1. ПРЕЗЕНТАЦІЯ
РЕШЕТОВОЇ Є.В.
1.Педагогічний такт, його сутність і прояви.
2.Типові помилки етико-педагогічної поведінки
вчителів.
3.Психологічно безпечне освітнє середовище у
школі як умова збереження і зміцнення
психічного здоров’я учнів та вчителів.

2. 1. Педагогічний
такт, його сутність
і прояви

3.  У Словнику російської мови С.І. Ожегова такт
визначається як почуття міри, що створює вміння
вести себе пристойним, належним чином.
У Педагогічному енциклопедичним словнику під
редакцій Б.М. Бім-Бада такт педагогічний трактується
як принцип, заходи, яких педагог повинен
дотримуватися в процесі спілкування з дітьми;
визначається педагогічною майстерністю, досвідом,
рівнем культури і особистісними якостями педагога;
виражається в умінні знайти оптимальні заходи
виховного впливу в будь-яких ситуаціях (у тому числі
і конфліктних ), не принижуючи гідності дитини і не
викликаючи в нього опору вихованню.

4. ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ - ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ ПЕДАГОГА,
ЧАСТИНА ЙОГО МАЙСТЕРНОСТІ. ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ
ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ЗАГАЛЬНОГО ПОНЯТТЯ «ТАКТ» ТИМ,
ЩО ПОЗНАЧАЄ НЕ ТІЛЬКИ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ
ВЧИТЕЛЯ, А Й УМІННЯ ВИБРАТИ ПРАВИЛЬНИЙ ПІДХІД ДО
УЧНІВ, ТОБТО ЦЕ ВИХОВУЄ ДІЄВИЙ ЗАСІБ ВПЛИВУ НА
ДІТЕЙ.

5. Педагогічний такт передбачає врахування особистісних суб'єктів
спілкування, дотримання морально-етичних професійних
установок педагога.
У процесі спілкування вчителя та учнів можуть складатися
два емоційних полюса спілкування. Дійсний виховний ефект дає
здатність педагога організувати взаємовідносини, що базуються на
позитивних емоціях. Негативні емоційні стани можуть
виникати, але не як кінцева мета впливу, а як можливий
ситуативний засіб, для досягнення позитивного емоційного
ефекту.
Як показує досвід, саме наявність педагогічного такту дозволяє
вчителю будувати спілкування на позитивних
емоціях, встановлювати і підтримувати психологічний контакт з
дітьми.

6. Основні ознаки педагогічного такту:
 - Природність, простота звернення без фамільярності;
 - Щирість тону, позбавлена будь-якої фальші;
 - Довіра до школяра без потурання;
 - Прохання без вмовляння;
 - Поради та рекомендації без нав'язливості;
 - Вимоги та навіювання без придушення самостійності вихованця;
 - Серйозність тону без натягнутості у відносинах;
 - Іронія і гумор без засуджуючої насмішкуватості;
 - Вимогливість без дрібної прискіпливості;
 - Діловитість у відносинах без дратівливості, холодності і сухості;
 - Твердість і послідовність у здійсненні виховних впливів без
необґрунтованості скасування вимоги;
 - Розвиток самостійності без дріб'язкової опіки;
 - Швидкість і своєчасність виховного впливу без поспішності і необачних
рішень;
 - Уважність до учня без підкреслення свого контролю; спокійна
зосередженість і врівноваженість у спілкуванні, що виключає байдужість і
зайву збудливість;
 - Ведення бесіди з учнями без дидактизму і моралізаторства.

7. Педагогічний такт проявляється у врівноваженості
поведінки вчителя. Він передбачає довіру до
учня, підхід до нього з «оптимістичною гіпотезою», як
говорив А.С. Макаренко, навіть із ризиком помилитися.
Нетактовний вчитель, песимістично оцінює
можливості учнів і постійно підкреслює це.
Довіра вчителя має стати стимулом до роботи учнів.
Для цього можна вдатися і до прийому деякого
навмисного перебільшення успіхів учня, щоб той
відчув радість від своїх зусиль, від успіхів.

8. Педагогічний такт відрізняється від безтактності
природністю і простотою звернення, що не допускає
фамільярності; вимогливістю без дріб'язкової
прискіпливості; наполегливістю без упертості; діловим
тоном без дратівливості.
Ознаками педагогічної безтактності є формальне
ставлення до дітей, невитриманість, грубість, емоційна
нестійкість.

9. Педагогічний такт на уроці.
Такт вчителя необхідний на всіх етапах уроку. Особливу увагу
йому слід звернути на свою поведінку під час перевірки і оцінки
знань учнів. Тут такт виражається в умінні вислухати відповідь
учня: бути зацікавлено уважним до змісту і форми
відповіді, проявляти витримку при виникають в учня труднощів.
Всі учні люблять відповідати тому, хто вміє слухати уважно, з
повагою, з участю. При цьому важлива підтримка під час відповіді
поглядом, посмішкою, кивком.

10.  Педагогічний такт при виставленні
оцінок.
Відсутність мотивованої оцінки слабких відповідей
школярів може призвести до того, що протягом кількох
наступних місяців школяр перестає розуміти запитання вчителя,
через невпевненість засвоює звичку перепитувати, мовчати при
повторних питаннях .
Негативні за формою оціночні судження теж повинні мати
позитивне значення і носити спрямовуючий перспективний
характер.
Тактичному педагогу не треба постійно стежити за учнями,
контролюючи їх кожен рух. Його ставлення до учня засновано на
довірі.

11. 2. Типові помилки
етико-педагогічної
поведінки вчителя

12. Гуманістична природа педагогічної етики має значення
для правильної постановки вчителем цілей, завдань, вибір
форм і методів навчання, допомагає відшукати правильну
лінію у кожній унікальній ситуації діяльності.
Недосконалість сформованої етичної компетентності
фахівця призводить до того, що майбутній учитель не може
правильно обрати тактику своєї поведінки.
Етичні труднощі виражаються у недостатній
тактовності, толерантності, чутках, обмані, непорядності,
заздрості, необ’єктивності, себелюбстві, неадекватній оцінці
якостей співрозмовника.

13. Неправильна етико-педагогічна
поведінка. Помилкові дії вчителя:
1) Маніпулювання сприйняттям ситуації.
2) Актуалізація неприємних спогадів.
3) Пряме протиставлення сторін.
4) Розбіжність у думках.
5) Неправильна оцінка ситуації вчителем.
6) Стереотипність поведінки.
7) Перенесення норм поведінки дорослих на
взаємини з вихованцями.
8) Усвідомлення власної правоти.

14. 1) Маніпулювання сприйняттям ситуації – свідчення її неправильного
усвідомлення, перекручування фактів.
(“Ти ніколи не виконуєш домашнє завдання”, “Ти завжди забуваєш свій
щоденник удома”, “У твоєму диктанті безліч помилок”).
Категоричність висловлювань посилює їх негативний зміст, викликає у
вихованця образу, бажання помститися, зневіру у власні можливості.
Отже, внаслідок таких дій вчитель досягає результату, який
протилежний очікуваному.
2) Актуалізація неприємних спогадів характерна тоді, коли вчитель
нагадує учневі про минулі проблеми, які ще болісно відгукуються.
(“Я думала, то був поодинокий випадок, а це, виявляється, твій
характер”, “Я тебе захищала від нападок однокласників, а тепер розумію,
що цього не варто було робити” ).

15. 3) Пряме протиставлення сторін типове для ситуацій, коли вчитель
прагне продемонструвати свою перевагу, але робить це невміло,
принижуючи гідність вихованців, їхнє право на самостійність і
самовизначення. (“Я вчитель, а ви – лише учні”, “Я людина доросла і
тому знаю краще” ).
4) Розбіжність у думках – найчастіше виявляється у випадках
оцінювання знань і поведінки учнів, коли оцінка за поведінку
переноситься на знання учнів або безпідставно занижується без
необхідних пояснень.
5) Неправильна оцінка ситуації вчителем нерідко є причиною
непорозуміння з учнями. Наприклад, під час уроку хтось голосно
засміявся, діти відволіклись, увага переключилася на веселуна. Подібна
ситуація – виклик педагогові як професіоналу. Її можна включити до
контексту уроку, а можна, всупереч етиці, почати моралізувати, робити
зауваження, ставити двійки за поведінку тощо.

16. 6) Стереотипність поведінки – у ситуаціях, що потребують
морального вибору, нерідко виявляється у приниженні
учнів, спробі маніпулювати ними, залякати або викликати тривогу
перед можливим покаранням.
7) Перенесення норм поведінки дорослих на взаємини з
вихованцями – порушення логіки і динаміки розвитку
дитини, надмірна вимогливість сприяє утвердженню авторитарного
стилю спілкування з ними.
8) Усвідомлення власної правоти – провокує педагога у взаємодії
з учнями на використання прийомів гальмування їхньої поведінки
залякування, погрози, осуд тощо.

17. А.С. Макаренко: “Основним принципом в нашій
педагогічній роботі – шкільній, позашкільній,
дошкільній – є щонайбільша пошана до людини”.
!!! Якщо дитина робить щось “не так”, не допускайте
“сильних”, “вольових” засобів впливу на неї, не допускайте,
щоб у вашу складну лабораторію гуманізму увірвався стук
кулака по столу й окрик.
Бережіть, як найвище благо, людську гордість,
недоторканість особистої честі дитини.
Сильні й “вольові” засоби впливу, які ламають волю дитини,
роблять її безсердечною”.

18. 3.Психологічно
безпечне освітнє
середовище у школі
як умова
збереження і
зміцнення
психічного здоров’я
учнів та вчителів

19. Причини розчарувань учнів: часте
приниження з боку вчителя, упереджене
ставлення педагога до дітей, небажання
вчителя зрозуміти школяра, допомогти
йому, байдужість педагогів до
внутрішнього світу учнів, їх проблем.
Основна трудність, проблема для вчителів
у тому, що діти не хочуть вчитися, недисципліновані,
грублять, принижують, не поважають учителя, інколи і
знущаються. З ними важко справитися, тому і «допомагає»
строгий, інколи і жорсткий тон спілкування, поводження.
Труднощі у багатьох вчителів виникають і при взаємодії з
батьками, які вбачають у діяльності школи, вчителя, класного
керівника причину всіх бід, негараздів у навчальних
досягненнях учня, рівні його вихованості і його особистих
проблемах. Деякі з батьків негативно ставляться до школи, до
її цінностей.

20. Типи освітнього середовища за
Я.Корчак:
- «догматичне освітнє середовище», що
сприяє розвитку пасивності і залежності
дитини;
- «кар’єрне освітнє середовище», що сприяє
розвитку активності, але залежності дитини;
- «безтурботне освітнє середовище», що
сприяє вільному розвитку дитини, але й
зумовлює формування її пасивності;
- «творче освітнє середовище», що сприяє
вільному розвитку активної дитини.

21. Психологічна складова освітнього середовища -
це, насамперед, характер спілкування суб’єктів
освітнього процесу. Цей компонент несе на собі
основне навантаження щодо забезпечення
можливостей задоволення і розвитку потреб
суб’єктів освітнього процесу у відчутті безпеки, у
збереженні і покращенні самооцінки, у формуванні
позитивної «Я-концепції», у визнанні зі сторони
інших, в самоактуалізації.

22. Психологічно безпечне освітнє
середовище розуміють як середовище
взаємодії, вільне від проявів психологічного
насилля, яке має референтну значущість для
суб’єктів навчально-виховного процесу (в
плані позитивного ставлення до неї), яке
характеризується переважанням
гуманістичної центрації (тобто центрації на
інтересах (проявах) своєї суті і суті інших
людей) і які відображаються в емоційно
особистісних і комунікативних
характеристиках її суб’єктів.

23. Психологічно безпечне освітнє середовище школи таке,
в якому більшість учасників мають позитивне до нього
ставлення, високі показники індексу задоволеності потреб і
захищеності від психологічного насилля.
Психологічно безпечне освітнє середовище виступає як
ефективна міжособистісна взаємодія, що сприяє
емоційному благополуччю учнів і педагогів, розвитку
психологічно здорової особистості, особистісному росту
учнів, професійному зростанню і довголіттю педагогів,
гармонізації їх особистості.
Психологічна безпека освітнього середовища
відображається в показниках захищеності її суб’єктів, що
проявляється в характеристиках психічного здоров’я.
Підвищення рівня психологічної безпеки сприяє
особистісному розвитку і гармонізації психічного здоров’я.

24. Проектування психологічно безпечного освітнього середовища у школі
повинно виходити із принципів захисту особистості кожного суб’єкта
педагогічного процесу, через розвиток і реалізацію його індивідуальних
потенцій, усунення психологічного насилля між його учасниками.
Якості, якими повинен володіти педагог, щоб створити обстановку
психологічної безпеки для учнів і психологічної захищеності для себе. Такий
педагог повинен бути
- конгруентним (тобто таким, яким він є насправді, щирим, відвертим у своїх
стосунках з учнями),
- безумовно позитивно ставитись до дітей (відчувати теплі почуття до
них, приймати дитину такою, якою вона є),
- емпатійним (розуміти поведінку учня, його реакції та дії з точки зору самого
учня, його очима, своєрідне мистецтво бути іншим).

25. Психологічно безпечне освітнє
середовище у школі може створити
педагог, якому притаманні:
- Сформована особистісно орієнтована
професійна позиція.
- Високий рівень комунікативної,
соціально-психологічної компетентності.
- Високий рівень культури професійного
здоров’я.
- Сформоване саногенне мислення.
- Адекватна самооцінка, позитивна
Я-концепція.
- Сформований індивідуальний стиль
педагогічного спілкування, що
гармонізує особистість вчителя.

26. Сформована особистісно орієнтована
професійна позиція.
У цій характеристиці концентруються головні показники
професійної культури педагога, основні спонукальні сили його
праці, стійка система ставлень до учнів, до себе, що визначають
його поведінку, стиль діяльності.
Низький рівень сформованості професійної позиції - джерело
слабких результатів у діяльності вчителя, байдужості,
формального підходу до педагогічного обов’язку.
Особистісно орієнтована позиція педагога передбачає
побудову навчально-виховного процесу на засадах педагогіки
успіху й оптимізму, створення атмосфери толерантності,
активізацію та стимуляцію (фасилітацію) процесів усвідомленого
учіння, педагогічну підтримку учнів у процесі навчання,
антистресовий менеджмент у школі, психотерапевтичну
зорієнтованість усього педагогічного процесу.

27. Високий рівень комунікативної, соціально-
психологічної компетентності.
Це передбачає: обізнаність в галузі процесів
спілкування, міжособистісних стосунків, можливості пізнання
особистості учнів, а також уміння налагоджувати
взаємовідносини між своїми майбутніми учнями, формувати їх
культуру спілкування, готовність до створення сприятливого
психологічного клімату в учнівських колективах.

28. Високий рівень культури професійного здоров’я.
Професійне здоров’я педагога позначається на результатах
всієї навчально-виховної роботи, а також на здоров’ї учнів. Стан
професійного здоров’я впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-
психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному.
Учитель з низьким рівнем професійного здоров’я не може
забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний
підхід, створити ситуацію успіху. Неблагополуччя
психологічного здоров’я, деформації особистості вчителя, прояви
синдрому емоційного згорання, педагогічних криз безпосередньо
впливають на емоційне благополуччя і здоров’я учнів.

29. Сформоване саногенне мислення.
Учитель з переважанням саногенного типу мислення уміє
концентрувати увагу на позитивних явищах життя, уміє прощати
образи, не тримати гніву, відкритий для дружніх стосунків з
учнями, колегами по роботі, уміє створити навколо себе ауру
добра і доброзичливості.
Саногенномислячому вчителеві притаманні такі риси:
достатньо високий рівень загального кругозору і внутрішньої
культури; здатність до рефлексії на фоні глибокого внутрішнього
спокою; високий рівень зосередженості і концентрації уваги на
об’єктах роздумів; знання природи конкретних психічних станів,
що дозволяє йому не ображатись на дитину, справитися з
розчаруванням у ситуації неуспіху, правильно зрозуміти емоційну
реакцію учня (вину, сором, заздрість) і допомогти йому позбутися,
звільнитися від таких станів; уміння вчасно виконувати акт
зупинки мислення, переключати розум на позитивно забарвлені
образи; відсутність звички очікувати неприємні ситуації, невдачі у
майбутньому.

30. Адекватна самооцінка, позитивна
Я-концепція.
Атмосферу захищеності і комфорту може створити вчитель, у
якого адекватна самооцінка, позитивне самоставлення.
Учителі із заниженою самооцінкою створюють досить
негативну психологічну атмосферу на уроці. Вони схильні:
1)негативно реагувати на тих учнів, які їх недолюблюють;
2)створювати труднощі для дітей, аби вони не могли
розслабитися під час навчання; 3)стимулювати дитину до
навчання переважно на основі почуття провини за свої помилки;
за можливості організувати навчальну діяльність на основі
конкурентної боротьби учнів; 4)заздалегідь вважати поведінку
учнів на іспитах нечесною;
5)прагнути будь-що встановити жорстку дисципліну.
Учителі з позитивною Я-концепцією вміють створити умови
для самовираження і самоствердження своїх вихованців, сприяти
їхній соціальній адаптації.

31. Сформований індивідуальний стиль
педагогічного спілкування, що гармонізує
особистість вчителя.
Стиль спілкування педагога впливає на емоційний досвід
школярів, на формування багатьох якостей їхньої особистості, на рівень
пізнавальної активності, психологічний клімат в учнівському колективі.
Цінність педагога полягає у здатності самореалізувати свою
індивідуальність на високому рівні, збагатити систему виховних
стосунків з дітьми своєю особистістю, у неповторності використання
педагогічних засобів.
Реалізація особистісного потенціалу вчителя під час його
комунікативної взаємодії з учнями здійснюється через індивідуальний
стиль педагогічного спілкування. Індивідуальний стиль дозволяє
педагогу компенсувати окремі негативні прояви своїх типологічних
властивостей і максимально використовувати їх переваги.
Розвиток індивідуальності педагога і її гармонізація завдяки
індивідуальному стилю спілкування є гарантом створення
психологічно безпечного освітнього середовища у школі.

32. Дякую за
увагу!