116

1. 1
Тема: Микола Хвильовий (М.Фітільов). Життєвий і творчий шлях.
«Я (Романтика)» – новела про добро і зло в житті та в душі. Проблема
внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом і фанатичною
відданістю революції.
Мета: розглянути постать М. Хвильового в лiтepaтуpнo-кpитичнiй думцi,
дослідити психоавтобіографічний аспект його творчості, допомогти учням
глибше усвідомити ідейно-художній зміст, імпресіонізм новели; розкрити
філософський підтекст; розвивати навички аналізу, зв’язного мовлення,
образного мислення; формувати інтерес до модернової літератури; виховувати
гуманізм, милосердя.
Обладнання: інтерактивна дошка, мультимедійна презентація «Микола
Хвильовий. «Я (Романтика)», архів світлин М.Хвильового, літературознавчий
словник-довідник, підручники.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Методи та прийоми: слово вчителя, міні-лекція, пояснювально-
ілюстративний, дослідницький метод, бесіда вчителя з учнями.
Хід уроку
I. Оголошення теми й мети уроку.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
«Революціонер з голови до п'ят, Хвильовий міцно зв'язаний з кращими
традиціямиукраїнськоїхудожньої літератури:можна сказати, що шукання
Хвильового почались там, де урвалися шукання Коцюбинського»
Ананій Лебідь
Вступне слово. Специфіка і особливості дослідження української історії і
літературно-мистецького процесу початку ХХ століття, у сучасних умовах
потребують переосмислення і належного поцінування. До таких явищ належить
творчість М. Хвильового, доробок якого є актуальним з погляду присутності

2. 2
психоавтобіографічного аспекту, адже більш драматичної, як М. Хвильовий,
постаті в літературі ХХ століття годі й шукати.
1917–1921 рр. позначилися для України подіями революції і
громадянської війни. Серед безпосередніх учасників були ті, хто сповідував і
романтизував ідеали революції, які в житті себе не виправдали. Розпочалися
переслідування та утиски. Від цих подій постраждали не тільки звичайні люди,
а й інтелігенція, письменники, зокрема М. Хвильовий. «Національна
катастрофа 20-х каузально пояснювалася сутнісною рисою чи навіть долею
українця – уміти вмирати, а не вести людство до вершинної точки його
оновлення» [19, c.114].
IIІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Словникова робота
 «Гарт»;
 ВАПЛІТЕ;
 новела;
 мотив;
 Літературна дискусія 1925-1928рр.;
 «Розстріляне Відродження»;
 «романтика вітаїзму» (визначення подані у презентації)
2. Міні-лекція (супроводжується мультимедійноюпрезентацією «Микола
Хвильовий. «Я(Романтика)»)
Творчий доробок М. Хвильового у літературно-критичній думці
Постать М. Хвильового привертала увагу багатьох дослідників, що
намагалися збагнути суперечності розвитку української літератури 20 – 30-х
років ХХ століття, оскільки цей письменник став рушійною силою численних
змін у галузі як письменства, так і національної свідомості. «Осягнути
діяльність М. Хвильового й оцінити її намагались ще сучасники. На його
діяльність звертали увагу і критики, і політики. Письменник здобув неабияку
популярність як новатор у малій прозі, громадський діяч, зачинатель та
активний учасник літературної дискусії 1925 – 1927 років» [5, c. 84].

3. 3
В Україні спроби вивчення та аналізу творчості письменника після
довголітнього замовчування поновились у 80 – 90-х років ХХ століття і
продовжуються дотепер. Дослідження В. Агеєвої «Микола Хвильовий»,
Г. Грабовича «Символічна автобіографі я у прозі Миколи Хвильового»,
М. Жулинського «Талант, що прагнув до зір», С. Павличко «Дискурс
модернізму в українській літературі», Г. Костюк «Микола Хвильовий»,
Д. Мейса «Буремний дух розстріляного відродження: (Микола Хвильовий)», та
інших зробиливагомийвнесокв нове осмислення життєвого шляху та прозової
спадщини митця, який «притягував, фокусував і перетворював величезну
енергію і свого, і енергію та інтерпретаційні здібності наступних поколінь» [6,
c. 17].
ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ (Основнівіхи життя)
13 грудня 1893 р. Народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) у с.
Тростянець на Харківщині (нині Сумська область) в родині
вчителів. Навчався у початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої
був виключений за участь у революційній організації.
1914–1917 рр Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах
1919 р. У Харкові вийшло друком три збірки поезій. Вступив до КП(б)У.
Одружився із вчителькою Катериною Гащенко.
1921 р. Демобілізується, переїжджає до Харкова. Видає політтичну збірку
«Молодість».
1923р. Збірка прозових творів «Сині етюди». Став членом-засновником
літературної організації: «Гарт»
1924р. Збірка оповідань «Осінь», повість «Санаторна зона».
1925р. Разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ.
1927 р. Роман «Вальдшнепи», ІІІ частина якого знищена урядовими
органами.
Працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183,
починається стеження за діяльністю Хвильового
1928-1931рр. Створив журнал «Літературний ярмарок».
Заснував журнал «Пролітфронт

4. 4
Травень 1933р. Арешт друга і однодумця Михайла Ялового.
13 травня 1933р. Покінчив життя самогубством.
Самообраз М. Хвильового заслуговує вивчення на двох рівнях –
буттєвому та художньому, які досить близькі між собою, хоча спостерігаються
і деякі конфліктні моменти. «Буттєвий рівень передбачає філософсько-
психологічну рецепцію власної сутності («автопортрет»), що практично
трансформується в побутову площину» [5, c. 85]. Дослідників здебільшого
цікавить творча лабораторія автора, але не менш важливо пізнати своєрідне
«мистецтво життя» письменника, його свідомо обрану роль у власній
постановці на сцені повсякдення, і цю роль сучасники і дослідники нерідко
ототожнюють з особистістю її виконавця.
У 1923 р. вийшла його прозова збірка «Сині етюди». Найавторитетніші
критики того часу зустріли її захоплено, вважаючи, що вона – значне й цілком
новаторське явище в українській літературі. О. Дорошкевич пише про «Сині
етюди», що «збірка придбала авторові славу першорядного письменника, і
останніми часами М. Хвильовий з лірики переходить на художнє оповідання, а
то й на більшу повістьі роман» [7, с. 93]. М. Хвильовий напружено шукав нових
засобів самовираження. Українська проза того часу була дещо на спаді. В.
Винниченко, О. Кобилянська, В. Стефаник творили поза межами Батьківщини,
твори інших проходили непоміченими. На долю М. Хвильового випало стати
виразником нової доби. Авторитетний тогочасний критик О. Білецький назвав
прозаїка «основоположником справжньої нової української прози», вказавши
на вплив його «Синіх етюдів» на ціле покоління молодих пореволюційних
прозаїків, а Є. Маланюк стверджував: «М. Хвильовий «Синіх етюдів» і
«Арабесок» є в мірилі загальноєвропейськім (отже – світовім) – явище либонь
без прецеденту» [4, c. 63].
Наступна книга новел Хвильового «Осінь» (Харків, «Червоний шлях»,
1924р.) закріпила «школу Хвильового і стиль, названий письменником

5. 5
«романтикою вітаїзму». Цю книгу можна вважати вершиною творчості
Хвильового» [13, с. 103]. Вона зміцнила авторитет письменника і разом із
«Синіми етюдами» в російських перекладах розійшлась по Україні й
закордонню. «Романтика вітаїзму», зазначає Р. Мовчан, «хоч і не була
оформлена ним у цілісну, викінчену концепці, органічно вписалася в
тогочасний літературний дискурс, була підтримана «ваплітянами» теоретично і
практично» [11, с. 188]. Адже, за М. Хвильовим, «психологія пролетаріату за
даних історичнихумов найбільше їйвідповідала» [18, с. 419]. Тому «романтика
вітаїзму» не чергова втеча від життя в імперії, а глибоке занурення в нього,
пізнання його суті, найтонших нюансів, тобто пізнання, як пише М. Хвильовий
«запаху наших днів», «світової катастрофи» як «епохи горожанських війн», але
це пізнання особливе, емпіричне – через відчуття, як його зрозумів А.
Шопенгауер, воно скоріше інтуїтивне і спонтанне.
Отже, думки М. Хвильового довкола ідеї «романтики вітаїзму» були
спробою подолати подолати вторинність і провінційність української
літератури. Водночас саме поняття «романтики вітаїзму» є невід’ємною
складовою національної моделі модернізму цього періоду.
Складні ідейно-психологічні колізії, що знайшли вираження в художніх
творах М.Хвильового, не завжди сприймалися як новаторство, нерідко
викликали роздратування і несправедливі тенденційні оцінки критиків.
«Антихвильовісти» (В. Коряк, А. Хвиля, С. Щупак, та ін.) закидали
М.Хвильовому й контакти з націоналістичними правими колами, й хворобливе
сприймання непу, і відступ від позицій пролетарської літератури. Ідейні гасла
М. Хвильового, які стали ідейно-семантичними ядрами в осмисленні дійсності
в його творах, зумовили особливість їх поетики, але викликали різкі напади як з
боку письменників, так і партійних керівників.
Появу кожної книги М. Хвильового критика сприймала неоднозначно, а
тому автор часто змушений був писати короткі передмови чи вступи до них,
аби уникнути викривленого тлумачення з боку літературних рецензентів. Так

6. 6
було, коли виходив у світ перший том його «Вибраних творів», до якого
письменник написав загальну передмову.
М. Хвильовий започаткував романтичну течію в літературі, як зазначає
М. Жулинський: «Романтична віра в торжество революційних ідеалів, нещадне
заперечення міщанства, пасивності і втоми в настроях і світосприйнятті
недавніх героїчнихборців революції» [8, c. 17]. Взагалі, культурна і літературна
ситуація в Україні у 20-х – на початку 30-х років була складною. М. Хвильовий
чи не перший усвідомив, що в літературу і мистецтво починає поступово
проникати казенно-бюрократичний підхід до творчості, грубий окрик,
свавільне жонглювання політичними фразами, підпирання аргументів
ідеологічними тезами. У своїх «Листах до літературної молоді», у статтях і
памфлетах М. Хвильовий виступав проти «голого фактографізму в літературі,
робсількорівськогореагування на життя з претензією на художнє узагальнення,
закликав до орієнтації на класичні світові зразки художньої творчості і
боротьби проти культурного епігонства і рабського копіювання традиційних
стилів і форм» [13, c. 103]. Він гаряче обстоював ідею майбутнього
відродження національного мистецтва, виступав проти «масовізму» в
літературі, вважаючи, що мистецтво творить не армія робкорів та
робітфаківців, а інтелектуально розвиненаособистість, творчаіндивідуальність.
З цією метою 20 листопада 1925 року М. Хвильовий разом зі своїми
однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ, яка видавала
спочатку альманах, а згодом двомісячний журнал «ВАПЛІТЕ». Ця організація
відіграла вагому роль у формуванні літературного дискурсу другого
десятиліття ХХ століття.
14 січня 1928 року ВАПЛІТЕ змушена була «самоліквідуватися». Правда,
28 січня 1927 року ВАПЛІТЕ зробила спробу врятуватись, коли на загальних
зборах організації було виключено за «ідеологічні ухили» керівників
літературної академії М. Ялового, М. Хвильового і О.Досвітнього. Шостий
номер журналу «ВАПЛІТЕ», в якому була опублікована друга частина роману

7. 7
«Вальдшнепи», конфісковують, і на цьому випуск цього друкованого органу
припиняється. М. Хвильового звинувачують у відродженні й пропаганді тези
про боротьбу двох культур, у прагненні відірвати українську культуру від
російської, і ці критичні хвилі виростають до рівня „дев’ятого валу”, бо в
осудженні політичних помилок беруть участь партійні і радянські діячі,
нарешті, Генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович.
О. Семененко писав: «М. Хвильовий, будучи тонкою, вразливою
натурою, будучи барометрично чутливим, не міг не побачити, не відчути
разючу несхожість1923 – 1927-го років з роками 1931 – 1933-м. Він побачив
теоретично немислиме: голод на Україні. Трупи селян на околицях й на
центральних вулицях столиці УСРР – Харкова. Дізнався про сотні тисяч, про
мільйони трупів трударів, жінок, дітей на широких просторах «житниці
Європи» – України» [14, с. 144 – 145].
1933 рік. У травні заарештований друг М. Хвильового М. Яловий. Масові
репресії, голод в Україні, М. Хвильовий гарячково шукає пояснень цим подіям,
але не знаходить. Вранці 13 травня М. Хвильовий збирає у себе на квартирі
найближчих друзів – М. Куліша, О. Досвітнього, Г. Епіка, І. Дніпровського, М.
Йогансена, І. Сенченка, частує чаєм, жартує, грає на гітарі, декламує «Бесы» О.
Пушкіна… Через деякий час виходить до своєї робочої кімнати. Лунає постріл.
Передчасно, на 40-му році, пішов із життя, як писали наступного дня
українські радянські газети, «один із видатних радянських письменників, який
вніс значні скарби в радянську літературу» [17, c. 6]. З його ім’ям пов’язували
цілу течію в українській радянській літературі – течію романтичну, не без
підстав вважаючи М. Хвильового її основоположником і запальним
пропагандистом. Зрозуміло, різко, з тогочасною революційною прямотою
осуджувався цей останній крок такого авторитетного лідера.
Крах комуністичних ідеалів, відсутність творчої свободи і наближення
розстрілу цілої генерації, безкінечні звинувачення в буржуазному націоналізмі

8. 8
штовхнули М. Хвильового до самогубства. Куля в скроню була останньою
крапкою в творчостіписьменника. Упродовж десятиліть твори М. Хвильового
були вилучені з читацького вжитку, не передруковувалися, не згадувалися в
радянських історіях української літератури, а ім’я письменника було
забороненим аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.
Смерть М. Хвильового стала символом краху ідеології українського національного
комунізму і кінця українського національного відродження 1920 – 30-х років.
Висновок: творчість М. Хвильового мала величезне значення у
літературному процесі 20-х років ХХ століття, впливала на розвиток
українського письменства, культури, суспільно-політичної думки XX століття.
Неперевершений майстер малих прозовихформ, він після М. Коцюбинського й
В. Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний
різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої
новелістичної збірки «Сині етюди» засвідчила непересічність таланту молодого
прозаїка, а вже в середині 20-х років М. Хвильовий стає визнаним лідером
літературного покоління.
М. Хвильовий творив літературу активного романтизму – «романтику
вітаїзму», у якій виражав концепцію повноправного життя, життєвості
українського відродження, втілював ідеал активної, сильної, здатної до
боротьби людини. Це зумовлювало експресивний, енергійний стиль прози,
жанрово-композиційні новації, покликані активізувати читацьке сприйняття,
навіювати читачам оптимістичне світосприйняття, а відтак і активно критичне
ставлення до переродження революційних ідеалів.
Обставини самогубства М. Хвильового переконливо свідчать про його
глибоку надприродну здібність програмувати власне майбутнє, керувати
драматургією власного життя. Думка про смерть здається йому єдиною, що
обіцяє якийсь вихід. Над ним опановує думка принести себе в жертву за М.
Ялового, власною смертю врятувати тих, що стоять на черзі. Як справжній

9. 9
митець, він перетворив своє життя на революційну боротьбу, залишивши за
собою право керувати власною біографією, хоч і ціною самознищення.
Більшовицька влада створила такий соціум, у якому творча особистість
жила в ситуації хронічного стресу, а до цього додалися ще переживання
наслідків громадянської війни. М. Хвильовий болісно сприймав цю війну, але
намагався втримати свою романтичну фантазію. Після громадянської війни
змінилися ідеологічні цінності, і не всі змогли пережити розчарування в них.
Тому спробасуїцидустає останнім випробуванням себе й остаточним присудом
життю без сенсу.
«Я (Романтика)» – новела про добро і зло в житті та в душі. Проблема
внутрішнього роздвоєння людини між гуманізмом і фанатичною
відданістю революції.
Новела «Я (Романтика)» (1924) є порубіжною між ранньою романтичною
творчістю письменника й пізнішими викривально-сатиричними творами,
відбувається своєрідне дослідження глибинної підсвідомості героя, точніше –
антигероя, який здійснює невиправний (навіть великою ідеєю) протиприродній
акт – убивство матері.
Новела має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», яка може
сприйматись і як своєрідний епітет, що несе в собі основну ідею твору.
Пригадаймо, що «Цвіт яблуні» – новела М. Коцюбинського, в душі ліричного
героя якої також тісно поєдналося боже, людське начало (тяжкі страждання
батька над умираючою трьохлітньою Оленкою) і диявольське – підсвідомий
інстинкт художника, який сприймає смерть дочки як матеріал для майбутнього
свого твору.
Ситуація с новелі М. Хвильового трагічніша, бо його герой сам мусить
вибрати добро чи зло, шлях людяності, гуманізму, всепрощення чи круту
стежку служіння абстрактним ідеалам. Шлях його виборудуже тяжкий. Власне,

10. 10
в центрі авторської уваги і є душа ліричного героя, її страждання,
розгубленість, безпорадність, невміння вибрати єдино праведний шлях.
Центральна проблема: смерть матері – смерть власного «я» – звучить як
проблема суперечності між гуманізмом і фанатизмом, між життям і смертю.
Абстрактному майбутньому принесено найбільшу жертву і найбільший злочин
– адже для фашизму, й для комунізму – «фанатизм – єдиний вихід, єдиний
порятунок від несвободи» [7, c. 44]. Але фанатизм повністю спустошує душу,
призводить до моральної деградації. В інтерпретації М.Хвильового ця
проблема розвивається складніше, адже мати Марія та її син, главковерх
чорного трибуналу, «асоціативно притягують до себе інвертовану ситуацію
розп’яття новітнього Христа» [20, с. 57]. У новелі наявна велика кількість
євангельських алюзій. Мати-черниця Марія зображена як «втілений прообраз
тієї надзвичайної Марії» [17, с. 322], а її «м’ятежний син» (Христос теж був
для Ієрусалиму м’ятежником, кликав зруйнувати старий храм віри) головує в
чека, яке називає «новий синедріон» (у Новому Заповіті синедріон засуджує до
смерті Христа, проте у М. Хвильового він засуджує його матір). Промовисто,
що для чека єдиний закон – відданість абстрактній революційній ідеї. «Тут
засідає садизм» [17, с. 323], – так характеризує революційний закон М.
Хвильовий.
За допомогою образу матері, який потрапляє в колізію багатозначності,
письменник демонструє внутрішню роздвоєність людини – тяжіння, з одного
боку, до узвичаєного, адже жінка своїми почуттями прив’язує героя до щастя
буденності, а з другого – порив до феноменально-ідеаційного, що передано
шляхом потрійного зближення – матері, Діви Марії й «загірної комуни». Марія
поєднує, витримує цей момент химерної рівноваги землі і неба, «пустки»
реальності і голубої далі «загірної комуни».
Одна із справ, що розбирається чекістами, виявляється пов’язаною з
теософами, упевненими у приході Нового Месії, проте новий атеїстичний час
уже зробив свій вибір, друге пришестя вже відбулось. Після зустрічі «з

11. 11
натовпом черниць із розгубленими очима» [17, с. 332], серед яких і його мати,
про головного персонажа доволі знаково сказано: він був «блідий, майже
мертвий» [17, с. 332]. Коли матір та засуджених ведуть на розстріл із «города
мертвого» [17, с. 336], «по мертвій дорозі», «в нікуди» [17, с. 337] до місця
страти («мертвого степу» [17, с. 332]) – це і є специфічний шлях на Голгофу. У
цьому епізоді «змішуються євангельський локус розп’яття й особливості
розстрілу: чекіст вистрелив у скроню матері у стані фанатичного екстазу» [20,
с. 58], про що свідчить його наступна дія: «Пожадливо впився устами в білий
лоб» [17, с. 339]. Автор готує нас до вбивства матері, однак сам цей момент
змальовує неоднозначно. Зрозуміло, що в контексті – це вбивство, оскільки далі
зазначено: «Як зрізаний колос, прихилилась вона на мене» [17, с. 338]. Однак на
можливість інших інтерпретацій цієї події вказує сам автор не лише біблійними
посиланнями (у Новому Заповіті гине син, а не мати), а самим зображенням
психіки головного персонажа. Для нього навколишній світ «парцелюється й
інтеріоризується як частина свідомості, у наслідок чого реальність стає
фантомною. Навіть поза професійною діяльністю він не може позбутися
докорів і бажання кари за злочин: зокрема, у материнському домі почувається
не захищеним від самого себе» [11, с. 15]. Тому і важко говорити про
нормальне функціонування психіки, що зі страхом відчуває сам персонаж:
«Нікому й ніколи не говорити, як розкололося моє власне «я». І я голови не
загубив» [17, с. 337]. Усе це спонукає до альтернативних розумінь
матеревбивства в «Я (Романтиці)», адже текст не усуває можливостей
сприйняття оповіді лише як фантазії хворого розуму чекіста. Смерть матері від
руки сина в новелі – не тільки моральна катастрофа: персонажу доводиться
жертвувати кровним, рідним – життям матері. У контексті психоаналізу це
убивство означало, що «об’єкт повністю перемагає Я» [1, с. 21].
У новелі «Я (Романтика)» кілька провідних мотивів, і найочевидніший
серед них – мотив убивства, який, часом, трансформується у мотив смерті,
панує над усіма іншими. Він з’являється ще напочатку, де мовиться про м’яту,
що «вмирає в тузі». «Кожен із трьох розділів новели має свій рівень

12. 12
сконцентрованості мотивної семантики, і кожен подає її з певними змістовими
нюансами, перепускаючи через свідомість «я-оповідача»[3, c. 262].
Новела «Я (Романтика)» є «безцінним психологічним свідченням про
механізм дії карамазовщини як психічної інфекції в українському
недосформовавномусинівському характері» [9, c. 285]. Химерні галюцинації на
початку твору наповнені комунівсько-християнською семантикою, яка відсилає
до модерного імперського світогляду. Образ Богоматері, що з’являється на тлі
загірної комуни, нагадує про відсунутий на задній план материнський образ,
адже загірна комуна пропонується для українськогонесвідомогореволюціонера
певним об’єктом-замінником.
Бажане для імперського Над-Я українське символічне матеревбивство,
провокується як «єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни»
[17, c. 332]. У новелі псевдобатько «псевдо-Над-Я – доктор Тагабат тільки
страхітливий образ революційного закону, утілення антисовісті та відсутності
морально-соціального обов’язку Я, що відтіняє щирість і чистоту
материнського образу»[12, c. 136]. Звідси ж у новелі і численні релігійні деталі,
оскільки Ісус – це теж син, якого покинув батько, і, як і герой М. Хвильового,
він відкривається разом з образом матері Марії. Водночас письменник доволі
своєрідно і символічно змальовує стосунки сина і матері у двох новелах – «Я
(Романтика)», та «Мати», а спільним для цих творів стає маргінальний мотив
суїциду як підсумок двох неординарних історій.
Зробити національне Я нездатним до реальної любові – така психічна
програма більшовизму. Адже те, що втрачається у час більшовизму, звичайна
людина не може відразу збагнути, так як спочатку це є символічною
неусвідомленою втратою, а не реальною.
Висновок: 1917-1921 рр. позначилися для України подіями
громадянської війни. Серед безпосередніх учасників були ті, хто сповідував і
романтизував ідеали революції, які в житті себе не виправдали. Розпочалися

13. 13
переслідування та утиски. Від цих подій постраждали звичайні люди,
інтелігенція, письменники.
В. Агеєва у вступній статті до збірки творів М. Хвильового 1995 року
зазначає, що дійсність давала якнайреальніші підстави до зневіри. Безсилі щось
змінити, чимало героїв М. Хвильового за єдиний вихід вбачають самогубство
[1, с. 22]. У соціологічному дослідженні Е.Дюркгайма «Самогубство»
наголошується на тому, що основною причиною самогубства стає моральна
убогість суспільства. Тверезо оцінюючи суспільно-політичну ситуацію в
країні, М. Хвильовий не міг не бачити, як відбувається деформація ідеалів, як
замість надії, віри в «загірню комуну» в суспільстві поступово запановує
смерть [1, c. 18].
Для М. Хвильового арешт друга й однодумця М. Ялового знаменував
собою початок кінця. В. Сосюра у своєму романі «Третя рота» через багато
років напише: «За арештом Ялового пролунав постріл з браунінга, яким
Микола Хвильовий розбив собі череп, і його геніальний мозок криваво
розбризкав стіну його кімнати, це він творив, клянусь серцем, тільки з любові
до свого народу» [15, c. 250]. У своїй передсмертній записці М. Хвильовий
свідчить: «За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола
Хвильовий…».
Радянська ідеологія потребувала яскравих героїв-символів, які б
пояснювали необхідність жертовності і жорстокості у боротьбі за комуністичні
ідеали, встановлювали нові моральні пріоритети: класові ідеї становились
понад усе, родинні ж зв’язки нівелювалися. Таким героєм стає главковерх
чорного трибуналу в новелі «Я (Романтика)». У своїх новелах М. Хвильовий –
переважно реаліст і сатирик. Він змальовує не ідеального героя, а людину в
стані її морального самознищення, втратилюдської особистості задля химерної
підпорядкованості «вищим» цілям «загірної комуни». Чесність і
безкомпромісність митця полягає саме у правдивому зображенні зовнішніх і
внутрішніх конфліктів суспільства і особистості. Головний герой новели «Я

14. 14
(Романтика)» віддаючи перевагу революційній ідеї вбиває власну матір. чекіст
вистрелив у скронюматері у стані фанатичного екстазу. Смерть матері від руки
сина в новелі – не тільки моральна катастрофа: персонажу доводиться
жертвувати кровним, що прив’язує його психіку до «інертних структур»
дійсності, аби вирватися із залежності від них. Автор засуджує фанатизм у
служінні диктаторській владі, зображує деградацію особистості, яка через
ідеологічні засади втратила загальнолюдські цінності. Перетворившись на
моральну потвору.
Схожим образом, підпорядкованим вищій меті, революційній ідеї,
виступає і головна героїня новели «Кіт у чоботях». «Товариш Жучок № 1 –
нема. Зник «кіт у чоботях» у глухих нетрях республіки. Зник товариш Жучок.
…Ходить «кіт у чоботях» по бур’янах революції, носить соняшну вагу, щоб
висушити болото, а яке – ви знаєте» [17, c.166]. Такі як Гапка Жучок і
главковерх чорного трибуналу не герої, вони були лише знаряддям у руках
ідеологів революції.
Не можна сказати, що в революцію, в загірну комуну вірять усі герої новел
М. Хвильового. Так, Остап із «Юрка» (1922) каже: «От тобі і революція: і не
видно її, і видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не візьмеш,
мов ужак, вислизне» [18, c. 169]. Сумнівається Марія з «Синього листопаду»
(1923), «урочисто ходить по оселах комуна. Де ви її бачите? Просто – тоска.
Просто – харя непереможеного хама» [18, c. 210].
Тверезо оцiнюючи суспільно-політичну ситуацію в країні, М.Хвильовий не
міг не бачити,як відбувається деформація ідеалів, як замість надії, віри в
«загірну комуну» в суспільстві поступово запановує смерть. Розп’ятий на
хресті протиріч М. Хвильовий змушений був добровільно обірвати зв’язок зі
світом. І все ж таки він був розвідником, який шукав шляхів для всіх нас і
залишив на одному з них табличку: «Цим шляхом іти не можна» [16, с.48].
IV. Закріплення вивченого матеріалу

15. 15
Бесіда з учнями
 У яких творах і як проявилося романтичне світовідчування
письменника?
 Розкажіть про роль митця в літературній дискусії 1925— 1928 рр. і
його роль у тогочасному літератури о-мистецькому житті України.
 У чому полягає особиста трагедія М. Хвильового? Ваша версія
причин його самогубства.
 Які враження залишилися після прочитання твору «Я
(Романтика)»?
 Що ви уявляли, читаючи новелу?
 З позиції кого ведеться оповідь? (Оповідь ведеться з позиції автора-
оповідача, безпосереднього учасника подій.)
 Який основний зміст твору?
 Яким, на думку героя, повинен бути чекіст? Чи можна таку людину
вважати надлюдиною?
V. Домашнє завдання
І варіант – скласти паспорт новели «Я (Романтика)»
ІІ варіант – скласти порівняльну характеристику творів М. Хвильового «Я
(Романтика)» і М. Коцюбинського «Цвіт яблуні».
Допоміжні матеріали: Білоус Я. Зростання особистості: Порівняльна
характеристика творів М.Хвильового «Я (Романтика)» і М.Коцюбинського
«Цвіт яблуні» // Завуч. – 2003. – 10. – С.3–4.

16. 16
Література:
1. Агеєва В. Микола Хвильовий // Хвильовий М. Новели. Оповідання.
«Повість про санаторійну зону». «Вальдшнепи». Поетичні твори. Памфлети. –
К.,1995. – С. 1 – 10.
2. Бондаренко Ю. Феноменальна та рутинна історія у прозі Миколи
Хвильового: зони конфліктів і небезпек // Слово і Час. – 2009. – №2. – С. 74 –
81.
3. Безхутрий Ю. Хвильовий: проблеми інтерпритації: Монографія /
Ю. Безхутрий. – Х. : Фоліо, 2003. – 495 с.
4. Білецький О. Проза взагалі й наша проза 1925 року // Білецький
О. Літературно-критичні статті. – К., 1990. – С. 51 – 90.
5. Вісич О. Самообраз Миколи Хвильового / О. Вісич // Гуманітар.
науки. – 2004. – № 1. – С. 84–88.
6. Грабович Г. Символічна автобіографі я у прозі Миколи
Хвильового // Грабович Г. Тексти і маски / Георгій Грабович. – К. : Критика,
2005. – С. 237 – 257.
7. Дорошкевич О. Микола Хвильовий [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=4278.
8. Жулинський М. Талант, що прагнув до зір / Микола
Жулинський // Твори в 2 т. Т. 1. Поезія. Оповідання. Новели. Повісті /
Микола Хвильовий; [упоряд. М.Г. Жулинського, П.І. Майданченка]. – К.,
1990. – С. 5 – 43.
9. Зборовська Н. Код української літератури: Проект
психоісторії новітньої української літератури / Н. Зборовська. – К. :
Академвидав, 2006. –498 с.
10. Кавун Л. «М’ятежні» романтики вітаїзму: Проза
ВАПЛІТЕ: Монографія / Л. І. Кавун. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 328 с.
11. Мовчан Р. Український модернізм 1920-х : портрет в
історичному інтер’єрі : Монографія / Р. Мовчан // К. : «ВД Стилос», –
2008. – 544 с.

17. 17
12. Нестелєєв М. Суїцидальний дискурс українського
модернізму : монографія / Максим Нестелєєв. – К. : Академвидав, 2013. – 256
с.
13. Пінчук Т. Микола Хвильовий у спогадах сучасників / Т.
Пінчук // Документалістика на прозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії:
Матеріали Всеукраїнсьекої наукової конференції. 21 жовтня 2005 р., м.
Луганськ. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 180 с.
14. Семененко О. Вечірній дзвін / О. Семенко // Прапор. –
1990. – № 7. – С. 144 – 145.
15. Сосюра В. Третя рота: Роман – К., 1988. – С. 250.
16. Сулима М. «Горняя республіка» Сковороди і «загірна комуна»
Хвильового // Слово і Час. – 1994. – №2. – С.43 – 49.
17. Хвильовий М. Твори: У 2 т. – Т. 1. – К., 1990. – 650 с.
18. Хвильовий М. Твори: У 2 т. – Т. 2. – К., 1990. – 925 с.
19. Хоменко Г. Геофілософія і філософія бесмертя 20-х:
версія Миколи Хвильового / Г. Хоменко // Слобожанщина – 2002. – № 24. –
С. 112 – 118.
20. Юрченко В. Бінаризм творчого мислення Миколи
Хвильового / В. Юрченко // Дивослово. – 2006. – № 1. – С. 56 – 58.