4. 3
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
ДО ПОЦІНОВУВАЧІВ ЛІТЕРАТУРИ
Підручник ознайомлює із найдраматичнішим періодом в історії
української літератури. У ХХ ст. вона розвивалась кількома «потока-
ми» — материкова, західноукраїнська (до 1939 року), еміграційна. Та
незалежно від того, у якій країні жили та творили українські письменни-
ки, вони завжди були зі своїм народом. Перша і Друга світові війни, наці-
онально-визвольні змагання, голодомор, тоталітаризм, хрущовська «від-
лига», падіння радянської імперії і здобуття Україною незалежності — усі
ці події втілили вони у своїх художніх творах. Вершинними здобутками
і творчими пошуками українська література успішно вписалася у світовий
літературний процес, проте в 1930-х рр. цей шлях було штучно перервано.
Радянська влада задушила свободу слова, тисячі і тисячі діячів культури
й мистецтва були знищені фізично. Це чи не найтрагічніша сторінка
в історії нашої літератури. Водночас чимало талановитих літераторів із
різних причин почали співпрацювати з радянською системою, тим самим
зберігши власне життя. Вони були змушені підпорядкувати свій творчий
голос служінню класовій ідеології. Чи таке рішення не було їх внутріш-
ньою драмою?!
Про складні періоди в історії української літератури ХХ ст. йтиметься
на сторінках цієї навчальної книги. Путівником по підручнику вам стануть
рубрики:
Література в колі мистецтв;
Ваші літературні проекти;
Ви — творча особистість.
Вони дадуть вам можливість зрозуміти українську літературу в широко-
му мистецькому контексті, відкриють простір для втілення творчих заду-
мів. Залучайте до виконання проектів ваших однокласників, працюйте
разом.
Рубрика «Подискутуйте!» пропонує вам поміркувати над непростими
морально-етичними та суспільно-політичними питаннями, порушеними
у творах. Система запитань після кожної теми дасть вам змогу закріпити
вивчений матеріал. Домашні завдання, якщо їх кілька, за погодженням
з учителем можна виконувати на вибір.
Звертаємо вашу увагу на те, що систематичне читання всіх програмових
текстів і виконання завдань підручника стане запорукою успішного скла-
дання тестів зовнішнього незалежного оцінювання з літератури.
Водночас не забувайте: читайте багато, читайте різноманітну літерату-
ру. Будьте певні — у книжках ви знайдете відповіді на питання, які цікав-
лять вас!
Автори
6. 5
УУ
країнська література ХХ — початку ХХІ ст. — частина куль-
тури та духовної спадщини народу, який протягом цього періо-
ду пережив соціальні, політичні й економічні катаклізми.
Нині ми знаємо про факти неймовірної людської гідності,
сили волі й стоїцизму тих людей, які опинилися
в нелюдських умовах заслання, — як через кілька десятиліть напише
В. Стус, «...по соловках, сибірах, магаданах». Так, М. Куліш, відбуваю-
чи покарання, поставив кілька п’єс. Троє із «грона п’ятірнього» нео-
класиків (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара — професори, поети
й перекладачі) стали жертвами беззаконня тільки тому, що для радян-
ських ідеологів слово «неокласик» було синонімом до слова «контррево-
люціонер». Микола Зеров на Соловках продовжував перекладати твори
НАВЧАЛЬНИЙ МАРШРУТ
У цьому розділі ви:
дізнаєтеся про історичні та
суспільні умови розвитку літе-
ратури в ХХ ст.;
ознайомитеся оглядово з аван-
гардними тенденціями в україн-
ській літературі 1920-х рр.
та яскравим представником
футуризму Михайлем Семенком;
ознайомитеся з основними
художніми напрямами україн-
ської літератури ХХ ст. (модер-
нізм, cоцреалізм, постмодернізм);
пригадаєте з уроків історії про
масові репресії письменників
у 1930-х рр.;
дослідите, чи мав митець
у радянській Україні свободу
творчості;
пояснюватимете поняття «роз-
стріляне відродження»;
визначатимете, у чому виявля-
лося домінування соцреаліс-
тичної естетики в літературі
1930-х рр.
7. 6
Вергілія,В.Шекспіра,Байрона.Ученийвивчавіталійськумову,аВалер’ян
Підмогильний удосконалював англійську, перекладав В. Шекспіра й
О. Уайльда, писав власні тексти. Чи були в них хвилини зневіри й розпачу?
Звичайно. Наприклад, в одному з листів Остапа Вишні читаємо:
«...як після літературного "іподрому" я потрапив на "острів корос-
тяних коней"... і як тут гину... А чи побіжу ще?
...Гуси до нас прилетіли, качки, лебеді... Вони ж через Україну летіли
і на крилах у них, напевно ж, іще залишилися шматочки сонця україн-
ського! Ну, й скинуло б котре, щоб хоч подивитися, щоб хоч очі свої
погріти, а я вже не кажу — душу. Ні, летять далі. Летять, промінням
українським облиті... А тут гнись, клацай зубами, болій душею за рід-
них, за справу, за роботу... Які ж ми товариші з птицями крилатими?
Ми тепер — плазуни, що в норах...»
У книзі «...З порога смерті... Письменники України — жертви сталін-
ського терору» (1991) згадано 153 репресовані літератори. Проте чи це всі
безневинно покарані?
Нищення української інтелігенції, зокрема творчої, набувало нечува-
них масштабів не лише у 1930-х рр., а й пізніше, — у 1970–1980-х рр.,
коли після хрущовської відлиги повіяли зимові вітри переслідувань
інакомислячих. Тільки після 1991 р. українська література й культу-
ра, скинувши ідеологічну заангажованість, здобули право на вільний
розвиток.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КООРДИНАТИ
«Розстріляне відродження» — умовна назва літературно-мистецької
генерації 1930-х рр. ХХ ст. (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович,
Є. Плужник, В. Підмогильний, Г. Косинка, В. Свідзінський, М. Йогансен,
М. Семенко, Лесь Курбас, М. Куліш та інші). Усі вони були репресовані
радянською владою, зазнали фізичних і моральних тортур.
Назву «розстріляне відродження» вперше використав Ю. Лав-
ріненко1
. Він одним із перших почав досліджувати українську літера-
туру 1920–1930-х рр., опублікував у Парижі (1959) антологію
«Розстріляне відродження: 1917–1933: Поезія — проза — драма —
есей». Відтоді назва «розстріляне відродження» набула значного
поширення. Цей образний вислів означає цілу когорту талановитих
письменників, які сприяли духовному піднесенню рідного народу,
створили цілу «бібліотеку» творів про свій час і драматичні колізії
людських доль.
1
Юрій Андріанович Лавріненко (1905–1987) — український літературознавець,
публіцист, критик, редактор.
9. 8
* * *
Літературний процес ХХ — поч. ХХІ ст. визначається такими
художніми напрямами, як-от модернізм, соціалістичний реалізм,
постмодернізм.
Нагадаємо, що ще на початку ХХ ст. українська література вийшла
на новий шлях ідейно-естетичного розвитку: закінчилася епоха реалізму,
і на зміну йому прийшов модернізм. Формування нового літературного
напряму відбувалося під впливом національних традицій і європейського
модернізму. У 1920-х роках ця тенденція зміцнилася. Модерністська
українська література позначена багатою художньою палітрою — імпре-
сіоністичною (Микола Хвильовий), експресіоністичною (М. Куліш),
символістською (П. Тичина), неоромантичною (Микола Хвильовий,
Ю. Яновський), неокласичною (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара,
П. Филипович, О. Бургардт).
Уже на початку 1930-х рр. більшовицька влада, добре розуміючи,
які необмежені можливості має література у впливі на людину, лік-
відовує численні письменницькі організації, удається до жорсоких
репресій проти незгодних із курсом партії.
Відтак єдиним, як тоді прийнято було говорити, методом радянської
літератури став соціалістичний реалізм. Уже сам термін далекий від
естетики. Якщо слово «реалізм» указує на зв’язок із класичною літера-
турою ХІХ ст. (а для радянських літературознавців важливо було під-
креслити спадкоємність у правдивому відображенні життя), то означен-
ня «соціалістичний» належить до сфери політичних досліджень. Саме
таке поєднання слів ілюструє найприкметніші ознаки соцреалізму:
правдивість змалювання дійсності, зокрема «вікопомні» події радян-
ської історії. Це Українська революція 1917–1921 рр., колективізація,
п’ятирічки, індустріалізація; соціологічний підхід до осмислення жит-
тя, за якого передовим загоном у суспільстві оголошувався робітничий
клас, відповідно, він — головний герой літературних творів; комуніс-
тична ідейність тощо.
Насправді вимога реалістичності оберталася замовчуванням певних
тем, які на довгі роки залишалися табуйованими (голод, репресії, кіль-
кість жертв у Другій світовій війні, ставлення до тих, хто був у нацист-
ському полоні або вивезений на примусову працю). Обмеження темати-
Пригадайте з уроків української літератури, що ви пам’ятаєте
про модерністські течії і їх представників.
ППП йй
ПРИГАДАЙТЕ!
10. 9
ки призводило до сюжетної схематичності й одноманітності, коли хоро-
ше бореться ще з кращим, герої чітко поділяються на позитивних і
негативних. Ідейність творів спиралася на прославлення комуністів,
їхніх моральних якостей. Навіть любовні трикутники у багатьох рома-
нах соцреалістів розв’язувалися в кабінетах партійних осередків.
У такий спосіб у літературі зміцнюються тенденції, коли соціальні
проблеми переважають над загальнолюдськими.
Лише з розпадом Радянської імперії соціалістичний реалізм припи-
нив своє існування. Визначальним для розвитку філософії, мистецтва,
літератури стає постмодернізм. Оскільки розвиток модернізму в україн-
ській культурі був штучно перерваний, модерністські тенденції посту-
пово відроджуються й співіснують з постмодерністськими.
Розгляньте таблицю, у якій указано основні ознаки двох літератур-
них напрямів.
Модернізм Постмодернізм
моделювання реальності
через відтворення свідомості
особистості, її внутрішнього світу
заперечення реальності,
усвідомлення тексту як цитат
з інших творів
пріоритет форми над змістом
епатажність, тобто виклик
прийнятим у суспільстві нормам
чи стереотипам, що виявляється
і у формі, і в змісті
елітарність взаємодія елітарного та масового
оновлення традиційних жанрів,
експериментування з ними
переплетення різних жанрів
і стилів в одному творі
Водночас є ознаки, спільні для цих двох літературних напрямів, але
якщо в модернізмі вони лише простежуються, то в постмодернізмі набу-
вають статусу визначальних, наприклад, іронічність, гра, «потік свідо-
мості», розуміння життя як театру абсурду.
11. 10
1. Як ви розумієте поняття «розстріляне відродження»?
2. Інколи літературознавці для позначення літературного процесу
1920–1930-х рр. використовують поняття «червоний ренесанс». На ваш
погляд, яка назва більш прийнятна — «розстріляне відродження» чи
«червоний ренесанс»? Свою думку обґрунтуйте.
Перегляньте документальний фільм режисера Тараса Томенка «Будинок
"Слово"» (2017). Що нового ви дізналися про долю українських митців «роз-
стріляного відродження»?
Літературний авангард
В українській літературі початку ХХ ст., як і в європейській, поряд
із модернізмом розвивається авангардне мистецтво — малярство, музи-
ка, живопис, кіно, скульптура, архітектура, література.
Авангардисти були переконані, що здійснюють «революцію у мистецтві»
паралельно з суспільно-історичним оновленням світу. Звідси — їхня
безпосередня участь у громадському житті. Вони виявляли лояльність
до тоталітарної влади, надавали їй підтримку — творчу, моральну й
ідейну.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
ЛІТЕРАТУРА В КОЛІ МИСТЕЦТВ
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КООРДИНАТИ
Літературний авангард (від франц. avant-garde — передовий загін) —
напрям у мистецтві слова, який проголосив соціальну заангажованість
творчості, руйнування традиційних художніх форм. Він протистоїть
модернізму, котрий не заперечує традицію, орієнтується на її оновлення
і далекий від ідеї служіння літератури політичним рухам. Якщо модерніст
пише «для себе», то для авангардиста важливо активно, навіть агресив-
но, епатажно впливати на читацьку публіку, викликаючи в неї шок. Отже,
йдеться про дієвість літератури, яка повинна вразити, заінтригувати
людину, неодмінно викликати її миттєву реакцію на конкретний текст.
Авангардистинепрагнуть,щобїхнітворибулиглибокоосягнуті.Навпаки,
для них важливо, аби твір був незрозумілим: повністю або частково.
Найсуттєвіша ознака авангарду — його незвичайність, яскравість. Тому
й найхарактерніші для цього напряму засоби впливу на читача —
експеримент і епатажність.
12. 11
Якщо в модерністів найпопулярнішими жанра-
ми були переважно епічні, то в авангардистів —
ліричні. Якщо модерністи не відчували потреби
засновувати літературні організації, то авангардис-
ти прагнули об’єднуватися, аби «воювати» зі ста-
рим мистецтвом.
Найвідоміші течії літературного авангарду —
футуризм, сюрреалізм, дадаїзм.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КООРДИНАТИ
Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — течія літературного авангар-
ду, основоположником якого в українській літературі був Михайль
Семенко. Лідер футуризму та його послідовники були переконані, що на
зміну патріархальності, сільському способу життя приходить нова
епоха — індустріально-міська. Відповідно вона вимагає нового мисте-
цтва — наступального, епатажного, динамічного, сповненого руху
і швидкості. У його центрі — не людина (звідси — заперечення психоло-
гізму як застарілої ознаки літератури), а машина, техніка. «Ліві» погляди
футуристів виявилися в тому, що нове мистецтво вони ототожнювали
з мистецтвом комуністичного суспільства, а старе називали пережитком
минулого. Сам Михайль Семенко сповідував радикальні комуністичні
погляди, яких дійшов поступово.
Український футуризм мав два етапи — кверофутуризм (з лат. —
шукати), який проголошував «красу шукання, динамічний лет»,
і панфутуризм (префікс пан-, запозичений із грецької мови,
означає «все»), коли індивідуальність поета підпорядкована
літературному процесові.
Олександр Архипенко.
Карусель П’єро
Ознаки футуризму
дегуманізація
(зацікавлення технікою,
індустріальним
середовищем міста,
а не людиною)
прагнення створити
нове мистецтво
нової ери —
«машинно-
хмарочосної»
агресивне
заперечення
мистецтва, культури
й літератури минулих
епох
урбанізм
(культ великого міста,
його культури,
техніки, атмосфери,
способу життя)
поетизація надлюдини,
яка керує світом за
допомогою
здобутків науково-
технічного прогресу
сміливі
експерименти
з поетичною
формою
13. 12
Мій девіз — несталість і несподіваність.
Михайль Семенко
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Михайло Васильович Семенко народився 31 грудня 1892 р. в селі Кибин-
ці на Полтавщині в багатодітній родині волосного писаря та письменниці-
самоучки. Мати хлопчика — Марія Проскурівна — була відома творами
про життя села, позначеними етнографічним реалізмом, проти якого піз-
ніше буде воювати її син, заперечуючи в українській літературі провінцій-
ність, народність і сентименталізм. Хоча й поширена інша версія: саме син
прилаштував мамині тексти в одне з київських видавництв у 1913 р.
Біографія майбутнього поета — це калейдоскоп бурхливих подій, подо-
рожей і найрізноманітніших вражень та відкриттів. Навчання в Хоролі,
Курську, Санкт-Петербурзі, захоплення грою на скрипці, мобілізація
доцарського війська, служба на Далекому Сході. Після повернення
в Україну Михайль Семенко працював на Одеській кінофабриці. Про
нього згадує Ю. Яновський у романі «Майстер корабля»:
«Михайль — мій колишній метр. А зага-
лом він ватажок лівих поетів нашої краї-
ни. Футурист, що йому завше бракувало
якоїсь дрібниці, щоб бути велетнем... Він
приходив щодня на фабрику, викурював
незмінну люльку, ішов подивитись на море
і зникав... Якийсь живчик, вогник вічно
можна було відчути в ньому...»
Справді, Михайль Семенко вражав своїх
сучасників епатажною поведінкою. Він мав
бурхливу й нестримну вдачу, амбіції талано-
витого поета, який не сприймає будь-якої
думки, відмінної від власної. Як організатор
очолював майже всі футуристичні групи та
видання, зазвичай недовговічні. Також
виступав із численними деклараціями і
маніфестами нового мистецтва.Михайль Семенко. 1911.
УКРАЇНСЬКИЙ ФУТУРИСТ
МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО
1892–1937
14. 13
У літературу Михайль Семенко увійшов 1913 р. з естетичною програ-
мою модерніста-неоромантика, та невдовзі перейшов на авангардні пози-
ції. Вони помітні в збірках «Дерзання» і «Кверофутуризм» (обидві —
1914 р.). Саме з цього року Михайло перетворився на Михайля. Такий
ексцентричний учинок характерний для футуристів, епатажних у всьо-
му. Так, книга «Дерзання» спричинила своєрідний вибух у суспільстві
своєю передмовою-маніфестом, у якій заперечувався культ Тараса Шев-
ченка і де були рядки: «Я палю свій "Кобзар"». Таке нехтування націо-
нальним у мистецтві спричинило нечуваний скандал. Усі потрактували
слова митця буквально, не звертаючи уваги на те, що поет закликає не
примітивізувати Шевченка, а відійти від народництва, відійти від того-
часної традиції. Водночас у 1920-х рр. він видав збірку «Кобзар» (1924–
1925), у якій підсумував свій творчий доробок за 1910–1922 рр. Черго-
вий виклик читацькій публіці поет прокоментував так: «То був "Кобзар"
однієї епохи, а це іншої».
У збірці «Кверофутуризм» Михайль Семенко так само епатажно заува-
жує: «Ознаки національного в мистецтві — ознаки його примітивнос-
ті». Книги викликали неприйняття та різку критику, деякі книгарні
навіть відмовлялися їх розповсюджувати.
Згодом про своє входження в літературу він напише:
Легше 3-м верблюдам
з теличкою
в 1/8 вушка голки
за раз пролізти
ніж футуристові крізь укр. літературу
до своїх продертись.
Усього Михайль Семенко опублікував понад 20 збірок поезій.
Та вже в 1922 р. він вичерпав себе як оригінальний поет. Це було
вимушеним відступом: футуризм відійшов у минуле, оскільки радян-
ська влада диктувала, що і в який спосіб писати. Його творчу особистість
руйнувала політична тематика, оголена публіцистичність, надмірно
оптимістичні ноти, зумовлені екзальтованим захопленням революцією
та її пафосом руйнування всього традиційного в житті. Хоча поет прагне
залишатися незалежним, але вже в 1930-х рр. пише публіцистичні вірші
та, як і більшість, прославляє радянську владу.
У квітні 1937 р. відбувся творчий вечір Михайля Семенка, а за кілька
днів після цього поета заарештували за вигаданим звинуваченням.
Насправді більшовицькій владі не потрібна була така неординарна та
безкомпромісна особистість, самобутній талант, який утверджував україн-
ську поезію в колі європейських літератур. Влучно про це написав
Ю. Лавріненко: «...при всій своїй вірності режимові на всіх його зворотах
15. 14
був знищений тим же режимом». Півроку в’язниці — і 24 жовтня 1937 р.
Михайля Семенка розстріляно в Києві.
* * *
Творча спадщина поета велика та різнобічна. Починав він з узвичає-
ної лірики, а пізніше, уже як футурист, сміливо експериментував
із віршем, його звуком, римою, строфічною будовою, ритмом, пунктуа-
цією. Так само епатажно він використовував жанри (візуальні вірші,
віршовані драми), часто їх вибудовував власноруч: поези, поезопісні,
поезофільми, ревфутпоеми (революційно-футуристичні поеми). Мова
творів Михайля Семенка рясніє словами іншомовного походження, тер-
мінами з різних галузей знання, неологізмами.
Він захоплювався зоровою поезією, яку називав поезомалярством,
тобто поєднанням техніки малювання та слова. Наприклад, вірш «Сіль-
ський пейзаж» має такий вигляд:
О
АО
АОО
АООО
ПАВЛО
ПОПАСИ
КОРОВУ
Це не традиційне відтворення сільського простору, хоча сам вірш
(його графічне оформлення) нагадує чи то дорогу, що звужується
до горизонту, чи то копицю сіна, а над ними ніби звучить О, розливаю-
чись на широкому просторі поля або степу.
Звукописання — безперечна знахідка поета. Воно надавало віршам
віртуозності, музичності й динамізму.
Михайль Семенко утвердив в українській поезії урбанізм. Ось уривок
із поезії «Місто»:
Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги...
Місто нагадує живу істоту, в уяві поета воно асоціюється із чіткими
зоровими образами, які лише перелічуються: люди, візники, трамваї,
автомобілі, дим, бензин, чад. Урбаністичний пейзаж доповнюється
також і звуковою палітрою — шумом і гамором великого мегаполісу, що
16. 15
майстерно передається асонансами. Ліричний герой захоплений цією
динамічною картиною, навіть бензинові випари не засмучують його,
бо вони невід’ємні від урбаністичного пейзажу. Тому міське життя для
нього «життєдать», та й два дієслова — «кохать кахикать» — стоять
поряд, але зверніть увагу: слово «кохать» — на першому місці.
«Місто» (1914)
Поезія є показовою з погляду основних засад футуризму, які сповіду-
вав Михайль Семенко. Передусім — деструкція, тобто руйнування кла-
сичної форми. Без розділових знаків, увесь вірш — це одне речення
з незвичним поєднанням деяких слів та окремих складів, порушено межі
слів. Вони передають рух і неспокій, шалений темп життя в місті. Лірич-
ний герой захоплюється цим вуликом із людей і машин та поспішає
висловити свої емоції, він переповнений почуттям захвату. Поет пере-
важно використовує дієслова, які творять динамічну картину. У поезії
багато неологізмів, що властиво футуристам. Твір загалом нагадує «теле-
графний» стиль. Вірш не поділено на строфи, у ньому немає рим.
У творчості Михайля Семенка понад двадцять віршів із назвою «Місто».
«Бажання» (1914)
Поезія написана верлібром, не розбита на строфи, без рим. Проте
головне в ній — ліричний герой. Він виражає найсуттєвіші настанови
футуристів: це людина нового часу, вольова, енергійна, рішуча у своїх
учинках. Так, у вірші ліричний герой прагне «перевернути світ», але не
так, як цього хочуть усі, а по-своєму. Його мета наскільки утопічна,
настільки й символічна. Адже віддати дітям зорі, щоб вони ними гралися,
суворо покарати місяць за те, що світить, служниці Маші подарувати вес-
няні барви, аби у неї закохався юнак, — усе це своєрідний мікс бажань,
фантастичних і реальних. Однак за ними — велике прагнення ліричного
героя упорядкувати навіть не людський світ, а всю світобудову, змінити
традиційне, усталене, загальнозрозуміле. Такий рішучий намір підкрес-
лено численними риторичними запитаннями та окликами.
«Запрошення» (1914)
Мотив оновленого світу споріднює вірш «Бажання» з поезією «Запро-
шення». Її також написано верлібром. У ній ліричний герой містифіку-
ється, перетворюється на «духа», що може зазирнути в майбутнє, аби
показати своїм сучасникам красу й принадність прийдешнього. Це світи
«оригінальні і капризні», це «безліч шляхів». Цікаво, що в цій поезії від-
творюється збірний образ колективного учасника побудови нового життя
(«Ми проходимо...», «Ми перемогли...»), а ліричний герой — один із них.
Саме він «відчинив двері замкнуті». У відчуттях ліричного героя майбут-
ні обрії зримі, бо він для їх осягнення зробив так багато (ліричний герой —
діяльний, рішучий): подолано останній пункт, переможено всі стихії та
17. 16
дощі. Поет використовує метафори, що набувають символічного значення
в контексті поезії: зачинені двері асоціюються з межею двох світів —
минулого й майбутнього, стихії та дощі — із соціумом або ж бар’єрами
в душі людини, яка сама їх і вибудовує. Головна думка поезії — пошук
людиною себе, свого місця у світі — загадковому та таємничому.
Недаремно Олег Ільницький, канадський дослідник футуризму, так
окреслив значення творчості поета для української літератури:
«Семенко зважився захопити під українську поезію нові території і
використати українську мову в немислимі способи. Завдяки методам
водночас рішучим і тонким він змушує своїх читачів подумати про
поезію, літературу і письменника геть по-новому».
1. Охарактеризуйте, які художні засоби використав Михайль Семенко
у вірші «Місто». У чому їх новизна?
2. Які мотиви віршів Михайля Семенка «Бажання» і «Запрошення»?
3. Поясніть рядок із поезії «Бажання»:
А то ходиш цим балаганом, що звуть природа,
Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!
4. Як ви розумієте рядки з вірша «Запрошення»: «Ми проходимо
до останнього пункту», «Хто хоче зі мною гулять вночі»?
5. Прочитайте і прокоментуйте рядки з поезії Михайля Семенка «Поет»:
Я любуюсь безсюжетністю бурі,
сила — мій динамічний сюжет.
Мій світ — в тонкій мініатюрі.
Я — беззразковости поет.
6. Прочитайте поезію Михайля Семенка «Вірш»:
фффф
дмухкало пирхкало
шшшш
шипіло шумно за машиною
брудосніг
— тумані
сани — сани колисали
хрусти
мячхили сичанням
злилися постатньо
силь
ветки
мяхкі кокетки
блискними поглядами
кхе кхе кхе
І Ви.
Чи можна цю поезію вважати деструктивною? Думку аргументуйте аналізом
лексики, синтаксису, віршування.
7. Прочитайте поезію Михайля Семенка «Сім»: «Понеділок / Вівторок /
Середа / Четвер / П’ятниця / Субота / Неділя».
Прокоментуйте її, урахувавши думки:
Ірина Семенко, донька поета, літературознавиця: «Вірш "Сім" (1922)
автор спочатку надрукував як пародію на переклади. Що це? По-перше, тут
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
18. 17
поетика абсурдизму, і раніше дуже характерна для Семенка; це цікава
авангардистська знахідка... Вірш "Сім" — це таки вірш, справжнім "авто-
ром" якого є мова. Ритм і звучання, художня структурність закладені
у природній, нехудожній мові... Цей "вірш"... має, можливо, і ще одне зна-
чення. Цей текст означає сім днів творіння — божественне створення
величезного світу».
Юрій Ковалів, літературознавець: «... "скандальний" вірш Семенка...
містить не перелік днів тижня, а динаміку перебування людини в його
межах, розраховану на інтонаційну імітацію та "живе спілкування"».
8. Напишіть твір-мініатюру на тему «Я умру не від смерті — / умру від
життя. Михайль Семенко».
9. Поясніть терміни «літературний авангард» і «футуризм».
10. Яке ваше ставлення до поезії Михайля Семенка?
1. Усно дайте відповідь на запитання: чому Михайля Семенка називали
літературним бунтарем?
2. Опишіть у зошиті скульптуру митця-авангардиста О. Архипенка.
«Карусель П’єро».
Напишіть реферат на тему: «Неологізми та їх функції в поезіях
Михайля Семенка».
Напишіть зорову поезію на тему шкільного життя.
Підготуйте презентацію «Український авангард 20-х рр. ХХ ст.: література,
живопис, скульптура, музика». Ознайомте з нею однокласників та
однокласниць.
Я — читач, або перевіряємо себе
1. Що нового ви дізналися про модернізм в українській літературі?
2. Які ав ангардні тенденції простежуються у творчості Михайля Семенка?
3. Як ви розумієте терміни «футуризм», «кверофутуризм», «панфутуризм»?
4. Що таке деструкція? Наведіть приклади з творів Михайля Семенка.
5. Чим літературний авангард відрізняється від модернізму?
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Н і ф
ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ
ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ
ЛІТЕРАТУРА В КОЛІ МИСТЕЦТВ
20. 19
Навчальний маршрут
1920-ті рр. засвідчили масштабність того історичного зламу, який
відбувся в українському суспільстві: з одного боку, це перемога більшо-
вицької ідеології, а з іншого — ще не знищені надії на національне само-
утвердження. В період ідеологічних дискусій та естетичних пошуків
особливо важливим стало поетичне слово, за допомогою якого митці
художньо осмислювали найболючіші проблеми свого часу, його драма-
тизм, складність, непослідовність, не зраджуючи великій гуманістичній
традиції. Тривоги й сподівання рідного народу знаходили ліричне само-
вираження в поезії, яка відігравала провідну роль у літературному про-
цесі 1920-х рр.
У цьому розділі ви:
дізнаєтеся про провідну роль
поезії 1920-х рр. ХХ ст. у худож-
ньому осмисленні складних
і неоднозначних колізій часу,
духовних катаклізмів цієї
епохи;
прочитаєте поезії Павла Тичи-
ни«Арфами,арфами...»,«Опанно
Інно...», «Ви знаєте, як липа
шелестить...», «Одчиняйте
двері...», «Пам’яті тридцяти»;
Євгена Плужника «Вчись у при-
роди творчого спокою...», «Ніч...
а човен — як срібний птах!..»;
вивчите напам’ять по одній
поезії П. Тичини та Є. Плужника
(на вибір);
засвоїте поняття «вітаїстич-
ність», «кларнетизм»;
повторите відомості про лірич-
ного героя;
зрозумієте основні тенденції
розвитку української поезії
1920-х рр.;
дослідите, чому П. Тичину вва-
жають найбільшим модерніс-
том 1920-х рр. та чому його
рання лірика пройнята вітаїс-
тичною настроєвістю;
відкриєте для себе причини
драматичної творчої долі
П. Тичини та Є. Плужника;
удосконалите вміння аналізу-
вати ліричні твори П. Тичини
та Є. Плужника, визначати
ознаки індивідуального стилю
поетів;
міркуватимете про зв’язок
зовнішніх обставин, внутріш-
ньої свободи митця і його твор-
чості та про трагізм вибору
в тоталітарному суспільстві.
21. 20
ПОЕТ ОДУХОТВОРЕНОГО ЖИТТЯ
ПАВЛО ТИЧИНА
1891–1967
В історії світової літератури, мабуть, не найдеться
іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину
свого життя високій поезії, а половину — нещадній
боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням.
Василь Стус
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Павло Григорович Тичина народився
27 січня 1891 р. у селі Піски на Чернігів-
щині в багатодітній родині: був сьомою
дитиною серед тринадцяти. Навчався
в училищі, згодом у Чернігівській ду-
ховній семінарії, потім уступив до Київсь-
кого комерційного інституту.
Першим розгледів у П. Тичини талант
великого поета М. Коцюбинський, який
запрошував обдарованого юнака на свої
«суботи» — щотижневі літературні вечори-
читання.
Поезія, малярство і музика тісно пере-
плелися в долі поета. Він був кларнетистом
Чернігівського симфонічного оркестру,
диригентом семінарського хору, у Києві —
помічником хормейстера в театрі М. Садов-
ського. Брав участь у знаменитих гастролях
капели К. Стеценка (1920).
Перша книга віршів «Соняшні кларнети» (1918) творилася в атмос-
фері сподівань на державне відродження України, що й зумовило її особ-
ливий — піднесений, урочистий — настрій. Ліричний герой збірки
залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними виміряє свої
душевні порухи. Його серце відкрите навстіж сонцю, радості, мінливос-
ті настроїв гаїв, полів, світанків.
Павло Тичина.
Автопортрет.
22. 21
У циклі «Скорбна мати» важливу роль
відіграє біблійний образ Божої матері.
В уяві поета він має кілька іпостасей: це
реальна жінка, імовірно, мати П. Тичини
(її пам’яті присвячено твір), це і велика
страдниця — мати Ісуса — та розтерзана
мати-Україна. Вражаючими деталями
малює автор картину звиродніння, заги-
белі, пустки в краю, де не стихає брато-
вбивча війна: «чийсь труп в житах чор-
ніє», «в могилах поле мріє», «буяє дике
жито». Повторюваний образ жита, харак-
терний для народної творчості як символ
життя, переосмислюється поетом і стає
місткою алегорією руїни, краху. Та страш-
ніше за «дике жито» розрухи — мораль-
ний, духовний злам людини: «...людське
серце до краю обідніло». Тому-то єство
матері сповнене болем, сумом, скорботою.
Тому такою гіркотою напоєні її слова:
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Поет, який щиро радів «золотому
гомону» національного звільнення рідно-
го народу, на таких самих потужних регі-
страх художньо відтворив його руїну.
Згодом одна за одною з’явилися збір-
ки «Плуг», «Замість сонетів і октав»
(обидві — 1920). Ці книги принесли
П.Тичинізаслуженуславуйпопулярність.
Талант поета після вдалого дебюту
«Соняшних кларнетів» розвивається,
зміцнюється, набуває нових тонів і від-
тінків. У збірках 1920 р. пафос націо-
нального відродження поєднується
із соціальною конкретикою. Але драма-
тизм доби, сучасником якої був П. Тичи-
Обкладинка збірки «Соняшні
кларнети». Видання друге (1920).
Художник Лесь Лозовський.
Перша сторiнка рукопису
спогадiв Павла Тичини.
До збірки «Соняшні кларнети» увійшли твори так званої національної трилогії —
поема «Золотий гомін», «Дума про трьох вітрів», цикл «Скорбна мати», у яких
в оригінальній формі художньо осмислюється час, свідком якого поет був, —
тривожні, неоднозначні 1917–1918 рр.
23. 22
на, зумовив неймовірні випробування
його духу й таланту. У 1930-ті рр. від-
бувся трагічний злам у творчості поета,
спричинений тоталітарною системою.
Щодо цього гірко-іронічно написав
Є. Маланюк у поезії «Сучасники»:
...від кларнета твого — пофарбована
дудка зосталась.
...в окривавлений Жовтень — ясна
обернулась Весна.
П. Тичина починає оспівувати «чут-
тя єдиної родини», «сталь і ніжність»
(назви збірок 1930–1940-х рр.), вірить
у те, що «партія веде» (також назва збір-
ки цього періоду). Щирість інтонацій
змінюється декларативністю, лозунго-
вістю, відкритість світу — сторожкістю,
неправдивістю. Самобутній митець
зазнав психологічних зламів і творчої
кризи.
У 1941–1945 рр. помітне певне духовне відродження П. Тичини.
З’являється вершинний твір цього етапу його творчості — поема «Похо-
рон друга» (1942).
Творчий період 1940–1960 рр. Василь Стус влучно назвав як «покара
славою»: «Він обрізував усякі живі контакти, замінивши їх цілком офі-
ційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости.
Свіжого повітря до нього доходило все менше і менше, аж поки поет
у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишив-
ся жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції».
Лише в 1990-ті рр. читач дізнався про невідомого П. Тичину, зокре-
ма про ті його твори, у яких ідеться про замовчувані тривалий час сто-
рінки української історії. Наприклад, у вірші «Гей, вдарте в струни
кобзарі...», надрукованому 30 березня 1917 р., поет одним із перших
відгукнувся на крах царизму, висловивши надію на відродження україн-
ської державності:
Вкраїнські прапори вгорі —
Мов сонце над степами...
У вірші «Хто ж це так із тебе насміяться смів?» П. Тичина гнівно
викриває братовбивчу громадянську війну, її криваве обличчя (нагадає-
мо, що поезія датована 1918 р.). Цей мотив доповнюється, розширю-
ється — автор справедливо стверджує, що не може бути гуманною та
людська спільнота, основа якої базується на злобі, зневажанні традицій
роду, найсвятішого для кожного — батьків («курки спустили в матір
Павло Тичина (ліворуч)
та його брат Євген. 1929.
24. 23
і отця»), на підступному обмані та облуді («рушимо з ножами у наш
край-едем»). Його логічним завершенням є фінал поезії, де П. Тичина
говорить про прозріння народу, який не хоче «ще й на волі у кайданах
гнить». Проте оптимістичним цей твір не назвеш: автор у художній
формі ставить болючі питання, що хвилюють українця-патріота, конста-
тує та узагальнює певні факти тогочасної дійсності, але відповіді на них
не дає (бо вона всім відома):
Ждали ми героя, а встав свинопас, —
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
Ці та інші вірші засвідчують, що П. Тичину тривожили ті страшні
деформації, які відбувалися в суспільстві, він бачив їх, відчував усю
драматичність епохи, і це ще один штрих до суперечливого творчого
шляху відомого поета.
Помер П. Тичина 16 вересня 1967 року.
* * *
Творчий шлях поета позначений болісними роздумами, тривож-
ними передчуттями, художніми вершинами і невдачами. Однак
в історії української літератури постать співця «Соняшних кларне-
тів» не має собі рівних — за глибиною осягнення гармонії світу, за
емоційністю, символічною наповненістю подій та оригінальністю
віршових інтонацій.
Сергій Єфремов так писав про його творчість: «Тичину важко вмісти-
ти в рямці якогось одного напряму чи навіть школи. Він з тих, що самі
творять школи, і з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад
напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм... Це привілей небага-
тьох — такий широкий мати діапазон». Літературознавець підкреслив
найголовніше в поезії П. Тичини — її самобутність і неповторність, яка
зумовила навіть появу нового терміна — «кларнетизм». Першим його
запропонував В. Барка1
(«Хліборобський Орфей, або Клярнетизм»),
а потім підхопив Ю. Лавріненко («На шляхах синтези клярнетизму»).
1
Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет, 1908–2003) — український пись-
менник, перекладач.
вітаїстичність модернізм«кларнетизм» потужне
ліричне «Я»
Ознаки творчості
Павла Тичини
25. 24
1. У чому виявляється суперечливість творчого шляху П. Тичини?
2. Прокоментуйте рядки з поезії П. Тичини:
...любити свій край не є злочин,
коли це для всіх.
3. Поясніть,яквирозумієтетвердженняВасиляБарки:«Тичина-"клярнетист",
можливо, був найвизначніший лірик світу в свої "клясичні" роки (1914–1924)».
Підготуйте усну розповідь про кларнетизм у творчості П. Тичини.
Рання лірика П. Тичини: відтворення настроїв
людини через образи природи
Вірші П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911), «Арфами,
арфами...» (1914), «О панно Інно...» (1915) написані в «досоняшноклар-
нетівський» період поета, але в них відчувається безпосередність
і щирість почуття, музичність, неповторність таланту, який трохи піз-
ніше заявить про себе на повну силу. Уже тоді в них виникає і міцніє
один із головних мотивів творчості П. Тичини — єдність людини з при-
родою, захоплення мудрістю, красою і доцільністю світобудови. Лірич-
ний герой, його душа споріднені із Всесвітом, він тонко відчуває най-
менші зміни в ньому.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
Підготуйте усну розповідь
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КООРДИНАТИ
Кларнетизм — це стильова особливість творчості П. Тичини-
модерніста, яка позначена вітаїстичністю, тобто життєлюбством як
настановою на оптимістичне сприйняття світу, ренесансним розумін-
ням життя як втілення гармонії людини й Всесвіту, людини й космосу,
людини і природи; надзвичайною музичністю (ритмомелодикою),
поєднанням чуттєвих вражень — передусім зорових і слухових, а також
дотикових, запахових; мовною експресією, яка, зокрема, твориться
неологізмами, звуковими ефектами (асонансами, алітераціями, звуко-
наслідуванням), розмірами рядків, строф. Кларнетизм П. Тичини зако-
рінений у символізмі, поєднаному з неоромантизмом, експресіоніз-
мом, імпресіонізмом.
26. 25
«Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911)
«Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911)
Поезія є першим друкованим твором П. Тичини. Вона пронизана
настроями весни. Ця пора року асоціюється з буянням почуттів, радіс-
ним очікуванням чогось нового, незнаного, але обов’язково світлого
й радісного. Ліричний герой П. Тичини переповнений коханням. І воно
таке бентежне, несподіване, чисте, що він виливає свою душу природі —
шелесту липи у весняну ніч, старим гаям, місяцю, зорям, солов’ям.
Настрій вірша піднесений, радісний, ідеться ж бо про найсвітліше перше
почуття кохання, незатьмарене життєвими грозами.
Така гармонійна картина — це віддзеркалення душі ліричного героя,
який, захоплений образом коханої, готовий підпорядкувати всього себе
її бажанням, її життю, тому й використовує для висловлення своїх
почуттів «мову» природи. Відтак поезія зіткана із зорових і слухових
образів, обрамлених риторичними фігурами: питанням-ствердженням.
Ними поет підкреслює емоційний стан ліричного героя, який усьому
світу прагне розповісти про свої почуття.
«Арфами, арфами...» (1914)
Вірш позначений тривожним чеканням і сподіванням оновлення
та побудований на оптимістичних акордах. Поет відчуває себе в обій-
мах Всесвіту, і його ліричний герой прагне знайти своє місце в житті,
свій нерозривний, органічний зв’язок із природою. Емоційно промо-
виста персоніфікація весни як дівчини, закосиченої квітами, з перлами
роси, співом жайворонка, дзвоном струмків і музикою гаїв, доповню-
ється іншою, протилежною нотою — тогочасного громадського життя:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
Весна — це й символ соціальної боротьби, передчуття національних
випробувань і катаклізмів, якими, знаємо, позначилося ХХ ст.
в українській історії. Таким чином образ весни ще раз набуває символіч-
них рис: ліричний герой вірить у неминуче відродження рідної землі.
1
Станіслав Володимирович Тельнюк (1935–1990) — український письменник і літе-
ратурний критик, один із найвідоміших тичинознавців.
С. Тельнюк1
влучно охарактеризував ранню творчість П. Тичини: «Пейзажна
лірика Павла Тичини — не лише про природу, а інтимна — не лише про любов.
Тут кожне слово має смисл, буквальний і переносний, конкретний і узагальне-
ний. Його твори — про сенс буття людини і Всесвіту. Це твори великої філо-
софської наснаги».
27. 26
Для відтворення цієї гами почуттів
П. Тичина використовує неологізми
(«самодзвонними», «ніжнотонними»),
численні інверсії, які допомагають поету
акцентувати ключові образи твору —
арфи, думи, бій, плач.
«О панно Інно...» (1915)
У життєвій історії П. Тичини є важли-
вий епізод — знайомство із сестрами
Коновал, Полею та Інною (у хрещенні
Анна, ласкаво — Нюся). Дівчата були
доньками чернігівського краєзнавця та
літератора Івана Коновала, приятеля
М. Коцюбинського. Про них згадує сам
поет у щоденнику, зізнаючись, що він
покохав Полю, але, як засвідчують біо-
графи, дружив із Нюсею, таємно закоха-
ною в молодого Павла. Звістка про
її смерть від сухот народила такі
слова поета: «В Нюсі я довго любив Полю. Ні та, ні друга, звичайно,
цього не бачили».
Цей епізод із біографії П. Тичини допомагає нам осмислити задум
поезії, яка належить до однієї з найкращих в інтимній ліриці автора.
У її композиційний основі — щемливий спогад про нерозділене кохан-
ня як емоційний вибух почуттів, характерний для надзвичайно ніжної,
чутливої, тонкої душі ліричного героя. Він уже усвідомлює, що завдяки
розлуці, пережитому чуттєвому досвіду подорослішав, імовірно, навіть
попрощався з юністю, бо засвоїв її уроки: від «дитинної» любові один
крок до любові «дорослої», не завжди щасливої:
...Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Наскрізними образами цієї поетичної
сповіді є сніги, зимовий вечір, і вони
викликають асоціації з померлими, давно
минулими почуттями — «любив». Проте
зверніть увагу, що це слово використане зі
знаком питання, бо виражає сумнів лірич-
ного героя: чому кохання може бути нероз-
діленим («Я Вам чужий — я знаю»)? Чи
насправді він любив? Чи створив для себе
ілюзію всеохопного почуття до панни
Інни? Чи до її сестри?
Ці запитання виявляються не рито-
ричними, бо є в поезії ствердження —
Михайло Жук. Фрагмент панно
«Біле і чорне». 1912.
Олександр Мурашко. Дiвчина
в червонiм капелюшку. 1902–1903.
28. 27
«любив...». Уже не питання, а ствердження. Ба більше, художня палітра
поета із «зимової» змінюється на «літню», коли він згадує про луги, які
цвіли, про «шепіт гаю», тобто йдеться про розквіт кохання, про надію
на взаємність («А хтось кричить: ти рідну стрів!»).
Центральним образом є очі дівчини, які залишилися в пам’яті лірич-
ного героя «як музика, як спів». Зверніть увагу на незвичність порівнян-
ня, у якому зоровий образ — очі — доповнюється слуховим. Так тради-
ційна портретна деталь із любовної лірики — очі коханої — набуває
нового відтінку. Вони супроводжують ліричного героя завжди, бо це
солодкий і водночас щемливий спогад про колись пережите неповторне
перше почуття.
1. Визначте основний мотив поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...».
2. Поміркуйте, з якою метою в цьому вірші автор використав поетичний
паралелізм.
3. Як ви розумієте образ «дідуганів»? Хто вони?
4. До якого різновиду належить поезія П. Тичини «Ви знаєте, як липа
шелестить...»? Свою відповідь обґрунтуйте.
5. Проаналізуйте особливості мови й віршування в поезії «Ви знаєте, як
липа шелестить...» (розмір, рима).
6. Які мотиви поєднано у вірші «Арфами, арфами...»?
7. Що символізує образ весни в поезії «Арфами, арфами...»?
8. Поміркуйте, до кого звертається поет словами в поезії «Арфами,
арфами...»:
Ой одкрий
Колос вій!
Який це троп? Яка його роль у розкритті задуму автора?
9. Поясніть, як ви розумієте слова композитора Якова Степового про
вірш «Арфами, арфами...»: «Самі слова — чиста музика».
10. Проаналізуйте художні засоби, з допомогою яких поет відтворює дра-
матичні переживання у вірші «О панно Інно...».
11. Яка роль неологізмів у цьому вірші?
12. Чому поезію «О панно Інно...» називають перлиною інтимної лірики
П. Тичини?
Підготуйте усну розповідь про особливості розкриття почуття кохання
в ліриці П. Тичини.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
29. 28
Художнє відтворення національно-визвольного
пробудження народу в ліриці П. Тичини
Перша збірка П. Тичини «Соняшні кларнети» написана ніби на одно-
му подиху, стільки в ній енергії, бадьорості, життєдайної снаги і захоп-
лення світом, його гармонією. Передусім це характерно для пейзажних
мініатюр, позначених сконденсованістю образів, емоційністю світо-
сприймання. Проте конкретні реалії життя не могли не ввійти до книги
поета, який так оголено й чуйно сприймав вир тогочасних подій.
«Одчиняйте двері...» (1918)
У 1919 р., аналізуючи збірку «Соняшні кларнети», А. Ніковський1
написав: «...єдиний у всій нашій сучасній поезії дав нечувано-різку й
геніально-пластичну картину нашої української революції. Ефект
цього вірша заснований... на церковній ремінісценції, на ефекті того
момента, коли наречена входить до церкви: закриті двері, хор зупи-
няється, люде обертаються до дверей... Враз розчиняються двері, хор
гримить... в церкву вливається світло, гомін, в квадраті дверей горить
блакить неба, і в центрі уваги — молода, ясна наречена, біла голубка.
Павло Тичина скористувався тим глибоким ефектом, котрий похо-
дить від руйнації звичної загадки; він на самім високім ступеню ламає
звичну асоціацію і замість ясного образа... дає страшний образ чорної
зливи, дикої бурі».
Отож критик помітив композиційний засіб, покладений в основу пое-
зії, — антитезу між сподіваннями на революційну зміну світу та її реаль-
ними результатами («одчиняйте двері...» — «одчинились двері...»): надії
на щастя не справдилися, бо замість «голубої блакиті» в природі (у світі
людей) запанувала «горобина ніч». Ця алегорія в контексті вірша прочи-
тується легко, достатньо звернути увагу на час написання твору.
Поезія містить усього дві строфи, але щільність художньої думки
у ній дуже помітна. Вона досягається численними художніми засо-
бами. Це, з одного боку, символи світлого прийдешнього — блакить,
серце, очі, хорали, а з іншого, — жорстокої реальності (горобина ніч,
шляхи в крові, незриданні сльози дощу). У такий спосіб твориться
поетична картина несправджених надій, світосприйняття поетових
сучасників і самого автора, котрі розчаровані жорстокою реальністю.
Недаремно А. Ніковський означив цю поезію П. Тичини як «найкра-
щий вірш нашої поезії про українське відродження, про перші наші ясні
сподіванки й почуття національного щастя та дальші соціальні
й політичні бурі, анархію, кров».
1
Андрій Васильович Ніковський (1885–1942) — український літературознавець,
мовознавець, громадський і політичний діяч.
30. 29
Пригадайте з уроків історії, що вам відомо про бій під Крутами?
Знайдіть матеріали про відзначення століття цієї події. Що нового
ви дізналися? Які міфи розвінчують історики? Які нові деталі
з’являються?
ППП йй
ПРИГАДАЙТЕ!
«Пам’яті тридцяти» (1918)
Поштовхом до написання вірша стала реальна історична подія —
трагічний бій під Крутами 29 січня 1918 р.
Як тонкий лірик, П. Тичина пропонує читачеві власну рефлексію, тоб-
то розуміння своїх переживань, руху емоцій, викликаних цією небуден-
ною подією. Це засвідчується заголовком поезії та її першою строфою:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
У наступних рядках автор означує загиблих — українську молодь —
«цвітом» нації, адже вони поклали життя за вільну Україну, вільну
від більшовицької навали. Цей трагічний епізод підштовхує автора
до поетичного передбачення майбутнього:
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
(Пригадайте образ із поезії «Одчиняйте двері...»: «Всі шляхи
в крові»). Пророчий дар поета очевидний: він відчув та емоційно висло-
вив те, що не помічали (чи не хотіли помічати) політики: трагізм часу,
невідповідність мети та засобів її досягнення.
З третьої строфи П. Тичина переходить від художнього осмислення
конкретного історичного факту до його філософського змісту. Своєрідна
поетична «межа» тут — пейзажна замальовка, яка відтінює вічність
Олександр Климко. Бій під Крутами. 1936.
31. 30
і мудрість природи на противагу смертності й самознищенню людини,
часто через соціально і політично хибні проекти: «Квітне сонце, грає
вітер / І Дніпро-ріка…». Зауважимо, що для автора важливо підкресли-
ти те, що це маркери українського пейзажу.
Філософський зміст поезії (злочин — покара, святість — гріховність,
любов — ненависть) розкривають біблійні образи Каїна, кари Божої,
Нового Заповіту, святих. Водночас згадка про смерть молоді «з славою
святих» повертає читацьку думку (й авторову) знову до історичної кон-
кретики. Так поет замикає коло: героїчний чин — трагізм ситуації —
невідворотність Божого суду для тих, хто зважується на неправедні
справи. Такий підхід до реальної події, котра, як відомо, нічого не змі-
нила ні в стратегічній, ні в політичний площині, дуже важливий. Він —
і філософський, і гуманістичний, бо життя людини — найвища цінність
на землі, незалежно від політичних доктрин, соціальних зрушень.
1. Поясніть образи вірша «Одчиняйте двері...» «голуба блакить», «незри-
данні сльози». Які асоціації вони у вас викликають?
2. Проаналізуйте роль риторичних окликів у творі «Одчиняйте двері...».
3. Яку роль відіграють біблійні образи у вірші «Пам’яті тридцяти»?
4. З’ясуйте, чому у вірші «Пам’яті тридцяти» звучить мотив помсти, пока-
рання за всесвітнє зло. Яка його роль у розкритті авторського задуму?
5. Які мотиви об’єднують поезії «Одчиняйте двері...» та «Пам’яті тридцяти»?
1. Проаналізуйте, як розгортається громадянський мотив у поезіях
П. Тичини «Одчиняйте двері...» та «Пам’яті тридцяти». Відповідь запишіть
у зошит.
2. Вивчіть напам’ять одну з поезій П. Тичини (на вибір).
1. Знайдіть у мережі Інтернет та послухайте вірш «Пам’яті тридцяти»
у виконанні Марії Бурмаки. Своїми враженнями поділіться з рідними.
Доберіть у мережі Інтернет ілюстрації, які відтворюють настрій вірша, або
проілюструйте власними малюнками.
2. Організуйте в класі поетичний вечір, на якому продекламуєте ваші
улюблені поезії П. Тичини.
Дослідіть історію створення М. Жуком панно «Чорне і біле». Як пов’язане
це художнє полотно з творчістю П. Тичини?
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
ЛІТЕРАТУРА В КОЛІ МИСТЕЦТВ
ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ
32. 31
Суди мене судом твоїм суворим,
Сучаснику. — Нащадки безсторонні
Простять мені і помилки, й вагання,
І пізній сум, і радість передчасну, —
Їм промовлятиме моя спокійна щирість.
Євген Плужник
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Євген Павлович Плужник наро-
дився 26 грудня 1898 р. на Воро-
нежчині — у степовій слободі Кан-
темирівці (звідси — і псевдонім
Кантемирянин, під яким будуть
опубліковані його перші українські
вірші). Хлопець навчався в кількох
гімназіях, а в 1918 р. разом із бать-
ками переїхав на Полтавщину,
звідки родом його батько. Деякий
час учителював у селах, а в 1921 р.
пов’язав долю з Києвом. За порадою
старшої сестри та її чоловіка всту-
пає до ветеринарно-зоотехнічного
інституту, але згодом полишає
його, бо обирає театральну освіту,
яку також не завершить. Євген
Плужник нарешті знаходить своє
покликання в поезії. У 1924 р. він
входить до літературного угруповання «Ланка».
За його життя, на якому фатально позначилася хвороба — туберкульоз,
виходять дві збірки: «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927). У 1930-х рр. поет
упорядкував ще одну збірку («Рівновага»), але її опублікували лише після
Члени літературного об'єднання
«Ланка». Зліва направо:
Борис Антоненко-Давидович,
Григорій Косинка, Марія Галич,
Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний,
Тодось Осьмачка. 1925.
ПОЕТ «ДОСКОНАЛОЇ ПРОСТОТИ»
I ФIЛIГРАННОЇ ДУМКИI ФIЛIГРАННОЇ ДУМКИ
ЄВГЕН ПЛУЖНИК
1898–1936
33. 32
його смерті (1948, Німеччина) і в 1966 році у «Вибраних поезіях» Євгена
Плужника.
Він є автором роману «Недуга» (1928), кількох п’єс, сценаріїв (їх доля
невідома) і перекладів, укладачем «Антології української поезії»
(1930–1932, у співавторстві), словника «Фразеологія ділової мови»
(1926–1927, разом із В. Підмогильним). І ці всі досягнення — за якихось
десять років, зовсім недовгий період.
Репресивна сталінська система планомірно боролася з українською
інтелігенцією, звинувачуючи її в «контрреволюційній діяльності».
У 1934 р. поета заарештовано, засуджено до розстрілу, який замінили
десятьма роками ув’язнення. Тим часом його хвороба досягла найкритич-
нішої стадії.
На початку 1936 р. Євген Плужник помирає від туберкульозу в соловець-
кій тюрмі.
Філософська лірика поета
Для стилю Є. Плужника-лірика характерні стислість думки й водно-
час ліричність, емоційна чуттєвість, сповідальність. У його мистецькій
палітрі поєдналися модерністські течії, як-от імпресіонізм, експресіо-
нізм, неокласицизм, неоромантизм.
Обкладинка книги віршів.
Видавництво «Темпора». 2018.
Обкладинка роману «Недуга»
Видавництво «КМ-Букс». 2017.
34. 33
Поет по-філософськи осмислював феномени людського буття, духу,
природи, як, наприклад, у вірші:
Каменя один приділ — лежати!
Вітрові один закон — лети!
Тільки я поставлений питати
як не цілі, то бодай мети...
Та хоч як — в лиця свойого поті —
зважу міру явищ і подій, —
камінь той лежатиме і потім,
вітер той летітиме й тоді.
Є. Плужник — один із найталановитіших поетів не лише «розстрі-
ляного відродження», а й ХХ ст. Хоча він прожив коротке життя,
та ні хвороба, ні сталінський терор не вбили його духу, його бажання
творити. Він художньо осягав земну красу, гармонійність світобудо-
ви, а також те, як соціальні проекти людства призвели до руйнації та
катастрофи.
Євген Плужник створив неперевершені твори, позначені сповідаль-
ністю, щирістю інтонацій, багатством звукопису, глибиною думки.
«Вчись у природи творчого
спокою...» (1927)
У вірші провідним мотивом є краса
землі та захоплення нею. Передусім —
гармонійністю світобудови («Мудро на
землі...»). Мудро від колообігу пір року,
від циклічності в трансформаціях при-
роди: народження — розквіт — згасан-
ня — і знову народження... Проте автор
акцентує саме на осінній атмосфері, адже
осінь — символ людської зрілості:
і фізичної, й духовної.
Ліричний герой ділиться важливою
для себе істиною-відкриттям: аби реалі-
Ознаки творчості
Євгена Плужника
сповідальність філософічністьліричність
багатство
художньої палітри
Олександр Мурашко.
Вид на Дніпро. 1890-ті.
