Презентацію про романтизм як літературний напрям для учнів 9-х класів за новою Програмою створила Наталія Станіславівна Галамай, вчитель зарубіжної літератури Львівської правничої гімназії.

2. Велика французька буржуазна революція завершила
епоху Просвітництва. Письменники, художники,
музиканти стали свідками грандіозних історичних подій,
революційних змін, що невпізнанно змінили життя.
Багато з них привітали нове та були у захваті від ідей
Свободи, Рівності та Братерства.
Але час спливав, і митці помічали, що новий суспільний
порядок далекий від омріяного суспільства, яке
сподівалися побудувати, за яке боролися. Настав час
розчарування.
На початку століття у філософії та мистецтві прозвучали
трагічні ноти сумніву щодо перетворення світу за
принципами Розуму.
Наполеонівські війни та Французька буржуазна
революція - це головні події , які сприяли виникненню
нової системи – Романтизму.

3. Е.Делакруа “Свобода на барикадах”
Т.Жеріко “Ранений кірасир”

4. • Романтизм (фр. romantisme, від
старофранцузького romant – роман) – напрям у
мистецтві, який почав формуватися у
загальнолітературну течію на межі ХVІІІ–ХІХ
століть у Німеччині та Англії. Найвищого
розквіту романтизм досяг у першій третині
ХІХст., охопивши всі країни Європи та Америки.
Література романтизму запропонувала свого
героя, який найчастіше виражає авторське
ставлення до дійсності.

5. • Це філософські праці Фрідріха Вільгельма Йозефа фон
Шеллінга (1775-1854) та Георга Вільгельма Фрідріха
Гегеля ( 1770-1831), представників німецької класичної
філософії.
• Головним поняттям філософії Шеллінга можна
вважати ідею свободи, яку він послідовно протягом
всього життя шукав у природі, у творчості, потім у
природі божественного творіння. Мета мистецтва, за
Шеллінгом, - не роздуми, а споглядання.
• Гегель висунув діалектичний метод, що пропонує
вивчення навколишньої природи й людської історії у
їхній динаміці й взаємному зв'язку. Філософ вважав,
що свобода - фундаментальний початок духу.

6. В.Ф.Гегель Ф.В.Шеллінг

7. • Заперечення раціоналізму, який переважав у добу Просвітництва,
культ почуттів людини.
• Суб’єктивність мистецтва: акцент не на зображенні, а на вираженні
почуттів, мрій, настроїв.
• Увага до особистості, її індивідуальних рис. Людина – найвища цінність.
• Увагу романтиків привертають, насамперед, виняткові події та вольові,
героїчні, духовно прекрасні персонажі.
• Неприйняття буденності («романтична іронія») та звеличення “життя
духу”.
• Людина і світ сповнені нерозгаданих таємниць (захоплення містикою,
ірраціональним).
• Провідні мотиви самотності, світової скорботи (національної туги) і
романтичного бунту, нескореності.
• Історизм творів і захоплення фольклором.
• Утвердження високих ідеалів: гармонії з природою та людством,
кохання.
• Характерні художні прийоми романтизму – символіка, контраст, іронія,
алегорія, гротеск, антитеза.
• Яскрава, барвиста мова, що розкриває сильні пристрасті, могутні
характери, драматичні конфлікти.

8. Ідеологія романтизму спирається на культ індивідуалізму,
на підкреслену, загострену увагу до людської особистості,
до психологічних проблем її внутрішнього «Я».

9. З романтичною іронією
пов'язаний ще один
визначальний для поетики
романтизму принцип
осмислення світу, який дістав
назву «світової скорботи».
«Світова скорбота» – це
вищий ступінь розчарування та
песимізму, відчаю та безнадії,
з якими значна частина
письменників-романтиків
сприймала дійсність.

10. • Поетика романтизму протиставила
себе поетиці класицизму. Насамперед,
романтизм заперечив жорстку
нормованість поетики класицизму,
встановлену в ній систему канонів і
правил та принцип обумовленості жанру
і стилю твору - його темою. На місце
загальнообов'язкової поетики норм і
правил класицизму романтики поставили
індивідуальну поетику, закони якої
встановлювали не загальноприйняті
норми і смаки, а сам творець, його
особисті уподобання і смаки.

11. • Жанрова ієрархія.
• Статичність
характерів,
домінування однієї
риси в характері.
• Митець має
дотримуватися певних
канонів.
• Віддається перевага
розуму.
• Мистецтво виражає
ідею гармонії, звідси –
чіткість і ясність стилю,
рівновага форм,
композицій.
• Заперечення жанрової ієрархії,
пошук нових шляхів мистецтва.
• Герой – духовно багата
особистість, вирізняється
складністю характеру, здатністю
до саморозвитку,
самозаглиблення.
• Возвеличення свободи митця,
його творчої волі, уяви.
• Віддається перевага інтуїції.
• Мистецтво – вираження
таємниці буття, внутрішніх
порухів людини, тому воно –
вічна загадка.
РомантизмКласицизм

12.  Віра в безмежні можливості
людського розуму.
Поєднання розуму та
природи.
Переосмислення питань
світобудови й суспільного
порядку.
У центрі зображення життя
простих людей з їхніми
душевними переживаннями,
почуттями та настроями.
Просвітництво Романтизм
 Культ індивідуалізму,
підкреслена, загострена увага
до людської особистості, до
психологічних проблем її
внутрішнього “Я”.
 Віра в те, що внутрішню
природу можна збагнути лише
через почуття.
 Вираження таємничості світу,
внутрішнього буття людини, а
звідси – містичність, символіка,
фантастика.

15. Романтизм проголошує абсолютну свободу
творчості. Поет, та й взагалі митець, для
романтиків — це людина не лише вільна, а й
цілком особлива та незвичайна, він є провидцем,
талант його не підкоряється ніяким законам,
встановленим звичайними людьми, — він вищий
за них.
У літературі романтизму завжди існує ідеал, що
знаходить собі місце поряд з реальністю. Згідно з
цим, прийнято говорити про романтичні «два
світи» — світ реальний, дійсний та світ ідеальний,
фантастичний. Романтики наголошували на
первинності ідеалу, мрії.

16. Найбільш потужний розвиток
романтизм мав у німецькій (брати Я. та
В. Грімм, Е. Т. А. Гофман, Г. Гейне та ін.)
та англійській (Дж. Г. Байрон, В. Скотт,
П. Б. Шеллі та ін.) літературах.
Я. і В. Грімм
А. Гофман
Г. Гейне
В. Скотт Дж.
Байрон
П. Б. Шеллі

17. • Духом революційної романтики в
російській літературі пройнята поезія
молодого О.Пушкіна, М.Лермонтова,
• в польській – А.Міцкевича,
• в угорській – Ш.Петефі,
• в німецькій – Г.Гейне,
• у французькій – В.Гюго. О.С. Пушкін
М.Ю. Лермонтов
В. Гюго
Г. Гейне

18. Гейдельберзькі романтики
Група німецьких письменників першої
половини ХІХст. (А.Арнім, К.Бретано,
брати Я. і В.Грімм) захоплювалися
збиранням, систематизацією, вивченням та
публікацією фольклору. Близькими до них
були Е.Т.А.Гофман, А.Шамісо, В.Мюллер.
А.фон Арнім К.Бретано Я.і В.Грімм

19. Спільні риси світового та українського
романтизму
Своєрідність українського романтизму
Художні принципи історизму,
народності, наслідування духу,
актуалізація особистості.
Зв’язок із національно-визвольним
рухом в Україні.
Жанрова спільність (часте звернення до
балади, поеми, історичної драми).
Не космополітичний, а національний
характер тем, мотивів, образів.
Подібність у повторюванні тем і мотивів
(тема вигнанця, розбійника, пророка
тощо).
“Філософія серця” Г. Сковороди –
філософське підгрунтя українського
романтизму.
Незадоволення навколишньою
дійсністю, прагнення до вищого ідеалу.
Специфічні типи українських
романтичних героїв (козак, борець за
народну волю, кобзар, Марія тощо).
Культ людини, увага до її почуттів,
внутрішнього світу.
Більш тривалий період преромантизму,
починаючи з ХVІІІ ст., в якому визрівали
ідеї національної свободи, проявлявся
інтерес до фольклору, історії народу,
формувалися літературні жанри.

20. Прізвище
художника
Країна Картини
Т. Жеріко Франція “Пліт Медузи”
Е. Делакруа Франція “Свобода на барикадах”
Ф. Гойя Ріхтер Іспанія “Капрічіос”
К. Д. Фрідріх Німеччина “Ранок у горах”
О. Кипренський Росія “Бідна Ліза”
Іван
Айвазовський
Росія “Дев’ятий вал”
Карл Брюллов Росія “Наталія Пушкіна”
М.Ю. Лермонтов Росія “Вітрило”
Жак Луї Давид Франція “Перехід Бонапарта через
перевал Сен-Бернар”

21. Найбільш послідовна
романтична школа склалася
у Франції, де художники,
реформуючи систему
виразних засобів,
динамізували композицію,
об'єднували форми
бурхливим рухом,
використовували яскравий
насичений колорит і широку,
узагальнену манеру письма
(живопис Т. Жеріко,
Е.Делакруа, О. Дом'є,
пластика П . Ж. Давида
д'Анжу, А.Л. Барі, Ф. Рюда).

22. У Німеччині та Австрії ранньому романтизму властиві пильна увага до
всього гостроіндивідуального, а також меланхолійно-споглядальна
тональність образно-емоційного ладу, містико-пантеїстичні настрої
(портрети та алегоричні композиції Ф.О. Рунге, пейзажі
К.Д.Фрідріха і Й.А. Коха), прагнення відродити релігійний дух
німецького та італійського живопису 15 століття (творчість назарейцев);
своєрідним зрощенням принципів романтизму та «бюргерського
реалізму» стало мистецтво бидермейєра (творчість Л. Ріхтера,
К.Шпіцвега, М. фон Швінда, Ф.Г.Вальдмюллера).

23. У Великобританії романтичною свіжістю живопису відзначені пейзажі
Дж.Констебла і Р. Бонінгтона, фантастичністю образів і незвичністю виразних
засобів - роботи У. Тернера, прихильністю до культури середньовіччя і
Раннього Відродження – творчість майстрів пізньоромантичного руху
прерафаелітів Щ.Г. Россетті, Е. Берн-Джонса, У. Морріса та ін.

24. В інших країнах Європи та Америки романтичний рух був представлений
пейзажем (живопис Дж. Інеса і А.П. Райдера в США), композиціями на
теми народного побуту та історії (творчість Л. Галле в Бельгії, Й. Манеса в
Чехії, В. Мадараса – в Угорщині, П. Міхаловського і Я. Матейко – в
Польщі та ін.)

25. Е.Делакруа. Полювання на левів
Ежен Делакруа
(1798-1830)-
французький
художник-
романтик. Картини
Делакруа
розкривають тему
боротьби за
свободу й
показують сильну
особистість у
момент найвищого
напруження
духовних сил.

26. Жан Луї Андре Теодор Жеріко (1791- 1824) — французький
художник-романтик.
В основі картини «Пліт «Медузи» – трагедія пасажирів загиблого
фрегата «Медуза», які опинилися в океані на плоту. Жеріко
розкриває складну гаму людських почуттів – від повного розпачу
й апатії до пристрасної надії на порятунок.

27. Каспар Давид Фрідріх
(1774-1828)- відомий
німецький художник-
романтик.
Зображував терзання й
пориви людського духу. На
картині К. Д. Фрідріха
«Мандрівник на березі
туманного моря» зображена
людина, яка стоїть
обличчям до розлюченої
морської стихії. Такою
уявляли собі романтики
людину перед обличчям
величної і сильної природи.

28. У порівнянні з попередніми епохами, музичний
романтизм вирізняється глибшим розкриттям
індивідуального світу особистості, змалюванням
психологічно складного характеру, визначеними
рисами роздвоєності ліричного героя.

29. • Людвіг ван Бетховен - ключова фігура західної
класичної музики романтизму, писав у всіх
існуючих у його час жанрах, включаючи оперу,
балет, симфонії.
• Найпопулярніші твори:
• “Місячна соната”;
• соната №23 “Аппассіоната”;
• “Ода до радості”;
• симфонія №3 “Героїчна”.

30. Композитори-романтики Франц Шуберт (1797-1828) -
Австрія,
Фредерік Шопен (1810-1849) - Польща,
Ференц Ліст (1811-1886) - Угорщина,
Ніколо Паганіні (1782-1840) – Італія –
намагалися за допомогою музичних засобів виразити
глибину й багатство внутрішнього світу людини.

31. Зовнішність танцівниці в білій туніці, яка втілювала неземну
істоту з віночком на голові і крильцями за спиною,
придумали французькі художники-костюмери І. Леконт,
Е. Ламі, П. Лорме.
Білий колір – це колір абсолюту, «білий балет» висловлював
романтичну тугу за ідеалом; балерина в арабесці стала його
графічної формулою.

33. • Романтизм вплинув і на розвиток балету, в першу
чергу, у Франції. Розвиток техніки стрибків, поява
танцю на пальцях (на пуантах), напівпрозорої
широкої спідниці надали образу танцівниці
невагомості.
Балерина М. Тальоні у постановці свого батька
Ф.Тальоні створювала образи, які страждають і
гинуть під час зіткнення з грубою дійсністю.

35. Поняття «романтизм» застосовується не тільки щодо
літературних явищ. Часто воно використовується як
синонім поняття «романтика». Наприклад, коли говорять
про юнацький романтизм, мають на увазі схильність до
ідеалістичного, підкреслено оптимістичного погляду на
життя, а також активність життєвої позиції. І все ж
особливість романтичного світовідчуття найповніше
виявляється саме в мистецтві, насамперед у музиці, як
самому емоційному з видів мистецтва. Вважаючи, що
мистецтво за своєю суттю є синтетичним, романтики
закликали творити так, щоб музика могла малювати,
розповідати зміст роману або трагедії, щоб поезія
користувалася такими формами звукопису, які б
звучанням нагадували музичний твір, щоб живопис міг
відтворювати образи літератури тощо.