2. Дисидент (від лат. dissidens - незгодний) - у
Західній Європі особа, релігійні погляди якої не
збігаються з догматами офіційної церкви.
В переносному значенні - інакомислячий
Дисидентство - нова форма духовної опозиції в
радянському суспільстві в 60-70-х роках ХХ .
3.
4. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів, у
доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово
перетворилося у тверде переконання необхідності
докорінних змін у суспільстві.
5. Дисидентський рух в умовах України
неминуче набув національно-
демократичного забарвлення.
6.
7. Причини активізації дисидентського руху в другій
60- – 70- .:половині х на початку х рр
- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала
хвилю протестів;
- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники
Радянського Союзу підписали Гельсінський акт, що передбачав гарантію
громадських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради;
- ігнорування конституційних прав людини в СРСР;
- репресії проти інакомислячих;
- видання у Львові В.Чорноволом самвидавничого журналу «Український
вісник» (1970 р.).
8. Форми
діяльності
:дисидентів
- розповсюдження- розповсюдження
нелегальних виданьнелегальних видань
(« »);самвидав(« »);самвидав
- розповсюдження- розповсюдження
нелегальних виданьнелегальних видань
(« »);самвидав(« »);самвидав
організація
,мітингів протесту
,демонстрацій
пікетувань
надсилання
письмових заяв
(« »)відкритих листів
до вищих органів
влади в СРСР та
- порушення національної
проблеми на різних наукових
конференція
створення гуртків
вивчення вітчизняної
,історії клубів
;творчої молоді
9. Самвидав –
у СРСР неофіційне копіювання і
розповсюдження творів, не схвалених
радянським режимом.
10.
11. У вересні 1965 р. Україною прокотилася перша хвиля
арештів проти дисидентів: у Києві, Одесі, Феодосії,
Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку. Жертвами
репресій стали діячі української культури, студенти,
робітники. Серед них І. Світличний, М. Горинь, М.
Озерний, Я. Гаврич, Б. Горинь, М. Осадчий, О.
Мартиненко та ін.
12. У грудні 1965 p. І. Дзюба надіслав лист на ім’я
першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста та
Голови Ради Міністрів УРСР В. Щербицького з
протестом проти арештів, до якого додав роботу
« ? ».Інтернаціоналізм чи русифікація
Проте це не зупинило репресій.
4 вересня 1965 р. було
влаштовано маніфестацію проти
репресій у Київському кінотеатрі
«Україна».
13.
14. Навесні 1968 р. 139 українських діячів
науки, літератури та мистецтва
звернулися з листом до Л.Брежнєва, О.
Косигіна, М.Підгорного, у якому
висловлювали рішучий протест проти
арештів в Україні та утисків української
культури.
15. У 1970 р. починається нова хвиля
репресій (червень 1970 р. – другий
арешт В.Мороза та 30 його однодумців),
яка набирає особливої сили на початку
1972 р. У цей час заарештовані
Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Чорновіл,
І.Дзюба, В.Стус (помер у в’язниці 1985
р.), І.Калинець та ін.
30 1971грудня р.- засідання Політбюро ЦК КПРС, на
якому було вирішено провести всесоюзну кампанію
щодо ліквідації дисидентського руху і самвидаву.
Ця акція дістала оперативне число «24».
1972Масові арешти р., спрямовані проти дисидентів,
стали першим актом політичних репресій, що
розпочалися в Українi дістали назву «великого
»погрому
16. 9 листопада 1976р. створена Українська громадська
група сприяння виконанню Гельсінських угод,
відома також як Українська Гельсінська група (УГГ)
Руденко Микола Данилович (керівник групи),
Бердник Олександр Павлович
Григоренко Петро Григорович
Кандиба Іван Олексійович
Лук'яненко Левко Григорович
Мешко Оксана Яківна
Матусевич Микола Іванович
Маринович Мирослав Франкович
Строката Ніна Антонівна
Тихий Олексій Іванович
17. :Завдання √ ознайомлювати українське
суспільство з Декларацією прав людини
ООН, √збирати докази порушення владою
прав людини, національних прав в Україні,
√ домагатися безпосереднього контакту
України з іншими країнами, √ акредитації в
республіці представників закордонної
19. Мико́ла Дани́ловичМико́ла Дани́лович
Руде́нко (19 грудняРуде́нко (19 грудня
1920 — 1 квітня1920 — 1 квітня
2004) —2004) —
українськийукраїнський
письменник,письменник,
філософ,філософ,
громадський діяч,громадський діяч,
засновникзасновник
УкраїнськоїУкраїнської
Гельсінської Групи.Гельсінської Групи.
Герой України.
20. Олександр ПавловичОлександр Павлович
( )Олесь Бердник( )Олесь Бердник
( 1926 — 2003) —( 1926 — 2003) —
український письменник-український письменник-
фантаст, автор понад 20фантаст, автор понад 20
романів і повістей.романів і повістей.
Член-засновник УкраїнськоїЧлен-засновник Української
Гельсінської групи (УГГ).Гельсінської групи (УГГ).
21. Петро́ Григо́рович Григоре́нкоПетро́ Григо́рович Григоре́нко
(1907- 1987) — радянський генерал-(1907- 1987) — радянський генерал-
майор, українець, правозахисник.майор, українець, правозахисник.
Виступав на захист кримських татарВиступав на захист кримських татар
та інших депортованих народів. Ута інших депортованих народів. У
1964 за легальну правозахисну1964 за легальну правозахисну
діяльність розжалуваний у рядові ідіяльність розжалуваний у рядові і
позбавлений усіх державнихпозбавлений усіх державних
відзнак. Перебував у радянськихвідзнак. Перебував у радянських
тюрмах, таборах і «психушках». Зтюрмах, таборах і «психушках». З
1977 р. проживав у США.1977 р. проживав у США.
22. ЛУК'ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧЛУК'ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ
Нар. 24.08.1928 — юрист, правозахисник. ЗакінчивНар. 24.08.1928 — юрист, правозахисник. Закінчив
Московський університет (1958). 1958-1961 — адвокатМосковський університет (1958). 1958-1961 — адвокат
на Львівщині. 1958 заснував підпільну націоналістичнуна Львівщині. 1958 заснував підпільну націоналістичну
організацію — Українську робітничьо-селянську спілку.організацію — Українську робітничьо-селянську спілку.
1961 заарештований і засуджений до страти, яку1961 заарештований і засуджений до страти, яку
замінено 15-річним ув'язненням. Після звільненнязамінено 15-річним ув'язненням. Після звільнення
оселився в Чернигові (1976), став одним із засновниківоселився в Чернигові (1976), став одним із засновників
Української Гельсинської Спілки (УГС). У грудні 1977Української Гельсинської Спілки (УГС). У грудні 1977
знову заарештований і в червні 1978 засуджений до 10знову заарештований і в червні 1978 засуджений до 10
років в'язниці і 5 років заслання. Був головою УГС. 1990-років в'язниці і 5 років заслання. Був головою УГС. 1990-
1992, 1994-1998 — народний депутат України. 1992-19931992, 1994-1998 — народний депутат України. 1992-1993
— Надзвичайний і Повноважний Посол України у Канаді.— Надзвичайний і Повноважний Посол України у Канаді.
Голова Всеукраїнської асоціації дослідників голодоморівГолова Всеукраїнської асоціації дослідників голодоморів
в Україні (з 1994), президент Української ланкив Україні (з 1994), президент Української ланки
Всесвітньої ліги за свободу і демократію (з 1995). АвторВсесвітньої ліги за свободу і демократію (з 1995). Автор
книг: «Сповідь у камері смертників», «Вірю в Бога йкниг: «Сповідь у камері смертників», «Вірю в Бога й
Україну», «Не дам загинуть Україні» та ін. НагородженийУкраїну», «Не дам загинуть Україні» та ін. Нагороджений
23. Оксана Яківна МешкоОксана Яківна Мешко (30(30
січня 1905, містечко Старісічня 1905, містечко Старі
Санжари, нині селоСанжари, нині село
Новосанжарського районуНовосанжарського району
Полтавської області — 2 січняПолтавської області — 2 січня
1991, Київ) — біолог, учасниця1991, Київ) — біолог, учасниця
опозиційного руху в Україні вопозиційного руху в Україні в
повоєнний період, фактичнийповоєнний період, фактичний
голова Українськоїголова Української
Гельсінської групи в періодГельсінської групи в період
масових арештів з боку КДБ вмасових арештів з боку КДБ в
кінці 1970-х роківкінці 1970-х років
24. «Українська Гельсінська спілка» — українська громадсько-́ ́ ́
політична і правозахисна організація, заснована 7 липня 1988
року у Львові членами Української Гельсінської групи. Головою
Спілки було обрано Левка Лук'яненка. На базі УГС згодом була
створена Українська республіканська партія.
25. Релігійне дисидентствоРелігійне дисидентство
метамета : фактичне, а не декларативне визнання: фактичне, а не декларативне визнання
свободи совістісвободи совісті
В Україні воно вело боротьбу за відновленняВ Україні воно вело боротьбу за відновлення
українських греко-католицької та автокефальноїукраїнських греко-католицької та автокефальної
православної церков, за свободу діяльностіправославної церков, за свободу діяльності
протестантських сект.протестантських сект.
Найяскравішими представниками цієї течії були :Найяскравішими представниками цієї течії були :
Іван ГельГеоргій Вінс .Й Тереля .В Романюк
26. Національно орієнтоване дисидентствоНаціонально орієнтоване дисидентство рішучерішуче
засуджувало шовінізм, імперську політику центру,засуджувало шовінізм, імперську політику центру,
форсовану русифікацію, виступало на захист прав іфорсовану русифікацію, виступало на захист прав і
свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі засвобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за
умови життя, гідні цивілізованого світу.умови життя, гідні цивілізованого світу.
До цього напряму належать І. Дзюба, С.Караванський,До цього напряму належать І. Дзюба, С.Караванський,
В.Мороз, В.Чорновіл та ін.В.Мороз, В.Чорновіл та ін.
27. Валенти́н Яко́вич Моро́з (*
15 квітня 1936 — український
історик, один із представників
українського національного руху,
політв'язень, дисидент, автор понад
100 наукових праць. Доктор
Гуманітарних Наук (Conoris Causa)
Державного Коледжу Джерсі. Член
Об'єднання українських
письменників «Слово».
28. У лютому 1977 р. заарештовано керівників УГС - Миколу
Руденка та Олексу Тихого.
Їχ було засуджено відповідно на 12 i 15 ροκів позбавлення волі
На початку 80-х ροκів організований рух в Україні було
практично розгромлено.
Головна причина - відсутність у дисиденів належної
політичної мобільності, активних зв’язків з масами, здатних
забезпечити ϊм дієву підтримку широких верств населения,
зокрема робітників та
селянства.
За соціальним складом дисиденти були переважно
представниками інтелігенції.
Активною була репресивно-каральна машина, силі якої
вони протистояти не могли.
29. Ст. 62 Карного кодексу Української РСР
«Антирадянська агітація і пропаганда» у першій частині
передбачала до 12, а у другій — до 15 років покарання,
у тому числі в обох випадкахпо 5 років заслання.
30. «Bipa виникає тоді коли є мученики», …а
«знищені стаютъ прапором»
Валентин Мороз.
Прагнення влади будь-що втримати сусгпльство під своїм контролем та
проводити десталінізацію тільки у визначених межах неминуче вело до ϊϊ
конфлікту з інтелігенцієюю та критично налаштованими представниками
різних верств населения.
Результатом цього стала поява наприкінці 50-х - на початку 60-х ροκίΒ
руху укр. інакодумців - дисидентів (з латини - незгодні).
Помігний вплив на формування інакодумства в Укр. справляли
Зовн. фактори. Передусім це стосується антиком-х виступів у
країах так званого соц.табору, зокрема 1956 р. в Угорщині,
π ο τί Μ у Польщі, С х . Німеччині, Чехо-Словаччині, розпаду світової
Колоніальної системи на рубежі 50-60-х ροκίΒ, розгортання світового право-
захисного руху, стимульованого прийнятою 1948 р. та з 1963 р. розповсю-
дженою в Україні «Загальною декларацією прав людини»
Як форма громадсько-політичного руху, дисидентство України визначалося певними рисами:
Своєрідною формою опору тоталітарному режимові в науці, літературі, образо- творчому мистецтві була езопова мова. Болючі проблеми національного буття порушувались на симпозіумах та конференціях підприкриттям інтернаціональних гасел. ОрганізовувалисьШевченківські свята, вечори Івана Франка та ЛесіУкраїнки, гуртки з вивчення історії України. Підтримувалинаціональну самоповагу самодіяльні популяризаторинародних та релігійних
Жорстоко переслідувані сміливці продовжували відстоювати національну символіку. Лише за виготовлення та намір вивісити національні прапори 1957 р. у Львові на честь відновлення української державності у 1941 р.Веніамін Дужинський отримав 25 років таборів суворого режиму(смертну кару було скасовано 1947 р.)
Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі «Україна». У цій акції брали участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та ін.
У 1966 р. над 20 заарештованими відбулися політичні процеси. Такі дії офіційних властей зумовили публікацію за кордоном 1967 р. документальної збірки В.Чорновола «Лихо з розуму». В.Чорновола було засуджено на три роки.
За ппщативи нового партшного кер1 вництва Украши вщбува-
ються масов1чистки тих, кого так чи шакше пов’язували з автономштським
курсом П. Шелеста. При цьому, залишаючись в τϊηϊ та особисто координуючи
акцш, В. Щербицький переклав справу ϊϊ здшснення на секретаря Ц К з
щеологп В. Маланчука. За 1 хньою 1 шщативою вщ посад було усунуто бага
тьох партшних та радянських кер1вниюв, яю певною Miporo симпатизували
щеям нацюнального вщродження. Натомшть ϊχηϊ посади обшмали τΐ, для
кого едино правильними були ще! так званого пролетарського штернацю-
нал1 зму, а по cyTi русифшацп Украши.
У 1975 р. уряди 35 держав Європи i Пн. Америки, у тому числі й уряд СРСР, підписали Гельсінкські угоди, які закріплювали нові відносини в
Європі, повинні були забезпечити дотримання в кожній з країн високих принципів демократії, прав людини. Розуміючи, що в Радянській Україні це практично неможливо, у листопаді 1976 р. найбільш активні правозахисники об’едналися в Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод в Україні , або Укр. гельсінську групу (УГГ). Вона стала найбільшою правозахисною організацією в республіці. Ϊϊ очолив письменник Микола Ру
денко, а серед членів були такі відомі дисиденти, як Петро Григоренко, Левко Лук’яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, Вячеслав Чорновіл Василь Стус,
Святослав Караванський, Оксана Мешко, Олесь Бердник та ін.
Правозахисне (демократичне) дисидентство, репрезентоване в Росії А.Сахаровим, О.Солженициним…, а в УРСР — Українською Гельсінською Групою (УГГ)
До 1980 р. майже три чверті Української Гельсінської групи отримали терміни ув’язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено було емігрувати.
цікавий факт другий арешт відбувся 12 жовтня 1980 року — знову обшук. 14 жовтня — новий арешт, допити та повторна «судово-медична експертиза» в психіатричній лікарні. Звинувачувалась у антирадянській агітації та пропаганді. У січні 1981 року отримала вирок — півроку ув'язнення і п'ять років заслання. Етапована до містечка Аян (Хабаровський край) на березі Охотського моря. На той час Оксані Яківні було вже майже 76 років. Наприкінці 1985 року повертається із заслання, проживає в Києві.
Один з провідників Української Гельсінської Спілки, створеної 7 липня 1988 року на основі Української Гельсінкської Групи, член Координаційної Ради.
У червні 1990 року, насамперед зусиллями Оксани Мешко, було поновлено правозахисну діяльність — створено Український комітет «Гельсінкі-90»
Заборона Укр. автокефально! церкви в довоенні роки та Укр. греко-католицької у повоенні, шалена антирелігійна кампанія кінця
50-х - початку 60-х ρр спричинили зародження та зростання рел-ого дисидентства.
Особливо активно боролися за вщновлення c b o i' x прав греко-католики. Формально ліквідована греко-католицька церква діяла в зах. областях
Украши в підпільних, «катакомбних» умовах. Значна частина населения цих областей таемно відправляла релігійні обряди.
3-за кордону церквою керував кардинал Йосип Сліп пий, який у 1963 р. прибув до Ватикану після багаторічного сибірського заслання.
Релігійне дисидентство Одним з активних борців за права Греко- католицької церкви в Україні був Йосип Тереля. 1982 р. колишній в’язень таборів та «спецпсихушок» Й. Тереля став одним з організаторів Комітету захисту Української греко-католицької церкви.
Значну частину релігійного дисидентства становили членипротестантських сект євангельських християн-баптистів, єговістів тощо.Особливу активність у справі їх захистувиявляли Петро Вінс — член УҐС
До 1980 р. більшість правозахисників, які входили до групи, було засуджено на терміни від 10 до 15 років. За радянськими
законами того часу максимальний термін позбавлення волі за найтяжчі злочини не мав перевищувати 15 ροκίΒ.
після 1980 р. арешти тривали. Було заарештовано за звинуваченням в антирадянській агітації i пропаганд О. Шевченка, В. Чорновола, В. Стуса, С. Хмару. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин.
Однак, незважаючи на величезш перешкоди, що ϊχ чинила влада, диси
денти доносили до народу правду про справжне становище в Украшп За
вдяки !хшй самовщданш боротьб1 у громадськш свщомосп поступово
утверджувалася думка про необхщшсть демократизацп сусшльного життя,
утвердження суверештету Украши.
Судили дисидентів переважно за 62-ю статтею Карного кодексу Української РСР «Антирадянська агітація і пропаганда», яка у першій частині передбачала до 12, а у другій — до 15 років покарання, у тому числі в обох випадкахпо 5 років заслання.
Зрідка застосовувалася стаття 187, яка,на відміну від попередньої містила максимальний 3-річнийтермін позбавлення волі у таборах загального режиму.Інколи дисиденти потрапляли під дію статті «Зрада батьківщини», яка передбачала смертну кару.
У цьому істинне значения їхньoї діяльності.
Отже, дисидентський рух, що виник в Україні у кінці 50-х рр. досяг свого апогею у 1970 – на початку 80-рр. Заглушити голос українського дисидентства державна влада так і не змогла. Українські правозахисники і патріоти вірили, що їх життя і діяльність в історії буде згадана.
Унікальним явищем опозиційного друку став позацензурний журнал «Український вісник», який редагував В’ячеслав Чорновіл.Більшість публікацій самвидаву передруковували українські видавництва за кордоном
