Виховний захід: "Скорботний 33-й", присвячений Голодомору 1932-1933 рр.

1. КУНЦІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ
НОВОСАНЖАРСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Ідентифікаційний код 25167178
39314, Полтавська область, Новосанжарський район, с.Кунцеве, тел. (244) 9-42-40
Вчитель історії
Кунцівської
загальноосвітньої
школи I-III ступенів
Білоцерківець Т.А.

2. Кунцеве
2009
2

3. 3

4. СКОРБОТНИЙ ТРИДЦЯТЬ
ТРЕТІЙ
Мета: на основі документальних фактів розширити знання
учнів про страшну трагедію 1932-1933 років, осмислити її причини
і наслідки.
Виховувати в учнів інтерес до минулого українського народу,
повагу до правдивої історії, якою б страшною вона не була.
Засудити тоталітаризм як злочинну форму влади, яка була
здатна вчинити геноцид по відношенню до народу України.
Перейнятися повагою до тих людей сучасності, які
досліджують цю проблему, щоб ми дізналися правду про ці
страшні часи і щоб у майбутньому вони ніколи не повторилися.
Форма виховного заходу: вечір пам’яті «безневинним
страдникам, убієнних голодом».
На дошці надписи:
«А онде під тином опухла дитина, голодною мре…»
Т.Шевченко
«Замученим голодом, безбожно похованим,
неоспіваним у молитвах, неоплаканим…»
«Нас вважають за мертвих, але ми живемо, нас
карають, але ми не вмираємо»
Євангеліє
«Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне
становище робітників і селян поліпшується із року в
рік. У цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті
вороги радянської влади»
Й.Сталін
На столі лежить коровай з українським рушничком. Цей
коровай ділиться між гостями.
Учитель: Трагічні події 1932-1933 рр. 75-річчя цієї жалобної
дати відзначаємо як день пам’яті невинно загублених,
цілеспрямовано знищених злочинною більшовицькою владою
епохи сталінізму.
4

5. Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого
лиха, ніж голодомор 1932-1933 рр., історія не знає.
Ясно одне – голод в Україні виник не внаслідок стихійного
лиха, а був організований штучно.
Голодомор – це народна трагедія, українське пекло 30-х рр.,
яке напалив сталінський режим. Це найстрашніший злочин серед
злочинів, який ніколи не повинен повторитися.
1 ведучий. Від голодомору, який нищив українське село у
1933 році, нас віддаляє не один рік. Ця подія назавжди
вкарбувалася у генетичну пам'ять народу. Голодомор був явищем
розтягнутим у часі. Але його пік припадає на червень. У січні 1933
року померло 44 тисячі, у лютому — 60 тисяч, у березні — 136
тисяч, 174 тисячі — у квітні, 253 тисячі — у травні, 361 тисяча — у
червні.
Учень
Ви чули, юні і старі:
В нас тридцять три богатирі
Були, сучасники билин,
Добринь ровесники, були!..
Учениця.
А вік новий... З яких доріг
Привів нам тридцять третій рік!
Понад селом, як бурелом.
Пройшов великий перелом...
2 ведучий. На початку жовтня 1932 року в Україні існувало
понад 23 тисячі колгоспів, з них тільки 1403 виконали
заготівельний план. Надіслана у Харків надзвичайна
хлібозаготівельна комісія на чолі з Молотовим займалася своєю
справою — заготовляла хліб.
Учениця.
До зернини-бубки, дотла
(Що там бабський плач-голосіння?!).
Все мела червона мітла,
Не лишала й жменьки насіння.
5

6. 6

7. Учень.
І в діжку зазирала, і в глечик, і в сінник,
І з миски висипала: «Зась вам їсти!..»
Всіх трусили — владний представник
І свої запеклі «активісти».
Учениця
Що з села забрала, те здала,
Ні Тимку на хліб, ні Тарасу...
Ой, пройшла «червона мітла»,
Промітала голоду трасу...
1 ведучий. Надзвичайні хлібозаготівельні комісії
«працювали» ще у двох регіонах — Північному Кавказі і на
Волзі. На Північному Кавказі тільки в одному з шести округів —
Кубанському, як і в Україні, поряд з конфіскацією хліба
відбувалась конфіскація усіх продовольчих запасів, аж до
фруктової сушки. Дві третини населення цього округу складалося з
українців. На Волзі надзвичайна комісія конфіскувала тільки хліб.
Учениця
Про Нього й Неї згадувать несила:
Грицьку одбило ноги на війні...
Отож Оксана день у день носила
Його і до колбуду, й до рідні.
Та якось... ледь живі узріли Гриця:
Сам викотивсь, як пень, через поріг,
Нажерся й виліз на осоння гріться,
Вчинивши нишком людоїдський гріх...
Учень
Над морем Чорним чайка голосила.
І в берег бились хвилі день при дні:
«Нема Оксани, що Грицька носила, —
Нема... ані на лаві, ні в труні...»
Учениця
...Гей, Україно, де твої хлопці?
Стомлене поле.
7

8. Зболені трави.
Хто ж нас погладить та й по головці?!
Хто приголубить наші булави?
Учень
Ні могили, ні хресного знаку.
Щоби пам 'ять розтерти на дерть!
Це тобі, Україно, подяка —
Щоб на всі покоління.
І вщерть!
2 ведучий. Опухлий п'ятирічний Романко, син Іллі Гайдамаки,
казав перед смертю: «Я з'їв би такий буханець хліба, як хмара».
Учень
Не дощем, а темним знаком
Впала хмара
На дитину!
...Щоб не виріс в гайдамаку,
Гайдамацький сину.
Хлібця так просив бідака...
Лобода — по Лебедину.
Щоб не виріс в гайдамаку,
Гайдамацький сину!
Вили в хащах вовкулаки.
Падав хрест.
На всю родину.
Щоб не виріс в гайдамаку,
Гайдамацький сину.
1 ведучий. Звали її Пріською. Помила дітей, натопила
маковинням, закрила лядку і до ранку всі померли.
Учениця
Спіте, діти, спіте, любі.
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти.
8

9. Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть ноги.
Натопила маковінням,
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову.
Спи, синочку, горе-ласку.
Засинай... навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Ще пограймось навперейми.
В піжмурки з бідою.
Лельки!
Заховаємось од неї
У сиру земельку...
2 ведучий. Ті маленькі рученьки, простягнуті до Бога...
Маленький братик, умираючи, просив Бога: «Дай хоч одненьку
картопельку».
Учениця
Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще — дитинка.
Тож підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я — пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір'їночку дай.
Тато і мама — холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у тебе в руці?..
1 ведучий. (тримаючи коровай). Хліб...Скільки приємного
щемету появляється в душі кожного при згадці про Тебе. Святий
9

10. Хлібе, про Тебе не сміли згадувати жертви тридцять третього. Ти
являвся їм уві сні рожевою мрією.
Скільки померло з Твоїм Іменем на вустах. Іменем жертв
тридцять третього року благаю вас — бережіть цей святий хліб. І
нехай смак цього короваю не дозволяє нам забувати, що Хліб — це
Життя.
(Роздає порізаний коровай усім гостям і учасникам. Всі
з'їдають свої шматки стоячи).
2 ведучий. Голодомором сталінський режим карав
українських селян за небажання добровільно працювати у
громадському господарстві артілей.
Учитель. Хвиля «червоного злочину» охопила всі села
України. В селі Кунцеве теж мерли люди, непокірних виселяли з
села без майна, фактично прирікаючи на голодну смерть.
Зі спогадів Голоти Євдокії Давидівни:
«Голод 1932-1933 рр. приніс нам багато лиха. У нашій сім’ї було
багато дітей: дві дівчини і три хлопці. Під час голоду їли все, що
тільки було у господарстві. В цей час людей заганяли в колгосп
насильно. Все, що в нас було з інвентаря, тато відніс в колгосп.
Колгоспний двір був там, де зараз будується школа. Потім люди
стали віддавати в колгосп і худобу. Тато відніс і коня, бо нам
почали погрожувати, а мама вночі пішла і забрала його з конюшні.
Наступного дня тато відвів коня назад.
В колгоспі люди працювали на трудодні. Грошей платили мало і
в кінці року. По селу почалися випадки вимирання людей. Де люди
мерли, там їх і ховали, бо ховати було нікому, всі були знесилені.
По хатах ходили бригади, до яких входили найбідніші люди і
голова сільради, вони ходили і забирали в людей все, що
залишилось. Люди ховали залишки зерна. Муки, де тільки
можливо. Бригади ходили зі «шпіками» (довгими залізними
палицями) і вишукували в людей «здобич». До бригад входили
Рукас Омелян, Колодочка Ганна, Рукас Векла, Шпечко Захар. У
голод приходилося їсти все: траву мітлянку, яка росла на горбах,
збирали, сушили, терли на жорнах, пекли оладки і їли. У кого були
золоті гроші, ті здавали і одержували взамін продовольчі товари.
Мій хрещений батько був з грішми і подарував нам одну золоту
10

11. монету, яка спасла нас від пухлості. Мої дві сестри і брат загинули.
Людей ховали в тому, в чому вони помирали.
Я одружилася з Голотою Михайлом. В нас народився син. Мій
чоловік під час голоду ледве лишився живий. Разом з батьком,
Голотою Максимом, він їздив у Західну Україну на заробітки.
Михайла він влаштував пастухом, а сам теслярував. Мого батька
вважали куркулем, через те, що він мав невелике господарство, яке
забрали в колгосп».
Дівчина.
Коло тину — щоніченьки тіні.
І черешні неначе монашенки.
Кожна стежка закутана в іній. ...
То все душі твої, Україно.
Не зогрітись їм і на Трійню,
На Великдень не розговітись.
Все забрали у них силоміццю.
Ну а свідок — один лише вітер.
Як він стогне щобожого ранку.
І гадає на білих ромашках.
Коло хати — німі подолянки. ...
То все душі твої, Україно!
Учитель.
Зі спогадів Янко Дарії Григорівни:
У 1933 році мені було 17 років. У ті роки я не була ще в колгоспі.
У цей рік був хороший урожай. У нас була корова, кінь і декілька
гектарів землі. В нас забрали все: хліб, худобу. Приїздили чужі
люди, але були і такі бригади, які складалися з місцевих селян.
Вони забирали квасолю, горох, картоплю, гроші. Шукали скрізь,
навіть під комином вирили яму, думали, що там заховане зерно. А в
тих, хто вступив в колгосп і так не було нічого. Хліб із колгоспу
вивезли, а колгоспникам нічого не дали. Що в них було, вони
одразу поїли, а потім почали пухнути з голоду. У голод 1933 року
їли все: листя, качани, бур’ян, висівки з проса, кукурудзиння. На
Ганжах була сім’я яка навіть їла людей. Коли до них заходили
люди просити що-небудь їсти, то вони їх закривали, а потім
вбивали і їли. Коли в людей всі продукти кінчились, то люди
почали вмирати. У нашому селі були такі активісти: Колодочка
11

12. Ганна, Рукас Векла, Шпечко Захар та інші. Заходили до нас і
активісти з інших сел, але більшість їх була з Росії. Коли не
знаходили хліба, то людину викликали на колгоспні збори і
говорили, щоб здавали хліб.
1 ведучий.
За Адама, за Дмитра й Арона,
За Адель, Олен, Оксан, Докій
Не співала півча похоронна,
Не лунало «бам-м, бам-м» за упокій...
Боже милосердний, де ж вони?
Перед зором кволих — грай химер...
Не дзвонили, не дзвонили дзвони:
«Був та вмер,
Був та вмер, був та вмер...»
Звучить пісня «Господи, помилуй нас!» на слова і музику
Тараса Петриненка.
Перегляд презентації «Скорботний 33-й»
12