2. 1. Загальна характеристика експресіонізму
2. Експресіонізм в образотворчому мистецтві та архітектурі
3. Літературний експресіонізм
4. Національні прояви експресіонізму
5. Експресіонізм у музиці.
Експресіонізм – втілення світоглядних
концепцій ХХ ст.
3. - абстракціоністська течія в
європейському мистецтві, що
отримала розвиток наприкінці XIX -
початку XX століття
- характеризується тенденцією до
вираження емоційної
характеристики образу (звичайно
людини або групи людей) або
емоційного стану самого художника.
- Експресіонізм представлений у
безлічі художніх форм, включаючи
живопис, літературу, театр,
кінематограф, архітектуру і музику.
Експресіонізм від лат. Expressio,
«вираження»
4. Основний творчий принцип
експресіонізму — відображення
загостреного суб'єктивного
світобачення через гіпертрофоване
авторське «Я», напругу його переживань
та емоцій, бурхливу реакцію на
дегуманізацію суспільства,
знеособлення в ньому людини, на розпад
духовності, засвідчений катаклізмами
світового масштабу початку ХХ ст.
Визначальні риси експресіонізму:
- зацікавленість глибинними психічними
процесами;
- заперечення як позитивізму, так і
раціоналізму;
- оновлення формально-стилістичних
засобів;
- суб'єктивізм і зацікавленість
громадянською темою.
Визначальні риси експресіонізму:
5. • Світ - хаотична система, якою
керують незбагненні сили,
незрозумілі, непізнанні, таємничі, і
від них нема порятунку.
• Єдино справжнім є лише внутрішній
світ людини і митця, їх почуття і
думки.
• А відтворювати його слід виразно,
яскраво, з використанням
грандіозних образів – умовних, з
порушеними пропорціями, надмірно
напружених, з максимально чіткими
інтонаціями, тобто зображати за
допомогою експресивних образів із
застосуванням парадоксального
гротеску та у фантастичному
ракурсі.
Художнє відображення світу і
людини в експресіонізмі
6. Протиріччя самого експресіонізму,
надміру агресивні форми його, що
відразу впадали у око, викликали
несприйняття як консервативної
публіки, так і радикальних політичних
систем - нацизму в Німеччині, фашизму
в Італії, комунізму в СРСР. За часів
Гітлера твори багатьох експресіоністів в
Німеччині або продавали за кордон, або
знищували. Значні цензурні обмеження
мали ці твори і в СРСР за часів
сталінської імперії.
Експресіонізм і політичні системи
7. Експресіонізм (1905 - 1940) поділяють
на кілька груп: Der Blaue Reiter («Синій
Вершник»), Die Brucke («Міст») та
Баухаус школа.
«Синій вершник» (Blauer Reiter),
об'єднання близьких до експресіонізму
художників, що існувало в 1911—1914 в
Мюнхені. Засновано художниками
Кандінським і Ф. Марком. Деякі з
майстрів «С. в.» дуже скоро звернулися
до абстрактного мистецтва
(Кандінський, Марк), багато ж інших
продовжували в тій чи іншій мірі
зберігати образотворчу основу своїх
творів, приділяючи основну увагу
містичним жівописно-декоратівістським
проблемам.
Експресіонізм у живописі
8. Експресіонізм виник у Німеччині.
Характерні засоби виразності:
- яскрава примітивність геометричної спрощеності,
деформація, груба сила важкого мазка пензля,
свідомо створене двохвимірне зображення, колір, як
найбільш емоційна стихія
- П.Модерзон-Беккер, Е.-Л.Кірхнер, М.Бекман,
К.Шмідт-Ротлюф («МІСТ») зображували
контрасти великого міста, світ артистичної
богеми, мешканців міського дна. В центрі
експресіоністської концепції світу стоїть людина.
Це «людина взагалі», представник всього людства,
цілого покоління чи верстви.Тому експресіоністи
так рідко дають імена своїм персонажам. В
основному ж це «Крик», «Морок», «Розлука»,
«Втома» — так називались їх картини.
Для експресіоністів самовираз особистості був
прямою метою. Все віддавалося у владу інтуїції
художника. Відкриті почуття повинні безпосередньо
йти від душі до душі; картина була лише мостом, по
якому вони передаються. До речі, «Мостом»
називалось і об'єднання експресіоністів.
Експресіонізм у живописі Німеччини
(Міст)
9. У портретах Шиле тілесні рухи
володіють фізіономічною виразністю, а
міміка — красномовністю жесту.
Болісний надрив, душевне сум'яття
проявилися у фігурах оголених, з
їхньою афектованою жестикуляцією і
спотвореними пропорціями. Різкі
перепади кольоронасиченності: згустки
блискучих квітів перериваються
просторовими паузами монотонно
забарвлених поверхонь. Помер
художник від епідемії, яка обірвала
його життя у 28-річному віці.
Про життя Шіле написані романи
«Зарозумілість» Джоани Скотт (1990) і
«Порнограф із Відня» Люїса Крофтса
(2007), про нього знято ігровий фільм
«Егон Шіле – життя як ексцес» (1981).
Егон Шиле 1890-1918, Відень —
австрійський живописець і графік
16. – австрійський художник і письменник чеського
походження, найбільша фігура австрійського
експресіонізму в літературі та образотворчому
мистецтві.
Оскар Кокошка народився в родині відомого чеського
ювеліра. Навчався у Віденській Школі мистецтв і
ремесел, стипендії в якій для нього домігся його
вчитель, вражений здібностями Кокошки у малюванні.
Правда, там Кокошка навчався без особливого завзяття –
його більше захоплювали твори драм у віршах: «Сфінкс і
солом'яне опудало», «Вбивця - надія жінок», афіша до
якої стала одним із головних творів експресіонізму, а
сама постановка цієї п'єси в 1910 році викликала скандал,
що позбавив Кокошка стипендії.
До цього скандалу Кокошка почав працювати на
«Віденські майстерні» – об'єднання майстерень
художників і ремісників – малював поштові листівки з
віньєтками. Тоді він почав підписувати свої творіння
монограмою «ОК», зберігши цей нехитрий підпис і
надалі. Крім того, в 1908 році Кокошка публікує збірник
віршів «Хлопчики, що мріють» і бере участь у виставці,
організованій «віденськими майстернями». Після цієї
виставки Кокошка отримав репутацію «дорослого
шибеника» – всі представлені роботи були
зображеннями оголених дівчат.
Оскар Кокошка (1886-1980), Австрія
19. - живописець і графік, постімпресіоніст і
постмодерніст, символіст, вважається
предтечею експресіонізму.
Едвард Мунк писав символічні фігуральні
композиції, у експресивний спосіб виражаючи
в них еротичну пристрасть, власну
самотність, моменти підглядання, боязнь
хвороб і смерті.
Стилю Едварда Мунка притаманні:
сильний контур;
розпливчатість обрисів і ліній;
особлива експресія;
гра з кольорами, неповторний колорит.
Едвард Мунк у багатьох питаннях виявився
митцем-новатором, не тільки у живописі, а й
у розвинутій ним особливій графічній техніці,
зокрема він першим застосував кольорову
графіку.
Е́двард Мунк (1863 -1944) , Норвегія
22. «Крик» — група картин,
виконаних у жанрі
експресіонізму норвезьким
художником Эдвардом
Мунком, яка зображає
сповнену відчаю фігуру на
фоні кроваво-червоного
неба.
Крик
23. Мунк створив 4 версії «Крику»,
використовуючи різні техніки (масло,
пастель)
Крик
24. Крик
Крик був предметом кількох
крадіжок. В 1994 році картину було
викрадено з Національної галереї і
повернуто лише через кілька
місяців. Згодом, у 2006, «Крик» і
«Мадонна» знову було викрадено і
знайдено пошкодженими. І лише в
2008 після реставрації картини
знову побачив світ.
25. Крик - перша назва в перекладі з німецької звучала як «Крик
природи»
26. Крик
Червоне небо, можливо, було
викликане враженнями від
виверження вулкана Кракатау в
1883 році, після якого вулканічний
попіл заповнив небо над США,
Європою і Азією на 4 місяці.
Існує також думка, що твір є
результатом галюцинацій
маніакально-дипресивних розладів,
на які був хворий Мунк.
30. Пол Джексон Поллок (1912 —1956)
- американський художник, один з визначних
представників абстрактного експресіонізму, що
вплинув на мистецтво другої половини XX
століття.
Поллок вважав процес творчості самоцінним, а
результат не важливим, що мали сенс лише як
спогад про творчий процес, що залишився на
полотні. Повертаючись до первісного синкретизму,
Поллок трансформував живопис у священний
танець художника. Поллoк вішав полотно на стіну
або клав його на підлогу, "здійснюючи" навколо нього
якийсь шаманський обряд, художник, за його
словами, "входив всередину живопису". Він виробив
техніку , яка отримала назву дріппінг, яка полягала
в розбризкуванні фарб з банки (французька паралель
- "ташизм" - живопис плямами.) Художній метод
Поллока отримав в Англії назву "живопису дії».
34. «Вежа Ейнштейна» в Потсдамі, Німеччина —
астрономічна обсерваторія в науковому
парку «Альберт Ейнштейн». Архітектор —
Еріх Мендельсон.
— напрямок у архітектурі Північної Європи перших
десятиліть 20 століття, що поширювався через
бурхливий розвиток експресіонізму у живописі,
театрі, літературі та інших напрямках мистецтва.
Загалом експресіонізм у архітектурі проявлявся у
творчості німецьких, нідерландських, данських,
австрійських та чеських архітекторів, які працювали
починаючи з 1910-их до 1924 року. Інше визначення
даного поняття відводить нас до 1905 року і
розширює географію експресіоніму в архітектурі на
всю Європу. Проте сьогодні до цього напрямку
можуть зараховуватися архітектурні твори будь-
якого року чи місцезнаходження, які
характеризуються відповідними особливостями,
зокрема:
- викривленість,
- -фрагментація
- зображення агресивних чи перенапружених
емоцій.
Архітектори-експресіоністи: Адольф Бене, Вальтер
Гропіус, Еріх Мендельсон, Ганс Шарон, Бруно Таут.
Експресіоні́зм в архітекту́рі
37. Згодом експресіоністичний стиль
засвоює німецька література (С. Георге,
Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.), а
далі й інші європейські літератури.
Визначальні риси експресіонізму:
- зацікавленість глибинними
психічними процесами;
- заперечення як позитивізму, так і
раціоналізму;
- оновлення формально-
стилістичних засобів, художньої
образності та виразності, часом
непоєднуваних між собою, як глибокий
ліризм і всеохоплюючий пафос;
- суб'єктивізм і зацікавленість
громадянською темою.
Літературний експресіоні́зм
38. Український експресіонізм започаткував
В. Стефаник, який від декадентських
поезій у прозі перейшов на засади
експресіонізму. Класичний
експресіонізм утвердив О. Туринський
повістю «Поза межами болю». У
стильову течію експресіонізму частково
вписується творчість М. Куліша («97»),
частково — М. Бажана (збірка «17-й
патруль»), а особливо проза М.
Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи,
Т. Осьмачки.
У літературі України
39. - розвивався на початку 20 століття в руслі трагічного
світосприйняття у переддень першої світової війни,
воєнні та повоєнні роки. З усіх напрямків нового
мистецтва 20 століття експресіонізм найгостріше
виразив конфлікт людини з реальністю. В одних
випадках він вів до загостреного вираження трагічного,
в інших — до художньої утопії, що здавалася порятунком
духовних цінностей. Цей конфлікт вів до радикальності
художніх рішень, до вибуху традицій.
Витоками музичного експресіонізму вважаються опера
Вагнера «Тристан і Ізольда», пізні симфонії Малера і
деякі твори Рихарда Штрауса. Найяскравіше втілення
напрямок отримав у композиторів нововіденської школи:
її засновника — Арнольда Шенберга і його учнів —
Альбана Берга і Антона Веберна. У 1910-ті роки були
створені найвідоміші взірці експресіонізму — монодрами
«Очікування», «Щастлива рука», П'ять п'єс для оркестру і
вокальний цикл «Місячний П'єро» Шенберга, а також
«Симфонія» ор.21 Веберна. Альбан Берг створив єдиний
у своєму роді експресіоністський твір, відзначений духом
соціального критицизму, — оперу «Воццек», яку іноді
вважають найвищим досягненням музичного
експресіонізму. Експресіонізм відбився у творах
раннього Бартока (опера «Замок герцога Синя Борода»,
балет «Зачарований мандарин»).
Експресіонізм у музиці
40. У руслі експресіонізму виникла ідея
духовності мистецтва, вища чистота якого
вимагає повного звільнення від світу
чуттєво-конкретного. У музиці хотіли
бачити ідеальний приклад художньої
абстракції, гри «чистих форм», які
говорять про духовний, не опускається до
реального. Шлях музики до духовності
був зрозумілий як процес витиснення всіх
засобів ліричної виразності. Центральним
моментом реформи Шенберга стала
відмова від тональної системи
(атональність) і винайдення додекафонії.
Для музики експресіоністів характерна
розірваність, ламаність мелодійної лінії,
різкі перепади звучності, використання
людського голосу як музичного
інструменту.
Експресіонізм у музиці
Арнольд Шенберг
41. Найповніше ідеал духовності без
почуттів втілився у музиці А. Веберна, а
принцип уникнення тональності і
техніка
додекафонії (дванадцятизвуччя) —
найпослідовніше. В той же час вже у
1920-ті роки Шенберг і Берг трактують
гостродисонантну сферу уже як засіб
втілення нелюдських сил, що
загрожують миру (опери «Лулу» Берга й
«Мойсей й Аарон» Шенберга), а в роки
другої світової війни ряд
експерсіоністичних творів мали
антифашистську спрямованість
(«Вцілілий з Варшави»).
Експресіонізм у музиці
Антон Веберн
42. Один з найвидатніших
представників експресіонізму в
музиці, Берг висловив у своїй
творчості характерні для
художників-експресіоністів
думки, почуття і образи:
незадоволеність соціальним
життям, відчуття безсилля й
самотності. Герой його творів -
маленька людина, доведений до
відчаю ворожим оточенням
буржуазного суспільства. Грунт
для подібних художніх уявлень
про світ щедро давала
композиторові саме життя.
Твори: камерні інструментальні
твори; камерний концерт для
фортепіано, скрипки та духових
(1925), "Лірична сюїта" для струн,
квартету (1926), опера"Лулу«,
опера «Воццек».
Експресіонізм у музиці
Альбан Берг
