«Я мрію так життя прожити, щоб кров і піт віддать землі своїй, щоб у плодах моїх хилились віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій» Ці рядки стали життєвим кредо Михайла Панасовича Стельмаха, про якого Чернігівська обласна бібліотека для дітей хоче розповісти своїм читачам.

2. «Я мрію так життя прожити,
щоб кров і піт віддать землі своїй,
щоб у плодах моїх хилились віти, щоб
розроставсь в глибинах корінь мій»
Ці рядки стали життєвим кредо Михайла
Стельмаха

3. Михайло Панасович Стельмах
народився 24 травня 1912року
у селі Дяківці Літинського
району на Вінниччині в родині
незаможного хлібороба.
Будинок в якому народився
майбутній письменник

4. Співець українського Поділля
Батьки змалечку йому
прививали почуття щирості,
любові та людяності.
Пробудили в його дитячому
серденьку любов до
природи, навчили
милуватися вранішніми
росами та легкими
туманами.

5. Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до
школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати,
тому його відразу прийняли до другого класу. Сім’я
постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було
важко, вчитися – теж. На всю родину Стельмахів
були одні чоботи, тому взимку батько часто носив
Михайлика до школи на руках, загорнувши його у
якусь теплу одежину.

6. Після закінчення початкової
сільської школи Михайло Стельмах
вступив до школи колгоспної
молоді, а в 1928 році очолив
молодіжну бригаду. Від зорі
до зорі працює він у полі,
а в душі мріє бути вчителем.

7. Спершу майбутній письменник навчається
у Вінницькому педагогічному технікумі,
а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив
Вінницький педінститут.
Дві зими учителював у школах рідного
Поділля, збирав усну народну творчість,
пробував писати.

8. Коли почалася Друга Світова війна, Михайло Стельмах
пройшов її всю. Бойові побратими згадують, що він
нічого не боявся – завжди рвався на передову.
Після другого поранення Стельмаха хотіли комісувати,
але він повернувся на фронт уже не артилеристом, а
як кореспондент газети І українського фронту «За
честь Батьківщини». При цьому він, як справжній
українець, вважав війну катастрофою – адже серце
«селянського сина» не може не стискатися при
вигляді спалених хат…

9. Після війни, на запрошення
поета Максима Рильського,
став співробітником
Інституту фольклору,
етнографії та мистецтва
АН УРСР (1945–1954 роки).

10.  1941 рік – виходить перша збірка поезій «Добрий
ранок» під редакцією А. Малишка.
 1942 рік – виходять під редакцією М. Рильського
дві збірки фронтових віршів «Провесінь» і «За ясні
зорі».
 1952 рік – Спроба написати твір про післявоєнну
Галичину, війну ОУН-УПА на рідному Поділлі,
наштовхується на опір цензури.

11. Головліт УССР не дозволив до видання й повернув
видавництву «Радянський письменник» на переробку
повість Михайла Стельмаха «Над Черемошем»,
де замість приречених куркулів, у Стельмаха діють
озброєні найновішою автоматичною зброєю
буржуазні націоналісти, т. зв. бандерівці, які мають
свою розгалужену організацію, свій керівний центр,
свою «Українську головну військову раду» т. ін.

12. Одержавши у 1961 році Ленінську премію за трилогію
«Велика рідня» (1949-1950), «Кров людська – не водиця»
(1957), «Хліб і сіль» (1959), Михайло Стельмах вирішив…
пожертвувати грошовий еквівалент премії на будівництво
школи у рідних Дяківцях – бо діти вчилися у звичайних
хатах… Щоправда, грошей вистачило лише на фундамент,
але справу було зрушено з місця – і за якихось два роки
(у ті часи це майже світлова швидкість) школа постала!
У кращі часи тут навчалося близько 600 учнів…

13. Заслуга Стельмаха – перша публічна
розмова про факт «незрозумілого» голоду
1932-1933рр. в Україні у глухі брежнєвські
часи. У творі «Чотири броди» (1978)
Стельмах примушує українське суспільство
згадати про жертв Голодомору, вказує на
відвертих колаборантів, які брали участь в
організації штучного голоду на селі.

14. Стельмах умів писати правдиво про все
– і «свої» читали між рядків те, що «чужі» не бачили.
У школі вивчають «Гуси-лебеді летять», але ж хто
звертає увагу, наприклад, на такі рядки:
«Навiть у страшний тисяча дев’ятсот тридцять третiй
рiк, голодуючи, дядько Микола кепкував iз своєї
недолi. Зустрiв його я весною вже обрезклого,
розбалакались про людське горе, згадали сусiдiв,
що передчасно перейшли на цвинтар, посумували»…
Це стало фактично першою згадкою голоду 33-го
у радянській літературі.

15. «Правда і кривда» виявилася антирадянською уже після
виходу в світ. Адже головний герой, Марко Безсмертний –
начебто комуніст, фронтовик, але при цьому колишній
в’язень сталінських таборів! Крім того, він, людина «від
землі» чудово знає, що, де, як і коли сіяти, проте вказівки від
начальства прямо суперечать здоровому хліборобському
глузду. А коли Марко розпоряджається варити обіди
колгоспникам, які працюють у полі від зорі до зорі – начебто
цілком нормальний жест, адже людям треба їсти! – його
звинувачують у розбазарюванні соціалістичної власності…

16. Михайло Стельмах був єдиним українським радянським
письменником, який удостоївся найвищих нагород за
свою творчість і не був членом Комуністичної партії
Радянського Союзу.
Помер письменник 27 вересня 1983p.

17. «Син Подільської землі,
співець її краси і слави»
(А.М. Подолинний)