Його діяльність не обмежувалася суто письменництвом, коло його інтересів складали також літературознавство, етнографія, історія. Він автор байок, віршів, оповідань повістей та п’єс. Однак найбільш відомим здобутком Грінченка є «Словник української мови», який досі залишається одним із найавторитетніших джерел для всіх українських філологів.

1. Відділ культури
Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Бібліотека № 133
Борис Грінченко –
інтелектуал, письменник, науковець
(до 160-річчя від дня народження)
Інформаційний список літератури
Київ, 2023

2. 2
УДК 821.161.2.09(092)
Б82
Борис Грінченко – інтелектуал, письменник, науковець
(до 160-річчя від дня народження) : інформаційний список
літератури / уклад. Н. П. Потапова ; бібліотека № 133 ЦБС
Дарницького району м. Києва. – Київ, 2023. – 23 с.
Борис Грінченко найхарактерніша й
найвизначніша постать серед представників
літературного покоління кінця ХІХ початку ХХ
століття не тільки як особа, як громадській діяч і як
письменник, але й як символ цілої епохи. Його
діяльність не обмежувалася суто письменництвом,
коло його інтересів складали також
літературознавство, етнографія, історія. Він автор
байок, віршів, оповідань повістей та п’єс. Однак
найбільш відомим здобутком Грінченка є «Словник
української мови», який досі залишається одним із
найавторитетніших джерел для всіх українських
філологів.
Даний інформаційний список створений на
матеріалах тематичної добірки літератури фонду
бібліотеки № 133 ЦБС Дарницького району
м. Києва.
Література розташована в алфавітному порядку.
Видання розраховане на широке коло
користувачів, хто цікавиться життям і творчістю
видатних краян.
Укладач Н.П. Потапова

3. 3
Твори Бориса Грінченка
1. Грінченко, Б. Зернятка : вірші, поеми, оповідання :
для старшого шкільного віку / Борис Грінченко. –
Київ : Веселка, 1989. – 271 с.
2. Грінченко, Б. «Казки» з ілюстраціями юних
художників : літературно-художнє видання / Борис
Грінченко ; упорядник Н. В. Павленко. –
Верхньодніпровськ : Дніпровець, 2015. – 64 с.
3. Грінченко, Б. Лесь, преславний гайдамака :
віршовані оповідання, легенди та казки : для
молодшого і середнього шкільного віку / Борис
Грінченко. – Київ : Веселка, 1991. – 135 с.
4. Грінченко, Б. Оповідання / Борис Грінченко. –
Київ : Центр учбової літератури, 2018. – 268 с.
5. Грінченко, Б. Поезії. Повісті. Оповідання / Борис
Грінченко. – Київ : Наукова думка, 2002. – 432 с. –
(Біб-ка школяра).
6. Грінченко, Б. Розум та почування у живої тварі /
Борис Грінченко. – Київ : Богдана, 2006. – 88 с.
7. Грінченко, Б. «Твори» з ілюстраціями юних
художників : літературно-художнє видання / Борис
Грінченко; упорядник Н. В. Павленко. –
Верхньодніпровськ : Дніпровець, 2015. – 48 с.

4. 4
Література про Бориса Грінченка
1. Артемова, Л. В. Педагогічний доробок Бориса
Грінченка / Л. В. Артемова // Історія педагогіки
України. – Київ : Либідь, 2006. – С. 252-257. –
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови»).
2. Арабески до оповідання «Олеся» (130 років)
Бориса Грінченка // Шкільна бібліотека . – 2020. –
№ 10. – С. 73-79.
3. Білецький, О. Зібрання праць у 5-ти т. /
О. Білецький. – Київ : Наукова думка, 1965. – Т. 2.
[Борис Грінченко]. – С. 586-595.
4. Богданець-Білоскаленко, Н. Біографічні нариси
Бориса Грінченка як джерело вивчення історії
української літератури ХІХ ст. / Наталія
Богданець-Білоскаленко // Українська мова і
література в школах України. – 2018. – № 5. –
С. 38-41.
5. Гаєвська, Н. Вставав на всяке жниво [до 150-річчя
від дня народження Б. Д. Грінченка] / Надія
Гаєвська, Світлана Дем’яненко // Українська мова
й література у сучасній школі. – 2013. – № 11. –
С. 59-71. – (Тематична папка «Борис Грінченко –
вартовий рідної мови»).
6. Голобородько, Ю. К. Статистик земства /
Ю. К. Голобородько // Вивчаємо українську мову
та літературу. – 2005. – № 22-23. – С. 32-37. –

5. 5
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови»).
7. Голобородько, Я. Ю. Духовні імперативи Бориса
Грінченка. Життєтворчість крізь призматику
«херсонського періоду» / Я. Ю. Голобородько //
Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. –
№ 17-18. – С. 74-79. – (Тематична папка «Борис
Грінченко – вартовий рідної мови»).
8. Голобородько, Я. Інтелектуал, письменник,
науковець. Життя й аспекти творчої діяльності
Бориса Грінченка / Я. Голобородько // Українська
література в загальноосвітній школі. – 2005. –
№ 10. – С. 4-7. – (Тематична папка «Борис
Грінченко – вартовий рідної мови»).
9. Горбенко, Л. О. Борис Грінченко «Украла» /
Л. О. Горбенко // Вивчаємо українську мову та
літературу. – 2006. – № 17-18. – С. 47-50. –
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови»).
10. Грінченко Борис Дмитрович : [про нього] //
Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта :
довідник / [ред. М. І. Преварська]. – Київ : Велес,
2016. – С. 79-82. – (Серія «Гордість і слава
України).
11. Дяченко, С. Образ учителя у творчості Бориса
Грінченка / Світлана Дяченко // Українська мова й
література у сучасній школі. – 2013. – № 12. –

6. 6
С. 12-15. – (Тематична папка «Борис Грінченко –
вартовий рідної мови»).
12. Євтушенко, С. Борис Грінченко – перекладач /
С. Євтушенко // Всесвітня література та культура в
навчальних закладах України. – 2016. – № 5. –
С. 9-13. – (Тематична папка «Борис Грінченко –
вартовий рідної мови»).
13. Єфремов, С. Борис Грінченко. 1864-1910 / Сергій
Єфремов // Українська мова та література. –
2004. – № 21-24. – С. 86-94. – (Тематична папка
«Борис Грінченко – вартовий рідної мови»).
14. Ковбасенко, Ю. Проблема формування
моральних цінностей дитини в літературних
творах Б. Грінченка / Юрій Ковбасенко //
Українська мова та література. – 2010. – № 26-28. –
С. 64–67. – (Тематична папка «Борис Грінченко –
вартовий рідної мови»).
15. Козар, Л. «Лицарі духа». Фольклористична
діяльність Бориса Грінченка в оцінці Івана
Франка / Лідія Козар // Слово і час. – 2006. –
№ 9. – С. 10-13. – (Тематична папка «Борис
Грінченко – вартовий рідної мови»).
16. Козар, Л. «У рідному краю живеш, як чужий».
Фольклористична діяльність Бориса Грінченка /
Лідія Козар // Українська мова та література. –
2004. – № 20. – С. 42–44. – (Тематична папка
«Борис Грінченко – вартовий рідної мови»).

7. 7
17. Кузьменко, В. Борис Грінченко про видання
літератури для дітей / Володимир Кузьменко //
Українська мова й література у сучасній школі. –
2013. – № 12. – С. 7-12. – (Тематична папка
«Борис Грінченко – вартовий рідної мови»).
18. Левчик, Н. Речник відродження [до 130-річчя з
дня народження Бориса Грінченка] / Надія
Левчик // Київ. – 1993. – № 12. – С. 104-106. –
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови).
19. Мовчун, А. Борис Грінченко : нові життєписні
факти / Антоніна Мовчун // Українська мова й
література у сучасній школі. – 2013. – № 1. –
С. 7-10. – (Тематична папка «Борис Грінченко –
вартовий рідної мови).
20. Мовчун, А. «Кожна річ має в собі частинку мого
я…» [музей Бориса Грінченка в Києві] / Антоніна
Мовчун // Дивослово. – 2011. – № 9. – С. 58-61. –
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови).
21. Мовчун, А. Коли хоронили Бориса Грінченка /
Антоніна Мовчун // Українська мова і література в
школах України. – 2015. – № 4. – С. 11-17. –
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови).
22. Мовчун, А. Не було б такої сім’ї, не було б такого
Грінченка / Антоніна Мовчун // Жінка. – 2013. –

8. 8
№ 6. – С. 18-19. – (Тематична папка «Борис
Грінченко – вартовий рідної мови).
23. Мовчун, А. Невідомий Борис Грінченко : з нових
архівних досліджень / Антоніна Мовчун //
Дивослово. – 2017. – № 12. – С. 48-52. –
24. Неживий, О. І. Вартовий рідного слова [Життя і
педагогічні погляди Б. Грінченка] /
О. І. Неживий // Українська мова і література в
школі. – 1990. – № 10. – С. 25-31. – (Тематична
папка «Борис Грінченко – вартовий рідної мови).
25. Неживий, О. І. Для рідного слова [до 125-річчя
від дня народження Бориса Грінченка] /
О. І. Неживий // Початкова школа. – 1988. –
№ 12. – С. 57-58. – (Тематична папка «Борис
Грінченко – вартовий рідної мови»).
26. Неживий, О. До вивчення життєпису Бориса
Грінченка : урок – драматичне дійство [до 150-
річчя від дня народження] / Олексій Неживий //
Українська література в загальноосвітній школі. –
2013. – № 6. – С. 30-33. – (Тематична папка
«Борис Грінченко – вартовий рідної мови).
27. Нелюба, А. М. Словник Бориса Грінченка : шлях у
100 років / А. М. Нелюба // Вивчаємо українську
мову та літературу. – 2007. – № 36. – С. 10-11. –
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови).

9. 9
28. Паркулаб, М. «Борис Грінченко. Оповідання
«Каторжна». Утвердження прагнення людини до
любові, добра / Марія Паркулаб // Українська мова
і література в школах України. – 2017. – № 12. –
С. 37-41. – (Тематична папка «Борис Грінченко –
вартовий рідної мови).
29. Погребенник, В. «І душу і тіло даймо за край свій
єдиний…» : Україна в поетичній творчості Бориса
Грінченка / Володимир Погребенник // Визвольний
шлях. – 2006. – Травень. – С. 26-35. – (Тематична
папка «Борис Грінченко – вартовий рідної мови).
30. Преварська, М. І. Українські поети : довідник
[Борис Грінченко] / М. І. Преварська. – Київ :
Велес, 2015. – С. 55-57.
31. Сапсаєнко, Л. Фольклорні традиції в історичній
драматургії Бориса Грінченка / Л. Сапсаєнко //
Українська література в загальноосвітній школі. –
2012. – № 10. – С. 41-43. – (Тематична папка
«Борис Грінченко – вартовий рідної мови»).
32. Сахно, Н. Борець за чистоту української мови :
[Борис Грінченко] / Назарій Сахно // Журавлик. –
2021. – № 12. – С. 11.
33. Сібріна, Г. Борис Грінченко – майстер мови /
Ганна Сібріна // Українська мова і література. –
2016. – № 12. – С. 29. – (Тематична папка «Борис
Грінченко – вартовий рідної мови»).

10. 10
34. Скалига, О. М. Борис Грінченко. Майстер малої
прози / О. М. Скалига // Вивчаємо українську мову
та літературу. – 2012. – № 11. – С. 5-8. –
(Тематична папка «Борис Грінченко – вартовий
рідної мови»).
35. Танана, Р. «Кобзар зробивсь моєю
євангелією…» : [Тарас Шевченко в житті Бориса
Грінченка] / Раїса Танана // Дзвін. – 2003. – № 3. –
С. 133-136. – (Тематична папка «Борис Грінченко –
вартовий рідної мови»).
36. Творчий поклик : [155 років від дня народження
Бориса Грінченка] // Шкільна бібліотека. – 2018. –
№ 11. – С. 31-34.
37. Українська педагогіка в персоналіях : у 2-х кн. –
Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. [Грінченко Борис
Дмитрович (1863-1910)].– С.437-448.
38. Яременко, В. Публіцистика – чин героїчний
[громадсько-політична діяльність Бориса
Грінченка] / Василь Яременко // Українська
літературна газета. – 2021. – 27 серпня (№ 17). –
С. 14-15 ; 10 вересня (№ 18). – С. 14-15 ; 24
вересня (№ 19). – С. 14-15.

11. 11
Біографічна довідка
Не велике я поле зорав,
Та за плугом ніколи не спав.
Що робив, те робив я до краю
І всю силу, що мав я і маю,
На роботу невпинную клав.
Борис Грінченко
Борис Грінченко прожив недовге життя, проте
надзвичайно насичене соціумними позначками й
різними видами інтелектуальної та творчої
діяльності. Він мав кілька псевдонімів – Василь
Чайченко, Іван Перекотиполе, Борис Вільхівський,
та ін. З-поміж цих імен, якими користувався
письменник у своїй літературній праці, найбільш
вдалим визнають його псевдонім П. Вартовий. На
сторожі рідного слова, історії, культури він,
справді, стояв вартовим і був першим не в одній її
царині.
Майбутній письменник народився 9 грудня
1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині
(звідси його псевдонім Вільхівський) у родині
відставного офіцера із збіднілих дворян. У родині
було п’ятеро дітей, Борис був першою дитиною в
сім’ї. В 1876 році батьки переїхали в Кути
(Долбіно, Долбин Кут) під Харковом. Батько
Грінченка, Дмитро Якович був людиною
працьовитою та чесною і дуже пишався своїм
потомственним дворянством. Вдома він
спілкувався російською мовою, хоча знав

12. 12
Батьки Бориса Грінченка
українську, але вживав її лише з селянами. Мати
Поліксенія Миколаївна – щира, гуманна та добра
жінка, за походженням росіянка, донька
полковника Літарєва, поміщика села Великі
Проходи Харківського повіту. Вона зовсім не
володіла українською мовою, пізніше твори сина
спонукали її вивчити мову, щоб читати написане
ним.
Борис уже з п’яти років читав, його не можна
було відтягнути від книжки. У семирічному віці
захопився «Тарасом Бульбою» М. Гоголя. Тарас та
Остап, які самовіддано захищали рідну землю,
стали улюбленими героями малого Бориса. Йому
теж захотілося бути письменником, і він почав
складати вірші та оповідання і видавати
рукописний журнал. Хлопчик змушував дорослих
читати свій журнал, писав навіть статті у ньому.
І хоч у сім’ї не розмовляли українською мовою,
Борис ще дитиною вбирав її чари, спілкуючись зі
своїми ровесниками – селянськими дітьми та
їхніми батьками, переймався народними звичаями,

13. 13
заслуховувався піснями й казками, легендами й
переказами. Батько забороняв говорити
українською мовою, а хлопець не зважав на ту
заборону, його приваблювала фольклорна творчість
рідного народу. Ще в дитячі літа Борис почав
складати словник української мови, не
підозрюючи, що використає цей матеріал у
справжньому Словнику, виконуючи замовлення
«Киевской старины».
Розпочав навчатися Борис
Грінченко у харківській реальній
школі, куди його віддали на
одинадцятому році життя. У
школі підліток захопився
читанням, найсильніше враження
на нього справила творчість
Тараса Шевченка та його
легендарний «Кобзар». Вона його так вразила, що
Борис після цього почав писати і вірші, й
оповідання, і свій журнал тільки українською.
Навчаючись у реальній школі, Борис захопився
забороненою літературою і на п’ятому році
навчання його звідти виключили без права
продовжувати навчання. Річ у тім, що в Харкові
Б.Грінченко зустрічається зі своїм колишнім
репетитором студентом-народником К. Філіп’євим,
який дає йому читати й розповсюджувати
заборонену літературу. У Бориса під час обшуку
знайшли заборонені книги, після чого його вкинули
у в’язницю. Жандарми планували через Грінченка

14. 14
вийти на слід керівників народницького гуртка, які
готували замах на Олександра ІІ. Але їхні
сподівання виявилися надаремними. 15-річний
юнак поводився мужньо, не зламали його ні
допити, ні жорстокі умови ув’язнення: камера, у
якій він сидів, була холодним і мокрим підвалом.
Одягнений в арештантський халат, він мерз, та й
годували хлопця (спеціально, як вид тортур)
солоною їжею, а води не давали.
Освіту Борис здобув самостійно, працюючи над
собою. Брат матері генерал М. Літарєв допоміг
влаштуватися дрібним канцеляристом у
Харківській казенній палаті. Робота ж була
пов’язана із справами селян, і Борис саме тоді
побачив невміння неосвічених людей відстоювати
свої права, і в нього з’явилося бажання стати
народним учителем.
Самотужки підготувавши і
склавши при Харківському
університеті екстерном іспити на
звання народного вчителя, Борис
Дмитрович домігся, що його
«якимось чудом пущено
вчителем на село». Понад десять
років свого життя письменник
віддав учительській праці, бо був твердо
переконаний, що саме тут принесе велику користь
рідному народові. Німецький філософ Лейбніц
твердив: «Той, хто держить у руках просвіту, може
змінити обличчя землі». А Борисові так хотілося
змінити духовне «обличчя» свого народу!

15. 15
Тернистим видався
учительський шлях
18-річного педагога, що
розпочався з 1881 року на
Харківщині в селі
Введенське Зміївського
повіту. Молодий учитель
компонував для дітей
популярні книжки,
брошури, найвизначніші з них «Про грім та
блискавку», читанка «Од снігу до снігу», які не
втратили своєї актуальності в читанні сучасної
дитини. 1883 року Борис Грінченко перебував на
літніх учительських курсах у Змієві, де він
познайомився із духовно близькою йому людиною,
зі своєю майбутньою дружиною, вчителькою
Марією Гладиліною, письменницею, яка
виступатиме в літературі під псевдонімом Марія
Загірня. Все життя їх об’єднувало не тільки
взаєморозуміння і велике кохання, а й важка праця.
Запальний молодий учитель був відомим серед
педагогів, його поважали за відданість
учительській праці, за гострий розум і любов до
дітей. У статті «Якої нам треба школи» письменник
відстоював ідеї навчання рідною мовою. Учитель
Б.Грінченко переконував своїх сучасників, що «з
чужомовної науки дитина дуже часто стає якоюсь
недотепною, важкою на думку» – цей постулат
покладено і в основу оповідання «Дзвоник» (1897).
З 1884 року письменник вчителює в с. Нижня
Сироватка на Сумщині. Саме тут створені

16. 16
оповідання «Без хліба» (1884), «Сестриця Галя»
(1885), «Сама, зовсім сама» (1885). Але й у цій
школі він затримався ненадовго – всього рік.
Олексіївська школа
Найдовше (1887–1893 рр.) Б.Грінченко працював
у приватній школі відомої просвітительки
Христини Алчевської – в селі Олексіївка на
Луганщині. Христина Данилівна взяла Бориса під
свій захист, коли його звинувачували за зв’язки з
В.Самійленком, який якраз перебував під
жандармським розслідуванням. Але і в школі

17. 17
Х.Алчевської учитель відчував пригнічення:
навчання велося не українською мовою, не було
книжок, підручників. Та всупереч офіційним
заборонам, Борис навчав дітей української грамоти.
Він сам переписував друкованими літерами
доступні дітям українські твори, впорядковуючи
саморобні книжечки для читання. Хоч школа була
російською, завдяки старанням подружжя
Грінченків, діти знали, що вони українці, вивчали
свою історію і географію, цікавилися літературою,
читали твори кращих українських письменників, а
вечірнє читання книжок для дорослих стало гарною
традицією в Олексіївці. Педагогічна праця
спонукала Бориса Грінченка написати для дітей
підручники «Рідне слово» (1889) та «Українська
граматка» (1907).
Непрості взаємини склалися в письменника з
Х.Алчевською. «Я поважаю її як людину. Та
результатом якої є русифікація мого народу.
Повівшись інакше, я вважав би себе зрадником
моїх переконань, – так відповів на запросини взяти
участь у святкуванні 30-річного ювілею діяльності

18. 18
Христини Алчевської. – Я вважаю, що українці
повинні служити Україні і українській, а не
московській освіті».
Наприкінці 1893 року Грінченки виїхали з
Олексіївки, –– письменник пішов з учительської
праці. З 1894 року родина Грінченків оселилася в
Чернігові, де Борис Дмитрович отримав посаду в
земстві завідувача оціночним відділом, пізніше –
відділом народної просвіти, далі – секретаря
земської управи. Тож долею учителів письменник
опікувався й у Чернігівському земстві: дбав про
покращення умов життя і праці вчителя, про
створення бібліотек, клопотався відкриттям шкіл.
Працюючи в земстві, Борис Грінченко віддався
літературній творчості, зокрема драматургії, хоч не
мав на це стільки часу, скільки йому хотілося б.
Саме літературу Борис Дмитрович вважав своїм
покликанням – високим і гідним його людського Я.
Як педагог він розумів роль казки в дитячому
вихованні, тож активно виступив у жанрі

19. 19
віршованого оповідання та віршованої казки. З
народних джерел черпав сюжети для цих творів.
«Книга казок віршем» з’явилася 1894 року у
Львові, де ввійшло майже двадцять казок. Збірка
мала велику популярність серед дітей,
неодноразово перевидавалася.
У Чернігові письменник організував єдине в
Східній Україні видавництво, що випускало
дешеву популярну літературу для народу. Коштів
не вистачало. Щоб здешевити вартість книг, Борис
та Марія і коректуру, і редагування рукописів взяли
на себе. Вони випустили у світ більше 45 видань
загальним тиражем більше 180 тис. примірників,
закладаючи на них кошти мецената Івана
Череватенка, а незрідка й свої власні, хоч самі
жили, заощаджуючи на елементарних побутових
потребах.
Чимало сил і здоров’я Б.Грінченко віддав
музейній справі. Письменник і його дружина
упорядкували каталог музею старожитностей
В.Тарновського. Вони врятували для нащадків ту
частину колекції, що пліснявіла від вогкості в
одному з київських підвалів. Півроку праці пішло
на «Каталог музея украинских древностей». Тільки
Шевченкових експонатів аж 758 пройшло через
їхні руки. І ці врятовані ними Шевченкові твори,
картини й речі зараз містяться в Державному
національному музеї Т.Г. Шевченка в Києві.
У Чернігові Б.Грінченко багато праці доклав як
фольклорист і етнограф. Він був першим, хто так
грунтовно зібрав фольклорні скарби Чернігівщини,

20. 20
видавши їх тритомною
працею «Этнографические
материалы, собранные в
Черниговской и соседней с
ней губерниях». Четвертим
томом цієї праці письменник
вважав фольклорну збірку
«Из уст народа».
На початку літа 1902 року
Грінченки переїхали до
Києва, на запросини редакції «Київської
старовини». Грінченко мав довершити працю
кількох поколінь інтелігенції над українським
словником, матеріали до якого знаходилися в
редакції.
Завдяки надлюдській енергії Грінченка чотири
томи «Словаря української мови» побачили світ за
два роки (1907-1909). Разом із Марією Загірньою
він здійснив працю, яка стала рубіжною в
українському словникарстві. За словами О.Гончара,

21. 21
тільки любов здатна була звершити цей подвиг. І
звичайно ж то була любов до України, та ще
небачена працездатність подружжя Грінченків, що
по 10–12 годин, закинувши всяку іншу роботу,
трудилися над словником. «Словарь української
мови» був відзначений Російською імператорською
академією наук другою премією (срібною
медаллю) Миколи Костомарова. На словнику
Бориса Грінченка ґрунтувався український
правопис, прийнятий у 20-х роках ХХ століття і з
певними змінами чинний і нині.
У Києві Борис Грінченко видавав першу
українську періодичну пресу: щомісячний журнал
«Нова Громада» і щоденну газету «Громадська
Думка» (пізніше «Рада»). Чимало здоров’я і часу
вклав письменник у створення київської
«Просвіти», яку очолював та керував у ній роботою
видавничої комісії. Було опубліковано багато
науково-популярних книжок, організовано лекцій і
проведено літературно-музичних вечорів, зібрано
значні кошти на спорудження пам’ятника
Шевченкові в Києві. Членами товариства були
відомі діячі української культури: О.Пчілка,
Л.Українка, М.Лисенко, Л.Яновська, М.Загірня,
М.Грушевський, І.Нечуй-Левицький та ін.
Письменник у Києві створив першу публічну
бібліотеку, її книжковий фонд нині в ЦНБ АН
України імені Вернадського. Те укомплектування
«Просвітою» змістовної народної бібліотеки стало
для Б. Грінченка його улюбленою важливою
справою. До книг мав святе ставлення. Все життя

22. 22
родина письменника збирала книги і насамперед ті,
що стосувалися України.
Підірване задавненим туберкульозом здоров’я
письменника (наслідки харківського ув’язнення) не
витримало такого напруженого, безперервного
ритму. Останньою краплею його життєвого
випробування стала смерть дочки Насті та її
малорічного сина. Різке загострення хвороби
змусило письменника вирушити на лікування до
Італії.
6 травня 1910 року Грінченко помер в
м. Оскендалетті. В останню подорож на Україну
Б.Грінченка проводжали українці-емігранти, що
перебували там та італійці, які високо цінували
особистість українського патріота. Поховали
Бориса Грінченка в Києві. Кілька тисяч людей
проводжали домовину письменника на Байкове
кладовище. Такого похорону з Шевченкових,
мабуть, часів не зазнала Україна. Кого втратила
Україна в особі Б.Грінченка, сказав у прощальній
промові С.Єфремов: «Не стало Того між нами,
Кого звикли ми і в негоду, і в спеку палючу, і в
люту хуртовину бачити завжди за роботою на
нашій вбогій, занедбаній ниві, коло
стерна нашого національного життя».
Пройшло майже сто років, а твори Бориса
Грінченка, як і все його життя, мають служити за
приклад усім верствам сучасного українського
суспільства.

23. 23
Вдячні нащадки глибоко шанують невтомного
трудівника. У селі Олексіївці відкрито перший у
світі пам’ятник Борисові Дмитровичу Грінченкові.
Зараз розпочато роботу над створенням
меморіального комплексу. На честь Бориса
Грінченка назване село Грінченкове в Охтирському
районі Сумської області. Його ім'я мають вулиці
у Львові, Києві, Харкові та інших містах. Також на
честь письменника був назван Київський
столичний університет імені Бориса Грінченка.
У 2011 році до 20-ї річниці
незалежності України в Києві
було відкрито пам'ятник Борису
Грінченку, збудований коштом
викладачів та
студентів Київського
університету імені Бориса Грінченка за
підтримки Київської міської державної
адміністрації. 22 листопада 2013 року
Національним банком України введено в обіг
пам'ятну ювілейну монету «Борис Грінченко»
номіналом 2 гривні.