Як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається землі своїм минулим. Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце.

1. Управління культури
Дарницької районної в місті Києві державної
адміністрації
Централізована бібліотечна система
Бібліотека № 133
Крути : і сум, і біль,
і вічна пам’ять…
Історико-бібліографічний нарис
Київ, 2018

2. 2
Крути : і сум, і біль, і вічна пам’ять… : історико-
бібліографічний нарис / уклад. Н. П. Потапова ; бібліотека
№ 133 ЦБС Дарницького району м. Києва. – Київ, 2018. –
18 с.
29 січня в Україні відзначають День пам’яті
Героїв Крут – саме там, у 1918 році, 100 років
тому, відбувся бій, що на довгі роки став одним із
символів боротьби українського народу за свободу
і незалежність. Кажуть: хто не знає минулого, той
не вартий майбутнього. І це дійсно так, бо так
само, як дерево тримається на землі своїм
корінням, так людина тримається землі своїм
минулим. І саме тому ми повинні знати історію
свого народу.
Бій під Крутами – одна із численних битв в
одвічному «хрестовому поході» Росії проти
України. Але Крути в просторі та часі буття
українського народу посідають надзвичайно
важливе місце.
Цей нарис «Крути : і сум, і біль, і вічна
пам’ять…» розрахований на тих читачів, хто
цікавиться історією та подією сторічної давнини,
знаменитим за своєю трагічністю і героїзмом під
Крутами.
Укладач Н. П. Потапова

3. 3
«Любіть Україну, як вірні сини,
Віддати життя їй готові,
Як юні сини, що життя віддали
Під Крутами всі, як герої».
Василь Криволап
Довгий час наш український народ страждав у
ярмі неволі, довгі роки боровся за свою
незалежність проти монголо-татар, поляків
російських військ. 22 січня 1918 року Центральна
Рада Четвертим Універсалом проголосила
незалежну Українську Народну Республіку (УНР).
Однині УНР повинна була стати самостійною,
вільною, суверенною державою. Але Українська
держава потерпала від невирішених соціально-
економічних проблем, внутрішнього розбрату,
зазнавши зовнішнього тиску. Проголошення
самостійної України стало кісткою в горлі лідера
більшовиків Леніна і його помічників. Щоб
протистояти російській експансії, Україні потрібен
був діалог з іншими державами. Кожний день,
навіть кожна година мали велике значення, аби
укласти договір з країнами Троїстого союзу. Уряд
більшовицької Росії, після відхилення
Центральною радою його ультиматуму, посилає
на непокірний Київ війська. Троцький так
висловлювався: «Нам необходимо возвратить
Украину России. Без Украины нет России. Без
украинского угля, хлеба, соли, Черного моря
Россия существовать не может, она задохнется.

4. 4
Отправляясь на Украину, помните, что для
достижения своей цели все средства одинаково
хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что
Украина должна быть нашей. Желаю вам полного
успеха».
З північного сходу рухалися озброєні до
зубів більшовицькі орди під командуванням
колишнього царського генерала Муравйова.
Достатньо сил для захисту від більшовицьких
військ Центральна Рада не мала. Сотні тисяч
вояків, що впродовж 1917 року заявила про
готовність їй підпорядковуватися, нею ж були
розпущені. Володимир Винниченко та його
соратники-соціалісти були переконані, що до
війни з російськими більшовиками не дійде, і не
вбачали потреби у створенні регулярної армії.
Результат: Києву загрожував наступ із півночі.
На урядовий заклик відгукнулися студенти й
гімназисти Києва. У перших числах січня 1918
року відбулося віче студентів Університету
Святого Володимира й новоствореного
Українського народного університету, на якому
вирішено створити Студентський курінь Січових
Стрільців. До нього під загрозою бойкоту мали
вступити всі без винятку студенти-українці. За
цим прикладом ухвалили постанову й учні
старших класів Української гімназії ім. Кирило-
Мефодіївського братства на своєму зібранні.

5. 5
«Директор гімназії, якого прошено на збори, після
невдалої спроби одговорити своїх
питомців від такого, на його погляд,
нерозважливого кроку, мусів зрештою погодитися
з постановою та оголосити офіціальну перерву
навчання в двох старших класах гімназії на час
перебування учнів у війську, ‒ писав у своїх
спогадах учень гімназії, учасник бою під Крутами
Ігор Лоський. – Просив лише, щоб не спокушати
до вступу до куреня молодших кляс».
Запис добровольців до
Студентського куреня Січових
Стрільців проводили в вестибюлі
Центральної Ради – нинішній
Будинок вчителя, неподалік
Київського університету.
Протягом січня 1918 року до
куреня записалися близько 200

6. 6
юнаків. Їх групами відправляли до
Костянтинівського військового училища на
Печерську. Там під керівництвом старшин
Богданівського полку розпочався військовий
вишкіл. Планувалося, що студенти-добровольці
охоронятимуть Центральну Раду й порядок у місті,
тому спершу здебільшого марширували й
відпрацьовували повороти й лише згодом
розпочалися вправи зі зброєю. Лоський згадує:
«Розгардіяш, який панував тоді у Києві, відбився
навіть у такій дрібниці: як одягнено й озброєно
студентську сотню. Кожен одержав з одягу –
штани, подерту шинелю і якусь арештантську
шапку. Можна собі уявити, як гротесково
виглядала сотня. Пересічний вигляд був такий:
власні черевики, солдатські штани, зав’язані
мотузкою, гімназійна чи студентська куртка або
шинель, в якій найменше бракувало однієї поли.
Не ліпше виглядала зброя – старі, поржавілі
рушниці… І це все в той час, як місяць після того
більшовики, захопивши помешкання школи,
знайшли там повні склади новеньких чобіт, одягу,
не кажучи вже про амуніцію і зброю». 27 січня ці,
майже не знайомі з військовою справою, юнаки
виїхали на фронт. Разом з ними відбуло 250
курсантів старшинської школи. 28 січня о 4-й
годині ранку поїзд зі студентами– вояками та 250
курсантами старшинської школи прибув до
невеличкої станції Крути, що між Ніжином і
Бахмачем. Тут до них приєдналось близько 40

7. 7
гайдамаків. Старшина Лощенко пристосував вагон
під бронепоїзд і з одним козаком, невеликою
гарматою і кулеметом відважно рушив в бік
ворога. Увесь день готувались до бою: рили окопи
обабіч залізничної
колії, проводили розвідку. Командир юнкерів
сотник Гончаренко поділив студентів на чотири
взводи і по 28-30 чоловік поставив їх в
найбезпечнішому місці. Наймолодших і тих, хто
не вмів стріляти, залишив в резерві. Настав
холодний похмурий ранок 29 січня. О 9-й годині
кінна розвідка повідомила про наближення
більшовиків. Юнаки старшинської школи
розташувались праворуч, а студенти — ліворуч від
залізничної колії, за два кілометри на схід від
станції Крути. Невдовзі розгорівся кривавий бій.
Наступали матроси Балтійського флоту — їх було
6 тисяч старих вояків на майже шістсот молодих
борців за волю України. Мороз, вітер. Місцевість

8. 8
не давала майже жодного укриття. Юнаки лежали
на голому снігу.
Червоногвардійці зробили спробу наступу на
студентську сотню, відчуваючи її слабшу
підготовку, але, потрапивши під перехресний
вогонь, відійшли. Ще за дві години червоні, маючи
майже десятикратну перевагу в людях, розпочали
оточення. Введена у бій резервна студентська
сотня до самої темряви стримувала обхід із

9. 9
правого флангу. Лазарет у потязі був
переповнений, у юнкерів і студентів закінчувалися
набої. Бій тривав увесь день 29 січня.
Земля дрижала. Схід вогнем горів.
Сурмили сурми. Гримали гармати.
А в їх очах, вогнистих та завзятих,
Палав святий, благословенний гнів.
Ішли, де більшість снігових полів.
Де смерть взялася з вітром танцювати.
Свистали кулі… Рвалися гармати,
І — постаті майнули в вир вогнів.
Учасник бою Ігор Лоський згадував:
«Більшовики перебіжками почали наближатись до
лав юнаків. З одного боку до 1000 досвідчених
вояків, з другого — не більше 300 молодих
хлопців, що вперше були в бою. Розпалені
обставинами бою, юнаки безупинно стріляли. Тим
часом вороги своїм лівим крилом обходили
ріденьку українську лаву. Серед юнаків були вже
перші жертви, що нерухомо лежали на снігу, чути
було стогони поранених, але ж українці з
рідкісною впертістю і відвагою боролися далі.
Ніхто з них не думав про відступ, усі
продовжували стріляти, хоча небезпека оточення
була вже очевидною. Бій був запеклим і тривав до
полудня. Молоді воїни билися відчайдушно,
виявляли зразки хоробрості. Та сили були надто
нерівні. Побачивши безперспективність подальшої

10. 10
битви, комендант юнацького куреня дав наказ
відступати. Але поки це слово дійшло з одного
боку колії, де були юнаки старшинської школи, на
протилежний, до студентів, хтось замінив слово
«відступати» на «наступати». Юнаки-курсанти
відійшли назад, а студенти кинулись вперед… На
смерть. Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв
уже не було. І падали, падали у нерівному бою.
Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали
сотні трупів». З настанням темряви був даний
наказ про відступ до потяга, що чекав за кілька
кілометрів від станції Крути. Уже на місці
з’ясувалося, що немає бійців однієї роти. Двадцять
сім здорових і вісім поранених студентів і
гімназистів у сутінках заблукали й вишли на
світло станції, уже захопленої червоногвардійцями
і потрапили в полон. Їх по-звірячому замордували
і заборонили місцевим селянам поховати. З цих
імен героїв відомі лише кілька: Володимир
Шульгін, Кольченко, Омельченко, Микола

11. 11
Лизогуб, Пипський (галичанин), Андрій
Соколовський.
Самовідданий подвиг, який здійснили
українські юнаки під Крутами, затримав швидке
просування військ Муравйова. Але дорога до
столиці України тепер була відкрита. 5 лютого
більшовики підійшли до міста і з лівого берега
Дніпра підділи його страшному гарматному
обстрілу. 9 лютого червоні увійшли до Києва і
вчинили криваву розправу над беззахисним
населенням. Загалом за неповний місяць окупації
червоними було вбито за різними оцінками від 5
до 20 тисяч громадян (населення міста на той час
не перевищувало 200 тисяч).
На початку березня 1918 року згідно з мирним
договором, підписаним у Бресті, українські війська

12. 12
при допомозі Німеччини звільнили Київ. 19
березня тіла юнаків, вбитих в Крутах, перевезли
до Києва і переховали з військовими почестями у
спільній могилі на Аскольдовій горі.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...

13. 13
На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Тичина Павло «Пам’яті тридцяти» (1918)
Подвиг українських юнаків під Крутами, що
своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за
волю України, навічно залишаються в історії як
символ національної честі. Студенти, курсанти,
школярі виявилися у своєму патріотизмі вище за
класові інтереси і, коли постала потреба, без
вагань віддали молоде життя в ім’я волі свого
народу. В масштабах всесвітньої історії ця битва
зовсім незначна. Вона не є зразком військового
мистецтва, скоріше це символ нескореного духу
нашої нації. Це пересторога тим, хто й нині
сподівається поставити націю на коліна.
Україна пишається молодими Героями. Пам’ять
про них, як і та велична слава, за яку вони
боролися – невмируща. Вічна їм слава.

14. 14
Список літератури
1. Авдій, Василь. Правда та міфи навколо Крут [на
запитання відповідає дослідник крутянського
бою Сергій Бутко] / Василь Авдій // Голос
України. – 2018. – 27 січня (№ 9). – С. 5.
2. Бородюк, Наталя. Бій під Крутами не завершився
[в Україні зняли історичний екшн «Крути 18»,
який спонукатиме суспільство засвоїти помилки
минулого і не повторювати їх] / Наталя
Бородюк // Урядовий кур'єр. – 2018. – 27 січня
(№ 19). – С. 1, 5.
3. Власепнко, Світлана. На шану відважних героїв
[до Дня пам’яті Героїв Крут] / Світлана
Власенко // Голос України. – 2017. – 28 січня
(№ 17). – С. 4.
4. Волинська, Ольга. Пустити у серце Крути / Ольга
Волинська // Порадниця. – 2018. – 25 січня
(№ 4). – С. 2.
5. Героїзм і трагедія нашої історії [до Дня пам’яті
Героїв Крут] // Шкільна бібліотека. – 2016. –
№ 12. – С. 86-87.
6. День пам’яті Героїв Крут [29 січня 1918 р. біля
станції Крути юні патріоти дали бій
більшовицьким військам] // Позакласний час. –
2017. – № 12. – С. 5.

15. 15
7. Донець, Григорій. Крути в осягненні Павла
Тичини / Григорій Донець // Літературна
Україна. – 2018. – 25 січня (№ 3). – С. 1, 4.
8. Клименко, Олександр. Вшанували Героїв Крут.
Не забуваймо історію… / Олександр Клименко //
Голос України. – 2018. – 31 січня (№ 20). – С. 5.
9. Коваленко, Андрій. Крути – «народини нового
українця» [100 років бою під Крутами] / Андрій
Коваленко // Вечірній Київ. – 2018. – 25 січня
(№ 4). – С. 9.
10. Коваленко, Сергій. Пам’ятати про Героїв Крут,
щоб не повторювати минулих помилок / Сергій
Коваленко // Голос України. – 2016. – 30 січня
(№ 17). – С. 1, 3.
11. Шпак, Віктор. Кривава ціна помилок політиків
[100 років бою під Крутами] / Віктор Шпак //
Урядовий кур'єр. – 2018. – 27 січня (№ 19). – С.
6.
12. Крути : пам’яті героїв Крут : збірка / упоряд. О.
Зінкевич, Н. Зінкевич. – Київ : Смолоскип,
2010. – 64 с.
13. Маланюк, Євген. Крути : народини нового
українця / Євген Маланюк. – Київ : ВЦ
«Просвіта», 2015. – 36 с.

16. 16
14. Мацегора, Катерина. Історія переплітає долі
Героїв Крут із сучасністю / Катерина
Мацегора // Урядовий кур’єр. – 2018. – 30 січня
(№ 20). – С. 2.
15. Ольшанський, Валентин. Бій, укарбований у
вічність [100 років тому юні захисники
української незалежності у нерівній борні
заступили ворогові шлях на Київ, ставши
легендою] / Валентин Ольшанський //
Хрещатик. – 2018. – 30 січня (№ 11). – С. 1.
16. Панькова Надія. Аскольдова могила [до
річниці пам’яті подвигу Героїв Крут] / Надія
Панькова // Українська мова та література. –
2017. – № 23-24. – С. 32-43.
17. Пригорницький, Юрій. Бій триває. Крути – вся
Україна / Юрій Пригорницький // Літературна
Україна. – 2016. – 4 лютого (№ 4). – С. 1-2.
18. Сорока, Ю. В. Бій під Крутами / Ю. В.
Сорока. – Київ : Золоті Ворота, 2013. – 120 с.
19. Трагедія та слава Крут // Вечірній Київ. –
2017. – 26 січня (№ 3). – С. 9.
20. Уроки історії потрібні, щоб перемагати [до Дня
пам’яті Героїв Крут] // Голос України. –2016. –
29 січня (№ 16). – С. 1, 8.

17. 17
21. Фіщенко-Савицька, Н. Нев’янучий вінок
пам’яті Героїв Крут / Н. Фіщенко-Савицька //
Позакласний час. – 2017. – № 12. – С. 8-10.
22. Чепурний, Василь. Вогонь їх подвигу не згас
[до Дня вшанування Героїв Крут] / Василь
Чепурний, Максим Солоненко, Володимир
Чепурний // Голос України. – 2017. – 31 січня
(№ 18). – С. 6.
23. Чепурний, Василь. Жар і холод січня 1918-го
[до Дня пам’яті Героїв Крут] / Василь
Чепурний // Голос України. – 2017. – 28 січня
(№ 17). – С. 1, 4-5.
24. Чорна, Світлана. Подвиг, який надихає на
боротьбу за незалежну державу [29 січня – День
пам’яті Героїв Крут] / Світлана Чорна // Голос
України. – 2018. – 27 січня (№ 18). – С. 1, 5.
25. Шевченко, Анна. На Героїв Крут
рівнятимуться всі наступні покоління
захисників Вітчизни / Анна Шевченко // Голос
України. – 2018. – 30 січня (№ 19). – С. 1-2.
26. Юні оборонці Батьківщини [до Дня пам’яті
Героїв Крут] // Календар знаменних і пам’ятних
дат. – 2016. – № 1. – С. 50-56.

18. 18
27. Юхимчук, Мар’яна. Крути! Кров і вогонь! /
Мар’яна Юхимчук // Журавлик. – 2017. – № 3. –
С. 13.