Третій випуск історико-краєзнавчої розвідки присвячений подвижницькій діяльності відомих краєзнавців сучасності Буковини. Це науковці-історики зі світовим іменем та дослідники-краєзнавці, чиє захоплення історією краю стало справою всього життя. Видання адресоване широкому колу читачів.

1. ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ
Історико-краєзнавча розвідка. Вип. 3
Чернівці - 2023

2. 2
УДК 94(477.85)
З 79
«…Золотої нитки не згубіть…» : історико-краєзнавча розвідка.
Вип. 3 / Чернівецька обл. б-ка для дітей ; уклад. Н. Кадюк. –
Чернівці, 2022. – 31 с.
Третій випуск історико-краєзнавчої розвідки присвячений
подвижницькій діяльності відомих краєзнавців сучасності
Буковини. Це науковці-історики зі світовим іменем та дослідники-
краєзнавці, чиє захоплення історією краю стало справою всього
життя. Видання адресоване широкому колу читачів.
Підготувала Н. Кадюк
Редактор Т. Дудчак
Відповідальна за випуск А. Біла
Чернівецька ОБД
Зам. № 18

3. 3
«Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами
не згасла, золотої нитки не згубіть…»
О. Кобилянська
Третій випуск історико-краєзнавчої розвідки із серії «Золотої нитки не
згубіть» містить розповіді про відомих краєзнавців сучасності – дослідників
історії, етнографії Буковини. Це люди, які все своє наукове та творче життя
присвятили тому, щоб повернути чернівчанам та буковинцям їхню давню
багатовікову історію. Серед них – науковці зі світовим іменем; дослідники,
чиє захоплення історією краю стало справою всього життя; журналісти, без
чиїх досліджень історія міста Чернівці та Буковини була б неповною.
ВАСИЛЬ МЕФОДІЙОВИЧ
БОТУШАНСЬКИЙ
(31 грудня 1935, с. Оселівка, Кельменецький р-н (нині –
Дністровський) - 21 серпня 2022, м. Чернівці)
український історик, дослідник аграрної історії України
Відомий історик, професор Василь Ботушанський
народився в селі Оселівка Кельменецького району 31
грудня 1935 р.. Після закінчення історичного факультету Чернівецького
держуніверситету працював вчителем. Проте здібного студента запримітили
під час навчання і в 1967 році запросили на навчання в аспірантуру. З 1969
року Василь Мефодійович працює науковим співробітником Чернівецького
відділу Інституту історії АН України. З 1978 року перейшов на кафедру
історії України Чернівецького університету ім. Юрія Федьковича, яку
очолював з 1990 року.
Коло його наукових зацікавлень надзвичайно широке: аграрні
відносини Буковини ХІХ – поч. ХХ ст.; суспільно-політичне, національно-
культурне життя Буковини у ХІХ – поч. ХХ ст.; Буковина у контексті
міжнародних відносин (ХVІІІ – ХХ ст.); українсько-молдавські зв’язки.
Василь Мефодійович відомий як автор поважних наукових монографій
та упорядник надзвичайно важливих та унікальних видань з історії Чернівців.
Серед них такі, як: «Становище і класова боротьба селянства Північної
Буковини в період імперіалізму», «Сільське господарство Буковини: друга
половина ХІХ – початок ХХ ст..», співавтор праці «Нариси історії Північної
Буковини», «Народне віче Буковини: 1918-1993», «Чернівецький
університет: сторінки історії», «Буковина: історичний нарис», «Еміграція з
Буковини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.)».

4. 4
Зокрема він упорядкував серію збірників документів: «Боротьба
трудящих Північної Буковини проти соціального і національного гноблення
у другій половині ХІХ-початку ХХ ст.». Незмінним інтересом у науковців та
журналістів користується видання «Буковина в роки Першої світової війни
1914-1918 рр.. Документи», де професор Ботушанський є упорядником,
автором передмови, коментарів. Він також здійснив переклад викладених
документів з німецької та російської мов.
Василь Ботушанський надрукував низку грунтовних статей з питань
історії та культури Буковини, зокрема, про Юрія Федьковича, Ольгу
Кобилянську, Йозефа Главку, Костянтина Томащука… Для небайдужого до
української культури, науки та життя Чернівців читача буде цікавим
невеличке видання Василя Мефодійовича «Степан Смаль-Стоцький –
видатний діяч Буковини», яке він сам назвав «штрихи до портрета». Там
багато цікавих фактів, написаних на основі архівних та літературних джерел.
Окремої уваги заслуговує таке видання, як «Чернівці: історія і
сучасність» – ювілейне видання до 600-річчя першої писемної згадки про
місто. При підготовці цього ювілейного видання професор Ботушанський не
тільки взяв на себе місію зібрати авторитетних фахівців і підготувати всі
розділи з історії Чернівців, але і сам написав ґрунтовний найбільший розділ
«Місто в період австрійського правління».
Він доклав чимало зусиль до
фундаментальної праці «Звід пам’яток історії
та культури України. Чернівецька область» –
матеріали до багатотомного
енциклопедичного видання. Василь
Мефодійович був не тільки членом
редакційної колегії, але й підготував не один
десяток фахових статей до цього унікального
видання.
За свою багаторічну наукову працю він
має державні відзнаки: «Відмінник освіти України», орден «За заслуги» 3-го
ступеня (2007), медаль «На славу Чернівців» (2010), персональну відзнаку
Національної спілки краєзнавців України «Почесний краєзнавець України».
Література
1. Василь Ботушанський: публіцист, історик // Пам’ятаймо! Знаменні та
пам’ятні дати Буковини в 2015 році : бібліографічний покажчик. – Чернівці,
2014. – С. 218. – Бібліогр. : с. 218.

5. 5
2. Джуран В. «...Бо то шана Ботушанського» : [публіцист, історик] / Василь
Джуран // Дні на горі Домінік. – Чернівці : Чернівецький національний
університет ім. Ю. Федьковича, 2021. – С. 124–127.
3. Добржанський О. Професору Ботушанському - 80 : [про історика з
Буковини Василя Ботушанського] / Олександр Добржанський // Молодий
буковинець. – 2016. – № 4. – 8-9 січня. – С. 6.
4. Фостій І. Невтомний орач історичних перелогів Буковини : [про історика
з Буковини Василя Ботушанського: 80-річний ювілей] / Іван Фостій //
Буковина. – 2016. – № 3. – 15 січня. – С. 4.
ЮХИМ СЕМЕНОВИЧ ГУСАР
(нар. 07 січня 1945, с. Ломачинці, Дністровський район,
Чернівецька область)
журналіст, літератор, краєзнавець
Юхим Семенович Гусар – журналіст,
дослідник, одна з найпомітніших постатей серед
краєзнавців нашого краю. Він – відомий журналіст,
редактор, дослідник, історик за духом праці, упорядник багатьох знакових
видань, письменник, член НСЖУ. Нагороджений медалями: «Двадцять років
перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За доблесну працю»,
«На славу Чернівців», Почесною відзнакою СПУ ІІІ ступеня, відзнакою
«Почесний ветеран України», Почесною грамотою НСЖУ, почесною
відзнакою Чернівецького міського голови. Почесний громадянин міста
Старобогади у Башкирії і селі Ломачинці. Лауреат численних літературних
премій – ім. Григорія Шабашкевича, Івана Бажанського, Сидора Воробкевича
та Олекси Романця, член Спілки журналістів СРСР з 1972 року, член
Національної спілки журналістів України (НСЖУ).
Упродовж багатьох десятків років Юхим Гусар – «збирач людських
доль, життєвих подій, історичних потрясінь. Він складає їх у скарбницю своєї
мудрості і віддає людям». Безліч розвідницьких статей, нарисів, своєрідних
есеїв належать авторству краєзнавця.
Народився він 7 січня 1945 року в селі Ломачинці Сокирянського
району Чернівецької області. 1975 року закінчив факультет журналістики
Львівського державного університету імені Івана Франка. Працював у різних
сферах: трудову діяльність розпочав механізатором колгоспу в рідному селі,
служив у Радянській армії та був позаштатним дописувачем армійських
періодичних видань. Після звільнення у запас працював на різних посадах,

6. 6
що пов’язані зі спілкуванням з людьми: інспектором з кадрів Сокирянського
райсільгоспуправління, у районній газеті «Дністрові зорі». Впродовж 1983-
1990 років працював завсектором преси, радіо, телебачення у Чернівцях.
1990 року заснував і був першим редактором міської газети «Чернівці».
Головний редактор газет: з 1995 року – «Захист», «Кліп», «Разом»; з 2002 р. –
обласного видання СПУ у Чернівцях «Правдивий поступ». Був власним
кореспондентом по Чернівецькій області всеукраїнського видання «Захід».
Голова Фонду пам’яті журналіста Григорія Львовича Шабашкевича.
Обирався членом правління обласної організації НСЖУ.
Нині Юхим Семенович Гусар – «найдостовірніше» джерело інформації
в соціальних мережах для небайдужих і всіх, кого цікавлять життєві історії
буковинців, професійний журналістський погляд на події сьогодення.
Література
1. Будна Н. Десять років збирав довідник про меморіальні дошки :
[краєзнавець Юхим Гусар зібрав довідник про меморіальні дошки у
Чернівцях] / Надія Будна // Молодий буковинець. – 2012. – 14 червня (№ 64).
– С. 8.
2. Юхим Гусар : «Бути прикладом толерантності і високої духовності» :
інтерв’ю із Юхимом Гусаром / Юхим Гусар; інтерв’юєр Михайло
Брозинський // Буковинське віче. – 2015. – № 2. – 15 січня. – С. 2. – Закінч.
Поч. № 1, 2015.
3. Кривий М. Невгамовний Гусар : [про журналіста, краєзнавця Ю. С.
Гусара] / Микола Кривий // Буковинське віче. – 2017. – № 1, 12 січ. – С. 1, 2.
4. Юхим Гусар : 65 років від дня народження // Пам’ятаймо! Знаменні та
пам’ятні дати Буковини в 2010 році. – Чернівці : Книги - ХХІ, 2009. – С. 18-
22. – Бібліогр. : с. 19-22.
ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ
ДОБРЖАНСЬКИЙ
(нар. 18 січня 1959 року, с. Довгопілля, Путильський район
(нині - Вижницький), Чернівецька область)
український історик, доктор історичних наук, професор,
дослідник історії Буковини XIX-ХХ століть, історії
соціальних рухів на західноукраїнських землях XIX-ХХ
століть. Член правління Національної спілки краєзнавців
України, голова її Чернівецької обласної організації.

7. 7
Закінчив історичний факультет ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Від 2003 року
– декан факультету історії, політології та міжнародних відносин
Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Від 2006 року
– завідувач кафедри історії України. Олександр Володимирович – автор
близько 200 наукових грунтовних праць. Тематика його наукових досліджень
– історія націй, міжнаціональних рухів в Україні та на Буковині у ХІХ-ХХ
ст., дипломатична історія України, історія політичних партій та громадських
об’єднань.
Перелік його наукових видань дуже поважний. Добржанському вдалося
за роки наполегливої наукової праці підготувати і видати такі значимі книги
та монографії, деякі у співавторстві: «Національний рух українців Буковини
другої половини ХІХ – початку ХХ ст.»; «Хотинщина: історичний нарис»,
«Нації та народності Буковини у фондах Державного архіву Чернівецької
області (1775-1940)», «Бажаємо до України! Змагання за українську
державність на Буковині у спогадах очевидців (1914-1921 рр.)»; «Академік
Степан Смаль-Стоцький: життя і діяльність», «Буковинці на дипломатичній
службі УНР та ЗУНР», «Чернівці: історія і сучасність (ювілейне видання до
600-річчя першої писемної згадки про місто)», «Історія української
культури»; «Єврейське населення та розвиток єврейського національного
руху на Буковині в останній чверті XVIII – на початку ХХ ст.» тощо.
Діяльність вченого-історика, дослідника, професора Олександра
Добржанського гідно пошанована. Він – лауреат премії імені Михайла
Грушевського Президії НАН України (1999 рік), відмінник освіти України,
Заслужений діяч науки і техніки України (2008), Почесний краєзнавець
України (2014). 2004 року його нагороджено премією Державного комітету
архівів України.
Література
1. Ботушанський В. Ювілей напередодні Йордана : [історику Олександру
Володимировичу Добржанському виповнилося 60 років] / Василь
Ботушанський // Буковина. – 2019. – № 4. – 25 січ. – С. 3.
2. Джуран В. Виїзна університетська пара із презентацією книги – у
«глибинці» Буковини : про презентацію книги «Факультет історії,
політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Історія та
сучасність» в Заставні / Василь Джуран // Буковинське віче. – 2015. – № 22. –
18 червня. – С. 3.

8. 8
3. Олександр Добржанський, історик, декан історичного факультету ЧНУ
// Пам'ятаймо! Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2014 році :
бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2013. – С. 22-24. – Бібліогр. : с. 23-24.
4. Олександр Добржанський : науковець, історик : 60 років від дня
народження // Пам'ятаймо! Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2019 році :
бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2018. – С. 19-20. – Бібліогр. : с. 20.
ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ МАСАН
(нар. 21.06.1957, с. Плоска, Путильський район (нині –
Вижницький), Чернівецька обл.)
український вчений, кандидат історичних наук
Олександр Масан – знаний на Буковині історик,
дослідник, краєзнавець. Кандидат історичних наук, член
Національної спілки журналістів України.
Народився 21 червня 1957 року в селі Плоска Путильського району
(нині – Вижницький р-н) Чернівецької області. Пізніше з батьками переїхав у
Чернівці.
У 1974 році закінчив Чернівецьку середню школу №1, а в 1980 році –
історичний факультет Чернівецького державного університету. І вже в 1985
році – аспірантуру Московського університету ім. Михайла Ломоносова,
докторантуру Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
Був доцентом кафедри етнології античної та середньовічної історії
Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.
Автор наукових публікацій, колективних монографій і науково-
популярних книг. Коло наукових інтересів історика охоплює середньовічну
історію Південно-Східної Прибалтики та Буковини, історичне краєзнавство,
витоки історичної науки.
Найвідоміші його історичні праці – «Вітання з Чернівців», «Буковина:
історичний нарис», «Чернівці: 1408-1998», «Владика Євген (Гакман) –
визначний діяч православної церкви на Буковині в 19
столітті», «З минулого буковинського села Топорівці»,
«Хотинщина: історичний нарис», «Буковина в
контексті європейських міжнародних відносин (з
давніх часів до середини XX ст.)».
Своєрідний путівник – «Вітання з Чернівців», що
підготовлений Олександром Масаном у співавторстві з
Василем Білеком, Ігорьом Чеховським, талановитим

9. 9
художником-графіком Орестом Криворучком, складений за колекцією старих
поштівок, переважно початку ХХ століття. Цей творчий тандем –
колекціонер, художник, історик і журналіст – намагалися кожен із свого боку
зробити все, щоб ця мандрівка стала для читача не лише цікавою і
захоплюючою, але й змусила його бути трішки уважнішим до Чернівців,
міста, яке є унікальним творінням розуму, рук і сердець багатьох поколінь
городян.
У праці «Буковина. Історичний нарис», що
підготовлений краєзнавцем у співавторстві з
буковинськими вченими-істориками О. Добржанським,
Ю. Макаром, В. Ботушанським, дається
систематизований виклад історії Буковини та Хотинщини
з найдавніших часів до наших днів. Зокрема,
висвітлюються питання заселення краю, його соціально-
економічного, суспільно-політичного і національно-
культурного розвитку у складі різних держав, сучасного
становища, зв’язків із зовнішнім світом, з багатонаціональною буковинською
діаспорою.
Видання «Чернівці 1408-1998» – спільний
проект відомих буковинських краєзнавців
Олександра Масана та Ігоря Чеховського –
присвячене двом ювілеям у житті Чернівців –
150-річчю ратуші та 590-річчю самого міста.
Багатий документальний та унікальний
ілюстративний матеріал, науково-популярна
форма викладу, образна мова роблять книжку цінною для всіх, хто
цікавиться історією міста над Прутом.
Олександр Масан також автор післямов до книг М. Івасюка «Турнір
королівських блазнів», Р. Кайндля «Наш рідний край Буковина».
Література
1. [Олександр Масан] : Буковинський хронограф червня : інформаційний
дайджест. Вип. 5 / Чернівецька обласна бібліотека для дітей; уклад. Н.
Кадюк // Буковинський хронограф червня. – Чернівці, 2022. – С. 6.
2. Гусар Ю. Полонила любов до історії Чернівців : 55 років від дня
народження історика Олександра Миколайовича Масана / Юхим Гусар //
Буковинське віче . – 2012. – 15 червня. – № 24. – С. 4.

10. 10
3. Гусар Ю. Перша пошта – ще у добу середньовіччя : [інтерв’ю із
Олександром Масаном, кандидатом історичних наук : коли саме зародився
поштовий зв’язок на Буковині] / Юхим Гусар // Чернівці. – 2015. – № 17. –
23 квітня. – С. 18.
4. Гусар Ю. Олександр Миколайович Масан : [про історика] / Юхим Гусар
// Буковинське віче . – 2017. – № 21. – 22 червн. – С. 3.
5. Масан Олександр : історик, науковець, літописець : 55 років від дня
народження // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2012 році.
– Чернівці, 2011. – С. 124-125. – Бібліогр. : с. 125.
6. Олександр Масан : історик : 60 років від дня народження
// Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2017 році :
бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2016. – С. 73-74. – Бібліогр. : с. 73-74.
МАРІЯ ДМИТРІВНА НИКИРСА
(нар. 10 червня 1949 року у с. Кобаки Косівський район,
Івано-Франківська область)
архівіст, краєзнавець, перекладач, науковець
Знана у місті дослідниця-архівістка Марія
Дмитрівна десятки літ присвятила дослідженню історії
рідного міста. Ім’я вченої грунтовних краєзнавчих розвідок широко відоме на
Буковині. Вона закінчила факультет іноземних мов Чернівецького
державного університету та однорічний курс підвищення кваліфікації при
Московському державному історико-архівному Інституті. Довгий час
працювала в Державному архіві Чернівецької області на посадах молодшого,
а згодом старшого наукового співробітника відділу дорадянських фондів,
потім очолювала відділ інформації, публікації та наукового використання
документів, також обіймала посаду наукового співробітника Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича.
Марія Никирса упорядкувала та описала фонди Буковинської крайової
управи, Чернівецького міського магістрату, Буковинського сейму, працювала
над створенням предметно-систематичного каталогу архіву.
Вона – автор близько сорока фотогазет та документальних виставок.
Матеріали своєї наукової, пошукової діяльності публікувала в журналі
«Архіви України», багато разів виступала з доповідями на українських і
міжнародних історико-краєзнавчих наукових конференціях. Брала активну
участь у видавничій діяльності державного архіву Чернівецької області,

11. 11
автор і співавтор низки видань. Регулярно публікує статті та добірки
документів в обласних та міських газетах.
За значний особистий внесок у розвиток краєзнавства України та
популяризацію джерел з історії рідного краю отримала подяку від
Всеукраїнської спілки краєзнавців України (1987). Неодноразово
нагороджувалась Почесними грамотами Чернівецької обласної ради,
облдержадміністрації та міськради. За рішенням колегії Головного архівного
управління при Раді Міністрів УРСР та президії ЦК профспілки працівників
держустанов нагороджена нагрудним знаком «Відмінник архівної справи»
(1988).
Марія Дмитрівна – член Президії Чернівецького обласного відділення
та заступник голови Чернівецького міського відділення Всеукраїнської
спілки краєзнавців, член геральдичної та топонімічної комісії Чернівецької
міської ради, консультаційної науково-реставраційної ради при відділі
заповідної території департаменту міського комплексу та земельних
відносин.
Окремо слід зупинитись на її книжці «Чернівці.
Документальні нариси з історії вулиць і площ», що
вийшла у видавництві «Золоті литаври» у 2008 році. М.
Никирса разом із працівниками Чернівецької
Муніципальної книгозбірні започаткувала авторську
програму «Історія вулиць та їх жителів». У приміщенні
Муніципальної бібліотеки збиралось чимало
поціновувачів архітектури, зацікавлених у вивченні історії
забудови міста, походження найменувань вулиць і площ. Добірка матеріалів
до кожної нової зустрічі збагачувала надбання унікальних відомостей. Тому
й виник намір помістити усі розповіді в єдиній книзі. На той час – це
найперше у місті ґрунтовне видання такого спрямування. У книзі на основі
архівних джерел, інших документальних матеріалів, значну частину яких
введено у науковий обіг уперше, представлено 55 нарисів із минулого
чернівецьких вулиць і площ. Принагідно висвітлюється також святкування
500-річчя і 600-річчя першої письмової згадки про місто. Нариси
проілюстровано поштівками кінця ХІХ-ХХ століть, копіями планів архівних і
музейних документів, а також сучасними фото.
Це цінне науково-популярне видання краєзнавчого спрямування
призначене для науковців, викладачів ВНЗ та середніх спеціальних
навчальних закладів, учнів, студентів, усіх, кому дорога історія Чернівців.

12. 12
Література
1. Будна Н. «Хочу повернути місту справжню історію» : дослідниця і
архівістка Марія Никирса / Надія Будна // Молодий буковинець. – 2019. – №
50. – 15-20 черв. – С. 4.
2. Марія Никирса : краєзнавиця : 70 років від дня народження // Пам’ятаймо!
Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2019 році : бібліографічний покажчик.
– Чернівці, 2018. – С. 95-96. – Бібліогр. : с. 96.
3. Никирса М. «Робота збіглася з моїм захопленням» : відома дослідниця
історії вулиць та площ міста Чернівці Марія Никирса / Марія Никирса ;
інтерв’юєр Надія Будна // Молодий буковинець. – 2014. – 19 червня. – № 67.
– С. 6.
4. Никирса Марія : краєзнавець, архівіст // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні
дати Буковини в 2014 році : бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2013. – С.
141-143. – Бібліогр.: с. 142-143.
5. Фещук Н. Хрещена мама чернівецьких істориків : [у Чернівцях побачила
світ книга «Марія Никирса. Бібліографічний покажчик»] / Наталія Фещук //
Буковина. – 2020. – № 48. – С. 6.
6. Шупеня О. «Хотіли подати читачеві справжню історію нашого міста» :
[дослідниця і архівістка Марія Никирса про видання «Наші Чернівці»] /
Ольга Шупеня // Погляд. – 2020. – № 1. – 2 січ. – С. 6.
СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
ПИВОВАРОВ
(нар. 16 грудня 1960, смт Полонне, Хмельницька область)
український науковець, археолог, історик, доктор
історичних наук, професор, лауреат премії імені
Омеляна Поповича, член Спілки археологів України
Сергій Пивоваров відомий в наукових колах історик-
археолог та дослідник історії середньовіччя, доктор
історичних наук, професор, заступник Генерального директора з наукової
роботи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Археологія – головне захоплення всього життя професора.
Коли він вступив у Чернівецький, тоді ще державний, університет на
історичний факультет, археологію на той час викладав, невтомний дослідник
Буковини та Чернівців, захоплений давньою історією краю, видатний

13. 13
український археолог, вчений із світовим ім’ям, доктор історичних наук
Борис Онисимович Тимощук. Він не втомлювався повертати краю його
багатовікову історію і мав ще один дуже важливий скарб – Вчителя і щедро
ділився знаннями із небайдужими студентами. Одним із таких вдячних і
талановитих студентів і був Сергій Пивоваров, який не тільки зачаровано
слухав свого викладача на лекціях, але і всі канікули та практичні заняття
вони разом з улюбленим викладачем та ще невеличким товариством
студентів-ентузіастів проводили на розкопках. Адже «сторінки та
документи» тої давньої історії заховані глибоко в землі, куди треба
добиратися довго і важко, аби натрапити на справжнісінький скарб. Це
захоплення для Сергія Володимировича стало справою всього життя.
Про ті роки розкопок і наукових пошуків та унікальних знахідок
назавжди вдячний студент і поважний професор Сергій Пивоваров разом із
колегами-науковцями розповів у наукових розвідках та фахових виданнях.
По закінченні навчання продовжив наукові пошуки в аспірантурі на
кафедрі стародавнього світу та середніх віків Чернівецького університету, де
успішно захистив кандидатську дисертацію і до 2013 року працював
асистентом, доцентом, професором та обіймав посади завідувача кафедри
етнології, античної та середньовічної історії, заступника декана з наукової
роботи факультету історії, політології та міжнародних відносин. Так само як
свого часу професор Тимощук, Сергій Володимирович виховав цілу преяду
вдячних істориків-науковців, які разом із ним не втомлюються відкривати і
досліджувати давню історію Буковини.
Коло його наукових зацікавлень – археологія, нумізматика,
краєзнавство, давня історія України. На ці теми у Пивоварова вийшло понад
200 наукових та науково-популярних праць. Серед них ґрунтовні монографії,
статті в фахових збірниках з археології та історії давньої України. Кожне
поважне видання з історії Чернівців чи Буковини завжди починається
статтею саме Сергія Пивоварова.
З 2013 року життєва стежина завела його в столицю, де обіймає посаду
заступника Генерального директора з наукової роботи Національного Києво-
Печерського історико-культурного заповідника. І хоч там він досліджує
духовні пам’ятки України назагал, проте буковинська земля його не
відпускає. За кілька останніх років в історика вийшли розвідки про
Садогурський монетний двір у Чернівцях, про древній Василів, про
медальєрику і фалеристику Буковини та інші краєзнавчі видання. А
презентувати свої дослідження він приїжджає звісно ж в Чернівці, де його
знають, поважають і завжди чекають з новими вартісними і прецікавими
виданнями.

14. 14
Сергій Пивоваров – автор та співавтор численних наукових монографій
та публікацій, в тому числі з археології Чернівецької області, а також
посібника з археології для школярів. Це, зокрема праця «Середньовічне
населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра (ХІ – перша
половина ХІІІ ст.)». В цій монографії, яка готувалась на здобуття автором
наукового ступеня доктора історичних наук, представлені новітні
дослідження джерел з середньовічної історії України
(XI–XIV ст.) і території Буковини, досліджується
процес історичного розвитку давньоруського
населення на території межиріччя Верхнього Пруту та
Середнього Дністра в ХІ – першій половині ХІІІ ст.,
охарактеризована етнічна ситуація в регіоні в другій
половині І тис. н.е., висвітлено приєднання цієї
території до складу Київської держави.
Ще одним вартісним виданням стала книга
Сергія Пивоварова «Основи археології Буковини
(шкільний курс)». Це вперше в Україні з’явилась
книга, в котрій про археологію Буковини дослідники розповіли в доступній
для учнів 7-11 класів формі. В ній подано короткі відомості про основні
археологічні пам’ятки культури, які знайдені на території Чернівецької
області. У виданні представлено структуровану археологічну періодизацію
історії людського суспільства та історії Буковини. Тут висвітлена найповніша
хронологія археологічних пам’яток Чернівецької області. Кожна
археологічна культура у книзі проілюстрована малюнками. Поява
найдавніших людей в регіоні, трипільські пам’ятки Буковини, археологічні
розкопки козацької доби – про все це у книзі зібрана найрізноманітніша
інформація. Посібник розрахований на учнів, вчителів та всіх тих, хто
цікавиться археологією та давньою історією Буковинського краю
Велику історичну та наукову цінність для нас мають його праці
«Християнські старожитності в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього
Дністра», «Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези»;
«Нумізматичні пам’ятки Буковини»; «Історичний розвиток населення
межиріччя верхнього Пруту та середнього Дністра в ХІ – першій половині
ХІІІ ст.»; «Предмети з християнською та язичницькою символікою у
давньоруських старожитностях Буковини».

15. 15
Література
1. Будна Н. У Садогурі монетний двір діяв понад три роки : [дослідження
історії заснування поселення Садогура Сергієм Пивоваровим] / Надія Будна //
Молодий буковинець. – 2019. – № 11. – С. 6.
2. Будна Н. Із трофейних гармат виливали дзвони: два таких дзвони із
Садогурської монетарні були в монастирі на Горечі у храмі Різдва
Пресвятої Богородиці : [дослідження Сергія Пивоварова] / Надія Будна //
Молодий буковинець. – 2019. – № 15. – С. 6.
3. Будна Н. На Садогурській монетарні карбували медалі: на них зберігся
портрет барона Гартенберга і вказано місце їхнього виготовлення :
[історичні розвідки Сергія Пивоварова] / Надія Будна // Молодий
буковинець. – 2019. – № 13. – С. 6.
4. Олійник Г. Садогурська монета та кокарда з ініціалами цісаря: що
знайшли дослідники у сквері в Садгорі / Галина Олійник // Молодий
буковинець. – 2023. – № 29 . – С. 2.
5. Черняк Л. Садогурська монетарня: таємниця розгадана : [про
презентацію книги історика Сергія Пивоварова «Садогурський монетний двір
під Чернівцями (1771-1774)»] / Людмила Черняк // Буковина. – 2019. – № 2. –
С. 4.
ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ СЕЛЕЗІНКА
(14 жовтня 1933, с. Іспас Горішній, Коломийський район, Івано-
Франківська область – 11 листопада 2017, м. Чернівці)
актор, письменник, журналіст, театральний і
телевізійний режисер, театральний
критик, музикант, педагог, краєзнавець,
громадсько-культурний діяч
Серед славної плеяди буковинських краєзнавців постать режисера,
журналіста, літератора, театрального критика, музиканта, педагога,
краєзнавця, громадсько-культурного діяча, члена Спілки журналістів
України, Заслуженого діяча мистецтв України Василя Селезінки
виокремлюється яскравим подвижництвом. Всі пам’ятають його популярну
в народі програму «Сяйво» та авторську програму «Місто моєї любові». Це –
сенс його життя, що вклався в сім десятків літ творчих потуг.
Народився він 14 жовтня 1933 р. в селі Іспас Горішній Коломийського
району Івано-Франківської області. Навчався в Коломийській середній школі

16. 16
імені В. Стефаника, але в 10 класі його виключено зі школи з політичних
мотивів. Через 50 років школа вибачилась, вручивши йому медаль
«Найкращий випускник школи».
З 1951 р. він – бібліотекар в Іспасі (Горішньому) та учень Ковалівської
вечірньої середньої школи робітничої молоді.
Ще в юному віці почав писати і ставити на сільській сцені власні п'єси
та інсценізувати інших авторів. Потім це його захоплення аматорською
сценою переросло у професію – Василь Селезінка закінчив з відзнакою
акторський факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-
Карого (1956), журналістський факультет Львівського національного
університету імені Івана Франка (1967) та режисерські курси в Ленінграді
(1968) і в Києві (1973).
Своє входження в театральну професію він розпочав у місті Рівне — як
актор, одночасно асистент режисера, зав. трупою, керівник і викладач
акторської студії при театрі, член режисерської колегії. Першою його
роботою стала постановка «Білої троянди» авторства Б. Юнгера. За
сумісництвом він — викладач Рівненського педагогічного інституту,
позаштатний кореспондент обласної газети «Червоний прапор», лектор
товариства «Знання».
Вже у 1963 році його запрошують на роботу в м. Чернівці, де він
впродовж 32 років — незмінний керівник режисерсько-постановочної групи
Чернівецької державної студії телебачення. З 1994, будучи головним
режисером, був впродовж 2,5 років за сумісництвом ще й художнім
керівником Чернівецького українського музично-драматичного театру імені
Ольги Кобилянської, де здійснив постановку забутої п’єси замовчуваного
драматурга Сильвестра Яричевського «Ні, це не біс у ребро», а в народному
оперному театрі Центрального Палацу Культури Чернівців — опери
«Катерина» Миколи Аркаса і «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка.
Деякий час Василь Селезінка – викладач режисерського відділу
чернівецького культосвітнього училища та Вищого професійного художньо-
технічного училища, а з 1992 року – керівник народного літературного
театру «Слово» Будинку естетики та дозвілля Чернівців, для якого написав
понад 10 п’єс та композицій.
Крім професії театрального актора та режисера Василь Селезінка
відбувся як талановитий та успішний журналіст. У 1967 він закінчив
факультет журналістики Львівського університету ім. І.Франка без відриву
від виробництва, а в 1968 — режисерські курси в м. Ленінград. За 40 років
роботи на Чернівецькій студії телебачення він автор, або співавтор і режисер
спочатку всіх без винятку, а згодом — найвідповідальніших,

17. 17
найпрестижніших телепередач, призначених для передачі по
республіканському (УТ), союзному (ЦТ) та Інтербаченню. В. М. Селезінка –
лауреат «Музичного турніру міст» СРСР (1971), лауреат премії ім. Йосифа
Главки (2001), нагороджений дипломами за участь і перемогу в багатьох
творчих конкурсах.
Працюючи потім головним режисером Чернівецької обласної студії
телебачення він був автором та ведучим передач культурно-мистецького
спрямування «Сяйво». Але найбільш цінним його творчим доробком, де він
він виступав автором, режисером та ведучим циклу передач (всього було
підготовлено139 передач) «Місто моєї любові», в яких передавав глядачам
архітектурну і пейзажну красу «маленького Парижа» – Чернівців. Є автором
близько 1000 друкованих статей, рецензій, драматичних і прозових творів.
Неповторність та краєзнавча цінність цих передач у тому, що він
відкривав перед величезною аудиторією чернівчан та жителів області
невідомі сторінки з історії Чернівців, розповідав про особистостей, які
залишили помітний слід в його історії. Кожну передачу чекали з нетерпінням
та цікавістю: а які ж ще родзинки з чернівецької історії витягне з небуття
Селезінка, яке завдання дасть цікавим дослідникам (адже кожна передача
закінчувалася завданням для небайдужих чернівчан).
Всі сценарії цих передач знайшли своє
відображення на сторінках виданих ним науково-
популярних книжок «Місто моєї любові» у двох томах,
які є безцінним надбанням для всіх чернівчан.
У першій частині книжки «Місто моєї любові»
мова йдеться про Чернівці від початку їх виникнення до
наших днів. Це розповідь про історію міста, його площ,
вулиць, про неповторні архітектурні шедеври та
історичні пам’ятки і пам’ятники, про тих, хто дбав, щоб
Чернівці стали «негласною столицею Європи». До
книжки ввійшло 38 сценаріїв телепередач, до участі в
яких запрошували перш за все фахівців, зосібна,
істориків, краєзнавців, архітекторів, мистецтвознавців,
колекціонерів, екскурсоводів, різного профілю
науковців, дослідників, яким є що сказати про наше
місто.
Частина друга книжки «Місто моєї любові»
продовжує розповідь про історію столиці Буковини. До
цієї книжки ввійшло 40 сценаріїв телепередач
авторської програми Василя Селезінки за участю

18. 18
різних фахівців і просто завзятих дослідників невичерпних таємниць і
загадок нашого міста, символами якого є широко, гостинно відчинені ворота
і мирний корабель знаменитої чернівецької міжнаціональної толерантності.
Література
1. «... Найчарівнішій квіточці моєї душі, найяскравішій зіронці мого
неба...» : [про книжку Василя Селезінки «За четвертою стіною»] //
Відродження. – 2014. – 9 січня. – С. 16.
2. Антонюк М. Василь Селезінка: «Думав - захворів, а з’ясувалося -
закохався...» : [життєвий і творчий шлях режисера-постановника,
письменника-краєзнавця Василя Селезінки] / Маріанна Антонюк // Версії. –
2013. – 21-27 листопада. – С. 10-14.
3. Василь Селезінка : [літературно-мистецький діалог під назвою : «Місто
любові»] // Літературно-мистецька Буковиніана. – Чернівці : Букрек, 2003. –
С. 85-101. – Бібліогр. : с. 100-101.
4. Василь Селезінка : біобібліографічний покажчик / Чернівецька ОУНБ ім.
М. Івасюка; муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського // Василь Селезінка
: біобібліографічний покажчик. – Чернівці : Буковина, 2008. – 128 с.
5. Василь Селезінка: журналіст, режисер, театральний критик : 85 років від
дня народження // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2018
році : бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2017. – С. 123-124. – Бібліогр. :
с. 124.
6. Довгань О. Г. Любов’ю місто обгорнув : [літературний сценарій про
Василя Селезінку] // Оксана Довгань. Із джерел літератури і мистецтва
Буковини // Чернівці : Видавничий дім «Букрек», 2008. – С. 160-204.
7. Літературно-мистецька Буковиніана : [творчий шлях В. Селезінки] //
Літературно-мистецька Буковиніана. – Чернівці : Букрек, 2003. – С. 85.
8. Михайловський В. Почуття серця у висвіті бібліографії : [вступна стаття
до біобібліографічного покажчика] / Володимир Михайловський // Василь
Селезінка : біобібліографічний покажчик. – Чернівці : Буковина, 2008. – С. 3–
6.
9. Рябий В. Невтомне сяйво Василя зі Спаса : [вступна стаття до
біобібліогафічного покажчика] / Василь Рябий // Василь Селезінка :
біобібліографічний покажчик. – Чернівці : Буковина, 2008. – С. 7–11.

19. 19
10.Селезінка Василь // Видатні діячі культури та мистецтв Буковини :
бібліографічний довідник. – Чернівці : Книги - ХХI, 2010. – Вип. 1. – С. 165-
167. – Бібліогр. : с. 166-167.
11.Селезінка Василь: журналіст, режисер, актор, театральний критик,
громадський та культурний діяч : 80 років від дня народження //
Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2013 році. – Чернівці,
2013. – С. 214-216. – Бібліогр. : с. 215-216.
12.Стеф’юк І. «За четвертою стіною» Василя Селезінки : [з нагоди 80-ї
річниці актора, журналіста, краєзнавця відбулась презентація його книги «За
четвертою стіною»] / Іванна Стеф’юк // Чернівці. – 2013. – 7 листопада. – С.
5.
ІВАН НАЗАРОВИЧ СНІГУР
( 05 червня 1929 в селі Грозинці, Дністровський р-н,
Чернівецька обл. – 08 жовтня 2016, м. Чернівці)
етнограф, фольклорист, краєзнавець, різьбяр,
писанкар, майстер лозоплетіння;
письменник, мистецтвознавець,
художник-прикладник;
Заслужений майстер народної творчості
України, Почесний громадянин Чернівців
Відомий буковинський краєзнавець, поціновувач та колекціонер
буковинських старожитностей Іван Назарович Снігур був відомою,
шанованою в місті та області особистістю.
Народився він 5 червня 1929 р. в селі Грозинці Хотинського (нині
Дністровський) району Чернівецької області, був найстаршою дитиною в
родині, де підростало ще троє малюків. Сільську школу з румунською та
російською мовами навчання мусив покинути, бо треба було орати, сіяти і
збирати урожай, та ще й вчився на коваля, майстра з виготовлення візків.
У 1945 році батько повернувся з війни інвалідом. На сімейній раді
вирішили, що Іванко мусить їхати на заробітки. У голодний 1946 рік юний
Іван Снігур пішки прийшов не близький шлях з Грозинців у Чернівці. То був
чи не найважчий період у житті Івана Назаровича.
В 1947-1949 рр. працював столярем-різьбярем на підприємстві. Свій
природній художній хист він удосконалив, навчаючись у 1960-1961 рр. в
Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В. І. Мухіної

20. 20
(тепер — Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія ім.
О. Л. Штігліца).
Бог щедро обдарував Івана Снігура, давши йому талант художника в
найширшому розумінні цього слова. Ще мав Іван Назарович талант всевидця.
Він бачив те, чого не бачать інші. І в природі, і в людях, і в предметах.
Починав свою творчу діяльність в Чернівцях на художньо-
виробничому комбінаті художнього фонду України художником-
оформлювачем. Виконував роботи з живопису, театральні декорації та
рекламні замовлення.
У 60-х роках минулого століття він яскраво виявив свою творчу вдачу у
самобутній галузі народного мистецтва — дерев’яній декоративній
композиції. Його технічно різьблені й точені твори позначені умінням
втілити фольклорні образи у виразній декоративній формі. Роботи майстра
користувалися попитом і стали популярними буковинськими сувенірами. Він
розробив понад 400 їх зразків для тиражного виробництва.
Змістом його творчого життя подальших років стало лозоплетіння.
Майже 40 років Іван Снігур представляв Буковину цим давнім народним
промислом на виставках усіх рівнів – був учасником близько 120 виставок.
Тільки персональних виставок у нього – 14.
Творче становлення майстра було деякою мірою традиційним.
Водночас його завжди вирізняло прагнення нового, оригінального й
досконалого. Палкий прихильник традицій, водночас чутливий до
новаторських проявів у мистецтві, тож не дивно, що у його руках звичайне
побутове плетення кошиків та посуду перетворилось на справжнє мистецтво.
Асортимент його виробів з лози сягає 800 видів. Вони були прийняті до
тиражного виробництва. Знаходив він час і для передачі своїх знань та
досвіду – підготував десятки майстрів лозоплетіння.
Іван Назарович гаряче обстоював давні культурні традиції, докладав
особистих зусиль для їх збереження: багато часу віддавав писанкарству та
реставрації давніх образів-ікон на склі.
Він є відомим знавцем етнографії, культури, історії, побуту та
мистецтва краю, а також пристрасним збирачем (протягом десятків років)
буковинських старожитностей.
Вражає і колекція Івана Назаровича старих – але чудово збережених –
фото, календарів, різноманітних документів кінця дев’ятнадцятого століття,
які є унікальними і залишилися чи не в єдиному екземплярі.
Добре знаючи буковинський побут та етнографію, він працював
консультантом кіностудій Києва, Москви та Кишинева – за його участі знято

21. 21
13 фільмів (з них такі відомі, як «Білий птах з чорною ознакою», «Гадюка»,
«Така пізня, така тепла осінь» та ін.).
З часом у Івана Назаровича Снігура проявились і
письменницькі здібності — він автор шести книг. З-під
його пера вийшли книги: «Легенди
Буковини», «Грозинці на вітрах
історії», «Село між двома кішмами»
(про історію рідного села, окремих
людей і родини), «Покровитель
Буковини – святий великомученик Іван
Новий Сучавський», при написанні якої автор проявив
себе і як історик-дослідник, а також інформаційно значущі
і об’ємні «Чернівці і чернівчани» та «Мої мандри по
Буковині».
Література
1. Антонюк М. Чернівці Івана Снігура : вогнища з ікон, смітники зі скарбами
і горища-нічліжки, таємниці турецьких архівів і люди-золото : образ міста в
портретах чернівчан / Маріанна Антонюк // Версії. – 2014. – № 31. – С. 12.
2. Бабух В. Унікальний вернісаж краєзнавця : [про відомого буковиніста,
збирача старожитностей, майстра прикладного мистецтва Івана Назаровича
Снігура] / Василь Бабух // Чернівці.– 2014. – 31 липня. – № 31. – С. 11.
3. Буркут І. «Людина, яка сама себе зробила» : про Івана Снігура – експерта
Ермітажу з Грозинців / Буркут, Ігор // Версії. – 2013. – № 40. – С. 8-9.
4. Іван Снігур мріє про музей понад чверть віку... : [інтерв’ю з буковинським
етнографом, фольклористом, краєзнавцем Іваном Снігурем ] / Іван Снігур //
Буковинський журнал. – 2013. – № 4. – С. 204-208.
5. Карачко С. «Володію 39 мистецькими професіями» : [про персональну
виставку живопису, графіки та декоративно-ужиткового мистецтва Івана
Снігура, що відбулася у Чернівецькому художньому музеї з нагоди 65-
річниці творчої діяльності та 85-річчя від дня народження] / Степан
Карачко // Буковинське віче. – 2014.– 12 червня. – № 24. – С. 4.
6. Кобевко П. Буковинський Сковорода : [етнограф, фольклорист,
краєзнавець, різьбяр, писанкар, майстер лозоплетіння, письменник,
журналіст, мистецтвознавець, художник, Заслужений майстер народної
творчості України – Іван Назарович Снігур] / Петро Кобевко // Час. – 2015. –
№ 22. – С. 2.

22. 22
7. Курущак Л. Ангел-охоронець від Івана Снігура : [про ювілейну виставку
робіт заслуженого майстра народної творчості, лауреата обласної премії імені
Г. Гараса, краєзнавця і колекціонера Івана Снігура : (плетена з лози
композиція – ангел-охоронець Чернівців, писанки, тарелі, кошики, вази,
обплетені лозою керамічні горщики та скляний посуд)] / Лариса Курущак //
Буковина. – 2014. – № 44. – С. 3.
8. Максимюк В. Спадщина Івана Снігура – це національний скарб України
/ Василь Максимюк // Час. – 2016. – № 42. – С. 2.
9. Снігур І. «Я вже майже перестав вірити, що мій музей стане реальністю»
: [розмова із Іваном Снігурем – етнографом, фольклористом, краєзнавцем] /
Іван Снігур ; розмову вела Наталія Фещук // Чернівці. – 2016. – № 41. – С. 7.
10.Снігур Іван Назарович : український майстер народного мистецтва,
етнограф // Лауреати обласної премії імені Георгія Гараса за збереження,
відродження та розвиток народного мистецтва Буковини. – Чернівці, 2016. –
С. 12. – Бібліогр.: с. 12.
ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ СТАРИК
(нар. 1 квітня 1959, м. Чернівці)
фізик, громадсько-політичний і культурний діяч,
журналіст, перекладач, публіцист
Сьогодні в Чернівцях немає більш-менш
освіченої людини, чи тої, що цікавиться історією, для
кого було б не знайоме ім’я Володимира Старика.
Воно, перш за все, пов’язане з діяльністю Українського
народного дому у нашому місті, з іншими національними товариствами, які
засвідчують споконвічну толерантність чернівчан. Цей дім він очолює з 2000
р. і по сьогодні. Член Спілки журналістів України (з 1993). Людина
надзвичайно широкого світогляду, володіє українською, англійською,
німецькою, польською та російською мовами.
У вир політичного життя він включився як редактор і видавець
нелегальної газети Народного Руху України «Буковинський вісник» (1989-
1990). З вересня 1989 року – співголова Чернівецької крайової організації
Народного Руху України (НРУ), 1992-2002 голова обласної організації ОУН.
Цілу низку позитивних справ йому вдалося здійснити, будучи депутатом
Чернівецької міської ради. Так, впродовж 1990-1994 років він ініціював
прийняття міською радою Чернівців рішень про передачу українського,
німецького, єврейського, румунського та польського Народних домів

23. 23
національним громадам міста. А ще сприяв прийняттю міською радою
Чернівців рішень про повернення історичних назв понад 50-ти вулицям
міста. У 1995 році ініціював спорудження пам’ятника Героям Буковинського
Куреня у Чернівцях на вул. Руській.
У 1996 році заснував «Архів національно-визвольної боротьби
Буковини» при Українському Народному Домі. І це все ілюструє його
громадську діяльність, небайдужість до долі краю.
Не менш багатогранною є його творча діяльність як історика Буковини.
Всім відомі публікації з історії Буковини, українського національно-
визвольного руху: дослідження про Ірину Вільде, рід Воробкевичів, Паїсія
Величковського, Манявський Скит. Його перу належить монографія
«Буковинський курінь у боротьбі за українську державність 1918-1941-1944»,
переклад з польської мови роману Є. Єнджеєвича «Українські ночі або
родовід генія» (1986) та повісті С. Шмаглевської «Біла троянда» (1990).
Володимир Старик ініціював та упорядкував перевидання в Україні
твору «Прокляті роки» Юрія Клена (1990), «Історія Буковини» А.
Жуковського в 2-х томах (Чернівці, 1991-1994), «Шипинці: мистецтво та
знаряддя неолітичного селища» О. Кандиби (2004) .
Не можна залишити поза увагою такі його історичні праці, як:
монографія «Бажаємо до України» в співавторстві,
«Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum
1914-1921», «Між націоналізмом і толерантністю»,
«Змагання за українську державність на Буковині
(1914—1921 рр.)» в співавторстві, «Чернівці
мультикультурні». А ще він
упорядник і співавтор книжки
Любомири Старик «Радиші.
Історія одного Чернівецького
роду». Його авторству належить
переклад з французької мови повісті Ж. Сіменона
«Меґре гнівається».
Література
1. Володимир Старик: громадський діяч, голова товариства «Український
народний дім в Чернівцях» // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати
Буковини в 2009 році. – Чернівці, 2008. – С. 90-91.
2. Володимир Старик: громадський діяч, голова товариства «Український
народний дім в Чернівцях» // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати

24. 24
Буковини в 2014 році : бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2013. – С. 84-
86.
3. Володимир Старик: громадський діяч : 60 років від дня народження //
Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2019 році :
бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2018. – С. 59-60. – Бібліогр. : с. 60.
4. Тарасова А. Екскурс багатонаціональним містом : [нова книга
Володимира Старика «Чернівці мультикультурні»] / Тарасова, Антоніна //
Буковина. – 2012. – 3 серпня (№ 60). – С. 3.
БОРИС ОНИСИМОВИЧ ТИМОЩУК
(07 квітня 1919, с. Лука, Житормирська область –
26 лютого 2003, м. Чернівці)
український археолог, краєзнавець,
доктор історичних наук
Борис Онисимович все своє наукове життя
присвятив тому, аби чернівчанам та буковинцям
повернути їхню давню багатовікову історію. Завдяки
його роботам на території Буковини були виявлені сотні нових археологічних
пам’яток, проведені масштабні розкопки десятків об’єктів, багато з яких
стали «хрестоматійними» у вітчизняній та зарубіжній історіографії.
Народився Борис Онисимович 7 квітня 1919 року в селі Лука
Житомирської області. Дитячі та юнацькі роки майбутнього вченого
пройшли на рідній Житомирщині. Сім’я Тимощуків, як і все населення
радянської України, важко пережила голод 1932-1933 років. Цей час
запам’ятався підлітку постійним недоїданням та великою кількістю загиблих
односельців від голодної смерті. Потім було навчання на факультеті
робітничо-селянської молоді в місті Житомирі, історичний факультет
місцевого педагогічного університету. Вчився заповзято, багато читав,
особливий інтерес у нього викликали дослідження із давнього та
середньовічного минулого.
Війна жорстоко пройшлася по його долі – він виривався із оточень,
зазнав німецького полону, втечу з нього, а потім страшні концтабори. Після
визволення американськими військами повернувся додому, але з плямою
німецького полону знайти роботу було практично неможливо. Допоміг
випадок: знайомство з відомим київським археологом Володимиром
Гончаровим, який запропонував йому роботу землекопа в археологічній
експедиції. Це стало початком його становлення в цій професії.

25. 25
Переїзд до Чернівців та робота в обласному краєзнавчому музеї на
посаді археолога відкрила йому широку дорогу до наукових досліджень. Все
більше уваги він приділяє середньовічним старожитностям регіону, хоча
вивчає та розкопує й пам’ятки інших археологічних періодів. Між тим,
досліджуючи археологічні пам’ятки буковинського краю, науковець звернув
увагу на місцеву мікротопонімію, яка в значній мірі збігалася з гідронімами й
ойконімами рідного Полісся. Виявлені Борисом Тимощуком пам’ятки
поблизу сіл Бурдей, Іванківці, Гаврилівці, Ставчани, Шишківці, Давидівці,
Кліводин, Лашківка та ін. дозволили їх надійно пов’язати зі старожитностями
слов’янського та києворуського періодів. До цих же періодів були віднесені
городища в Ленківцях, Карапчеві, Станівцях. А проведені розкопки у
літописному Василеві й зібрані там матеріали для музею (колекція кераміки,
кам’яний саркофаг, предмети побуту) ще більше переконали дослідника у
правильності інтерпретації обстежених пам’яток.
У 1952 році він приступив до дослідження, розташованого поблизу
міста Чернівців, Ленківецького городища, яке вивчалося також в 1955, 1957,
1967 роках. Тоді ж були виявлені середньовічні археологічні пам’ятки в
Дарабанах, Нагорянах, Непоротово, Ломачинцях, Бабиному, Горішніх
Шерівцях і других пунктах. Всього на 1955 рік Борис Онисимович зафіксував
понад 60 пам’яток ІХ-ХІІІ століть. Так, ним було доведено, а потім
неодноразово підтверджено, що знайдені городища і поселення за своїм
плануванням і основними структурними елементами відповідають пам’яткам
періоду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства з інших
українських територій.
У 1958-1959 роках дослідник розпочинає масштабне археологічне
вивчення літописного Василева. Детальне обстеження решток пам’ятки
дозволило йому встановити, що Василів у києворуський час був міським
поселенням із дитинцем, торгово-ремісничим посадом, феодальним замком,
сільськими поселеннями-супутниками та монастирем. Сенсацією розкопок
стало відкриття фундаментів білокам’яного чотирьохстовпного храму,
збудованого за типовою загальноруською схемою. Не менш важливою
знахідкою став виявлений біля стіни храму кам’яний саркофаг із вирізаними
на верхній плиті знаками Рюриковичів.
У шістдесятих роках під його керівництвом проводилися розкопки
Хотинської фортеці, про період виникнення якої точилися суперечки. Було
встановлено, що перші дерев’яно-земляні укріплення слов’ян на місці
фортеці з’явилися ще в VIII-ХІ століттях, а кам’яна фортеця почала
будуватися в роки правління Данила Галицького.

26. 26
Важливою подією у житті науковця став захист в 1967 році
кандидатської дисертації «Північна Буковина ІХ-XIV ст. за археологічними
даними», яка підвела певний підсумок в археологічному вивченні
середньовічних старожитностей краю. Під час роботи над дисертацією
науковець використав матеріали із 190 селищ, 26 городищ і трьох міст (давні
Чернівці, літописний Василів, середньовічний Хотин). На основі вивчених
матеріалів науковець дійшов висновку, що «в світлі письмових і
археологічних джерел Північна Буковина в ІХ-XIV ст. виступає як частина
Давньоруської держави».
Апробовані в дисертаційному досліджені дані лягли в основу низки
праць науковця. Серед них були статті, розділ у колективній монографії, а
також науково-пізнавальні видання «Дорогами предків» та «Північна
Буковина – земля слов’янська», завдяки їх появі інформація про минуле краю
стає доступною широкому загалу, інтенсивно популяризується зі сторінок
довідників та путівників.
Працюючи на посаді старшого викладача кафедри історії
Чернівецького дежавного університету Борис Тимощук очолював
археологічну експедицію ЧДУ і підготував чимало фахівців, для яких
археологія стала справою всього життя. Фактично Тимощук став
засновником наукової школи з археології в університеті. Завдяки його
плідній діяльності на ниві археології зі стін вишу вийшла ціла когорта
вітчизняних науковців, які продовжили справу свого Вчителя і Наставника.
Вагомим підсумком у вивченні минулого регіону стала праця Бориса
Онисимовича Тимощука «Давньоруська Буковина», в якій були узагальнені
матеріали, отримані дослідником за десятки років розкопок археологічних
пам’яток києворуського періоду.
Одразу ж після захисту докторської дисертації у житті науковця
розпочинається новий життєвий етап – московський. Основною
проблематикою, якою він зацікавився в цей час, стали язичницькі культові
пам’ятки середньовічного часу. Дослідник вивчає слов’янські святилища на
Буковині у Нагорянах, Бабиному, Кулішівці, Горбовому, а також веде
пошуки місця, де стояв відомий Збруцький ідол, знайдений у 1848 році.
Матеріали, які отримали дослідники, мали величезний науковий резонанс.
З’ясувалося, що християнська релігія на території Давньої Русі остаточно не
витіснила язичницьку навіть у першій половині ХІІІ ст. Острівки останньої
зберігалися по важкодоступних місцях у лісовій гущі зі святилищами і
жрецями ще довгий час. Повідомлення про відкриття викликали гостру
дискусію серед науковців. Результатом величезної роботи, яка була
проведена та її результатом став вихід у 1993 році чергової спільної

27. 27
монографії «Язичницькі святилища древніх слов’ян». Продовжував у цей час
Борис Онисимович і вивчення розвитку слов’янського суспільства. Певними
підсумком цих досліджень стала нова праця «Східні слов’яни: від громади до
міст».
У 1999 році в Чернівцях вийшла остання книга археолога «Східні
словʼяни VII-X ст.: полюддя, язичництво, початки держави», де були
розглянуті найбільш вагомі питання формування державності у слов’ян.
Книгу переклав із російської мови та підготував до друку один із учнів Б.
Тимощука, чернівецький історик Олександр Масан. Вийшла вона за
сприяння Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю.
Федьковича.
В пам’ять про видатного вченого на будинку, де він проживав, була
установлена стараннями родини і громадськості меморіальна дошка, а одна із
вулиць нового мікрорайону, неподалік досліджуваного вченим
Ленківецького городища, рішенням Чернівецької міської ради названа на
честь Бориса Онисимовича Тимощука.
Література
1. Борис Тимощук / Чернівецька обласна бібліотека для дітей; уклад. О.
Сторощук // «Особистості творять історію» : історичне досьє громадських та
політичних діячів Буковини. – Чернівці, 2019. – С. 8.
2. Борис Тимощук: археолог, науковець // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні
дати Буковини в 2009 році. – Чернівці, 2008. – С. 93-96.
3. Борис Тимощук: археолог, науковець // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні
дати Буковини в 2014 році: бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2013. – С.
88-89. – Бібліогр. : с. 89.
4. Борис Тимощук: науковець, археолог: 100 років від дня народження //
Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2019 році :
бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2018. – С. 62-63. – Бібліогр. : с. 63.
5. Воронцов С. Люди навиворіт : [15 річниця із дня смерті історика Бориса
Онисимовича Тимощука] / Сергій Воронцов // Чернівці. – 2018. – № 11. – 15
берез. – С. 8.
6. Воронцов С. Приховані безодні... : [про археолога Бориса Тимощука] /
Сергій Воронцов // Чернівці. – 2013. – № 19. – С. 9.