Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної пам’яті українського народу. Щороку в четверту суботу листопада українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом. Міжнародне визнання Голодомору є свідченням встановлення історичної справедливості щодо оцінки злочину проти людяності, скоєного стосовно українського народу, та демонстрацією засудження дій тоталітарного режиму росії, який знищив в Україні мільйони людей. Цього року вшанування пам'яті жертв сталінського режиму відбуватиметься під час повномасштабної війни росії проти України. Знову проти українців росіяни застосовують геноцидні практики. Адже росія в цій війні переслідує ту саму мету, що й під час Голодоморів — знищити українську ідентичність і націю. Трагічні події сьогоднішнього дня наочно показують нам всім, що дуже важлива жива пам'ять.

1. 10 важливих фактів

2. У четвертусуботулистопадав Українівшановують пам'ять
мільйонівжертвголодоморів, які відбулись в Україні у XX столітті.
Наймасштабнішийз нихбуву 1932-1933 роках.
На думку більшості істориків, причиною голоду 1932-33 років стала
примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку
провадила комуністична влада.
Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померли щонайменше 3,9
мільйона людей. Кількість жертв у всьому СРСР оцінюють у близько
сім мільйонів.
Майже 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 років геноцидом
української нації. Але це питання досі викликає запеклі дискусії серед
істориків та політиків, а низка країн, зокрема росія, заперечують
геноцид.

3. Серед істориків та політиків немає єдиної
думки щодо того, чи можна вважати
Голодомор геноцидом у юридичному значенні
цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про
запобігання злочину геноциду і покарання за
нього.
При цьому «батько Конвенції про геноцид»,
доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав
цей термін, у 1953 році сказав, що «винищення
української нації» - це «класичний приклад
геноциду».
ГЕНОЦИД
2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років
геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору
вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачене.
1

4. Голодомор визнали геноцидом українців 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор,
Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща,
США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава. Ще вісім країн
засудили Голодомор як акт винищення людства або вшанували пам'ять мільйонів
знищених голодом українців: Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія,
Словаччина, Чехія та Чилі.
Росія визнала, що причиною голоду була насильницька колективізація, але від нього
постраждали багато регіонів СРСР.
Слова «геноцид» немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених
Голодомору. У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо «жахливим
злочином проти народу України та людяності».
У 2010 році Апеляційний суд міста Києва у
своєму рішенні оголосив про геноцидний
характер Голодомору і намір керманичів
СРСР Сталіна, Молотова, Кагановича,
Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора
знищити частину української нації.

5. КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ
Дослідники досі сперечаються щодо точної кількості жертв Голодомору.
Науковці реконструювали щорічні основні параметри динаміки населення
України між 1926 та 1939 роками.
На основі цих оцінок інститут демографії назвав цифру загиблих від
Голодомору у 3,9 мільйона людей. Саме цю цифру вважають найбільш науково
доведеною.
Деякі історики називають суттєво більші цифри,
а Інститут національної пам'яті припускає, що
загиблих в Україні близько 7 мільйонів.
У рішенні Київського апеляційного суду щодо
винуватців Голодомору від 2010 року вказано число
3,9 млн.
В Україні ведуть Єдиний реєстр жертв
Голодомору.
2

6. ГЕОГРАФІЯ ГОЛОДУ
Дослідники дискутують щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР
у 1932-33 рр.
Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що
більше половини з них були українцями.
Український інститут демографії надав оцінку демографічних втрат внаслідок
Голодомору у всьому СРСР та у колишніх республіках.
3
Втрати через надсмертність в
результаті голоду за той період в СРСР
становили 8,7 млн осіб. Серед республік
колишнього СРСР Україна посідає перше
місце за абсолютними обсягами втрат
через надсмертність, а Казахстан має
найвищі показники втрат відносно
чисельності населення.

7. Українські вчені встановили, що відносні втрати через надсмертність в
Україні у 1932-1934 роках у чотири рази вищі, ніж у росії.
Масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних
українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.
Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській,
Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Одеській
області, Молдові (частина якої тоді була в УРСР) та Чернігівській області.
Інститут демографії оцінює втрати населення в українських регіонах від 20%
до 10% від загальної кількості.
Близько 81% загиблих від голоду в
Україні були українцями, 4,5% -
росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% -
поляками. Серед жертв було також
багато білорусів, болгар та угорців.

8. ДЕ НЕ БУЛО ГОЛОДОМОРУ
У 1932 році в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани
хлібозаготівлі.
Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під
каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.
У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи
навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.
На боржників, які потрапили на ці «чорні дошки», накладали різноманітні штрафи і санкції,
аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.
У роки голоду потрапляння села на «чорну дошку» означало вирок його жителям.
Система «чорних дошок», окрім України, діяла також
на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані - територіях,
де жило багато українців.
Голоду зовсім не було на українських землях Галичини,
Волині, Західного Поділля, які у 1932-1933 роках входили
до складу Польщі, а також Буковині, яка була в Румунії,
та у чехословацькому на тоді Закарпатті.
Голод мало торкнувся Криму.
4

9. ПЕРШІ ЗГАДКИ В ПРЕСІ
Одним із перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм
Маґерідж у грудні 1933 року. Журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною
та Кубанню, розповівши про голод серед селян. Маґерідж засвідчив масову загибель селян,
однак не назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада
заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
У березні 1933 року британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти
інтерв'ю у Сталіна. Врешті він проїхав Україною та зафіксував жахіття, які там коїлись.
Наприкінці березня 1933 року Джонс опублікував статтю «Тут немає хліба» про голод в
Україні.
У 2019 році вийшов фільм Агнешки Холланд «Ціна правди» про
трагічну долю Гарета Джонса та голод.
У 1934 році у Британському Парламенті відбулись спеціальні
дебати щодо Голодомору.
Сенсаційні відкриття журналістів спробував заперечити
кореспондент New York Times у Москві Волтер Дюранті. Його
замітка називалася: «Росіяни голодують, але не вмирають від
голоду».
Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті
підтвердив факт масових смертей від голоду.
5

10. ОФІЦІЙНЕ ВИЗНАННЯ
Саме слово «Голодомор» вперше з'явилося в друкованих працях українських
емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли
лише говорити про «труднощі з продовольством», але не про голод.
Із вуст партійного високопосадовця слово «Голодомор» вперше прозвучало в грудні
1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на
урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.
Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії
України дозволив публікацію книжки «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків,
мовою документів».
Першим професійним літературним твором про голод був «Жовтий князь» Василя
Барки, який вийшов у діаспорі в 1962 році.
6

11. У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського
генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та
механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні.
У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч
сторінок державних архівів про Голодомор.
Згодом у Києві звели великий музей Голодомору та меморіальний комплекс.
Вшановування пам'яті жертв Голодомору є частиною офіційної програми
під час візитів іноземних делегацій до України.

12. НАТУРАЛЬНІ ШТРАФИ
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно,
конфісковували все інше продовольство.
Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом та способом
збагачення представників радянської влади.
Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто
приховане від неї зерно, якого насправді не було.
Спочатку каральним органам дозволяли відбирати
лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони
взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
Спеціальні загони за допомогою металевих
«щупів» обшукували навіть городи селян й шукали
закопані продукти.
На Поволжі та Північному Кавказі натуральні
штрафи застосовувалися лише епізодично.
7

13. ЗАКОН ПРО «П'ЯТЬ КОЛОСКІВ»
У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та «інші антисоціальні
елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне
майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за
пом'якшувальних обставин - 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.
За каральним документом закріпилася народна
назва «закон про п'ять колосків», оскільки винним у
розкраданні державного майна фактично був
кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі
кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону за ним засудили
150 000 осіб.
Закон діяв до 1947 року, однак пік його
застосування припав саме на 1932-33 рр.
8

14. КАНІБАЛІЗМ
Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли
тіла своїх чи сусідських померлих дітей.
«Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд почав друкувати плакати з
такою пересторогою: «Їсти власних дітей - це варварство», - пишуть угорські
дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.
Доктор історичних наук Василь Марочко вказує, що у першій половині 1932 року
були поодинокі факти людожерства, а у другій половині 1932-го і в 1933-му - це стало
масовим явищем в усіх областях України, де лютував голод.
«Зазвичай до людожерства найчастіше вдавалися
жінки, можливо, щоб зберегти сім'ю, коли в жертву
приносили меншу дитину, щоб вижили старші.
Особливо це було у весняний період», - розповідає
пан Марочко.
Часто жертвами канібалізму ставали
безпритульні діти, які в пошуках їжі ходили
селами. Також за ці роки з'їли кілька
мільйонів собак і котів.
9

15. ПЕРЕСЕЛЕННЯ З РОСІЇ
Після Голодомору до спустошених сіл спробували завезти селян з інших регіонів
Радянського Союзу. Це передбачалось секретною постановою Ради народних
комісарів СРСР «Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників» від
25 жовтня 1933 року. На їхнє переселення виділили 15 мільйонів 500 тисяч рублів.
Згідно з архівними документами, до Донецької (тоді поширювалася і на територію
нинішньої Луганської області), Дніпропетровської (до якої частково належала і нинішня
Запорізька область) і Харківської областей мали переселити колгоспників з росії, а до
Одеської (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської
областей) – із білорусі та росії.
10

16. До кінця 1933 року із Західної області РРФСР до Дніпропетровщини
відправили 109 ешелонів з переселенцями та їхнім майном, з Центрально-
чорноземної області росії до Харківської області – 80 ешелонів, з Іванівської до
Донецької – 44 ешелони.
З Білоруської РСР до Одеської області направили 61 ешелон, з Горьківської
області – 35 ешелонів з людьми.
Хоча науковці вказують, що левова частка переселенців не прижилась на
новому місці.
«Усе ж таки цифри про переселенців з росії і білорусі не дуже великі. Тисячі
господарств у масштабі таких великих регіонів як Донбас і Слобожанщина –
не надто вражаючі», – вважає історик Станіслав Кульчицький.
Він також розповів, що, згідно з дослідженнями Інституту історії НАН
України, більше половини з тих, хто переселився з росії на територію
України у 1933-1934 роках, повернулися назад до росії через погані умови у
спустошених тоді селах.

17. Вшанування жертв Голодомору
Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною національної
пам’яті українського народу. Щороку в четверту суботу листопада
українці запалюють свічки як символ пам’яті про вбитих голодом.
Цього року вшанування пам'яті жертв сталінського режиму
відбуватиметься під час повномасштабної війни росії проти України.
Знову проти українців росіяни застосовують геноцидні практики.
Трагічні події сьогоднішнього дня наочно показують нам всім, що дуже
важлива жива пам'ять.