2. До вінка вплітали часник та кілька
срібних монет. Після ритуалу
молоду пару
називали князь та княгиня. Після
молоді йшли по родичах
запрошували на весілля.
3. Гуцульське весілля
Хлопець в Гуцульщині мав право
женитись після 23 років.
Спочатку він брав сватів і йшов
ввечері в хату до дівчини .Далі
йшли заручини, на яких
домовлялись про дату шлюбу,
де буде молода пара жити, хто
буде влаштовувати весілля.
Батько та мати були присутніми
на вінкоплетінні.
4. Кожна наречена мріє, щоб
на весіллі була хороша
погода. Щоб задобрити
небесну канцелярію, здавна
радять шанобливо ставитися
до домашніх улюбленців,
особливо котів. На
Радехівщині є навіть звичай,
що в передвесільний
тиждень молода кланяється
всім котам, яких тільки
зустріне. Але навіть, якщо ви
не переносите на дух котів, у
вас є ще один шанс: в ніч
перед весіллям поставте своє
весільне взуття на підвіконня
носками на двір. Кажуть,
допомагає.
5. Навіть в теперішній час гуцули
дотримуються своїх традицій. Вони й досі
вдягаються у національний одяг,
прикрашають своїх коней. Весілля повне
пісень, танців, забав, жартів.
Жодне весілля не обходиться без короваю
чи калачів, вишиваних чи тканих
рушників, букетів чи деревця. Точно
визначеного часу для дня весіль не
встановлювали. Весілля намагались
справляти до Великого посту. Під час
будь-якого посту справляти весілля
категорично заборонялось.
Найпершою ознакою на Гуцульщині, коли
приходили свати, було “давати рушники”,
що традиційно означало готуватися до
весілля. Закріпленням шлюбу було і є
“стати на рушник”.
7. Сватання
Починалося весілля Сватанням, коли посли від молодого йшли
до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб.
Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час. Зі
старостами до дівчини йшов парубок.
Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на
одруження. На знак відмови вона повертала старостам
принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза. Тоді
про хлопця казали, що він ухопив гарбуза. Щоб уникнути
сорому, часом посилали "розвідника", котрий мав довідатися
про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно
ввечері, аби люди не бачили.
8. Заручини — заключний етап
сватання. На Заручини приходили
разом із молодим його батьки та
родичі. Всі сідали до столу, а
молодих виводили на посад.
Старший староста накривав
рушником хліб, клав на нього руку
дівчини, зверху — руку хлопця і
перев'язував їх рушником. Після
усіх церемоній дівчина і хлопець
вважалися зарученими і відтепер
не мали права відмовлятися від
шлюбу. Спроба відмовитися
вважалася за безчестя.
На ознаку того, що дівчина й
хлопець засватані, вони
отримували певні атрибути:
наречений — барвінкову квітку,
наречена — червону стрічку у
косах або квітку.
.
9. Запросини- передбачали
збір дружини та запрошення
гостей. Їх проводили у
неділю зранку.
Молода у національному
вбранні, прикрашена
квітками та стрічками,
обходила хати й дарувала
господарям шишки.
Як правило, запрошували
близьких і далеких родичів,
сусідів та знайомих, а у
невеликих селах — усіх
мешканців. Не годилося
запрошувати під час
випадкових зустрічей на
вулиці.
10. Напередодні весілля як
дружки, так і дружба мають
дуже важливі завдання.
Дружки мають назбирати
досить гарного зеленого
барвінку на обидва вінки для
молодого і молодої. Половину
назбираного барвінку
лишають для молодої, а другу
половину посилають ходашем
до дому молодого. В деяких
селах разом з дружками
ходить збирати барвінок і
сама молода.
11. Дівич-вечір влаштовували напередодні весілля як символ прощання з
вільним життям. Такі молодіжні вечори робили окремо в оселях молодої та
молодого. Дівіч-вечір у домі нареченої відзначався особливою ліричністю.
Дівчата-подруги вили гільце: оздоблювали квітами, стрічками та букетиками
колосків або гілку сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість.
Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і
молодої як символ наречених.
12. Комора-цикл обрядів шлюбної ночі, що складався з двох частин:
Перша включала обряд перевдягання молодої, вивід її до гостей, власне
Комора- демонстрація цнотливості.
Друга — приєднання невістки до родини чоловіка, розпалювання печі,
готування обіду, частування свекрів..
У домі свекрухи молодих відводили на шлюбну постіль у комору, а весілля
вирувало аж до пізньої ночі.
Коли молода засвідчувала свою цноту, вивішували червоний “прапор” .
Всі пришивали собі червоні стрічки. Довгу червону стрічку прив`язували до
довгої тички і з нею танцювало все село.
Утрата дівочої честі ще до шлюбу сильно переслідувалась.
Без цих обрядів дівчина не може стати чиєюсь „законною” жінкою.
13. Дружби вирушають в гори на
пошуки весільного «деревця».
Зрізають верхівку сосни з парним
числом гілок. Родичі і сусіди
прикрашають її. Оздоблене
«деревце» вкладають у калачі і
ставлять на стіл — біля нього
сидітимуть молоді. Цьому звичаю
— понад 500 років. «Деревце»
символізує Дерево життя, з
якого, за гуцульською
міфологією, вийшла перша пара
людей у раю.
Поява «деревця» знаменує
початок веселощів. У ніч з
вівторка на середу в домі
молодого та молодої гуляють
дружби, дружки та найближча
родина.
14. Давня традиція вигнання злих
духів перед весіллям це три рази
вистрілити. Всі гості у
вишиванках. Дівчина із батьками
частують всіх гостей, запрошують
до оселі. Всі, хто заходить до хати,
мусять перетанцювати із молодою
гуцульський танок. Хрещені
плетуть вінки для молодих. “аби у
майбутній сім’ї було щастя, вінок
роблять на подушці. У нього
вплітають часник, цукор, пшеницю
та дрібку солі. Молодиці мають
окреме завдання - плетуть із
ниток всім гостям червоні китиці
як символ весілля.
15. Гуцульське весілля у буковинських Карпатах триває, як уже
сказано, звичайно три дні.
Перший день: шиття чи плетення вінків, запрошення родини й
сусідів на весілля, а вечором забава для молоді з музикою і
танцями. Цей день зветься загально “Заводини”.
Другий день: шлюб і повниця в молодої. Третій день: пропій у
молодого і приношення молодій “обіду”.
16. Посад — обрядові дії, що санкціонували остаточне скріплення шлюбу та
поріднення родів. Вони включали обряд викупу місця біля нареченої, обмін
дарами між родинами молодого і молодої, розподіл короваю та обдарування
молодих. Посад здавна був юридичною санкцією шлюбу та й залишився таким
після введення церковного вінчання.
17. Покривання —весільний обряд, що символізував перехід молодої до заміжнього
стану. Він був продовженням посаду молодих, а розпочинався розподілом короваю.
Далі символічні дії через розплітання коси та Покривання голови молодої очіпком і
наміткою підкреслювали ієрархічність шлюбного союзу.
Молоду садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся
маслом чи медом. Від цього моменту вона переходила у стан жінки з відповідними
нормами поведінки. Вони підкреслювалися, зокрема, вбранням: заміжня жінка збирала
волосся у жмут й запиналася хусткою або вдягала очіпок. Виходити поміж люди без нього
вважалося непристойним. Свахи приступали до Покривання молодої: з неї знімали вінок і
пов’язували жіночу хустку. Це символічне приєднання молодої до жіночого гурту
знаменувало її остаточне прощання з дівуванням. Обряд Покривання був останнім, що
викопувався в домі нареченої. Після нього молодий забирав молоду до свого дому.
18. Весільні прикмети
Масивні весільні обручки—до багатства,
статків.
Женитися з батьківськими обручками—
повторити їхні сімейні стосунки.
Доторкнутися до обручок нареченого і
нареченої на весіллі — незабаром на своєму
весіллі гулятимеш.
Гарною ознакою в день весілля вважається
дощ.
На весілля не дарують набори ножів і виделок,
щоб не було сварок у родині.
