Пам’ятка відкриває для читачів маловідоме ім’я буковинського німецькомовного письменника Карла Еміля Францоза, знайомить з творчістю літератора, який досліджував та популяризував українську літературу, фольклор у європейському середовищі, перекладав українські народні пісні, поезії Тараса Шевченка.

1. ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ
до 175-річчя К. Е. Францоза -
німецькомовного письменника,
літературознавця, перекладача
бібліографічна пам’ятка для учнів 5-9 класів
Чернівці – 2023

2. 2
УДК 016:821(477.85)
П 26
Перший у світі дослідник та популяризатор творчості
Тараса Шевченка : до 175-річчя К. Е. Францоза –
німецькомовного письменника, літературознавця, перекладача :
бібліографічна пам’ятка для учнів 5-9 класів / Чернівецька обл. б-ка
для дітей ; уклад. Н. Кадюк. – Чернівці, 2023. – 21 с.
Пам’ятка відкриває для читачів маловідоме ім’я
буковинського німецькомовного письменника Карла Еміля
Францоза, знайомить з творчістю літератора, який досліджував та
популяризував українську літературу, фольклор у європейському
середовищі, перекладав українські народні пісні, поезії Тараса
Шевченка.
Відповідальна за випуск А. Біла
Підготувала Н. Кадюк
Редактор Т. Дудчак
Чернівецька ОБД
Зам. № 10

3. 3
«Прихильне, нерідко навіть любовне ставлення Францоза до
української мови, історії й культури, його заслуги в захисті й
популяризації нашої літератури на світових теренах
забезпечили йому почесне місце у вдячній пам’яті багатьох
поколінь українців…»
Петро Рихло
25 жовтня 1848 року в Чорткові на Тернопільщині народився
австрійський і німецький письменник, перекладач,
літературознавець, журналіст Карл-Еміль Францоз. У
європейському культурному середовищі він відомий як автор
книжок дорожніх нотаток, оповідань і замальовок «З напів-Азії.
Культурні образки з Галичини, Буковини, Південної Росії та
Румунії», «Від Дону до Дунаю», літературних розвідок «Народна
пісня малоросів», «Українські газети», «Українці та їх співець»,
«Література Українців», «Українські поети», оповідань «Букет у
селі Воловець», «Староста села Біла», романів «Боротьба за
правду», «Мошко з Парми», «Шукачі правди» тощо. Він писав про
Шевченка, Чернівці, Чортків й українську літературу, які любив,
але... пропагував німецьку культуру.
Дивовижною є сімейна історія
письменника, прадід якого був
ливарником з французького Нансу.
Походив він із роду євреїв-сефардів,
належав до німецької культури та
вважав себе німцем. Після конфлікту з
місцевою громадою переїхав в 1770
році з сім'єю до Польщі, де побудував кожному з двох синів
чавуноливарну фабрику – у Варшаві й Тернополі. Через 20 років
дід продав фабрику й переїжджає у Львів та присвячує себе
вивченню німецької культури. Характерно, що при присвоєнні
прізвищ євреям австрійські чиновники пригадали його

4. 4
германофільство та французьке походження, записавши: Францоз
(по-німецьки «француз»), ігноруючи справжнє прізвище - Леферт.
Батько Францоза - Хайнріх закінчив медичний факультет
Віденського університету, став першим галицьким євреєм, який
здобув вищу освіту. Будучи повітовим лікарем у містечку Чортків,
він користувався неабияким авторитетом у земляків. Та в
революційному 1848-му році він виявився одним з лідерів
повстання і, побоюючись репресій, переправив вагітну дружину
через кордон у Росію. Там, в одному з прикордонних сіл – Білому,
(за іншими відомостями - в будиночку лісника) народився Карл.
Коли пристрасті вщухли, мати повертається з маленьким сином до
Чорткова, де й проходить його дитинство - серед українських селян
і містечкових хасидів.
Слов’янський світ був йому близьким з раннього дитинства.
Мати письменника походила з Одеси, і та специфічна, неповторна
суміш російської, української та їдишу, котра виграє всіма барвами
веселки в оповіданнях Ісака Бабеля, звучала в його вухах з самої
колиски.
В ранньому дитинстві єдиною його повірницею у рідному
Чорткові була українська дівчина-нянька Мариня, котра називала
його українізованим ім’ям «Мілько» й співала йому тужливих
українських пісень. Навколо звучала польська мова, якою
розмовляла переважна більшість галицького містечка. Отож
спочатку майбутній письменник засвоїв українську та польську.
Коли ж йому привели першого партнера по дитячих іграх, який
розмовляв німецькою, то він спершу не міг з ним порозумітися.
Власне, в Чорткові він провів лише перші 10 років свого життя, а
далі були Чернівці, Ґрац, Відень і Берлін.
Чортківські цадики прибули туди з буковинської Садгори. А
Францоз, переїхавши до Чернівців, прикипить серцем до Буковини.
Звідси не ближче до Відня, але тут Відень ближче духовно, бо тут
німецька гімназія, німецька культура, німецька преса. Буковина
пихато споглядатиме на інші частини імперії, бо потяг Відень-
Чернівці, проходячи через Краків та Львів, привозить вчорашні

5. 5
віденські газети, які вже наступного ранку читають передплатники
та відвідувачі кав’ярень.
Та Чернівці були перехідним містом у Францозовій біографії:
після провінційності Чорткова і перед європейським простором
Відня й Берліна це була тимчасова зупинка, в якій він закріпив свої
погляди на культуру і розвинув смак до простого життя і його
деталей, яке пропонували вулиці та ярмарки, села і краєвиди, що
потопали у золоті кукурудзи і брунатного тютюну.
Тут, у Чернівцях, юний Францоз блискуче закінчив в 1867
році знамениту І-шу державну цісарсько-королівську гімназію.
Свій літературний талант він розвинув досить рано. Вже під час
навчання в чернівецькій німецькій гімназі написав низку серйозних
поетичних та прозових творів, серед яких можна виділити
оповідання «Він неодмінно прийде!».
16-літнім гімназистом Францоз почув у 1864 р., під час однієї
з вилазок на гору Цецин, розташовану поблизу Чернівців,
українську народну легенду, яка настільки зворушила його, що
згодом він переказав її класичними строфами. Ця юнацька поема
відтворює романтичну історію про підступність і помсту: син
володаря Цецинського замку зваблює вродливу дружину молодого
селянина, за що невдовзі й гине від руки останнього. Водночас
автор розвиває тут містичний мотив персня рано померлої графині,
за яким герой даного переказу відправляється углиб гори, щоб
повернути його володареві замку. Поема, яка засвідчує неабиякий
вплив німецьких романтичних балад, була опублікована в 1870 р.
під назвою «У глибині гори: легенда про Цецин» в альманасі
«Літературні листки» з такою передмовою: «Дану легенду
розповіла мені влітку 1864 р. чарівно-вродлива українська дівчина
на Цецинській горі. Спричинила це чарівність оповідачки чи чари
самої оповіді – однак я наважився переказати її віршами, і в такій
формі вона була написана п’ять років тому. Цілковито
усвідомлюючи недосконалість форми та інші вади твору, я все-таки
наважився опублікувати його – по-перше тому, що переказ сам по
собі цікавий, а по-друге для того, аби дати імпульс до творчих

6. 6
переробок досі майже цілком занедбаних легенд і казок нашої
вітчизни».
Не маючи достатньої матеріальної підтримки вдома, аби
вивчати філологію, він подався студіювати право в університети
Відня та Грацу і завершив науку блискучим захистом докторської
дисертації. Однак під час навчання долучився до німецьких
студентських товариств. За активну участь в політичному житті в
нього розпочались проблеми з владою. Через це по закінченні
навчання він не мав шансів отримати державну службу і подався в
журналістику та літературу, схильність до яких мав з дитинства.
Карл-Еміль вважається одним із найталановитіших і
найпрофесійніших журналістів свого часу. Перша його так звана
гетто-новела «Молодий Давид» була надрукована в 1870 році саме
в Чернівцях у редагованому ним альманасі «Літературні листки» .
Він продовжував видавати його вже і після того, як поїхав до Відня,
але кожного разу повертався на Буковину. Саме в цьому виданні
опублікував він і свій переклад вірша Тараса Шевченка «Минули
літа молодії», який став одним з перших перекладів поета.
Вищезгаданий альманах Buchenblätter («Літературні листки»),
який Францоз видавав у 1870 р. в Чернівцях, будучи ще студентом
Віденського університету, мав підзаголовок «Щорічник німецьких
літературних прагнень на Буковині». Виходячи з того, що Буковина
– багатонаціональний край, він мав намір включити до альманаху
представників різних етнічних груп населення, в тому числі й
українців. Ще раніше його увагу привернув український поет
Буковини Осип-Юрій Федькович, до якого він листовно звернувся
у червні 1866 р. з проханням надати йому деякі біографічні
відомості для запланованої ним історії літератури Буковини й
висловив своє захоплення Федьковичевими перекладами
українських пісень.
Невідомо достеменно, чи відповів Федькович на цього листа.
Як зазначає чернівецький літературознавець Лідія Ковалець, це
листовне звертання «…припало на час винятково несприятливої
внутрішньої налаштованості адресата», що спершу виразилося у

7. 7
його роздратуванні й небажанні давати Францозу будь-які
свідчення про себе. Однак безперечно, що згодом контакт між
обома був установлений.
В «Літературних листках» опубліковано два вірші Федьковича
німецькою мовою – «Сучава» та «Біля собору». Крім цього, в
даному альманасі Францоз опублікував свій переклад вірша Т. Г.
Шевченка «Минули літа молодії» (під назвою «Erwarte nichts!»),
який взагалі був одним з перших іномовних перекладів Шевченка.
Тут же були вміщені також німецькомовні твори українців
Олександра Поповича, який писав під псевдонімом «Рудольф
Вальдбург» і Сидора Воробкевича. Карл-Еміль мав намір створити
антологію поліфонічної Буковини, серйозно працював над
«Історією літератури Буковини»
Карл Еміль Францоз. Оповідання з
Галичини та Буковини
Літературна спадщина письменника
тісно пов'язана з українським фольклором,
передусім, з народними легендами й
піснями, які він перекладав, популяризував
і художньо опрацьовував. З іншого боку,
фольклоризм австрійського письменника —
не просте переспівування, не поверхове
наслідування, не зовнішня стилізація під
словесну традицію українців, а творчий
процес, зумовлений світоглядними переконаннями й соціальними
симпатіями автора, котрий порівняно легко висловлює власні
почуття тими засобами, які знаходить в усній творчості
українського народу.
Як фольклорист К. Францоз починається з нарису «Людвіг
Адольф Штауфе-Сімігінович» (1869), в якому він критикує
австрійського поета за змішування українського елементу з
румунським у добірці «Буковинських казок», опублікованих у
«Zeitschrift für deitsche Mythologie», але схвалює його зусилля щодо
перекладу народних пісень, зокрема українських. У праці критик

8. 8
уперше дає високу оцінку «запашній, своєрідній і такій чарівній
поезії» українців.
Одночасно в журналі «Oesterreichische Gartenlaube» (1869,
Beilage) з'явились його власні переклади в даній царині — чотири
побутові співанки «Ой на горі ялиця зелена», «Люблю тебе, моя
мила», «Зчарувала тебе, квітко» і «Спокусив пан дружину гуцула»,
записані на Чортківщині та біля Шипота в Карпатах. Але К.
Францоз часто публікував свої перелицювання українських
народних пісень у контексті культурологічних нарисів, щоб,
посилаючись на них, дати аргументовані оцінки тим чи іншим
суспільним явищам в Україні або вказати на органічний зв'язок
красного письменства народу з його словесною творчістю.
Українські пісні відіграють у творчості Францоза неабияку
роль. У своєму оповіданні «Ярмарковий день у Барнові», яке також
частково засноване на дитячих спогадах, він розповідає про старого
сліпого співця, українського кобзаря, що його водить від ярмарку
до ярмарку селянський хлопчик-поводир, і який співає під супровід
кобзи українські народні думи. Письменник порівнює цього сліпого
співця з давньогрецьким поетом Гомером, зауважуючи, що їхня
суспільна функція тотожна: будити історичну пам’ять своїх
народів, доносити в поетичній формі славне минуле до молодих
поколінь. Францоз підкреслює, що цитовані тексти, які він
наводить як ілюстрації, є автентичними, що вони становлять не що
інше, як буквальні переклади з української. Нерідко письменник
також називає й точне місце, де він почув ту чи іншу пісню, що ще
більше посилює враження автентичності.
Францоз вважає, що за своїм багатством і числом українські
історичні пісні та думи можна порівняти хіба що з сербським
героїчним епосом, однак в українських народних піснях яскравіше
виражений ліричний елемент, і за даною ознакою український
фольклор не має рівних серед інших народів світу. «Кожен
український селянин – це поет», – стверджує він і згадує декілька
випадків, коли прості селяни Галичини і Буковини могли цілими

9. 9
днями наспівувати йому народних пісень, не повторюючись
жодного разу.
У своєму нарисі «Народна пісня малоросів» письменник
порівнює козацькі думи з гуцульськими опришківськими піснями.
Одну з таких пісень, котра оспівує видатного гуцульського ватажка
Олексу Довбуша, йому не раз доводилося чути навіть далеко від
Карпатських гір, у російській частині України. Популярність цієї
пісні була настільки велика, що вона легко проникала через
державні кордони.
Вельми поширеними серед гуцулів та австрійських галичан
були також «коломийки» – веселі, дотепні пісні, часом досить
в’їдливі і фривольні. Як стверджували тодішні путівники, цей жанр
дістав свою назву від міста Коломиї. Однак Францоз, чудовий
знавець слов’янських мов, для якого їхні семантичні корені були
відкритими, виводить етимологію даного жанрового поняття від
українського слова «коло», стверджуючи, що коломийка була
спочатку танцювальною піснею. Варто наголосити, що сучасні
дослідження гуцульського фольклору підтверджують цю гіпотезу.
Щедро мережать твори письменника легенди, пісні, повір'я
Прикарпаття. Але якщо в ранній поемі «Цецино» читач має справу
з олітературюванням фольклорних переказів, то в 70-90 рр.
спостерігаємо соціальне осмислення фольклору, творче
використання його для відтворення важливих суспільно-політичних
колізій. Фольклорний елемент для Францоза стає не тільки засобом
створення національного колориту, а й орнаментом для сюжету,
матеріалом, який він переробляє відповідно до творчого задуму і
світогляду. Щодо орнаментації, то тут одне з перших місць
належить пісням, уривки яких вростають у тканину багатьох творів
Францоза з українськими мотивами.
Не маючи на увазі сьогодні аналізувати переклади К.
Францоза з українських народних пісень, зауважимо, що
перекладач прагнув насамперед передати деталі сюжету, менше
дбав, на жаль, про відтворення їхньої художньої форми. Автор
схильний навіть добачати в цьому перевагу свого методу. У

10. 10
примітці до перекладу пісні «Ой не бійся старих відьом» він
зауважує: «Хай той, хто помітить, що я часто змушений задля
змісту жертвувати красою поетичної форми, врахує намір і мету
праці».
К. Францоз заслуговує менше уваги як перекладач пісень, –
значно більше ми зобов'язані йому за те прихильне слово, яке він
сказав про них світові, справедливо добачаючи в пісенній поезії
національне самовиявлення нашого народу. І в цьому контексті
заслуговує найбільшої уваги студія «Народна пісня українців», в
якій автор підсумував свої аналітичні спостереження, дав їм
всебічне наукове трактування на основі критичних джерел
українських, російських і німецьких дослідників. К. Францоз
відзначає тут жанрове багатство українського пісенного фольклору,
високу художньо-естетичну вартість і метафоричну наснаженість
пісень, вказує на їх масовість і постійне новотворення.
Гумористичні народні історії та анекдоти були тим джерелом,
звідки автор черпав матеріал для реалізації образу Івона Мегеге
(«Староста з Білої»). Перш за все, це стосується тих фантазувань
війта, що пов’язані з його військовою службою. Солдат у творах
фольклору, як відомо, завжди бувала людина, дотепна, весела,
хитра. Таким переніс його, приміром, Г. Квітка-Основ'яненко в
українську літературу. Згадаймо оповідання «Салдацький патрет» і
комедію «Сватання на Гончарівці». А цим даром відзначається і
герой К. Францоза. Війт із захопленням розповідає про похід у
Тіроль, де «гори такі високі, що з них, якби не фіранки у вікнах,
можна б побачити уже всіх святих на небі». Чого варта одна його
розповідь про несення варти перед «золотим будинком» у Відні,
коли бравого Івона «запросив у гості» цісар Фердінанд, пригостив
«чаркою і варениками з каші», що плавали в «найкращому
свинському смальці», і котрі подавала на стіл «сама фрау цісарева».
Час від часу письменник звертається до української народної
символіки. Окрик пугача, наприклад, для нього завжди провісник
небезпеки і лиха. Його чує священник Лев напередодні кривавих
подій у Жулавці («За правду»). Зловіщий птах попереджає Гардера

11. 11
в нічній лісовій хащі про зустріч з бандою Ангела («Німий»).
Символічний зміст має знак топірця в оповіданнях «Воловецьке
повстання», «Шіллєр в Барнові», «Над могилою» та інших творах.
Як і народна поезія, автор асоціює його з волелюбністю народу, з
віковічним прагненням прикарпатського селянства до свободи й
державної незалежності
Також образ криничного джерела — не просто пейзажна
деталь, а символ життєвості народу, що продовжує виживати
усупереч усім історичним негодам. Над джерельним струмком
просиджує, пасучи чужих гусей, безпритульний Тарас («За
правду»), його цілющою водою вгамовують спрагу Таня і Матко
(«Німий»), з нього черпає наснагу роботящий Янко («Над
могилою»). Без перебільшення можна сказати, що все найкраще в
художній спадщині К. Францоза виникло на ґрунті українського
фольклору.
Велику літературознавчу цінність становить нарис
«Література малоросів», що був опублікований у другому виданні
його книги «Від Дону до Дунаю». Він має обсяг 112 сторінок і
охоплює найважливіші етапи історії українського народу,
характеризуючи період середньовічної Київської держави, татаро-
монгольського iгa, литовського панування, утворення козацького
стану, визвольних воєн проти поляків, постаті українських
гетьманів (Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Скоропадський
та ін.).
У строго хронологічному порядку цей нарис відтворює
історію української літератури – від «Слова о полку Ігоревім» і
«Києво-Печерського патерика» через барокову літературу XVIII
століття – аж до нової української літератури XIX століття,
представленої такими іменами, як: І. Котляревський, Т. Шевченко,
П. Куліш, Ю. Федькович, І. Франко, І. Нечуй-Левицький, П.
Мирний, М. Старицький тощо. На думку Дмитра Дорошенка, це
був «перший, написаний німецькою мовою, загальний огляд
української літератури». Францоз висловлює жаль з того приводу,
що ця література, така багата образами, ідеями й формами і

12. 12
спроможна продемонструвати шедеври непересічної художньої
вартості, залишається недоступною західному світові: «Можливо,
хтось із освічених людей і знає, що Тарас Шевченко – це співець, із
яким не може зрівнятися жоден інший поет слов’янського племені.
Ми багато займаємося літературами поляків і росіян, і це
справедливо: вони гідні наших зусиль і з кожним роком стають все
гіднішими. Але про ту літературу, яка знаходиться поміж ними, ми
не знаємо зовсім нічого», – констатує австрійський письменник.
Як просвітитель і гуманіст, Францоз намагається відкрити
читачам німецькомовного регіону минуле і сучасне українського
народу, щоб заповнити існуючі тут білі плями. Його
характеристики історичної долі українців, яких він, згідно з
тодішньою традицією, називає малоросами, стислі, але достовірні й
науково об’єктивні: «Численний народ малоросів, що обживав
землі від Карпатських схилів до степових просторів потойбіч Дону,
був колись таким духовно активним, політично могутнім і
сповненим військової снаги, що з ним не могло рівнятися жодне
інше слов’янське плем’я. Вже за тих далеких часів, коли на
території нинішньої Росії почали проявлятися перші ознаки
державного життя, малороси вважалися провідниками у війні й
мирі, а їхнє найпотужніше місто, Київ, було, принаймні в
національній свідомості, центром всієї Русі».
Францоз наголошує на особливій ролі українців в історії
східного слов’янства, їхній геополітичній та культурній місії в
Європі, коли пише: «Саме вони принесли Півночі та Сходові
християнство; у їхньому середовищі розквітли, під благотворним
впливом нового вчення, під оживляючим подихом нестримної
історії, епос та літописання; невдовзі до них долучилися церковна
риторика і легенди. «Слово про Ігорів похід», «Несторів літопис»,
«Києво-Печерський патерик», проповіді Кирила Туровського – це
пам’ятки малоруської мови, які наснажені неприборканою, свіжою
силою і природною наївністю».
Францоза обурювала лицемірна імперська політика
російського самодержавства стосовно України. «Московська

13. 13
політика, спрямована проти Малоросії, політика послідовної
зневаги, не має ніякого морального виправдання», – вважав він. З
осудом говорить і про ті підступні методи російських царів, які
мали на меті дедалі більше закабалення українців: введення
кріпацтва, відміну історичної автономії, знищення Запорозького
козацтва, оголошення української мови зіпсованим полонізмами
діалектом російської, невпинне перекачування українського
інтелектуального потенціалу в Росію, анексію української
літератури й культури, русифікацію Києво-Могилянської академії і,
нарешті, заборону друкування українських книжок. «Жоден інший
народ не перебував на початку 19 ст. у гіршому становищі, ніж
малороси», – констатує Францоз. Але водночас він переконаний,
що ні українську націю, ні українську літературу неможливо
задушити. «Що сильніший гніт, то сильніший спротив. Малороси
ніколи не забудуть, про що їм співав Шевченко і в чому полягає
слава їхньої нації. Пригнічені поляками в Галичині, великоросами –
в царській Росії, вони все-таки зберігають свою етнічну природу,
свою народну поезію, свою літературу. Вони скоряються, але все-
таки опираються, і воістину жоден ураган неспроможний коли-
небудь змести їх з лиця землі».
Францоз має незаперечні заслуги перед українською
культурою – насамперед як перший у світі дослідник та
популяризатор творчості Тараса Шевченка. Тому навіть таке
поважне видання, як ювілейна «Шевченківська енциклопедія»
(2015), не оминули його внесок в шевченкіану. Адже він впродовж
1871-1877 років опублікував працю «Українці та їхній співець»,
присвячену життю і творчості Тараса Шевченка і його самобутній
стилістиці. Він вперше на високому професійному рівні представив
німецькомовному читачу творчість українського поета і показав
його місце в світовій культурі. Він також переклав поезії Шевченка
на німецьку мову і опублікував їх. Перший свій переклад Тараса
Шевченка опублікував ще в 1870-му в альманасі «Літературні
листки». Більш того, вірш «Минули літа молодії» взагалі став
одним з перших перекладів українського поета на іноземні мови.

14. 14
Особливий інтерес викликала у Францоза людська доля і поетична
творчість великого українського поета Т. Г. Шевченка. Він
присвятив йому кілька нарисів та есе: «Малороси та їхній співець»,
«Тарас Шевченко» та ін., в яких підхоплює думки та ідеї, які вже
були частково порушені в «Літературі малоросів». Тут він розвиває
їх далі, сконцентрувавши свою увагу насамперед на житті й
творчості найбільшого українського поета.
Австрійський письменник, який написав на своєму прапорі
гасло боротьби «проти пригноблювачів – за пригноблених»,
говорить натомість про українців з найбільшою повагою. Він
захоплюється їхньою витривалістю і несхитністю, оскільки вони за
найважчих обставин не втратили своїх етнічних особливостей і
своєї самобутньої культурної сутності. В цьому захопленні він
навіть підносить українців понад іншими слов’янськими народами,
підкреслюючи їхній природній нахил до мистецтва, їхню наївність і
добродушність, їхню жадобу до знань: «За природними
здібностями, – пише Францоз, – за величчю Духу й душі українець
займає серед слов’янських народів видатне, ба навіть почесне
місце. Він, син уярмленого народу, позбавлений водночас і деяких
вад слов’янина: він не є ані боягузливим, ані підступним.
Незбагненним, навіть феноменальним, можна назвати його
прагнення до знань, перед книгами і вченими він відчуває майже
священний трепет».
Ці властивості українців знайшли в особі Тараса Шевченка
своє найвище втілення, вважає австрійський письменник. Жоден
інший поет світової літератури не розумів так добре найглибшої
сутності свого народу, його соціальних сподівань і моральних
ідеалів, як Шевченко. «Він не тільки геній сам по собі, в ньому
водночас втілений поетичний геній малоросів. Його муза поєднує
всі характерні риси цієї літератури; хто характеризує його, той дає
водночас і загальну характеристику поетичних прагнень його
народу», – стверджує письменник.
Творчість Шевченка австрійський автор називає
«ушляхетненою, поглибленою народною поезією», сублімацією і

15. 15
синтезом творів тисяч анонімних поетів, безіменних кобзарів.
Водночас він підкреслює універсальність обдарування Шевченка,
який залишається неперевершеним як у політичній поезії, так і в
ідилічній, пейзажній та любовній ліриці, як у соціальних жанрових
картинах, так і в історичному епосі. Він аналізує його поеми
«Утоплена», «Лілея», «Тарасова ніч», «Гайдамаки» та ін. і говорить
про їх «незрівнянну пластичну силу».
Опублікований у другому виданні книги «Від Дону до Дунаю»
(1888) нарис «Тарас Шевченко» є розширеним варіантом статті
«Малороси та їхній співець». З огляду на долю поета, Францоз
убачає у фігурі Шевченка типового представника свого народу і
свого часу: «Його життєвий шлях, – пише він, – є з більшими чи
меншими варіаціями шляхом усіх малоросійських поетів, хіба з тою
відмінністю, що великий Тарас більше прагнув, більше страждав і
більше створив, ніж його поетичні побратими». Тут Францоз
докладніше торкається біографічних моментів, показуючи
життєвий шлях Шевченка як шлях страждань, на якому було безліч
тортур – починаючи з дитинства, коли малого Тараса били його
мачуха, п’яні дяки і жорстокий поміщик Енгельгардт – аж до
страшного десятиліття найстрогішої фізичної й психічної муштри
простим солдатом в Оренбурзі, на Кос-Аралі і в Новопетровській
фортеці. «Це біографія, яка нагадує роман, – вважає австрійський
письменник, – але вона не веде героя з темряви до світла, а з
темряви в темряву і написана кров’ю серця шляхетної, великої
людини».
Вже цих неймовірних людських страждань Шевченка
вистачило б, аби бачити в ньому свого роду мученика, життя якого
можна порівнювати з Життям великих християнських аскетів.
Проте його істинне значення для нащадків лежить в іншій площині
– в його поетичному та мистецькому звершенні. Тут Шевченко
піднявся на ту висоту, з якої його вже ніхто й ніколи не зможе
скинути. «В особі Тараса Шевченка, – стверджує Францоз, – був
повільно замордований не тільки найбільший співець свого народу,
але й поет найвищої, абсолютної естетичної проби». Коли він писав

16. 16
ці рядки, Шевченко був ще майже невідомий на Заході, в той час не
існувало ще перекладів його віршів, за винятком невеличкої
книжечки Ґеорга Обріста, яка з’явилася 1870 року в Чернівцях.
Можна з повним правом стверджувати, що Францоз був одним з
найбільш ранніх адептів Шевченка в Західній Європі, який ще в 70-
ті роки 19 ст. чимало зробив для популяризації його імені й
творчості поза межами України.
Письменник і публіцист Карл Францоз був добре відомий при
житті в літературних колах, його твори перекладені 15 мовами
світу. Повне видання творів Карла Францоза було видане лише
один раз – у 1876 році в Лейпцигу, та ще й готичним німецьким
шрифтом. Звичайно, окремі його твори було перекладено і на
українську мову.
Францоз К. Е. Ucrainica :
культурологічні нариси / упоряд., пер. з
нім., передмова і коментар Петра Рихла.
— Чернівці : Книги-ХХІ, 2010. — 292 с.
Можливо найбільшим за останні роки
культурним здобутком у справі
популяризації в Україні його творчості та
життєвого шляху стала збірка новел та
культурологічних нарисів “Ucrainica”. У її
складі – спогади про Чортків, нариси про
Тараса Шевченка та українську народну
пісенну творчість. Збірку видано у 2010 році видавництвом «Книги
– ХХІ», переклад з німецької та коментарі належать професорові
Чернівецького національного університету Петрові Рихлу.
Твори Францоза, зокрема його роман «Боротьба за право»
декілька разів перекладався українською та російською мовами.
Перший український переклад Михайла Атаманюка під
однойменною назвою з’явився в Чернівцях у 1910 році в серії
«Народна бібліотека» і був перекладений з російської. Цікаво, що
ілюстрації до цього видання здійснив відомий галицький художник
Осип Курилас. Через три роки (1913) в Києві з’явився новий

17. 17
переклад М. Загірньої під тією ж назвою. В 1925 році харківське
видавництво «Пролетарий» видало цей роман у російському
перекладі під назвою «Крестьянин и император». А одне з
московських видавництв випустило в 1923 р. даний твір під назвою
«Мститель». Два видання витримав уже й новий переклад роману,
здійснений свого часу Леонідом Горлачем і Борисом Савченком
(Ужгород, 1976, 1982). Останнє видання включає в себе також
оповідання «Німий» та «Бунт у Воловцях» в перекладі Б. Савченка
і доповнене змістовною післямовою Дмитра Наливайка «К. Е.
Францоз і його роман «За правду».
Українською мовою перекладалися також окремі вірші
Францоза. Вони належать перу львів’янина Маркіяна Нагірного,
який свого часу захистив дисертацію про Францоза й написав про
нього низку цікавих аналітичних статей. Чимало зробив для
популяризації австрійського письменника й чернівецький
дослідник Фрідріх Табак, який у своїх розвідках 60-х років
минулого століття розкрив мультикультурну природу його
творчості.
«Чернівці – квітучий шматочок Європи» – таким побачив і
вишукано написав про наше місто Карл-Еміль Францоз, який
провів тут майже 20 років свого життя.
Варто сказати про роль Францоза при відкритті в Чернівцях
університету 4 жовтня 1875 року згідно з указом імператора
Австро-Угорщини Франца Йосифа. Хоча в час відкриття
університету письменник працював в редакціях європейських
видань, він не міг оминути такої визначної події в житті рідного
міста.
До цієї події був виданий
розкішний том поетичної
антології із золотим тисненням
«Поетична пам’ятка. Святковий
дарунок на торжество
столітнього ювілею об’єднання
герцогства Буковини з

18. 18
австрійською цісарською державою та інавгурації університету в
Чернівцях». В ньому було представлено п’ять поезій Францоза.
Карл-Еміль був присутнім на цій події і написав спеціально для цих
урочистостей студентську пісню «Давайте співати й казати», яка
звучала в ті дні.
Звичайно, що найважливішим його завданням у ті дні було
донести європейському читачу про таку грандіозну подію, адже
святкування відкриття університету в його рідних Чернівцях
тривало цілих три дні. В різних часописах з’явилося більше десяти
детальних репортажів з гравюрами про цю новину. А разом з
подією Францоз розповідав Європі про історію міста та його
особливий культурно-релігійний розвиток.
Відійшов у вічність Карл-Еміль Францоз ще в досить
молодому віці 26 січня 1904 року і похований у Берліні на
єврейському цвинтарі Вайсензее.
Оскільки Чернівці мали вагоме місце в його житті, то в місті
його навчання та творчої праці завжди було багато друзів, які не
забували про нього. Тому Францоз при кожній нагоді навідувався
сюди. До 1918 року в Чернівцях існувала вулиця Францоза, нині це
вулиця Богуна. А нещодавно знову на мапі міста з’явилася вулиця і
провулок Карла-Еміля Францоза. Вони знаходяться в районі Роші-
Стинки.
В Чернівцях на вулиці
Емінеску, 1, на фасаді приміщення
гімназії (нині ЗОШ № 1), в якій
навчався Францоз, встановлена
меморіальна дошка.
Місто дитинства Карла –
Еміля – Чортків середини ХІХ
століття, залишився нині значною
мірою лише у його оповіданнях. В останні роки, завдячуючи
належному поцінуванню його творчості тернопільчанами,
письменник повернувся і на свою малу батьківщину – в місто
Чортків. В 2017 році на Ринковій площі Чорткова, в історичній

19. 19
частині міста, було відкрито перший в Україні пам’ятник Карлу-
Емілю Францозу авторства тернопільського скульптора Романа
Вільгушинського. А до 170-річного ювілею славного земляка,
неподалік пам’ятника, було урочисто відкрито і меморіальну
дошку, присвячену пам’яті Карла Еміля Францоза. Коштами
допомагав Уряд Федеративної Республіки Німеччини.
Він залишив стільки добрих слів і міфологем про життя
Чернівців, що направду заслуговує на нашу повагу до нього та його
творчості.
Список використаних джерел
 Антофійчук, Володимир. «Такі поети трапляються в історії
рідко» : зародження німецькомовного шевченкознавства на
Буковині / Антофійчук, Володимир // Буковинський журнал. –
2014. – № 1. – С. 216-225. – Бібліогр.: с. 225.
 Карл Еміль Францоз (1848-1904) : австрійський письменник,
літературознавець / автор-упорядник Павлюк О. М. // Буковина.
Визначні постаті 1774-1918 : (біографічний довідник). – Чернівці
: Золоті литаври, 2000. – С. 169-170. – Бібліогр.: с. 170.
 Карл-Еміль Францоз : письменник, літературознавець : 170
років від дня народження // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні
дати Буковини в 2018 році : бібліографічний покажчик. –
Чернівці, 2017. – С. 136-137. – Бібліогр.: с. 137.
 Францоз Карл-Еміль : австрійський письменник,
літературознавець, перекладач // Пам’ятаймо! Знаменні та
пам’ятні дати Буковини в 2014 році : бібліографічний покажчик.
– Чернівці, 2013. – С. 33-34. – Бібліогр.: с. 34.
 Францоз Карл-Еміль : німецькомовний письменник,
літературознавець : 165 років від дня народження //
Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2013 році. –
Чернівці, 2013. – С. 228-230. – Бібліогр.: с. 229-230.
 Францоз Карл-Еміль : австрійський письменник,
літературознавець, перекладач // Пам’ятаймо! Знаменні та
пам’ятні дати Буковини в 2009 році. – Чернівці, 2008. – С. 39-40.

20. 20
Електронні джерела
Де народився Карл Еміль Францоз [Електронний ресурс] //
Золота пектораль : [вебсайт] . – Електрон. дані. – Режим доступу:
https://zolotapektoral.te.ua. – Назва з екрана. – Дата звернення:
1.09.2023.
Карл Еміль Францоз (Karl Emil Franzos) [Електронний ресурс] //
Експеримент : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу:
https://md-eksperiment.org/category/franzos-karl-emil. – Назва з
екрана. – Дата звернення: 1.09.2023.
Карл-Еміль Францоз про українців німецькою [Електронний
ресурс] // Тернопільська ОУНБ : [вебсайт] . – Електрон. дані. –
Режим доступу: http://info.library.te.ua/2018/10/blog-post_24.html. –
Назва з екрана. – Дата звернення: 1.09.2023.
Махно Василь. Францоз із Чорткова [Електронний ресурс] //
Історична правда : [вебсайт]. – Електрон. дані . – Режим доступу:
https://www.istpravda.com.ua/columns/2012/126/102728/. – Назва з
екрана. – Дата звернення: 1.09.2023.
Рихло Петро. Український меридіан Карла Еміля Францоза
[Електронний ресурс] // Еврейский мир Украини : [вебсайт]. –
Електрон. дані. – Режим доступу:
http://ju.org.ua/ru/publicism/823.html. – Назва з екрана. – Дата
звернення: 1.09.2023.
«Чернівці – квітучий шматочок Європи», таким побачив і
вишукано написав про наше місто Карл-Еміль Францоз
[Електронний ресурс] // Чернівецька муніципальна бібліотека ім. А.
Добрянського : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу:
http://dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1053757. – Назва з екрана. –
Дата звернення: 1.09.2023.
Чому Францоз заслуговує на прочитання і вшанування у
Чорткові та загалом в Україні? [Електронний ресурс] //

21. 21
Українська Гельсінська спілка з прав людини : [вебсайт]. –
Електрон. дані. – Режим доступу: https://teren.in.ua/news/karl-emil-
frantsoz-ta-jogo-barnov-chortkiv_80518.html. – Назва з екрана. – Дата
звернення: 1.09.2023.

22. 22

23. 23

24. 24
58000, м. Чернівці, вул. Шевченка, 29,
тел. 52-21-23, тел. 52-60-41
http://bukovinchiki.cv.ua
http://children29.blogspot.com
e-mail: childlibbuk@ukr.net