голодомор 1932 1933 рік

1. Без війни, без вини...
Голодомор 1932-1933 рік
Виховна година
2015
Шеремет Галина Павлівна
Вчитель історії та правознавства Мар’янівської ЗОШ I-II Iст.
18.11.2015

2. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
2
Виховна година
Без війни, без вини... Голодомор 1932-1933 рік.
Мета: ознайомити учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної
влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і
ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності
України, а також особистоїкритичностікожного громадянина до її закріплення
і зміцнення, щоб ніколи не повторились репресії, голодомори, нехтування
правами людини.
Оформлення: на столі, застеленому скатертиною, букет із пшеничного
(житнього) колосся, хлібина перев»язана чорною стрічкою, калина засвічена
свічка: виставка книг, інших матеріалів про голодомори в Україні.
Обладнання: картини з ілюстрацій до поезії Антоніни Листопад
«Голодомор». «Щасливе дитинство»; Картина «Селянська хата 30-х років».

3. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
3
Хід виховної години (краще проводити у залі)
(Звучить тиха музика або спів псалмів, на її фоні слова вчителя) Звучить
«Соната» Бетховена. Виходять ведучі)
1 – й ведучий. Не звільняється пам’ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну…Запалю обгорілу свічу.
(Запалює свічку)
Помічаю: не замки – твердині, не храми –
Скам’янілий чорнозем –
Потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З долини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли.
Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо:
«Тридцять три».
Ведучий Із чорної далини чутно голоси очевидців про страшну трагедію
українського народу, українського народу. Охоплюють спазмами болю душі
живих. Та в цих голосах немає крику, немає розпачливої жалоби - є тихе,
скорботне висповідання баченого, пережитого. Слова роками німіють - нема
вже душевних сил для виплакування цього горя. Це горе - за межами болю.
Люди не хотіли вірити, що це могли творити... люди. Приречені на голодну
смерть вважали, що це чинить диявол, а воно ж було витвором комуністичної
системи.
Ми не навчені забувати багатостраждальну іторію свого народу. І на цей
уро ми прийшли зі свічками. Нехай ця зала стане сьогодні храмом духовності,
храмом скорботи, Пам’яті.

4. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
4
(Учитель і діти на сцені засвічують свічки ставля їх на край сцени)
Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули смертю голодомору
1932-1933 року присв»ячується ця хвилина мовчання.
(Учні у залі встають. Хвилина мовчання)
Учень.
Ми хлібом
сіллю друзів зустрічали
Хай буде більше в світі нас, братів!
Хай в кожній хаті пахне короваєм,
Щоб люд ніколи хліба не просив
Учениця
Візьму я в руки хліб духмяний,
Він незвичайний, він святий,
Ввібрав і пісню, й працю в себе,
Цей хліб рум»яний на столі.
Йому до ніг вклонитись треба,

5. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
5
Він -скарб найбільший на землі.
Ведучий
Хліб... Як багато сказано цими словами! Скільки затрачено сил, щоб на
столі лежав духмяний хліб.
Чи знаєте ви, як пахне життя?
Давайте на хвильку відчуємо цей запах...
Це пахне хліб! Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі
кожного з нас.
Початком хліба є маленька зернина. Зернятко хліба нагадує дитину в
сповитку.
Немовлятко -це іскрина життя, джерельце життя у згорточку. Так і
зернятко починає колос, безмежний хлібний лан.
Здавна хлібові надавали круглої форми, ототожнювали його з сонцем.
Якщо в домі пахне хлібом- тут злагода і щастя.
Якщо в державі колосяться хлібні поля - тут мир і достаток. Хліб - це
честь, Хліб - це рука допомоги, Хліб - сила, могутність держави. Хліб - це
святиня.
Вечуча
Хліб супроводжує найважливіші події в житті
- при народженні дитини несуть хліб (на здоров»я-
- колись коли дитина йшла на навчання до дяка, батько ніс пучок різок,
горщик каші та хлібину - на розум, на силу та здоров»я.
- на весіллі молодих зустрічають хлібом і сіллю.
- На місці, де мали будувати хату, сіяли пшеницю. Якщо добре сходила -
значить добре місце
-у нову хату входили тульки з паляницею (на достаток)
- добра невістка та, яка вдало пече хліб.
-Різдво -з кутею, Великдень -з паскою.
Як важко прожити людині без хліба!
Ведучий
Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім»я не
мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплини чи бурячка, ні
морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з»Їдено.
В народі кажуть як буде хліб, то буде й пісня.

6. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
6
Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть
посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривавився від страшної муки від
голоду. Люди пухли без їди і вмирали: старі і малі, бо не було хліба на такій
родючій українській землі.
Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими
сім»ями, цілими селами вимирали. Люди страшною, лютою і повільною
смерттю - від голоду
І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як хліб. Ні
про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити - лише про хліб. Це
була людська трагедія. Її назвали Голодомор.
.
Учень. То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле.

7. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
7
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…
СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ ТРАГЕДІЇ. УЧНІ ЗАЧИТУЮТЬ.
Ось послухайте, що пише в своїй статті «Голод» Василь Пахаренко:
« Варто наголосити: у людей забирали не лише зерно чи м’ясо, а все, що
могло послужити їжею,забирали і часто знищували просто на очах у
вмираючих з голоду. Не залишали навіть насіння городини.
Пригадую розповідь моєї бабусі про один з таких обшуків. Була
пізня осінь 32-го. Нагрянули, як завжди, несподівано і зразу ж заходилися
шукати залізними загостренимишворнямина городіі в дворі – шукали закопані
ями з зерном. Та які там уже ями – зернини в господі не залишилось. В хату
ввалився голова сільради і уповноважений. Сім’я саме сіла обідати – з їжі
залишилась ще недавно зібрана на городі картопля. Люто матюкаючись,
непрохані гості наказали своїм попихачам витягати з погреба і вантажити на
підводу всю картоплю, забрали навіть уже варену «в кожушках» зі столу. А
далі почався заповзятий трус. Щоправда приїжджий не спускався до такого
негідного заняття, він гордо «воссідав» на лаві, поблискуючи шкіряною
амуніцією. Шукав свій, сільський начальник.
Перетрусив рядна на печі і полу, зазирнувши і всі пічурки, до
мисника і навіть за божницю. Як на зло – ніде нічого. Тоді старанний голова –
під піч і там уже виявив горня з насінням буряків, яке бабуся закопала, рятуючи
хоч щось для весняного посіву. Виходячи, уповноважений ще раз окинув оком
сплюндровану хату – чи нічого не забули. Його олов’яний погляд упав на
трирічну дівчинку ,що злякано ховалася за мамину спідницю, міцно стискаючи
в жмені картоплину, взяту ще за обідом. Підійшов, вирвав останню поживу з
дитячих рук і розчавив чоботом на підлозі. З цим і поїхали, по дорозі
висипавши горня з насінням у Дніпро – хай пливе за водою…

8. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
8
Дехто може подумати: чому така жорстокість? Напевне, куркулі? Ні, сім’я була
мало не бідняцька, і дідуся поважали в селі – лісник, учився в лікнепі. Такі
обшуки були повальними. Грабіжники не минали жодної хати, крім своїх
власних, звичайно.
У декого голод виїдав з душі усе людське, а натомість в ній
прокидалося звіряче. Буквально в кожному селі, були випадки людоїдства, що
сталися тоді. На щастя, лише окремі, поодинокі. У нашому селі один чоловік ,
збожеволівши з голоду,зарубав, зварив і з’їв спочатку свою матір, а потім
дружину. Нормальний людськийрозум відмовляється збагнутице, але так було.
Вимирали сім’ями, кутками, хуторами. Люди часто падали прямо на
вулиці, попід тинами. Інколи селом проїжджалапідвода, і тих ,кого вже не було
кому ховати, їздові звозили в братську могилу. Нема такого села в Україні, в
якому б на цвинтарі не зяяли западинами, порослими багатолітніми бур’янами,
ці довгі могили, часто біля чепурних братських могил, де покояться загиблі на
війні.»

9. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
9
Ось розповідь Вдовиченко Тетяни Яківни (1911р.н.):
«було, що й живих людей везли на кладовище, та вкидали в братські
могили, так трапилось і з Хотиною Ревенко. Коли приїхали по неї, вона була ще
жива. Її стали тягти за ноги з хати до воза. «Куди ви мене тягнете? Дайте мені
бурячка. Я їсти хочу, я жити хочу»,- просить Хотина…Вона була молода,не
було їй ще й тридцяти років. « А що ,ми за тобою будемо ще й завтра їхати?» -
гиркнули на неї і потягли за ноги до воза. Привезли на кладовище, вкинули в
яму. Вона не впала на спину, а ніби сіла, прихилилась до стіни. Її штурхнули
ногою в голову, і тоді вона впала на спину.
Вдовиченко Мотрю з двома ще живими дітьми теж одвезли на
кладовище і закопали. І таких випадків було немало…»
1 – ведучий. Українське село гинуло мовчки, навіть випадків
спонтанного протесту спостерігалось дуже мало. Люди їли мишей,щурів,
хробаків, горобців і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із
взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель,
кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги , животи. Померлих, а часто ще й
живих, звозили і скидали в ями.
2 – ведучий. Голод охопив усю Україну, голодне лихоліття
найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони
виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а
відтак, не отримували рятівних 100 – 300 гр. хліба на працюючого.
(Звучить «Соната» Бетховена.)
1 – й ведучий. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не
бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, мі
ними голова велика, похилені лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби
зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить –
стільки й гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: ЇСТИ, ЇСТИ,
ЇСТИ…Не від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, і
світ – ЇСТИ, ЇСТИ, ЇСТИ.
2 – й ведучий. «Неврожай від Бога, а голод від людей» – так говорить
українське прислів’я. На вулиці лежить хлопчик років десяти.

10. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
10
Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер.»
У відповідь ледь чутний дитячий голосок:
Вам стане соромно колись за те,
Та я вже цього не побачу.
... А житечко моє - таке густе,
...А мамина рука - іще гаряча
Я ще не вмер...
Ще промінь в очі грає
В четвер мені пішов десятий рік,
Хіба в такому віці умирають?!
Витільки поверніть мене на бік
До вишеньки
В колиску ясночолу.
Я чую запах квітів. Я не всмер
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось!
Хоча за коси верб...
Куди ж ви, гей, людоньки, куди?
Окраєць ласки...
Чи із печі диму?
Та ж скільки в тілі зайвої води!
... Не чує світ.
Усі проходять мимо...
1 – ведучий. Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні
було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.
Свідчення очевидців)
« Ось розповідь Тютюнник Ярини Ларіонівни (1905р.н.)із с. Суботів
Чигиринськогорайонупро смерть сусідського шестирічного хлопчика Митька:
Ішло воно рано в ясла (там дітям колгосп почав видавати на добу
сірникову коробку пшона) та схилилося до нашої ліси і просить: «тьотю, дайте
шматочок хлібця, дуже їсти хочу». А я й не дала, бо сердилася на нього – днів
скільки тому посадила на городі висадки, уже й сходити почали, а він
повиривав та й з’їв. До смерті не прощу собі, що пожаліла тоді дитині
шматочок хліба. А ввечері йдемо з роботи, а воно сидить , зігнулось прямо на
стежці…До нього – мертве. Мабуть, йшло з ясел, обезсиліло, присіло спочити
під лісом та так і захолонуло…»

11. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
11
ГОЛОС. Хто це? Чий голос щоночі просить : «Хлібця! Хлібчику дай,
мамо!Крихітку хлібця!»
Бозю! Що там у тебе в руці?
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю,я – ще дитинка.
Тож підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю,
Я – пташенятко прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай,
Тато і мама холодні мерці.
Бозю, зроби щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю,
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці!..
-Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду,
різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили
Боїться не глуму, не хижого звіра,
Боїться не смерті усім – не врожай.
А крику дитини, яку вона з’їла:
- Не ріж мене , мамо, не ріж, не вбивай!
Як сталось – не знає.
Як бути – не знає,
Провал, божевілля – сокира і ніж,
Та жах пам’ятає і крик пам’ятає:
- Не ріж мене, мамо, матусю, не ріж!
Учениця
Сипляться зорі, к жито
Вибите часу крильми,
скільки нас, браття, убито
За те, що вкраїнці ми,
Ми й досі якісь винуваті,
Мов кари всечасно ждемо,

12. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
12
Навіть у власній хаті
Хліб винувато їмо.
Ще з пам»яті Сталіна-ката
Змаліли, як ті горобці,
Неначе без квочки курчата
Шуліку ждемо назирці.
А мова наша козацька
Знана в далеких світах,
Вдома, я пісня жебрацька
Сором ганьбою лата
Учениця
На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а
з них тільки 1403 виконали заготівельний план. З метою забезпечення
виконання плану у жовтні 1932 року до республіки було надіслано
хлібозаготівельну комісію на чолі з головою Молотовим. Діяла вказівка:
конфіскувати також незернові харчові припаси селян, одержані з присадибних
ділянок.Санкціонували масові обшуки, вилучення продовольства, аж до
фруктової сушки.
Учень
Скорботна мати ішла поволі,
Туди, де зріло колосся в полі
Несла на грудях дитя, мов птаху,
Не стало сили, лягла край шляху.
Мов стебла, руки син простягає,
І хліба в мами усе благає,
Але благання свого пташати
Уже не чує стражденна мати -
Загасла тихо біля дитяти.
Проснися, нене, пронися,нене,
Дозріло жито твоє зелене!
Ведучий
Голодомори! Голодомори. Як важко прожити людині без хліба!
Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім»я не
мала чого їсти, не було ні крихти хліба, ні картоплини чи бурячка, ні
морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з»Їдено.

13. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
13
В народі кажуть як буде хліб, то буде й пісня.
Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть
посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривавився від страшної муки від
голоду. Люди пухли без їди і вмирали: старі і малі, бо не було хліба на такій
родючій українській землі.
Чорний 1932-1933 рік. Українців хотіли винищити голодом. Цілими
сім»ями, цілими селами вимирали. Люди страшною, лютою і повільною
смерттю - від голоду
І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як хліб. Ні
про що тоді людина не може думати, ні мріяти, ні мислити - лише про хліб. Це
була людська трагедія. Її назвали Голодомор.
Це був прекраснийспосіб без війни, без вини знищити українськийнарод.
Ведуча
Радянській Україні (У якій на щастя в цей час не була західна Україна)
потрібно було виконати дуже великий план по заготівлі зерна, щоб показати
перед іншими державами, що ми багата держава, що хлібом ми можемо
забезпечити не тільки колишній Радянський Союз, а ще й капаталістичні
держави.
Керівництво України добре знало, якщо не виконають наказ, то не
минути їм такої страшної кари. Тих, котрі приховали зерно, щоб мати на посів,
було страчено
Інші на догоду владі, забрали зерно із колгоспних комор, і усі їстивні
продукти з селянських погребів, прирікаючи людей на голодну смерть.
Із розповідейочевидців тих подій: представники радянської влади ходили
по хатах та забирали все: зерно, скотину. У 1932 був добрийурожай, але людям
нічого не залишали. Люди вимушені були голодувати, ходили збирали гриби,
ягоди, їли траву - варили її пекли з неї коржі. Люди їли товчену кору дерев,
солому, щурів, котів ,собак, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву І
вмирали від тяжких шлункових захворювань - люди пухли від голоду та
помирали. Гинув скот. Люди закопували її, а вночі розкопували та їли те мясо.
Іванна Омельянівна Блажевич - письменниця, вчитель. Вона їздапо селах,
щоб зорганізувати допомогу для голодуючих.
У Львові було проведено великі збори, щоб допомогти людям Великої
України. Зібрано 1000000 корців зерна.
У Львові було радянське консульство. Через кілька днів консул
повідомив, що Москва не дає згоди на допомогу і не прийме її.
7000000 - за 9 головних місяців ? млн. жертв голодомору одна третя діти.
40 млн - жертви сталінських репресій.

14. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
14
У кінці 1932 на 1 грудня 2500 випадки людоїдства.
Невтішним був і той факт, що особливим розпорядженням заборонялось
збирати колоски після зібраного врожаю. Такий вчинок теж карався
смертю
Учениця (в образі неньки -України) (звучать тихо псалми0
(шепоче) Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Куди ж
ви? Як же я без вас?
(Голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть зорі! Всі сили земні і
небесні, простіть муку і божевілля иого народу! Ту моторошну дику ніч, усі
жахи, не бачені від створення світу, простіть!
(Тихо) Нема.Зотліли. Відлетіли ключами в небо.
Учениця
Лихоліття
Защеміло від болю серденько:
Я не бачив, я чув лиш про те
Як своє немовля рідна ненька
У казан із водою кладе.
Кураєм натопила у хаті,
Щоб зварити останній обід.
- наїстесь, мої дітоньки, нині,-
А сама побіліла, як лід.
- Смачно так ви ніколи не їли,-
І поставила борщ на столі.
Ледь сама за столом не зомліла:
- Їжте, їжте, хороші мої...
-Мамо, мамо, сідайте із нами!-
- Я вже їла, -і втерла сльозу.
- Завтра вас до хрещеної мами
- Зранку в місто усіх відвезу.
Там хороше буде, я знаю,
Тільки вчіться у школі, як слід,
Татко, бачите он, помирає
Вам продовжувать батьківський рід.
Попоїли. Розморені спати
Полягали на лаві в кутку.
Вийшла з хати згорьована мати,

15. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
15
Закопала синочка в саду.-
Спи, сердешний. Тебе пом»янули
Братик твій і сестрички твої...
Тільки люди той вчинок збагнули,
Тільки б люди простили її.
Подивилась на хату.
Хотіла чоловіка іще поховать...
Тільки встати було вже не сила,
На могилу лягла помирать.
Учениця
Зі спогадів Марії Тростянської із села Стецівка
Доходило й до людоїдства. В нашому селі знають, як мати ввідкопала
свою дитину і з’їла. А в одній сім’ї з’їли двох дітей. У Оксани Натальченко
комісія від сільради знайшла посуд з вареним людським м’ясом. Так з
горшками її і вели до сільради. Вбила п’ятнадцятерічного сина.
Ведучий
Скільки їх, дітей, загинуло мученецькоюсмертю? Сьогодні ніхто не назве
справжньої цифри. Та їх смерть ще глибше підрізала родове коріння нації. А ті,
хто мав тоді 7-12 років і чудом врятувався до кінця свого життя пронесуть
тяжкі спомини, яких вже ніяк не витравити з їх пам’яті.
Ведуча
Помирало щодня - 25 тисяч людей.Щогодини - 1000 чоловік. Щохвилини
- 17 чоловік.
Спомини очевидців
Надія Дзюба
Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, назад-вперед,
скільки сидить,стільки і гойдається. І безкінечна одна «пісня» напівголоса:
«Їсти, їсти»...
Іван Білий
Весною 33-го, зовсім нічого було їсти, а зелені ще не було. Сиріт здавали
в дитячі будинки, або родичі, то забирали. Дітей дуже багато померло.
Вижили ті, хто виїхав в Росію. Західну Україну. Виїжджали і на Кавказ,
казахстан. Вижили й ті, хто заховати встигли або на роботі пайки отримували.

16. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
16
Люди допомагали одне одному. Бувало люди, які дуже бідували, зранку
на порозі знаходили посудину з узваром, або млинці з трави, чи ще щось. Це
добрілюди допомагали. Старалися робити це вночі. не дай Бог хто побачить та
донесе, то зразу в тюрму піде. Їли шипшину, глід, маслину, бузину. З дубового
листя робили відвари та пили для скріплення шлунку. Бо листя треба було
рвати вночі, щоб ніхто не бачив.
Багато людей відвозили своїх дітей до міста і залишали їх там або садили
у поїзди і діти самі їхали до Росії чи до Західної України..
Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля
перевернутися - від того, що було на зелі. Але світ не розколовся, сонце
сходить, а земля обертається. І з пам»яттю народу нічого не вдієш, вона
збегігатиме правду. Правду про ті страшні роки, про ті страшні події. Це наша
історія, і ми повиння знати і пам»ятати її.
Вчитель виходить зі запаленою свічкою)
Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню
частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто
навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою.
Вони повинні жити в нашій пам»яті. Давайте пом’янемо усіх наших
прародичів, які померли голодною смертю і у 20 роках і у 30 роках у наших
селах Марянівської сільської ради.
с. Мар'янівка.
Агатій Іван Єфремович
Агатій Раїса Єфремівна
Зелінська Килина Михайлівна
Зелінська Марія Михайлівна
Зелінська Мотря Михайлівна
Зелінська Настя
Зелінська Наталя Федорівна
Зелінський Данило Михайлович
Зелінський Карпо Михайлович
Зелінський Михайло
Зелінський Панас Михайлович
Корнєв Григорій Григорович
Коваленко Анастасія Михайлівна
Коваленко Василь Михайлович
Коваленко Михайло Ларіонович
Поркуян Феня Іванівна

17. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
17
с. Петрівка:
Желєзньов Іван Тимофійович
Петренко Ганна Вікторівна
Товстуха Ольга Григорівна
Товстуха Одарка Григорівна
с. Павлівка
Клименко Галина.
с. Ковалівка:
Бондаренко Григорій Федорович
Клубченко Роман Григорович
Кулик Олексій Іванович
Петренко Ганна Вікторівна
Товстуха Дарина Григорівна
Товстуха Ольга Григорівна
Шевченко Варвара Романівна
Шевченко Петро Васильович
с. Матусівка:
Грабар Оксана
Грабар Василь
Грабар Іван
Клубченко Марія
Клубченко Петро
Пантелеєва Агафія
Пантелеєва Мотря Арсентіївна
Пантелеєв Арсентій
Пантелеєв Василь Арсентійович
Пантелеєв Василь Арсентійович
Підопригора Устина
Підопригора Яків
Учень На могилі жертв голодомору
Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлися у пам»яті нашій

18. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
18
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.
Сільський цвинтар, буяє бур»ян
На занедбаній братській могилі.
Учень
Невже в головах наших туман,
І розвіять його ми не в силі?
Але пам»ять не вмерла, жива.
Ось дідусь промовляє слова
Все згадав, а пройшло стільки років.
Хай стоїть на могилі цей хрест,
А на душах хай крига скресає,
Хоч один відпоки на сто верст,
Хай на ньому свіча не згасає
Ведучий. Голод забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору від
3,5 до 5 млн. чоловік, є й інші дані – 8-9 млн. чоловік.( газета « Лівобережна»
дані жертв голодомору по Золотоніському району №47 від 20.11.2008р.)
2 – й ведучий. Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами.
Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль
предків. Аби перестав пропікати серце, аби успокоївся врешті прах
замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати
прокляттям непрощенних катів уже мертвих, а особливо – ще живих.
1 – й ведучий. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви
голодомору, що лежать у сирій землі.
. Вчитель Ми живемо в інші часи і не причетні до тих страшних
часів. Тому так важко достукатись до сердець нині сущих.
Наша пам’ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай
її побачать ті хто став зорями.
(На символічному «Колосок життя» діти кріплять незабутки, як
символ пам’яті жертв голодомору. Грає музика (спочатку б»ють дзвони
далі звучить «Боже великий єдиний» діти запалють свічки і ставлять біля
колоска пам»яті.
Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою
скажіть слова, які згуртують нас « пам’ять та віра».

19. З досвіду роботи Шеремет Г.П.
19
Звучить пісня Оксани Білозір «Свіча
Учні і всі присутні запалюють свічки.
Хвилина мовчання.
Їж, сину, хліб, та пам»ятай, щов ньому
Саме життя закладено людей.
І сонце українське, й звуки грому,
Мозольний труд і посмішка очей.
Їж, доню, хліб і не кидай додолу,
А підніми, коли не там лежить.
А як сідаєш, сину, мій до столу,
То пам’ятай, що хліб - це значить жить.
– «Реквієм» Моцарта.)
Указом президента В. А. Ющенка було запроваджено День пам’яті жертв
голодомору та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту
суботу листопада. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років
присвячується наш виховний захід «Розіп’ята душа на хресті всевишньої
печалі».
Звучить пісня Оксани Білозір «Свіча