Recommended
Recommended
More Related Content
What's hot
What's hot (20)
Similar to З історії розвитку вікової психології.pptx
Similar to З історії розвитку вікової психології.pptx (20)
Recently uploaded
Recently uploaded (6)
З історії розвитку вікової психології.pptx
- 1. Матеріали до лекцій з вікової психології 053 Психологія
- 2. З історії розвитку вікової психології • Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний. • Теорії рекапітуляції С. Хола та Гетчінсона. • Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда. • Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського.
- 3. З історії розвитку вікової психології Наука змінює свій зміст під впливом трьох основних факторів: • соціального фактору – запиту суспільства; • предметно-логічного фактору – власної логіки розвитку науки, що полягає у зміненні теорій (парадигм) наукового пізнання згідно із досягненнями цивілізації; • особистісно-психологічного фактору – внеску особливо обдарованих дослідників, науковий доробок яких випереджає актуальні можливості науки і сприяє висуненню і перевірці нових гіпотез.
- 4. З історії розвитку вікової психології До XІX століття вікова психологія не була самостійною дисципліною. Об’єктивними умовами ії формування були: • вимоги педагогічної практики, пов’язані з появою класно-урочної системи, що зумовила втрату освітою елітарності і набуття масового характеру; • розробка ідеї розвитку в біології та поява постулатів про адаптацію як головну детермінанту психічного розвитку та про генезис психіки, тобто про те, що психічні процеси не з’являються у готовому вигляді, а проходять певні етапи у своєму розвитку; • поява експериментальної психології (В. Вундт) та розробка об’єктивних методів дослідження.
- 5. З історії розвитку вікової психології Становлення вікової психології як науки можна поділити на три етапи: 1) донауковий етап, що характеризується збиранням емпіричного матеріалу, його систематизацією та житейськими узагальненнями. Наукові методи на даному етапі відсутні, знання є імовірнісними і не достовірними; 2) природничо-науковий етап – період самоствердження наукової дисципліни, на якому знання стають узагальненими, достовірними та об’єктивними і не залежать від способу їх отримання та особистості експериментатора. Значна увага приділяється означенню наукових термінів і розробці теорій; 3) гуманітарний етап, що означує рух від загального до окремого, пізнання одиничних закономірностей, важливих у становленні науки, проте статистично не значущих (ідіографізація – акцент на індивідуальному, встановлення варіантів розвитку)
- 6. З історії розвитку вікової психології На початку ХХ століття у розвитку вікової психології виявляються теоретичні напрямки (психологічні школи), у контексті яких було сформульовано різне розуміння сутності психічного розвитку. Глибинна психологія (психоаналіз) виходила з того, що головною детермінантою розвитку психіки є прагнення адаптуватися до середовища. Біхевіоризм провідним фактором розвитку вважав середовище, розвиток ототожнювався з набуттям знань, умінь, навичок. З точки зору гештальтпсихології процес психічного розвитку – це зростання та диференціація гештальтів (цілісних фігур, які складають зміст психіки). Для гуманістичної психології психічний розвиток – процес самоактуалізації як головна мета та детермінанта розвитку людини.
- 7. З історії розвитку вікової психології У вітчизняній психології (М. Я. Басов, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн та ін.) розвиток психіки розглядається як присвоєння суб’єктом цінностей культурно-історичного простору; середовище не тільки є фактором розвитку, але і його джерелом. Сучасний період розвитку вікової психології як науки відзначений активним становленням пренатальної психології та геронтопсихології.
- 8. З історії розвитку вікової психології Розвиток пренатальної психології (літ. pre – до, лат. natalis – народження), що вивчає психичне життя від моменту зачаття до народження дитини, став можливим завдяки науковим відкриттям в області нейрофізіології мозку, досягнень медицини і техніки, які дозволили вивчати умови життя в материнській утробі, безпосередні реакції плода на різні стимули, динаміку й особливості психологічного і психічного розвитку системи (діади) «мати-дитина». Дослідження перинатальних проблем, перинатального досвіду людини були означені у працях Станіслава Грофа. Проте стрімкий розвиток безпосередньо пренатальної психології почався з 1971 року, коли Г. Х. Грабер сформував міжнародну дослідну групу з пренатальної психології у Відні. Розвиток сучасної пренатальної психології відбуваються у напрямку дослідження психології материнства і батьківства та психології пренатального розвитку дитини (Астахов В. М., Добряков І. В., Пузь І. В.,Філіппова Г. Г. та ін.).
- 9. З історії розвитку вікової психології Геронтопсихологія (від грец. gerontos – старець, старий) виникла як розділ вікової психології, що вивчає особливості психічних процесів, поведінки і динаміку особистісних змін у осіб похилого та старечого віку. У літературі останнього десятиліття в якості синонімів геронтопсихології вживаються також терміни «психогеронтологія» і «психологія пізнього періоду життя». Геронтопсихологія тісно пов’язана із загальною і соціальною психологією, а також з геронтологією, що вивчає медико-біологічні та соціологічні аспекти старіння людини. Засновником геронтопсихології вважається американський вчений Стенлі Холл (1846 - 1924), який опублікував у 1922 р. першу спеціальну працю, присвячену психологічному аналізу процесу старіння («Старість»). В якості особливого розділу вікової психології геронтопсихологія оформилася в середині ХХ ст. В цей же час у західній психології відбулося різке збільшення кількості публікацій із психологічних аспектів старіння і старості. Зростання значення геронтопсихології було тісно пов’язане з помітним збільшенням осіб похилого віку в загальній структурі населення (феномен «постаріння населення»). Особливу увагу сучасна геронтопсихологія приділяє вивченню в ході старіння змін характеру діяльності і працездатності, ціннісних орієнтацій і смислових утворень особистості. Стратегічними завданнями геронтопсихології є пошук умов і засобів продовження повноцінного активного життя людини, запобігання раннього старіння, встановлення психологічних факторів довголіття.
- 10. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний • Перші спроби опису психічного розвитку відносяться до дуже давніх часів. Це добре відоме з історії психології. • Першими, хто запропонував вікову періодизацію розвитку, були Піфагор, Гіппократ та Аристотель. • Піфагор (VI ст. до н. е.) виділяв чотири періоди в житті людини: весну (становлення людини) - від народження до 20 років; літо (молодість) – 20–40 років; осінь (розквіт сил) – 40–60 років; зиму (згасання) – 60–80 років. • Гіппократ у ході всього життя людини виділяв 10 семирічних періодів, а Аристотель ділив дитинство та юність на три стадії: перша – від народження до 7 років; друга – від 7 до 14 років та третя – від 14 до 21 року. • Власне, науковий підхід до вивчення психічного розвитку людини став можливим на основі еволюційного вчення Ч. Дарвіна.
- 11. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний До нашого часу в науці накопичилося безліч теорій, концепцій та моделей, що описують перебіг психічного розвитку людини. Однак жодній з них не вдалося описати розвиток людини у всій її складності та різноманітті.
- 12. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний • На всьому протязі розвитку еволюційного вчення в ньому боролися дві точки зору: одна, яка стверджує, що розвиток здійснюється за твердими законами, зумовленими дією вродженої програми, та інша, для якої розвиток – результат впливів довкілля, що призводять до появи якісно нового. • Якщо в першому випадку індивідуальний розвиток – це просто зростання, розгортання спочатку наявних в організмі задатків, то в другому розвиток – це виникнення нового, утворення різнорідного з однорідного, послідовне виникнення частин і органів у процесі розвитку. • Дискусія про те, що таке розвиток, як він здійснюється і що є його результатом, триває до сьогодні.
- 13. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний О. Г. Асмолов, аналізуючи можливі теоретичні підходи, що пояснюють розвиток людини, виділяє три основні, в які вкладається безліч окремих теорій та концепцій. По-перше, це біогенетичний підхід, у центрі уваги якого «перебувають проблеми розвитку людини як індивіда, який має певні антропогенетичні властивості (завдатки, темперамент, біологічний вік, стать, тип статури, нейродинамічні властивості мозку, органічні спонукання та ін.), який проходить різні стадії дозрівання з реалізацією філогенетичної програми в онтогенезі».
- 14. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний По-друге, це соціогенетичний підхід, представники якого наголошують на вивченні процесів «соціалізації людини, освоєння нею соціальних норм і ролей, придбання соціальних установок та ціннісних орієнтацій…». До цього напряму, мабуть, можна віднести і теорії навчання (Б. Скіннер, А. Бандура), згідно з якими набуття людиною різноманітних форм поведінки відбувається шляхом навчання.
- 15. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний Представники персоногенетичного підходу (А. Маслоу, К. Роджерс) на чільне місце ставлять «проблеми активності, самосвідомості та творчості особистості, формування людського „Я“, боротьби мотивів, виховання індивідуального характеру і здібностей, самореалізації особистісного вибору, невпинного пошуку сенсу життя в ході життєвого шляху індивідуальності».
- 16. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний Окремо у структурі психологічних теорій розвитку стоять когнітивні теорії, згідно з якими розвиток «складається з еволюціонування ментальних (психічних) структур або способів обробки інформації, частиною генетично запрограмованих і залежних від ступеня зрілості індивіда» (Крайг Г., 2000, с. 74). До них належать теорії Ж. Піаже, Дж. Брунера, Л. Колберга та ін.
- 17. Основні теоретичні підходи до розуміння психічного розвитку людини – біогенетичний та соціогенетичний До названих О. Р. Асмоловим підходах слід додати теорії когнітивного напряму. Вони займають проміжний напрямок між біогенетичними та соціогенетичними підходами, оскільки провідними детермінантами розвитку вважають і генотипічну програму, і умови, в яких ця програма реалізується. Тому рівень розвитку (рівень досягнень) обумовлюється не лише розгорткою генотипу, а й соціальними умовами, завдяки яким відбувається когнітивний розвиток дитини. Загалом, слід зазначити умовність такого поділу, оскільки багато що з існуючих теорій, строго кажучи, неможливо віднести «у чистому вигляді» до жодного із зазначених підходів.
- 18. Теорії рекапітуляції С. Холла та Гетчінсона В рамках біогенетичного підходу основними теоріями є теорії рекапітуляції Е. Геккеля та С. Холла та теорія психосексуального розвитку З. Фрейда. Теорії рекапітуляції стверджують, що людський організм у своєму внутрішньоутробному розвитку повторює цілу низку форм, які пройшли його тваринні предки за сотні мільйонів років, від найпростіших одноклітинних істот до первісної людини. Проте інші вчені розширили часові рамки біогенетичного закону межі утробного розвитку. Так, С. Холл вважав, що коли зародок за 9 місяців повторює всі стадії розвитку від одноклітинної істоти до людини, то дитина в період дитинства проходить весь перебіг розвитку людства від первісної дикості до сучасної культури.
- 20. Теорії рекапітуляції С. Холла та Гетчінсона • Найяскравіше ця думка була розвинена Гетчінсоном. • Він виділив 5 періодів людської культури, відповідно до яких змінюються інтереси та потреби дитини від народження до дорослості (Педологія, 1934). • Перший – це період дикості. У дитини в цей період спостерігається прагнення до копання в землі, все, що не трапиться, він тягне до рота. Їстівність стає мірилом всього. Триває період дикості до 5 років, а максимуму у розвитку сягає у 3 роки.
- 21. Теорії рекапітуляції С. Холла та Гетчінсона • Наступний період – це період полювання та захоплення видобутку. Для нього характерний страх дитини перед чужаками, дії потай, жорстокість, складання дитячих угрупувань, переважають ігри в полонених, пастки, хованки. Триває він з 4 до 12 років, але головні свої риси виявляє у віці 7 років. • Третій період названий періодом пастушества. Виражена ніжність до тварин, прагнення мати власну домашню тварину, діти в цей період люблять будувати хатини, курені, підземелля. Триває від 9 до 14 років, а пік припадає на 10 років. • Четвертий період – землеробський. Переважною пристрастю дитини є садівництво. Триває з 12 до 16 років, а пік припадає на 14 років. • Останній період названо промислово-торговим. На перший план виступають фінансові інтереси. Улюблені заняття – обмін, продаж, торгівля. Починається з 14 років і продовжується у дорослого. Максимального розвитку сягає 18–20 років.
- 22. Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда • З. Фрейд вважав джерелом психічного розвитку потяги та інстинкти. Дитина народжується із певним запасом енергії – «лібідо», що лежить в основі сексуальних потягів людини. • Весь процес дитячого розвитку З. Фрейд укладав у 4 стадії: оральна, анальна, фалічна стадія, латентний період та генітальна стадія. • Проте деякі моменти теорії З. Фрейда не приймалися навіть його учнями. У тому числі надмірне захоплення З. Фрейда проблемою сексуальності у житті викликало дуже багато нарікань і служило приводом для критики.
- 23. Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда • На кожній із стадій «лібідо» зосереджується у тій чи іншій області тіла, роздратування якої призводить до задоволення значимих потреб дитини. Так, наприклад, у дитинстві лібідо зосереджено в ділянці рота, язика та губ і пов'язане з годуванням грудьми. Тому недостатнє задоволення потреб, пов'язаних з оральною областю, може загальмувати дитину на наступних стадіях, викликати в неї стан депресії тощо. Якщо ж потреби задовольняються надмірно, у дитини може розвинутись зайва залежність від оточення (конформізм). • Таким чином, незадоволення потреб призводить до фіксації потягів, створює граничну напругу, викликає або неврозоподібні стани, невпевненість, капризи та інші болючі симптоми, або явища регресії – повернення до нижчого рівня мотивації поведінки.
- 24. Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда • Надмірне задоволення потреб також може викликати небажані ефекти, які було відзначено на прикладі оральної стадії розвитку. • Сенс цих теорій точно висловив Е. Геккель: «Онтогенез є коротке і стисле повторення філогенезу». • Звичайно, не можна не визнати дії спадкових факторів. Однак у межах цих теорій повністю ігнорується зовнішня стимуляція розвитку. А добре відомо, що стимуляція та депривація впливають на процеси дозрівання та розвитку психічних функцій.
- 25. Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда • Лібідо (від лат. libido – бажання, потяг) – психічна енергія, що лежить в основі основних потягів людини (сексуальних та потягу до життя). • Оральна стадія – перша стадія психосексуального розвитку (за З. Фрейдом, посідає дитячий вік), протягом якої центром чуттєвих стимуляцій, насолоди та інтересу дитини стає її рот. • Надмірна або недостатня стимуляція, що отримується дитиною протягом першої половини першого року життя, на думку З. Фрейда, призводить до формування орально-пасивного характеру. Це весела та оптимістична людина, вона очікує від оточуючих «материнського» до себе ставлення і тому постійно шукає схвалення за всяку ціну. • Протягом другої половини першого року життя у дитини з'являються зуби, завдяки чому кусання і жування стають важливими засобами вираження психічного стану, що переживається. Фіксація дитини на цих переживаннях у подальшому призводить, на думку З. Фрейда, до формування орально-агресивного характеру, що виявляється у таких особистісних рисах, як любов до суперечок, сарказм, песимізм, у цинічному ставленні до оточення.
- 26. Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда • Анальна стадія - друга стадія психосексуального розвитку (припадає на раннє дитинство), протягом якої чуттєві насолоди пов'язані з процесами виділення. • Фіксація на анальній стадії розвитку надалі може призвести до формування анального характеру у двох своїх формах; анально-утримуючий тип, що знаходить своє вираження у таких рисах, як скупість, впертість, запасливість, і анально- агресивний тип, що знаходить своє вираження імпульсивності, нестриманості, ворожості, жорсткості, агресивності і навіть садистичної жорстокості.
- 27. Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда • Фалічна стадія - третя стадія психосексуального розвитку (припадає на дошкільне дитинство), протягом якої джерелом задоволення та насолоди стають геніталії дитини. • Фіксація цієї стадії розвитку призводить до формування фалічного характеру. Чоловіки з фалічним типом характеру завжди прагнуть успіху, намагаються довести свою мужність і статеву зрілість, вони хвалькі, зухвалі і часто поводяться необачно. Одні жінки з фалічним характером схильні до флірту і спокушання, інші борються за верховенство над чоловіками, виявляючи при цьому надмірну наполегливість і самовпевненість.
- 28. Психоаналітичний підхід до розвитку дитини З. Фрейда • Латентний (прихований) період – усередині чотирьох стадій психосексуального розвитку З. Фрейд виділяв так званий латентний період (припадає на молодший шкільний вік), протягом якого психічна енергія (лібідо) дрімає, а увага зосереджена на розвитку інтересів та навичок у контактах з однолітками тієї ж статі. • Генітальна стадія - четверта стадія психосексуального розвитку (припадає на підлітковий період і все подальше доросле життя людини), протягом якої формуються та реалізуються зрілі гетеросексуальні відносини. Генітальний характер – символ ідеального психічного здоров'я. Це зріла і відповідальна в соціально- сексуальних відносинах людина, яка робить свій внесок у суспільство завдяки продуктивній діяльності.
- 30. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Основний зміст соціогенетичного підходу найбільш яскраво представлений у концепції Е. Еріксона. У ній кожна стадія розвитку визначається тією кризовою ситуацією, яка має бути вирішена з метою подальшого безперешкодного процесу розвитку. На його думку, розвиток особистості обумовлено результатами подолання кризи (конфлікту), що виникає у вузлових точках процесу розвитку.
- 31. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Так, основним завданням першої стадії є встановлення довіри дитини до зовнішнього світу; наявність почуття довіри є основою формування позитивного самовідчуття. Дитина при цьому дізнається, чи може вона покластися на дорослих, чи здатні вони піклуватися про неї, любити її, підтримувати позитивні емоції. Якщо цього немає, дитина не зможе опановувати нові види діяльності. Якщо ж дитина відчуває позитивні відчуття, то світ виступає для неї несуперечливим і передбачуваним. Триває цей період від народження до 1 року.
- 32. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Завдання другої стадії – дати дитині відчути себе самостійною. Для цієї стадії характерно протиріччя між залежністю дитини, що триває, і автономією, що розвивається у неї. Дитина починає усвідомлювати себе активно діючою істотою. Вона поступово переходить від стану повної залежності від дорослих до відносної самостійності. Якщо ж дитина стикається з несхваленням своєї поведінки, заборонами, негативним до неї ставленням, у неї з'являються сумніви в можливості що-небудь зробити самостійно. Тривалість цієї стадії від 1 року до 3 років.
- 33. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Третя стадія починається з розгортання конфлікту між ініціативою та почуттям провини. У дитини на початку цієї стадії з'являються перші уявлення про те, якою людиною вона може стати. У зв'язку з цим вона ставить перед собою певні завдання та намагається їх вирішити. Для третьої стадії характерна енергійна та наполеглива пізнавальна діяльність. Дитина дуже допитлива. У неї розвивається почуття впевненості у собі та у своїх можливостях, ще й тому, що вона уже вміє ходити, бігати, говорити, може осмислювати те, що відбувається. Тому така важлива нормальна та адекватна реакція, підтримка батьками та іншими дорослими такої дослідницької поведінки дитини. Головна небезпека – це поява у дитини почуття провини за вчинені нею дії. Вікові межі періоду від 3 до 6 років.
- 34. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Четверта стадія посідає перші шкільні роки (6 – 12 років ). На цій стадії дитина психологічно готова до освоєння дій, які виконують батьки, але для того, щоб отримати фізичну можливість виконувати їх самому, вона повинна працювати. Таким чином, на цьому етапі дитина здійснює різноманітну продуктивну діяльність, в результаті якої у неї складається почуття працьовитості та здатність до самовираження. Якщо в неї постійно щось не виходить, то впевненість у собі падає, розвивається почуття неповноцінності.
- 35. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Основні труднощі п'ятої стадії полягають у конфлікті між почуттям ідентичності, що формується, і рольовою невизначеністю. Головне завдання підліткового періоду, на який припадає ця стадія, – пошук відповіді на питання «Хто я?» і «Який мій подальший шлях?». Небезпека, якої має уникнути підліток, – це розмивання почуття Я. При цьому підліток може уникати занадто тісних міжособистісних контактів, виявитися нездатним будувати плани на майбутнє або знайти в собі сили і зосередитися на чомусь, а може з головою зануритися в роботу, нехтуючи всім іншим. Сформувати ідентичність – позначає навчитися правильно ідентифікувати себе з дорослими. Вікові межі від 13 до 18 років.
- 36. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Основним конфліктом шостої стадії розвитку, що припадає на період ранньої дорослості, Е. Еріксон вважав конфлікт між близькістю ізоляцією. При цьому під близькістю розуміється не тільки і навіть не стільки сексуальна близькість. Близькість за Е. Еріксоном - це здатність людини віддати частину себе іншій людині, не боючись втратити при цьому власну ідентичність, тобто не боючись втратити своє "Я", розчинити його в "Я" іншої людини.
- 37. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона Завдання сьомої стадії – у розвитку в собі цілеспрямованості, яка робить життя продуктивним. Це можливо за умови успішного вирішення попередніх конфліктів. Цілеспрямована людина здатна безконфліктно спрямовувати свою енергію на вирішення соціальних проблем, вона може приділяти більше уваги та надавати допомогу іншим людям. Невдачі при вирішенні попередніх конфліктів можуть призводити до зайвої поглиненості самим собою, зосередження на обов'язковому задоволенні своїх особистих психологічних потреб, що, безумовно, веде до регресу у розвитку особистості.
- 38. Представленість соціогенетичного підходу в концепції Е. Еріксона На заключному етапі свого життя люди зазвичай ретроспективно переглядають своє життя, по- новому його оцінюють. Людина відчуває задоволення, якщо, на її думку, вона була сповнена сенсу. Вона приймає своє життя, вважаючи, що воно було прожите недаремно, що їй вдалося повністю реалізувати себе. Або, навпаки, людина відкидає своє життя, у неї виникає відчуття відчаю від того, що життя здається їй низкою втрачених можливостей і марної трати сил.
- 39. Стадія розвитку і вікові межі Суб’єкт найбільш значи-мих ставлення-ний Ритуал (сутність відносин) Основне кризовий протиріччя віку (вибір) Позитивна лінія розвитку (позитивні особистісні характеристики як результат вибору) Негативна лінія розвитку (негативні особистісні характеристики як результат вибору) 1. Дитинство (0-1 рік) матір Взаємність (у всьому) Віра і надія — відстань Довіра до людей, до світу, взаємна любов, прихильність, задоволення життєвих (біол.) І потреб в спілкуванні Недовіра до світу, емоційний дискомфорт (внаслідок поганого поводження, ігнорування потреб, раннього відлучення від грудей) 2.Ранний возраст (1-3 г.) Батьки Розрізнення добра і зла (осягнення того, що таке «добре» і що таке «погано» Самостійність і воля -залежність і імпульсивність Самостійність, впевненість в собі, вольові дії Сумніви і гіпертрофоване ч. Сорому, тревожностьслабое розвиток мови, бажання приховати свою ущербність, дратівливість 3. Вік гри (3-6 л.) сім’я Драмматізація (гри різного характеру і складності) Особиста ініціатива — почуття провини і страх осуду Ініціативність, допитливість, активність, уяву, наслідування дорослим, полоролевое поведінку Почуття провини, апатія, безініціативність, заздрість до ін. Дітям, ухильність, немає статеворольових відносин 4. Шкільний вік 6-12 Школь-ний коло людей підпорядкування правилам компетентність — почуття неповноцінності Мотивація досягнення, пізнавальні та комунікативні навички, орієнтування на завдання, оптимістичне поведінку Мотивація уникнення невдачі,, відхід від складних завдань, боязнь змагань, конформність, песимістичний настрій, прояви мазохізму 5. Юність (12-18 л.) Групи однолітків Ідеологічні пошуки (становлення переконань і світогляду) Вірність принципам — відкидання принципів общеста Перше цілісне уявлення про себе самого — его-ідентичність, побудова планів на майбутнє самовизначення, статева поляризація в міжособистісних відносинах Дифузія ідентичності, переважання потреби в самоаналізі на шкоду міжособистісних відносин, плутанина в моральних і міжособистісних установках 6. Молодість (18-25 / 30 л.) Друзі, сексуальні партнери Встановлення близьких (інтимних) зв’язків Інтимність — ізоляція Любов, прагнення до контактів з людьми, бажання і здатність діяти для інших Почуття ізоляції і самотності, уникнення людей, замкнутість, непередбачувана поведінка, ч. Ущербності. 7. Зрілість (дорослість) (25/30 — 55/60 л.) співробітники, члени сім’ї Породження (народження і виховання дітей) Турбота — зречення Творчість, любов і захопленість роботою, ч. Гордості за дітей Застій, егоїзм, егоцентризм, непродуктивність в роботі, гіпертрофована турбота про себе 8. Старість (понад 60 л) Рідні та близькі Філософія Цілісність і мудрість — відчай, презирство Его-інтеграція — прийняття власного життя, роздуми про минуле, його спокійна оцінка, відчуття корисності життя, інтерес до життя, розуміння, що смерть не страшна Відчай, розчарування, безглуздість існування, бажання народитися заново і отримати від життя більше, відкидання існуючої життя, боязнь смерті Періодизація психічного розвитку Е. Еріксона
- 40. Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського Л. С. Виготський зіграв визначну роль у розвитку дитячої, педагогічної та спеціальної психології. Його роботи склали основу культурно-історичної концепції розвитку психіки. Її основні ідеї полягають у наступному: у процесі суспільного життя природні потреби людини змінюються, розвиваються нові, специфічно людські потреби. існують елементарні психічні функції та вищі психічні функції. Основна відмінність між ними полягає у рівні довільності, тобто елементарні психічні процеси не регулюються людиною; до вищих психічних функцій (ВПФ) відносяться ті, якими людина може свідомо керувати.
- 41. Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського людьми за історичний період існування створено два типи знарядь. За допомогою одних вони впливають на природу (знаряддя праці), за допомогою інших – на себе (знакові системи). Знак – це будь-який умовний символ, який має певне значення. Універсальним знаком є слово. Використання знакових систем знаменує перехід людини від безпосередніх до опосередкованих психічних процесів, де як засіб управління виступають ці знаряддя та знаки. Як результат перебудовується вся психічна діяльність людини, піднімаючись на більш високий рівень проти тварин.
- 42. Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського психологія дитини – результат взаємодії двох процесів: біологічного дозрівання та навчання. Обидва процеси починаються відразу після появи немовляти на світ і злиті в єдиній лінії розвитку. навчання являє собою передачу досвіду користування знаряддями та знаками для того, щоб дитина навчилася керувати власною поведінкою (діяльністю). Спочатку вони виступають як засоби зовнішні по відношенню до самої дитини (привнесені дорослими), потім перетворюються для дитини на засоби усвідомлювані та необхідні. Це відбувається у процесі інтеріоризації.
- 43. Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського вищі психічні функції дитини виникають спочатку як форма колективної поведінки, співпраці з іншими людьми і лише згодом шляхом інтеріоризації вони стають її індивідуальними функціями. Як писав Л. С. Виготський: будь-яка функція у розвитку дитини з'являється на сцену двічі: спочатку як категорія інтерпсихічна, потім як категорія інтрапсихічна. • Л. С. Виготський сформулював основні закономірності дитячого розвитку: нерівномірність, циклічність, «метаморфози», пластичність та можливість компенсації, поєднання процесів еволюції та інволюції.
- 44. Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського • Рушійною силою психічного розвитку Л. С. Виготський вважав навчання, яке розумів широко: воно починає виявлятися з появою дитини на світ, а шкільне навчання є лише її найбільш систематизованою формою. У зв'язку з проблемою навчання та розвитку Виготський запровадив поняття зони найближчого розвитку. Вчений вважав, що розвитку в онтогенезі проходить шлях від соціального до індивідуального. Умовами розвитку є як біологічна повноцінність (мозку, нервової системи, органів чуття), і взаємодія дитини з іншими людьми, що коїться у вигляді спілкування.
- 45. Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського Л. С. Виготський ввів у науку основні поняття, що характеризують сутність кожного вікового періоду: • соціальна ситуація розвитку, • вікові новоутворення, • криза психічного розвитку. Вклад Л. С. Виготського у розвиток психологічної науки важко переоцінити. Він розробив вчення про вік як одиниці аналізу дитячого розвитку, запропонував інше розуміння ходу, умов, джерела та рушійних сил психічного розвитку дитини; описав стадії дитячого розвитку, і навіть переходи з-поміж них у ході онтогенезу; виявив та сформулював основні закони психічного розвитку дитини.
- 46. Основні положення культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій Л. С. Виготського