ділова етика спілкування

1. Методичний тренінг для педагогів ДНЗ
Вихователь-методист ДНЗ №400 Андрійчук Л.В.

2. Компетентність у галузі ділового
спілкування безпосередньо пов’язана
з успіхом або неуспіхом в кожній
галузі науки, мистецтва,
виробництва, торгівлі.
Що стосується педагогів то комунікативна
компетентність, тобто здатність адекватно
реагувати в будь-якій ситуації у процесі
спілкування для представників цих професій
представляє одну з найголовніших складових їх
професійної зовнішності.

3. Ділове спілкування – це процес,
при якому триває обмін діловою
інформацією та досвідом роботи,
що передбачає досягнення
певного результату в спільній
роботі, вирішення конкретного
завдання або реалізацію певної
поставленої мети.
Специфікою цього процесу є момент регламенту, тобто
підпорядкування встановленим обмеженням, які визна-
чаються національними і культурними традиціями,
прийнятими на даній території, професійними етичними
принципами, прийнятими в даному професійному колі
осіб.

4. Вічним і одним з головних регуляторів відносин
між людьми виступають етичні норми, в яких виражені
наші уявлення про добро і зло, справедливість і
несправедливість, правильність або
неправильність вчинків людей.
Техніки спілкування
• „Контакт масок”
• Формально-рольове спілкування
• Світське спілкування
• Маніпулятивне спілкування
• Духовне міжособистісне спілкування
• Ділове спілкування

5. Зміст ділового спілкування – соціально-значима спільна
діяльність людей, яка припускає узгодженість дій, розуміння і
прийняття кожним її учасником цілей, завдань і специфіки
цієї діяльності, своєї ролі і своїх можливостей по її реалізації.

6. Золоте правило етики спілкування:
„Відноситеся до інших так, як ви хотіли б,
щоб відносилися до вас”.
Особливості ділового спілкування
 партнер в діловому спілкуванні
завжди виступає як особа, значима
для суб’єкта;
 людей, що спілкуються, відрізняє
хороше взаєморозуміння в питаннях
справи;
основне завдання ділового
спілкування – продуктивна
співпраця.

7. Спілкування без толерантності
може перетворитися на „нескінченні розгляди” і
„з’ясування стосунків” (добре, якщо „безкровні”).
Принцип толерантності : у будь-якій сфері
людського буття толерантність народжує взаємну
довіру, розуміння, відвертість, допомагає долати
конфліктні ситуації, сприяє прояву
доброзичливості та глибокої людяності, допомагає,
нарешті, „психологічному притиранню характерів”.
У кожній конкретній ситуації спілкування поріг
толерантності може мінятися залежно від ситуації.

8. Невміння слухати проявляється в тому, що, слухаючи
співрозмовника, людина:
• поспішає спростувати його, не вникаючи
в зміст його промови і мотивів;
• не уміє стримати бажання висловити
власну думку;
• перебиває співрозмовника, не чекаючи
закінчення аргументації;
• відволікається на несуттєве, зовнішнє,
упускаючи суть мови;
• вважає, що його знань вистачає, щоб
відстоювати свою позицію;
• заздалегідь налаштовується на незгоду з
опонентом.

9. Мова в діловому спілкуванні спрямована на те,
щоб переконати співрозмовника в своїй точці зору і
схилити до співпраці.
Переконливість визначається:
1) психологічними факторами, самою атмосферою
розмови, яка може бути сприятливою чи
несприятливою, доброзичливою чи недоброзичливою;
2) культурою мови.
Культура мовного спілкування включає в себе, перш за
все, вільне володіння мовою. Будь яка природна мова
має складну структуру, складовими частинами якої є:
• літературна мова, в якій виражена мовна норма;
• просторіччі;
• професійна лексика;
• ненормативна лексика.

10. „Етикет” (фр. l`etiquette – ярлик, етикетка) означає форму, манеру
поведінки, сукупність формальних правил ввічливості, що регулюють
зовнішні прояви людських стосунків (поводження з людьми, формули
звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінку в місцях загального
користування, манери, одяг тощо).
Етикетні формули (правила) спілкування
 Виявляйте щирий інтерес до тих, з ким спілкуєтесь.
 Демонструйте привітність і даруйте посмішку.
 Звертаючись до співбесідника частіше називайте його
ім’я.
 Будьте уважним слухачем, навчіться слухати
співрозмовника.
 Уникайте конфліктних ситуацій.
 Дбайте про охайність свого зовнішнього вигляду.

11. „З’ясування відносин” відбувається досить болісно.
Це викликано тим, що далеко не всі володіють
мистецтвом суперечки.
Рекомендації щодо ведення суперечки
Фахівці з даної проблеми дають наступні поради:
 Оперуйте простими, ясними і точними поняттями, такими як:
• переконливість можна легко „утопити” у морі слів і аргументів,
особливо якщо вона не ясна і не точна;
• опонент чує або розуміє набагато менше, ніж хоче показати;
• аргументи повинні бути достовірними. Якщо аргумент має хоча
б присмак брехні, краще від нього позбутися, щоб не давати
козир опонентові.

12.  Ведіть аргументацію коректно по відношенню до
опонента:
• відкрито і відразу визнавайте правоту опонента, якщо
він прав;
• продовжуйте оперувати такими аргументами і
поняттями, які вже прийняті вашим опонентом;
• дайте відповідь спочатку на аргументи опонента, а
тільки потім приводьте свої власні;
• у будь-якій ситуації будьте ввічливими.

13.  Враховуйте особистісні особливості опонента:
• націлюйте вашу аргументацію на мотиви опонента;
• намагайтеся уникати простого перерахування фактів і
аргументів, краще покажіть їх переваги;
• порівнюйте темп і насиченість вашій аргументації з
особливостями її сприйняття опонентом;
• намагайтеся, як можна наочніше викласти свої ідеї,
міркування, докази;
• зайва переконливість викликає відсіч опонента,
більшого ефекту досягають один-два яскравих доводи.

14. Завершення суперечки означає досягнення заздалегідь
намічених цілей суперечки.
Доречні та конструктивні відповіді в суперечці
повинні спонукати опонента на роздуми, роз’яснити
ситуацію, залишитися в його пам’яті, щоб він зміг їх
проаналізувати.
Неправильний вихід з суперечки.
Сторона, що програє прагне „відійти”
від суперечки, не соромлячись у
засобах. Наприклад, сперечальник
перебиває супротивника, намагається
перекричати або демонстративно
показує, що не бажає його слухати.

15. Протиріччя існують завжди і на всіх рівнях –
усередині особистості, у міжособистісному спілкуванні,
у виробничих відносинах в організації,
між організаціями тощо.
Протиріччя можуть розв’язуватися
цілком „природним” шляхом –
через вирішення поставлених
завдань.
Але часто їх гострота набуває такої
сили, що вони починають
перетворюватися на конфлікти.

16. Якщо необхідно скоріше звести конфлікт нанівець і мирно
співіснувати далі, то необхідно:
• зберігати самоконтроль, залишатися стриманим;
• надати опонентові виплеснути негатив;
• при нагоді попросити протилежну сторону чітко сформулювати суть
претензій, що пред’являються, а також висловити кінцевий
результат, до якого прагне співбесідник;
• чітко, по можливості об’єктивно, висловити власну позицію по
відношенню до очікувань партнера;
• триматися на рівних, що зовсім не означає, якщо вам грубіянять,
грубити у відповідь;
• уміти визнати власні помилки, якщо такі мали місце, вибачитися за
них спокійно, з гідністю, без самобичування;
• оформити прийняту домовленість, зберегти взаємини на майбутнє з
урахуванням отриманого досвіду, щоб захистити себе і партнера від
подібних конфліктних ситуацій в майбутньому;
• прагнути тримати себе в рамках культурного ділового спілкування,
що носять конструктивний характер і орієнтованих на успіх.

17. Можна запобігти конфліктам наступними діями:
 „Дай вихід відчуттям” – уважне вислухування того, хто скаржиться,
емоційна підтримка, але не обов’язкова згода; прохання пояснити
детальніше.
 „Вислухай по черзі”: кожен висловлює суть і причини зіткнень зі
своєї позиції; присікаються будь-які спроби того, що обчорнило –
вимагати фактів; уточнення фактів; почерговий вислів претензій;
 „Авторитетний третій” – передача доброї думки однієї про інше через
третю – авторитетну для обох особу.
 „Обмін позиціями” – запропонувати знайти позитивні моменти в
думках протилежної сторони; запропонувати висловити претензії від
імені протилежної сторони.
Успішність переконання залежить
від авторитетності особи, яка здійснює його і,
звичайно від її педагогічної майстерності.

19. Використана література: Етика ділового спілкування. С. Я.
Харченко, Н. П. Краснова, Л. П. Харченко, Я. І. Юрків.-Навчально-
методичний посібник.: Науково-дослідний центр проблем соціальної
педагогіки та соціальної роботи Національної Академії педагогічних
наук України та Луганського національного університету імені Тараса
Шевченка., 2012.