2. У 1931 р. майже третина урожаю
була втрачена під час жнив. Плани
хлібозаготівель, однак, залишилися
без змін. У 1932 р. площа посівів в
Україні зменшилась на одну п'яту.
План же хлібозаготівель був
піднятий на 44%. В 1932 р. була
прийнята постанова "Про охорону
соціалістичної власності", згідно з
якою за "присвоєння" навіть жмені
зерна з колгоспного поля селяни
каралися
розстрілом
або
концтабором. У засіки держави
тоді забирали навіть насіннєвий
фонд, не видаючи колгоспникам
ані зернини.
3. В республіці почався голод.
У березні 1933 р. ним було
охоплено 103 з 400 районів.
Однак навіть за цих умов значна
кількість
зерна
йшла
на
експорт.
Центральна
влада
спромоглася виділити Україні
лише
3 млн. пудів хліба. Яка
його
частина
потрапили
голодуючим,
і
сьогодні
залишається
невідомим.
Відоме інше: втрати
України становили 5-7 млн.
люду. Цей голодомор був
безсумнівно
штучним
і
класифікується як
радянсько-більшовицький
геноцид проти українського
народу.
4. Голодомор 1932-1933 рр. спричинив величезну смертність населення,
особливо дітей і стариків. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів,
трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму.
Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених
пунктах над сільрадами вивішували чорні прапори: це означало, що жителів
тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під
охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба.
Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували дістатися до
міста. Не всім це вда-валося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших
зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало людей.
Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки
залишали їх у ліка-рнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто
на вулицях.
5. Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з
грудня 1931 р. Навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси,
заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах
України почався повальний голод.
Друкується багато документів приймальні голови ВУЦВК, куди
голодуючі зверталися за порятунком. Ці свідчення важко читати.
Однак найбільше вражає документ, в якому розповідається про матір,
яка зарізала малолітнього сина, щоб його м'ясо обміняти на яйця і
прогодувати інших своїх дітей.
6. Про голодомор в Україні в 1933 році заговорив увесь
цивілізований світ. Та чим гучніше лунали ті голоси, тим
рішучішими були офіційні заперечення керівників СРСР і
радянської преси. Ось одне з них: "Заявление о голодной смерти
миллионов советских граждан на Волыни, Украине и Северном
Кавказе является вульгарной клеветой, грязным наветом,
который сварганили в редакции "Рейхпост" (австрійська
газета), чтобы переключить внимание своих рабочих с их
собственного тяжелого и безнадежного положения на проблемы
голода в СССР". (Газета "Правда" за 20 липня 1933 року).
7.
8. У 1933 році мені було вісім років. Я вчився у другому
класі Олексіївської початкової школи
Гребінківського району. Виходив з дому до школи
голодний, на уроках думав про їжу, повертався
додому голодний і лягав спати голодним. Уві сні мені
виділися пиріжки з сиром, пишні пухкі паляниці,
галушки... На два роки старша від мене сестра
Настуня, теж школярка, була міцніша й
витриваліша, їй не менше допікав голод, але вона
мовчала. А я, поникавши надворі, скімлив: "Мамо,
їсти!"
- А щоб вас! - сердилася мати. - Боже мій милий, ну що
мені робити? Хоч на вішальницю йди! Завтра ще раз
сходжу у Шрамківку, на базар, може, щось виміняю...
9.
10. У школі раз на день нам давали по
тарілці горохового супу, рідкого, нічим
не засмаженого. На дні тарілки плавало
три-чотири горошини. Сьорбаючи той
суп, я бачив себе у тарілці, мов
у дзеркалі.
Важко вчитися на голодний шлунок.
Та попереду було ще страшніше насувався великий голод зими 1933
року. В селі почали пухнути від голоду
дорослі й діти. То тут, то там на
вулицях нашого села ми натикалися на
приметені снігом трупи односельців. Їх
підбирали на сани і везли на цвинтар,
де ховали всіх в одній ямі, без трун.
11. А тим часом селом снували так
звані "буксирні бригади" з
числа радянських активістів.
"Буксирники" заходили в хати
і вимітали у кожного селянина
все до зернини, як казали
вони,
"для
робітничого
класу", "для побудови у нашій
країні соціалізму".
12. Тоді ми не могли збагнути причини лиха, що
коїлося на нашій землі. І лише тепер, через 70
років, тримаючи в руках архівні документи, я
можу з певністю сказати: все те відбувалося
не спонтанно, не випадково. У тодішній
країні здійснювалася чітка і продумана
система знищення українського селянства.
15. Аналіз даних демографічної статистики
30-х рр. свідчить, що прямі втрати
населення України від голоду 1932р.
становили близько 150 тисяч чоловік.
1933р. голодною смертю загинуло від 3
до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні
втрати,
включаючи
зниження
народжуваності, сягали в 1932-1934 рр.
5 млн чоловік. На Харківщині померло
від голоду близько мільйона осіб. Не
менше мільйона загинуло на Кубані.
Голод у 1933 р. був наслідком спроби
здійснювати соціалістичне будівництво
воєнно-комуністичними
методами.
Проте примусова колективізація і
накладена на колгоспи продрозкладка
призвели
до
глибокої
деградації
сільського виробництва, яка так дорого,
так боляче і невідшкодована обійшлася
країні й народові.
16. Те, що відбулося на Україні у 1933 р., не знайшло
адекватного висвітлення в архівних джерелах.
Причина в тому, що генсек наказав ставитися до
голодомору як до неіснуючого явища. Особливо
дивне враження справляють стенографічні звіти
пленумів і протоколи політбюро ЦК КП(б)У часів
голодомору. В них відображено відчайдушну
боротьбу з окремими конкретними проявами
голоду, але не згадується саме слово «голод».
Заборона на це слово не викликалася, зрозуміло,
побоюваннями за просочуван-ня негативної
інформації. По-перше, голод різної інтенсивності
охопив мало не всю хлібовиробну смугу країни і
не становив таємниці. По-друге, документація
партійних органів завжди мала гриф «цілком
таємно». Сталін насправді не бажав обговорення
проблеми голоду. Воно означало б визнання
факту економічної ката-строфи, в яку потрапила
країна внаслідок авантюристичної політики
«наступу соціалізму по всьому фронту». Більше
того, воно означало б дозвіл оцінювати рішення,
негласно прийняті на найвищому рівні з метою
виходу з катастрофи. А саме ці рішення й
призвели до голодомору.
17. Кількість полеглих від терору
голодом — це розрахункова
величина. Вона встановлюється як
перевищення над нормальною
смертністю населення в місцевості,
охопленій голодом.
Перша кількісна оцінка полеглих від
голоду з’явилася у зарубіжній пресі в
серпні 1933 року. Тоді газета «НьюЙорк геральд трибюн» опублікувала
матеріал Ральфа Барнса, в якому
фігурувала неправдоподібна для
західної громадськості цифра: один
мільйон
смертей
від
голоду.
Конкуруюча з нею газета «Нью-Йорк
таймс»
примусила
Дюранті
прокоментувати інформацію. Той
змушений був підтвердити факт
голоду. З його замітки випливало
(хоч прямо про це не говорилося), що
кількість загиблих становить не
менше 2 млн. чоловік. Через день в
цій же газеті з’явилося повідомлення
Фредеріка Берчелла, де називалася
нова цифра — 4 млн. чоловік.
Наведені оцінки жертв 1933 року
мають одну спільну рису: вони
робилися «з пташиного льоту».
Іноземні журналісти не володіли
статистичною
інформацією,
але
старалися донести до своїх країн, що
в СРСР коїться щось страхітливе.
18. Статистика смертності по областях у відсотках від
загальної кількості смертей в УРСР
Області
1927—1928 рр.(%)
Київська
19,7
Чернігівська
10,4
Вінницька
16,0
Харківська
19,2
Дніпропетровська 11,6
Одеська
10,2
Донецька
10,8
1933 р.(%)
26,8
6,3
14,5
26
9,6
8,6
6,4
1935—1936 рр.(%)
17,7
10
17,4
15,1
11,3
9,5
16,9
20.
У 1988 році Конгрес США, а у 1989 р. Міжнародна комісія юристів офіційно визнали
голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти української нації.
15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала
голодомор 1932-33 рр. актом геноциду. (Але не прийняла постанови, поданої на її розгляд,
що до цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має
юридичної цінності.)
На вересень 2003 р. офіційні документи з приводу голодомору ухвалили у Бельгії, США,
Канаді, Аргентині і Країні Басків (Іспанія).
Міжнародна конференція з нагоди 70-ї річниці Голодомору, організована Інститутом
досліджень історії суспільства та релігії міста Віченца (Італія) 16—18 жовтня 2003 року. За
результатами роботи опубліковано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні 1932—
1933 років» (вийшла італійською мовою).
у листопаді 2003 року угорський парламент одноголосно прийняв постанову, яка визнає
голодомор 1932—1933 років актом геноциду проти українського народу
Проблема визнання голодомору 1932-33 рр. в Україні злочином проти людства розглядалася
на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН — з нагоди 70-х роковин подій (10 листопада 2003
р.).
В кінці листопада 2003 р. в Парижі проведено дні пам'яті жертв голодомору в Україні.
Почесний президент — Ален Безансон.
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933
років в Україні», який трактує події 1932—1933 років, як Геноцид українського народу.
Рішення було ухвалене 233 голосами. Від Партії регіонів проголосувало 2 депутати, від БЮТ
— 118, від «Нашої України» — 79, від Соцпартії — 30, позафракційних — 4. Фракція
комуністів за законопроект, поданий Президентом України, не голосувала у повному складі.
3 липня 2008 Парламентська Асамблея Організації з безпеки й співробітництва в Європі
(ПА ОБСЄ) прийняла резолюцію щодо Голодомору в Україні. Резолюція "рішуче пропонує
всім парламентаріям вжити заходів для визнання факту Голодомору в Україні"
21.
Пам'ятник (обеліск) жертвам Голодомору у Києві
Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Едмонтон (Канада, провінція Альберта), 1983 р.
Перший в світі пам'ятник жертвам Голодомору.
Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Калґарі (Канада, провінція Альберта), 1999 р.
Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Вінніпеґ (Канада, провінція Манітоба), 1984 р.
Меморіальний курган біля м. Лубни (недалеко від Мгарського монастря).
Меморіальний хрест на сільському цвинтарі у с. Литвяки, (Лубенський район ,
Полтавська область).
Меморіальний хрест у м. Харків, перший в Україні, встановлено 4 жовтня 1989 р.
Меморіальний хрест у м. Миколаїв.
Меморіальний хрест у м. Коломия (недалеко від церкви Благовіщення).
Меморіальний хрест у м. Дніпропетровськ (встановлено 2005р.).
Меморіальний тризуб Українського православного собору св. Володимира у м.
Парма, Огайо (передмістя м. Клівленду).
