1. СВІТОВА ВЕЛИЧ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА
«ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, ТАРАСЕ! ВІЧНЕ СЛОВО ТОБІ, КОБЗАРЮ!»
( Для старшої школи)
Мета: підсумувати й поглибити знання учнів про життєвий і творчий
шлях Т.Г. Шевченка, ознайомити з критичними матеріалами, розкрити велич
українського генія, наблизити його до серця кожного учня; розвивати навички
дослідницької роботи, комунікативність, творчі здібності, вміння самостійно
працювати з книгою, іншими джерелами інформації; виховувати шану і повагу
до Шевченка, гордість і патріотизм українського народу.
Обладнання: портрет Т.Шевченка, автопортрети, виставка творів
Кобзаря різних років видання, комп’ютер, мультимедійна дошка, презентація.
Форма проведення: урок – усний журнал.
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів 2хв.
1. Вступне слово вчителя (Слайд №2)
«Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і
книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для
волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла
перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і
погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із
здорового джерела життя.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –
невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець
все наново збуджуватимуть його твори».
– Про кого ці слова? (Тараса Шевченка)
– Хто ж такий Тарас Шевченко? (Геніальний український поет,
мислитель,основоположник української літератури та української мови).
ІІІ. Оголошення теми і завдань уроку
Мотивація навчальної діяльності 3хв.
Кобзар став у народі легендарним. Нині ім’я Шевченка відоме на всіх
континентах. Його твори звучать у перекладах на десятки мов народів світу.
Але особливо благоговійно ставляться до Кобзаря його нащадки. Сьогоднішній
наш урок – данина пам’яті великому поетові – правдоборцю. Проведемо його
2. у вигляді усного журналу за темою «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово
тобі , Кобзарю!»
Мета нашого уроку – поглибити знання про життєвий і творчий шлях
Т.Г. Шевченка, ознайомитися з критичними матеріалами, розкрити велич
українського генія. (Слайд №3)
Епіграфом до журналу нехай стануть слова Тараса Шевченка :
«І мене в сім’ї великій ,
В сім’ї вольній , новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.»
Запишіть до зошитів.
2. Вікторина «Що мені відомо про Т.Г.Шевченка?» (Слайд №4-5)
1. Місця на Україні , пов’язані з ім’ям Шевченка? (Кирилівка, Моринці,
Київ, Яготин, Переяслав (Переяслав – Хмельницький), Канів, Борзна, Полтава,
Чернігів та ін.).
2. Назвіть рік видання першого Шевченкового «Кобзаря». (1840р.).
3. Які поеми Шевченка написані російською мовою? («Слепая
««Тризна»).
4.Портрети яких українських письменників намалював Шевченко?
(М. Вовчок 1859р., Є Гребінка1837р.).
5. Український письменник,що один з перших підтримав як поета і
допоміг йому в самоосвіті. (Є.Гребінка).
6. Кількість віршів, написаних Шевченком під час перебування в казематі
Петропавлівської фортеці.(15).
7. Девіз Шевченка – засланця. («Караюсь, мучусь, але не каюсь»).
8. Скільки відомо фотографій Т.Шевченка? (11).
9.Скільки портретів намалював Т.Шевченко (150).
10. Скількома мовами перекладений «Заповіт» (Стома).
11.Коли було перезаховано тіло Шевченка? (22.05.1861року).
12.Які мови знав Шевченко? (Українську, російську, польську,
французьку, латину).
3.Підсумок вікторини.
ІV. Презентація усного журналу «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне
слово тобі, Кобзарю!»
Сторінка перша. «Шевченко – художник» (презентує група
мистецтвознавців). 5хв. (Слайди №6-12)
Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших
місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із
перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям,
основоположник
критичного
реалізму
в
українському
мистецтві.
Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним
2
3. майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма
відомими тоді засобами графічного зображення.
Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то
найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя
жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї
юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Звільнення
дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з
найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі
кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання
в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за
малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб
познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і
архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у
Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в
Україну.
У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час
подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії
картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії
«Живописна Україна» – «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада» і
«Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни.
Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні
кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».
Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав
працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі.
Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів...
Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного
портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половина яких створена
ще до заслання. У них відчувається романтична концепція людини, яка
наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. переважала у творчості
багатьох європейських художників.
Шевченко уподобав акварельний малюнок ще в доакадемічний період
свого життя, маючи в ньому певні навички, а можливо, і перші здобутки.
Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної
школи.
Одним з вершин його пошуків сепія «Казашка Катя» (1856-1857), в якій
дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як
представниці свого народу.
Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають
автопортрети, в яких він відобразив себе у різні пори життя, в різних настроях і
переживаннях.
Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка
був досить вагомим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної
світової класики.
Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої
культури.
3
4. Сторінка друга. «Значення творчості Шевченка для розвитку
української літературної мови» (презентують мовознавці) 3хв. (Слайд №13)
Вчитель.Шевченко відіграв важливу роль у розвитку української
літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови,
яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і
утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали
нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.
Учень. Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з
Котляревського використовували в своїх творах живу народну українську мову,
а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще
обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих
письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих
елементів.
Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала
поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із
скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної
мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство,
гнучкість, красу і милозвучність українського слова.
Сміливо ввів у свої твори для передачі філософських, політичних,
літературних та інших понять книжні слова і вирази, слов’янізми. А також
слова іншомовного походження для створення відповідного історичного або
місцевого колориту.
Мова його стала зразком для наступних українських письменників.
Сторінка третя. «Щоденник» (презентує група біографів) 5хв. (Слайд
№14)
Вчитель. В історії української літератури, попри чисельні розвідки,
Шевченко був і залишається непрочитаним. У його творчості синкретизувалися
літературні стилі та епохи – від романтизму, просвітництва, реалізму – до
постмодерну. Тривалий час дослідники майже не приділяли уваги записам
Шевченка, які він розпочав за півтора місяця до звільнення із заслання, тобто
12 червня 1857 р., і вів їх до 13 липня 1858 р.
Учень. Традиційно ці записи називають «Щоденник». Однак сам автор,
визначаючи жанр свого тексту, не може зупинитися на конкретному означенні,
називаючи їх «мои записки», «моя памятная книга», «мой журнал». Прикметно,
що спроби з'ясувати характер майбутніх нотаток робляться уже в першому
записі від 12 червня 1857 року. Однак далі Шевченко усе більше схилятиметься
до визначення «журнал».
Увесь текст «журналу» умовно можна поділити на чотири частини: перша
– записи у Новопетровському украпленні; друга – під час подорожі до
Астрахані та Нижнього Новгороду; третя - перебування у Нижньому Новгороді;
четверта – життя у Москві та Петербурзі. Залежно від місця написання
змінюється характер, стиль та емоційний фон записів. Окрім того,
спостерігається цікава залежність: чим менше подій у житті Шевченка, тим
4
5. розлогішими є його записи. Чим більше Шевченко віддаляється від
Новопетровського укріплення й наближається до цивілізації та виру життя, тим
виразніше спостерігається тенденція «поїдання» тексту самим собою: записи
робляться не так охайно, як на початку, про події сьогодення пишеться
наступного дня, а сам текст записів стає все коротшим і коротшим.
Відтак, найвибагливішою і вишуканою з літературної точки зору є перша
частина «журналу», що писалася у Новопетровському укріпленні. Цікавим
моментом є те, що Шевченко пересипає своє писання вставними текстами – як
своїми, так і чужими: чернетками власних листів (26.07.1857), спогадами,
фейлетонами (ЗО. 08.1857), есе (15.07.1857), ескізами майбутніх творів
(19.07.1857), українськими народними піснями.
Друга частина записів робилася під час мандрівки Шевченка пароходом
до Нижнього Новгороду. Записи змінюють свій характер і стиль, вони тяжіють
тепер до подорожніх нотаток. Шевченко описує краєвиди, спостерігає за
людьми.
Однак «журнал» цікавий не лише і структурою, але й поліваріантністю
«маскування» постаті автора – оповідача – героя у ньому.
Яскравою є розповідь про стосунки з молодою актрисою Катериною
Піуновою. Роман із нею розпочався у Нижньому Новгороді. Шевченко дає їй
книжки, учить читати вголос і бере над нею опікунство, прагнучи вивести
молоду актрису на центральні сцени, для чого звертається за допомогою до
Михайла Щепкіна. Однак усі намагання Шевченка залишилися марними:
освідчення у коханні Піунова сприйняла як жартівливу театральну сцену, а
контракт підписує з якоюсь провінційною трупою. У записах перебігу
стосунків з Піуновою відчувається спроба Шевченка реабілітувати себе як
нещасливого коханця.
1857, червня 12.
Перша визначна подія, яку я до моїх записок завожу, така: обтинаючи цей
перший зшиток для згаданих записок, я зламав цизорик. Подія, здавалося б,
дрібна й не варта тої уваги, яку я на неї звертаю, вписуючи її, як щось
надзвичайне, до цієї строкатої книги. Коли б цей казус трапився в столиці або
навіть у порядному ґуберніяльному місті, то, звичайно, він не попав би до моєї
пам’ятної книги. Але це сталося в киргизькому степу, себто в
Новопетровському форті, де така штучка для письменної людини, як,
наприклад, я, дуже цінна; головне ж, що не завжди її можна дістати, навіть і за
добрі гроші. Коли вам пощастить розтолкувати свою потребу вірмениновімаркитантові, що зноситься з Астраханню, ви все таки не раніше, ніж за місяць
уліті, а взимі за п’ять місяців, дістанете препоганий цизорик і, звичайно, не
дешевше, як за «монету», себто за срібного карбованця. А трапляється й таке,
та й дуже часто, що замість речі, що ви її нетерпляче дожидаєте, він вас
почастує або московською бязею, або штукою верблюжого сукна, або, нарешті,
кислим, "дамським", як він каже, чихирем. А на запит ваш, чому він не привіз
власне того, чого вам треба, він пренаївно відповість, що «ми люди комерційні,
люди неписьменні, всього не запам’ятаєш». Що ви йому на такий резонний
арґумент? Лайнете його, він посміхнеться, а ви все ж без ножа зостанетесь.
5
6. Тепер зрозуміло, чому в Новопетровському форті втрата цизорика – подія,
варта дієписання. Але Бог з ним – і з фортом, і з ножем, і з маркитантом: скоро,
дасть Бог, вирвусь я з цієї безмежної тюрми, і тоді така подія не знайде місця в
моєму журналі.
Отже, «журнал», або Щоденник, є не лише безцінним джерелом відомостей про життя й оточення поета, про його суспільно-політичні, філософські та
художні погляди, про його ставлення до явищ літератури, мистецтва, історії,
суспільного життя тощо. Це твір Шевченкової мемуарної прози, який подає
«надзвичайно влучний автопортрет поета і людини» і разом з тим є ключем до
творчості Шевченка.
Сторінка четверта. «Спогади про Шевченка» (презентує група
літературознавців) 6хв. (Слайди №15-16)
І.Я. Франко: «Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не
перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий
би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені
ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не
перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі
генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».
«… В своїх поемах «Сон» і «Кавказ» (Шевченко) показав у Росії образці
політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу,
якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба виходити».
«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить
скупане в крові українських ворогів».
О.І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли
чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний
протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською
імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але
раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в
повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».
П.Г. Тичина: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва,
що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив
по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити
постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина»,
«Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у
винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором,
буквально кожним рядком своїм поетичним».
«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».
«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була
і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми
повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без
чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме – і політичну поезію, і
лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого.
Цінуймо ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».
6
7. М.І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад
усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про
свободу цього народу від поміщицького гніту».
М.П. Огарьов: «Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як
сила обставин веде до самобутності областей і нероздільного союзу, Шевченко, народний в Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в
російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших
стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної
свободи».
М.Г. Чернишевський: «Маючи тепер такого поета як Шевченко,
малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».
М.О. Добролюбов: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки
думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».
«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе.
Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і
навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки,
все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і
ладом народного життя».
В.П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти
загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного,
незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для
себе честь назвати такого поета своїм».
Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий
вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість
і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка,
що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки
познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це
значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».
А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба
любити батьківщину і свій народ».
В. Маслов: «Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком
жахливих сцен поміщицької сваволі й гаряче протестував проти цього зла і
пером, і живим словом».
П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і
красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть
поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і
Міцкевичем…».
Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як
професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових
малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково
непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його
справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного
казахського мистецтва».
7
8. Г.В. Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна
думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних
поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».
Сучасник (столяр Киселівський з київської Куренівки): «Шевченко
виголошував свої твори і багато розповідав про старовину, про кріпацтво, про
всілякі страждання українського народу. – Він все говорить, а ми слухаємо, а
часом і плачемо».
Л. Дмитренко:
Живи, поете, в бронзі і в граніті,
Живи, поете, в пам’яті людській,
Живи в піснях, живи у «Заповіті».
Сторінка п’ята. «Увічнення пам’яті Шевченка. Світове значення
творчості » 5хв. (Слайди №17-20)
Вшанування пам’яті. Царизм репресіями прагнув зупинити лавину
народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918
року вшанування пам’яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні
щорічним і всенародним. Відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові
та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником,
ім’я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету;
масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т.Г.
Шевченка, його ім’я присвоєно навчальним закладам і науковим установам,
вулицям, бульварам, площам, пароплавам.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії
України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час
почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар,
П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький,
П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л.
Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. АнтоненкоДавидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням
ЮНЕСКО, ювілеї Т.Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох
із них вийшли переклади «Кобзаря».
Світове значення творчості. Кожний, хто глибоко вивчає творчість
великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення.
Ось кілька висловлювань з цього приводу: «Завдяки Шевченкові скарби
української душі повною річкою влилися в загальний потік людської культури»
(Луначарський); «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі»
(Курелла, Німеччина); «Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над
віками» (Камілар, Румунія); «Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос
Шевченка» (Хікмет, Туреччина); «Він був найбільш народним поетом з усіх
великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним.
Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща).
Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних
письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся
8
9. до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він
випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності,
а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії.
«Кобзар» знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з
його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися
невідомими для елітарної культури — і це було одкровенням.
Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а
також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою,
англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді,
японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською,
малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.
Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники,
встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні,
Нью-Йорку, Парижі тощо.
Вчитель. Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим
всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим
Скуратівський, «вікове горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не
розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом». Були окремі
літературні спроби, але настільки несміливі й наслідувальні стосовно панівної
культури, що ставали панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким
явищем і національно-соціальним викликом, яким була творчість великого
Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту
соціальних низів. Тому “Кобзар” і має планетарне значення, саме українським
словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи,
речником яких став українець, він своєю творчістю демократизував
європейську та світову літературу.
Шевченко — явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві
інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий
генотип культури нашої країни.
Сторінка шоста. «Ім’я Шевченка в нашому краї» (презентує група
краєзнавців). 3хв.(Слайд №21)
Вчитель. Багата й щедра на таланти Черкаська земля. Вона подарувала
світові таких титанів людської думки, як талановитий співак ГулакАртемовськйй і геніальний композитор К. Г. Стеценко, славетний повістяр
І. С. Нечуй-Левицький та самобутній драматург О. Є, Корнійчук звичайно,
незабутній наш Кобзар – Тарас Шевченко.Життя і діяльність Т.Г. Шевченка
тісно пов’язані з нашими краєм. Тема «Шевченко і Корсунщина» цікавила
багатьох дослідників , зокрема й наших краєзнавців.
Учень. Як не любити славетного земляка корсунчанам, жителям міста,
яке назване Шевченківським. Багато подій пов’язано тут з ім’ям поета. Ще в
дитинстві Тарас бував у цьому місті, яке належало тоді до Канівського повіту
Київської губернії. Не минув він його і під час своєї другої подорожі на
Україну, завітавши сюди в червні 1845 року. У сквері біля автостанції спочиває
І.М. Сошенко – людина, яка так багато відіграла в його житті. У місті жив і
9
10. працював родич поета – В.Г. Шевченко, у будинку якого Тарас ровів близько
двох місяців, виїжджаючи іноді то сухим шляхом, то водою по Росі в пошуках
підхожої садиби з метою оселитися на Україні назавжди.
У парку любив проводити вільний час Тарас Григорович. Ось як згадує
про це В.Г. Шевченко: «Він вставав дуже рано, о четвертій годині. Встане і
зараз у сад, а сад у Корсуні (маєток князя Лопухіна), дуже, дуже хороший!
Вибере, було, Тарас у цьому саду який найкращий куточок і змалює його на
папір».
І досі можна побачити в парку дбайливо огороджений старий, кремезний
велетень, каштан. Саме тут любив посидіти поет у хвилини дозвілля, тут
малював свої численні етюди, мріяв про» світле майбутнє рідного краю. Багато
часу минуло з тих пір. Давно немає між нами поета, а каштан стоїть – живий
свідок Шевченкового життя, шумить могутніми вітами і лагідно шепоче:
«Пам’ятайте. Пам’ятайте!»
У Державному музеї Т.Г. Шевченка зберігаються два акварельних етюди
«Корсунський парк», три малюнки олівцем і тушшю («Понад Росссю», «В
Корсуні», «Узлісся»), виконані і Корсуні. Будучи востаннє в Корсуні,
Шевченко спілкувався з учасниками так званої київської козаччини – масового
антикріпосницького руху 1855 року, який охопив тоді і місто на Росі.
IV.Підсумок уроку
1. Бесіда за запитаннями. 3хв.
Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою
ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших
випробувань і страждань.
Пошана й безмежна любов народу поета втілилась у прислів’ях та
приказках. Назвіть, які ви знаєте.
Учні відповідають:Шевченків «Заповіт» до добра кличе світ.
– Кобзаря сила до щастя народ побудила.
– Хто Шевченка знає ,той край свій кохає.
– «Кобзар»- народної мудрості буквар.
Де правда Кобзаря ходила , там розцвіла народна сила.
Шевченкова правда чиста й ясна, тому й прекрасна.
На тиху розмову, на добреє слово Шевченко нас кликав й запрошує знов.
2. Складання сенканів про Шевченка. 4 хв.
Шевченко
Народний поет.
Бореться, захищає, співчуває.
Мужик, митець,новатор.
Прометей.
10
