Відділ мистецтв продовжує знайомити читачів із митцями світової та української культури. До вашої уваги «Мистецький бібліо-календар» на І квартал 2023 року. Мистецтво – це оптика, саме через мистецтво ми бачимо світ та себе у цьому світі. Мистецтво розвиває особистість людини та її якості, зокрема уяву та творчий підхід до життя. За допомогою мистецтва ми можемо усвідомити те, що не в змозі отримати від життєвого досвіду. Зустріч з прекрасним діє на наш психічний стан дуже позитивно – вона знімає напругу, звільняє від тривоги, очищає, оздоровлює, допомагає вивільнити енергію, емоції.

1. Мистецький
бібліо-календар
І квартал 2023 року

2. ДРУЗІ!!!
Відділ мистецтв Чернігівської обласної
бібліотеки для дітей продовжує
знайомити вас із відомими митцями-
ювілярами.
До вашої уваги – МИСТЕЦЬКИЙ
БІБЛІО-КАЛЕНДАР НА І КВАРТАЛ
2023 РОКУ.

3. Василь Федорович
Форостецький
(1913 — 1981)
народився в місті Скадовську на
Херсонщині в селянській сім’ї.
Світ мистецтва з дитинства приваблював
до себе юнака. Василь навчався в
керамічному фабзавучі (школі фабрично-
заводського учнівства), на вечірньому
факультеті, а згодом – в Харківському
художньому інституті (пізніше - Київський
художній інститут), який закінчив у 1940
році як архітектор-художник.
З 1944 року Василь Форостецький працює у Львові,
проводить активну громадську та творчу роботу, бере
участь у випуску агітівки та політичних плакатів.
10 років віддав митець педагогічній діяльності на посаді
викладача малюнку і живопису Львівського поліграфічного
інституту імені І.Федорова.

4. Василь Федорович Форостецький – учасник багатьох художніх
виставок. Важливе місце в у творчому доробку митця займає
книжкова графіка: серія автолітографій, присвячених життю та
діяльності Івана Федорова, графічне оформлення книг Івана
Франка, Василя Стефаника, дитячої літератури.
Найбільш популярна графічна робота
художника – «Тарасове дитинство»
(1964 р.).

5. У 1967 році художник переїхав
до Запоріжжя, де продовжував
творчо працювати, брав активну
участь в мистецькому і
громадському житті міста. У
1973 році у Запорізькому
художньому музеї відбулася
його персональна виставка.
В сімдесяті роки художник все
більше уваги приділяє техніці
олійного живопису, йде шляхом
пошуку нових засобів, нових
тем. Все життя Василь
Федорович Форостецький
продовжував роботу над
втіленням свого творчого
задуму – працював над
живописною серією «Скадовськ
– місто мого дитинства».
«Осінь в Карпатах»

6. Навчався малюванню у школі художника М. Мурашка - єдиній у
Києві, в якій можна було вчитися мистецтву живопису. Після її
закінчення виїхав до Петербурга і вступив до Академії Мистецтв,
де на той час викладали І. Ю. Рєпін, А. І. Куїнджі, П. П. Чистяков
та інші.
Ще студентом у 1894–1895 роках допомагав В. М. Васнецову і
М. В. Нестерову розписувати інтер'єр Володимирського собору в
Києві. Після закінчення навчання з 1897 по 1902 рік працював у
Києві, написав багато етюдів, картин, заснував свої курси
живопису і малювання.
Сафонов Тимофій
Олексійович
(1873 – 1930)
народився 4 лютого в Києві.

7. В 1904 році в Кременці
(Тернопільщина) відкрилося
комерційне училище, куди Тимофій
Сафонов був запрошений на посаду
викладача малювання.
Десять років роботи у Кременці
(1904–1914) були періодом розквіту
його творчості. За цей час було
написано цілий ряд картин:
«Бурелом» , «Автопортрет», «Гора
Бона», «Каплиця на Божій горі»,
«Болгарин з мавпочкою», «У своєму
саду», «Портрет Марусі»,
«Дедеркальський пейзаж» та інші.
«Думи мої, думи» (1911) – полотно написане до
Шевченківської річниці було представлене в 1914 році на
Всесвітній виставці в Парижі. Викладаючи малювання
Тимофій Олексійович проявив себе як талановитий педагог.

8. Тимофій Олексійович організовує
курси малювання, де безкоштовно
могли навчатись діти із
малозабезпечених сімей. В 1914
році, коли почалась Перша світова
війна родина Сафонових виїхала з
Кременця у Ромни, де Тимофій
Олексійович викладав малювання до
1918 року.
Але незабаром родина художника і педагога переїздить до Києва,
де Тимофій Олексійович влаштовується вчителем у Київському
реальному училищі, пізніше – в педагогічному технікумі, в
Київському інституті народної освіти, керує відділом художньої
освіти при Народному комісаріаті освіти, є активним учасником
творення української Академії мистецтв. І продовжує творчо
працювати аж до своєї передчасної смерті, що сталася 1930 року.
Трагічною була доля і художнього доробку митця, адже майже всі
його роботи були знищені в роки Другої світової війни під час
окупації Києва. Лише декілька невеликих робіт збереглося в дочки
художника.

9. Французький художник-карикатурист Жан
Еффель (справжнє ім'я - Франсуа
Лежен (1908-1982) народився в сім'ї
комерсанта.
Він отримав гарну освіту, вивчав мови,
філософію, музику, малював. Батько мріяв
бачити сина своїм наступником. Однак
юнака зовсім не цікавила комерція.
Посварившись з родиною, він їде з дому з
твердим наміром зайнятися драматургією.
Лежен пише п'єсу, пробує свої сили в галузі
живопису.
Після невдалої спроби зробити ім'я у
драматургії, він почав надсилати свої
ілюстрації до різних французьких видань. І
ось на цій ниві його ім'я стало відоме і не
тільки у Франції - він став одним із
найпопулярніших ілюстраторів.

10. З 1930-х років Еффель працює з комуністичними газетами, на сторінках яких
з'являються злі карикатури на Гітлера, Герінга, Рібентропа, Муссоліні,
Франко. Під сатиричне перо майстра потрапляють і французькі політики:
Лебрен, Бонні, Ерріо та інші.
Ці карикатури приносять йому несподіваний успіх. Тоді він став підписувати
свої твори псевдонімом Жан Еффель, що є похідним від його ініціалів F. L.
Розквіт творчості художника припадає на післявоєнний
період. Найбільший і найпопулярніший твір Еффеля - збірник
«Створення світу» на теми Старого Заповіту. У збірнику
представлені близько 800 графічних мініатюр.

11. Еффель робив свій підпис
одним розчерком по колу,
виводячи квіточку з літер.
Художник придумав таким
чином зробити своє ім'я
своєрідним логотипом. Дуже
цікава історія цього логотипу...
Закохавшись у дівчину на ім'я
Маргарита і як визнання у
вічному коханні, він пообіцяв їй,
що на кожному його малюнку
красуватиметься маргаритка на
честь її.
Звичайно, таке палке зізнання полонило серце дівчини, і
вона вийшла заміж за талановитого Еффеля. Все життя
вони прожили в коханні та злагоді, і кожен малюнок
художника незмінно був забезпечений відмітною
маргариткою.

12. Оноре Дом’є (1808 — 1879) –
французький художник-графік,
живописець і скульптор, найбільший
майстер політичної карикатури XIX
століття.
Дом'є народився в Марселі в 1808
році. З дитинства захоплювався
малюванням, освоїв фах літографа.
Дом’є одним з перших почав
використовувати щойно винайдену
техніку літографії, яка спричинила
справжній вибух друку щоденної преси
через швидкість та якість відтворення.
Будучи сином марсельського скляра,
він разом з родиною переїхав в Париж
в 1816 році. Спочатку заробляв на
життя створенням літографій-
ілюстрацій для музичних і рекламних
видань.

13. Ідеаліст з великим серцем, Дом’є замахнувся на критику самого короля
– у результаті 1832 року з’явилася гравюра «Гаргантюа», де король
Луї-Філіп І постає величезним монстром, який поїдає золото, відібране у
бідноти. За цю карикатуру художник був ув’язнений на 6 місяців. Проте
робота над літографіями була єдиним джерелом мізерного заробітку,
що дозволяло хоча б якось виживати художнику-живописцю за
покликанням.

14. Сьогодні Дом’є розглядається як один з кращих майстрів-
карикатуристів: за все життя він створив біля 4000 літографій,
1000 картин та 100 скульптурних сатиричних фігур – невеликих,
пофарбованих бюстів. Приклади його робіт знаходяться в
галереї мистецтв Волтера (Балтімор). В останні роки художник
страждав від прогресуючої сліпоти, але продовжував писати
картини.

15. Жорж де Латур (або Жорж де Ла Тур, 1593-1652) –
великий художник епохи бароко з Лотарингії (Франція),
заново відкритий у ХХ столітті.
Народився в багатодітній родині простого булочника в Лотарингії, в містечку
Вік-сюр-Сей поблизу Нансі. Дитинство його пройшло в ремісничому
середовищі. На жаль, до сьогодні не відомо, як виглядав митець: не
знайдено ні портретів, ні автопортретів.
У 1620 році (деякі джерела вказують на 1621 рік) одружився з Діаною ле
Нерф, яка походила зі шляхетної родини. Після весілля художник за
рішенням герцога Лотаринзького переїхав до Люневіля, де при
герцогському дворі здавна працювали майстри з різних країн.
Латур був батьком десяти
дітей. У середині січня
1652 року від туберкульозу
померла дружина - Діана
Латур. Через два тижні, 30
січня, від тієї ж хвороби
помер її чоловік. Лише троє
із десяти дітей Латурів
змогли пережити своїх
батьків.

16. У творчості художника можна
виділити два важливі
напрямки: жанрові сцени і
картини на релігійні сюжети.
Картини Латура на побутові та
релігійні теми небагатослівні,
прості за композиціями, часом
суворі, як і тогочасна
реальність.
Жанрові сцени Жоржа де
Латура — мальовничі варіанти
майже однієї і тієї ж теми:
молодий, багато одягнений
чоловік стає жертвою
мандрівних ворожок або
карткових шулерів. Митець
також неодноразово
зображував у своїх картинах
селян, ремісників, жебраків.

17. Більшість художників намагалися
малювати вдень, у комфортному
освітленні. Проте Жорж де Латур
вирішив зосередитися на контрастах.
Найважливішим емоційним початком в
його картинах стає рівне сяйво свічки
або смолоскипа, яке розсіює густий
морок.
Картини релігійної тематики відносять до
зрілого періоду творчості Латура. Його
картини на релігійні теми дуже різні за
змістом. Майстер звертався як до текстів
Старого і Нового Заповітів, так і до
апокрифів. Вершина творчості Латура —
картина «Святий Себастьєн,
оплакуваний Святою Іриною»

18. Фраєрман Теофіл Борисович (1883-
1957)
увійшов до історії художнього життя Одеси як
художник-імпресіоніст, викладач,
мистецтвознавець, музейний працівник.
Він народився у Бердичеві у заможній єврейській
родині, яка незабаром перебралася до Одеси.
Початкову художню освіту здобув в Одеській
художній школі, потім у Художньому училищі. Після
закінчення училища 1903 року поїхав до Мюнхена,
де рік провчився в академії. Потім перебрався до
Парижа. Обзавівся своєю майстернею,
потоваришував з Анрі Матіссом; називав себе на
французький манер Theo Fra.
Авторитетна французька художня енциклопедія Е. Бенезі
вказує, що Фраєрман навчався у Студії образотворчих
мистецтв Габріеля Ферр'є.
Дебютував художник в Осінньому салоні 1908 року,
виставлявся там у 1909 та 1910 роках. Виставлявся у Салоні
гумористів та Салоні незалежних.

19. За сімейними обставинами Фраєрман знову опинився в Одесі: тяжко
захворіла мати. Телеграма застала його у Лондоні, де він працював з
1914 року. Думав, що їде на якийсь час, а виявилося – на все життя.
Брав участь у створенні нових музеїв: Народного художнього музею,
Музею єврейської культури та Музею нового мистецтва. Галерея
старовинного живопису Народного художнього музею перетворилася
потім на нинішній Музей західного та східного мистецтва, першим
директором якого і став Теофіл Борисович Фраєрман. У музеї він і
мешкав: службова квартира директора знаходилася в музейній будівлі.

20. У 20-ті роки розпочалася
художньо-педагогічна діяльність
Теофіла Борисовича. Він
працював викладачем в
Одеській художній профшколі.
Але коли частина викладачів
отримала запрошення переїхати
до Києва, Фраєрман залишився
викладати в Одесі: у художньому
училищі та будівельному
інституті. Його педагогічна
діяльність, що почалася
вимушено, виявилася плідною.
Мальовнича система художника змінювалася. Він пройшов
захоплення символізмом і декоративізмом, у двадцятих роках був
близьким до художників ОСТу, потім у сорокових намагався
“навчитися” соцреалізму, та все ж у п'ятдесятих роках повернувся до
вільної декоративної манери.
Роботи художника зберігаються у музеях та приватних колекціях,
зрідка з'являються на арт-ринку.

21. Галина Львівна Петрашевич
(1903-1999) — українська скульпторка,
твори якої прикрашають площі і парки
міст, експонувались на виставках в
багатьох країнах світу.
Народилася в сім'ї поштового службовця в
мальовничому селі Дубове на Уманщині. З
дитинства ліпила фігурки людей, тварин з
пластиліну, глини, навіть з хлібної м'якушки.
У 1911 році сім'я Петрашевичів переїхала
до Умані, де Галю віддали до місцевої
гімназії.
Після закінчення Уманської гімназії в 1920-1923 роках навчалася в
Уманській художньо-декоративній студії. У травні 1921 року було
відкрито першу виставку творів викладачів і учнів студії. Скульптурні
композиції Галини Петрашевич «Українка», «Козак», «Дівчинка»,
«Запорожець», «Мефістофель», «Катерина», проєкт пам'ятника
Шевченкові, «Муки творчості» привернули увагу глядачів. На жаль,
ці твори не збереглися.

22. 1923 року Галина Петрашевич залишає Умань і
їде до Києва, де вступає на скульптурний
факультет Інституту пластичних мистецтв, як тоді
називався Київський художній інститут. Першими
роботами були:
пам'ятник М. М. Коцюбинському для Чернігова
(1929); пам'ятник Ф. Г. Яновському (1929).
Однією з перших відтворила
образ молодого Шевченка.
Після інституту працювала у
галузі станкової скульптури. У
своїй творчості найчастіше
звертається до жіночих
образів.

23. Друга половина 40-х років у
творчості Галини
Петрашевич ознаменувалась
напруженою роботою в
галузі скульптурного
портрета. Працювала над
образами видатних діячів
української літератури і
мистецтва: драматурга О.
Корнійчука, корифеїв
української сцени Н. Ужвій і
Г. Юри, художника О.
Шовкуненка та інших.
За своєю композицією - це портрети-погруддя, у більшості
виконані в гіпсі (за винятком портретів Н. Ужвій і О.
Корнійчука).
Похована скульпторка в Києві на Лук'янівському цвинтарі
поруч з матір'ю і братом.

24. В презентації використано матеріали з інтернет-
ресурсів відкритого доступу і з книг, які є у фонді
відділу мистецтв Чернігівської обласної
бібліотеки для дітей.
У І кварталі 2023 року відзначається:
135 років від дня народження Гната Петровича Юри
(1888-1966), українського актора, режисера, педагога;
150 років від дня народження Тимофія Олексійовича
Сафонова (1873–1930), українського художника, мистецтвознавця,
педагога, громадського діяча;
170 років від дня народження Михайла Григоровича
Артинова (1853–1913), українського архітектора;
230 років від дня народження Йогана-Баптиста
Антоновича Шімзера (1793–1856), українського скульптора.