. Вогонь боротьбизасвободу,
цілісність і незалежність, який охопив
Україну, торкнувся язикамиполум'я
всіх, але є й ті, хто згорів у ньому.
Події Революції Честі, символом якої
став київськийМайдан, відрізняються
масштабом і величчю, тому і в країнах
Європиможнавідчути їх відголоски.
А ті, кому довелося стати творцями
нової історії України, сьогодніє
справжніми героями.
Вони віддали життя за нашу
свободуі право на світле майбутнє.
Книга Наталії Соломко про тих героїв,
яким судилося залишитися в наших
серцях, як гідним представникам
Небесної Сотні. Про справжні
патріотів, об'єднанихспільною метою
і Майданом.
Без зайвого пафосу автор дає
зрозуміти читачеві, що ціна нашої
свободиіунікального шансу України
стати частиноюцивілізованого світу
дуже висока– життя героїв, якіне
вмирають. Вони живі і будуть жити в
майбутньому, заради якого і покинули
цей світ, наповнений
несправедливістю, оповитий
мережами корупції та жагоюнаживи.
ЗавдякиНебесної Сотні і Воїнам
Світла перед кожним з нас відкрилися
двері в нове життя. Саме тому пам'ять
про них ніколи не згасне. Видання «Небесна Сотня» єпам'яткоюдля нових
поколінь українців, нагадуванням про ту жахливу ціну, яку довелося заплатити
за справжні людськіцінності нашим побратимам.
Автор видання пропонуєчитачеві ще раз згадати події, що відбулися на
Євромайдані, звернути увагу на деталі, які на перший погляд здавалися
малозначущими, але згодом виявилися фатальними для тисяч українців. Для
повнотикартини, написаної справжніми патріотами, в книзі є фотознімки,
зробленіпід час трагічних подій на лютневому Майдані. У читача є можливість
дізнатися цікаві факти з біографії Воїнів Світла, які заклали фундамент
майбутнього України.
Спогадипобратимів Небесної Сотні, родичів, друзів та близьких, яким
довелося пліч-о-пліч жити зі справжніми героями, допоможуть скластибільш
повну картину подій лютого 2014, які стали для України знаковими. Передмову
до видання написано церковними ієрархами, які благословилиВоїнів Світла на
діяння, угодні всьомународуУкраїни, а, отже, і Богу.

21. Події роману розгортаються на
фоні стосунків полоненого бійця АТО
Романа та дівчини-сепаратистки Ольги,
яка мешкає у селі поблизуМаріуполя.
Дівчина просить, щоб їй дали
полоненого для проведення робіт із
заміни підлоги в хаті, яку їсть грибок.
Так зароджуються їхніпочуття.
Подальша історія їх взаємин зворушує
й спонукає переосмислитите, що ми
знаємо про донецькіподії, війну на
псевдо АТО.
Написати про війну спонукали
події серпня 2014 року – Іловайський
котел, вересень минулого року –
серйознаситуація під Маріуполем,
розповідіпоранених бійців…
Романпочинав писатися на початку
вересня 2014 року, коли була серйозна
ситуація під Маріуполем.
Можна сказати, що це є роман про
кохання, про те, як змінює війна
людей, як вони знаходять шлях до
порозуміння, просуваються назустріч
одинодному.
Авторка роману вважає: справжній
романпро війну колись напишуть
дівчина чи хлопець, які звідти
повернуться. «Я ж могла усе просто
знаючи багатьохреалій, але
здогадуючисьінтуїтивно. Деякі речі, які ти пишеш інтуїтивно, виявляються
100%-им потраплянням в яблучко», – додаєГалина Вдовиченко.
Водночас, на її думку, присутність на війні не обов’язковаумова, щоб
писати роман про ці події. «Требапросто відчувати, що ти не можеш про це не
написати», – переконана авторка.
Романписався півроку. Тепер, каже Галина Вдовиченко, їйзнову здається:вона
навряд чи ще колись писатиме про війну.