Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета Ганна Щербань працювала в колгоспі. Батько Андрій Симоненко покинув сім'ю, коли маленькому Василькові не було ще й року. У 1942 р. Василь Симоненко йде у перший клас. Після початкової школи рік навчався в Єнківській семирічці, а потім перейшов у Гарандинцівську шко яку закінчив у 1952 р. із «золотою медаллю». Василько був надзвичайно старанним і наполеглинним у навчанні: «У класі Вася виділявся серед учнів, по- перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наці найкращий учень» (спогад вчительки). Вищу освіту В. Симоненко здобув у Київському державному університеті іме Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Працював у газетах «Черкаськ правда» (літпрацівник відділу культури), «Молодь Черкащини», «Робітнич газета». Навесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді, до якого активно долучився і В. Симоненко. Учасниками цього культурно- мистецького осередку також були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Свген Сверстюк та інші. Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах. Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше було відкрито місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Київських лісах. Писати вірші Василь Симоненко почав ще в студентські роки, однак довго тримав їх у шухляді. Фактично, улюбленцем молоді він став у 1962 році (за півтора роки до смерті) після виходу першої збірки віршів «Тиша і грім». Вихід першої збірки стало відразу неабиякою літературною подією. Вона вразила сучасників тонким естетичним смаком, чистою правдою, романтичним поривом відкривати “духовні острови” в інтелектуальному морі свого народу. На сторінках цієї книжки висвітлювалося нелегка доля простих людей. Влітку 1962 року Симоненка заарештовують. «На залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула банальна суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення», – так описує події колега Симоненка, журналіст Олекса Мусієнко.

1. ВАСИЛЬ
СИМОНЕНКО

2. Василь Андрійович Симоненко народився 8
січня 1935 р. в с. Бієвці Лубенського району
Полтавської області. Мати майбутнього поета
Ганна Щербань працювала в колгоспі. Батько
Андрій Симоненко покинув сім'ю, коли
маленькому Василькові не було ще й року.
Біографія

3. У 1942 р. Василь Симоненко йде у перший клас.
Після початкової школи рік навчався в
Єнківській семирічці, а потім перейшов у
Гарандинцівську шко яку закінчив у 1952 р. із
«золотою медаллю». Василько був надзвичайно
старанним і наполеглинним у навчанні: «У класі
Вася виділявся серед учнів, по- перше, своїм
бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть
учителі не читали стільки книжок, як наці
найкращий учень» (спогад вчительки).
Навчання

4. Освіта
Вищу освіту В. Симоненко здобув у Київському державному університеті іме Тараса
Шевченка на факультеті журналістики. Працював у газетах «Черкаськ правда»
(літпрацівник відділу культури), «Молодь Черкащини», «Робітнич газета». Навесні 1960
року в Києві був заснований Клуб творчої молоді, до якого активно долучився і В.
Симоненко. Учасниками цього культурно- мистецького осередку також були Алла
Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський,
Свген Сверстюк та інші.

5. Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої
молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна
Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус,
Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь
Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато
їздив по Україні, виступав на літературних творчих
вечорах та диспутах. Саме з ініціативи Клубу розпочався
пошук місць масового захоронення жертв сталінських
репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до
збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці
Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше було відкрито
місця таємних масових поховань на Лук’янівському та
Васильківському кладовищах, у Київських лісах.

6. Творчість
Писати вірші Василь Симоненко почав ще в
студентські роки, однак довго тримав їх у
шухляді. Фактично, улюбленцем молоді він
став у 1962 році (за півтора роки до смерті)
після виходу першої збірки віршів «Тиша і
грім». Вихід першої збірки стало відразу
неабиякою літературною подією. Вона
вразила сучасників тонким естетичним
смаком, чистою правдою, романтичним
поривом відкривати “духовні острови” в
інтелектуальному морі свого народу. На
сторінках цієї книжки висвітлювалося
нелегка доля простих людей.

7. Влітку 1962 року Симоненка заарештовують. «На залізничному вокзалі в
Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково
спалахнула банальна суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви
самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку
цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових
міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи
нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення», – так описує події
колега Симоненка, журналіст Олекса Мусієнко. Наступного дня «обробленого»
Симоненка колеги розшукали в камері затримання лінійного відділення
міліції аж у містечку Сміла, що за 30 кілометрів від обласного центру. В машині
Василь показував синці, розповідав, як його били, скаржився, що «ніби щось
обірвалось усередині». Саме після цієї «зустрічі з владою» в Симоненка
починаються проблеми з нирками, що й стали причиною смерті. Завзятих
«охоронців порядку», звісно, ніхто не шукав.

8. З весни 1963 року хвороба Василя Симоненка постійно
загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На
початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр
(мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі
повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок.
Зробили операцію, але безрезультатно. Помер у ніч
проти 14 грудня 1963 року в 28-річному віці. Похований у
Черкасах. Коли його ховали, хтось у труну поклав
книжечки — збірку «Тиша і грім» та казку «Про царя
Плаксія та Лоскотона». Микола Сом вихопив їх і
докірливо сказав, щоб усі почули:«Ми хоронимо Василя
Симоненка, а не його твори. Їм жити вічно...»
Хвороба

9. «Зі смертю поета пробуджувалася
національна свідомість багатьох сучасників.
Парадоксально, але Симоненкова смерть
народжувала віру в завтрашнє України», –
говорить Євген Сверстюк. Під час похорону
до рук друзів поета потрапляють його
щоденники й архів. Там же опиняється і чи
не єдиний запис віршів Симоненка в
авторському виконанні, зроблений Іваном
Світличним в останній приїзд поета до
Києва. Згодом Петро Засенко їде до мами
Симоненка і переписує неопубліковані
вірші, які включає до збірки вибраних
поезій 1967 року, яка так і не побачила світ.

10. Дякуюзаувагу