Recommended
More Related Content
Similar to Бій під Крутами – символ героїзму та жертовності в боротьбі за незалежну Україну
Similar to Бій під Крутами – символ героїзму та жертовності в боротьбі за незалежну Україну (20)
More from estet13
More from estet13 (20)
Бій під Крутами – символ героїзму та жертовності в боротьбі за незалежну Україну
- 1. Бій під Крутами – символ героїзму та жертовності в боротьбі за незалежну Україну Бутко Сергій Володимирович, Горобець Сергій Михайлович, співробітники Українського інституту національної пам’яті
- 2. 29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
- 5. У березні 1917 року постала Українська Центральна Рада А 20 листопада того ж року III-м Універсалом Центральної Ради була проголошена Українська Народна Республіка.
- 6. Початок першої агресивної війни більшовицької Росії проти України в XX столітті • Прихід до влади у Росії більшовиків у листопаді 1917 року становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. • У ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової війни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. • Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні».
- 8. Проголошення незалежності УНР • 7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. • У середині січня 1918-го вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. • За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
- 10. • На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: • одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, • друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати • курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, • загони вільного козацтва, та • сформований Симоном ПЕТЛЮРОЮ Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.
- 12. •В сучасній військовій історіографії оборонні бої між військами Центральної Ради та більшовиками у січні 1918-го загалом зводяться до славнозвісного бою під Крутами. •Утім, цей бій можна вважати кульмінацією більш ранніх бойових зіткнень між супротивниками з використанням важкої артилерії та панцирних потягів.
- 13. Бій під Макошино (19 січня 1918) Бій під Макошино (19 січня 1918)
- 15. • На початку 1918 р. головні події відбувалися в районі станцій Крути-Макошино та навколо Бахмача, як головної стратегічної розв'язки залізничних шляхів. • Це легко пояснюється тим, що: 1. Це був прямий шлях на Київ зі сторони Радянської Росії або ж шлях вглиб Радянської Росії із заходу; 2. Бахмач – найбільша залізнична розв'язка в даному регіоні; 3. Конотоп мав вкрай необхідні усім сторонам протистоянь залізничні ремонтні майстерні; 4. В Макошино був єдиний в даному регіоні залізничний міст через Десну.
- 17. Битва бронепотягів • Станом на грудень 1917-го у Київських залізничних ремонтних майстернях знаходився панцирний потяг колишньої Російської імператорської армії типу «Хунхуз» №3. Панцирники даного типу розпочали свою історію у 1915-му, коли на замовлення армії в київських залізничних ремонтних майстернях почали збирати перші серійні панцирні потяги Російської імперії, що отримати назву в честь першого екземпляру – «Хунхуз». • Ще один імпровізований артилерійський потяг було нашвидкоруч створено з польової 76 мм гармати та кулемету, які поставили на укріплену мішками з піском відкриту залізничну платформу. Керувати ним було призначено сотника 1-го Українського козацького полку імені Б. Хмельницького Семена Лощенка.
- 18. Панцирний потяг типу «Хунхуз»
- 19. • Наприкінці грудня 1917-го обидва панцирники вирушили до кордону з радянською Росією. Перше зіткнення відбулося з наступаючими більшовиками на мосту через Десну біля Макошина. • «Вільна Україна» почав обстріл головних сил більшовиків, котрі були зосереджені в селищі та на станції. У відповідь більшовицька артилерія також почала обстріл панцирника. Тим часом Лощенко зі своєю платформою знаходився позаду Долгополова, щоб відвезти поранених в тилову зону. • Утім, більшовицька артилерія, у кількості 10 гармат, переважала одну діючу гармату «Вільної України». Декілька снарядів потрапили у бойову платформу та потяг. Долгополов був важко поранений, як і більшість екіпажу. Панцирник вимушено відступив на станцію Доч. • Поряд з панцирником вели піший бій юнаки Військової школи імені Богдана Хмельницького під командуванням старшини Горошка.
- 21. • Після пошкодження панцирника Долгополов дав наказ Лощенку продовжувати бій й наступати на Макошино. Юнаки пішли в наступ через Десну по льоду, а Лощенко підтримав їх артилерійським вогнем своєї гармати. На допомогу більшовикам підійшов їх панцирник, але він відразу потрапив під обстріл артилерії Лощенка та почав відступати. Зважаючи на перевагу ворога в кількості та артилерії Лощенко з юнаками відступили до Бондарівки, де вже знаходився розбитий потяг «Вільна Україна». Більшовики, що також зазнали досить відчутних втрат, не переслідували відступаючих. • Панцирник «Вільна Україна», який ще раніше відступив до Києва, доволі швидко полагодили. Утім, більша частина його команди була або мертва або ж поранена. Тому потяг без особливих проблем загітовані робітники передали більшовикам, котрі використовували його під час вуличних боїв наприкінці січня - на початку лютого 1918-го. За лютий він декілька разів переходив з рук в руки, але в результаті все ж залишився за більшовиками.
- 22. Бій під Макошино (19 січня 1918) Більшовицький заколот у Конотопі (23 січня 1918)
- 25. Ситуація в Конотопі Із спогадів М.Михайлика: • «Тiльки ми прибули до Конотопу (а там було залiзничне депо), то нас оточили робiтники. Було їх в Конотопi до 7000. Однi витали, другi гудили. Видно було, що мiж самими робiтниками не було єдностi. Опiсля ми довiдалися, що тут було до 4000 кацапiв, а решта Українцi, i мiж ними так само провадилася боротьба. Москалi мали озброєний вiддiл на 150 чоловiка i скорострiл, але коли ми прибули, вони зброю вже здавали. • В Конотопi ми роззброїли кiлька ешелонiв Москалiв, що здолали прибути з фронту зi зброєю. Скрiзь ставали нам опiр робiтники- Москалi, нераз навiть завозили наш потяг в слiпий кiнець тору, готуючи нам там пастку. Агiтацiя мiж юнаками провадилася шалена, але все це не похитнуло духа юнакiв».
- 27. Заколот у Конотопі • 22 (9) сiчня 1918 р. надiйнi українські юнацькi (юнкерськi) пiдроздiли полишили Конотоп, і виїхали в Київ. • Мiсцевi бiльшовики почали дiяти. Надвечiр 22 (9) сiчня голова конотопських бiльшовикiв Л.Новиков вiддав наказ про прибуття до мiста загонiв червоногвардiйцiв з Сосновки (200), Семенiвки (200), Городнi (300), Шаповалiвки, Великого Самбора, Дептiвки та iнших. Крiм того, до бою було пiдготовлено i червону гвардiю Конотопу. Об'єктом атаки був вокзал, де знаходились дорошенкiвцi, а також курiнь "Смертi". Крiм того, червоногвардiйцi мусили ще напасти на штаб українських вiйськ, що мiстився в Комерцiйному училищi.
- 28. Одна із залізничних майстерень Конотопа
- 29. Конотоп, 23 січня 1918 Із спогадів більшовика В.Бабко: • «Приблизно о 4 годинi ранку 23 сiчня тишу розiтнула дзвiнка кулеметна черга. То був умовний сигнал до атаки. Сотнi червоногвардiйцiв — загони з паровозного i вагонного депо, залiзничних майстерень та сiл — з криками «ура» кинулися до ешелонiв i захопили гармати… • Пiсля очищення станцiї загiн … вирушив до примiщення комерцiйного училища, де розмiстився петлюрiвський штаб. Бiля парадного входу стояли двi гармати i п'ять кулеметiв. Гандзя наказав вiдкрити по училищу вогонь. «Сiчовики», що охороняли штаб, спершу розгубилися, а потiм учинили незначний опiр. Трьох було вбито…».
- 30. Наслідки подій у Конотопі • Також були застрiленi червоногвардiйцями українськi командири Пелещук та Вержинський. Переважна бiльшiсть воякiв-українцiв, що вискочили в однiй бiлизнi, була захоплена бiльшовиками. Пiсля роззброєння їх вiдпустили на всi чотири вiтри. • Невеличка частина українських вiйськ з боєм вирвалася з Конотопу. Це були рештки дорошенкiвцiв у силi до 300 багнетiв на чолi з помiчником командира полку хорунжим К.Хмiлевським та до 100 воякiв куреня «Смертi» зi своїм командиром, сотником Мiляшевичем.
- 32. Події 23-24 січня 1918 р. •Того ж дня, 23 (10) сiчня, загони Кудинського пiсля незначного бою захопили Кролевець, де роззброїли 3-й курiнь дорошенкiвцiв i звiдти вирушили до Конотопу. •Не спадала активнiсть i в конотопцiв, якi протягом 23–24 сiчня здiйснили рейд по селах Чернiгiвщини та роззброїли вiльних козакiв. У цьому їм допомогли i загони Знаменського та Руднєва, якi термiново прибули до Конотопа.
- 33. Бій під Макошино (19 січня 1918) Оборона Бахмача (25-27 січня 1918)
- 35. Значення Бахмача • Пiсля подiй у Конотопi радянське командування всю свою енергiю та сили направило на заняття важливого стратегiчного вузла — станцiї Бахмач. Бахмач мiг стати центром об'єднання усiх бiльшовицьких вiйськ на Лiвобережжi. Саме тому В.Антонов- Овсiєнко надавав цiй станцiї велике значення. • Усю важливiсть станцiї Бахмач усвiдомлювало й українське командування. Зокрема, ось як начальник Київського Вiйськового Округу сотник Шинкар казав делегацiї 1-ї юнацької школи, яка самочинно облишила фронт пiд Бахмачем: «Я вiрю в правоту нашого змагання, тому сиджу в своїм кабiнетi i працюю. Упущення Бахмача вiдкриває Москалям дорогу на Київ i загрожує iснуванню цiлої Республики…»
- 37. Бахмач: сили сторін • Масштабна підготовка до оборони Бахмача розпочалася після захоплення більшовиками Конотопа 23 січня 1918 року. • На ранок 25 січня 1918 року на захист Бахмача стали Полк імені Петра Дорошенка, Курінь Смерті, І-ша Українська військова школа імені Хмельницького, Загони Вільного козацтва, які у своєму розпорядженні мали близько 500 багнетів. Обороною Бахмача керував хорунжий Хмілевський. • Проти цих сил виступили з Конотопа загін Кудинського, Знаменського та Руднєва, що нараховували 1300 воякiв.
- 38. Бахмач. 25 січня 1918 • Сили були нерівними, тож українські підрозділи змушені були зайняти кругову оборону. • Основні бої відбулися на місці теперішньої станції Бахмач-Київський. • Вони почалися ще в темряві ранком 25 січня, коли з Конотопа наблизилися більшовицькі загони Кудинського та Руднєва. • Перевага ворога була не такою відчутною, тож до вечора оборонці Бахмача завдали противнику потужніх втрат, зірвавши усі лобові атаки.
- 39. Бахмач. 26 січня 1918 • Але 26 сiчня до станцiї з Бiлорусi червоним надійшло підкріплення – прибув авангард загону Р.Берзiна, що вдвiчi посилив вiйська більшовиків. • Цей день виявився найважчим. Дорошенкiвцi, якi прийняли на себе удар пiдроздiлiв Берзiна, зазнали страшних втрат. • Однак, незважаючи на це, воякиукраїнцi трималися з останнiх сил і не віддали Бахмач. Більшовикам так і не вдалося оволодіти станцією.
- 41. Бахмач. 27 січня 1918 • 27 сiчня Бахмач атакували з південного фронту – до міста увiрвалися з Полтавщини залоги М.Муравйова, що було цiлковитою несподiванкою. Нові сили ворога мали гармати. • Нiхто не мiг збагнути, що сталося. Зрозумiле було одне – Бахмач не втримати. Загальний стан погiршили i великi втрати куреня «Смертi», на який натиснув М.Муравйов, та загибель командира дорошенкiвцiв, начальника оборони Бахмацького залiзничного вузла хорунжого К.Хмiлевського. • За таких критичних обставин вцілілим українським пiдроздiлам довелося вiдступати до станцiї Крути, де і дали бій більшовикам ще раз разом із славним Студентським Куренем.
- 42. Наслідки • За оцінками істориків, у Бахмачі загинули 300 російських вояків, ще 300 – були поранені. Українська сторона втратила близько 120 оборонців, 150 – поранено. • 28 січня противник витратив на переформатування загонів. Під Крутами був наступний бій – 29 січня. • Оборона Бахмача є однією з героїчних, (хоча й маловідомих) сторінок в історії визвольних змагань за Україну.
- 43. Бахмач і Крути – як одне ціле •Збройна кампанія 25-29 січня у Бахмачі та Крутах є НЕРОЗРИВНОЮ! Без Бахмача не було би Крут. •Саме тому ветеранські (комбатантські) об’єднання Армії УНР в еміграції популяризували єдину дату і єдину форму вшанування: •«Слава героям Бахмача і Крут!».
- 44. Наміри ворога • Здавалося, більше нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ. • На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».
- 45. Сутичка у Плисках • Ввечері 27 січня, невеличкий відділ петроградських червоногвардійців виїхав із Бахмача слідом за українськими частинами, але на станції Плиски наштовхнувся на бойовий потяг С. Лощенка і підрозділ куреня Смерті. • Коротка розмова між представниками обох сторін скінчилася перестрілкою. Червоні поспішили від’їхати до Бахмача, кинувши напризволяще кількох своїх людей. • Коли пізно ввечері до Плисок прибув радянський бронепотяг, українських вояків на станції вже не було. В околицях червоногвардійці знайшли лише тіло свого взводного командира, який був в числі тих, хто не встиг залишити Плиски кількома годинами раніше. Захисники Центральної Ради на цей час відступили до ст. Крути.
- 46. Бій під Крутами (29 січня 1918)
- 47. Українські війська • НА РАНОК 29 СІЧНЯ 1918 РОКУ НА ЗАЛІЗНИЧНІЙ СТАНЦІЇ КРУТИ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКА нараховували від 420 до 520 українських вояків і юнаків та студентів, які мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залізничний платформі: • Перша Українська юнацька (юнкерська або старшинська чи офіцерська) школа ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (тобто рот) на чолі з сотником Аверкієм ГОНЧАРЕНКОМ. Це 400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). • До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців на чолі з Андрієм Омельченком . Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. Вважається, що їх направило українське військове командування. • Десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина на чолі з Осипом Твердовським та НЕВІДОМА КІЛЬКІСТЬ воїнів з частин, що обороняли Бахмач.
- 48. Студенти на станції Крути. Фото незадовго до бою
- 49. Російсько-більшовицькі війська • Загальна чисельність (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією. • На початку бою агресор мав один бронепотяг, впродовж дня підійшов другій. • З джерел відомо, що крім артилерії бронепотягу ворог використав ще й гаубичну батарею. • Загін Кудинського, Знаменського та Руднєва • Загін Р. Берзiна • Загони М. Муравйова.
- 51. Аверкій Гончаренко і Михайло Муравйов
- 53. • Вислана на схід українська розвідка спостерігала, як на обрії з'явилися ешелони противника. • За кілька кілометрів від лінії оборони червоні зупинилися; з вагонів поспіхом вивантажилися озброєні бійці. Як згадував один з червоногвардійців, «бійці наших загонів здебільшого зовсім не знали військової справи, навіть вишикуватися не могли без штовханини». • На північ від залізничного насипу до наступу готувався загін московської червоної гвардії, південний відтинок зайняли петроградські червоногвардійці. Загін матросів-балтійців, ймовірно, знаходився у резерві. Бронепотяги мали просуватися вперед залізницею.
- 55. • Петроградці пішли в наступ першими. • Червоногвардійці впевнено простували в бік ст. Крути, не відразу помітивши попереду імпровізовану лінію оборони. • Сотник А. ГОНЧАРЕНКО згадував: «Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки… Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. • Тільки-но червоні зблизились на відстань стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок». • Опинившись під кулеметним вогнем, червоногвардійці швидко збагнули складність свого становища.
- 57. • Влучний гарматний вогонь з бойового потягу С. Лощенка надзвичайно дошкуляв червоним. Та все ж, гармата на потязі С. Лощенка не могла самотужки змагатися з двома бронепотягами. • Коли під вогнем противника потяг був змушений від'їхати до ст. Крути, сталий зв'язок між двома ділянками оборони зник: залізничний насип був настільки високим, що на правому крилі не знали, що відбувається на лівому. Сотник А. Гончаренко негайно вивів на позицію резервну 1- шу юнацьку сотню, але боєзапас до кулеметів почав закінчуватися. • Юнаків рятувало лише те, що на цей час темп ворожого наступу на обох бойових відтинках значно сповільнився. Зазнавши значних втрат і не бажаючи більше потрапити під кулеметний вогонь, червоногвардійці залягли за кількасот метрів від позицій противника. Перестрілка не вщухала, але навіть з настанням вечірніх сутінок червоні не поспішали переходити до вирішальної атаки.
- 60. • Та водночас, українське командування отримало тривожні вісті з запілля: курінь імені Тараса Шевченка у Ніжині заявив про підтримку радянської влади. • Це загрожувало оборонцям ст. Крути ударом в запілля. • Не зволікаючи, А. Гончаренко наказав усім підрозділам відступати. Першою мала відходити до ешелонів студентська сотня, слідом – 2-га, 3-тя і 4- та юнацькі сотні. • 1-ша сотня отримала наказ прикривати відступ.
- 61. Розстріл російськими загарбниками українських військовополонених • Одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
- 63. Підсумки бою під Крутами • Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. Перед від'їздом вони розібрали залізничні колії більше ніж на 1,5 км. Залізничну станцію Крути зруйнувала і спалила артилерія російсько- більшовицьких військ. • УКРАЇНСЬКІ ВТРАТИ: за різними оцінками вбитими 70–100 осіб (разом із розстріляними). • РОСІЙСЬКІ ВТРАТИ: сягали 300 воякiв вбитими. • Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест- Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності. НІМЕЧЧИНА І АВСТРО-УГОРЩИНА ЗОБОВ’ЯЗАЛАСЯ НАДАТИ ВІЙСЬКОВУ ДОПОМОГУ ДЛЯ ВІДБИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ.
- 65. Січневе повстання або Січневий заколот •Збройний виступ у Києві 29 січня — 4 лютого 1918 року, організований Київським комітетом більшовицької партії проти Української Центральної Ради та Української Народної Республіки під час наступу військ радянської Росії на Київ.
- 67. Остаточне придушення заколоту 3 лютого курень Січових Стрільців Коновальця остаточно очистив Поділ від червоногвардійців. Вранці 4 лютого гайдамаки здобули залізничні майстерні. Більшість заколотників припинила опір, втративши надію на перемогу, бої ще були На Деміївці в районі товарної станції. ПРОТЕ, САМЕ В ЦЕЙ ЧАС РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА на чолі з Михайлом Муравйовим ВЖЕ ПІДІЙШЛИ ДО КИЄВА, ЗАХОПИЛИ ДАРНИЦЮ. ТАК ПОЧАВСЯ НОВИЙ ЕТАП ВІЙНИ…
- 69. ДРУГИЙ ЕТАП РОСІЙСЬКО- УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ 1917-1918 рр. Наступ союзних вiйськ на Київ, Лівобережну Україну та Крим (1918 рік)
- 70. Впродовж березня-квітня 1918 р. українська армія спільно із союзними німецькими та австро-угорськими військами визволила територію Східної і Південної України, Крим від більшовиків. Ця перемога має велике значення в історії Української революції 1917 – 1921 рр.
- 71. Штаб Гайдамацького кошу Слобідської України. В центрі – Симон Петлюра. Початок 1918 р.
- 72. Кризовий рубіж • 9 лютого більшовики увійшли в Київ. Але то була «піррова» перемога. • Із спогадів виконувача обов'язків військового міністра О. Журавського: «Щось творилось неможливе. Повне зневір'я в свої сили, сили своїх товаришів. Стали цілими групами тікати в різні сторони. Організувалось ціле паломнічество в Галичину та до Берестя…». • Лише в селі Ігнатівка неподалік від Києва зупинилися для відпочинку й реорганізації. Усі охочі отримали можливість залишити службу. • Радянські загони не переслідували українців, бо пов'язли в грабунках і з награбованим поспішали в Росію. • Михайло Муравйов і головнокомандувач червоних Антонов-Овсієнко вважали захоплення Києва остаточною перемогою над Центральною Радою і не сподівались на її повернення.
- 73. Реорганізація української армії: Запорізький загін • З числа добровольців із залишків різних українських військових підрозділів було сформовано Окремий Запорізький загін на чолі з генералом К. Прісовським у складі двох піхотних, одного кінного куренів та гарматного дивізіону. • Окремими військовими частинами залишалися: - Курінь січових стрільців - Гайдамацький кіш Слобідської України • 21 лютого 1918 р. німецькі, а 27 лютого й австрійські війська розпочали просування в Україну. Командування німецького корпусу, що рушив через Бердичів на Київ, пішло на переговори з Центральною Радою та командуванням Запорізького корпусу. Було узгоджено, що наступаючи на Київ, українські частини повинні йти попереду німецького війська.
- 74. Прісовський Костянтин Адамович, генеральний хорунжий армії УНР та Української Держави
- 75. Визволення Києва • Українські війська під проводом генерала К. Прісовського і С. Петлюри повели успішні бої на Правобережжі під Житомиром, Бердичевом, Козятином, Бучею. • Вночі з 21 на 22 лютого 1918 р. Звенигородський кіш Юрка Тютюнника розбив переважаючі сили більшовиків на станції Бобринська. • Загальний наступ українського війська на Київ відбувався під командою генерала Костянтина Прісовського. На підступах до міста 28 лютого українські підрозділи розбили рештки більшовицького загону Василя Кіквідзе біля Северинівки під Бучею. Шлях на Київ був вільний. • До 14-ї години 1 березня залишки російсько-більшовицького війська відійшли на лівий берег Дніпра, в Дарницю. Того ж дня у столицю увійшли нечисленні частини українського війська: гайдамаки Симона Петлюри, Січові Стрільці Євгена Коновальця та запорожці Костянтина Прісовського. Їм було влаштовано урочисту зустріч з церковними дзвонами та молебнями. • Німецька армія вступила до міста 2 березня, прибувши залізницею.
- 78. Очищення України •12 березня Запорізький загін реорганізовується у Запорізьку дивізію під командуванням генерала О. Натієва. Петра Болбочана призначають командиром 2-го Запорізького пішого полку. Він став найбільшим і найкращим полком Запорізької дивізії. На прапорі полку довкола тризуба був напис: «З вірою твердою в конечну перемогу вперед, за Україну!». •17 березня 1918 р. Запорізька дивізія вирушила на фронт в авангарді німецьких військ. У березні запоріжці визволили Гребінку, Лубни, Ромодан, Полтаву.
- 79. «Іх там нєт» • Переляканий українсько-німецьким наступом, В. Ленін доручив 14 березня 1918 р. своєму представникові в Україні С. Орджонікідзе удавано українізувати російські загони В. Антонова і Муравйова. Ленін вимагав: «рішуче та безумовне перелицювання наявних на Україні наших частин на український спосіб – таке тепер завдання. Потрібно заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнком, – він повинен називатися просто Овсієнком. Те ж саме потрібно сказати про Муравйова (якщо він залишиться на посаді) та інших». • Однак увести в оману німців та українців російсько- більшовицькому агресору не вдалося. • Наступ було продовжено, і вже до початку травня 1918р. вся територія України була звільнена від російських військ.
- 80. Січові стрільці. Березень 1918 р.
- 81. Особливості військових дій • Німецькі війська і Запорізька дивізія армії УНР наступали на головному напрямку кампанії — Полтавському. • Перші бої із загонами червоних за станцію Яготин показали нездатність радянських частин до оборони, яка, якщо і трималася, то завдяки опору чехословацького загону, що мав один броньовик. Німецькі війська вибили червоних з позицій біля станції, але росіяни, відступаючи, руйнували залізницю, мости, телеграфні стовпи, загальмувавши цим рух союзних армій на схід. • Труднощі в боротьбі проти російсько-більшовицької армії для військ союзників (Німеччини, Австро-Угорщини та УНР) полягали, перш за все, в подоланні великих просторів, а не в збройному опорі червоних частин. В основному військові зіткнення відбувалися тільки на залізничних магістралях, станціях, вздовж залізниць, по яких рухалися наступаючі. Практично тривала розпочата більшовиками «ешелонна» війна, лише цього разу страждали від неї вже червоні.
- 82. Синьожупанники. Початок 1918 р.
- 83. Звитяга запорожців під Лубнами на Полтавщині • У станції Гребінка війська союзників відчули перший серйозний опір, який вчинив зведений загон Кіквідзе (до 2800 бійців – загони київських, харківських, Гребінківський червоногвардійців, деякі російські загони, бронепоїзд ). Два дні червоні, несучи значні втрати, стримували наступ союзників. • Однак 16 березня, під час боїв біля станції Гребінка, кінний полк запорожців несподівано наскочив на містечко Лубни і залізницею попрямував обхідним шляхом на Полтаву. При наближенні противника в Полтаві почалася паніка і евакуація радянських органів влади. • Піддався паніці і Антонов-Овсієнко, який, кинувши свої армії під Полтавою і Харковом, 18 березня спішно виїхав до Москви, в пошуку екстреної військової допомоги.
- 84. Симон Петлюра
- 85. Поразки Червоної армії •20 березня 1918 р. більшовики провели контрнаступ, прагнучи відбити Лубни і Гребінку. У Лохвиці на контрудар відважився кінний полк червоних козаків. Але коли приспіли основні німецькі частини, контрнаступ переріс у втечу червоних загонів. •В цей час з Москви під Полтаву прибула підмога: загін — «армії товариша Петрова» (близько 2 тисяч багнетів, 3 гармати, 3 броньовики). Але ця «армія» всіляко прагнула в бої не вступати і через десять днів перебування в прифронтовій зоні бігла в глибокий тил, до Воронежа, де її бійці незабаром підняли бунт.
- 86. Бої за Полтаву • 21-22 березня йшли бої за станцію Ромодан. Декілька російських бронепоїздів і броньовиків, півтори тисячі солдат 4-й армії Ю. Сабліна, а також два чехословацьких полки (2 тисячі багнетів) відбивали наступ союзників, але результатом цих боїв була втрата червоними таких містечок, як Ромодан, Хорол, Миргород. • Після чого настала черга Полтави. Запорожці атакували місто «в лоб», а німецька кінна дивізія ударила в фланг оборони від Кременчука. • 28 березня німецька центральна колона, разом із Запорізькою дивізією, увірвалася в передмістя Полтави. • 29 березня Полтавський полк червоних козаків (до 600 чоловік) під командою І. Бокітько (начальник штабу червоної оборони Полтави) перейшов на бік частин УНР. Батарея полку Бокітько відкрила вогонь по відступившим червоним ешелонам на станції Полтава. Недавні червоні козаки, зірвавши червоні стрічки з папах, наділи нарукавні жовто-блакитні пов'язки і самі вибили залишки червоних з міста. Цей козацький полк увійшов до складу запорожців, але незабаром був розформований по частинах як малонадійний. Від Полтави німецькі війська і українська дивізія рушили на Харків і станцію Лозова, а 31 березня зайняли станцію Ворожба.
- 87. 2-й Запорізький полк зустрівся з Українськими січовими стрільцями під час походу на Крим. Околиці м. Олександрівськ (сучасне Запоріжжя). Квітень 1918 року • Зліва направо: сотник ЛУЦЬКИЙ, полковник Всеволод ПЕТРІВ, архікнязь Вільгельм ГАБСБУРГ, полковник БОЛБОЧАН, полковник СЕЛЬВАНСЬКИЙ
- 88. Мирні переговори • 30 березня 2018 р. (за іншими даними 2 квітня) Українська Центральна Рада звернулася до Раднаркому Радянської Росії з пропозицією припинити безглузду війну і встановити військове перемир'я. • Ленін, боячись реакції з боку Німеччини, 3 квітня дав свою згоду на переговори про мир з Українською Центральною Радою. У квітні 1918р. до «українського питання» в Москві охололи, продовження війни в Україні загрожувало небезпекою продовження військового конфлікту на території Радянської Росії та існуванню ленінського режиму. • ПРОТЕ, незважаючи на свою «мирну» згоду, Ленін продовжував таємно вимагати від українських і донецьких «товаришів» продовження безглуздої війни.
- 89. ВИЗВОЛЕННЯ КРИМУ (стисло) • 10 квітня 1918 р. штаб запоріжців отримав таємний наказ уряду УНР: випереджаючи німецькі війська, захопити Крим. Петро Болбочан призначений командиром Кримської групи Армії УНР на правах дивізії. • 22 квітня Кримська група захопила Джанкой — першу вузлову станцію Криму, а 24 квітня — Сімферополь. • Після ультиматуму німецького окупаційного командування за наказом військового міністра УНР військові частини Болбочана наприкінці квітня 1918 р. вийшли з Криму.
- 90. Болбочан Петро Федорович (5 жовтня 1883, с. Ярівка, нині Хотинський район, Чернівецька область — 28 червня 1919, с. Балин, Дунаєвецький район, нині Хмельницька область) — український військовий діяч, полковник Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків з метою встановлення на території півострову української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.
- 91. Сили «червоних» • Російське червоне командування зосередило на Перекопському перешийку 5 червоногвардійських, 3 «партизанських», 2 кінних і 1 «інтернаціональний» загін з 16-20 гарматами, кулеметами, бронемашиною і аеропланами - всього до 7 тис. осіб. • Берег Сиваша навпроти Чонгара прикривали 3 «революційних» і 1 кінний загін з бронепоїздом, гарматами і кулеметами - всього до 5 тис. осіб. • Північною Таврією було розкидано до 6 тис. червоногвардійців, анархістів і мобілізованих. • Проте, 16 квітня повз проходив офіцерський загін російських білих добровольців Михайла Дроздовського, який вигнав більшовиків із Мелітополя, так що в обороні Криму їм взяти участь не судилося.
- 92. Німецький парад в Мелітополі, квітень 1918 р.
- 94. • 18 квітня німці пішли на Перекоп і до вечора прорвали позиції червоних. Цього ж дня Болбочан розгромив залишки червоних на північ від Мелітополя і в'їхав у місто, змусивши Дроздовського відійти. Р.Кош, чиї головні сили уже втягнулися у бої, не перешкоджав наступу українців на Чонгар. • 19 квітня німці взяли Армянськ, наступного дня - Джанкой, але контрудар червоних 21 квітня змусив їх зупинитися. • Тим часом Болбочан доїхав до Чонгара, розбиваючи позосталі більшовицькі частини і по телеграфу видаючи себе за командира однієї з таких частин. • У підсумку в ніч з 21 на 22 квітня українська мотодрезина з 20 «добрими козаками» на чолі з Петром ЗІЛИНСЬКИМ спокійно проїхала по замінованому Чонгарському мосту і відкрила вогонь в тилу «червоних», а бронепоїзди атакували у лоба. Більшовики побігли. Вранці Болбочан переправив до Криму основну частину військ і до вечора 22 квітня, після невеликого бою дорогою, прибув у зайнятий німцями Джанкой. Р.Кош спробував перешкодити подальшому просуванню Кримської групи, але на перший раз Болбочан просто проігнорував його.
- 96. Взяття Сімферополя • Червоні хаотично відступали на Севастополь, не чинячи організованого спротиву; українці переслідували їх. • У Сарабузі (нині – Гвардійському) на північ від Сімферополя 23 квітня більшовики зробили невдалу спробу контратакувати, а вже вранці 24 квітня передові загони Болбочана на чолі з Іларіоном Сесем двома шляхами – шосе та залізницею – увірвалися в кримську столицю, захопивши червоноармійський штаб. Радянська залога розпорошилася без бою. • 25 квітня українська кіннота зайняла Бахчисарай, більшовики із Севастополя надіслали телеграму до Української Центральної Ради з проханням про перемир'я і скерували до Сімферополя делегацію з тією ж пропозицією. Здавалося, що справа зроблена, і Крим став частиною України.
- 97. Старшини кінно-гайдамацького полку ім. К. Гордієнка при панцернику Швидкий, квітень 1918 р.
- 98. •29 квітня кораблі Чорноморського флоту підняли синьо-жовті стяги і визнали свою приналежність Україні. •Проте, Болбочан так і не дійшов до Севастополя • Оскільки Україна не обумовила своїх прав на Крим у Берестейському мирному договорі, то німецьке командування змусило уряд УНР вивести українські війська з півострова. Контроль над флотом повернули собі більшовики і, побоюючись німців, вивели його до Новоросійська, де частину суден затопили.
- 99. З суто формальної, політичної точки зору Кримська операція військ УНР завершилася нічим: ані півострів не увійшов до складу України, ані Чорноморський флот не став по-справжньому українським. Однак з погляду військового мистецтва це був справжній тріумф, гідний пам'ятників і пісень.
- 100. Броненосці "Трі святітєля" та "Борец за свободу", колишній "Потьомкін", в бухті Севастополя, весна-літо 1918 р.
- 101. Поступаючись більшовикам в чисельності, постійно озираючись на німців, Кримська група зробила неможливе – за один тиждень підкорила півострів, змусила противників просити миру і спричинила українізацію флоту. Чонгарський прорив був блискучою тактичної операцією, і, провівши його, Болбочан показав себе видатним полководцем, набагато перевершивши в умінні та везінні того ж російського Фрунзе, чий штурм Перекопу в 1920 р. зусиллями радянської пропаганди був канонізований.
- 102. ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ • Наприкінці березня 1918 р. за владою маріонеткового Народного секретаріату Радянської України залишилася тільки територія Донецько-Криворізької республіки, що мала свій окремий радянський уряд, який не дуже жалував більшовиків із України і українського походження. Німецькі війська і загони УНР наблизилися до двох найголовнішим пролетарським центрам України: Харкова і Катеринослава.
- 105. Слов’янська група армії УНР В. Сікевича • На початку квітня генерал Натієв поділив свою дивізію на дві частини: одна група на чолі з командиром 2-го Запорізького пішого полку Петром Болбочаном вирушила з Полтави на Харків, а друга на чолі командиром 3-го Гайдамацького полку Володимиром Сікевичем повинна була наступати через Лозову на Донбас. • Після запеклих боїв на підступах до міста, 8 квітня війська Болбочана визволили Харків. Тим часом група Сікевича зайняла Лозову. • Завдання групи Сікевича, яка дістала назву СЛОВ’ЯНСЬКОЇ, залишалося попереднім: звільнити Східну Україну і встановити контроль над ресурсами Донецького кам’яновугільного району. • У складі Слов’янської групи перебували 1-й Запорізький піший полк імені Петра Дорошенка під командуванням Олександра Загродського, 3-й Запорізький піший полк імені Богдана Хмельницького під командуванням Олександра Шаповала, 3- й Гайдамацький полк та деякі інші частини.
- 107. •15 квітня після напруженого 12-годинного бою Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. •Ворожі війська відступили на Донбас. 17 квітня богданівці увійшли до СЛОВ’ЯНСЬКА, а наступного дня запорожці визволили БАХМУТ. •Робітнича делегація КРАМАТОРСЬКА зустріла вояків Слов’янської групи з хлібом-сіллю та подарували українським прапор з написом «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!».
- 108. Вступ 1-го Запорізького пішого полку імені Гетьмана Дорошенка до Бахмута, квітень 1918 р.
- 109. На Донбасі українські вояки побачили картину занепаду. Із спогадів Володимира Сікевича: • «Сумно було дивитися, що це осередок гігантської сили тепер стоїть. Доміневі печі погасли і сталь в трубах застигла. Треба зміняти на нове, бо це все нездале. Скрізь тихо, нігде не чути гудків, великі комини не викидають під саме небо хмари диму. Зі всіх частин машин зняті мідяні частини, треба багато роботи, знання і матеріалу, щоб машини пустити в рух. Машини стоять, але це ще хоч біда, але безкровна, бо то машина. А от ті, що при машинах стоять, от там кипить непорозуміння, які використали агітатори, щоб робітництво перетягти на свій бік».
- 110. Сікевич Володимир Васильович (1870, Тараща, Київська губернія, Російська імперія — 1952, Торонто, Онтаріо, Канада) — український військовий і політичний діяч; генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки (генерал-поручник у еміграції), посол УНР в Угорщині
- 111. Взяття Горлівки • 25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу. Ворог контратакував при підтримці потужного гарматного вогню, однак врешті був змушений відступити. Особливу відвагу в боях проявили дорошенківці Загродського, які не дали червоним оточити українські війська. • У Горлівці Слов’янська група захопила багато полонених і здобула велику кількість трофеїв. Запорожцям дісталися вагони зі зброєю, боєприпасами та медикаментами. Також тут знаходилися чималі запаси видобутого вугілля, які за наказом Сікевича почали відправляти до Києва. • Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: • на станції Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцево.
- 112. ДЕБАЛЬЦЕВО вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції КОЛПАКОВО (нині Ковпакове в Антрацитівському району Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та земель Війська Донського.
- 114. Завершення операції визволення Донбасу •30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке завершилося на початку травня поваленням радянської влади і встановленням влади отамана Петра Краснова. •Український уряд прагнув налагодити дружні відносини із донцями, а тому Сікевичу наказали зупинити просування Слов’янської групи, натомість пропустивши вперед німців.
- 115. Визволення запорожцями Донбасу завершилося символічним актом: • У КОЛПАКОВОМУ козаки принесли два високі стовпи, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, які знайшли на станції, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали «УНР». • До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. • Священик відслужив молебень і окропив святою водою прапори. • Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: «Слава!». • На той час ще не було відомо, або не прийшло усвідомлення того, що тепер це був кордон не УНР, а вже Української Держави гетьмана Скоропадського (29 квітня 1918 р. до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський).
- 116. Бійці Гайдамацького кошу Слобідської України після визволення Києва від більшовиків. Березень 1918 р.
- 117. •6 травня 1918 р. у Конотопі представники німецько-українських військ та військ РСФРР підписали договір про припинення воєнних дій. •Під час Мирних переговорів між Українською Державою та РСФРР 12 червня 1918 р. сторони уклали прелімінарну мирну угоду (тобто попередню). •Була встановлена демаркаційна лінія – тимчасове розмежування території Української Держави та РСФРР: Сураж–Унеча–Стародуб–Новгород- Сіверський–Глухів–Рильськ–Колонтаївка– Суджа–Беленіхіно–Куп'янськ.
- 119. Сотник армії УНР Євген Маланюк «КРУТИ. Народини нового українця» 26 січня 1941 року • «Без Крут навіть такий акт, як акт 22 січня, був би документом без підпису. Бо такі акти мало «виголосити» – такі акти треба чинити». • «Саме від Крут – не тільки психологічно, а й хронологічно – починається в нашім житті тип новітнього українця, тип, що намагається надавати проявам українськості ціни справжнього, вже національного стилю». • «До тих, що народилися в легенді Крут, що ту легенду своїми чинами і своєю моральною висотою утверджують в сучасності, і що моральний тягар тієї легенди матимуть відвагу і силу нести в майбутнє».