Життя Івана Тобілевича

2. “ По всіх колючках
життя
він ступав рішуче й
сміливо,
без усякої скарги…”
С.В.Тобілевич

4. СЛУЖБА В
УРЯДОВИХ
УСТАНОВАХ
Коли Іванові було 14 років,
батько влаштував його на
посаду писаря у станового
пристава у містечку Мала
Виска. Пізніше Іван
Тобілевич працював у
Бобринці канцеляристом у
міській управі, а потім у
повітовому суді. У 1865
році, переїхавши до
Єлисаветграда, був
столоначальником
повітової, а потім
секретарем міської поліції
та мав чин колезького
секретаря.

5. І. КАРПЕНКО – КАРИЙ
ТА М. САДОВСЬКИЙ.
Брати були наділені
надзвичайним
талантом і у скрутні
часи завжди
допомагали один
одному.

6. УЧАСНИК АМАТОРСЬКОГО
ДРАМАТИЧНОГО
ТЕАТРУ.
Змістом життя І. Тобілевича стає
театральна та літературна
діяльність. Щоб побувати на
виставах у Єлисаведграді, він пішки
ходив туди з Бобринця за 50
кілометрів. У Єлисаветграді був
заснований театральний гурток . У
його роботі активну участь брали
М. Кропивницький та І. Тобілевич.
Улюбленим твором артистів і
глядачів
була п'єса “ Назар Стодоля”

7. У КОЛІ
ОДНОДУМЦІВ

8. І КАРПЕНКО – КАРИЙ –
ДРАМАТУРГ.
Утворення в 1882 році
першого професійного
театру мало важливе
значення для розвитку
української культури.
Новий театр вимагав
нового репертуару.
Велика заслуга у цьому
належить Карпенку –
Карому. Це він із
завзяттям боровся за
реалізм у драматургії.

9. ПІД
НАГЛЯДОМ
ПОЛІЦІЇ.
На три роки вислано
драматурга з України,
взято під нагляд. Він
поселився в
Новочеркаську. Не
цурався будь – якої
роботи. При світлі
каганця тут були
написані безсмертні п'єси
“Наймичка”, “Мартин
Боруля”, “Підпанки”,
“Бондарівна”,
“Безталанна”

10. ТЕАТР –
ПОВІТРЯ,
ЖИТТЯ.
15 липня 1886 році в
Ростові М. Садовський
вперше поставив драму
“Наймичка”. “На виставу
приїхав крадькома з
Новочеркаська сам
Карпенко – Карий і,
сидячи в залі плакав.
“Наймичка” так захопила
всіх: і слухачів, і акторів,
що були такі сцени, де і
публіка, і актори, і навіть
суфлери плакали,
захльобуючись сльозами.”

12. ДРАМАТУРГ ІЗ СВІТОВИМ
ІМЕНЕМ.
П'єси за творами
видатного українського
драматурга ставляться
на сценах усіх театрів
України. За словами
І. Франка “ він був
одним із батьків
новочасного
українського театру,
визначним артистом та
при тім великим
драматургом, якому
рівного не має наша
література.

13. ХУТІР НАДІЯ
Навесні 1880 року Івана
Карповича спіткало горе :
померла Надія Карлівна.
Померла ще зовсім
молодою,залишивши
чоловікові чотирьох дітей.
На спомин про кохану
дружину Карпенко –
Карий і назвав цей хутір
її ім'ям.

14. БАТЬКІВСЬКА ХАТА.
Це перша будівля на
хуторі, вік якої сягає за
сто років, що тут жив
батько драматурга, що
ця хатина була
притулком у роки після
новочеркаського
заслання й для самого
Івана Карповича та
його сім ї, аж поки не
звели новий будинок.
Тут Карпенко - Карий
написав одну з кращих
своїх комедій ”Сто
тисяч”

15. СОФІЯ ВІТАЛІЇВНА
ДИТКІВСЬКА – ДРУЖИНА,
ТОВАРИШ, КОЛЕГА
Всі тяготи вигнанця
взялася поділити з ним
молода хористка трупи
М. П. Старицького
Софія Дитківська. Вона
потяглася до Івана
Карповича всім
серцем,викликаючи і
його щирі почуття.
Софія Віталіївна стала
дружиною драматурга,
його вірним другом до
останніх днів життя.
.

16. ЗАВЖДИ У
ТВОРЧОМУ
ПОШУКУ.
Як згадує Назар
Тобілевич, батько
працював над своїми
творами здебільшого в
ночі і дуже рідко –
вдень. Життя на хуторі
Надії давало
драматургові
надзвичайно багатий
матеріал для
літературної праці.
Найрізноманітніші
типи і характери
проходили перед очима

17. ОДНА ІЗ П'ЄС
ДРАМАТУРГА.
Свої погляди на
завдання
драматургії й театру
І. Карпенко – Карий
виклав у відомій
пʹєсі
“ Житейське море”

18. ЗА
РОДИННИМ
СТОЛОМ.
За різьбленим
деревʹяним столом
любила збиратись
родина Тобілевичів.
Незмінним атрибутом
зустрічей був запашний
чай із тульського
самовару.

19. КАБІНЕТ ВИДАТНОГО
ДРАМАТУРГА
Ми зайшли у кімнату
драматурга. Між
невеличкими віконцями –
простий двотумбовий стіл
з шухлядами, вкритий
зеленим сукном, за яким
стоїть деревʹяне різьблене
крісло з шкіряним
сидінням та спинкою. За
цим столом писав Іван
Карпович свої твори. На
столі – відлита з бронзи
чорнильниця, поряд –
орнаментована срібна
ручка.

20. КІМНАТА РОДИНИ.
Під стіною – скриня,
в якій драматург
перевозив під час
гастролей свої
костюми. Ліжка.
Дружина
колекціонувала
кращі зразки
народних художніх
вишивок і ткацтва.
Тим – то кімната
прикрашена
килимами та
доріжками з
народними
орнаментами.

21. МУЗИКА
ЛУНАЛА
ЗАВЖДИ.
Зберігся також
рояль та інші
меморіальні речі,
які допомагають
відтворити
обстановку, в якій
жив і творив
драматург.

22. НЕЗАБАРОМ У
КІМНАТІ
ЛУНАТИМЕ
ШЕВЧЕНКОВЕ
СЛОВО
У кімнаті
розташовані
реліквії, які
передали до музею
дочка драматурга
Марія, її чоловік
Андрій Кресан та
онук Андрій
Тобілевич.
У родині любили і
шанували слово
Кобзаря.