2. Назва роботи:
«Щоб гідно майбутнє зустріти,
Минуле забути не смій!»
Автор: Страшкулич Каміла Василівна
Місце навчання: Верховинобистрянська ЗОШ І-ІІ ст.,
7 клас
Адреса місця навчання: с.Верховина Бистра
Великоберезнянський район
Закарпатська область
Контакти: тел. 0996386456, nadija_skryp@ukr.net
3. Ця робота містить
коротку історію мешканців
села Верховина Бистра, а
зокрема трагічні сторінки з
життя простого
верховинця Варгулича
Івана Андрійовича
4. Неспокійні часи настали для мешканців Бистрого з вересня 1939-го. Поляки,
затиснуті із двох боків арміями Гітлера і Сталіна, ринулися на південь. Ліси
довкола Бистрого і навколишніх сіл наповнилися польськими біженцями. Десь
тоді в урочищі Розсипанець знайшли двох убитих мадярських прикордонників.
Вина лягала на місцевих мешканців, але ті одностайно твердили, що то є справа
рук поляків. Власті знайшли «соломонове рішення». Привезли у Бистрий двох
інших спійманих польських біженців і на сільському цвинтарі розстріляли…
…У 1939-40 рр. нелегально емігрували в СРСР, або, як тоді казали, «втікли у
Росію», Гафія і Василь Кулики, Іван Варгулич, М.О.Мащак, П.В.Копко, П.Ф.Шоляк
та багато інших. Більшість із них поповнили потім ряди військової чехословацької
частини, що формувалася в СРСР. Так, Нінчак Михайло Дмитрович 1916 р.н.
вступив до чехословацького батальйону у м. Бузулук, пройшов крізь бої від
Соколова до Словаччини. Загинув 29.10.1944. Похований на меморіальному
цвинтарі «Дукля».
5. Чума Микола Васильович, 1920 р.н., став чехословацьким воїном у м. Бузулук
в січні 1943-го. Загинув під час бомбардування військового ешелона на станції
Яхнівка на Чернігівщині 13.10.1943. І спить він вічним сном у братській могилі
поблизу чернігівського села Світанок разом із загиблими побратимами із
сусідніх верховинських сіл…
Загинули і чотири «добровольці» Червоної Армії, родом з Бистрого. У ряди
визволителів стали вони у листопаді 1944-го й загубились на фронтах війни. Це –
Повханич М.М., 1924 р.н., Повханич І.М., 1922 р.н., Кулик Ю.С., 1917 р.н.,
Іваньо Ю.Д., 1918 р.н.
У роки війни бистряни «допомагали» будувати сумнозвісну «лінію Арпада». За
переказами, мадярські власті виганяли бистрян працювати на оборонних спорудах
«лінії» аж у Жорнаву і Кострино. Червонозоряні вояки вступили у Бистрий без
боїв і кровопролиття.
Вічна їм пам’ять! Ми їхній подвиг не забудемо повік .
6. Іван Андрійович Варгулич (1909-1942) із верховинського села Бистра був
серед тих, хто зі зброєю в руках став на шляху коричневої чуми фашизму ще в
1936-1939 рр.. на теренах Іспанської республіки.
Народився і виріс майбутній антифашист у гірському селі нашого краю
Верховина Бистра (Великоберезняського району Закарпатської області). Його
родина належала до малоземельних, тому Іван був змушений податися на
заробітки.
7. Спочатку опинився у словацькому містечку Міхаловце, а потім
емігрував аж у Бельгію. Тут, у місті Льєж, пішов працювати на вугільну
шахту, а потім через скорочення шахтарів став безробітним. Без довгих
вагань записався добровольцем іспанської республіканської армії.
Документально засвідчено, що у 1938 році Іван Варгулич воював у
Іспанії в складі інтернаціональної бригади 45-ої дивізії, тричі був
поранений.
Сам про один з епізодів маловідомої для наших сучасників війни
розповідав так:
«Коли надійшла команда про відкликання інтернаціональної бригади з
Іспанії, розпочалася евакуація у напрямку до французького кордону. Але
війська профашистського диктатора Франко наступали дуже швидко. Тоді
командування республіканської армії звернулося до нас з проханням
зупинитися і стримати наступ франкістів, прикривши таким чином
організований відступ республіканців до Франції. Кожен вирішував за себе
добровільно. У числі добровольців опинився і я. У наступному бою мене
поранило у шию та ногу...».
8. Цілком очевидно, що мова іде про заключні акорди громадянської війни в
Іспанії і, зокрема, про бої у грудні 1938-го та лютому 1939-го у провінції Каталонія
на північ від міста Барселона.
Подальша доля іпсанського волонтера з Ужанської Верховини була
наступною: концтабори Аржелес в Іспанії і Боре на півдні Франції, звідки
волонтерів інтернаціоналістів відправили по своїх країнах. Так учорашній
камрадо (по-іспанськи товариш) Варгулич знову опинився у бельгійському місті
Льєж. Знову працював там у шахті, а коли німецькі фашисти окупували країну,
переїхав до німецького міста Гельсінкірхерхорст. Звідси попросився у відпустку
до рідного села.
11. Була вже осінь 1940-го. Деякий час Іван перебував у своїх сестер, але ті
жили бідно і бути на утриманні їх сімей невдовзі не схотів. До того ж, ним
зацікавилися мадярські жандарі.
А сталося це так. Василь Вудмаска, бойовий побратим Івана по
іспанській війні і його земляк, розповів про їх пригоди у далекій Іспанії
своїй дружині Олені Лукан, а та довела все до відома жандарів. Не чекаючи
арешту, 11 березня 1941 року поблизу с. Сянки Іван Варгулич перетнув
кордон СРСР. Червоні прикордонники повезли його у селище Сколе. І
почалися довгі допити. Та обставина, що Іван перебував і працював деякий
час на території Німеччини, давала змогу енкаведистам підозрювати його у
шпигунстві. Не допомагала і участь у боротьбі із фашистами в Іспанії...
16 грудня 1941 року «особлива нарада» засудила І. А. Варгулича на 5
років ув’язнення і вислала у Вятський табір, де 30 липня 1942 року він
помер. Так радянська влада оцінила діяльність добровольця-
антифашиста.
