1. „ Україно! Доки жити буду,
доти відкриватиму тебе! ”
( Етногеографічна мандрівка присвячена
Дню Соборності України)
Бібрська ЗОШ І – ІІІ ст.
ім. Уляни Кравченко
вчитель географії
Курдина О.С.
моб. тел. (093) 717 07 11
2013 рік
1

2. Пояснювальна записка
Учасники
Учні 9 – Б класу
Предмет
Географія
Цілі
Виховувати національно свідомого
громадянина, патріота рідної землі,
дбайливого господаря, гуманіста й
природолюба.
Виховувати інтерес до знань, повагу до
культури, традицій, звичаїв. Формувати
любов до рідного краю, рідного народу
через поетичні образи, музику та топоніми.
Терміни
Січень 2013рік
Форми реалізації
Виховний захід
Літературно – музична етнографічна
мандрівка
Література
Царик Я. Бібрчани в історії отчого краю.Львів, 2009
Костенко Л. Вибране. – К.:Дніпро,1989
Коцюбинський М. М. Тіні забутих предків:
Повість та оповідання. – Л.: Каменяр, 1987
ЛегендыКрыма /Сост. М.С. Филатова. –
Симф.: Биснесинформ, 2004
Українка Л. Вибрані твори. – Ужгород:
Карпати, 1988
Нечуй-Левицький І.С. Твори: У 2т. – К.:
Дніпро, 1977
2

3. 3

4. Вчитель: Добрий день, шановні учні, вчителі та гості нашого свята. Сьогодні
ми запросили вас у літературно – музичнуетногеографічно - краєзнавчу мандрівку
від Українського Полісся до золотих степових просторів, від смерекових Карпат до
мальовничого узбережжя Чорного моря, щоб засвідчити, що наша Соборна Україна
недоторкана, нероздільна і суверенна держава.
Епіграфом нашої подорожі ми взяли слова Василя Симоненка:
„ Україно! Ти для мене – диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива
З тебе дивуватися повік.”
Мандрівка „Історична”
Ведучий:93 роки минуло від 22 січня 1919р. В новітній історії України цей
день стоїть і завжди стоятиме на головному місці. Бо від нього зачалася на
реальному грунті, законним Актом Україна Соборна.
Ведучий:Відтоді ця дата стала для всіх українців символом єдності ,
соборності всієї нації і держави. Незважаючи на те,що після 22 січня 1919року цю
знаменну дату намагалися цілковито стерти зі сторінок української історії та пам’яті
наступних поколінь, вона пережила тяжкі часи і немов фенікс із попелу, відродилася
на початку 90х років, коли 21 січня внаслідок всеукраїнського зриву було
зорганізовано ланцюг єдності – „ Українську хвилю ” між Івано – Франківськом і
Києвом. Тоді десятки тисяч українців, узявшись за руки, розтяглися дивовижним
ланцюжком між центрами західної і східної України.
Ведучий:В ті дні здавалося, що єдність вже не мрія, а реальність, що українська
нація знову почала дихати двома легенями.Нажаль шлях до єдності й справжньої
соборності виявився складнішим і довшим, і його не пройдено ще й до сьогодні.
Ведучий: Але український народ, багатовіковий борець за право бути
господарем на землі своїх предків, прокинувся і прагне єдності держави.
„ В єдності сила народу,
Боже нам єдність подай! ”
Боже – Отче всемогутній,
Захисти коханий край!
Дай нам вийти у майбутнє,
Мужність і сміливість дай!
4

5. Хай ковтне свободи раю
Той, хто тільки-но воскрес,
І ворожі чорні зграї
Відженем від рідних крес.
Захисти нас від свавільних
Хижаків жорстоких, злих,
Захистити від божевільних,
Від Чорнобилів нових!
Хай собори на руїні
Стануть там, де ти прорік
Суверенній Україні –
Слава нині і вовік!
Пісня про Україну „Вольному воля”
(виходять дівчата з хлібом Західна і Східна Україна)
Ведуча Зх.Україна:
Озвіться ж сестроньки!
Не гоже одна нам
Одної не знать
Обнімемось, тоді не зможе
Нас лютий ворог розігнать.
Ведуча Сх. Україна:
З’єднаймось сестри!
Рідну неньку ми не дамо в неволю
Піднімем прапор України
За честь, за славу і за волю.
Зх. Україна:
Й нехай ніхто не половинить
Твоїх земельне розтина.
Сх. Україна:
Бо ти єдина, Україно!
Боти на світі в нас одна!
Танець
Ведуча Сх. Україна:
У нас, на Вкраїні
і колосся співає,
і тополя співає,
і небо…
Співає все – все –
Тільки слухайте!
Ведуча Зх. Україна:
А коли заспівають дівчата
5

6. я чую як їм підспівують
і ялиця, й колосся, і небо,
і води Дніпрові, і зорі…
Пісня „ Коломийки ”.
Ведуча Зх. Україна:
Співає все –все– тільки слухайте! І почуєте безліч
пісень, різних пісень, бо тополя, ялиця, колосся і небо завше співають по-своєму. І
доведене вченими дивне: рослини краще ростуть під музику.
Ведуча Сх. Україна:
Так ось чому на моїй Україні такі пшениці!
І коли розпочинаються жнива,
вся Україна пахне пшеницею,
тоді і квіти пахнуть пшеницею,
тоді і городи пахнуть пшеницею,
і води м’які Дніпрові, і зорі.
Так ось ти яка, Україно, диво пісенне моє!
Пісня „Рідна моя Земле”
Ведуча Зх. Україна:
Сьогодні ми зібралися,
Щоб диво квіт квітчати,
Щоб всім вам розказати
Про Україну - матір.
Ведуча Сх. Україна:
Про лемків і гуцулів,
Поділля і Карпати,
Волинь синьозору,
І Таврію південну,
Й Полтавську щедру землю –
Все хочем оспівати.
( квітчають дерево )
1. У Подільськім краї мальви величаво
Тягнуться до сонця в небесну блакить.
І на святі нашім дерево чудове
Ружа світанкова перша прикрасить.
2. Південним сонцем сяє сонцеликий сонях,
Як древній бог Ярило, біля вікон.
3. Від лісової Мавки, як привіт,
Що колір взяв з небесної блакиті,
Волинь дарує синьоокий цвіт,
Льоном квітча найкраще дерево у світі.
4. Щоб дивне наше дерево квітчати,
6

7. Від славної Полтави принесла
Я чорнобривців, що насіяла мати,
Й на щастя і долю дитині дала.
5. З Карпатських гір зійшов до нас на свято,
Як гордий витязь, закарпатський едельвейс.
6. Тернопіль – Західне Полісся –
Любистком пахне і цвіте.
Хто тут пустив своє коріння
Для нього місце це святе.
7. Червону руту – символ Буковини,
Що парубки зривали на зорі,
Щоб забуяла, заквітчала Україна,
Приніс я з Чернівецької землі.
8. Я диво – дерево каштаном уквітчаю.
Він – символ древнього й нескореного краю.
Він – символ серця українського народу,
Щоб не було йому ніколи переводу.
9. А ми диво квіт квітчали,
Рідну Україну величали,
А ми диво квіт вберемо,
Рідну Україну піднімемо.
10.Щоб звучала мова наша рідна
І гопак вистукували дрібно,
Щоб стелилась доля рушниками
І дороги всі вели до мами.
11. Щоб в дорогу брали квіт калини
І чудову пісню України
Щоб зоря всміхалась світанкова
І в віках звучала колискова.
Пісня „ Розкажу про Україну ”
Мандрівка „ Топонімічна”
7

8. Ведуча1: Неповторна краса природи української землі, цікаве історичне
минуле, самобутні звичаї та традиції.
Ми хочемо запросити вас стати учасниками нашого свята.
Ведуча2: Під час топонімічної мандрівки, вам запропонують розгадати
топоніми назв різних куточків нашої Батьківщини. Це уривки літературних творів,
легенд і навіть пантоміма.
Отже,запрошуємо вас до подорожі.
1. Є дивний край під небом голубим,
Де навіть крихітна рослинка серце гріє.
„ Котячих лапок ” сухоцвітний дим
У дотику всіх ласкаво леліє.
Тендітної росички білий цвіт
Там в очі дивиться беззахисно і чисто,
А на болотах журавлиний слід
Обсипав хтось рубіновим намистом.
Там синє небо впало на поля,
Палахкотить вогнем зеленкуватим,
І кучерявиться світанками земля,
Коли на роси льон кладуть дівчата.
Там до молитви кличе хвойним ліс,
До танцю зве березове узлісся.
Хто в цім краю родився, жив і ріс,
Той коренем душі у нього врісся.
Хоч у пісках він та у болотах,
Що часом скромністю пустинною вражають,
Та скільки щедрості в людських очах,
Які, як льон, цвітуть і відцвітають.
Відгадайте назву цього дивного краю ( Полісся ).
2. Я хочу на озеро _(Світязь)_ ,
В туман таємничих лісів.
Воно мені виникло звідкись,
У нього сто сот голосів.
Воно мені світить і світить,
Таке воно в світі одне.
Л. Костенко.
3. Пантоміма ( р. Дністер ).
8

9. 4. ( вірш Л.Українки „ Краю України, Подолля! ”)
Он де балочка весела,
В ній хороші, красні села
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Коло сіл стоять тополі
Розмовляють з вітром в полі.
Он ярочки зелененькі,
Стежечки по них маленькі,
Перевиті, мов стрічечки,
Збігаються до річечки,
Річка плине, берег рвучи,
Далі, далі попід кручі.
Відгадайте назву історично – географічної території.
5.
А стежка вела все далі, кудись у ломи, де гнили одна по одній голі
колючі смереки, без кори й хвої, як кістяки. Орел здіймався з кам’яних
шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил, чулось холодне
полонинське дихання, і розросталось небо. Замість лісів тепер слався
землею жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались ноги, і
мхи одягли камінь зеленим шовком. Далекі гори одкривали один зо одним
свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі.
З якого твору цей уривок?( „Тіні забутих предків” М.Коцюбинський )
6. Стародавні греки стародавні греки називали його Меотийським озером,
римляни Меотийським болотом, місцеві жителі –Темериндою. Сучасна
назва пов’язана з легендою про молоду вередливу красуню, що шукаючи
коханого втопилася в у морі.
Як звуть цю красуню? ( Аза, Азовське море )
7.
Вже вони минули Чигиринщину. Лісів стало менше, тільки по долинах
траплялися невеликі байраки. Гори і долини зрівнювались. Села траплялись
все рідше, а далі перед ними розіслався широкий степ, широкий на всі боки,
скільки можна було скинуть оком. Вони йшли день, йшли два, і не бачили ні
одного села, ні одного хутора по дорозі. Молода трава ясно блищала на
весняному сонці. Між травою купами жовтіли круглі квіти кульбаби,синів
ранній степовий сон. Птиці крутились у небі й щебетали в широкому
просторі.
9

10. З якого твору цей уривок і про яку природну зону йде мова?
( „ Микола Джеря ” Івана Нечуй – Левицького )
8. У далекі часи із Константинополя, столиці Візантійської Імперії вирушило
кілька морських суден на пошуки нових родючих земель. Плавання було
нелегким, бо штормами і бурями зустрів їх ПонтАксинський „ негостинне
море”, але частіше його вважали ПонтомЕвксинським „ гостинним морем ”,
пізніше назвали його ПонтомМелас, а велику ріку, що впадає в нього „
Борисфен ”.
Які сучасні назви моря та річки?
9.
( Чорне море, Дніпро )
Це найкрасивіша гора Криму – говорять місцеві жителі. Скільки годин має
день, скільки разів змінюється її колір, немов веселка переливається на її
схилах?
Удень, коли все залило сонячним світлом, можна помітити на горі багато глиб,
немов велетень відривав їх від вершини і складав. На боці, оберненому до
долини, видно кам’яні колони , що нагадують казкові фігури – не то люди, не
то тварини. Про них старожили розповідають таку легенду.
У далекі – далекі часи напали на кримську землю орди завойовниківкочівників. Як вогняна лава, розтікались вони по степах і горах, дим і смерть
стелилися за ними. Не покорялись їх кримські жителі, немало знищили вони
непрошених гостей.
Зробили вони на горі Фунна собі кузню де примушували селян день і ніч кувати
зброю, знесилюючи важкою працею до смерті. Цілими днями гора гриміла,
йшов дим, розносились звуки молота. Постійне полум’я висушило землю.
Зникали джерела, міліли ріки, перестав родити виноград, гинули сади.
Щоб зупинити злодійство зібралися старійшини декількох сіл.
Старійшина1: Я зібрав старійшин для того, щоб пішли до коваля з
проханням залишити гору.
Старійшина2: Ковалю не губи нашого краю!
Старійшина3 : Відпусти селян з неволі!
Старійшина1: Ми зібрали багато коштовностей, вина, овець тобі в дарунок
для того, щоб ти залишив нашу землю!
Коваль: Ідіть звідки прийшли, а то станете моїми рабами, як ваші селяни!
10

11. Старійшина: Ми повернулися ні з чим.
Не послухав нас коваль.
Марія: Я піду до коваля.
Старійшина: Маріє, ти ж така тендітна дівчина, як ти з ним справишся?
Марія: Не боюся я його! А силу та відвагу дає мені крик моєї зболеної землі
та плач її дітей.
Марія: Послухай мене чужоземцю. Не губи людей, іди звідси!
Коваль: Ні, я не піду. Для чого мені йти? І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.
( Марія відіпхнула коваля він упав і обпалив собі одяг і волосся)
Марія: Гори і не руйнуй нашу землю.
(Коваль вихопив кинджал і вдарив ним дівчину)
Упала Марія мертвою до його ніг. Стара гора не витримала такого
злодійства. Здригнулася від підніжжя до вершини, задихала вогнем,
захитались стовпи, і впали всі горни та наковальні. Відкрилось жерло гори, і
провалились у його розпечену глибину чорний коваль з його помічникамичужоземцями.
Коли полум’я затихло, уляглись уламки скель, побачили люди
незвичайне видовище: на схилі гори піднялись кам’яні фігури, що нагадували
коваля і його підручних. А на самій вершині з’явилась скеля, що схожа
обрисами своїми на жіночу голову. Вона нагадувала всім про дівчину Марію
– останню жертву злого коваля.
З тих пір заспокоїлась Фунна, не стало видно вогню над її вершиною, і і
було забуте людьми давнє ім’я гори – „ та, що димить ”. Але запам’ятав
народ усе пережите і закріпив за горою нове ім’я – Демерджі, що означає
„ коваль ”.
10.
Жили колись на Кримському узбережжі працелюбні люди. Вони
розчищали густі ліси, звільняли від коренів гірські схили, відкривали
джерела, розводили сади та виноградники. І відступили гори, але
розгнівався Аллах, що люди мало шанували його, покладаючись тільки на
власні сили. Коли не змогла підкорити людей наслана буря, то прислав він з
півночі Великого Ведмедя. Але той, страшний і важкий звір, побачивши
красу кримської землі, не захотів її руйнувати. У чудовій Партенітській
11

12. долині затримався Ведмідь та й захотів напитися з моря. Проте під
закляттям Аллаха закам’янів і навіки став Ведмідь-Горою (Аю - Дагом).
11.
Ця назва пов’язана з народно – визвольною боротьбою на західно –
українських землях проти феодально – кріпосницького гніту іноземних та
українських панів. Кажуть, що на схилах цих гір новобранців мусіли перейти по
тонкій смереці через урвище, вибратись на круту скелю і не здригнутись від
помаху топірця.
( Скелі Довбуша )
12. Пантоміма. Пам’ятник братам Кию, Щеку, Хориву та сестрі Либідь.
( Столиця України Київ )
Дякуємо всім за гарні відповіді, а в подарунок вам пісня „ Розпрягайте хлопці
коней”.
Мандрівка „ Краєзнавча”
Ведуча: А закінчимо нашу мандрівку з куточка в якому народилися,
виросли і живемо, нашої рідної землі, яка зветься Бібреччиною.
1.
Є в Україні куточок – що зветься рідний край
Там рожа і м’ята, ставочки і гай…
Гостей тут стрічають із хлібом та сіллю
Той край чарівний – Бібрське Опілля.
Пісня „То моя Земля”
2.
Вірш „ Біля міста Лева ”.
Недалеко від гір Карпат,
На схід від міста Лева,
Вже восьмий рік підряд
Квітує Бібрка яблунева.
У споминах давнього часу
Напливають фрагменти з історії:
На березі ріки Боберки
Дзвін котиться від сталевої зброї.
Боярин Кормильчич у битві
12

13. Рветься до княжого трону.
А згодом молоді патріоти
Гордо вийдуть з упівського схрону.
Тут сліди Франка на бруківці,
Кобзарева плита на стіні
І трепетний голос Уляни
З поетичних рядків у журбі.
Між смереками, на Щеці-горі –
Каплиця Пресвятої Покрови.
А внизу, до Дзеровича церкви
Стеляться бібрські дороги.
Від років щасливої юності
Живу я на рідній землі.
І ключ журавлиний зустріну
У місті з бобром на гербі.
Отче місто мені наймиліше,
Його люди будинки й сади.
Кожна площа і вулиці любі
Будуть в серці моїм назавжди.
Ведуча:Недалеко від княжого Звенигорода розтяглися мальовничі землі – це
заповідні місця полювання на бобрів. Тому річку, яка тут протікала назвали
Боберкою. На горі за річкою був збудований жіночий монастир, яким опікувався
Володимир Кормильчич.
Ведучий:Був він тут і напередодні великої битви за престол князівства
Галицького навесні 1214 року. Але Господь відвернувся від нього і битву він
програв. Зазнавши поразки в бою за галицький престол із військом князя Данила,
боярин Володислав завітав у монастир, щоб попросити прощення за гріхи, що
вчинив проти малолітнього князя Данила.
Боярин Володислав:
Військо розбите! Бояри не підтримали мене. Я знаю,
це відплата за зраду, яку я вчинив проти малолітнього князя Данила, якого ж
сам посадив на трон.
Простіть мені мої гріхи.
Монахиня: Гріхи нехай простить тобі сам князь Данило, бо ти його виховав
13

14. і викормив, замінив батька. Та його мати Ганна, яка довірила тобі життя свого
сина. Але не він перший, а ти підняв його меч.
Ведуча:Після цих слів боярин Володислав із залишком розбитого війська
пробився до Галича і замкнувся у замку. Тут на самоті, пригадав події дворічної
давнини. Було літо. Вони їхали із князем Данилом на оглядини галицьких земель, а
зупинились у підніжжі гори Щеки, біля монастиря, щоб відпочити.
Князь Данило:Мамо, глянь, які тут чудові краєвиди.
Княгиня: Так, тут дуже гарно. Запах черемхи мене просто п’янить, втома
проходить.
Князь Данило:Хочу поділитися із вами своєю мрією. Маю намір відкрити тут
промисел на бобрів. Частину добичі віддаватиму монастирю, а решта піде на
торги в Галич. А тут створимо поселення промислових людей і назвемо
Боберкою, як і ріка.
Боярин Володислав: Дуже добру справу надумав ти зробити князю Данило.
Ведучий:
Так і зробив. Осінню 1211 року на щедрій галицькій землі виникло
нове поселення під назвою Боберка.
Вже вісім віків стоїть наша древня Бібрка, що майже на пів століття
старша від міста Лева. Віками наші предки піднімали з руїн та відбудовували рідне
містечко, відроджували духовні святині та культурні традиції.
А яким хоче бачити наше місто молоде покоління?
Бібрка – місто, яке процвітає і розвивається в суверенній українській
державі.
Бібрка – осередок традиційної галицької гостинності, сучасне, ділове та
екологічно чисте місто-парк.
Бібрка – рекреаційно – ділове місто, відкрите для цілого світу.
Бібрка є зразком відродження малого міста в Україні.
Бібрка – європейське містечко в якому живуть щасливі, здорові, привітні,
духовно багаті люди.
Пісня „ Про рідний край ”
14