1. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
на тему:
СОЦІАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
Сміла 2012

2. У житті сучасного суспільства особливо гостро повстали проблеми суїцидальної поведінки.
Людина живучи в суспільстві, зазнає впливу соціального середовища і сама впливає на нього.
Постійні труднощі, які вона переживає, послабляють її адаптивні можливості. Це зумовлює
агресивність особистості, дисонанс, депресію, неадекватну самооцінку. Поєднання кількох мотивів
(особистісних і ситуативних) спричинює суїцидальну поведінку людини.
Україна увійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності. Особливо
викликають турботу у науковців та фахівців-практиків випадки суїцидальної поведінки серед
молоді. Кризові процеси в економіці та суспільному житті спричинили нову соціальну ситуацію
розвитку особистості. Молоді люди, з властивими їм емоційною нестійкістю, імпульсивністю,
високою навіюваністю, опинились в складних умовах самовизначення, в ситуації незадоволення
значущих соціальних потреб, що породило зростання соціально дезадаптованої поведінки.
Статистичні дані свідчать про актуальність проблеми профілактики самогубств серед молоді. Згідно
з результатами соціально-психологічних досліджень 27,7% молодих людей іноді втрачають бажання
жити; 17,8% - вважають, що нікому до них немає справ; 25,5% - не завжди можуть розраховувати на
допомогу близької людини; 51,9% - мають агресивні прояви, тобто не стримуються в ситуації
конфлікту.
Юнаки та дівчата, які перебувають у кризовому стані, потребують підтримки оточуючих,
психокорекційної допомоги фахівців.
З даною проблемою має боротися не тільки суспільство в цілому, але й кожна окрема людина,
особливо та, яка повинна знаходитися поруч з молоддю і намагатися допомагати їй в складній
ситуації. Тільки після цього можна говорити про вирішення даної проблеми.
СУЇЦИД ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН
(ПОВЕДІНКА, ПРИЧИНИ, МОТИВИ)
Феномен суїциду в загально психологічному аспекті трактують як поведінку людини,
спрямовану на її самознищення. Це складна форма поведінки, на яку впливають психологічні,
соціальні, ідейно-філософські, біологічні та інші чинники. Існування молодої людини в суспільстві
охоплює різноманітні зв’язки, що передбачає сукупність її поведінкових реакцій.
Суїцид (лат. – себе вбивати) - навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом.
Ключовими чинниками, що призводять до самогубства, вважають психологічні. У структурі
суїцидальної поведінки виокремлюють внутрішню (психічну) форму: думки, уявлення, задуми про
суїцид, емоційні переживання, наміри; та зовнішню (дієву) форму: суїцидальні спроби і завершені
суїциди.
Самосвідомість людини визначається суспільством, до якого вона належить. Дисбаланс між
суспільним і особистісним у структурі психіки призводить до відхилень у його поведінці, зокрема,
до суїциду. Чим гармонійніше узгоджене суспільне й особистісне в людині, тим краще вона
адаптована до життя. У екстремальній ситуації чи ситуації соціальної напруженості зникає
психологічний комфорт та загострюються особливості індивіда: агресія, дисонанс, депресія,
неадекватність самооцінки, девіантні форми поведінки, це сприяє виникненню міжособистісних
конфліктів. Протягом життя молода людина долає різні небезпеки, але у кризовій ситуації
самогубство може стати способом вирішення проблеми, у нього може бути мета, свій смисл,
специфічна мотивація: протест, заклик, уникнення страждань, самопокарання, відмова, тощо.
Науковцями було досліджено, що на рівень суїцидальності впливають нові технічні засоби
передавання інформації. Так, відомий російський адвокат Анатолій Коні у своїй праці «Самогубство
в законі і в житті» (1923р.) розкрив «сумну роль» кінематографа, друкованих видань і навіть
непродумано складених соціологічних анкет, що містили «методологію» форм і способів
самогубств, з якими йому як юристу часто доводилось стикатися.
У час бурхливого розвитку засобів масової інформації, комп’ютерних ігор з поширеним у них
смакуванням смерті, в тому числі і суїцидальної, тенденції самогубств поглибились. «Гіпнотизм»
засобів масової інформації може стимулювати навіть суїцидальні епідемії серед молоді, оскільки,

3. спрацьовують механізми наслідування та емоційного зараження.
У середовищі молоді найпоширенішими соціально-психологічними детермінантами є:
соціальна ізоляція (вимушене тривале перебування в умовах обмежених стосунків та цілковита
відсутність соціальних контактів); групове неприйняття; зниження толерантності до «значущих
інших»; внутріособистісний конфлікт між статусом і домаганнями; самотність (породжена
розчаруванням у людях, втратою соціальних контактів, невизнанням індивіда на рівні
міжособистісній взаємодії); соціально-психологічне відчуження (збіднення комунікативних дій);
зростання незадоволення (статусно-рольові розбіжності); неадекватність ціннісного ставлення та
самооцінки; комунікативна неспроможність; зниження престижу, авторитету; міжособистісні
конфлікти, а також конфлікти, пов’язані з антисоціальною поведінкою.
Психопрофілактична робота, яка виступає основним джерелом попередження суїцидальної
поведінки, є засобом запобігання розвитку суїцидальних сценаріїв. Найефективнішим будуть засоби,
які включають психокорекційну роботу з поведінковими розладами молоді, орієнтація на високі
духовні цінності, які наповнюють сенсом життя, спрямовані на поширення світогляду особистості,
який відкриє подальшу життєву перспективу.
ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Чому людина скоює такий жахливий вчинок? Що впливає на формування суїцидної поведінки
людини? Що ми можемо зробити для попередження самогубств, особливо, серед молодого
покоління? Щоб відповісти на ці запитання, нам слід знати ознаки суїцидальної поведінки, а також
розглянути можливості психологічної допомоги у профілактиці суїцидів.
Якщо людина, на Ваш погляд, схильна до суїциду або мала в минулому спроби до самогубства:
• Не відштовхуйте її, якщо вона вирішила розділити свої проблеми з Вами, навіть якщо
Ви шоковані ситуацією, яка склалася.
• Довіряйте своїй інтуїції, якщо ви відчуєте суїцидальні схильності в будь-якому індивіді.
Не ігноруйте застережливі знаки.
• Не пропонуйте того, що не в змозі гарантувати, наприклад, «Звичайно, сім'я тобі
допоможе».
• Дайте знати, що хочете їй допомогти, але не бачите необхідності в тому, щоб держати
все в тайні, якщо будь-яка інформація може вплинути на її безпеку.
• Зберігайте спокій і не осуджуйте, незалежно від того, що кажете.
• Кажіть щиро. Спробуйте визначити серйозність загрози.
• Знайте, що суїцидальні думки не завжди призводять до спроб самогубства. В дійсності
він/вона, поговоривши з ким-небудь про свої проблеми, зможуть відчути полегшення
від усвідомлення проблеми.
• Намагайтеся узнати, є в неї/нього план дій. Конкретний план – це знак дійсної
небезпеки.
• Переконайте його/її в тому, що є насправді така людина, до якої можна звернутися за
допомогою.
• Не пропонуйте полегшених рішень, наприклад «Все, що тобі зараз треба, це поспати.
Вранці все буде добре».
• Покажіть, що хочете поговорить про почуття, що не осуджуєте його/її за ці почуття.
• Допоможіть йому/їй справитися з кризовою ситуацією і зрозуміти, що сильний стрес
заважає повністю усвідомити ситуацію. Переорієнтуйте на інші інтереси для
найповнішого проявлення і розвитку особистості.
• Допоможіть знайти людей чи місце, які б допомогли знизити стрес.
• Зверніться разом з ним/нею до фахівців.

4. Симптоми депресії:
1. Понижений настрій, відчуття смутку, пригніченості, туги.
При оцінці цього симптому необхідно пам'ятати про те, що: по-перше, понижений настрій може бути
нормальною психологічною реакцією; по-друге, настрій слід оцінювати не стільки по заявах дитини,
скільки по його поведінці, зовнішньому вигляду; по-третє, за пониженим настроєм завжди слід
шукати тривогу, неспокій, внутрішню напругу.
2. Втрата інтересу, здатності відчувати задоволення. Даний симптом як не можна краще
ілюструє нейрофізіологічну суть депресивних розладів, а саме: переважання процесів гальмування
над процесами збудження. Хворих, часто, не тільки нічого не радує, але і не вражає. Вони втрачають
здатність відчувати задоволення від того, що раніше його приносило (ангедонія). Вираженість цього
симптому вельми варіабельна залежно від тяжкості депресивного розладу. Постійно порівнюють
себе з “нормальними людьми”, дивуються з того, що вони - ці “нормальні люди” - можуть чомусь
радіти, на щось сподіватися. Все це наводить пацієнтів на думку, що вони самі вже “ні до чого не
придатні”, сильно змінилися, зовсім на себе не схожі, стали зовсім не такі, як “нормальні люди”.
При депресивних розладах і задоволення, і інтерес пропадають практично повністю, до повної
відмови від якої-небудь діяльності. Вислови із цього приводу звучать загрозливо, вони дивуються,
як взагалі можна відчувати зацікавленість і задоволення, вони можуть запитати: “А ви можете
чомусь радіти? Чому?”. Те, що раніше приносило дитині задоволення, радувало або цікавило, тепер
здається йому безглуздим, абсурдним, беззмістовним, дурним, жахливим і т.п.. При цьому
хворобливому опрацьовуванню піддається не тільки сьогодення і майбутнє дитини, але і його
минуле, він може стверджувати навіть, що ніколи в житті не випробовував задоволення або інтересу.
Це не повинно вводити вас в оману: депресивному хворому не можна вірити, як і хворому
шизофренією.
3. Зниження енергійності, активності, підвищена стомлюваність.
Переважання процесів гальмування над процесами збудження позначається, зрозуміло, і на
активності дітей. Вони, як правило, не просто швидко стомлюються, вони не можуть включитися в
діяльність, а якщо і виконують якісь дії, то роблять це автоматично, відчужено, без причетності.
При депресивних розладах невротичного рівня впадає в очі деяка пасивність учня, він виглядає
втомленим, засмиканим.
У дитини з таким рівнем депресії пасивність набуває рис скутості, вона рідко міняє позу, її
міміка бідна і одноманітна. Видно, що вона рухається насилу, довго думає над питанням, не завжди
може зібратися, щоб відповісти повно і виразно. Часто скаржаться на втому, вони “втомилися від
життя”, “все обтяжує”, “сил немає, повний занепад” і т.п. Вони говорять, що швидко втомлюються
від бесіди, читання, проглядання телепередач: “не можу второпати”, “не розумію, про що говорять”,
“втрачаю нитку” і т.п.. Втім, було б помилкою вважати, що мова йде саме про стомлення, швидше
потрібно думати про те, що через генералізацію процесів гальмування виникає трудність
формування і підтримки необхідної домінанти, це і викликає труднощі з цілеспрямованою
діяльністю.
Додаткові симптоми депресії:
1. Труднощі при необхідності зосередитися, утримувати увагу. Цей симптом - також результат
переважання процесів гальмування над процесами збудження. Можливість зосередження
забезпечується принципом домінанти, оскільки ж при депресії процеси гальмування взагалі
переважають над процесами збудження, існування якого-небудь пануючого вогнища виявляється під
питанням. По суті справи, єдино можливе вогнище збудження тут - це обтяжливі і фатальні думки

5. про безглуздя і неспроможність життя. Зрозуміло, подібна постановка питання не дозволяє
актуалізуватися яким-небудь іншим центрам.
2. При депресії невротичного рівня створюється враження, що діти просто не хочуть
зосереджуватися на чому-небудь, окрім як на власних песимістичних переживаннях. При
циклотимній депресії співбесіда з ними представляє для вчителя велику трудність, тому що постійно
доводиться якось “будити”, що немов би відключається час від часу. При психотичній депресії
виникає відчуття, що дитина взагалі знаходиться десь зовсім в іншому світі, з якого нам чутні лише
деякі відгомони і обривки фраз.
3. Зниження самооцінки, виникнення відчуття невпевненості в собі, ідеї винності і
самоприниження. Подібні міркування - про власну неспроможність і винність - природний наслідок
суб'єктивної оцінки дитини свого стану. Вони дійсно нічого не можуть через панування процесів
гальмування, зниження активності, нездатності сформувати діяльну домінанту. Відчуття винності
під час депресії, за даними різних досліджень, більшою мірою характерні для американців. Слов’яни
ж переживають почуття провини досить своєрідно, навіть будучи депресивними хворими: швидше
можна було б говорити про незручність або, в крайньому випадку, сором, ніж про винність в її
чистому вигляді.
Головний американець краса і гордість Америки - президент Аврам Лінкольн, що зайняв місце
на п'ятидоларовій банкноті, страждав протягом життя важкою депресією. Наступна цитата з
його щоденника кращим чином ілюструє симптом винності в картині депресивного розладу: “Я
сьогодні найубогіша людина з усіх тих, хто живе сьогодні. Якби мої відчуття рівномірно
розподілити по всьому людському роду, на землі не знайшлася б жодної усмішки. Чи коли-небудь
відчуватиму себе краще, не знаю”.
Втім, у міру поглиблення депресії винність дійсно починає конкурувати з самоприниженням,
хоч і не витісняє його цілком. Діти можуть навіть приписувати собі різноманітні пороки, вважати
себе винуватцями різних нещасть і злочинів. Можуть жорстоко корити себе і називати
“злочинцями”, розповідаючи при цьому про якісь дрібні промахи і помилки, що мали місце у
минулому.
4. Похмуре і песимістичне бачення майбутнього.
Цей симптом також описової властивості. У якомусь сенсі просто важко думати про майбутнє,
воно не вимальовується - на це не вистачає ні енергії, ні бажання. Те, що все буде погано - це тільки
думка, симптомом воно стає у випадках, коли подібна думка починає визначати поведінку людини.
5. Ідеї або дії з самоушкодження і суїциду.
У суїцидології виділяють: суїцидальні думки , які, в принципі, будучи абстрактною думкою,
можуть виникати і на тлі відносного психічного здоров'я; суїцидальні наміри, тобто обкреслене
бажання накласти на себе руки, коли хвора дитина цілеспрямовано продумує можливі варіанти;
суїцидальні дії - безпосередні спроби суїциду, підготовка до суїциду, парасуїцид; і, нарешті, сам
суїцид - тобто самогубство. У контексті розгляду депресивних розладів слід зазначити і ще одну
специфічну форму суїцидальної поведінки, а саме: вони не жалкують про те, що їм би довелося
розлучитися з життям.Даний симптом не залежить від природи депресивного розладу, а лише від
тяжкості депресії. При цьому необхідно пам'ятати, що суїцид далеко не завжди є істинним, він може
бути демонстративним, шантажним, уявним, на тлі гострого транзисторного афектного переживання
(здійснюється спонтанно, без усвідомленого рішення піти з життя) - в цих випадках говорять про
парасуїцид. З іншого боку, дійсний суїцид далеко не завжди закінчується загибеллю, а парасуїцид
може мати більш ніж серйозні наслідки. Для депресивного розладу характерні: дійсний суїцид і
стійкі суїцидальні наміри, суїцид можливий і на вершині тривожного нападу.
З діагностичних позицій важливо те, як хворий розповідає про свої суїцидальні наміри або дії. Він
говорить про ці речі без якого-небудь додаткового (окрім депресивної) емоційного забарвлення.
Якщо ж починає якось метушитися, виляти, намагаючись щось приховати, або говорить з гордістю,
гордовито, демонстративно-сумно, звіряючись при цьому з реакціями лікаря на його слова, то слід
думати про парасуїцид і відносно невелику вираженість депресивного розладу.
6. Порушення сну (частіше ранні уранішні пробудження).

6. Нейрофізіологічне пояснення цього феномена дещо туманне. Вірогідно, так, принаймні,
стверджують класики, заслуговують уваги два аспекти проблеми.
Так чи інакше, але симптом порушення сну, хоч і розташований тут в кінці списку, є однією з
найістотніших ознак депресії. Уявити собі депресію без порушень сну неможливо, і якщо хворий
добре спить, то на подібний діагноз йому претендувати не слід, як би пристрасно він того не бажав.
При невротичних депресіях особливо важкий процес засипання, хворі крутяться в ліжку, не
знаходять собі місця, не можуть улягтися, часом хочуть встати і почати щось робити. Вони постійно
думають про те, що не можуть заснути, що погано себе відчувають, а на ранок відчуватимуть себе
ще гірше.
7. Змінений апетит (у будь-яку сторону).
Подібне формулювання нерідко ставить в безвихідь, проте, дійсно, апетит пацієнтів може
мінятися як в той, так і в інший бік - або збільшуватися, або пропадати. Тому хворі з реактивними
депресіями здатні втратити до 10 кг протягом одного місяця (кількість втрачених кілограмів,
насправді, є свого роду критерієм тяжкості депресивного розладу).
Вибір напряму психотерапевтичної та психокорекційної роботи залежить від конкретного
випадку, адже підхід до людини у кризисному стані має бути індивідуальний.
Проводиться індивідуальна та групова корекційна робота, яка полягає у визначенні соціально-
психологічних засобів, які стимулюють цінність життя, поліпшують якісні зміни у ставленні до суті
життя та смерті – від соціально-ситуативного до особистісного сценарію, що забезпечує
відповідальну поведінку у різних життєвих ситуаціях. Психолог та педагог налаштовують молодь на
взаємодію. Зацікавлене ставлення сторін виникає тоді, коли є потреба в якійсь інформації, пораді,
допомозі, якщо не вистачає власного досвіду щодо вирішення життєвих проблем. Згідно з поглядами
психологів-гуманістів (А.Маслоу, Д. Роджерс) кожна особистість володіє правом на самоцінність і
гідність – кожна людина сама створює свій світ, свою долю, здійснюючи вибір. Щоб вибір був
усвідомленим, потрібно пізнавати себе.
Надання психотерапевтичної допомоги спрямоване на відредагування негативних емоцій,
активацію антисуїцидального бар’єра, трансформацію дезадаптивних форм волаючої поведінки і
опрацювання особою руйнівних мотиваційних настанов.
Якщо Ви будете поруч із людиною, то зможете своєчасно помітити прагнення, які
спричиняють їй душевний біль та підштовхують до самогубства, і зможете допомогти в скрутній
ситуації, запобігти скоєнню самого страшного – загибелі молодого життя.
Рекомендована література
1. Абрумова А.Г. Психология самоубийства//Социальная и клиническая психиатрия. – М., 1996.-
Т.6.-с.5-13.
2. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. - К.: Изд. Полит.
Украины, 1989. - 288с.
3. Дюркгайм Е. Самогубство: Соціологічне дослідження/Пер. з фр. – К.: Основи, 1998. – 519 с.
4. Леонтьев А.А. Психология общения. – М.:Тарту, 1970. - 220 с.
5. Пиз А., Гарнер А. Язык розговора. - М.: Узд-во ЗКСМО - Пресс, Изд-во ЗКСМО-МАРКЕТ,
2000. - 224 с.
6. Шавровська Н., Гончаренко О. Суїцид як соціально-психологічний феномен. – К.: ТОВ
«Редакції загальнопед. газет», 2003. – 79с.
Методист методичного кабінету Н.М. Щербина