Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей.
Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей.
В. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів світу. В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи» — доповідь для захисту докторської дисертації по сукупності робіт. Всі праці Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про різносторонність педагогічних підходів Сухомлинського, але і про цілісність всього його педагогічного мислення.
15 травня виповнюється 75 років члену Національної спілки журналістів України та Національної спілки фотохудожників України Олександру Сергійовичу Гордієвичу. Відділ краєзнавства підготував віртуальну виставку “Планета Україна”, присвячену ювілею митця.
Запрошуємо до перегляду!
Твори Василя Чухліба люблять і дітлахи, які ще не вміють читати, і найменші школяри. Добрі та мудрі, вони ведуть дитину в дивосвіт природи, дарують радість, насолоду від спілкування з нею, збуджують уяву і кличуть відкривати її таємниці, оберігати нетлінну красу землі, любити рідний край.
В. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів світу. В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи» — доповідь для захисту докторської дисертації по сукупності робіт. Всі праці Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про різносторонність педагогічних підходів Сухомлинського, але і про цілісність всього його педагогічного мислення.
15 травня виповнюється 75 років члену Національної спілки журналістів України та Національної спілки фотохудожників України Олександру Сергійовичу Гордієвичу. Відділ краєзнавства підготував віртуальну виставку “Планета Україна”, присвячену ювілею митця.
Запрошуємо до перегляду!
Твори Василя Чухліба люблять і дітлахи, які ще не вміють читати, і найменші школяри. Добрі та мудрі, вони ведуть дитину в дивосвіт природи, дарують радість, насолоду від спілкування з нею, збуджують уяву і кличуть відкривати її таємниці, оберігати нетлінну красу землі, любити рідний край.
Серце віддаю дітям (до100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського) estet13
Василь Сухомлинський — це великий педагог із маленького українського села, який запросив до своєї «школи радості» всіх небайдужих людей, готових беззастережно віддавати свої серця дітям. Завдяки його самовідданості, таланту і великій любові до дітей, звичайна сільська школа стала відомою всьому педагогічному світу.
Василь Симоненко біографія_20240326_082333_0000_pdf_20240411_002022_0000.pdfxrustiasavruk
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета Ганна Щербань працювала в колгоспі. Батько Андрій Симоненко покинув сім'ю, коли маленькому Василькові не було ще й року.
У 1942 р. Василь Симоненко йде у перший клас. Після початкової школи рік навчався в Єнківській семирічці, а потім перейшов у Гарандинцівську шко яку закінчив у 1952 р. із «золотою медаллю». Василько був надзвичайно старанним і наполеглинним у навчанні: «У класі Вася виділявся серед учнів, по- перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наці найкращий учень» (спогад вчительки).
Вищу освіту В. Симоненко здобув у Київському державному університеті іме Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Працював у газетах «Черкаськ правда» (літпрацівник відділу культури), «Молодь Черкащини», «Робітнич газета». Навесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді, до якого активно долучився і В. Симоненко. Учасниками цього культурно- мистецького осередку також були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Свген Сверстюк та інші.
Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої
молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна
Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато
їздив по Україні, виступав на літературних творчих
вечорах та диспутах. Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше було відкрито місця таємних масових поховань на Лук’янівському та
Васильківському кладовищах, у Київських лісах.
Писати вірші Василь Симоненко почав ще в студентські роки, однак довго тримав їх у шухляді. Фактично, улюбленцем молоді він став у 1962 році (за півтора роки до смерті) після виходу першої збірки віршів «Тиша і грім». Вихід першої збірки стало відразу неабиякою літературною подією. Вона вразила сучасників тонким естетичним смаком, чистою правдою, романтичним поривом відкривати “духовні острови” в інтелектуальному морі свого народу. На сторінках цієї книжки висвітлювалося нелегка доля простих людей.
Влітку 1962 року Симоненка заарештовують. «На залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула банальна суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення», – так описує події колега Симоненка, журналіст Олекса Мусієнко.
Чернігівський митець Василь Струтинський — один з улюблених письменників українських дітей. Він створив для малечі чимало оповідань, казок, віршів, загадок. Його твори допомагають зрозуміти, як тісно пов’язані між собою людина й природа.
У творах Василя Струтинського нема одноманітності, від них віє добротою і безпосередністю. Його вірші для дітей легкі і ледь торкаються землі, мов літній дощик, вони щедрі і задушевні, вчать добру.
Кожен його вірш, казка, оповідання мають колір, настрій – або мрійний, лагідний, або веселий. Водночас ці твори хвилюють і дорослих. Прочитаєш їх – і здається, порозмовляв із щирим, довірливим другом і збагатився отією безпосередністю, добротою.
Ця презентація – результат дослідження групи “ПОШУК” по історії ІІ світової війни. Дослідження велося протягом декількох років. … Роки йшли один за одним, змінювались прізвища членів “Пошуку”. Кожний із них по краплині збирав інформацію про тих, кого називали “остарбайтери”.
Михайло Коцюбинський був людиною високої культури, душевної краси і благородства. А ще надзвичайно любив дітей, ніколи не проходив біля них, щоб з ними не заговорити та трохи не пожартувати. Його власні діти — Ірина, Оксана, Роман і Юрій завжди проводили разом з батьком дозвілля, часто були першими слухачами тільки-но написаних літературних творів. «Тато мав звичку вечорами садовити дітей навколо себе і читати нам власні казочки»,— згадувала його дочка Ірина Коцюбинська.
2. Народився Василь
Сухомлинський у селі
Василівка Кіровоградського
району в незаможній сім’ї.
Батько працював столярем і
теслярем, майстрував колеса
і музичні інструменти.
Мама, Оксана
Юдівна, працювала у
колгоспі, а зимовими вечора-
ми сиділа над своїм шитвом і
розказувала дітям казки. У
цій родині, крім Василя, було
ще троє дітей – Іван, Сергій і
Меланія.
Розповідають, батьки ніколи
не карали дітей. Може, тому
усі вони вибрали професію
3. Василь ріс жвавим і
допитливим. Змалку любив
малювати. Але
зошити, фарби і пензлі
можна було придбати тільки
за лікарські рослини. Та
бажання малювати було
таке сильне, що хлопець
цілими днями пропадав у
лісі. За склянку насіння
акації одержував два
зошити. Одного разу Василь
із товаришами пішки
пройшли 45 кілометрів, аби
купити фарби.
4. Під час Другої світової війни був на фронті. Двічі пе-
режив поранення. Особливо постраждала рука. Хі-
рурги боялися, що її доведеться ампутувати. Перед
операцією повідомили про це Василя Олександро-
вича. “Ой ні, руку будь що треба залишити!” “Навіщо
тобі рука? Ти що, артист?” – запитав старенький
хірург. “Ні, я вчитель”. Операція була складною, хі-
рурги зробили усе можливе. Рука залишилася, але
після операції стала на шість сантиметрів корот-
шою. Важким було й поранення в груди, але вчитель
все одно повернувся до школи.
5. Після закінчення
Полтавського
педагогічного
інституту Василь
Сухомлинський
35 років працював
вчителем і дирек-
тором школи.
Про нього розповідають
багато незвичайних випадків.
Одного разу, за два тижні до
початку навчального року, він
захотів познайомитися зі
своїм 6 класом. Пройшовся
по домівках, але нікого не
застав. Матері знизували
плечима, мовляв, хто його
знає, де носяться їхні чада.
Можливо, біля річки за се-
лом? Василь Сухомлинський
пішов туди – так і є. Ватага
хлопців бавилася “у війну”.
Молодий вчитель одразу
приєднався до них. А коли
уже всі втомилися, почалося
спілкування.
6. Портрет Василя
Сухомлинського, що
знаходиться в музеї
Павлиської школи
32 роки Василь
Сухомлинський вів
педагогічний
щоденник, у якому
записував свої
спостереження за
поведінкою учнів. А
потім ці розповіді
виливалися на папір і
ставали книгами. Для
молодших школярів
він написав майже
1500 художніх
мініатюр-
казок, оповідань, лег
енд, притч, новел.
7.
8.
9. Уже перебуваючи у
лікарні, важкохворий, В
асиль Сухомлинський
не переставав думати
про школу. Коли діти з
квітами прийшли до
нього в палату, він під-
вівся на руки, поглянув
у вікно, промовив: “Діти
йдуть до школи, а я йду
із життя…” Помер Ва-
силь Сухомлинський 2
вересня 1970 року.
Похований на кладо-
вищі всього за 300
метрів від школи, якій
віддав усе своє життя.
