2. ра (від лат. Antiquus —
стародавній) — це література стародавніх
греків і римлян, яка розвивалася в басейні
середземного моря (на балканському та
апеннінському півостровах та на прилеглих
островах і узбережжях). Її письмові
пам'ятки, створені на діалектах грецької
мови і латинською мовою , належать до 1
тисячоліття до н.е. і початку 1
тисячоліття н.е. Антична література
складається з двох національних
літератур:давньогрецької та
давньоримської. Історично грецька
література передувала римській.

3. Антична література - перший щабель у культурному розвитку
світу, тому вона й впливає на всю світову культуру. Це помітно
навіть у побуті. Багато предметів також називаються
античними словами, наприклад, бачок із краном для нагрівання
води називається "Титан". Більша частина архітектури так чи
інакше несе в собі елементи античності.
Назви античних героїв часто використовуються для назв
кораблів. Іноді це виглядає дуже символічно. Так, наприклад,
Наполеона везли в послання на крейсері "Беллерофонт".
Беллерофонту було доручено вбити химеру. (Химера -
чудовисько, що складається із дракона, кози й лева). До речі, тут
відбиті відмінності між сприйняттям стародавніх греків і нас -
нам вона б здалася страшним чудовиськом, а Беллерофонт
спочатку нею замилувався. Все-таки він її вбив, а опісля так
загордився своєю перемогою, що захотів піднестися на Олімп до
богів. Його скинули на землю, він утратив розум і скитався по
землі, поки над ним не зглянувся Танатос.

4. Образи античної літератури входять у сучасну літературу, у них
ховається глибокий зміст. Іноді вони входять у крилаті вислови.
Античні міфологічні сюжети часто переробляються й знову
використовуються…
Прийшов, побачив, переміг - вираз, який позначає швидкий та не надто
складний успіх
Одного разу Цезарю довелося взяти участь в битві з понтійським царем
Фарнаком, де він дуже швидко і ефектно переміг. Після цього Цезар написав звіт
у Сенат (за іншою версією, лист другові Амніцію), де було тільки три слова -
"Veni, vidi, vici", що в перекладі з латинської і означає "Прийшов, побачив,
переміг“
Лавровий вінок - символ слави та перемоги
В Греції існував звичай увінчувати переможців різних змагань вінком із лавру,
вважалося, що це - символ бога Аполлона
І ти, Бруте? - вживається до людина, яка зрадила
15 березня 44 року до н.е. Цезаря вбили заколотники. Одним з керівників
заколоту був Марк Юній Брут, вихованець та друг Цезаря. За легендою, останні
слова диктатора були такими: "І ти, Бруте?!" Хоча, це питання спірне. Дехто
вважає, що останні слова Цезаря - вигадка
Жереб кинуто - якесь рішення прийнято невідворотно
І знову Цезар. Він довго вагався, чи починати війну проти Помпея за владу. І от
стояв він перед річкою Рубікон, розуміючи, що перейти її (тобто перейти кордон)
- почати громадянську війну. Зрештою, Цезар наважився, а під час переправи
промовив цю фразу

5. Античність часто називають дитинством людства. Часто це
твердження невірно приписують Карлу Марксу. Причина
такої назви в тім, що антична література найчастіше наївна
й описова. Вона звертається до джерел людської
свідомості, зображує людину поза суспільством

6. Періодизація

7. Архаїчний період (7 століття до нашої ери - 5 вік до нашої ери).
Характерно: гострота в соціальному відношенні, тому що йде
руйнування родової громади й становлення полісів. У громаді
на чолі стояв цар, потім родова знать, у полісі походження не
мало значення. Ніцше називає цей період трагічним.
Розвивається усна народна творчість, але в грецькій міфології
відсутні казки. Із грецьких казок до нас дійшла тільки одна, та й
про неї ведуться суперечки, чи не була вона більш пізньою
вставкою. Вона дійшла до нас у складі "Метаморфоз" Апулея -
"Казка про Амура і Психею". У грецькому мистецтві казку
витісняє міф, у нього найбільш значима роль. Також
розвивається байка, що охоплює величезний конгломерат. Езоп
- родоначальник байок, він виходець із Малої Азії. З'являються
епічні, архаїчні, героїчні поеми, з яких до нас дійшли тільки
гомерівські. Про інші ми можемо судити тільки з уривків. На
зміну Гомеру приходить дидактичний епос Гесіода, що бажає
утримати старі моральні норми. У цей же період з'являється й
архаїчна лірика.

8. Класичний (аттичний) період. У цей час центр культурного
життя перебуває в Афінах. Після Греко-перської війни почався
розвиток Афін, які незабаром стало прикладом для всієї Греції.
Розвивається театр драматургії, вважається, що театр завжди
розвивається в трагічну епоху. Спочатку з'являється трагедія,
потім комедія. Розвивається лірика й ораторське мистецтво,
риторика. У четвертому столітті починає розвиватися проза.
Спочатку з'являється історична проза, потім філософська.

9. Елліністичний період (з 4 століття до нашої ери по 1 століття до
нашої ери). У цей період Греція завойовується спочатку Філіпом, потім
Олександром Македонським. Полісна система віджила себе. В Олександра є
велика ідея - нести грецьку культуру варварам. З'являється поняття
"космополіт". Потім Олександр розуміє, що грецька культура – не єдина
конкурентноздатна у світі. Еллінізм - симбіоз грецької й інших культур.
Культурний центр переноситься в Єгипет, в Олександрію. Там виникає
гуманітарна наука.
Характерна пильна увага до людини. Розвиваються малі жанри лірики,
наприклад, епіграма. Втрачає значення висока комедія, з'являється
новоаттична комедія про родину, про дім. У самому кінці періоду з'являється
грецька повість або грецький роман.

10. Період грецької літератури епохи римського
панування (1 століття до нашої ери - 476 рік нашої
ери). Приклад: Апулей "Золотий осел (Метаморфози)".
Розвивається історичне знання, наприклад,
"Життєписи" Плутарха.

11. Естетика античної
літератури

12. Для античної літератури, як і для кожної літератури, що бере свій
початок від родового суспільства, характерні специфічні риси, що різко
відрізняють її від сучасного мистецтва і певною мірою ускладнюють
розуміння. Персонажі античних міфів повністю олюднені, а
міфотворчість розвивається головним чином у формі розповідей про
героїв. Богам відведена центральна роль лише в деяких спеціальних видах
міфів — космогоніях — міфах про походження світу, та теогоніях —
міфах про походження богів. Ще однією особливістю античної міфології є
те, що міфи позбавлені розумування. Разом з тим і примітивніші форми
міфологічних уявлень не вмирали, переходячи у фольклорні жанри — казки
чи байки.
Найдавніші форми літератури пов'язані з міфом,релігійним культом,
ритуалом. Пережитки цього зв'язку можна спостерігати в літературі
античності аж до часів її занепаду.
Міфологічність

13. Античній літературі притаманні публічні форми побутування. Її
найвищий розквіт припадає на докнижну епоху. Тому
назва ”література” щодо неї застосовується з певним елементом
історичної умовності. Проте саме ця обставина зумовила
традицію включати в літературну царину також
здобутки театру. Лише наприкінці античності з'являється такий
«книжний» жанр, як роман, призначений для персонального
читання. Тоді ж закладаються перші традиції
оформлення книжки (спочатку у вигляді сувою, а потім зшитка),
включаючи ілюстрації.
Публічність

14. Антична література була тісно пов'язана з музикою, що у
першоджерелах, безумовно, може бути пояснено через зв'язок з магією і
релігійним культом. Гомерові поеми та інші епічні твори співалися
мелодійним речитативом у супроводі музичних інструментів і простих
ритмічних рухів. Постановки трагедій і комедій в
афінських театрах оформляли як розкішні «оперні» вистави.Лірічні
віршііспівалися авторами, які таким чином виступали одночасно ще й
як композитори і співці. На жаль, від усієї античної музики до нас дійшло
кілька роз'єднаних фрагментів. Уявлення про пізню античну музику
може дати григоріанський хорал (спів).
Музичність

15. Певним зв'язком з магією можна пояснити надзвичайну
поширеність віршової форми, яка буквально панувала у всій античній
літературі. Епос виробив традиційний неквапливий розмір гекзаметр,
великою ритмічною різноманітністю відзначалися ліричні вірші,
трагедії і комедії також писалися віршами. Навіть полководці й
законодавці у Греції могли звертатися до народу з промовами у віршовій
формі. Рими античність не знала. Наприкінці античності
виникає ”роман” як зразок прозового жанру.
Віршованість

16. З традиційності випливає і строга система жанрів античної
літератури, що була перейнята і подальшою
європейською літературою і літературознавством. Жанри були
чіткими і стійкими. Античне літературне мислення було жанровим:
коли поет брався писати вірш, який би індивідуальний за змістом той не
був, автор з самого початку знав до якого жанру твір буде належати і
до якого давнього зразка прагнути.
Жанри поділялись на давніші й новіші (епос і трагедія — ідилія і сатира).
Якщо жанр помітно змінювався у своєму історичному розвитку, то
виділялись його давні, середні та нові форми (так поділялась на три
етапи аттична комедія). Жанри розрізнялись на більш високі і нижчі:
вищими вважались героїчний епос і трагедія. Шлях Вергілія до
ідилії(«Буколіки») через дидактичний епос(«Георгіки») до героїчного
епосу(“Енеїда”)явно усвідомлювався поетом та його сучасниками як шлях
від «нижчих» жанрів до «вищих». Кожен жанр мав свою традиційну
тематику і топіку, зазвичай дуже нешироку.
Жанровість

17. Антична література зберігала тісний зв'язок
зі світоглядними особливостями родового,
полісного, державного життя і відображала
їх. Грецька і частково римська література
демонструють тісний зв'язок з релігією,
філософією, політикою, мораллю,
ораторським мистецтвом, судочинством, без
якого їхнє існування в класичну добу втрачало
весь свій смисл. У пору свого класичного
розквіту вони були далекі від розважальності,
лише наприкінці античності стали частиною
дозвілля. Сучасна служба у християнській
церкві успадкувала деякі особливості
давньогрецької театральної вистави та
релігійних містерій — цілком серйозний
характер, присутність усіх членів громади і
їхня символічна участь у дійстві, висока
тематика, музичний супровід і видовищні
ефекти, високоморальна мета духовного
очищення (катарису за Арістотелем) людини.
Світоглядні особливості

18. Представники античної
літератури

19. Есхіл по праву
вважається батьком
усієї європейської
трагедії за його
безсмертні твори(“Сім
вождів”, “Прометей”,
“Перси”).
Софокл- головний
творець трагедій для
грецького театру
(“Цар Едип”,
“Електра” та інші).
Евріпід-
древньогрець
кий
драматург,
автор
“Медеї”,
“Іполіта” та
інших.
Класиком і “батьком”
грецької комедії є
Аристофан, написавший
комедії: “Мир”,
“Вершники”, “Жаба”,
“Хмари”.